Образ художника в прозі Олександра Жовни

(студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти

факультету філології та журналістики)

Науковий керівник - кандидат філол. наук, доцент О. Ф. Буряк

Тема митця й мистецтва була актуальною в усі часи. Ще в період античності вона хвилювала людей (міфи «Пігмаліон і Галатея», «Аполлон і музи», Горацій «До Мельпомени»). Вона зустрічається як у творах класиків світової літератури (О. Уайльд, Й. В. Гете, М. Булгаков, Дж. Лондон, С. Моем, П. Зюскінд), так і вітчизняної (Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко, М. Старицький, Леся Українка, В. Винниченко, М. Коцюбинський, поети-шістдесятники (Л. Костенко, М. Вінграновський, І. Драч, В. Симоненко)). Сучасні письменники також не оминають цю тему (Орхан Памук «Мене звати Червоний», Фредерік Бегбедер «Французький роман» та ін.).

Тема «митець і мистецтво» посідає важливе місце і у творчості сучасного українського письменника з Кіровоградщини Олександра Жовни.

В українську літературу він увійшов у 1991 році, опублікувавши свої перші оповідання у часописах «Дзвін» та «Дніпро». В тому ж році виходить перша збірка оповідань «Партитура на могильному камені». У цей же час з'являються й перші літературознавчі розвідки про здобутки прозаїка. Це здебільшого передмови до збірок, лаконічні коментарі про тематику та стилістику його творів, газетні статті-огляди творчості митця.

В. Бондар [1], В. Панченко [11] та Я. Поліщук [13] визначають засоби зацікавлення читача (постійна інтрига, напруження, таємничість сюжету), акцентують увагу на неординарності навіть химерності більшості героїв прози митця, а також наголошують на зв'язку письменника з літературною традицією, зокрема з творами Антона Чехова та Григора Тютюнника. Певну містичність, навіть готичність у творах О. Жовни вбачають А. Корінь [4] та В. Шевчук [16]. Недарма В. Шевчук, укладаючи антологію української «готичної» прози, включив до неї декілька оповідань О. Жовни. І. Котик [5] зосереджується на проблемно- тематичному аспекті творчості митця. Л. Куценко [7] акцентує майстерність сюжетотворення О. Жовни. В. Саєнко [14] доводить, що проза митця - зразок необароко з яскраво вираженими елементами готики, наголошує на інтертекстуальності його оповідань і повістей. О. Яровий характеризує стиль письменника як оксиморонний, що своєрідно поєднує традицію і новаторство: «Така старомодність стає справжнім авангардом серед псевдоавангарду» [18].

Олександр Жовна приваблює читачів та літературознавців зокрема оригінальністю тем, до яких вітчизняні митці майже не зверталися (психіатрична зона, школа для сліпоглухонімих). На тлі цих резонансних тем, тема «митець і мистецтво», яка є важливою у творчому доробку прозаїка, переміщується на маргінеси інтересів науковців. Звідси випливає актуальність нашого дослідження, адже на сьогодні відсутні ґрунтовні, цілісні праці, присвячені теми «митець і мистецтво» у прозі Олександра Жовни.

Мета нашого дослідження - визначити риси творчої особистості в малій прозі Олександра Жовни.

Об' єкт нашого дослідження - оповідання «Маленьке життя».

Як вже зазначалося, герої прози Жовни - неординарні особистості. І. Котик зауважує: «...його герої- митці, зазвичай, - постаті з дуже своєрідною психікою» [5, 288]. Не є винятком і Пилипок - головний герой «Маленького життя». Таким чином письменник розробляє домінантний в його творчості аспект психології та психопатології. В оповіданні «Маленьке життя» він висвітлюється через тему «митець та мистецтво», адже письменник описує внутрішній, психічний стан обдарованої дитини в нестандартних ситуаціях, незвичайних умовах.

У творі оповідь іде від третьої особи - колекціонера ікон, який розповідає давню історію, що вразила його і змусила зберігати серед своєї колекції ікону, котра не має жодної естетичної цінності. На відміну від своїх друзів, оповідач зумів розгледіти талант невідомого автора. Чи був Пилипок талановитим, чи колекціонера підкупила незвичайна історія народження ікони Великомученика Пантелеймона? Як відшукати справжній талант серед натовпу тимчасово захоплених мистецтвом індивідів? Ці та інші питання виникають під час ознайомлення з твором.

Насамперед треба з'ясувати, що означає поняття «талант» та чим талановита людина відрізняється від інших.

Талант - це високий рівень розвитку спеціальних здібностей; сукупність таких здібностей, що дають змогу одержати продукт діяльності, який вирізняється новизною, високим рівнем досконалості і суспільною значущістю. Поняття «талант» трактується по-різному науковцями, але в основі різних визначень акцентуються такі його ознаки як природність обдарування, неординарність мислення, високий рівень розвитку спеціальних здібностей, здатність створити новий важливий для суспільства продукт. Також вчені наголошують на важливості виховання і соціальних умов для реалізації таланту.

Видатна людина (геній), на думку стародавніх, - щасливий обранець богів. Він посланий на землю, для того, щоб подолати буденні уявлення і силою духу осяяти людству шлях до гармонії і досконалості.

Яскрава ілюстрація пошуків стародавніх мислителів - висновок Платона: поет творить «не від мистецтва і знання, а від божественного визначення і одержимості» [12, 265].

Проблемою творчої обдарованості займалися психологи Ю. Гільбух [2], О. Матюшкін [8], В. Моляко [10], Г. Тарасова [15] та інші.

Талановиті люди відрізняються своїми психологічними якостями: наполегливість, працездатність (ці люди - трудоголіки), одержимість, схильність до ризику, інтуїція, самоповага та інші.

Д. Ландрам вважає, що талановита людина має якусь одну з перелічених найбільш розвинену якість, яка й забезпечує успіх, хоча одночасно їй можуть бути притаманні й інші риси [9, с. 285].

Класифікацією рис обдарованої особистості займалися такі вчені як О. Кульчицька [6], український дослідник психології творчості В. Моляко [10], Г. Тарасова [15], В. Щорс [17]. Російський психолог О. Матюшкін [8] розробив концепцію творчої обдарованості.

На основі досліджень вище згаданих науковців ми створили синтезовану класифікацію, яка об'єднує, на наш погляд, сутнісні риси обдарованої особистості:

• допитливість, пізнавальна мотивація (О. Матюшкін, В. Моляко, Г. Тарасова, Г. Уолберг, С. Рашер, В. Андрєєва, О. Яковлєва);

• здатність тривалий час концентрувати увагу на проблемі та пошуках її розв'язання (О. Матюшкін);

• оригінальність, нетрадиційність ідей та рішень (В. Моляко, Г. Тарасова, В. Щорс, Дж. Пакерсон, О. Матюшкін);

• ентузіазм, почуття захопленості, творча активність (О. Кульчицька, В. Андрєєва, О. Яковлєва, О. Матюшкін);

• самокритичність та критичність (В. Моляко, В. Андрєєва, О. Яковлєва, Г. Уолберг);

• гнучкість мислення (В. Моляко, В. Щорс, Дж. Пакерсон);

• вміння аналізувати, комбінувати, порівнювати (В. Моляко, В. Андрєєва, О. Яковлєва, Г. Уолберг);

• працьовитість, енергійність (О. Кульчицька, В. Моляко);

• наполегливість, сила волі, цілеспрямованість (О. Кульчицька, В. Моляко);

• підвищена інтуїція, можливість прогнозування та передбачення (О. Кульчицька, О. Матюшкін);

• емоційність (В. Моляко, В. Андрєєва, О. Яковлєва);

• емпатія, здатність розуміти почуття та потреби інших людей (О. Матюшкін).

• винахідливість, імпровізація (Г. Тарасова, В. Щорс).

• здатність до передбачення, глибинного прогнозування, розвинуті фантазія, інтуїція, бажання побачити проблему під незвичним кутом зору (О. Матюшкін, Кульчицька, В. Андрєєва, О. Яковлєва);

• багатство ідей (В. Андрєєва, О. Яковлєва, С. Рашер);

• почуття обов'язку, відповідальності (В. Андрєєва, О. Яковлєва, С. Рашер, Дж. Пакерсон);

• здатність самостійно та оперативно приймати рішення (С. Рашер, Дж. Пакерсон, Г. Уолберг).

Саме ці риси ми спробуємо віднайти у головного героя оповідання «Маленьке життя».

Дуже влучно про стиль письма О. Жовни висловився Я. Поліщук: «Концентрування автора на деталях, які слугують завданню виліпити цілісний образ-тип, виявляє його письменницьку робітню. Тому-то - замість чинити докладні описи предметів та дій персонажів - прозаїк обходиться мінімальним, решта - у підтексті, котрий має дешифрувати проникливий читач» [13]. Дійсно, художня деталь відіграє важливу роль у творах митця, за що його часто порівнюють із Антоном Чеховим. Кожна така деталь «підпорядковується загальному задумові» [13].

Оповідання «Маленьке життя», за твердженням В. Бондара, це «легенда, казка, притча про живильну силу мистецтва, офірування життям заради краси» [1]. Це дуже красива, але разом з тим сумна історія про маленького художника з великим серцем.

Письменник не описує напряму особливості Пилипкової вдачі, що характеризують його як обдаровану особистість. На перший погляд, їх взагалі немає, але якщо детально проаналізувати підтекст, то ми побачимо, що перед нами постав справжній талант.

Історія про малого Пилипка починається з епізоду, де хлопчик, змерзлий і голодний, лежить на печі разом зі своєю мамою, яка помирає від голоду: «Він лежав, згорнувшись калачиком, притиснувшись спиною до маминого живота, вже другий день. Сьогодні, прокинувшись, Пилипок відчув, що мамине тіло стало холодним» [3, 23]. З цього епізоду можна зробити висновок, що хлопець вирізняється витривалістю, адже не кожна дитина його віку зможе спокійно лежати в холоді два дні й до того ж нічого не їсти. З іншого боку, поворухнутися йому не давав страх: «Пилипок перевів погляд на мамину руку, що обіймала його, і йому чомусь стало страшно доторкнутись до неї. Він майже знав, що коли доторкнеться, то відчує холод, і Пилипок знову заплющив очі» [3, 24]. Хлопчик не розумів, чому мама стала такою холодною і не відповідає йому, але серцем відчував тривогу. Інтуїція підказувала, що сталося щось жахливе і відчуття страху заполонило його. Саме цю якість талановитої особистості визначають деякі дослідники (О. Кульчицька, О. Матюшкін). Можливо, вона ще слабка, але ж ми говоримо про особистісь, яка тільки формується.

Далі дядько Селантій забирає його до своєї хатини, де живуть троє таких же голодних дітей, для яких «шматок почорнілого буряка» - справжні ласощі. Пробувши там два дні, Пилипок самостійно приймає рішення йти додому, до мами. Випливає ще одна риса, властива обдарованим особистостям, - вміння самостійно та оперативно приймати рішення. Пересвідчившись, що мами немає, наш герой рушив до лісу. Там він виявив такі риси талановитої людини, як наполегливість та сила волі, адже малій дитині дуже важко йти довго по кучугурах: «Стежок ніде не було, і Пилипок брів навпростець по коліна в снігу. Він ішов і йшов не оглядаючись. А коли раптом здумав повернути голову, то побачив позаду такі ж дерева, як і попереду. Він ішов все далі і вже не плакав» [3, 27].

Страх дав поштовх для розвитку фантазії: «Пилипок підвів голову і побачив напроти себе на сухій гілці два величезних ока. Білий сич, що злився зі снігом, дивився на нього. Пилипок махнув на сича рукою, аби налякати, але той, кліпнувши очима, продовжував дивитись. «Чи не той то злий... дух, що діток малих забирає?» - подумалось Пилипкові, і він перехрестився» [3, 27].

Всі акцентовані нами якості виявилися в екстремальних для маленького хлопчика ситуаціях, не пов'язаних з творчістю. Можливо, Пилипок замерз би в кучугурах і ніколи б не взяв у руки пензля, якби не щасливий випадок - монахи-іконописці Афанасій та Михайло врятували йому життя. Чоловіки привели хлопчика у свою келію-майстерню. Пилипка зацікавила незвичне облаштування кімнати зі столами, «на яких лежали різних розмірів дошки, стояли якісь коробки, лежали щітки », а в кутку стояли «дошки, з яких на Пилипка дивилось багато очей» [3, 30]. Та найбільше вразили його дві ікони - Миколи Чудотворця, якої хлопець злякався, та Матері Божої, яка заспокоїла його. Саме перебування в атмосфері мистецтва сприяло розвитку здібностей героя. Хлопчик виявив неабияку зацікавленість цим ремеслом, з відповідальністю та ентузіазмом виконував доручену йому роботу: «Пилипкові подобалось допомагати монахам, і коли звичайна сіра дошка спочатку ставала білою як сніг, а потім золотою мов сонце, а потім на тому золоті з'являлися обличчя святих, Пилипок відчував і свою причетність до появи тих образів та завжди був зачарований майстерністю братів» [3, 34].

Усвідомлення братами винятковості Пилипкового таланту прийшло до них, коли той намалював «великого білого голуба з розставленими крилами»: «Божою волею, брате, знайшли ми тебе в лісі... Божою волею...» [3, 34].

Цей короткий епізод містить багато важливих деталей, які свідчать про художню обдарованість Пилипка.

По-перше, це здатність до імпровізації та винахідливість: юний художник одразу почав малювати, довго не роздумуючи, керуючись лише власною уявою й не користуючись жодними моделями, зразками.

По-друге, юний художник втілює оригінальну ідею. Може, скептики й не погодяться, що голуб - це оригінально, але, на наш погляд, зважаючи на вік і, відповідно, невеликий життєвий досвід дитини, це досить свіжа ідея. Як і всі митці, Пилипок інтуїтивно переніс свої емоції та страждання у свій твір. Як відомо, голуб - символ щирої любові, злагоди й ніжності, всього, що зникло в Пилипка зі смертю матері. Є також вірування, що душа після смерті перетворюються на голуба. Тож можна припустити, що сирота символічно втілив у птахові образ своєї мами. Є в малюнку й інші деталі, які вказують на образ матері - голуб великий і білий, а мати для кожної дитини - найсвітліший і найбільш важливий образ. Отже, сам не розуміючи, Пилипок зобразив не звичайний малюнок, а картинку з глибоким підтекстом. Прийшло відчуття свого обдарування, вночі хлопчик довго не спав і «відчував у собі щось незнайоме, нове, дуже сильне, незрозуміле, але таке прекрасне, від чого йому було так хороше і так приємно, що очі його несподівано заблищали, і Пилипок дуже здивувався, бо по щоці його скотилася сльоза» [3, 34].

Найпотужнішим каталізатором розвитку таланту юного художника став приїзд до Лебединського монастиря французького лікаря з хворою дочкою. Героя приголомшила краса дівчинки: «Було якось чудно бачити таку дівчинку тут у монастирі, у лісах, занесених снігом, таку тендітну й красиву, як весняний метелик» [3, 35]. Та найбільше зацікавили очі: «її великі голубі очі таки були чомусь сумними і байдужими» [3, 35]. Пізніше Пилипок зрозумів причину їхнього смутку - дівчинка була дуже хвора. Тільки-но дізнавшись про це, він захотів будь-що допомогти їй, про що свідчить такий епізод: «Пилипок мовчав, ніби не чув, і дивився кудись убік. Афанасій з Михайлом перезирнулись. Михайло злегка торкнувся Пилипкового плеча. - Ти про що задумався, брате? - Пилипок наче лише тепер, повернувшись до келії, поглянув на монахів» [3, 36].

Знову виявляється здатність Пилипка самостійно та оперативно приймати рішення. У його голові зароджується ідея, яка приведе його до фатального кінця. Розпитавши у братів, що треба робити, щоб одужати, він почув відповідь: «Є такий святий мученик Пантелеймон-цілитель, - лагідно мовив Михайло, - до нього й слід молитись» [3, 37]. Вже вже на вечірні хлопець молився перед іконою за здоров'я доньки француза: «Пилипок довго й пильно розглядав ікону. Потім перехрестився і майже всю службу не відійшов від образа» [3, 37]. Та він не тільки молився, а й вивчав образ, коли збагнув, що в келії хворої немає чудотворної ікони: «У кутку, де тліла лампада, поблискували ікони: Миколи Чудотворця, Спаса і третя з якимись двома святими. Святого зі скринькою в руках тут теж не було» [3, 38].

Пилипок вирішив власноруч створити ікону для порятунку дівчинки.

О. Жовна тонко описав ентузіазм, почуття захопленості, творчу активність героя: «Пилипкові очі заблищали, він увесь поринув у світ образів і настільки захопився роботою, що незчувся, як минув час і у дверях почувся гуркіт» [3, 39].

Емпатія - ще одна характерна риса творчих особистостей, яку акцентує зокрема О. Матюшкін. Беззаперечно, Пилипок здатний до емпатії, інакше він не мав би наміру допомогти хворій дівчинці. Він взяв на себе відповідальність за її одужання, здавалося, що йому навіть було соромно за гарну погоду, яка дисонує зі станом дівчиники: «Сьогоднішній сонячний день здався якимось недоречним до того, що було там, за вікном, і зовсім несправедливим до хворої дівчинки, яка не могла тепер звестися на ноги і ви йти на подвір'я» [3, 39].

Те, як герой працював над своєю іконою говорить про його працьовитість, наполегливість та силу волі, адже всю ніч до самого ранку він не змикав очей: «Вже зовсім посвітліло синє місячне світло, що лилось з вікна, і зовсім прояснилося в темній келії, коли Пилипок відклав щітку» [3, 40]. Як і всім митцям, хлопчикові властива здатність до творчих досягнень: «З маленької дощечки на нього дивився той самий безбородий чоловік зі скринькою в руках, якого звали Пантелеймоном, і він був намальований його власними руками. Так хороше й приємно на душі у Пилипка, здається, не було ніколи» [3, 40]. А вже вночі він пішов на допомогу хворій - через віконну шибку келії тримав свій образок і молився за її здоров'я. У цей момент він не думав про себе, його не зупиняли ні холод, ні темінь: «Пилипок притискав до шиби маленьку дощечку, дивився крізь смужку на хвору дівчинку, що спала, і не чув ні холоду, ні морозу, що щипав його за обличчя, кусав затерплі почервонілі пальці, що відчайдушно вчепилися за дощечку із святим» [3, 42]. Так продовжувалося чотири дні, дівчинка одужувала, і від цього «якесь дивне тепло з 'явилося в його грудях і прокотилося до голови» [3, 42]. Ночі, проведені на вулиці під снігом і дощем, спровокували хворобу хлопчика. Та це не завадило реалізації його наміру: «Вночі знову повалив сніг, але було не холодно. Пилипок відчув якийсь дивний незнайомий стан. Все навколо стало нечітким, розпливчатим. Інколи воно ставало як звичайне, а інколи знову розпливалося, мов у тумані. Він ішов до вікна, тримаючи за пазухою свою дощечку, і думав про те, що хвора дівчинка починає одужувати» [3, 43]. Але зовсім не думав про те, що його хвороба вже глибоко засіла в ослабленому організмові. Він наполегливо та цілеспрямовано йшов до своєї мети, не зважаючи на зовнішні чинники та перепони, як це робить будь-яка сильна духом людина, як це робить справжній митець. Пилипок хотів, щоб його робота не була марною, хотів своєю творчістю допомогти іншим. Творити на благо людям, жертвуючи своїм благополуччям чи навіть життям - це, на мій погляд, найважливіший критерій справжнього митця.

Помер Пилипок з усвідомленням власної значущості, з розумінням того, що його творчість має життєдайну силу: « - Пантелеймон... Мій Пантелеймон? Він сильний... Я сам...» [3, 44].

Альтруїзм маленького художника - підтвердження винятковості його таланту. Він не реалізовував свої амбіції, не тішив своє его, не самостверджувався, як це часто роблять псевдомитці, а творив заради блага інших.

Таким чином, образ Пилипка в оповіданні «Маленьке життя» - яскраве втілення талановитого митця, про що свідчить актуалізація комплексу рис, властивих обдарованій особистості.

Найбільш яскраво виражені емпатія, сила волі, цілеспрямованість, наполегливість, працьовитість. Невластива Пилипку такі риси як самокритичність та критичність, але можливо, вони з'явилися б пізніше, коли б він виріс і як людина, і як митець.

Письменник, як тонкий психолог, зумів розкрити два виміри внутрішнього світу головного героя - маленького нещасного хлопчика з великим серцем та талановитої людини, великого митця, котрий ще не розуміє своєї винятковості.

проза український письменник газетна стаття

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Бондар В. Рання проза: пошуки власного стилю: [передмова] / В. Бондар // Жовна О. Ю. Маленьке життя. - Кіровоград: ПВЦ “Мавік”, 2004. - С. 3-10.

2.Гильбух. Ю.З. Внимание: одаренные дети / Ю. З. Гильбух. - Москва: Знание, 1991. - 80 с.

3.Жовна О. Визрівання: [проза] / О. Жовна. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2015. - 560 с.

4.Корінь А. Письменник, чиї пророцтва збуваються / А. Корінь // Кіровоградська правда. - 2000. - 18 січня.

5.Котик І. Терпкі самотності Олександра Жовни / І. Котик // Сучасність. - 2009. - №3-4. - С. 284-288.

6.Кульчицкая Е.И. Одаренность как психологическая проблема / Е.И. Кульчицкая // Практична психологія та соціальна робота. - 2001.

-№8. - С. 14-15.

7.Куценко Л. Це диво називають воскресінням / Л. Куценко // Дзвін. - 1994. - №1. - С. 144-46.

8.Матюшкин А.М. Концепция творческой одаренности / А.М. Матюшкин // Вопросы психологии. - 1989. - №6. - С. 29-33.

9.Моляко В. О. Здібності, творчість, обдарованість: теорія, методика, результати досліджень / В. О. Моляко, О. Л. Музика. - Житомир: Рута, 2006. - 320 с.

10.Моляко В.О. Творчий потенціал людини як психологічна проблема / В. А. Моляко // Обдарована дитина. - 2005. - №6. - С. 2-9.

11.Панченко В. Запрошення до потойбіччя / В. Панченко // Жовна О. Вдовушка. - Кіровоград. - 1996. - С. 3-5.

12.Платон. Избранные диалоги / Платон; [сост. В. Асмус]. - Москва: Художественная литература, 1965. - 442 с.

13.Поліщук Я. Нещасливі коханці й блудні сини Жовни / Я. Поліщук // Новомиргородщина. - 2009. - 23 січня. - С. 7.

14.Саєнко В. Поетика кіноповісті О. Жовни “Визрівання” / В. Саєнко // Слово і час. - 2003. - №6. - С. 43-52.

15.Тарасова Г. В. Организационно-педагогические условия развития готовности учителя к работе с одаренными детьми : дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / Галина Викторовна Тарасова. - Казань, 2005. - 267 с.

16.Шевчук В. З темних джерел життя: [українська готична новела ХХ століття] / В. Шевчук // Літературна Україна. - 1995. - № 4, 5. - С. 2-3.

17.Щорс В. Соціально-психологічний аспект роботи з обдарованими дітьми в загальноосвітній школі [Електронний ресурс] / В. Щорс.

-Режим доступу: https://vseosvita.ua/library/socialno-psihologicnij-aspekt-roboti-z-obdarovanimi-ditmi-v-zagalnoosvitnij-skoli-31505.html

18.Яровий О. Старормодна зворушливість добра / О. Яровий // Народне слово. - 1997. - 11 вересня. - С. 3.

Размещено на Allbest.ru