Жанрові особливості повісті М. Йогансена "Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію..."

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жанрові особливості повісті М. Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію...»

Л.M. Кулакевич (м. Дніпро)

Чи не найяскравішою особистістю в українській літературі початку ХХ ст. був Майк Йогансен, поет, прозаїк, критик і перекладач з низки європейських мов, якого Соломія Павличко називала «найграйливішим і найменш дослідженим письменником цієї епохи» [9, 175]. Поетика його повісті «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки Альчести у Слобожанську Швайцарію» (1928) в контексті вивчення експериментальної літератури стала об єктом наукових інтересів Н. Бернадської, М. Васьківа, Н. Городнюк, І. Дзюби, Ю. Коваліва, Р. Мельниківа, Л. Сеника. Але, на наш погляд, розгляд специфіки жанру цього твору все ще залишається актуальним.

Характеризуючи тенденції розвитку української романістики 1920-1930 років, М. Васьків звертає увагу на те, що постійні просторові переміщення персонажів, далекі подорожі, описи екзотичних країв були «майже невід ємним атрибутом літератури 20-х років» [1, 33]. На його думку, це повязано з тим, що українські письменники теж багато мандрували в до- і революційний періоди і часто автобіографічний матеріал ставав основою сюжетів творів. Ці висновки певною мірою стосуються і творів М. Йогансена . Однак, слід зауважити, що в багатьох творах, про які веде мову М. Васьків (наприклад, «Чайка» Д. Бузька; «Американці», «Хто», «Нас було троє» Олеся Досвітнього; «Двері в день» Г ео Шкурупія; «Майстер корабля», «Чотири шаблі» Ю. Яновського), а додамо до них «Життя та дивовижні пригоди козака Миколи на безлюдному острові» Вал. Злотопольця та І. Федіва, «Роксоляна, жінка халіфа й падишаха Сулеймана Великого, завойовника і законодавця» О. Назарука мотив подорожі є формальною складовою, у той час як у повісті М. Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки Альчести у Слобожанську Швайцарію» - це сюжетотвірний елемент, що дає підстави віднести твір до такого жанрового різновиду авантюрно -пригодницької літератури як травелог.

Досліджуючи жанрову природу української масової літератури, С. Філоненко небезпідставно зазначила: «Під широкою «жанровою парасолькою» творів про подорожі - травелогів - знаходять собі місце найрізноманітніші літературні явища: від паломницьких ходінь до фантастичних романів про мандрівки на місяць» [11, 369]. Жанротвірним елементом травелогу (від англ. travelogue - подорож) є мандрівка невідомими чи маловідомими країнами, місцевостями, відповідно вагомою складовою такого тексту є опис (у формі журналу, щоденника, нотаток, оповіді тощо), в якому відзначено хронологію пересування, особливості флори і фауни, побутування населення, емоційна й естетична реакція на побачене. Жанровий код травелогу в повісті М. Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки Альчести у Слобожанську Швайцарію» обігрується в межах обов'язкового окреслення маршруту пересування (таврійські степи, Слобожанська Швайцарія, русло Дінця), констатації способів руху, транспортних засобів (летіти літаком до Москви, а потім їхати херсонським потягом, пересісти на велосипеда чи на коня Володьку, плисти човном чи йти пішки), детального опису флори і фауни, етнографічних спостережень (побутування древонасадця, його дітей і дружини/баби, селянина Черепахи і його кума Клима; оповідки героїв (про діда і собаку, синів древонасадця), місцеві цікавинки (сифіліс) і смакові враження (квас, сало, хліб)).

Повість М. Йогансена задумано як презентацію легкої гри, забавки, що зазначено в «Післяслові», де наголошено, що цей міні -театр створено лише задля того, щоб безперешкодно поговорити про «філософські ландшафти», зобразити красу української природи. Захоплений красою Слобожанщини, створюючи «ландшафтне оповідання», М. Йогансен усвідомлював, що спраглий на екзотику, еротику і пригодництво читач навряд чи захоче ознайомитися з твором про українські краєвиди. Тому він, з одного боку, перемежовує описи мальовничої природи оповіданнями про різноманітні пригоди головних героїв, а з іншого - змінює ракурс бачення: подає українські степи очима здивованих і вражених іноземців, для яких Україна є такою ж екзотикою, як, наприклад, для українців Іспанія. Подібний прийом (герої в українському просторі як спостерігачі чужого світу) письменник вже використовував у повісті «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших» (1925).

Повість М. Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки Альчести у Слобожанську Швайцарію» є виразною алюзією на дуже популярну в той час в Європі й Америці гумористичну повість Джерома К. Джерома «Троє у човні, не рахуючи собаки» (1889), що, як згадує її автор, замислювалася як путівник подорожі по річці Темзі з її ландшафтами та історією, а смішні ситуації-вставки мали б виконувати функцію розрядки. Період написання англійської повісті - це час інтенсивного розвитку масового туризму у світі. Якщо раніше мандри зумовлювалися практичними потребами (пошуки нових земель, вивчення флори і фауни, утеча від побутових проблем, політичного переслідування, метод лікування, очищення від гріхів (прочанство)), то в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. подорож стає самоціллю, різновидом розваги. У творі М. Йогансена подорож зображена в комічно - еротичному плані: доктор Леонардо вирушає з Альчестою в Україну, адже, за його переконанням, в обставинах такої подорожі жінка справді стане його коханкою. Уже на початку повісті наратор іронізує з більшості мандрівників, які зводять пізнання світу через екзотичні любовні пригоди чи надмірне споживання спиртних напоїв і їжі. На його думку, у такому разі можна сидіти вдома й обійтися розкачуванням у бочці з солоною водою аж поки не знудить. Пересічний читач в такому випадку почуватиметься підступно ошуканим, адже замість картин із життя екзотичної Швейцарії, заявленої в назві повісті отримає картини річки Дінця, навколишніх плоскогір'їв, озер, лісів, олюднених типовими українцями. На такий авторський задум зорієнтовує передусім англомовний епіграф до повісті. Авторське прагнення художньо презентувати слобожанські ландшафти крізь призму зображених колізій буття епатажних персонажів зумовило новаторство інтерпретації теми та експериментальність поетики її розкриття. На повісті позначилося і захоплення письменника театром: пригоди героїв презентовані за принципом вертепу, де лялькар, аби публіка не нудьгувала, змінює героїв (причому настільки швидко, що не встигає струшувати з ляльок тирсу), а їх смерть трактується як тимчасовий вихід з ігри.

Своєрідністю твору М. Йогансена є руйнування закостенілої моделі художнього світу, перевага побутового в її структурі, що знижує високий стиль. Кепкуючи з літературних стереотипів, письменник поєднує риси гіперболізованої, замріяно романтичної тональності оповіді з грубою реальністю, що створює комічний ефект. Він грається зі своїм читачем, спочатку «підсовуючи» йому те, на що той сподівається (екзотичний герой у таврійських степах; українське сафарі, де куркулі Довб, Щовб, Стовб і Ковб полюють за «камуністом» Даньком Перервою, мов за зайцем; любовна пригода Леонардо й Альчести з усіма мелодраматичними аксесуарами на кшталт непорозумінь між закоханими, прикрі несподіванки за мить до жаданої близькості), а у фіналі спростовує все, підкреслено іронізуючи над читацьким очікуванням, наївністю читача, який, якщо скористатися влучним висловом Г. Гессе, «ставиться до книги не як особистість до особистості, а як кінь до вівса чи навіть як кінь до кучера: книга веде, читач прямує за нею», уживаючись у світовідчуття самого наратора і сприймаючи його експлікації учинків героїв [2, 123].

У повісті «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки Альчести у Слобожанську Швайцарію» автор, скріплюючи доволі хаотичну структуру тексту, є провідним, виконуючи функції не лише наратора, але і сценариста, і режисера, і критика театру ляльок, і творця своїх ляльок- персонажів: «Із декоративного картону він [автор - Л. К.] вирізав людські фігури, підклеїв під них деревляні цурпалки, грубо розмалював їх умовними фарбами, крізь картонні пупи протягнув їм дріт і весело засовав цими фігурами <...>» [5, 507]. У тексті розкидано авторські, неприховано іронічні, міркування про творчий процес, зауваження і коментарі щодо фабули, героїв, сюжетних варіацій, вказівки на умовність художньо реалізованої реальності. «Сконструйованість», вигадка зображеного акцентовано в пролозі за допомогою специфічної театральної лексики (українські ландшафти постають як велетенські «натуралістичні лаштунки», «театральні декорації», «непорушні декорації краєвидів», де є «масові сцени перекупок і молочниць на станціях» [5, 395]). Цим закріплюються в підсвідомості читача стандартні очікування про справжніх людей і штучні інтер єри та екстер'єри. У фіналі повісті оповідач, просунувши крізь рядки свою «патлату голову», виправдовуючись звертається до читача, дає йому настанови як зрозуміти текст твору: «.Любі мої, не сердьтеся на дроти й картон, і патлату авторову голову <...>. Ніде не написано, що автор у літературному творі зобов язався водити живих людей по декоративних пейзажах. Він може спробувати, навпаки, водити декоративних людей по живих і соковитих краєвидах» [5, 508].

Наративний прийом комунікації автора і читача був досить популярним у 20-30 роки ХХ ст., зокрема він притаманний стилю романів Д. Бузька «Голяндія», Л. Скрипника «Інтелігент», Г. Михайличенка «Блакитний роман», Ю. Яновського «Майстер корабля». У такий спосіб заперечувався класичний літературний канон всезнаючого автора, який «ховається за лаштунками, а його герої ходять по сцені, коли він шарпає за шпагатинку» (Ю. Яновський «Майстер корабля» [14, 194]). Іронізуючи з приводу стандартної для літератури вимоги, згідно з якою в художньому творі все повинно працювати на його головну ідею, не повинно бути нічого випадкового, М. Йогансен зводить не випадкові випадковості до абсурду. Так, мікросюжет із рушницею сприймається як іронічне відсилання до чеховського афоризму «Якщо на початку п'єси на стіні висить рушниця, то (до кінця п єси) вона повинна вистрілити»: Перейра/Перерва, пам'ятаючи про заборону полювання на зайців у серпні, несподівано навіть для самого себе зводить рушницю і стріляє.

Даниною літературним канонам є використання в повісті М. Йогансена сюжетних скріпів - вистрілюваних деталей: образи рушниці (Перейра купує рушницю, яку здав до комісійного магазину доктор Леонардо Пацці аби мати гроші на подорож), сетера Родольфо (пес супроводжує Перейру і Перерву, які діють почергово і ніколи одночасно), італійської газети «Воче-Дель Пополо», тирси (у ній з' являється той чи інший герой), сала, на яке претендують не менше, ніж на прекрасну Альчесту. М. Йогансен спирається на традиції «низового бароко», характерного для творчості мандрівних дяків (зокрема, грубий гумор, знижена лексика). Скептично сприймаючи життєві негаразди, мандрівні дяки, перелицьовували на свій штиб високі релігійні образи і сюжети, підпорядковуючи їх буденним, земним потребам, вносили побутово - етнографічні деталі, дотепно пародіюючи найвідоміші серед вірян біблійні тексти, церковні канти, віршовані літургії, а також рицарські повісті й романи. М. Йогансену імпонують такі літературні прийоми. Так, три випробування (комари, древонасадець, вовк), які проходить Леонардо аби здобути Альчесту, неминучу роль коханки якої анонсовано в назві твору, відсилають до казки. З упевненістю можна стверджувати, що «ландшафтні» персонажі повісті - сонце, яке «зітхало вітрами і гикало полиновою наливкою» [5, 410], «скрадалося підліссям», «продиралося буйними кущами» [5, 472], вітер, що «в гречці стиха лазив» [5, 413], пес Родольфо, здатний до інтелектуальних філософських роздумів, - є своєрідною пародією на героїв «Intermezzo» М. Коцюбинського. Полювання в заборонений сезон, утеча Данька Перерви від переслідувачів, сприймаються як тонка іронія на романи Кіплінга, Стивенсона, Хаггарда, Шульца. Мандри; національність Перейри (іспанець), шляхетний Леонардо і його прекрасна дама серця, долання перешкод перекидають місток до іспанського літературного контексту, зокрема мотиви подорожі Дон Кіхота та його захопленого ставлення до дами серця без наміру оволодіти нею фізично.

Своєрідною орієнтацією на барокову творчість мандрівних дяків, у якій прославлялися земні радощі, тілесні розваги, зображувалося кохання на тлі сільських пейзажів як всесильний закон природи, є і визначення мети подорожі героїв М. Йогансена (зробити жінку коханкою) і її фіналу - благочестива Альчеста приймає двох коханців підряд.

У стилі бароко в повісті М. Йогансена потрактовано життя як суцільна ілюзія, химерна гра, де іронія і деструктивний сміх відтінені рисами містифікованої дійсності, яку можна означити як реальна фантасмагорія. «Бароковий слід» простежується у використаних каламбурах, що будуються на парономазії й етимологічній грі словами (наприклад, Перерва - Перейра - Перебийніс), та насамперед у розвитку мотиву мандрів, відповідно до слушного означення Д. Чижевського: основна світоглядна особливість українського життя і літератури епохи бароко - «потреба руху, зміни, мандрівки, трагічного напруження та катастрофи, пристрасть до сміливих комбінацій, до авантури...» [12, 250].

І. Дзюба, оцінюючи прозу М. Йогансена небезпідставно підкреслював: «Сюжет і конструкція творів виразно пародійні, з комічною демонстрацією типових прийомів авантюрності. Оповідь перейнята тоном жартівливої містифікації, коли автор весело дурить читача, бавиться різними вигадками, перетворює одних персонажів на інших <...>» [4, 678]. Зауважена літературознавцем пародійність досягається на невідповідності позитивної зовнішності героїв та їх дій і прагнень. Авторські іронічні коментарі стосовно поведінки героїв виразно виявляють їх надуманість, несправжність. Важливу роль у вираженні внутрішнього світу персонажів відіграють домінанти міміки, жестів. Гумористично змальовані персонажі, що постають у бурлескних ситуаціях, не викликають негативного ставлення до них. Колоритні герої повісті - Данько Перерва (тираноборець Перейра), студент Перебийніс, селянин Черепаха, добрий древонасадець, фантастична баба - є гіперболізованим уособленням типових рис українців. Відтворюючи національний дух українця, письменник щедро використовує звукові, зорові, запахові деталі: «Тепер вам легко буде уявити собі, що на стежці не тільки зашаруділо листя, не тільки хруснула гілка, а запахло злегка борщем і печеним хлібом і бабиним потом - і от з-поза куща вишкандибала вона сама - леґендарна баба» [5, 443]. Комізм оповіді в повісті М. Йогансена досягається за допомогою оригінального вживання колоритної розмовно-просторічної мови, «вкручування» в мовлення пересічних українців суржику, нової для того часу суспільно-політичної лексики («закуску понімає правильно» [5, 473], «постановив: гроші пропити» [5, 472], «зазнати у плані не передбаченої біди» [5, 409]); прихованого або явного абсурду (наприклад, «добрий деревонасадець» свою першу жінку «вигонив із хати з дітьми, щоб не об їдали його», відрубав синові ногу, щоб жебрацтво було прибутковішим), абсурдно поєднаних ситуацій (наприклад, паралельна оповідь про аристократичних бабусь рудого сетера Родольфо і дона Перейро).

У повісті М. Йогансена крім того, простежується вплив жанру кокаляну (від французького фразеологізму «saiпHr du coq en l'asne» - буквально «перескакувати із півня на осла», що означає алогічне мовлення), репрезентованого в українській літературі народними небилицями, творами І. Котляревського, М. Гоголя, С. Руданського. В основі кокаляну як жанру свідоме порушення логічних, хронотопічних зв язків, хаотичне нагромадження думок і фактів, парадоксів, безглуздих ситуацій. У повісті М. Йогансена, як і в українських народних небилицях, дійсність свідомо спотворено, порушено природні причинно-наслідкові зв'язки, хронологію подій, властивості речей. Ситуативні картини сприймаються як химерно переплетені фрагменти з декількох самостійних творів, дії яких відбуваються в один і той же час, в одному і тому ж місці. Зумисна деформація реальності досягається насамперед через перестановку, заміщення ролей. Так, Дон Хозе Перейра - «еспанський інтелігент», любитель подорожувати світом, «з фаху свого» тираноборець [5, 396], який на замовлення «громадських груп і приватних осіб» забивав генералів та адміралів (тобто був кілером), що дає підстави ідентифікувати його типовим авантюристом, одномоментно перетворюється на Данька Харитоновича Перерву - «мисливця, степовика, члена степового райвиконкому» [5, 404]. Замість убитого куркулями Перерви прокидається із розбитою головою Перейра.

Повість «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки Альчести у Слобожанську Швайцарію» М. Йогансена презентує нову жанрову форму, засновану на ігровому характері стосунків між автором, текстом і читачем. На цю особливість твору звернула увагу Н. Городнюк, яка, розглядаючи категорію речі в естетиці та поетиці модернізму 20-30 рр. ХХ ст., зазначила: «Однією із найвагоміших функцій речі у Йогансена, що яскраво засвідчує авангардну природу та формалістичне підґрунтя його тексту, його (тексту) ігрову сутність та безперечну умовність, є ігрова функція, яка полягає у створенні ілюзії достовірності та імітації справжньості через ситуативне обігрування засобів реалізму в репрезентації речі з підкресленим подальшим руйнуванням створеної реальності» [3, 229]. Написаний в іронічно-безтурботній манері, твір М. Йогансена є зразком деструкції класичної наративності: у ній немає поетапного, послідовного опису подій; розділи ніби хаотично розкидано. У такому експериментуванні письменник не був самотнім. Осмислюючи художню специфіку українського прозового авангарду, М. Шкандрій наголошував, що формальний експеримент - такий, як змішування і впровадження нових жанрів (наприклад, сценарію) - був частиною змагання за новизну [13, 54]. Сміливо схрещували ознаки різних стилів, жанрів Д. Бузько («Голяндія»), Г. Шкурупій («Двері в день»), Ю. Шпол («Золоті лисенята»), Ю. Яновський («Майстер корабля», «Чотири шаблі») та ін. Згодом це по-різному проявиться і в «химерній прозі» В. Дрозда, В. Земляка, В. Шевчука.

Однак, як стверджує Ю. Смолич, М. Йогансен не був формалістом, він прихильник «літератури факту» [10, 110], що створив школу майбутніх українських нарисовців, а його нарис став певним еталоном. Автор спогадів підкреслює: «Якщо в своїй творчій щоденній практиці Йогансен і вдавався до формалістичних еківоків чи формально-діляцького способу роботи, то... приховував, що він - Йогансен, і ховався за псевдонімом. <...> Йогансен соромився признатись, що він - автор такої єрундистики» [10, 111]. Стосовно повісті «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки Альчести у Слобожанську Швайцарію» Ю. Смолич продовжив: «Так, це єдиний твір, у якому Йогансен виступав і в художній практиці як формаліст. Хоча й тут більше було не від переконання, а тільки від фронди, від знущання над своїми опонентами, від пристрасті до містифікації, від літературних «деструкцій» - нехай і так» (курсив автора - Ю. С.) [10, 112].

Повість М. Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки Альчести у Слобожанську Швайцарію» (1928) за жанровими ознаками є травелогом, твором, в якому обігрується обов язкове окреслення маршруту подорожі, способів добирання, транспортних засобів, детальне описування флори і фауни, етнографічних деталей при широкому залученні місцевих цікавинок, смакових відчуттів, оповідки героїв. За корпусом жанрових прийомів твір є синкретичним, адже в ньому органічно поєднуються риси путівника, туристичних порад, рицарського роману, бароко, кокаляну. Визначальною особливістю повісті М. Йогансена є безперервне іронізування автора, гра з читачем.

Список використаних джерел

жанр повість подорож йогансен

1. Васьків М.С. Український роман 1920-х - початку 1930-х років: ґенерика й архітектоніка: монографія / М.С. Васьків. - Камянець-Подільський: Буйницький О.А., 2007. - 208 с.

2. Гессе Г.О. чтении книг / Г. Гессе // Письма по кругу (художественная публицистика) / пер. с нем.; сост., автор предисловия и коммен. В.Д. Седельник. - Москва: Прогресс, 1987. - С. 123-127.

3. Городнюк Н.А. Res incognita: семіотика речі у східнослов янському модерністському романі першої половини ХХ століття: монографія / Н.А. Городнюк. - Дніпро: Свідлер А. Л., 2017. - 560 с.

4. Дзюба І. «Вогнем не можна знищити...». Майк Йогансен: поет, філолог теоретик // Йогансен М. Вибрані твори / упоряд. Р. Мельників. - 2-ге вид., допов. - Київ: Смолоскип, 2009. - С. 671-681.

5. Йогансен М. Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію // Йогансен М. Вибрані твори / упоряд. Р. Мельників. - 2-ге вид., допов. - Київ: Смолоскип, 2009. - С. 391-508.

6. Йогансен М. Як будується оповідання. Аналіз прозових зразків // Йогансен М. Вибрані твори / упоряд. Р. Мельників. - 2-ге вид., допов. - Київ: Смолоскип, 2009. - С. 550-650.

7. Мартін Дж. розповів, чому вбиває головних героїв «Гри престолів» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://nv.ua/ukr/style/art/kino/dzhordzh - martm-rozpovrv-chomu-vbrvaje-golovnih-gemjrv-gri-prestolrv-127177.html.

8. Мельників Р. Людина з химерним йменням // Йогансен М. Вибрані твори / упоряд. Р. Мельників. - 2-ге вид., допов. - Київ: Смолоскип, 2009. - С. 5-30.

9. Павличко С.Д. Дискурс модернізму в українській літературі: моногр. / С.Д. Павличко. - 2-е вид., перероб. і доп. - Київ: Либідь, 1999. - 447.

10. Смолич Ю. Розповідь про неспокій. Йогансен // Смолич Ю. Твори: у 7 т. - Київ: Дніпро, 1986. - Т. 7. - С. 97-140.

11. Філоненко С. Масова література в Україні: дискурс / гендер / жанр: монографія / С. Філоненко. - Донецьк : Ландон-ХХІ, 2011. - 432 с.

12. Чижевський Д.І. Історія української літератури (від початків до доби реалізму) / Д.І. Чижевський. - Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 1956. - 511 с.

13. Шкандрій М. Український прозовий авангард 20-х / М. Шкандрій // Слово і час. - 1993. - № 8. - С. 51-57.

14. Яновський Ю. Майстер корабля: роман // Яновський Ю. Чотири шаблі: оповідання, есеї, романи. - Харків: Фоліо, 2012. - 572 с. - С. 173-315.

Размещено на Allbest.ru