Особливості синтаксичної сепаратизації у літературі "потоку свідомості» (на матеріалі психологічного роману М. Пруста "У пошуках утраченого часу")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості синтаксичної сепаратизації у літературі «потоку свідомості» (на матеріалі психологічного роману М. Пруста «У пошуках утраченого часу»)

Станіслав О.В.,

доктор філологічних наук, доцент, професор кафедри романських мов та інтерлінгвістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

Анотація. Статтю присвячено проблемам синтаксису сучасної французької мови, зокрема такому синтаксично-стилістичному явищу як сепаратизація, що активно використовувалося у художній літературі ХХ століття. На матеріалі модерністського психологічного роману «У пошуках утраченого часу» (“А la recherche du temps perdu”) М. Пруста, що представляє один із найяскравіших взірців французької літератури «потоку свідомості» початку ХХ століття, автор мав на меті встановити особливості сепаратизації у структурі внутрішнього мовлення.

Дослідження засвідчило, що синтаксичні сепаратизовані структури у внутрішніх монологах не просто відтворювали, імітували усне мовлення, але ставали контекстуально-необхідними, прагматично-значущими структурними елементами формування нової моделі художнього зображення.

Аналіз матеріалу показав, що сепаратизація, як один із засобів розчленування синтаксичної структури, актуалізації синтаксису, є мало уживаною, не типовою, не характерологічною для текстової тканини «потоку свідомості». Однак, сам факт її наявності вказує на поширення сепаратизації у літературі різних художніх напрямів, розширення її функціональних можливостей. Випадки використання сепаратизації у «потоці свідомості» можна розглядати як спеціальний стилістичний засіб вираження суб'єктивності, фрагментарності, експресивності.

Проведена розвідка вказує на таку важливу особливість синтаксису в текстовій тканині роману М. Пруста, як те, що кожна фраза побутує автономно, самостійно, а зв'язок між фразами відбувається передусім імпліцитного (опосередкованого, асоціативного). У контексті дослідження можна говорити про розчленованість, сепаратизацію не лише на рівні форми (синтаксичної), але й змісту.

У ході дослідження з'ясовано, що для «потоку свідомості» М. Пруста характерним був перетин, сплетіння вільних, невимушених відчуттів персонажів у певний момент часу з їхніми відчуттями, відголосами вражень із минулого або мріями, бажаннями з майбутнього. В основі такого стилю лежить прийом монтажності мислення, кінемато-графічності письма, що був таким характерним багатьом видам модерністського мистецтва. Використання сепаратизації у цих цілях стверджує її нові якісні характеристики та динамічний план розвитку синтаксичної системи французької мови в цілому.

Ключові слова: синтаксична сепаратизація, розчленований синтаксис, література «потоку свідомості», внутрішнє мовлення, суб'єктивність, фрагментарність. синтаксичний сепаратизація література пруст

Постановка проблеми. Початок минулого століття у європейській культурі, мистецтві, науці позначився епохою модернізму. Головною ознакою модернізму стала загальна розгубленість людства перед різко змінюваним світом: суспільство виявилось неспроможним раціонально, науково пояснити зміни в політиці, економіці, в соціальних відносинах, у новій картині світу. Відбувся спалах ірраціоналізму, містики, нових художніх та релігійних течій; криза суспільної свідомості, світоглядні протиріччя склали підгрунття, базис, на якому формувалось нове світобачення та світосприйняття митця ХХ століття [1, с. 268]. Модернізм відзначався художніми експериментами не лише в плані змісту, але й у плані форми. Відтак, аналіз синтаксичних структур у творах французьких письменників епохи модернізму окреслюється важливим науковим та практичним завданням.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Синтаксичні зв'язки в романістиці глибоко й усебічно досліджували як вітчизняні (О.О. Андрієвська, Н.Д. Арутюнова, РО. Будагов, Л.Г Веденіна, В.Г Гак, М.М. Попович, Є.А. Реферовська, А.М. Рочняк, І.В. Смущинська, Л.І. Ступакова, Н.О. Шигаревська, Н.Г Філоненко), так і зарубіжні (J.-M. Adam, Ch. Bally, Ch. Berthelon, F. Brunot, D. Cohen, J. Damourette, J. Dubois, O. Ducrot, Y Frei, A.J. Greimas, L. Hйbert, A. Martinet, M.-L. Muller-Hauser, F. Rastier, F. Saussure, A. Sauvageot, A. Sйchehaye, L. Senean, L. Tesniиre, T. Todorov, R.-L. Wagner) вчені. Вони детально описали зв'язки слів у словосполученні, простому та складному реченнях, дослідили проблеми синтаксису в різних аспектах (структурному, прагматичному, семантичному, стилістичному, когнітивному, у плані аналізу художнього мовлення, теорії тексту й іншого). Дослідження автора присвячено проблемам синтаксису сучасної французької мови, зокрема такому явищу, як сепаратизація, що активно використовувалося у художній літературі ХХ століття.

Під сепаратизацією автор розглядає такий прийом експресивного синтаксису письмової мови, при якому речення ділиться на самостійні відрізки (комунікативні одиниці), що графічно й інтонаційно виділені як окремі речення, але є тісно зв'язаними семантично і, як наслідок, утворюють нову надфразну єдність - сепаратизовану конструкцію. Особливістю сепаратизованої фрази є те, що її основа (базисна частина) не відображає всієї повноти змісту висловлення, яке поступово, по мірі свого формування, наділяється новими деталями, доповненнями, що особливим чином прикріпляються до раніше сказаного й інтонаційно завершеного речення [2].

Метою статті є бажання автора розглянути властивості синтаксичної сепаратизації у французькій літературі «потоку свідомості». На матеріалі модерністського психологічного роману «У пошуках утраченого часу» (“А la recherche du temps perdu”) М. Пруста, що представляє один із найяскравіших взірців французької літератури «потоку свідомості» початку ХХ століття, автор з'ясував наявність та особливості сепаратизації у структурі внутрішнього мовлення.

Виклад основного матеріалу. На етапі входження у письмову художню мову сепаратизовані синтаксичні структури виступають у сильній функціональній позиції відносно конструкцій класичного синтаксису. Так, їх поява у французькій модерністській поезії Г Аполлінера, Л. Арагона, Т. Тцари, П. Реверді, прозі А. Бретона та інших сюрреалістів підтвердила виникнення нової естетики, нових образів, нового світовідчуття та нових форм їх вираження. У прозових творах сепаратизація використовувалась, зазвичай, у мові персонажів з метою імітації розмовного мовлення, в поезії - з метою своєрідного вияву почуттів та емоцій самобутнього «я» ліричного героя [3]. З плином часу сепаратизовані структури з'явилися в авторському мовленні, у внутрішніх монологах, роздумах оповідача, де вони вже не просто відтворювали усне мовлення, але ставали контекстуально-необхідними, прагматично-значущими структурними елементами формування нової моделі художнього зображення.

Однією з форм внутрішнього мовлення, в якій розкривається духовний, моральний, ментальний образ героя в істинному вигляді, є «потік свідомості». Саме в техніці «потоку свідомості» на текстуальному рівні передаються глибинні, неусвідомлені переживання героя, його спогади, враження, оцінки, фантазії. «Потік свідомості» з акцентом на розкриття першооснов людської психіки окреслився як художній метод, що своїми ідейними установками повністю відповідав основним світоглядним орієнтирам творця початку ХХ століття.

Відомо, що характерними рисами художньої техніки «потоку свідомості» виступали асоціативність, ірраціональність, інтуїція, яскрава образність, неординарне зображення простору та часу, які з зовнішньої, об'єктивної дійсності переносяться у внутрішнє, суб'єктивне, психологічне світовідчуття. Філософський характер, спонтанність та емоційність внутрішньої реакції, фрагментарність та асоціативність «потоку свідомості» вимагали, з одного боку, ускладненого синтаксису, з іншого, вели до спрощення його структури, розчленованості, алогічності, порушення правил пунктуації (або взагалі її відсутності) тощо.

Розуміння «потоку свідомості» як одного з типів внутрішнього мовлення спирається на теоретичну концепцію Л.С. Виготського, згідно якої, воно (внутрішнє мовлення) є особливою, самостійною, автономною і своєрідною функцією мовлення. Це, у свою чергу, дозволяє розглядати внутрішнє мовлення як специфічний внутрішній план мовленнєвого мислення, що опосередковує динамічний зв'язок між думкою і словом. Автор поділяє думку психолінгвіста Л.С. Виготського, що внутрішнє мовлення не є звичним (зовнішнім) мовленням мінус звук, а зовнішнє мовлення не є внутрішнім мовленням плюс звук. Перехід від внутрішнього до зовнішнього мовлення є складною динамічною трансформацією, переструктуруванням мовлення - перетворенням ідіоматичного (індивідуального) мовлення у мовлення зрозуміле для всіх. Інакше кажучи, відбувається перетворення самобутнього синтаксису, своєрідної змістової та звукової будови внутрішнього мовлення в адекватні структурні форми, що властиві зовнішньому мовленню [4, с. 333-340].

Внутрішнє мовлення є тісно пов'язаним із проблемою співвідношення мови й мислення. Л.С. Виготський довів, що людське мислення відбувається в мові, а не просто виражається в ній. Власне у внутрішньому мовленні вчений убачав ключ до розуміння походження мислення. Він умотивував, що процес формування думки здійснюється безпосередньо у внутрішньому мовленні.

Автор цілком свідомий того, що у літературному творі ми маємо справу зі своєрідною імітацією істинного внутрішнього мовлення, яку, однак, письменники намагаються наблизити з метою психологічного реалізму до аналогу - реальної мовленнєво-мисленнєвої діяльності [5, с. 102]. У художньому творі внутрішнє мовлення - це прояв «прямого психологізму», художнього пізнання внутрішнього світу «зсередини».

Відповідно до теоретичної концепції Л.С. Виготського, у внутрішньому мовленні (не залежно від форми) «свій особливий синтаксис», що знаходить своє вираження в уривчастості, обірваності, фрагментарності, стислості внутрішньої мови порівняно із зовнішньою. Вчений зазначав, що це не проста тенденція до зменшення кількості слів та їх опущення, а своєрідний шлях до скорочення фрази з метою наблизитися до того варіанту структури, «де зберігається присудок » [4, с. 333].

Основною синтаксичною формою внутрішнього мовлення Л.С. Виготський уважав «чисту і абсолютну предикативність». Така особливість властива діалогічній формі зовнішньої мови за наявності певної психологічної близькості співрозмовників, коли можливим є розуміння «із півслова», «з натяку». При спілкуванні людини з самим собою також можливим є передача найскладніших думок майже без слів, що призводить до чистої предикативності у внутрішній мові. Синтаксис внутрішнього мовлення максимально спрощений, згорнутий, наслідком чого є «абсолютне згущення думки» [4, с. 343].

Вмотивовано, що внутрішній план мовлення в цілому характеризується значною семантико-емоційною глибиною, адже представляє механізм мовного мислення, живий процес народження думки в слові; відтворює інтелектуальний та емоційний виміри особистості.

Аналіз матеріалу стверджує, що «потік свідомості» М. Пруста - витіснення реального світу суб'єктивними враженнями, зміщення часових параметрів, відмова від традиційної сюжетності, руйнування характеру, розщеплення почуттів, перевага індивідуального, а не загального, типового. Згідно засад модерністської літератури, М. Пруст не ставив перед собою завдання зображати явища реального світу в їхньому об'єктивному значенні та причинно-наслідкових зв'язках. Через потік ірраціональних, незв'язних обривків суджень, асоціацій, що володіють психікою людини незалежно від її волі, письменник намагався відтворити індивідуальну свідомість героїв твору, їхнє особисте, суб'єктивне відношення, сприйняття тих чи інших явищ об'єктивної дійсності. Головний герой твору - Марсель, представник буржуазної аристократії, що повністю занурений у самого себе, у свої думки, переживання, враження. У результаті цього події у романі розгортаються фрагментарно, по мірі того, як вони в силу випадкових зовнішніх асоціацій виникають у пам'яті та виявляються у потоці свідомості Марселя.

Проведений аналіз фактичного матеріалу засвідчує, що синтаксис «потоку свідомості» М. Пруста є ускладненим, об'ємним: довжина окремих речень коливається від півсторінки до кількох сторінок. Передбачувано, що використання розчленованих синтаксичних структур не є властивим для такого типу внутрішнього мовлення. Попри це, автор звертає увагу на окреме використання неповних речень, вставних конструкцій, доповнень, різного роду сегментації, парцеляції і таке інше, що призводять до певного порушення граматичної зв'язності тексту та часткового ослаблення експліцитних зв'язків синтагматичного типу синтаксису.

Дослідження показало, що сепаратизація, як один із засобів розчленування синтаксичної структури, актуалізації синтаксису, є мало вживаною, не типовою, не характерологічною для текстової тканини «потоку свідомості». Однак, факт її наявності засвідчує поширення сепаратизації у літературі різних художніх напрямів, розширення її функціональних можливостей. Випадки використання сепаратизації в «потоці свідомості» можна розглядати як спеціальний стилістичний засіб вираження суб'єктивності, фрагментарності, експресивності. Сепаратизація у структурі «потоку свідомості» знаходиться в ослабленій позиції, набуваючи нових якісних характеристик.

У першому романі «У напрямку Свана» (“Du cфtй de chez Swann”) головний герой з особливою любов'ю і ніжністю згадує своє дитинство в містечку Комбре, улюблені маршрути прогулянок його околицями, свою матір, рідних, близьких. Згадує він і про сина дідусевого друга Шарля Свана, який потай від сусідів вів великосвітський спосіб життя. Марсель ним захоплюється, переживає особливі відчуття вже лише при згадці його імені, а тому роздуми, спомини, пам'ять про Свана займають чільне місце в потоці свідомості хлопця. Для прикладу автор розглядає наступний уривок:

Il (le nom de Swann) me causait un plaisir que j'йtais confus d'avoir osй rйclamer а mes parents, car ce plaisir йtait si grand qu'il avait dы exiger d'eux pour qu'ils me le procurassent beaucoup de peine, et sans compensation, puisqu'il n'йtait pas un plaisir pour eux. Aussi je dйtournais la conversation par discrйtion. Par scrupule aussi. Toutes les sйductions singuliиres que je mettais dans ce nom de Swann, je les retrouvais en lui dиs qu'ils le prononзaient (M. Proust. А la recherche du temps perdu. I partie, p. 243).

Можна стверджувати, що використання сепаратизованих синтаксичних структур у внутрішньому мовленні «потоку свідомості», зазвичай, допомагає автору відтворити складний і суперечливий внутрішній світ своїх героїв; показати напрям руху їхньої розумової діяльності та найтонших вібрацій душі і серця. У цьому фрагменті сепаратизована структура Par scrupule aussi має уточнююче значення, побудована за принципом стилістичного повтору, структурно є фінальною, поширеною, за синтаксичною функцією - обставиною способу дії.

У ході дослідження з'ясовано, що для «потоку свідомості» М. Пруста характерним був перетин, сплетіння вільних, невимушених відчуттів персонажів у певний момент часу з їхніми відчуттями, відголосами вражень із минулого або мріями, бажаннями з майбутнього. В основі такого стилю лежить прийом монтажності мислення, кінематографічності письма, що був таким характерним багатьом видам модерністського мистецтва та співвідносився з домінантами культурної парадигми часу. Наприклад:

Comme j'aimerais кtre riche pour avoir un yacht, dit-elle au peintre. Je vous demanderais des conseils pour l'amйnager. Quels beaux voyages je ferais! Et comme ce serait joli d'aller aux rйgates de Cowes. Et une automobile! Est-ce que vous trouvez que c'est joli, les modes des femmes pour les automobiles? (M. Proust. А la recherche du temps perdu. III partie, p. 219).

Одна з героїнь другої частини роману «У затінку дівчат-квіток» (“А l'ombre des jeunes filles en fleurs”) мріяла про багате, заможне життя, можливість подорожувати, яхту, автомобіль і таке інше. Сепаратизована фраза Et une automobile! маркує хід, розвиток думок-мрій героїні, виражає яскраве емоційне забарвлення висловлення. Сепаратизована синтагма є фінальною, поширеною, за синтаксичною функцією - додатком. Синтаксично сепаратизований елемент висловлення є структурно відокремленим, проте, виступає змістовим продовженням попередньої фрази. Семантичну зв'язність сепаратизованої структури уможливлює і використання сполучника et, який на основі синтаксичного паралелізму сполучає базисну частину й відокремлену синтагму у межах висловлення.

Проведена розвідка вказує на таку важливу особливість синтаксису в текстовій тканині роману М. Пруста, як те, що кожна фраза побутує автономно, самостійно, а зв'язок між фразами відбувається передусім імпліцитного (опосередкованого, асоціативного). У контексті цього дослідження можна говорити про розчленованість, сепаратизацію не лише на рівні форми (синтаксичної), але й змісту. Не дивлячись на зовнішню хаотичність композиції, розчленованість синтаксичних структур, складність та суперечливість сприйняття загалом, прустівська епопея бездоганно вибудувана й становить єдине ціле із задумом.

Алегорія, міфопоетика, метафоричність, асоціативність, метонімія (асоціація за суміжністю) стали провідними художніми прийомами романістики М. Пруста, що створили своєрідний мікросвіт автора.

Висновки

Аналіз матеріалу показав, що в літературі «потоку свідомості» синтаксична сепаратизація не є часто вживаною, що зумовлено особливостями структури такого типу внутрішнього мовлення. Наразі вона виступає як спеціальний, додатковий стилістичний прийом виразності, що надає додаткової експресивності оповіді.

Синтаксична сепаратизація в літературі «потоку свідомості» перебуває в ослабленій функціональній позиції. Проте, вона цілком відображає основні принципи літературного модернізму (суб'єктивізм, алогізм, розчленованість, фрагментарність) та домінанти чинної культурної парадигми (антитрадиціоналізм, ірраціоналізм, психологізм, асоціативність тощо). Отже, сепаратизація набуває нових якісних характеристик та чітко вписується у широкий контекст кардинальних змін художньої картини світу французького суспільства першої половини ХХ століття.

Перспективи подальших досліджень автор вбачає в аналізі динаміки синтаксичної сепаратизації, її когнітивних та психолінгвістичних особливостей, що значно розширило б розуміння стилістичного, експресивного синтаксису сучасної французької мови.

Література

1. Ажеж К. Человек говорящий: вклад лингвистики в гуманитарные науки. Москва : Едиториал УРСС, 2003. 304 с.

2. Станіслав О.В. Явище сепаратизації у сучасному синтаксисі французької мови. Наукові записки. Серія «Філологічна». Острог : Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія». Вип. 26. 2012. С. 310-312.

3. Станіслав О.В. Виникнення та функціонування сепаратизованих конструкцій у літературі французького модернізму (на матеріалі творів Г. Аполлінера, А. Бретона, А. Жида, А. Камю, Ж.-П. Сартра). Наукові записки. Вип. 118. Серія «Філологічні науки (мовознавство)». Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка. 2013. С. 460-464.

4. Выготский Л.С. Мышление и речь. Москва : Лабиринт, 1999. 352 с.

5. Корнєва Л. Мозаїчний візерунок оповідної тканини (аналіз внутрішнього мовлення у повісті Леоніда Бразова «Втеча з-під слідства»). Філологічні науки. 2013. № 14. С. 100-107.

Stanislav O. The features of syntactic separation in the literature of the “stream of consciousness” (based on the material of M. Proust's psychological novel “In Search of Lost Time”)

Summary. The article deals with the problems of syntax of the modern French language, in particular, such a syntactic- stylistic phenomenon as separation, which was actively used in the literature of the XX century. On the material of the modernist psychological novel “In Search of the Lost Time” (“A la recherche du temps perdu”) by M. Proust, which represents one of the most striking examples of French literature of the “stream of consciousness” of the early XX century, we aimed to establish the features of separation in the structure internal speech.

The research showed that syntactic separation structures in internal monologues not only reproduced, simulated oral speech, but became contextually necessary, pragmatically meaningful structural elements of the formation of a new model of artistic image.

The analysis of the material showed that separation, as one of the means of dismembering syntactic structure, updating syntax, is of little use, not typical, not characteristic of the textual fabric of the “stream of consciousness”. However, the fact of its presence indicates the spread of separation in the literature of various artistic directions, the expansion of its functionality. Cases of the use of separation in the “stream of consciousness” can be considered as a special stylistic means of expressing subjectivity, fragmentation and expressiveness.

The research shows such an important feature of the syntax in the textual fabric of M. Proust's novel, as that each phrase is autonomous, independently, and the connection between the phrases is primarily implicit (indirect, associative). In the context of our research, we can speak of dismemberment, separation not only at the level of form (syntactic) but also of content.

In a study conducted that M. Proust's “stream of consciousness” was characterized by the intersection, the interweaving of free, unforced feelings of characters at a given time with their feelings, echoes of impressions from the past or dreams, desires from the future. At the basis of this style is the reception of the montage of thinking, the cinematography of writing, which was so characteristic of many types of modernist art. The use of separation for these purposes confirms its new qualitative characteristics and the dynamic plan of development of the syntactic system of the French language as a whole.

Key words: syntactic separation, dismembered syntax, literature of “stream of consciousness”, internal speech, subjectivity, fragmentation.

Размещено на Allbest.ru