Образ Тараса Шевченка у драмі Людмили Старицької-Черняхівської "Напередодні"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

ОБРАЗ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У ДРАМІ ЛЮДМИЛИ СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ "НАПЕРЕДОДНІ"

В. Атаманчук, докторант

Анотація

Досліджено драму Л. Старицько-Черняхівської "Напередодні". Проаналізовано проблематику твору, яка зумовлюється осмисленням історичних та світоглядних передумов звільнення українського народу від кріпацтва. З'ясовано характерні ознаки конфлікту та особливості його розгортання. Увагу приділено визначенню своєрідності художнього втілення образу Тараса Шевченка, який виконує функцію структурного центру твору. Досліджено способи взаємодії митця й зовнішнього світу, представлені у драмі; визначено засоби вираження духовнотворчої та державотворчої місії поета у творі. З'ясовано особливості організації драматичної дії.

Ключові слова: драма, драматична дія, ява, конфлікт, дійова особа, образ, Тарас Шевченко.

Annotation

V. Atamanchuk, Doctoral Research Scholar The Institute of Philology Taras Shevchenko National University of Kyiv

THE IMAGE OF TARAS SHEVCENKO IN LIUDMYLA STARYTSKA-CHERNYAHIVSKA'S DRAMA "ON THE EVE”

In the article drama of Liudmyla Starytska-Chernyahivska "On the Eve" is analyzed. The characteristic signs of conflict and features of its development are defined. Attention is paid to determination theartistic embodiment originality of Taras Shevchenko character, that performs the function of the structural center in the literary work.

The purpose of the article is to find out the specific traits in the artistic representation of Taras Shevchenko image in the drama "On the eve". Tasks of the article: to determine the genre features of the literary work; to investigate the peculiarities and methods of conflict deployment in the drama; to analyze the images of the characters in the literary work in correlation with the image of Taras Shevchenko; to determine the semantic and compositional implication of the poet's image; to highlight the main problems of the drama and artistic means of their implementation.

Research methods: the semiotic method (for the analysis of the textas a signstructure), the structuralist method (for the analysis of the defining components of the text), the hermeneutical method (for studying the content level of the literary work).

The image of Taras Shevchenko is the determining factor in the formation of the artistic structure of the work. The emergence of the poet crystallizes the meaning of that sense and gives new impulses to the development of dramatic action. The episodes of the highest tension that direct heroes to the comprehension of the most important truths and determine the state of deep insight directly related to the image of Taras Shevchenko. The phenomena and processes of objective reality, reflected in Shevchenko's perception, acquire a symbolic significance through the determination and amplification of the deep regularities that the great poet makes clear to others.

Key words: drama, dramatic action, conflict, hero, character, image, Taras Shevchenko.

Постановка проблеми

Важливою ознакою драматургії Л. Старицької-Черняхівської є системне художнє осягнення історичних процесів, які мають вагомі позачасові проекції. Драма "Напередодні" стала реалізацією авторського сприйняття та інтерпретації образу Т. Шевченка. Л. Старицька-Черняхівська відображає невеликий фрагмент із життя геніального поета, підкреслюючи його виключну роль у формуванні національної самосвідомості.

Аналіз основних досліджень

Г. Семенюк [3; 5; 6; 7] розглядає твори Л. Старицької-Черняхівської у контексті української драматургії 1920-х рр. Дослідник визначає важливі ознаки історичної драматургії: "Разом з тим, зусиллями письменників переважно старшого покоління - Л. Старицької-Черняхівської, В. Винниченка, Г. Хоткевича, С. Васильченка - українська драматургія в цей грізний час прагне продовжити кращі класичні традиції. Звертаючись в основному до історичної тематики, вони створюють яскраві національні характери, намагаючись таким чином пробудити національну свідомість свого народу" [5, 24]. Г. Семенюк характеризує твір Л. Старицької-Черняхівської "Напередодні": "Дальшого розвитку художня шевченкіана знаходить у жанрі біографічної п'єси. Досить відомими історико-біографічними драмами, де факти з життя головного героя - Т. Шевченка - становили головний драматургічний інтерес, були твори Л. Старицької-Черняхівської "Напередодні" (1926), П. Слобожанського "Тарас Шевченко" (1926), Я. Мамонтова "Борітесь" (1925) та ін. Дія першої п'єси, одноактівки "Напередодні", простої за будовою, але дещо переобтяженої монологами, відбувається в Петербурзі 1860-1861 рр. і змальовує останні роки життя поета" [5, 75].

С. Хороб [10] вивчає драматургію Л. Старицької-Черняхівської в аспекті аналізу одноактної драми. Дослідженням драматичної творчості та культурологічної діяльності Л. Старицької-Черняхівської займався Л. Барабан [1]. С. Стежко [9] вивчає концепцію історичного минулого у драматургів 1920-30-х рр., у тому числі і у творчості Л. Старицької-Черняхівської, І. Чернова [11], В. Швець [12], Л. Процюк [2] розглядають проблематику, поетику, конфлікти, характери у драматургії Л. Старицької-Черняхівської.

Формулювання мети і завдань статті

Мета статті - з'ясувати специфіку художньої репрезентації образу Т. Шевченка у творі "Напередодні". Завдання статті: визначити жанрові особливості твору; дослідити своєрідність та способи розгортання конфлікту у драмі; проаналізувати образи дійових осіб твору у співвіднесенні з образом Т. Шевченка; визначити смислове та композиційне навантаження образу поета; виокремити головні проблеми твору та художні засоби їх втілення.

Виклад основного матеріалу

Л. Старицька-Черняхівська подає визначення свого твору "Напередодні", що присвячений епізодові з життя Т. Шевченка. Вона називає його драматичною історичною сценкою, що пояснюється специфічним завданням, яке ставила перед собою авторка. На матеріалі опрацьованих документальних джерел письменниця здійснила реконструкцію історичного фрагменту й відобразила найхарактерніші ознаки тогочасної колективної свідомості у взаємодії різних її проявів. Зовнішні реалії, які визначали й визначалися ідеями видатних мислителів, формували відповідні культурні та мистецькі феномени, своєрідно віддзеркалили інтенції українського поета. У передмові авторка акцентує увагу на зовнішньому та внутрішньому конструюванні найвиразніших прикмет часу. Об'ємний перелік використаної авторкою літератури підкреслює фактографічну основу художнього твору.

Ремарки у творі Л. Старицької-Черняхівської виконують, крім інформативної, смислотворчу та композиційну функцію. Ремарки містять вказівки на часові взаємоперетини й розкривають драматургічні ефекти, як-от підкреслену актуалізацію минулого; увиразнення дії через контраст зі статикою.

У першій яві репрезентовано діалог між М. Костомаровим, П. Кулішем та Ф. Черненком. Діалог визначних українських діячів, однодумців Т. Шевченка, засвідчує розуміння глибинного механізму суспільних перетворень, здатність до ініціювання наступних змін та реакцій відповідно до сформованих уявлень та потреб часу. Вони окреслюють процес проходження через глобальні світоглядні зміни; зумовленість змін національного світосприйняття історичним розвитком та цілеспрямованим впливом; незворотність передбачуваних зрушень у національному самоусвідомленні.

У розмові Костомарова, Куліша та Черненка визначаються необхідні передумови інтелектуального самопізнання й самовідтворення українського суспільства на основі його іманентних характеристик. У представленій ними ідеї національної самобутності й самодостатності увиразнюється загальнослов'янський контекст, який збагачується за рахунок розвитку національних культур і водночас розширює межі національного вираження. Реформатори зосереджують увагу на гуманістичних основах та демократизації національної культури. Поняття демократизації вони розглядають у різних виявах: як право виявляти національну ідентичність у культурній, історичній, суспільній площині; як необхідність підвищення світоглядного рівня народних мас; як дієве протиставлення репресивним обмеженням.

Людмила Старицька-Черняхівська зображає Куліша, Костомарова й Черненка як натхненних поборників нових поглядів і віянь часу, що передбачали активізацію діяльності, спрямованої на поступову зміну соціально-ідеологічної системи. Нові ідеї формуються як противага і заперечення старого укладу, що призводить до жорсткого зовнішнього тиску й відповідного протистояння. У драмі виділяються різні контексти, які визначають сутність протиборства. Концепції вільного самовияву та руху ідей вступають у протидію із цензурними деформаціями.

Образ Т. Шевченка спочатку подається через сприйняття його однодумців, для яких він виступає геніальним виразником національного духу. У творах великого поета 1861 р. втілюються гострі суперечності й реакція на хаотичність світу.

Якщо у першій яві відображені цілі й наміри українських реформаторів, їхнє ідеологічне підґрунтя, то у другій яві представлене реальне зіткнення з їхнім антагоністом Дяденькою. Предметом суперечки дійових осіб стає проблема кріпацтва. Українські діячі визначають перспективи звільнення українського народу, які мають ідеалізований та піднесений характер, натомість Дяденька вульгаризує проблему. Реформатори вбачають у звільненні від кріпацтва рівні можливості й потреби розвитку, Дяденька навпаки прогнозує моральний занепад звільнених кріпаків і негативні наслідки для суспільства. Л. Старицька-Черняхівська підкреслює козацьке походження Дяденьки, який зневажливо ставиться до нащадків козаків, які через історичні обставини стали кріпаками. Письменниця показує протилежні погляди в загостреному вигляді, що надає зображенню драматургічної напруженості.

У третій яві дійові особи осмислюють ефективність журналу "Основа", який виконує функцію консолідації українського суспільства й поширення національних ідей. У цій частині твору конфлікт розгортається як гостре протистояння різних ідеологічних систем, політика яких втілюються в українському та російських журналах. Л. Старицька-Черняхівська зіставляє мету видавців журналу "Основа" й результати її реалізації через зворотний зв'язок із читачами й наслідками рецепції у російськомовному світі. Хоча рівень сприйняття читачів і видавців істотно відрізняється, для читачів важливим є підтвердження правомірності існування української ідентичності, яке забезпечує український журнал. У негативній реакції російських журналів на "Основу" окремо підкреслювалася вагома роль Т. Шевченка в утвердженні пропагованих ідей.

Найприкметнішою подією п'ятої яви та й усієї драми стає прихід Т. Шевченка. Дійові особи, які називають українського поета батьком, підкреслюють його беззаперечну значущість і впливовість у сфері національного самовираження. Важливого значення в образі поета набувають екзистенційні аспекти, які увиразнюються за рахунок відображеного світовідчуття. Масштабність образу Т. Шевченка, яка істотно відрізняє його від образів інших дійових осіб, виявляється у світоглядно-буттєвому плані та творчій репрезентації.

Тарас Шевченко обґрунтовує радикальну позицію у боротьбі за свободу, що стає результатом болісного аналізу історичного минулого й досвіду поневірянь великого поета. Діалог Шевченка з українськими реформаторами розвивається за принципом протистояння, яке у процесі з'ясування фактів про звільнення кріпаків завершується проголошенням намірів про співпрацю. Протистояння зводиться до зіставлення песимістичних поглядів поета на благі прагнення російського царя та оптимістичної віри його соратників у ліберальність і підтримку російської інтелігенції. Негативні погляди Т. Шевченка змінюються готовністю реалізувати важливі для українського народу просвітницькі починання. Поет вказує на переламний момент в українській історії, що потребує максимального зосередження зусиль: "Сто років спочивали, треба за роботу братися, треба вільному людові шлях торувати" [8, 22].

Проте діалог, у якому всі учасники в певний момент приходять до узгодженої позиції, знову розвивається в різних емоційнонастроєвих напрямах. Т. Шевченко гостро реагує на готовність кріпаків терпіти несправедливість і поневолення. Він вбачає в такій позиції остаточну втрату самостійності, за яку боролися предки: "Добре приспали волю царі, добре! Дід із свяченим гуляв, а внук благочестивєйшого, самодержавнєйшого довіку дякуватиме, що грабоване повертає" [8, 22]. Поет різко протиставляє цінності різних поколінь українців і підкреслює моральне занепадництво, оскільки пристрасне прагнення до свободи замінила непоборна звичка підкорятися. Шевченко з недовірою ставиться до світоглядного відродження: "Перевелись люди!" [8, 23]. Натомість Куліш і Костомаров висловлюють переконаність у можливості відновити й відповідно спрямувати внутрішні ресурси народу.

У драматичній сценці творчість Т. Шевченка визначається як рівноцінна противага стану вимушеної української бездержавності; як рівнозначне протиставлення психології покори всього українського народу. Образ поета стає символом реалізованої духовної могутності, а його поезія - потужним вираженням втрачених цілими поколіннями можливостей та сутності національного самоствердження. Фактично Шевченко наодинці потужно протистояв усій системі поневолення і створював паралельний контекст. Поема "Марія", яку він приніс своїм однодумцям, стає пророчим утіленням альтернативної картини світу геніального митця, що представляє глибинний аналіз національної скривдженості й величі в глобальному масштабі та водночас розкриває першооснови духовного буття.

У творі Т. Шевченко усвідомлює свою окремішність, зумовлену його творчим самовираженням, як факт власного існування й покликання. Він вказує на те, що в Україні поет повинен виконувати державотворчу функцію: "Коли б поет міг бути тільки поетом, а не гражданіном - добре було-б поетам жити!" [8, 30].

Куліш та пані Черненко, які згадують його твори "Чернець" та "Катерина", підкреслюють їхню мистецьку довершеність і колосальний емоційний вплив. Куліш відзначає неймовірну емоційну насиченість творів поета: "А оце допіру приніс... ось читаю і їй богу волосся до гори полізло!" [8, 25]. Твори Шевченка резонують із настроями присутніх та стають мистецьким вираженням внутрішніх відчуттів дійових осіб. Декламація поеми "Чернець" Гулаком-Артемовським та уривку з поеми "Неофіти" Т. Шевченком створює атмосферу, у якій кожен долучається до реалізації непідвладних часові ідей. Нова поезія "Подражаніє Осії" у виконанні Куліша, яка виявляє важливі смисли, знаменує своєрідний апогей переживань дійових осіб. Емоційна реакція учасників на новий твір поета розкриває особливості їхнього світосприйняття. Гулак-Артемовський, якого Шевченко вразив до сліз, зізнається: "Ти серце розпанахуєш своїми словами" [8, 28]. Костомаров називає твір пророкуванням, а Черненко стверджує: "Талант. геніяльний!" [8, 28].

Виконання Шевченком пісні "У Київі на ринку" стає своєрідним трансформованим спогадом про минулі роки. Зустріч однодумців перетворюється на прославляння української культури й демонстрацію великих можливостей, що ставить її в один ряд зі світовими мистецькими надбаннями. Свідченням цього стає яскраве виконання Гулаком-Артемовським уривків з опери "Запорожець за Дунаєм".

Черговий музичний номер, у якому Т. Шевченко грає Шопена, викликає у поета низку спогадів та асоціацій, осердям яких є нездійснені мрії про вільну Україну. Він зіставляє своє життя із життям українських кріпаків й робить невтішні висновки. Сам поет після усіх поневірянь нарешті опинився у середовищі однодумців, його ж співвітчизники не зможуть дізнатися про радість вільного існування. Шевченко підкреслює несправедливість і безпросвітність становища українських кріпаків: "Тьма і тьма і правди на землі нема!" [8, 35]. Під час зустрічі поет декілька разів проходить через процес внутрішніх сумнів та сум'яття. На зміну невтішним й болісним роздумам приходять надії на національне звільнення й відродження.

Реакція кожного з учасників на слова Шевченка має ефект своєрідних одкровень, які взаємопідсилюються. Гулак-Артемовський визначає важливість місії Т. Шевченка, яку він здійснив заради українського народу. Поет явив народові правду: "Е, Тарасе! Ти засвітив перед почорнілим образом її ясну лямпаду і святий лик її засяяв людям" [8, 35]. Костомаров пророкує неминучість соціальних та ідеологічних змін і відродження України, а Куліш передрікає зникнення неволі й розквіт української культури. Прогнози Гулака-Артемовського складаються із цитат самого Т. Шевченка. Він відзначає колосальну перетворювальну й духовнотворчу функцію поезії великого митця: "Твої слова, батьку, вогненними іскрами падають в душі твого народу, будять оспалих, зміцнюють кволих, надію знесиленим дають!" [8, 35]. Шевченкове декламування фрагменту з "Ісаії" довершує емоційну напруженість і знаковість моменту.

Фінальний епізод набуває ознак містеріального дійства. Учасники зустрічі створюють єдиний духовно-емоційний простір, у якому значущі для всіх дійових осіб ідеї проектуються в майбутнє, набуваючи візуалізованого вираження завдяки глибинній внутрішній включеності всіх учасників у спільний процес прогнозування прийдешнього. Глобальні ідеї Т. Шевченка стають фундаментальною основою передбачень дійових осіб. У прогнозах Гулака-Артемовського і Костомарова виявляються суголосні смислові й настроєві домінанти. Гулак-Артемовський: "Хіба ти не бачиш відродженої України? Дивись туди крізь млу прийдешнього: твої брати, твої внуки, твої діти встають, ідуть, живуть і гинуть за неї. Твій заповіт лунає від краю до краю! Чуєш, батьку?" [8, 36]. Костомаров: "Загримить вічовий дзвін св. Софії, запанують суд, правда і рівність" [8, 36].

Завершення твору характеризується підсиленням та увиразненням театрального начала. Л. Старицька-Черняхівська фіксує всіх дійових осіб у момент апофеозу.

Висновки

Драма "Напередодні" відображає події 1861 р. у переддень відміни кріпацтва. Головним об'єктом художнього зображення стає образ Т. Шевченка, оскільки він виявляється центром фокусування, осягнення й мистецького відтворення найважливіших проблем доби. Л. Старицька-Черняхівська акцентує увагу на проблемі історичного буття українського народу; перспективах національного самовизначення й консолідації; ролі інтелектуальної еліти у процесах державотворення. Відображена у творі атмосфера передчуттів і пошуків нових форм національно-культурної реалізації підкреслює унікальність та масштабність образу великого поета.

Характеризуючи глибинні засади світовідчуття Т. Шевченка, Г. Семенюк відзначає: "Водночас історія, наголошує поет, завжди має бути уроком для нащадків і джерелом роздумів людини про вічність буття та його здатність до оновлювання" [4, 5].

Образ Т. Шевченка виступає визначальним чинником формування художньої структури твору Л. Старицька-Черняхівської. Поява поета кристалізує означені до того смисли й надає нових імпульсів розгортанню драматичної дії. Епізоди найвищої напруженості, які спрямовують дійових осіб до осягнення найважливіших істин і визначають стани глибоких прозрінь, безпосередньо пов'язані з образом Шевченка. Явища та процеси об'єктивної дійсності, віддзеркалюючись у Шевченковому сприйнятті, набувають символічного значення через виокремлення й підсилення глибинних закономірностей, які великий поет робить явними для інших.

Список використаних джерел

1. Барабан Л. Людмила Старицька-Черняхівська. Тернистий шлях творчості / Л. Барабан. Вінниця: Велес, 2003. 90 с.

2. Процюк Л. Б. Драматургія Людмили Старицької-Черняхівської: конфлікти і характери: автореф. дис.... канд. філол. наук: 10.01.01 / Л. Б. Процюк. Івано-Франківськ, 2009. 18 с.

3. Семенюк Г. Ф. Біля джерел: Драматургічний процес на Україні в роки Жовтня та громадянської війни / Г. Ф. Семенюк. К.: Т-во "Знання" УРСР, 1989. 48 с.

4. Семенюк Г. Книга народу // Кобзар / Тарас Шевченко [редкол.: Г. Ф. Семенюк (голова) та ін.]. К.: ВПЦ "Київський університет", 2013. С. 3-13.

5. Семенюк Г. Ф. Українська драматургія 20-х років / Г. Ф. Семенюк. К.: Либідь, 1992. 184 с.

6. Семенюк Г. Ф. Українська драматургія 20-х років. Нове осмислення драматургічних явищ одного з найбагатших і непростих етапів в історії національної літератури і культури: посіб. для вчителя / Г. Ф. Семенюк. К.: РВЦ: Проза, 1993. 204 с.

7. Семенюк Г. Ф. Шевченківські традиції в драматургії і сценічному мистецтві України в 20-х роках / Г. Ф. Семенюк // Дослідження творчості Т. Г. Шевченка: темат. зб. наук. праць. К.: НМК ВО, 1992. С. 156-162.

8. Старицька-Черняхівська Л. Напередодні. Історична сцена на 1 дію / Л. Старицька-Черняхівська. Харків: Рух, 1926. 40 с.

9. Стежко С. О. Концепція історичного минулого в українській драматургії 1920-1930-х років (С. Черкасенко, Л. Старицька-Черняхівська, І. Микитенко, М. Ірчан): автореф.... канд. філол. наук: 10.01.01 / С. О. Стежко. К., 2018. 20 с.

10. Хороб С. Українська одноактна драма: виміри структури модерністського тексту / С. Хороб // Біблія і культура: зб. наук. статей / за ред. А. Є. Нямцу. Чернівці: Рута, 2008. Вип. 10. С. 78-89.

11. Чернова І. П. Еволюція проблематики і поетики драматургії Л. Старицької-Черняхівської: автореф.... канд. філол. наук: 10.01.01 / І. П. Чернова. К., 2002. 21 с.

12. Швець С. В. Історична драматургія Людмили Старицької-Черняхівської (проблематика і поетика): автореф.... канд. філол. наук: 10.01.01 / С. В. Швець. Дніпропетровськ, 2008. 18 с.

Размещено на Allbest.ru