Особливості фантазії у творчості Рея Бредбері: "інша" антиутопія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості фантазії у творчості Рея Бредбері: «інша» антиутопія

А.Б. Кутовий

Під час дослідження, що передувало написанню цієї статті, було виконано аналіз наступних творів американського письменника-фантаста Рея Бредбері: роман-антиутопія Fahrenheit 451 (укр. «451 градус за Фаренгейтом», 1953), новели The Pedestrian (укр. «Пішохід», 1951) таТИе Smile (укр. «Усмішка», 1952) з метою віднайдення таких елементів та мотивів, що є характерними для анти утопії Рея Бредбері. Отже, перейдемо до першого зазначеного твору - Fahrenheit 451.

Зазвичай у класичній антиутопії країна або місто, де розгортається основна дія, мають назву, яка вказує на географічне положення цієї країни, наділена прихованим змістом тощо. Так, одним із найвідоміших прикладів цього явища, який вже став алегоричним, є країна Океанія у романі «Nineteen Eighty-Four» (1949) Дж. Оруелла. Більш сучасний приклад знаходимо у романі The Hunger Games (2008) Сюзанни Коллінз - країна Панем, що складається з 12 округів, об'єднаних Капітолієм. Проте, на відміну від більшості письменників- антиутопістів, Р. Бредбері не дає певної назви країні або місту, де розгортається дія його роману. Таким чином, антиутопія Бредбері є максимально узагальненою, акцентуючи увагу не на зовнішній формі країни, а на внутрішніх процесах, що відбуваються в її суспільстві.

Одним із центральних образів у анти утопії Бредбері постає всюдисуще телебачення, яке є головним засобом для перетворення людини на бездушний гвинтик нового суспільства, позбавленого всього, що робило б її «цивілізованою», - людина втратила любов, втратила книгу, свою інтелектуальну спадщину, промінявши їх на стіни із вбудованими кінескопами, що цілодобово проектують безглузді серіали і телепередачі. Примітна і конструкція більшості діалогів героїв роману - в основному вони розмовляють риторичними питаннями і вигуками, що не вимагають повноцінної особистісної комунікації. Їх мова безлика, оскільки вона складається з примітивних односкладових фраз, які копіюють діалоги героїв незліченних телепередач: «Speed up the film, Montag, quick. Click? Pic? Look, Eye, Now, Flick, Here, There, Swift, Pace, Up, Down, In, Out, Why, How, Who, What, Where, Eh? Uh! Bang! Smack! Wallop, Bing, Bong, Boom! Digest-digests, digest-digest-digests» [4, p. 61].

Проте Бредбері був не першим, хто наділив героїв своєї антиутопії спрощеною мовою для щоденного використання. Найбільш успішно такий принцип уніфікованої мови було втілено у вже зазначеному нами романі- антиутопії Дж. Орвелла «Nineteen Eighty-Four», де «Новомова» (англ. Newspeak) стала основною мовою не тільки партійного апарату, але й звичайних людей.

Головним супротивником телебачення в цьому романі постає книга. У творчості Р. Бредбері тема книги тісно пов'язана з феноменом і значенням книги в мистецтві і важливістю книги для кожної окремої людини. Для тоталітарного суспільства, яке ми бачимо в антиутопіях Бредбері, книга - головний ворог відразу з кількох причин. Вона є символом сумніву, який пробуджує інтелект, здатність мислити не так, як того потребує тиранія. Книга - небезпечний інструмент, який може протистояти масовості свідомості і, отже, здатний зруйнувати цілісність псевдощасливогосуспільства, створеного державою. Саме через книги головний герой, пожежник Монтаг, віднайде шлях до свого нового Я.

Спочатку він зображується як типова людина масового суспільства. Він насолоджується пожежею, йому здається, що він диригент, виконуючий симфонію вогню, руйнування: «It was a special pleasure to see thing seaten, to see things blackened and changed. With the brass nozzle in his fists, with this great python spitting its venomous kerosene upon the world, the blood pounded in his head, and his hands were the hands of some amazing conductor playing all the symphonies of blazing and burning to bring down the tatters and charcoal ruins of history» [4, p. 5].

Проте у будь-якого головного героя роману-антиутопії завжди присутній сумнів, такий герой ніколи не зображується абсолютно типовим «гвинтиком» суспільства тоталітарного устрою. Так і у Монтега ми помічаємо передумови до подальшої бунтівної діяльності - у ньому співіснують два начала, але друге задушене, приховане, майже померло. Вперше він замислюється про те, що світ може бути іншим, після зустрічі зі своєю новою сусідкою Кларіссою. Її вважають «божевільною», тобто такою, що відкрито насолоджується красою природи: «I like to smell things and look at things, and sometimes stay up all night, walking, and watch the sun rise» [4, p.7]. Вона наче пробуджує свідомість головного героя розмовами про оточуючу їх природу, яку вже давно ніхто, крім «божевільних», не помічає, і про книги, які він спалює, навіть не спробувавши дізнатися, що в них. З того моменту, як Монтеґ майже несвідомо краде з вогню книгу, якою виявляється Біблія, починається його прозріння, внутрішня зміна свідомості, яка завжди була таємно невдоволена тим, що відбувалося навколо, - хоч Монтеґ і був одружений, він ніколи не відчував духовного зв'язку зі своєю дружиною і не отримував задоволення від спілкування зі своїми сусідами. Найяскравішим прикладом остаточного розладу між Монтегом і його оточенням є момент, коли Монтеґ зачитав хрестоматійний для англійської літератури вірш Метью Арнолда «Dover Beach»:

«“Ah, love, let us be true To one another! for the world, which seems To lie before us like a land of dreams, So various, so beautiful, so new, Hath really neither joy, nor love, nor light, Nor certitude, nor peace, nor help for pain; And we are here as on a darkling plain Swept with confused alarms of struggle and flight, Where ignorant armies clash by night.”

Mrs. Phelps was crying. <.. .>

“You see? I knew it, that's what I wanted to prove! I knew it would happen! I've always said, poetry and tears, poetry and suicide and crying and awful feelings, poetry and sickness; all that mush! Now I've had it proved to me. You're nasty, Mr. Montag, you're nasty!”» [4, p. 109].

Для Бредбері важливо, що книги - це не тільки вмістилище інформації, що вони здатні не тільки навчити, а й взивати до душі людини, оживляти її: «Mrs. Phelps was crying. The others in the middle of the desert watched her crying grow very loud as her face squeezed itself out of shape. They sat, not touching her, bewildered by her display. She sobbed uncontrollably» [2, p. 109]. У цій сцені ми бачимо короткочасне розкриття душі місіс Фелпс, яка настільки довго перебувала під впливом згубного для людини телебачення, що злякалася прояву емоцій, викликаних віршем. Для того, щоб все знову стало, як і було, Мілдред пропонує «увімкнути “родичів”», «сміятися і веселитися», «влаштувати гулянку» [2, с. 148], тим самим знову віддалитись від так і не пізнаного світу книги. антиутопія бредбері письменник роман

Таким чином, книга в цьому романі слугує особливою смисловою спіраллю, яка закручує навколо себе сюжет і персонажів, так що роман стає рідкісним випадком «книги про книги».

Окрім цього, в аналізованому романі-антиутопії присутній класичний для Бредбері художній прийом, що стосується імен членів групи спротиву, які запам'ятовують втрачені книжки. Автор називає людину, що є носієм певного літературного тексту, іменем автора ціього твору:

« - Would you like, some day, Montag, to read Plato's Republic? <...>I am Plato's Republic. Like to read Marcus Aurelius? Mr. Simmons is Marcus».

Відповідне «олюднення» літературного твору ми знаходимо і у деяких інших творах Р. Бредбері, зокрема у новелі The Exiles (укр. «Вигнанці», 1949) [1] та Any friend of Nicholas Nickleby is a Friend of Mine (укр. «Друг Ніколаса Нікльбі - мій друг», 1966) [3]. За допомогою такого прийому, що неодноразово використав Р. Бредбері, художній твір ніби оживає, набуває реального втілення, оскільки літературна праця існує тільки доти, доки є людина, що по- справжньому перейнялася її духом і може її відтворити. Таке розуміння літератури, як відомо, було рішуче підтримано у творах поетів-романтиків. Так, наприклад, Новаліс вважає, що по-справжньому зрозуміти письменника можливо лише за умови «дії в його дусі» (нім. Wenn ich in seinem Geiste handeln kann) [7, p. 158]. Цей принцип ліг в основу деяких інших літературних творів, зокрема новели «П'єр Менар, автор “Дон Кіхота”» (1939) Х. Борхеса.

Дія наступної проаналізованої нами повісті, «The Smile» (1952), відбувається в далекому майбутньому після того, як війна знищила майже всі сліди цивілізації. Міста були зведені до сміттєвих свай, а кукурудзяні поля світяться радіоактивністю в нічний час. Ті люди, що залишилися в живих, сповнені ненависті до минулого, тому що минуле зробило їх теперішнє нещасним і сумним.

Знову бачимо характерне для творчості Рея Бредбері протиставлення мистецтва і людського невігластва, культури і сліпої до неї ненависті з боку суспільства далекого майбутнього. В людях, що втратили мистецтво і культуру, прокидається природна пристрасть до руйнування: вони отримують справжнє задоволення від знищення всього, що пов'язує їх з минулим. Однак Бредбері показує читачеві не просто безвихідь життя доведених до відчаю людей, але й указує шлях до вирішення проблем його антиутопії. У світі, в якому ненависть і руйнування замінили красу і світ, є ще надія, що ці вади можуть бути подолані. «Посмішка» характеризує цю надію як ще живу, відкриваючи свою справжню красу лише маленькому хлопчикові Тому, який не бачить в картині винуватця своїх бід, але залишається чуйним до прекрасного, незважаючи на вплив політичних і соціальних причин. Цю думку Бредбері вкладає в уста одного зі своїх героїв: «Someone with a soulf or pretty things. Might give us backak in do limiteds or to civilization, thekind we could live in peace» [6]. Цією людиною, імовірно, і стане маленький Том, який зумів пронести через лють натовпу найважливіший шматочок «Джоконди» - її посмішку.

Третьою важливою для розуміння антиутопії Бредбері твором є повість «Пішохід», дія якої розгортається в недалекому майбутньому, де її герой, Леонард Мід, щовечора відправляється на тривалі прогулянки. Мід - єдиний пішохід на вулицях міста. Він ніколи не бачив іншої людини протягом багатьох годин своїх прогулянок. Він живе сам по собі - у нього немає дружини, але в нього є традиція - щовечора ходити пустинним містом. Одного вечора під час такої прогулянки його зупиняє, заарештовує та відвозить до психіатричної лікарні автомобіль-поліцейський.

Аналізуючи характерні для Бредбері риси його творчого методу, ми помічаємо схожі мотиви й у інших письменників-фантастів, як, наприклад, у Айзека Азімова в повісті The First Law (укр. «Перший закон», 1956). У цій повісті він розповідає історію робота Емми-2, яка порушила Перший закон робототехніки (робот не може заподіяти шкоду людині, або своєю бездіяльністю дозволити, щоб людині була заподіяна шкода), захищаючи свого нащадка, маленького робота, якого вона зібрала, тим самим стаючи у певному сенсі його матір'ю.

Ідея Бредбері, як і в Айзека Азімова, - це просто фантастичне припущення, проте, як тільки читач погоджується прийняти його, стає можливим та логічним усе. Ми очікуємо фантастичне, та отримуємо реальне, що функціонує за реальними, зрозумілими нам законами - і материнські стосунки у роботів, як і автономні машини-поліцейські, що шукають інакодумців на міських вулицях, вже не видаються нам настільки неможливими.

Простий на першого погляду сюжет цієї повісті об'єднує безліч елементів, характерних для творчості Бредбері. Так, основна ідея твору - це втрата людиною зв'язку з природою, цю ідею ми бачимо в кожному з аналізованих нами творів. Крім того, в повісті присутні всі ті ж всюдисущі телевізори, які ми вже спостерігали в романі Fahrenheit 451: «"Hello, in there," he was pered to every house on every side as he moved. "What's up tonight on Channel 4, Channel 7, Channel 9? Where are the cowboys rushing, and do I see the United States Cavalry over the next hill to the rescue?» [5, p. 1]; «"What is it now?" he asked the houses, no ticing his wrist watch. "Eight-thirty P.M.? Time for a dozen as sorted murders? A quiz? A revue? A comedian fall in goff the stage?» [5, p. 1].

Як і в двох попередніх творах, тотальне віддалення людини відбувається не тільки від природи, але, що важливо, від сфери мистецтва і культури. Телебачення замінює людині спілкування, вбиває в ній все те, що здатне сприймати і творити, забирає у неї можливість залишатися людиною, перетворюючи її на подобу бездушної машини, на автоматизований гвинтик держави: «He hadn't written in years. Magazine sand books didn't sell any more. Every thing went on in that omblike house sat night now, he thought, continuing his fancy. The tombs, ill-lit by television light, where the people sat like the dead, the gray or multicolored light stouching their faces, but never really touching them» [5, p. 1]. В антиутопії Бредбері завжди знаходиться людина, яка позитивно виділяється з оточуючого її суспільства. Як правило, такий герой є центральним персонажем повісті або роману - в романі Fahrenheit 451 це був пожежник Гай Монтеґ, який пройшов шлях від спалювача книг до їх захисника; в повісті TheSmile таким «ізгоєм» був маленький хлопчик Том, який відмовився плюнути в картину і згодом зберіг її «усмішку». У цьому ж творі Леонард Мід залишається останньою людиною в цілому місті, яка виходить на прогулянку без будь-якої певної мети, відчуваючи непереборну потребу в спілкуванні з живою природою.

Іншою відмінною рисою, властивою герою такого типу у Бредбері, є його часткова або повна самотність серед оточуючих його людей. Так, Леонард Мід, коли його питають про його сімейний статус, відповідає негативно. Леонард як би «випав» з оточуючого соціуму, частиною якого він повинен бути - він втратив роботу, не дивиться телевізор, живе один і кожен день виходить на прогулянку покинутим містом. Така поведінка є неприйнятною і викликає підозру у машини-поліцейського, яка вирішує забрати Міда в психіатричну лікарню. Тож Бредбері говорить, що людина, відмінна від інших, своєю свободою становить загрозу для всього суспільства антиутопії. Таким чином, у ході дослідження модифікації жанру антиутопії в творчості Рея Бредбері на прикладі романа-антиутопії Fahrenheit 451 і двох новел, The Smile та The Pedestrian, вдалося встановити характерні ознаки антиутопії Бредбері, що відрізняють її від інших творів письменників-антиутопістів.

Перспективи подальшого дослідження проблеми ми бачимо в більш детальному дослідженні творчої спадщини Р. Бредбері та знаходженні інших присутніх там характерних для нього елементів антиутопії з їх подальшим аналізом.

Бібліографічні посилання

1. Брэдбери Р. Марсианские хроники, 451 градус по Фаренгейту / Рэй Дуглас Брэдбери. - М. : Дейч, 2008. - 530 с.

2. Bradbury R. Fahrenheit 451, the 50th Anniversary Edition / RayDouglasBradbury. - Ballantine Books, 1991. - 190 p.

3. Kristal E. Invisible Work: Borgesand Translation / Efrain Kristal. - Nashville: Vanderbilt University Press, 2002. - 213 p.

Анотація

У статті розглядаються особливості авторської антиутопії Рея Дугласа Бредбері, встановлюються характерні для його творчого методу особливості, а також знаходяться інші риси і образи, властиві творам інших письменників-антиутопистов. Було проведено аналіз наступних творів письменника: роману-антиутопії Fahrenheit 451 (1953), новел The Smile (1952) і The Pedestrian (1951). Як правило, в класичної антиутопії країна або місто, де розгортаються події, мають назву, яке вказує на географічне розташування цієї країни, що має певне приховане значення. Так, один з найбільш відомих прикладів, що став уже алегорією, - країна Океанія з «1984» Дж. Оруелла. Сучасний приклад - країна Панем з «Голодних ігор». На відміну від більшості письменників-антиутопистов, Бредбері не дає назви країні, слідуючи, таким чином, самій класичній ідеї «утопії». В результаті аналізу вдалося встановити, що антиутопія Бредбері максимально узагальнена, а важливе місце у творчості письменника займають образи книги і протиставленого їй телебачення; особливу увагу Бредбері приділяє мотиву єднання людини з природою і навколишнім світом.

Ключові слова: Бредбері, антиутопія, антиутопічний, фантастика.

В статье рассматриваются особенности авторской антиутопии Рэя Дугласа Брэдбери, устанавливаются характерные для его творческого метода особенности, а также находятся иные черты и образы, присущие произведениям других писателей- антиутопистов. Был проведен анализ следующих произведений писателя: романа- антиутопии Fahrenheit 451 (1953), новелл The Smile (1952) и The Pedestrian (1951). Как правило, в классической антиутопии страна или город, где разворачиваются события, имеют название, которое указывает на географическое положение этой страны, что имеет определённое скрытое значение. Так, один из наиболее известных примеров, ставший уже аллегорией, - страна Океания из «1984» Дж. Оруэлла. Современный пример - страна Панэм из «Голодных игр». В отличие от большинства писателей-антиутопистов, Брэдбери не даёт названия стране, следуя, таким образом, самой класической идее «утопии». В результате анализа удалось установить, что антиутопия Брэдбери максимально обобщена, а важное место в творчестве писателя занимают образы книги и противоставленного ей телевидения; особое внимания Брэдбери уделяет мотиву единения человека с природой и окружающим миром.

Ключевые слова: Брэдбери, антиутопия, антиутопический, фантастика.

Key words: Bradbury, distopia, distopian, fiction.

Размещено на Allbest.ru