Функції художньої деталі в малій прозі В. Підмогильного про трагедію голоду 1921-1922 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Функції художньої деталі в малій прозі В. Підмогильного про трагедію голоду 1921 - 1922 років

І.В. Пасько

Анотація

У статті висвітлено результати дослідження функціональності художньої деталі в оповіданнях В. Підмогильного про голод 1921 - 1922 років («Син», «Собака» та «Проблема хліба»), особливостей використання письменником деталі-епітета, зокрема колоративу, пейзажної, портретної, речової, звукової, запахової, тактильної деталі, деталі -вчинку тощо. Виявлено, що художню деталь письменник використовує з метою глибшої художньої інтерпретації екзистенційної проблематики творів, розкриття їх провідних ідей, творення характерів, хронотопу, протиставлення міста й села та поглиблення сугестивного впливу на читача, зокрема через зображення натуралістичних подробиць голодування.

Ключові слова: екзистенційна проблематика, опозиція місто - село, характеротворення, художня деталь, хронотоп.

В статье рассматриваются функции художественной детали в рассказах В. Пидмогильного о голоде 1921 - 1922 годов («Сын», «Собака» и «Проблема хлеба»), особенности использования писателем детали -эпитета, в частности колоратива, пейзажной, портретной, вещественной, звуковой, запаховой, тактильной детали, детали-поступка и т.д. В результате исследования выяснено, что художественная деталь используется писателем с целью более глубокой художественной интерпретации проблематики произведений, раскрытия их главных идей, создания характеров, хронотопа, противопоставления города и деревни и углубления суггестивного влияния на читателя, особенно благодаря изображению натуралистических подробностей голодания.

Ключевые слова: экзистенциальная проблематика, оппозиция город - деревня, создание характеров, художественная деталь, хронотоп.

Key words: artistic detail, creation of characters, existential problematic, opposition of city and village, chronotope.

Творчість Валер'яна Петровича Підмогильного, «яскравого представника тієї плеяди літераторів, які на початку ХХ століття намагалися вивести українську літературу на загальноєвропейський рівень і показати людину в екзистенціальному вимірі» [9, 97], досить широко досліджена у вітчизняному літературознавстві. Наприклад, у бібліографічному покажчику «Український письменник Валер'ян Підмогильний (1901 - 1937)», виданому 2011 року, нараховується 495 статей, рецензій, відгуків, монографій, дисертацій тощо, присвячених різноманітним аспектам творчості письменника [12, 23 - 68]. Доробок В. Підмогильного, зокрема його новели й оповідання, продовжує привертати увагу літературознавців і сьогодні.

У фокусі дослідження науковців - екзистенційний дискурс малої прози письменника [10], питання впливу на неї ніцшеанських ідей [7], образ інтелігента [9], художній психологізм та засоби характеротворення [1] у новелах й оповіданнях В. Підмогильного, специфіка художньої репрезентації ним катеринославських реалій [2], речовій деталі як засобу характеротворення [11] тощо. При цьому функціонування художньої деталі в малій прозі В. Підмогильного на тему голоду 1921 - 1922 років («Проблема хліба», «Син», «Собака») не було досі предметом окремого фахового дослідження. Аналізуючи екзистенційну проблематику названих творів, О. Стадніченко зауважує, що, «присвячені художньому осмисленню і зображенню страшних картин голоду 1921 року», вони «стають тільки <...> тлом для глибокого, різнобічного висвітлення домінантної проблеми існування в людині двох взаємопов'язаних начал: людського і тваринного», умотивовуючи це тим, що «аналізуючи поведінку людини в конкретно взятих екстремальних умовах,

В. Підмогильний намагається дати відповідь на питання: що переможе: дух чи плоть?» [10, 118]. У художньому зображенні «межової» ситуації голоду, коли людина має зробити вибір між примітивними інстинктами й культурними, моральними настановами, художня деталь відіграє надзвичайно важливу роль як засіб образо- й характеротворення, виокреслення колориту історичного періоду, зокрема специфіки матеріального становища різних верств населення, оприявлення духовного стану персонажів.

Літературознавче осмислення художньої деталі представлене працями багатьох українських і зарубіжних учених. Здебільшого художню деталь науковці визначають як «особливо значущий елемент художнього твору, виразна подробиця, яка несе суттєве смислове й ідейно-емоційне навантаження <...> є активним інформаційним центром-носієм авторської інтенції, який, з одного боку, виконує функцію структурної організації твору, а з іншого - залишає простір для множинної інтерпретації тексту читачем» [3]. Система художніх деталей у літературному творі «виступає у якості одного із засобів досягнення структурно-семантичної єдності тексту, розширює інтерпретаційну компетенцію читача, викликає асоціативні зв'язки, що забезпечують динамічність опису» [3]; «через деталь значною мірою виявляється спосіб художнього мислення митця, його здатність вихопити з-поміж безлічі речей чи явищ таке, що у сконцентрованому, спресованому вигляді економно і з великою експресивністю дає змогу виразити авторську ідею твору» [8, 44].Деталь завжди містить прихований сенс, підтекст, може викликати широкий спектр асоціацій.

К. Фролова вважає, що деталь у творі знайти легко лише на перший погляд, адже вона має володіти такими властивостями: деталь повинна бути конкретно зримою, відчутною, точною, правдивою, викликати читача до співпраці, збуджувати в нього відповідні до пафосу твору асоціативні поля, виражати велике узагальнення, яке об'єктивно відповідає дійсності [13, 148]. Дослідниця наголошує, що деталь є засобом типізації, життєвої конкретності, за деталлю повинне стояти глибинне осягнення життєвих подій, характерів, конфліктів, явищ, але значною мірою деталь є показником міри художнього осягнення життя [13, 148]. Отже, аналіз особливостей використання В. Підмогильним художніх деталей у малій прозі, присвяченій темі голоду, пов'язаний з потребою проникнення у творчий задум письменника, у таємниці його мистецької лабораторії.

Нагадаємо, що голод 1921 - 1922 років, спричинений нераціональною й безвідповідальною аграрною політикою радянської влади, охопив 21 повіт України (територія сучасних Запорізької, Донецької, Дніпропетровської, Миколаївської, Одеської, півдня Харківської й Полтавської областей). Найтрагічнішої презентації у творчості В. Підмогильного ця тема набула в його оповіданні «Син». На думку О. Стадніченко, у цьому творі письменник «спробував створити образ на рівні другої стадії екзистенціальності й обов'язку (за К'єркеґором), де б контрастно були протиставлення особисті пристрасті і моральна свідомість у ставленні до близьких» [10, 121].

Дійсно, дилема Васюренка, головного героя цього оповідання, стосується морально-етичної сфери людських стосунків: він не може покинути хвору матір, відчуває «на собі вагу її мертвого життя» [6, 288], але розуміє, що вижити в зубожілому голодному селі, не подавшись на заробітки, він не зможе. Реалізація стану героя в умовах неможливості розв'язання цієї проблеми, безглуздя його змагання з долею на рівні хронотопу увиразнюється образами нерухомого, застиглого часу та мертвого простору, що творяться за допомогою відповідних деталей-епітетів: «Вода лежала перед ним спокійна, нерухома, одбиваючи на своїй рівнині так само завмерле безхмарне небо» [6, 289]; «...черви були глибоко, й він довго колупав ціпком суху землю» [6, 299].

Важливу ідейно-естетичну функцію виконують при цьому кольорові деталі пейзажу. Зокрема, жовтий колір набуває амбівалентного значення: з одного боку, жовтий - це колір сонця, родючих ланів із достиглим колоссям, з іншого - він асоціюється із голодом, хворобою. Майстерно зіставляючи ці контрастні означення в одній пейзажній картині, В. Підмогильний звертається до образів спеки, тиші й задухи, що асоціюються із зупинкою всіх життєвих процесів - утрати надії на порятунок, смерті. Деталі-епітети, зокрема кольорономінанти, деталь-порівняння степу з «руїнами пожежі» репрезентують макрообраз катастрофічного світу, у якому панує голод: «Жовтий, мертвий степ розлігся перед ним скільки сягало око. Він посунув повз вигорілі ниви, що світили миршавими стовбурцями занедбаного хліба. <...> І що далі він заглиблювався у степи, то більша тиша й спека огортали його. Навіть коники не сюрчали, не літала мушва. Безкрая палюча жовтизна різала очі. Вів ішов ніби на руїнах великої пожежі, де огонь знищив усе рідне й близьке, де навіть спалено частину його серця» [6, 277].

Простір села подається через відчуття зневіреного в можливості порятунку героя, якого бентежить неприродність звичного оточення: «Так само, як у степу, в селі було порожньо, тихо й пекучо» [6, 277]; «Вдома Васюренко сів за хатою в холодку - ой, спека люта, останні сили потом сходять!» [6, 285]; «.сонце пахнуло йому просто в обличчя, над головою тягнулося небо, як розпечений килим, і навкруги була тиша та завмерлі хати» [6, 290]; «.пахнуло жаром, напекло землю; дихати нічим, наморочиться голова, хочеться лежати й лежати» [6, 298]. Схожі образи використано В. Підмогильним і в оповіданні «Проблема хліба» для зображення виснаженої посухою землі, не здатної нагодувати людей, знесилених голодом: «Навкруги все скошено й жовто. Похмура одноманітність нагонить нестому. Сонце пече. Кожний крок дзвенить у голові колючим ударом. Я йду, і повз мене поволі плазує земля» [5, 84]. Повторюваність ключових образів посухи й запустіння засвідчує цілісність авторської художньої репрезентації картини голоду 1921 - 1922 роки, її історичну достовірність.

Використовуючи контрастний до спеки образ прохолоди, В. Підмогильний надає глибоко трагічного звучання зображенню морального падіння Васюренка, коли той вирішує приховати від громади факт смерті матері, аби споживати далі її пайку з їдальні. Художня деталь «прохолода» символізує тимчасове звільнення героя від непосильного тягаря відповідальності за материне життя ціною свого власного: «Місяць плив посеред неба, і з-над річки котилась прохолода. Він повторював раз у раз: - То вже не мати, матері немає. Врешті він наважився.

Ввійшов у хату повним кроком, взяв мерця в обійми, виніс і кинув у завалений льох» [6, 297]. Промовиста в цій ситуації заміна лексеми «матір» на «мрець». У такий спосіб психологічно виражено спробу героя дистанціюватися від наслідків свого вибору.

Звукові деталі в оповіданні «Син» репрезентують образ тиші як заперечення будь-яких звуків, акцентуючи неприродність зображеного часопростору, відсутність у ньому ознак життя: «Було тихо, невітряно, навіть у затінку душно, і вуличний пил, здавалось, туманом стелився перед очима. Було тихо» [6, 286]; «<...> ані брехіт собак, ані рохкання свиней, ні людський гомін не хвилював того задушливого пилу; а спереду, на чистому обрію, село вирізнялось, як намальована бездушна картина» [6, 280]. Звукова деталь «гуркіт підводи» є контрастною до наскрізного образу тиші, зорієнтовує на ідею прагнення до життя в часи вмирання, увиразнює художнє зображення соціального розшарування села під час голоду 1920-х років, коли виживали здебільшого багатії: «Тільки раз затупали коні й поторохкотіло - їхали зі станції Корнійчук та інші» [6, 286]. Синестетична деталь, у якій поєднано ознаки звукового й візуального мікрообразів, є контрапунктом у кульмінації оповідання, в ситуації, коли напівмертвий Васюренко свариться із сестрою, яка зазіхає на зіпсований материн обід: «Васюренко ступнув до неї й гукнув страшним, порепаним голосом: - Не займай! Тобі свого мало!» [6, 300].

В оповіданні «Син» наскрізною також є деталь «курява» («пилюка»), яка сприймається і як хронотопічний образ, і як символічне порівняння, що функційно скорельована на екзистенційне узагальнення - скороминущості й безцільності людського існування: «.надів шлейку собі на плечі - поїхали ми. Ой, хлопче, муки прийняв я! Пилюка очі засипає, коліна підгинаються, а я тягну, тільки плююся» [6, 278]; «Знову розгорнулись перед ними висохлі лани; дрібний пил, злітаючи з-під ніг, обсипав їх, мов іскрами; гаряче повітря душило груди» [6, 280]; «В повітрі був тільки задушливий пил, що повстав з-під ніг» [6, 286]; «А де мої діти? - промовив дядько Степан. - Розвіялись, як курява, забігли десь... А воно й краще - повмирають малими, лиха не знатимуть» [6, 294].

У художній реалізації концепту безнадії розгортається мотив безкінечного чекання потягу, яке перетворюється на справжнє випробування, остаточно виснажуючи голодного й слабкого Васюренка. Відчуття тривоги й невизначеності в цій ситуації підкреслено в системі деталей-вчинків, портретних деталей: «А цей потяг він чекав був так довго у місті - аж півтори доби, валяючись у бруді коло станції, блукаючи як неприкаяний, вздовж і поперек, влаштовуючись раптом спати, то зненацька зриваючись на тремтячі ноги з наболілим бажанням податись геть далеко, світ за очі, і заблудитися, і померти. Але він знову сідав накарачки і з обважнілою головою водив язиком по губах, що запеклися й щеміли» [6, 275].

З мотивом чекання пов'язаний і образ бруду, що реалізується через портретні й речові деталі, увиразнюючи ідею збайдужіння людини в екстремальній ситуації до вторинних «культурних» потреб: «Його сірі полотняні штани стали брудно-червоні від залізнякового пилу, й він даремно бив себе по колінах великою, схудлою рукою» [6, 274]; «Без жалю бив жовте, аж руде з бруду, дрантя об камінь, тер піском і полоскав» [6, 289].

Кольорономінант «сірий» («сизий») є наскрізним в оповіданні «Син» і, як і епітет «синій», скорельований безпосередньо на тему голоду й спричинених ним фізичних та психічних страждань: «З туги, з ненависті до самого себе він аж посірів» [6, 289]; «І так просто буває: ходить, ходить людина ... Тільки сиза, аж синя з лиця робиться - тоді вже хоч і їсти їй дай, не поможе» [6, 292]; «В голові йому (Васюренку - І. П.) було сіро й безмежно, як уночі в степу серед снігів» [6, 299]; «.і все те невиразно, немов чуже, розтоплювалося без останку в сірині його голови» [6, 299]. У художній репрезентації теми голоду в оповіданні «Син» важливу роль відіграє й детальний опис фізіологічного стану героя.

Автор неодноразово підкреслює подробиці його відчуттів, звертаючись до шокуючої натуралістичності, використовуючи відповідні запахові, тактильні, моторні деталі, деталі-порівняння: «З рота йому пашіло гнилизною, і він гикав, почуваючи той сморід. Хотів плювати, але слини не було. Хитаючись, він пішов у хату» [6, 286]; «Повітря було мов цвіла вода - здавалось, то сморід з його рота залив хату» [7, 286]; «Часом його й без води починало нудити, весь світ брався в його очах червоними, страшними колами, й під горло котилась огидна гикавка» [6, 287]; «Але він ще мав у собі досить сили, хоч м'язи його були ніби павутинням оповиті» [6, 275].

Тема голоду розгортається через вираз відчуттів, що опановують головного персонажа, через їх зіставлення з часом до голоду. «Чорний», «зашкарублий» хліб, який у звичайні часи викликав би в героя відразу, спричинює його нестримне бажання відібрати той шматок у власника (такий підтекст підкреслено деталлю-вчинком «відвернувся»): «В канаві коло шляху лежала перепічка, чорна, як земля. Безрукавий схопив її, одломив половину й жадібно почав запихатися. Васюренкове серце йойкнуло, раптом бризнула йому в рот слина, й він одвернувся» [6, 278]. Голод постає як чинник втрати героєм людського обличчя, контролю над своїми діями й почуттями, на чому наголошено через деталі-вчинки, моторні деталі: «За хвилину він усе спорожнив і вилизав миску язиком» [6, 296]; «Він затремтів; слина буйно ринула йому в рот, він все спльовував її, і вона падала тягучими краплями з підборіддя на груди» [6, 287]; «Васюренко одломив шматок, поклав собі в рот і довго жував не ковтаючи; а далі почав ковтати швидко, запихаючись, і з ножним ковтком лились йому всередину спокій і сила» [6, 287 - 288].

Портретні деталі в оповіданні «Син» є важливим засобом творення образів і характерів персонажів. Наприклад, у портреті матері Васюренка акцентовано на її слабкості, старості, занедбаності, зокрема за допомогою моторних і кольорових характеристик, а також деталей «очі» і «рот», семантика яких змінюється в сприйнятті героя на протилежну, що поглиблює уявлення про неприродність, трагічність ситуації: «Хвора надсилу повернула голову. На його глянули байдужі загусклі очі з жовтого, аж синього обличчя; над очима, ковтуном збившись, звисало нечесане сиве волосся, а посередині безладною діркою чорнів на обличчі розтулений рот. Васюренкові здалося, що мати дивиться ротом, а не очима. <...> Все чуже було в її зморшках, у загостреному носі й у ниточках, що звисали з її плечей замість рук» [6, 287].

Художні деталі в оповіданні «Син» здебільшого вказують на безвихідь становища, у якому опинилися герої, а разом з ними - більшість тогочасних селян Лівобережжя в 1921 - 1922 роках. Антитетично до бідноти у творі зображено заможних мешканців сіл - так званих куркулів, які завдяки власній скупості й черствості змогли вберегти свої статки навіть у скрутні часи. Умови голоду зумовили їх моральне звиродніння, що виражалося, в першу чергу, у відмові допомагати близьким, навіть найріднішим. В. Підмогильний зображує жахливу ситуацію: у час, коли бідняки масово помирали від голоду, багатії намагалися створити в односельців враження, що також бідують, при цьому наживаючись на чужому нещасті. «Біди» куркулів зображені контрастно до справжнього горя злидарів, яких голод штовхав на ниці вчинки. Обидва явища представлені письменником через низку промовистих подробиць, що демонструють глобальність катастрофи, до якої призвело українське село більшовицька політика: «Сірка нашого вкрадено, знаю й хто: Зінченки прокляті з'їли його, сама бачила його хвоста у їх за клунею. <...> А вчора одвихнулась до льоху, дивлюсь - Грицаєнків Юрко окраєць хліба з хати тягне. Аж за городами його, сукиного сина, нагнала, чисто руки покусав, як одіймала. Вернулась - уже в мого Серьоги дітвора хліб одібрала. Одна мука, прости господи!» [6, 283]; «Подихаємо, та не всі, - промовив маленький дядько Пилип, - он Тиміш рояля вже для дочки купив, учителя на музику найняв. Хвалиться, що на весну мотор купить молотити, - у мене, каже, по-європейському буде» [6, 291]; «Десять хат уже купив, - сумно додав хтось, - два пуди ячменю - та й хата» [6, 292].

Уособленням аморальних куркулів постають в оповіданні «Син» образи Марійки, заможної сестри Васюренка, і її чоловіка Корнійчука. Ці персонажі зображені як антиподи головного героя, для них чужі й незрозумілі муки його сумління: на прохання дати «хоч зернятко хліба» Марійка «мов не дочула останніх слів» [6, 284] і дорікнула братові, що не дає матері «спокійно померти». Образ прірви, що пролягла між Васюренком і родиною його сестри, увиразнено й на рівні контрастних за змістом художніх деталей. Їх антитетичність виокреслюється в портретах: доглянутість (деталь «голене обличчя») Корнійчука, «пишність» статури Марійки («гладка, до кісточки не щипнеш» [6, 285]) і неохайність, занедбаність, «худоба» Васюренка. Портретні деталі доповнені речовими, зокрема пов'язаними з образом хліба як символу життя, порятунку: Васюренку «пощастило витримати цілий день, з'ївши тільки вранці шматочок хліба, з долоню завбільшки» [6, 275], у той час як Корнійчук «сидів у гурті ще п'ятьох селян на купі повних лантухів» і їв «сало з хлібом» [6, 275].

Контраст образів Васюренка і його сестри створено й на рівні інтер'єрної та екстер'єрної деталей простору їхніх хат. В оселі головного героя панує занепад і зубожіння: «.хата була така стара, що її довелося підперти кілками, ”взяти в рямці”, як сміявся небіжчик волосний писар. Поруч неї стояв напівзавалений льох, а клуню він давно вже продав на дрова за пуд ячменю добрим людям» [6, 281]; «Не буде навіть на чому сісти. Стільці, лаву, стіл, скриню давно вже продано за час довгої хвороби господині. Ніби випадком потрапили люди в цю порожнечу і зараз підуть геть, лишаючи подерті стіни, роззявлену піч і рештки паперових окрас, що безладно звисали із стелі» [6, 282]. І навпаки, у Марічки - хата «з бляшаним дахом і мальованими віконцями» [6, 283].

Байдужість Корнійчуків до родичів виявляється й через мовленнєві деталі, наприклад: «А мати? - понуро спитав Васюренко. - О! - здивувався Корнійчук. - Та хіба вона не померла? [6, 276]; «- Ти ще тут? - спитала вона (Марійка до Васюренка - І. П.») [6, 284]. Жертва Васюренка заради матері виявляється даремною: стара вмирає, а син не знаходить у собі сил їсти її харчі: «Васюренко сів долі й похмуро дивився, як мухи споживали американську їжу» [6, 300]. За допомогою виразних екстер'єрних деталей В. Підмогильний виокреслює панораму хаотичного постреволюційного світу, мешканці якого смерть сприймають як неминуче зло, що вже не викликає в них страху: «Васюренко пішов до двору свого шуряка, Корнійчука. <...> Гарна хата, а багато клопоту мав через неї Олекса. Хоч хто наступав був - його хату під штаб брано. А за клунею розстріляно двох гетьманців, шістьох махновців та трьох комуністів. Довго кров видно було, діти ходили дивитись» [6, 283].

Слушно зауважує О. Стадніченко, що В. Підмогильний «в оповіданні «Син» створив надзвичайно відвертий і правдивий образ людини в екстремальних умовах, а також суспільства, яке перебуває на розпутті: старе втрачено, а нового не набуто. Винятково стисло, концентровано зобразив прозаїк буденність, звичайність людського життя, «буття для смерті» [10, 120]. У цьому велику роль відіграють художні деталі пейзажу, портрета, екстер'єру й інтер'єру, деталі - епітети, зокрема колоративи, речові деталі в оповіданні «Син» виконують функції образотворення, увиразнюють ідейний зміст твору, його екзистенційну проблематику, оприявнюють психічний стан персонажів, є чинником творення історичного тла зображуваних подій.

Аналогічно навантажено деталь і в оповіданнях прозаїка «Проблема хліба» і «Собака». Ці твори об'єднані спільною проблематикою, розгляд якої став своєрідним «загальником» у дослідженні малої прози В. Підмогильного: герої обох творів «постійно знаходяться в ситуації вибору між духовними потребами: «стіною з книжок» (до речі, використаний В. Підмогильним образ «стіни» в контексті екзистенційної філософії символізує відчуження, відстороненість від навколишнього світу) та фізичною потребою в їжі» [1, 60]. Як і Васюренко в оповіданні «Син», Тимергей, герой оповідання «Собака», й оповідач твору «Проблема хліба» мають вибирати між духовними та фізіологічними аспектами свого існування. Васюренко, простий неосвічений селянин, керуючись нормами народної моралі, переживає пекельні муки сумління, хоч до кінця виконує свій синівський обов'язок. Натомість Тимергей і герой оповідання «Проблема хліба» - типи цинічних молодих інтелігентів, у житті яких первинні біологічні потреби цілковито перемагають культурні почуття, знищують етичні цінності й орієнтири: перший удається до крадіжки й авантюри, другий - до вбивства. Парадоксально, що при цьому обидва персонажі, скоюючи злочин, мають на меті повернутися до звичного «інтелігентного» існування. У розкритті цієї проблематики художні деталі, можливо, не такі важливі, як в оповіданні «Син», але роль їх усе ж посутня.

Відомо, що відчуття голоду, яке може пережити молода фінансово не забезпечена людина в місті, було знайоме В. Підмогильному особисто. Як зазначає Р. Мельників, «...восени 1921 року Підмогильний переїздить до Києва. Утім, це місто зустріло письменника холодом і голодом. Праця бібліографом Книжкової палати не давала жодної можливості для прожиття.» [4, 6]. Відтак художні деталі, вжиті для зображення відчуття голоду в оповіданнях «Собака» і «Проблема хліба», відзначаются особливою життєвою достовірністю.

В обох оповіданнях центральними є образи міста, їжі й голоду. Місто протиставляється селу як неприродний, мертвий простір, не придатний для життя: «Я йшов, а обабіч вулиці розсілися велетенські, стоокі жаби. То - будинки, що їх ніч і сплющила, й припосадила» [5, 80] («Проблема хліба»); «I от, голодний, без грошей, без харчів, я сиджу під жовтими деревами, й на мене стелиться їхній мертвий лист» [5, 85] («Проблема хліба»); «Місто одразу поменшало, мов будинок присунувся до будинку, вулиці поскручувались, ніби були паперові, а люди забігали попід стінами. Тільки дерева підскочили одразу і зробились помітні серед сірого моря каменю. Вони розправляли галуззя, придушене раніш шарами липкого пилу та роз'їдене отруйним повітрям міста» [5, 62] («Собака»).

У зображенні міста завдяки кільком деталям поведінки другорядних персонажів, а також моторним і речовим деталям акцентовано на ідеї відчуженості людей один від одного, ворожості до них урабністичного середовища: «Урядовець спинився і, піднявши догори свій портфель, закричав: - Чого ви до мене причепились! Я зараз покличу... Тимергей побачив, як сіпались його губи й тряслась борода» [5, 63]; «Пані зміряла його величним поглядом, зморщила губи й відвернулася. Тимергей добре штовхнув її ліктем.» [5, 63]; «Коли ж Тимергей побачив, що на ганках з дашками починають скупчуватись пані в легеньких сукнях і сердито чекають, поки пройде цей дурний дощ, що може попсувати шовкові спідниці, його всього пересмикнуло з огиди» [5, 64] («Собака»).

Натомість село в оповіданнях «Собака» і «Проблема хліба» персоніфікує ідею буяння життя, природності ситого людського існування, втілену, зокрема, й у речових деталях на позначення харчів: «Їхати завтра ж! З голодного міста в той край, де хліб і масло дешеві, де картоплею годують свиней, де впиваються молоком і самогоном» [5, 82] («Проблема хліба»). Образ мешканки села, яка колись викликала б у героя «Проблеми хліба» огиду, в голодні часи стає втіленням надії на порятунок, заради якого оповідач готовий на будь - що: «Вона була товста, неохайно вбрана, з грубими рисами обличчя. <.> Вона поцілувала мене в чоло, далі - в щоку, потім просто в губи, й уже не раз. Я не пручався. Я розумів, що за пиріжечки треба платити.» [5, 84]. Портретні деталі-епітети «гладкий», «товстий» сприймаються героями обох оповідань як позитивні у зв'язку зі зміною життєвих пріоритетів, недоглянутість і неохайність селянок не дратують їх, якщо жінка надає можливість задовольнити потребу в їжі: «.кельнерка Оля <. > менше, ніж не вродлива, голос має грубий, сама незграбна, але Тимергей почував до неї ніжність: вона щодня подавала йому обід. <.> бурчить Оля, витираючи масні руки об брудний фартук <...> Тимергей з пошаною дивиться на її широку спину й товсті литки» [5, 65].

Речові й запахові деталі на позначення їжі в аналізованих оповіданнях увиразнюють розвиток мотивів голоду й переоцінки культурних цінностей: «Моя добра господиня, правда, дає мені рано і ввечері шклянку кави без хліба й цукру, але людина не може цим задовольнитися» [5, 81]; «Спершу чудним здавалось, що йому раніше потрібний шмат хліба, а потім думка. Кант і борщ. Ніцше й ковбаса» [5, 66]; «Їдальня. Тимергей захоплено вбирав у себе важкий дух варених і смажених страв» [5, 65]. Наскрізним в обох творах є порівняння голоду зі статевим потягом як базовою, докультурною потребою людини: «Голод опанував мене, і я тремтів, як закоханий напередодні обіймів» [5, 86] («Проблема хліба»); «Його всього охоплювало передчуття їжі й доводило бажання до найвищого ступеня. Він знав, що зараз буде їсти, напакує шлунок і йому стане байдуже, чи існує світ і люди, чи ходить земля круг сонця, чи швидко вже виженуть його з університету за неплатіж грошей» [6, 67].

Риси хижості, ницості, що прокидаються в цивілізованій людині в голодні часи, репрезентовано за допомогою моторних деталей, епітетів, порівнянь: «Перший-ліпший кавун, що я його схопив, був нестиглий, але я не міг утриматись, почав тремтячими руками видирати його тепле, соковите м'ясиво та запихати собі в рот» [5, 85]; «Враз з'явився оселедець; і треба сказати, я пожер його з кісточками, як кроля гадюка» [5, 87] («Проблема хліба»). У ситуації скоєння вбивства як прийом поглиблення психічного розладу героя під впливом голодування автор фіксує відстороненість персонажа від власних дій, його зосередженість лише на їжі: «Знайшов цілу добренну паляницю, шматок сала, яєчка й пшоно. Підобідавши добре, я решту загорнув у хустку й пішов геть, наспівуючи» [5, 85]. Деталь поведінки «наспівуючи» асоціативно підкреслює ідею неминучості морального звиродніння людини, яка не в змозі законним шляхом задовольнити головні фізіологічні потреби.

Отже, мала проза В. Підмогильного, присвячена темі голоду 1921 - 1922 років, засвідчує майстерне використання письменником різних видів художніх деталей з метою глибшої мистецької інтерпретації екзистенційної проблематики, творення характерів, хронотопу, протиставлення міста й села, розкриття головної теми та її концептів (протиставлення біологічних потреб морально-етичним настановам) та поглиблення сугестивного впливу на читача, зокрема через зображення натуралістичних подробиць голодування.

Список використаних джерел

1. Акулова Н.Ю. Художній психологізм і засоби характеротворення в малій прозі В. Підмогильного / Н.Ю. Акулова, А.В. Дацева // Молодий вчений. - Херсон: Гельветика, 2014. - № 1(04). - С. 59 - 62.

2. Мазуренко І.В. «Мала проза» В. Підмогильного на тлі катеринославських реалій 1920-х рр. / І.В. Мазуренко // Придніпров'я: історико-краєзнавчі дослідження: [зб. наук. праць] / [відп. ред. С.І. Світленко]. - Д.: Дніпропетровський нац. ун-т, 2005. - Вип. 4. - 2007. - С. 84 - 93.

3. Матковська Г.О. Художня деталь як засіб композиційної організації художнього твору

4. Мельників Р. Валер'ян Підмогильний: до історії однієї повісті / Ростислав Мельників // Український письменник Валер'ян Підмогильний (1901 - 1937): бібліогр. покажч. / М-во культури України, Держ. закл. «Харків. держ. наук. б-ка ім. В.Г. Короленка»; [уклад. Т.В. Гологорська]. - Харків: ХДНБ ім. В.Г. Короленка, 2011. - С. 4 - 10.

5. Підмогильний В. Оповідання. Повість. Романи / В. Підмогильний / [Вступ. ст., упоряд. і приміт. В.О. Мельника; Ред. тому В.Г. Дончик]. - К.: Наукова думка, 1991. - 800 с.

6. Підмогильний В. Син / В. Підмогильний // Розстріляне Відродження. Шедеври української репресованої прози. - Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008. - 416 с.

7. Протасова Г. Ніцшеанський дискурс у прозі Валер'яна Підмогильного / Г. Протасова // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених: [зб. наук. праць] / Ін-т л-ри ім. Т.Г. Шевченка НАН України. - Київ: [б. в.], 2010. - Вип. 18. - С. 65 - 72.

8. Рудецька Н.М. Художня деталь в українській реалістичній прозі 60-70 рр. ХІХ ст. / Н.М. Рудецька // Наук. вісн. Миколаївського держ. ун-ту ім. В.О. Сухомлинського: [збірник наукових праць] / За ред. В.Д. Будака, М.І. Майстренко. - Випуск 4.; 10. - Миколаїв: МНУ ім. В.О. Сухомлинського, 2012. - С. 43 - 81.

9. Сафіюк О. Образ інтелігента в малій прозі В. Підмогильного та А. Чехова / О. Сафіюк // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. Літературознавство. - Луцьк, 2013. - № 13. - С. 94 - 98.

10. Стадніченко О.О. Мала проза Валер'яна Підмогильного: екзистенційний аспект / О.О. Стадніченко // Вісн. Запоріз. держ. ун-ту. Філол. науки. - Запоріжжя, 2001. - № 4. - С. 117 - 121.

11. Тараненко А.В. Своєрідність речової деталі в системі характеротворення (на матеріалі прози В. Підмогильного та В. Близнеця) / А.В. Тараненко // Таїни художнього тексту: [зб. наук. праць] / ред. кол.: Н.І. Заверталюк (наук. ред.) [та ін.]. - Д.: Вид-во ДНУ, 2011. - Вип. 12. - с. 66 - 77.

12. Український письменник Валер'ян Підмогильний (1901 - 1937): бібліогр. покажч. / М-во культури України, Держ. закл. «Харків. держ. наук. б-ка ім. В.Г. Короленка»; [уклад. Т.В. Гологорська]. - Харків: ХДНБ ім. В.Г. Короленка, 2011. - 78 с.

13. Фролова К.П. Деталь чи подробиця? / К.П. Фролова // Дніпро. - 1979. - № 7. - С. 145 - 148.

Размещено на Allbest.ru