Стилістичні особливості синтаксичних структур у сонетах Уільяма Шекспіра

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стилістичні особливості синтаксичних структур у сонетах Уільяма Шекспіра

Вікторія Москаленко

(студентки ІІ курсу другого (магістерського) рівня

вищої освіти факультету іноземних мов)

Науковий керівник - кандидат філологічних наук,

доцент Снісаренко І.Є.

Актуальність дослідження

Творчість Уільяма Шекспіра, зокрема його поетична спадщина, представляє інтерес для дослідження як з літературознавчої, так і з лінгвістичної, точки зору. В першу чергу, це стосується дослідження синтаксису творів Уільяма Шекспіра, що можна пояснити такими факторами: по-перше, речення як структурна одиниця художнього тексту є багатогранним синтаксичним утворенням, що має певне стилістичне навантаження та підлягає вивченню з різних точок зору; по-друге, літературна мова, яка вживалася у ранній новоанглійський період, має значно складніші синтаксичні структури, у той час як сучасна англійська мова тяжіє до спрощення.

Метою статті є з'ясування стилістико-синтаксичних особливостей сонетів Уільяма Шекспіра шляхом аналізу функціональних характеристик типів речення у сонетах, а також синтаксичних стилістичних засобів виразності в них.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблема класифікації речень в англійській мові розглядалась як зарубіжними, так і вітчизняними дослідниками. Серед провідних зарубіжних науковців слід згадати Д. Крісталла, В.Г. Адмоні, які здійснили дослідження структури речення, Е.А. Аббота, який дослідив синтаксис англійської мови доби Відродження, П.Левіна, який вивчав синтаксис сонету. Важливими є результати досліджень радянських лінгвістів, таких як В.Л. Каушанської, Г.Г. Почепцова, С.П. Балашової, котрі розглянули підходи до класифікації речень та основні типи речень. Синтаксичні стилістичні засоби виразності, такі як інверсія, повтор, риторичне запитання, еліпсис, паралельні конструкції, були розглянуті такими дослідниками як І.Р. Гальперін, І.В. Арнольд, а також англійськими вченими - Робертом Лоутом, Н. П. Лунном. Сонетну спадщину Уільяма Шекспіра вивчали О. Анікст, М. Девідсон, А. Мабіллард, у працях яких з'ясована проблематика сонетів У. Шекспіра, зв'язок творів письменника з попередньою поетичною традицією та з досягненнями сучасників.

Однак, цілісні статистичні дослідження синтаксичних особливостей сонетів У. Шекспіра та їх лінгвістичне обгрунтування у вищезгаданих працях не були проведені, що і визначає актуальність теми статті, у якій ми робимо спробу тлумачити сонетну спадщину Уільяма Шекспіра як з лінгвістичної, так і з літературознавчої точки зору.

Виклад основного матеріалу

стилістичний синтаксичний сонет шекспір

Учення про поетичну мову того чи іншого автора, на думку І.В.Арнольд, включає: звукове оформлення, художнє використання словникового складу, художнє використання і перетворення морфологічних засобів, використання особливостей синтаксису, в тому числі і надфразових [2, с. 315].

Услід за В.В. Виноградовим, поетичний синтаксис ми розуміємо як «систему спеціальних засобів побудови мови, які сприяють посиленню її образної виразності» [3, с. 40]. На думку І. Ковтунової, проблеми, якими займається поетичний синтаксис, можна звести до таких блоків: довжина речення як експресивний фактор; стилістична роль складного синтаксичного цілого; афективний потенціал пунктуації; експресивний синтаксис як складова індивідуального стилю; синтаксичні фігури та їх стилістичні функції [4, с. 24].

Сонет - одна із широко розповсюджених форм у європейській ліричній поезії. Термін «сонет» походить від окситанського sonet та від італійського sonetto, що спершу мали значення «невелика пісня». З ХІІІ століття цим словом стали позначати вірш з 14 рядків, який має особливу структуру римування та змістову структуру [7, с. 44].

Шекспірівський, або англійський, сонет, складається із 14 рядків, по 10 складів, і кожен рядок написаний п'ятистопним ямбом, у якому 5 разів повторюється чергування наголошених і ненаголошених складів. Схема римування у шекспірівському сонеті - АВАВ CDCD EFEF GG, де останні два рядки - римований двовірш [1, с. 67].

Сонетна форма поетичного вираження надзвичайно драматична. Сама композиція сонета (тема - антитема - розв'язка) передбачає боротьбу протилежних почуттів і думок. У ньому природно знаходять своє художнє втілення сповідь, інвектива, пейзажний малюнок, філософська композиція [1, с. 28]. Маргарет Девідсон наголошує, що теми, розкриті у сонетах Уільяма Шекспіра, є традиційними для лірики епохи Відродження (дружба, вірність, кохання), проте поет надав їм оригінального трактування, ввівши сюжетну лінію, яка об'єднує поетичні твори, та створивши сповнені протиріч образи головних дійових осіб [9].

У статті ми посилаємося на хронологію творчості Уільяма Шекспіра як таку, що припадає на ранньоновоанглійський період розвитку англійської мови. Основними характеристиками цього періоду вважають:

• головні зміни в системі голосних (великий пересув голосних (Great Vowel Shift), які почалися приблизно в 1400 й закінчилися в 1600-х роках, наявність багаторазового заперечення, повна або часткова інверсія дієслова в запитаннях, можливість вживання дієслів be, have в ролі допоміжного дієслова при формуванні аналітичних форм перфекту;

• розвиток літературного варіанту мови, якому пізніше дадуть назву літературна англійська мова (Standard English);

• поширення англійської мови по всій території Великобританії, Ірландії, Уельсу, Шотландії завдяки відкриттю Америки та торгівельним відносинам з африканським та азійським континентами;

• запозичення слів з латини й грецької мов у науковий дискурс, з італійської - у галузь мистецтва в період Відродження та Реставрації [1, с. 34-35].

На думку Ю.П. Костюченко [5, с. 39], мовою Уільяма Шекспіра закінчується епоха, читання та розуміння писемних пам'яток якої становить труднощі для осіб, які володіють лише сучасною англійською мовою, але незнайомі з її історією. Т.А. Расторгуєва характеризує ранній новоанглійський період як період корінних завершальних змін в англійській мові та літературі [6, с. 89].

На думку В.М. Ярцевої, ранній новоанглійський період є періодом формування англійської літературної мови [8, с. 92]. У XV і головним чином у XVI столітті для англійських письменників та науковців було досить актуальним питання розповсюдження англійської мови на всі види літератури, як художньої, так і наукової. У попередні століття у цих сферах використовувалася латина як міжнародна мова науки в середньовічній Європі, а також французька мова, якою створювалася англо-нормандська художня література. В XVI столітті відбулися суттєві зміни. Зі сфери літератури зникли територіальні діалекти, за винятком шотландського, а писемні пам'ятки епохи вказували на певну єдність літературної мови, що базується на лондонському діалекті [8, с. 93].

Як вважає Дж. Седерлінг, синтаксис англійського поетичного твору формувався під впливом декількох чинників. Серед найважливіших з них дослідник називає: по-перше, інтерес перекладачів епохи Відродження до творів класичними мовами, пошук вченими адекватних засобів перекладу англійською мовою синтаксичних структур, властивих мові оригіналу, але відсутніх в англійській, і, як наслідок, запозичення синтаксичних структур.

Отже, ранньоновоанглійський період є етапом формування якісно нових синтаксичних структур, а також часом становлення літературної англійської мови, близької до сучасної, у чому ми переконались при дослідженні сонетів Уільяма Шекспіра.

Мовою Уільяма Шекспіра закінчується епоха, читання та розуміння письмових пам'яток якої становить труднощі для осіб, які володіють лише сучасною англійською мовою, але незнайомі з її історією.

Розвиток англійського синтаксису пов'язаний з глибинними змінами в морфології; занепад системи закінчень супроводжувався зростанням функціонального значення синтаксичних засобів зв'язку між словами. Найбільш очевидною відмінністю між староанглійським синтаксисом та синтаксисом середньоанглійського і новоанглійського періоду є те, що порядок слів у реченні став фіксованим, а використання сполучників більш широким. Зростання писемних форм мови, розквіт літератури в пізній середньоанглійський період і особливо в епоху Відродження, диференціація літературних стилів і спроби вчених створити логічний, вишуканий стиль - все це відіграло значну роль у розвитку синтаксису англійської мови.

Синтаксис має більш широкі експресивні можливості, ніж морфологія, оскільки допускає більше вибору та безпосередньо пов'язаний з висловлюваною думкою. Синтаксичні стилістичні засоби виразності підсилюють емоційність тексту, надають йому характер діалогу (автора з персонажем, з читачем, з сами м собою). Засоби виразності на синтаксичному рівні, такі як еліпсис, інверсія, синтаксична тавтологія, повтор та інші є синтаксичними моделями речень, які несуть додаткове логічне чи експресивне навантаження, що сприяє підвищенню прагматичної ефективності висловлювання.

Одним з основних синтаксичних стилістичних засобів виразності, що вживаються в сонетах Уільяма Шекспіра, є інверсія. Ми проаналізували 50 сонетів Уільяма Шекспіра та виявили в них 139 випадків вживання синтаксичних стилістичних засобів виразності, з них 68% інверсії (95 випадків), 18,7 % риторичних запитань (26 випадків), 10% повторів (14 випадків), 0,7% асиндетону (1 випадок), 0,7% синтаксичної тавтології (1 випадок) та 1,4 % еліпсису (2 випадки).

Така кількість інвертованих одиниць пояснюється можливостями вираження за допомогою інверсії значної кількості відтінків почуттів. Ми виокремили такі функції інверсії у сонетах Уільяма Шекспіра, як: виділення головної проблематики творів (20,9 %), підкреслення емоційного напруження (42,9 %), розкриття протиріч у душі ліричного героя та у світі, що його оточує (6,6 %), вираження основної ідеї творів (7,7%), зіставлення протилежних точок зору і явищ (20,98%).

Наступним за частотою вживання синтаксичним стилістичним засобом у сонетах Уільяма Шекспіра є риторичне запитання (26 випадків, що становить 18,7%). Метою риторичних запитань є привернення уваги читача до проблематики поетичного твору, а також надання йому емоційної експресивності.

Найменш частотно вживаними синтаксичними стилістичними засобами виразності є асиндетон та еліпсис, функцією яких є гармонізація ритму поетичного твору, надання йому мелодійності звучання.

Для синтаксису поетичних творів Уільяма Шекспіра характерна ускладненість, поєднання в межах одного речення декількох самостійних речень, пов'язаних між собою як сурядними, так і підрядними зв'язками. Ми припускаємо, що ускладнений синтаксис сонетів обгрунтований стилістично, оскільки складні, поширені речення сповільнюють ритм поетичного твору, надають йому піднесеного, урочистого звучання, допомагають підкреслити єдність зображуваних ліричним героєм явищ.

В англійській літературній мові ранньоновоанглійського періоду межі між архаїчною (застарілою), поетичною та діалектною лексикою не були чітко визначені. Стандартні норми не були встановлені, що дає змогу наголошувати на тому, що в поетичній спадщині Уільяма Шекспіра спостерігаються випадки вживання лексики, характерної для попереднього періоду розвитку англійської мови.Мми припустили, що і синтаксис творів Уільяма Шекспіра містить відхилення від того, що прийнято вважати стандартом англійської мови.

Для синтаксису творів Шекспіра є характерним вживання подвійного заперечення, що є залишком середньоанглійської норми. З іншого боку, для ранньоновоанглійського періоду подвійне заперечення могло бути нормою. Тобто, сонети Уільяма Шекспіра засвідчують, що ранньоновоанглійський період ще залишався перехідним етапом у становленні мовної норми.

Перспективою дослідження вважаємо подальше дослідження синтаксису сонетів У. Шекспіра та розробку прикладів уроків із застосуванням результатів досліджень в шкільному курсі англійської мови та зарубіжної літератури, а також у вищій школі на заняттях з курсу «Країнознавство Британії» у частині культурологічних і лексикологічних аспектів англійської мови.

Бібліографія

1. Аникст А. Шекспир. - М.: Молодая гвардия, 1964. - 200 с.

2. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. - Л.: Международные отношения, 1981. - 320 с.

3. Виноградов В.В. Основные вопросы синтаксиса предложения. - М.: Высшая школа, 1975. - 336 с.

4. Ковтунова И.И. Поэтический синтаксис. - М.: Высшая школа, 1992. - 446 с.

5. Костюченко Ю. П. История английского языка. - Л.: Просвещение, 1980. - 300 с.

6. Расторгуева Т.А. История английского языка. - М.: Высшая школа, 1983. - 500 с.

7. Якобсон P.O. Поэзия грамматики и грамматика поэзии. - М.: Высшая школа, 1983. - 480 с.

8. Ярцева В. Н. Развитие национального литературного английского языка. - М.: «Наука», 1969. - 285 с.

9. Davidson, Mary Catherine. "Did Shakespeare Consciously Use Archaic English?" Early Modern Literary Studies Special Issue 1 (1997) // Режим доступу: 4.1-14 <URL: http://purl.odc.org/emls/si-01/si-01davidson.html

10. William Shakespeare. Sonnets // Режим доступу: www.william-shakespeare.info/sonnete

Размещено на Allbest.ru