Модель світу дитини в українській прозі 70-80-х років ХХ століття: своєрідність творення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Модель світу дитини в українській прозі 70-80-х років ХХ століття: своєрідність творення

А.В. Тараненко

Дніпро

Анотації

У статті на матеріалі творів українських прозаїків 70-80-х років ХХ століття (оповідання «На те літо, після війни...» В. Кави, «Варчина коса» В. Медвідя, повісті «Будь обережна, Марійко!» В. Кави, «Тисяча вікон і один журавель» Лариси Письменної, «Климко» Гр. Тютюнника, «Крижі», «Панкрац і Юдка» Б. Харчука та ін.) розглянуто складові моделі світу героя-дитини; наголошено на автобіографічному маркері, функційності імен, прізвищ і прізвиськ, підкреслено концептуальність сну тощо.

В статье на материале произведений украинских прозаиков 70-80-х годов ХХ века (рассказы «На то лето, после войны...» В. Кавы, «Варькина коса» В. Медведя, повести «Будь осторожна, Марийка!» В. Кавы, «Тысяча окон и один журавль» Ларисы Письменной, «Климко» Гр. Тютюнника, «Крыжи», «Панкрац и Юдка» Б. Харчука и др.) рассмотрены составляющие модели мира героя-ребенка; акцентировано на автобиографическом маркере, функциональности имен, фамилий и прозвищ, подчеркнуто концептуальность сна и т. п.

It is investigated the components of the model of the world of the child hero on the basis of the works of the Ukrainian prose writers of the 1970-1980s (short stories “Not that summer, after the war...” by V. Kava, “Varcha's braid” by V. Medvid, story “Be careful, Markka” by V. Kava, “One thousand Windows and one Crane” by Larysa Pysmenna, “Klymko” by Hr. Tutunnyk, “Kryzhu”, “Pankrats and Yudka” by V. Kharchuk etc.). The autobiographic marker, the functionality of names, surnames and nicknames are stressed. The conceptuality of the dream is emphasized.

A lot of researcher think that the constructive “step” of the model of the world is the individual with a specific outlook, notional and emotional range, spectra square of the inner states etc. The definite personality represented in the text is often “ringing as a bell together with the world that is inside her and behind her” (V. Faschenko). That's why the model of her world, which has a psychological basement, is “determined by the movement” (V. Faschenko) of consciousness / sub-consciousness. The impulses if the inner world are fixed in the sub-consciousness as the result of consideration / reconsideration, perception / negation, understanding of definite situations or the surrounding reality in total. Constructing the model of the world where there are many-sided philosophical problems of the “sense of life filling in the center” (I. Livytska), the authors of the work about children are concentrated on the image of the not-grown personality: child, adolescent, teenager. The psychology of the child, the hierarchy of their mood are presented in the prose of the 1970-1980s, its interpretation varies corresponding to the presentation of the situation which presents the individual character, whose sole is full with moral purity and goodness, real life and childish “adulthood”. The model of the world of the personality is realized as the object of influence of the surrounding world that makes possible the reveal of the individual “I” of the hero through the psychic processes that reveal the definite emotional state of the child. The use of names, surnames or nicknames as character elements is a litmus paper for making peculiarity of the polyphonic feature of the character: his inner “I”, character, psycho-emotional organization. The important criterion to make the child's world definite is the state of the dream which fixes the hero's feelings, longing for the lost motherland, his dreams, expectations.

Key words: the model of the world, the picture of the world, inner state, name, surname, nickname, dream.

Поняття «модель світу» (або «картина світу», «художній світ» тощо - синонімічні формули, якими нерідко послуговуються дослідники, не вдаючись до їх розрізнення), як зазначають науковці, «міждисциплінарне, міжгалузеве» [10, 27], воно було «на устах» наукової громади різного спрямування. «Універсальний словник української мови» (укладач З. Куньч) подає кілька варіативних трактувань поняття «модель»: «зменшене або збільшене відтворення чого-небудь», «предмет, що служить для художнього відображення», «схема для пояснення якогось предмета, явища або процесу в природі і суспільстві» [6, 462] тощо. У «Філософському словнику» (за ред. В. Шинкарука) поняття «картина світу» інтерпретується у вищенаведеній площині як «одна з форм світоглядного відображення об'єктивної реальності в сусп. свідомості, що являє собою наочний образ освоєної в практиці дійсності, компонент світогляду» [20, 267]. Як зазначено в «Літературознавчій енциклопедії» (автор-укладач Ю. Ковалів), «модель» - це «речова, знакова або мислима система, в якій відображені структура й принципи функціонування об'єкта пізнання. <...> У мистецтвознавстві М. означає реальний предмет чи явище, що є джерелом зображення. У літературознавстві М. називає наукове відображення структури літературних феноменів, представлене у вигляді дослідження («Структура художнього тексту» Ю. Лотмана), схеми (літературні комунікації й мета комунікації А. Поповича), знакових систем у віршознавстві тощо» [8, 64]. Крім того, у визначенні моделі в літературознавстві Ю. Ковалів наголошує на тому, що «модель разом із символом утворює образ, у якому поєднуються елементи художньої умовності й пряме відтворення об'єкта. Отже, унаочнюється принцип арістотелівського мімезису, коли зображення подається таким, яким воно є, і таким, яким воно могло б бути» [8, 64]. П. Білоус висуває свою інтерпретацію цього терміна: конденсовані підсвідомістю картини реалій «формуються в певну структурну модель, яка виступає передумовою уявлення про об'єкт дійсності» [2, 90]. Автори- упорядники «Лексикона загального та порівняльного літературознавства» поняття «модель» тлумачать як «речову, знакову або мислиму систему, що відображає принципи внутр. структури, функціонування та характеристику об'єкта пізнання» [7, 340 - 341]. За К. Фроловою, «однією з особливостей моделі в мистецтві є її адекватність як структурі об'єкту, так і свідомості автора, його світосприйняттю» [21, 41]. Це, на її думку, і зумовлює те, що автор «неминуче створює модель світу, художній образ за структурою свого світосприйняття, свого соціально-детермінованого “я”» [21, 41].

Багато дослідників вважають, що конструктивною «сходинкою» моделі світу є індивід зі специфічною світоглядною, почуттєво-емоційною гамою, спектральною площиною внутрішніх станів тощо. Оскільки нерідко репрезентована в тексті конкретна особистість «як дзвін гуде вся разом із світом, що в ній і поза нею» [19, 57], то модель її світу, що має психологічний фундамент, «детермінована рухом» (В. Фащенко) свідомості / підсвідомості. Саме в останній фіксуються імпульси внутрішнього світу як результат осмислення / переосмислення, сприймання / заперечення, розуміння конкретних ситуацій чи навколишньої дійсності загалом, у площині якої (зокрема, у прозі) розгорнуто теми сирітства дітей («Климко» Гр. Тютюнника, «Крижі», «Теплий попіл» Б. Харчука, «Діти» А. Дімарова), зради матері чи батька («Мовчун» В. Близнеця, «Тисяча вікон і один журавель» Лариси Письменної), трагічної загибелі («Климко» Гр. Тютюнника, «Вишневі ночі» Б. Харчука та ін.) тощо.

Посутні складники моделі світу в художньому вимірі письменників визначеного часопроміжку, на думку Н. Полохової, «розкриваються в системі опозицій або співвіднесень - особистість та її внутрішній світ - соціум, соціум - особистість, соціум - культура - природа, що відтворюють взаємозв'язок людини і світу. Характерною рисою зображення художнього світу... <...> є поглиблення психологізму та філософічності, що виявляється на рівні філософських тем» [13, 39].

Аналізуючи тексти названих вище прозаїків відповідно до теми статті використовуємо поняття «модель світу», «картина світу» як синонімічні, під терміном «модель» розуміємо й «образ як результат, зумовлений процесом пізнання співвідношення “моделі - оригіналу”...» [17, 28], оскільки «література моделює дійсність у конкретно-чуттєвих образах» [2, 90]. Останнє підтверджує й аналітичний розгляд прози другої половини ХХ століття, яка сьогодні вже є історією.

Письменники 70 - 80-х років минулого сторіччя, як вважає Л. Тарнашинська, мали «потенційний заряд непробудженого ліризму, не виявленого досі турбулентного психологізму, які “колажували” художню реальність із більшою мірою достовірності, ніж зіштовхування “різнорідних скалок дійсності”...» [15, 195]. Витворюючи модель світу, у центрі якого багатоаспектні філософічні проблеми «сенсового наповнення життя» (І. Лівицька), автори творів про дітей зосереджуються на образі недорослої особистості: дитини, підлітка, юнака. Такий доволі виважений творчий порив, як справедливо зауважує Н. Сидоренко, переважно продиктований «спробами актуалізувати народну педагогіку, ствердити віковічні духовні цінності, а також ідеї Г. Сковороди та В. Сухомлинського, повернутися до себе “справжнього ” (звідси потужний струмінь автобіографізму)» [14, 73].

Автобіографічний вектор як перша складова моделі світу виразно простежується в багатьох обраних для аналізу творах. Той своєрідний акустично-поліфонічний і «тонкий» простір, «світ, що його носили у своїй душі шістдесятники (до яких науковці зараховують і авторів творів, обраних нами для розгляду - А.Т.), був не так змертвілим, як зболеним, зраненим, знечуленим від травм і заборонних лещат, де людському духові невільно було спромагатися на вияв свободи вибору й почуття» [15, 194]. Больовий шок дитячої підсвідомості самих авторів у майбутньому змоделював пережиті враження, оскільки, як відомо, «модель у свідомості - це оброблена певним чином інформація, прийнята органами відчуття (зору, слуху, смаку, нюху, дотику)» [2, 90], яка рано чи пізно обов'язково виявить себе. Діти, герої-персонажі художніх творів означеного вище двадцятиріччя, опинившись у кризовій ситуації, нерідко «приймають вогонь» на себе, на свої дитячі плечі (Тютюнників Климко з однойменної повісті, Близнецевий Сашко («Мовчун»), Харчукові Мартин («Крижі»), Роман, Яринка («Роман і Яринка»), Парасочка («Облава»), Степан («Теплий попіл»), Гуцалів Ілько («Біль і гнів»), Кавині Марійка («Будь обережна, Марійко!»), Маркіян (однойменна повість), Славко («На те літо, після війни...»), Миколка Вінграновського («Первінка»), Діма, Рита Дімарова («Діти») та ін.), які мужньо зносять усі випробування долі, загартовуючи й водночас випробовуючи свій духовний світ. У дитячій пам'яті майбутніх письменників глибоко закарбувався світ війни з її характерними маркерами. Воєнний, повоєнний світи, їхнє сприйняття, відтворення внутрішнього «Я» героя- дитини зреалізовані ними у фокусі власного гіркого досвіду. Проте не завжди особистість внутрішньо готова до подолання жорстоких випробувань. У результаті, як підкреслює Л. Тарнашинська, «ситуація підпорядковує людину. <...> ситуація провокує вчинок, учинок відбувається всупереч власній волі, і настає момент, коли ситуація розчавлює людину, робить її повністю залежною» [16, 35]. Внутрішня слабкість і невпевненість героїв творів оприявлюються через зображення вчинків героїв, наприклад, у характеристиці героїв Б. Харчука - Леся («Крижі») і Юдки («Панкрац і Юдка»). Глибоко правдива пам'ять письменників про власне дитинство, поранене непростими обставинами, що «консервували» все чужорідне («інопланетянське»), «інакше», те, що не відповідало конкретним запитам політсистеми, стало передумовою занурення письменників у психологію дитини, той світ, у межах якого вона формується.

Нерідко слово автора в такому контексті спрямоване на визначення «кореня» дитячого світосприйняття, у тому числі й стосунків дорослих (зокрема, батьків), які не завжди є взірцевими, що художньо розгорнуто, наприклад, у повістях В. Близнеця - «Мовчун», «В ту холодну зиму, або Птиця помсти Сімург» та ін. Картини взаємин батьків, що безпосередньо впливають на психічний стан дитини, розхитуючи й без того її слабку нервову систему, зображені життєва позиція батьків, їхні вчинки змодифіковують «інший», «свій» погляд героя-дитини на світ, який векторно позиціонує навколишньому або сприймається як зразок. Наслідування дій дорослих, їхніх рухів, жестів, прагнення дитини бути схожою у всьому на своїх батьків, які для них зазвичай є зразковими, а то й ідеальними, зображено у творах В. Кави «На те літо, після війни...», Лариси Письменної «Тисяча вікон і один журавель» та ін. Схожі порухи героїв зорієнтовані на українську ментальність, зафіксовану в п'ятій Біблійній заповіді - «Шануй батька свого і матір свою - довго житимеш на землі», тому діти здебільшого звертаються до батьків на «Ви». Наприклад: «-Мамо! <...> - Не слухайте! Я й коня буду поганяти, і за ралом дивитимусь...» («На те літо, після війни...» В. Кави) [5, 56], «-Я скрикнула з спросонку - облава! А мама заспокоюють - приснилося...» («Крижі» Б. Харчука) [22, 89],«- Не жартуйте, тату...» (Там само) [22, 109], «- Та не бійтесь, тату, що ж мені буде?..» («Варчина коса» В. Медвідя) [9, 24] та ін.

У творі Лариси Письменної «Тисяча вікон і один журавель» художньо осмислено життя хлопчика Ярослава (якого «всі звуть Славком» [12, 414]) і його батька - вітчима - Петра Степановича Супруна. Образ останнього постає в тексті через сприйняття дитини, яка тримається за вітчима, як за соломинку, після смерті мами. Маленькому героєві важливим було не стільки усвідомлення, рідний чи нерідний йому батько Петро Супрун, скільки розуміння й відчуття любові, потрібності, чоловічої вірності. Випадково дізнавшись правду про появу в його житті вітчима, другокласник Славко, блукаючи містом, моделює у своїй голівці низку ситуацій: «що було б,аби...». Дитину обурювало те, що йому досі не говорили правду. Такий психологічний стан тривав недовго. Концептуальність епізоду примирення (повернення до вітчима) письменниця поглиблює психологічними деталями, що уможливлюють розуміння внутрішнього світу хлопчика, який помічає блідість батькового обличчя, на якому виступило ластовиння «до останньої цяточки» [12, 499], важке дихання, тремтіння рук, калатання серця.

Нерідко в повісті очима маленького героя автор фіксує саме ті риси вітчима, які б він хотів перейняти: «хода у нього (у батька - А.Т.) завжди швидка, я сам так ходжу - швидко і трохи перевальцем. І сміюся майже так само. Правда, зуби у татка білі й рівні, а в мене нижній зуб як ото випав, то все ніяк не доросте, хоч обценьками його дотягай, така досада... <...> Та байдуже, зуб таки доросте, і я сміятимуся зовсім як татко...» [12, 416]; «...насупився так, як татко...» [12, 424]; «...засміявся, точнісінько так, як мій татко, і татко побачив, що зуби мої стали такі ж рівні, як у нього, бо нарешті передній зуб таки доріс...» [12, 459]. Отже, через зовнішні деталі розкриваються теплі почуття маленького хлопчика до Петра Супруна, що став рідною йому людиною. Підкреслюючи дитяче вміння помічати найдрібніше, найсуттєвіше, автор увиразнює інтерпретацію невидимого зв'язку між героями. З моделювання Ларисою Письменною душевного простору особистості виявляє суто дитячі порухи душі, природні бажання.

Подеколи в епіцентрі моделі світу дитини «світ мрії особистості» [17, 31], маркований одвічними морально-етичними цінностями, завдяки яким стає можливим повноцінне співіснування індивіда й навколишнього світу («Будь обережна, Марійко!» В. Кави, «Млиновеччина» Б. Харчука, «Вогник далеко в степу» Гр. Тютюнника, «Старий дзвоник» В. Близнеця та ін.). Зображуючи дітей у різних часопросторових параметрах дійсності, автори багатьох аналізованих творів акцентують їхню мрію про «світло», їхні прагнення гармонії, добра, справедливості, аби вони укорінилися в їхньому житті. Зазвичай у вищезгаданих повістях художньо виокреслено непростий світ, нерідко викривлений, здеформований обставинами, але світ внутрішнього «Я» героя-дитини в них є втіленням характерної щирості, безпосередності, мудрості. прозаїк дитина письменна

Певною мірою реалістичність зображуваного, своєрідність моделі світу індивіда, його психологічні характеристики генеруються письменниками через наділення героя тим чи тим іменем, прізвищем чи прізвиськом. Останні, як «один з елементів моделюючої системи» [18, 131] , «викликають різні асоціації й за рахунок семантики й етимології, й за рахунок формальних властивостей <...>, й за рахунок уявлень про самого носія <...> і т.д.» [18, 131]. Імена, за Є. Фаріно, «відображають насамперед їхній (героїв - А.Т.) соціальний статус, а різні форми імен - реляції й стосунки між персонажами <...>. З одного боку, вони допомагають побудувати більш чи менш правдоподібну картину людських стосунків, побудувати людський світ. З іншого - уже як складові частини цього світу, вони наповнюються моделюючою функцією» [18, 131-132]. Соціум, стверджує Є. Фаріно, формується й апробується «у літературі створеними у творі ієрархіями і стосунками між персонажами. Але іноді ці ієрархії і стосунки можуть бути розпізнаними, головним чином, саме за формами імен і за формами звертань» [18, 132]. Наприклад, імена дівчат, семантика яких не залишає сумнівів щодо особливого ставлення до них хлопців - Маня, Соня, Оля («Вогник далеко в степу» Гр. Тютюнника), Таня («Голубий автобус»

В.Мальця), Катя («Так пахла тиша...» В. Кави) та ін.; називаючи ласкаво героїв Климком (однойменна повість Гр. Тютюнника), Оленкою («Крижі» Б. Харчука), автори відверто висловлюють своє ставлення (щирість і сердечність) до персонажів, розкривають почуття дружби та певної близькості душ між ними, що регенерується, наприклад, у скороченій формі імені Зульфата - Зуль («Климко» Гр. Тютюнника). Проте можемо зустріти й номінування персонажа в іншій емоційно-векторній площині - зневажливій, «холодній»: Серж («Крижі» Б. Харчука), Грицько («Голубий автобус» В. Мальця), Петько («Щаслива ознака» А. Давидова), Люська («Берізка» Ю. Збанацького) та ін.

Нерідко найменування дітей, як «посередник між змістом і звучанням» (Н. Манюх), є прямим віддзеркаленням рис їхнього характеру, поведінки, життєвої позиції тощо (розбишаки Шило («Саййора» Є. Гуцала) або ж Гачок («Варчина коса» В. Медвідя), найкращий бігун - Черевик («Найкращий намет» Я. Стельмаха), дволика Люська Смик («Берізка» Ю. Збанацького), Харчуковий («Крижі») Жорка Глинський або Підлиза (саме так його прозвали в школі і не випадково), Василь Туз («Голубий автобус» В. Мальця) та ін.), роду діяльності (Оленка, яку охрестили «Ковалівною», «репетиторкою» («Крижі» Б. Харчука), Мартин Господарисько («Крижі» Б. Харчука) та ін.) або ж нарікалися досить незвичним прізвиськом, яке утворювалося в результаті цікавості, невпевненості або чергового «дитячого коника» (згадаймо прізвисько «Атитамбув» Грицька-пастуха («Голубий автобус» В. Мальця), Василеве прізвисько «Чи це я, чи не я» («Вогник далеко в степу» Гр. Тютюнника) та ін.) тощо.

Як підкреслюють науковці, наділення героя-персонажа конкретним іменем, прізвищем чи прізвиськом нерідко є проекцією на «певним чином закцентовану ознаку предмета, яка більшою чи меншою мірою його ідентифікує» (Н. Манюх). Наприклад, дуалізм особистості Люсі Смик («Берізка» Ю. Збанацького) цілком віддзеркалено в її прізвищі. Школярка, як говорять, хоче «всидіти на двох стільцях», її винахідливість і хитрість не знають меж. Згаданий вище Гачок (Гачківський) - постійно сікається до Варі, зачіпає дівчину своїми хлопчачими закидами. Це традиційний для шкільного мікропростору образ, у якому автор акумулював притаманні підліткам своєрідні «знаки уваги» до протилежної статі. Номінування героя Шилом («Саййора» Є. Гуцала) асоціативно співвідноситься з відомим і необхідним у господарстві інструментом. Хлопець, дійсно, як шило: без нього ніде нічого не може відбутися, йому скрізь треба бути, усе знати, в усьому бути першим. Наділення героя прізвищем Туз («Голубий автобус» В. Мальця), Бугор («Бригантина» О. Гончара) саме говорить за себе: це стовідсотковий авторитет (хоч і «з червинкою»!) серед однолітків, до «наказів» якого ставляться серйозно. Називаючи дитину Юрою Хитрюком, прізвиськом Фігура («Одиниця „з обманом”» В. Нестайка), автор, з одного боку, асоціативно формує про нього таке уявлення, як і про попередніх персонажів, проте, з іншого, вчитуючись у текст, розумієш, що це герой і за характером, і за вдачею зовсім інший, порівняно з Тузом чи Бугром. Це спокійна, добра й справедлива дитина (переконливим свідченням цього є епізод з кошеням). Вірогідно, за промовистим найменням Фігура письменник «по-хитрому» замаскував справжній світ дитини. І прізвище Близнецевого Кубенка («Мовчун») зовсім не випадкове, адже життєві обставини «заганяють» підлітка у специфічний куб, чотирикутник, з якого хлопець будь-що прагне вибратися. Наймення Жорка Глинський на прізвисько Підлиза («Крижі» Б. Харчука) також відтворює внутрішній зміст героя. Глина, як відомо, матеріал, що в умілих руках зазнає певних перетворень. Так і герой, аби його «причесати» іншим гребінцем, був би непоганим хлопцем. Або Шурик Бабенко («Одиниця „з обманом“» В. Нестайка), якого діти в школі нарекли «Бабенком» (з наголосом на першому складі). Якщо розглядати прізвище, яке має жіночий відтінок, то на ньому позначилося середовище, у якому виховувався й виростав хлопчик («...з самого малечку він був позбавлений хлоп'ячого товариства...» [11, 17]). Постійне перебування в дівчачому мікрокліматі дається взнаки: «дійшло до того, що якось він сказав бабусі: “Яп і ш л а до Галочки "...» [11, 18]. Що ж до імені, то зміст означення «буйне ім 'я Шурик» [11, 18] увиразнюється лише в просторі шкільного колективу.

Одним із концептуально важливих засобів психологізації розкриття внутрішнього світу персонажа, є прийом сну (напівсон, марення). Традиції такого авторського прийому простежуємо від «Слова о полку Ігоревім», пізніше він був актуалізований у творах класичної української літератури - «Повії», «Хіба ревуть воли...» Панаса Мирного, «Миколі Джері» І. Нечуя- Левицького, «Сні», «Хариті» М. Коцюбинського, «Землі» О. Кобилянської тощо, прикметний і для літератури ХХ - ХХІ ст. - «Дім на горі», «Двері навстіж» Вал. Шевчука, низка новел В. Даниленка та інші. В українській прозі про дітей двох визначених десятиріч зображення станів сну / напівсну / марення тощо є концептуальною проекцією до світу внутрішнього «Я» героя. Антитезою зображуваного автором лихоліття й водночас виразом надії на краще є сон Марійки («Будь обережна, Марійко!» В. Кави): «...наче вона шпарко біжить широкою зеленою вулицею свого села, ледь діткаючися пухнастої куряви, біжить назустріч мамі, яка несе їй новісіньке, червоне, аж очі вбирає, плаття. А поруч мами сягнисто йде татусь, ховає за спину руки, в яких, звичайно, велика смачна цукерка... » [4, 3]. Проекцією на зовнішній та внутрішній світ людини голодного воєнного часу є сон Харчукових Оленки («Крижі»), якій снилося жито, Романа («Роман і Яринка»), котрий бачив уві сні хату, маму. Оскільки сон - це «стан свободи людської душі від тілесних оков» [1, 381], то саме там, уві сні, проступає дитинність героя, безпосередність, віра у світле майбуття. Сон - це бажана реальність для дітей, те, чого не вистачає в їхньому житті. Природно, що в драматичні воєнні часи напівголодного існування Оленці («Крижі» Б. Харчука) сниться жито як порятунок від смерті, запорука життя; Марійці («Будь обережна, Марійко!» В. Кави) такі бажані ласощі, як цукерка; маленькому напівсироті Романові («Роман і Яринка» Б. Харчука), як і сироті Степану («Теплий попіл» Б. Харчука), увижається страчена фашистами мама. Неспокійний сон одинадцятирічного Маркіяна (однойменний твір В. Кави), його нерозбірливе бурмотіння, крик фіксують внутрішній стан, його сподівання, віру в те, що знайде батька. Уві сні розкриваються і внутрішні переживання Близнецевого Сашка Кубенка («Мовчун»), якому вкрай бракує батькового тепла, підтримки. Рефлексії маленьких героїв, що відтворюються в сні / напівсні, розкривають їхній психологічний світ у кризових ситуаціях.

Працюючи у складних умовах, у постійних обмеженнях, письменники 70-80-х років ХХ сторіччя (і не лише ті, чиї твори були нами згадані) усе ж таки намагалися культивувати об'єктивізоване осягнення тогочасної буденності, сенсу буття особистості, моделюючи, як слушно підкреслив М. Жулинський, «нову свідомість, нові суспільні погляди і оптимістичні умонастрої» [3, 91], які й були потужним художньо-силовим потоком змін, оновлення, що нерідко «ламали» лабета жорстокої соцатмосфери.

Психологія дитини, ієрархія її настроїв багатоаспектно представлена в прозі 70-80-х років ХХ сторіччя, її інтерпретація варіюється залежно від зображення ситуацій, у яких опиняється герой-індивід, чия душа сповнена моральної чистоти й доброти, справжності й дитячої «дорослості». Модель світу особистості реалізується як безпосередній об'єкт впливу навколишнього світу, що уможливлює вияв особистісного «Я» героя крізь призму психічних процесів, що розкривають певний емоційний стан дитини. Використання імен, прізвищ чи прізвиськ як характеротворчих елементів слугує лакмусовою стрічкою для увиразнення поліфонічності персонажа: його внутрішнього «Я», характеру, психоемоційної організації. Вагомим критерієм унаочнення світу дитини є стан сну, у якому фіксуються переживання героя, туга за передчасно втраченою родиною, його прагнення, мрії, сподівання.

Список використаних джерел

1. Багнюк А. Л. Символи українства. Художньо-інформаційний довідник / Анатолій Лаврентійович Багнюк. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2010. - 512 с.

2. Білоус П. Про художність, паралітературу й літературні смаки / Петро Білоус // Слово і Час. - 2012. - № 2. - С. 89-93.

3. Жулинський М. Людина як міра часу. Концепція людини і проблема характеру в сучасній радянській літературі / Микола Жулинський. - К.: Дніпро, 1979. - 275 с.

4. Кава В. Будь обережна, Марійко!: [повість] / Віктор Кава. - К.: Веселка, 1976. - 211 с.

5. Кава В. На те літо, після війни... / Віктор Кава // Кава В. На те літо, після війни.: [повісті та оповідання]. - К.: Веселка, 1979. - С. 55-63.

6. Куньч З. Й. Універсальний словник української мови / Зоряна Йосипівна Куньч. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2007. - 848 с.

7. Лексикон загального та порівняльного літературознавства / За ред. А. Волкова (голова) та ін. - Чернівці: Золоті литаври, 2001. - 636 с.

8. Літературознавча енциклопедія:[у 2т.]/ Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. - К.: ВЦ «Академія», 2007. - Т. 2. - 624 с. - (Енциклопедія ерудита).

9. Медвідь В. Варчина коса / В'ячеслав Медвідь // Перед останнім уроком: [оповідання та повісті про старшокласників] / Упоряд. А. Скрипник. - К.: Веселка, 1990. - С. 19-25.

10. Нежива Л. Формування в учнів цілісного образу світу під час вивчення літературних напрямів / Людмила Нежива // Дивослово. - 2011. - № 12. - С. 27-31.

11. Нестайко В. Одиниця «з обманом» / Всеволод Нестайко // Нестайко В. Вибрані твори: [в 2-х т.]. - К.: Веселка, 1990. - Т. 2.: П'ятірка з хвостиком: Повісті та повісті-казки. - С. 8-90.

12. Письменна Л. Тисяча вікон і один журавель / Лариса Письменна // Письменна Л. Тисяча вікон і один журавель: [казки, оповідання, повісті]. - К.: Веселка, 1984. - С. 407-507.

13. Полохова Н. Своєрідність психологізму в художній прозі Є. Гуцала 70-х рр. ХХ ст.: [монографія] / Наталія Полохова. - Кіровоград: ПП «Поліум», 2010. - 176 с.

14. Сидоренко Н. Жанрові модифікації лірико-романтичних повістей про дитинство в українській літературі 60 - 80-х років ХХ ст. / Наталія Сидоренко // Слово і Час. - 2011. - № 9. - С.72-82.

15. Тарнашинська Л. Презумпція доцільності:Абрис сучасної літературознавчої концептології / Людмила Тарнашинська. - К.: ВД «Києво- Могилянська академія», 2008. - 534 с.

16. Тарнашинська Л. Українське шістдесятництво в «духовній ситуації» своєї доби: синергетичний вимір / Людмила Тарнашинська // Слово і Час. - 2012. - № 3. - С. 19-37.

17. Тульчинська Н. М. Своєрідність художнього вираження психологізму у творчості Григора Тютюнника: дис. ... кандидата філол. наук: 10.01.01 / Тульчинська Наталія Михайлівна. - Дніпропетровськ, 2002. - 217 с.

18. Фарино Е. Имена / Ежи Фарино // Фарино Е. Введение в литературоведение: [Учебн. пособие]. - СПб.: РГПУ им. А. И. Герцена, 2004. - С. 129-158.

19. Фащенко В. В. Соціальність реалістичного психологізму / Василь Васильович Фащенко // Фащенко В. В. У глибинах людського буття: [літературознавчі студії]. - О.: Маяк, 2005. - С. 44-59.

20. Філософський словник / За ред. В. І. Шинкарука. - [2-ге вид. (перероблене і доповнене)]. - К.: Головна редакція УРЕ, 1986. - 800 с.

21. Фролова К. Емоціональність як природна основа художнього таланту / Клавдія Фролова // Радян. літературознавство. - 1968. - № 8. - С.40-53.

22. Харчук Б. Крижі / Борис Харчук // Харчук Б. Теплий попіл: [повісті та оповідання]. - К.: Веселка, 1981. - С. 88-197.

Размещено на Allbest.ru