Проблема родинних стосунків у творчості Володимира Винниченка

Естетичні і етичні погляди Володимира Винниченка на родинні стосунки на прикладі аналізу драми "Чорна Пантера і Білий Ведмідь" та роману "Записки кирпатого Мефістофеля". Наголошується на утвердженні автором думки про перемогу в людині розуму над інстинкто

Рубрика Литература
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 23.10.2020
Размер файла 19,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМА РОДИННИХ СТОСУНКІВ У ТВОРЧОСТІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

Марія Бородавкіна

студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти

факультету філології та журналістики

Науковий керівник - Лаврусенко М.І.

кандидат філологічних наук, доцент

У статті досліджуються естетичні та етичні погляди Володимира Винниченка на родинні стосунки на прикладі аналізу драми «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» та роману «Записки кирпатого Мефістофеля», наголошується на утвердженні автором думки про перемогу в людині розуму над інстинктом. Поняття «сім'я» настільки багатогранне і несе в собі так багато відтінків, що ним зацікавилися не одна сфера науки. Соціологія, психологія, історія, педагогіка, демографія, економіка, етнографія, юриспруденція, література, і це ще не весь перелік наук, що робили спробу розтлумачити таке начебто просте слово. Наприклад, американський соціолог Н. Смелзер висунув своє тлумачення, з якого випливає, що сім'єю слід називати засноване на кровній спорідненості, шлюбі або усиновленні об'єднання людей, які пов'язані м іж собою спільністю побуту і взаємною відповідальністю за виховання дітей [11].

У наше коло зацікавленості потрапило питання, як саме література тлумачить слово «сім'я». Безперечно, проблеми родинних стосунків були і є об'єктом уваги багатьох українських письменників (І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Франка, І. Нечуй-Левицького, П. Мирного, Лесі Українки, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, Ю. Яновського, О. Довженка, Вал. Шевчука та ін.). Аналізуючи духовну культуру українського народу в контексті проблеми родинних стосунків, неможливо не згадати про творчий доробок письменника Володимира Винниченка, який присвятив цій темі багато своїх творів, зокрема роман «Записки кирпатого Мефістофеля», драми «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Закон» та ін.

Актуальність дослідження. Незважаючи на наявність наукових праць, що розкривають дану проблему (Т. Гундорова [4], Д. Гусар-Струк [5], В. Панченко [9], Р. Багрій [1], Н. Зборовська [6], Л. Ожоган [8]та ін.), варто визнати можливість нових підходів до розуміння питання родини. Письменник мав свій неповторний підхід до висвітлення цієї проблеми: шукав «формули», «рецепти» й «сценарії» створення більш щасливого подружнього життя, яке б засновувалось не лише на земних цінностях. На нашу думку, дослідження творчості В. Винниченка у цьому напрямку дає змогу розширити діапазон підходів до аналізу художніх поглядів автора на проблему родини.

Мета статті - з'ясувати й вивчити особливості художньої інтерпретації родинних стосунків у творчості В. Винниченка (драма «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», роман «Записки кирпатого Мефістофеля»), зокрема естетичні й етичні погляди письменника на дану тематику.

Визначена мета передбачає дослідження особливостей художнього вираження проблеми у прозі та драматургії автора на прикладі драми «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», роману «Записки кирпатого Мефістофеля».

В. Винниченко прагнув знайти відповіді на глибокі і вічні запитання про те, як змінити свою натуру, свою суть, як досягається та хитка гармонія з власним Я, який вибір на шляху нашого життя призведе до всіма бажаного щастя. У коло його міркувань потрапляла й окрема людина, й подружжя, і родина, і людство. Всі вони стали об'єктами літературних досліджень письменника. Потяг до таких універсальних питань з'явився у В. Винниченка ще в часи його літературної молодості, а пізніше, задумуючись над «проблемою статі», він, подібно до першошукача, зіставляв та випробував різноманітні сполуки, варіанти життєвих комбінацій [10].

Письменника цікавили закони людського життя та можливість їх удосконалення. Д. Гусар-Струк в одній зі своїх робіт називає творчість В Винниченка «моральною лабораторією» [5, с. 375]. У своїх наукових дослідах письменник концентрується на біологічній основі особистості, і справа не лише в генетичній спадковості. В коло інтересів письменника потрапили примітивні інстинкти, що рано чи пізно призводять до внутрішніх конфліктів. В. Винниченко «занурював» своїх героїв в такі обставини де б вони мали змогу випробувати силу своєї батьківської любові [10].

«Мене глибоко цікавить питання про ставлення людини до інстинктів, - писав В. Винниченко М. Горькому 1909 р., повідомляючи, що він хоче поставити це питання «на обговорення суспільства». - ... Все разом я конкретизував на питанні про дітей, про майбутнє людства» [7, с. 52].

Митця цікавило питання про те, як змусити людину обирати, що такого є на світі, що може конкурувати із добробутом власної родини. Це має бути щось вічне, щось поза межами розуміння простого смертного. У своїй драмі «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» (1910 р.) письменник розкриває таємницю про те, що може бути цінніше за життя власної дитини. Перед читачем постає герой, котрого роздирають суперечності. З одного боку, це нутро художника Білого Ведмедя, що прагне зійти на Олімп слави і визнання, з другого - слабкодухий чоловік Корній Каневич, що став заручником життєвих обставин. У бій на смерть вступають його батьківські почуття і почуття митця. Вся трагічність ситуації для Каневича в тому, що він мусить зробити доленосний вибір: або дитина, його плоть і кров, або його ж найкраще творіння, яке дружина Рита вимагає продати, щоб за виручені кошти вилікувати хворого сина Лесика.

Боротьбу за душу Корнія ведуть дві жінки - Чорна Пантера (Рита, його дружина) і Сніжинка, крижана королева мистецтва. Кожна потребує від нього відречення: Рита - від мистецтва, Сніжинка - від сім'ї. Корній же не хоче обирати і намагається балансувати між двох світів - світу сімейного затишку, любові, поваги, підтримки, де його син Лесик здоровий, а Рита щаслива, і світу мистецтва, де він може впиватися славою і поклонінням його таланту. Роздвоєна свідомість героя не дає йому змоги повноцінно жити, вибір має бути зробленим, один з світів має загинути.

Рита, Чорна Пантера, чиє друге ім'я реалізується у її поведінці (ревнощі, стрімкі зміни настрою, її звірине бажання оберігати тих, хто дорогий її серцю), у силу своїх можливостей намагається врятувати і чоловіка і сина. Її показовий розрив із сім'єю і полишення дому демонструє крайню емоційність героїні і можливість прийняття нестандартних рішень. Сніжинка ж - самотня, сніжно-холодна до емоційної сторони життя. Вона не розуміє, що може бути ціннішим за мистецтво, чим не можна пожертвувати в ім'я слави і визнання.

Білий Медвідь, Корній - маргінальна особистість, що вступає в конфлікт із самим собою. У ньому справді «дві сили ... стукнулись»[2, с. 342]. Над ним інстинкти мають владу («віків з себе не скинеш» [2, с. 345]), і жага творчості диктує своє. Письменник порушує одну з вічних проблем: людина чи митець? Чи можливо створити шедевр, не втративши себе як особистість? Які жертви мають бути принесенні в ім'я мистецтва та в ім'я сім'ї? творчість винниченко родинні стосунки

Коли Корній каже, що «Лесик і Пантера - віки» [2, с.345], він, по суті, погоджується зі словами Сніжинки про те, що «сім'я - це дикі, темні інстинкти, це звіряче» [2, с.343]. Так з'являються його репліки щодо «нових форм» сім'ї, в яких чується бунт: «Все для сім'ї! А чому сім'я для мене не робить? Такої сім'ї я не хочу!... Все для сім'ї: і честь для сім'ї, і власність, і талант, і держава... Та що таке?Хай сім'я служить уже чомусь більшому на неї! Годі» [2, с.363].

Рита хоче знати, що саме є отим більшим за сім'ю, і чує у відповідь вбивчо просте: «Творчість» [2, с.348].

У драмі В.Винниченка є сцена, яка освітлює жахливу правдивість тих умов, що їх ставить світ мистецтв перед смертними і ціну, яку вони мають внести за безсмертне життя на сторінках історії. Обезсилений внутрішньою боротьбою батько Корній Каневич змушений поступитися емоційно сильнішому художникові Білому Медведю, який хоче зупинити мить (адже вона прекрасна), упіймати « чудову блідість» щойно померлого Лесика. Схожу ситуацію можемо спостерігати й у новелі «Цвіт яблуні» М. Коцюбинського. Герой її, письменник, людина чиє творче мислення відриває її від світу реального, переживає смерть дитини, паралельно з цим він усвідомлює, що інша його частина, захопливо спостерігає та карбує в пам'яті всі найменші дрібниці аби потім перенести правдиво на папір.

Досліджуючи феномен шлюбних стосунків, письменник обирав до кола своїх спостережень нещасливі подружжя, щоб вивести формулу щасливого шлюбу.

У своєму романі 1917 р. «Записки кирпатого Мефістофеля» В. Винниченко веде дискусію про так званий «пробний шлюб», транслюючи свою точку зору через світогляд головного героя Якова Михайлюка: «Дідівський спосіб творення шлюбу постарівся; ми переросли його...»; «переважно подружжя - каторжники, прикуті до тачки» [2, с.93].

Письменник хотів «з маси прикладів шлюбу вивести яку-небудь закономірність, хоч для нещасних шлюбів» [3], і в «Записках кирпатого Мефістофеля» прикладів нещасливих шлюбів три. І до кожного з них впхав свого кирпатого носа «Мефістофель» Михайлюк.

Перша піддослідна пара - подружжя Сосницьких. Дмитро і Соня - колишні друзі Якова Михайлюка. Соня - його «партійна товаришка», у них був роман, про який «кирпатий Мефістофель» згадує так: « Соня один вечір була моєю; і ні вона, ні я не знаємо, чий син Андрійко» [2, с.21]. Про цей випадок знає і Дмитро, якого тепер мучать підозри. «Не хочу я бути батьком чиїхось дітей!» - нервує він [2, с.43]. Гризе й Михайлюка черв'як, адже біля Андрійка його охоплюють «глибоке хвилювання та ніжність» [2, с.17].

Наступне подружжя, яке втрапило в гру Мефістофеля, - це Панас Павлович Кривуля та його дружина Варвара Федорівна. З першого погляду, в любовному трикутнику «Панас - Шура - Варвара» не має нічого цікавого. Панас Павлович розривається між палкою любов'ю до Шурочки і глибоким батьківським почуттям до сина. Він ладен викрасти його тільки б не обирати когось одного. Кожен з них (Панас, Шурочка і Варвара) страждає і чахне над своєю трагедією, але жоден з них не задумується над тим, як їхні ігри відбиваються на психіці дитини.

Остання і в той же час центральна пара (не подружжя) - Клавдія Петрівна і кирпатий Михайлюк. Вона його кохає, він з нею через жалість. Ці стосунки подарували Клаві друге дихання, вона розквітла, скинула кайдани віку і почала вдихати життя. А не такий вже й всесильний маніпулятор Мефістофель закохується в Білу Шапочку. Закохується палко, наче юнак, наче вперше, наче не черствою душею. І вже не хочеться йому підтримувати стосунки з дружиною і її сином Костею. І наче відчуваючи «жіночим радаром» близьку втрату Михайлюка, Клавдія таємно народжує дитину всупереч бажанню батька. І тут розгортається фінальний акт. У фіналі роману перемагає не любов, а батьківський інстинкт, обов'язок, почуття до рідної дитини. Мефістофель кладе на алтар батьківства свою світлу, чисту, справжню та й певно ж що єдину любов до Білої Шапочки. Михайлюк навіки приковує себе до Клавдії та сина. Безперечно, її він буде ненавидіти аж до скону, а сину віддасть любов, яку не зможе віддати коханій жінці.

У кожній з трьох історій каменем зіткнення стає діти. Саме вони змушують батьків змінювати бажання, відмовлятися від насолод, жертвувати своїми амбіціями. Лялькар Мефістофель необачно заплутав у сітях батьківства. Для нього все було грою. За чужими проблемами він спостерігав як вдячний глядач у ложі театру. Але розплачуватися за свої вчинки він мусить також, як і будь-який смертний. У момент вибору перед читачем постає людина, яка прогинається під силою гральних карт долі і не в силі оминути випла ту боргу. Ніякий він вже не міфічний лялькар, а простий Яків, що повинен нести відповідальність за свої вчинки і вибір. Але герой прагнув сам керувати своїм життям: майже вбив власну дитину, майже перейшов лінію, майже вбив частину своєї людської душі.

Побіжний аналіз драми «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», роману «Записки кирпатого Мефістофеля» дає нам право зробити висновок, що тема родинних стосунків є однією із ключових у творчості В. Винниченка. Експериментуючи зі своїми героями, автор доводить, що в людині має перемогти її людська сутність, а не інстинктивні бажання.

У пропонованій статті ми тільки штрихово окреслили естетичні та етичні погляди В. Винниченка на шлюб і родинні стосунки. Ця проблема перспективна і потребує системного вивчення.

Бібліографія

1. Багрій Р. «Записки кирпатого Мефістофеля», або Секс, подружжя і ще деякі проблеми/ Р. Багрій // Всесвіт. - 1990. - №11.

2. Винниченко В.К. Записки Кирпатого Мефістофеля: роман, повість, оповідання, п'єса / Володимир Винниченко; післям.

Т.М. Панасенко; худож.-оформлювач Ю.Ю.Романіка. - Харків: Фоліо, 2017. - 392 с.

3. Винниченко В. Щоденник. В 2-х т. Едмонтон-Нью-Йорк: Видання Канадського Інституту Українських студій і Комісії УВАНу США для вивчення і публікації спадщини В. Винниченка. 1980-1983. Т. 1 : 1911-1920 / ред., авт. вступ. ст., прим. Г. Костюк/ Володимир Винниченко. - 1980. - 499 c.

4. Гундорова Т. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація/ Тамара Гудорова. - Львів: Літопис, 1997. - 297 с.

5. Гусар-Струк Д. Винниченкова моральна лабораторія [Текст] / Д. Гусар-Струк // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики: У 4 кн. К., 1993. Кн. 1. - С. 374-383.

6. Зборовська Н. Код української літератури Проект психоісторії новітньої української літератури / Ніла Вікторівна Зборовська . - Київ : Академвидав, 2006 . - 502 с.

7. Крутікова Н. Листування Максима Горького з Володимиром Винниченком/ Н. Крутікова // Слово і час. - 1993. - № 2. - С. 46-57.

8. Ожоган Л. Мефістофель спокусник і спокушений (Щоденник спокусника С. Кіркегора і Записки кирпатого Мефістофеля В. Винниченка) [Текст] / Л. Ожоган // Наукові записки. - Кіровоград: КДПУ ім.. В. Винниченка, 2000. Вип. 27. - С. 167-176.

9. Панченко В. Володимир Винниченко Гі де Мопассан Габрієль Д'Аннуціо: кілька паралелей [Текст] / В. Панченко // Сучасність. - 1997. - № 9. - С. 120-133.

10. Панченко В. Творчість Володимира Винниченка 1902-1920 рр. у генетичних і типологічних зв'язках з європейскими літературами / В. Панченко // Електронна бібліотека ОНБУ Кіровоград. - Режим доступу: http://www.library.kr.ua/books/panchenko/

11. Смелзер Н. Социология / Н. Смелзер ; пер. с англ. - М. : Феникс, 1994. - 688 с.

12. Українська література в системі літератур Європи і Америки. - К.: «Заповіт», 1997. - 263 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.