Проблемно-тематичний діапазон поетичної збірки "Хвоя" Павла Коробчука

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМНО-ТЕМАТИЧНИЙ ДІАПАЗОН ПОЕТИЧНОЇ ЗБІРКИ «ХВОЯ» ПАВЛА КОРОБЧУКА

Т.В. Сел, Л.В. Мроіпніченко

Павло Коробчук - молодий волинський письменник, син відомого українського поета, перекладача й літературного критика Петра Коробчука. У його творчому доробку - шість книг лірики: «Натщенебо» (2005), «Цілодобово» (2007), «Кайфологія» (2010), «Динозавр» (2011), «Мерехтіло» (2013), «Цифр» (2014). Дві збірки віршів словацькою мовою - «Катепоіот» (2013) та «Рогйкоіо^а» (2015). Він є лауреатом близько двадцяти літературних премій, серед яких «Коронації слова» (2012), конкурс Книга року ВВС - 2012, премії ім. Олеся Ульяненка (2012, 2013, 2017) та премії ім. Бориса Нечерди (2017).

Письменника уналежнюють до покоління «двотисячників», які є цікавими й відомими сучасній літературно обізнаній молоді. У 2017 році він розпочав черговий презентаційний тур Україною з новою поетичною збіркою «Хвоя». Книга надрукована у Львові у «Видавництві Старого Лева» цього ж року, а 22 лютого П. Коробчук завітав до «Книгарні „Є”» у Дніпрі. Про збірку «Хвоя» автор розповів, що її формують три теми - війна, любов і мудрість. 99 віршів - гілочок «Хвої» - підказки на шляху до знаходження себе, до вмиротворення. Завершальним сотим віршем (сотою гілочкою збірки) повинен стати читач. коробчук збірка хвоя поетичний

Поетична збірка «Хвоя» Павла Коробчука ще чекає належної уваги критиків та літературознавців. У нашій статті представлено першу спробу осмислити проблемно-тематичний діапазон віршів, які є відгуком письменника на трагічні події сучасної історії України, свідками й учасниками яких є кожен із нас. Варто на сьогодні дослідити проблемно -тематичне та ідейне навантаження ліричної збірки «Хвоя» П.Коробчука.

Поняття «тема» в ліриці має дещо інше значення, ніж у прозі, адже визначає не так предмет змалювання, як загальну тональність твору. Збірка «Хвоя» П. Коробчука складається з трьох тематичних блоків: військової, інтимної та родинної лірики. У ній поезії об'єднані в чотири розділи - «Хвойна», «Небохідно», «Кличуть» і «Павлеонтологія». Перші три - відображають окреслену тематику, четвертий - складають вірші, вибрані з попередніх видань.

У ліриці тему можна розглядати як один чи кілька основних ритміко - синтаксично оформлених мотивів. У розділі «Хвойна» центральною є тема війни. Вона реалізується в мотивах смерті («Хвойний вінок», «Іноді забризкані кров'ю», «Дзвенять сльози»), каліцтва («Піаніст»), пошуку («Голова командира»), порятунку («Причастя як пам'ять», «Виживи не для себе, а для усіх») тощо. Пов'язані з ними також мотиви боротьби та революції («Вірш про повстання на вулиці Грушевського»). Автор відтворює реалії початку воєнних дій на Сході України, яким передувала Революція Гідності. У «Вірші про війну на Донбасі» зображено вражаючу картину блокпосту на межі з окупованою територією: «цей ландшафт <... > опромінює болем», є «символом пату» [1, 28]. П. Коробчук акцентує трагічне протиставлення - солдати вивозять цілий «камаз двохсотих», у той час, як у Мінську проводиться «чергова, трьохсота нарада» [1, 28]. Ідейне спрямування лірики виявляється в засудженні війни, насилля, жорстокості, кровопролиття.

Ключовими образами в першому розділі збірки «Хвоя» є обр ази війни, темряви, смерті, домовини, крові, шрамів, ран, крику, тиші, сліз, серця, безвісті, вічності, годинника, вогню. Невід'ємні образи, які промовисто натякають на дійсність в умовах війни, - блокпост, бронежилет, магазини, патрони, муляж, волонтери, протез тощо. Поширеними є також біблійні образи розп'яття (хреста), молитви, гріха, Бога. Особливе смислове навантаження має образ крові, на ньому вибудовується метафоричний підтекст вірша «Спроба писати кров'ю». У ліричного героя кров порівнюється з «першою сильною ніжністю» та «диким і солодким ураганом» [1, 39], є символом натхнення і водночас звільнення: подорожі й обійми зсохлися, мов курага, ніби смажені медузи. що сьогодні на обід? довго стримував цей дикий і солодкий ураган: чорна кров пішла не тіла, а з паперу, у обхід [1, 39].

Автор у багатьох віршах графічно не виділяє початок нового речення великою літерою. Через це його лірика нагадує «потік свідомості» - хаотичний процес внутрішнього мислення людини, нескінченний набір асоціативних картин, змонтованих у ціле авторським суб'єктивним переживанням і сприйняттям дійсності. Такий художній прийом психологізує зображене, відображає глибину й найтонші відтінки настроїв.

Мотиви втечі та забуття домінують у поезіях «Осердя» і «Я звалюю звідусіль». Вони пов'язані з неможливістю витримати пережитий біль втрат - це посттравматичний досвід ліричного героя, який був на війні, бачив смерть і відчув на собі її подих:

Коли втік звідусіль, звалив, зник,

Коли я - шепіт, у який перетворився крик.

Серце б'ється, ніби хвіст блакитного кита

В океані, й невідомо, де материк [1, 32].

Загальна тональність лірики першого розділу сповнена почуттями страху, болю, смутку, однак крізь них прозирають вічні загальнолюдські цінності в авторських афористичних висновках, як-от: «Людина - це не ті досягнення, які вона здійснила. / Людина - добро, яке вона не встигла зробити досі» [1, 49]. Тому й завершує розділ поезія «До побачення з перспективою», у якій автор до мінорного настрою додає світлих та оптимістичних відтінків, зокрема, завдяки самоіронії та прийому самовідсторонення:

Я буду там, звідки росте ваш страх і бажання чіплятися за насолоди.

Після смерті, як і обіцяв, буду писати тільки поезію, посеред поля, під зливою.

Карма - це така штука, у якої часом відходять води.

Тому я прощаюся. Але з перспективою [1, 58].

Розділ «Небохідно» об'єднує інтимну лірику з магістральною темою кохання. У вірші «Тюлень кохання у Рівненській області), який автор декламує на більшості зустрічей із читачами, звучить застереження не примножувати лихо у світі, адже його й так вистачає: «<...> глянь на себе який ти мікрон / і перед тим, як когось образити й змаліти ще на три чверті / пригадай, що в Криму з'явилося ластівчине відро / пригадай що в зоні ато прокладають корову смерті» [1, 62]. Необхідно берегти духовність - добро, яке «в результаті стає таким собі автостопом / коли їздиш може й без сенсу але й без кінцевої точки » [1, 63].

Почуття любові в ліричного героя часто поєднується з ностальгійним спогадом, який то хочеться «вирвати з м 'ясом», «повністю викрасти пам 'ять» [1, 64], то повернутися подумки в найпрекрасніші моменти, коли, «як у морі любовна хвиля накриває іншу» [1, 65]. Хоча кохання не переростає в сімейне щастя, все ж залишає приємний, романтичний слід у душі: «Років за сорок я прийшов на цей пляж і все згадую. / Важливо було - любити, а не дістатися фінішу» [1, 65].

Образи в поезіях митця завжди багатозначні й об'ємні, приховують у собі підтекст для прочитання. Так, спостерігаючи дощ за вікном, самотня лірична героїня порівнює його з коханим і бажає злитися, розчинитися в ньому: «затікай мені під повіки, /щоб замість сліз були сни, замість очей - струмки <... > /залий мене настільки, / щоби в мені могли купатися кити й завмирати медузи» [1, 66 - 67].

Мотив втечі в розділі «Небохідно» замінюється мотивом подорожі з коханою, як, наприклад, у вірші «Підніми голову з мого плеча»: «Судячи з наших обіймів, точка відліку географії - це завжди любов. / І чим більше поцілунків, тим точніше визначаються координати. / І ми перетворюємося у продовження пейзажу <...>» [1, 69]. У ліричного героя кохання пробуджує натхнення («Перший вірш про тебе, який я писав до самого ранку»), воно є символічним деревом, що дарує «ковток кисню», а отже - життя («Провулок з ковтком кисню»), воно є теплим, щирим спогадом для двох, таїною («Тайни»), а ще - вкрай необхідними ліками від болю («На скільки сов вона мудріша»): «прикладаю ці вуста до себе, як подорожник до болю. / вони вбивають усі мікроби, від яких трохи серце коле» [1, 76].

Стосунки, як і життя, мають свій початок і завершення, яке асоціюється з образами ранку й вечора («Кохання - для молодих»). Зневіра в коханні викликає почуття приреченості: «Якщо нічого не болить, то значить, нічого і не було. / А якщо хоча б щось болить, то стосунків - досить» [1, 93]. Мотив розлуки, болісних відчуттів і переживань знаходимо у вірші «Забути її ім'я - це як забути свої кінцівки». Ліричний герой абсолютизує втрату, прагне стерти з пам'яті всі дрібниці, які нагадують йому про кохану:

Забути її ім 'я - на пероні, ніби валізу, з усіма сукнями, косметичками, з фотографіями - жодна туди не влізе, бо ця фотка - історія, а ця - відмичка, більше не можу їх роздивитися, бо при згадування на колію падає зір [1, 108].

У кінці розділу знову виникає мотив втечі, але вже від пережитого в особистому житті через нещасливу любов («Зараз вона дихає»): «Подорож має втомити, вбити, стерти повністю, / мотивувати, ніби лицем у холодну воду, / очистити і наситити до втрати совісті» [1, 110].

Третій розділ збірки «Хвоя» П. Коробчука - «Кличуть» - починається оновленням ліричного героя: звучить оптимістичний заклик жити, залишити минуле, зосередитися на теперішньому й будувати майбутнє: «<...> минуле - лише в твоїй голові, / а те, що за склом, варто ліпити як глину, / варто гойдатися в парку, / розпушити ґрунт біля квітки, ввійти у обійми бійця, / зануритися у цей світ, мов у гнучку і летючу краплину» [1, 117].

Виникають образи рідних, родини (тата, мами, бабусі, дідуся), пов'язані з мотивом відповідальності «за вкладену любов» [1, 118]. У вірші «Історія хвої» розкривається семантика заголовного образу збірки як втілення родоводу та національної ідентичності: «подумати тільки: / якихось сто родичів тому - / і моя кров тече / в часи Володимира і Ярослава / сто людей, виставлених в одну лінію, / сто прив 'язаних одне до одного зеленими гілками, / сто голосів, що перешіптуються так, / як шарудить кора дерева, / коли водиш по ній долонею» [1, 122]. У вірші-присвяті «Пам'яті діда Йосипа» автор актуалізує центральний у третьому розділі збірки мотив пам'яті. Вона, як і мистецтво, покликана подовжити буття людини після фізичної загибелі, є доказом існування, передачі досвіду, мудрості від покоління до покоління: «Пам 'ять як доказ тебе тодішнього. / Пам 'ять - це те, що стається з іншими. /1 я - як доказ діда тепер. / Бачиш, живу, отже, й ти не помер» [1, 133].

Отже, у збірці «Хвоя» П. Коробчука вирізняємо три основні проблемно - тематичні вектори, у яких автор втілює власне бачення й переживання сучасної дійсності. Його поезії емоційні, надривні, виразні, відтворюють справжні почуття, змінюють тональність, що показує внутрішню динаміку образу ліричного героя.

Бібліографічні посилання

1. Коробчук П. Хвоя. Львів: Видавництво Старого Лева, 2017. 224 с.

Размещено на Allbest.ru