"Хлопець" Олега Лишеги як поезія зустрічі и діалогу

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Хлопець» Олега Лишеги як поезія зустрічі и діалогу

К.М. Девдера

Поезія О. Лишеги, поета, драматурга, прозаїка, перекладача, скульптора і художника, вирізняється особливою невловимістю. Г. Грабович у передмові до гарвардського видання віршів поета називав її «an elusive kind of poetry» [14]. Читання цієї поезії, як зауважила Р. Свято, «потребує прозрінь» [11, 61], принаймні з позицій філософських і психоаналітичних методів інтерпретації художнього тексту. Герменевтична, багатопланова, позбавлена традиційної для української літератури інструментації, ця поезія привертала увагу численних дослідників, зокрема Г. Грабовича, В. Діброви, І. Маленького, Т. Голованя, Т. Пастуха, Р. Свято, І. Борисюк. Однак нині багатство її смислів та можливі аспекти її прочитання здаються ледь окресленими.

Діалогічність і тяжіння до міфу поезії О. Лишеги підкреслюють І. Маленький, Т. Пастух, І. Борисюк [8, 9, 10, 2]. Перший пише (вочевидь, непрямо цитуючи формулу Г. Грабовича) про О. Лишегу як поета- міфотворця, зазначаючи, що «в його творчості маємо дзеркальне відображення Антоничевого архетипу основного міфу світотворення, але, хоч як парадоксально це звучить, - з точки зору не людини, а якоїсь іншої - зовнішньої відносно людини свідомості, з якою корелюється і співвідносить себе поет» [8, 49]. Т. Пастух згадує про «самопромовляння» [10] речей у поезії О. Лишеги, власне про те, що «у спільному мовленні поета та речі» [10] остання отримує змогу «виявити себе» [10]. І. Борисюк розглядає поезію О. Лишеги крізь призму стосунку з Іншим як «віднайдення Іншого» [2, 42]. Однак досі не було спроби проаналізувати цілісно котрусь із поезій крізь призму філософії діалогу М. Бубера. У межах цього дослідження маю на меті проінтерпретувати поезію «Хлопець», послуговуючись категорією «Я - Ти» стосунку, а також розглянути спорідненість твору з міфом.

Поезія «Хлопець» здійснила своєрідну мандрівку між циклами. У книзі «Великий міст» (Л., 2012) цей твір представлено в межах циклу «Нересту верхоплавок». Натомість у збірці «Зима в Тисмениці» (останнє прижиттєве видання творів) його віднесено до циклу «Снігові і вогню». Вірші, що увійшли до цього циклу, на мою думку, мають багато спільного не лише зі «згорнутими філософськими новелами» [4], а й із перелицьованими міфами. Ідеться як про міф метаморфози (наприклад, у поезії «Кабан», про що згадує І. Борисюк [2, 48]), так і про метаморфозу міфу (поезії «Хлопець», «Риба», «Ворон», «Лялька» та ін.).

На перший погляд, твір «Хлопець» - це розповідь про зустріч ліричного героя (судячи з усього літнього чоловіка, оскільки порівнюючи себе з хлопцем, він міркує: «це ж і я колись нишпорив по глибоких норах» [7, 149]) із незнайомим юнаком. З тексту відомо, що вона відбувається на відлюдді («далеко за Тисменицею» [7, 148]), на березі ріки («де Стримба набагато дикіша» [7, 148]). Ліричного героя дивує самотність юнака («Мене здивувало, що він тут сам» [7, 148]), але водночас він продовжує сприймати хлопця як одного з багатьох підлітків. Загалом, попри певні маркери винятковості (відлюдність місця, нетипова самотність підлітка), ліричний герой сприймає ситуацію як звичайну (своєрідне «нічого такого не сталось» [5, 282] за першим рядком одного із «Летючих катренів» Л. Костенко).

Цікаво порівняти початок діалогу між ліричним героєм і хлопцем із завершенням внутрішнього монологу ліричного героя. В обох випадках це запитання. Перше запитання - вираження культурного кліше («Ну що, є риба? - спитав просто так..» [7, 148]), конвенційна фраза, якою починають розмову, вона є подібною до англійської формули «How are you?», коли запитують не запитуючи (як відомо, англійці не очікують детального звіту про стан того, кого запитують). Натомість запитання, яке завершує поезію («Де він тепер?» [7, 149]), засвідчує зміну, точніше глибоку метаморфозу, що відбулася з ліричним героєм. Хлопець, який був одним із багатьох, перетворився для нього на того, хто, за М. Бубером, «виповнює собою ввесь небесний обшир» [3, 15]. Що ж відбувається між цими двома репліками? Якщо вдатися до тексту опису подій, то ліричний герой бачить, що хлопець бавиться з плотицею, яку «видер» «під <...> корчем» [7, 148], дізнається, що юнак хоче дочекатися, поки вона «відійде» [7, 149], і, врешті, залишає хлопця на березі Стримби, а потім розмірковує про нього й запитує сам себе: «Де він тепер?» [7, 149]. Однак цей «передній план», чи то низка подій, які змінюють одна одну, в О. Лишеги завжди передбачає глибинний смисл. Якщо послуговуватись філософськими категоріями діалогізму, то ситуація зустрічі (адже маємо реальні підстави називати цю поезію твором про зустріч, хоч би тому, що з повідомлення про неї він і розпочинається («Язустрів його» [8, 148] - це перші слова поезії), є подією. У тому ж сенсі, у якому є подією перехід від стосунку «Я - Воно» (суб'єкт-об'єктний стосунок, у якому Інший мислиться як річ, якою можемо володіти й маніпулювати) до стосунку «Я - Ти». Як зазначає М. Бубер: «Воно - це лялечка, Ти - це метелик. Хіба що це не завжди стани, які чітко заміщують один одного, а часто це є якоюсь подією, що плутано вплетена в глибокій двоїстості» [3, 47]. Тобто поезія «Хлопець» може бути прочитана як твір про зустріч, що є подією, або інакше - поезія про метаморфозу стосунку від «Я - Воно» до «Я - Ти». Крім того, трактування Іншого як об'єкта наявне у вірші двічі: за хронологічним принципом. Спершу в ситуації, у якій йдеться про те, як хлопець сприймає плотицю за об'єкт (насправді, немає жодної логічно обґрунтованої чи виправданої причини того, що він ловить рибину, ним не керує голод чи будь-яка інша реальна потреба, радше інстинкт мисливця, або інакше - прагнення виявити свою спритність, подолати випробування, як відголосок ініціації, однак плотиця в такому контексті - лише предмет, яким потрібно заволодіти). Згодом ліричний герой сприймає хлопця в ролі об'єкта. Юнак, хоч і поводиться незвично (йде на відлюддя, у той час як «в такому віці, десь під шістнадцять, / хлопці бігають табунами літом» [7, 148]), усе ж мислиться як один із багатьох. поезія метаморфоза міф лишега

Стосунок між ліричним героєм і хлопцем у сюжеті поезії О. Лишеги змінюється поступово, майже непомітно протягом розповіді. Автор повільно й чітко виписує кожен образ, «малює», що загалом притаманно його поетиці (не варто забувати, що свій шлях у мистецтві О. Лишега розпочинав як художник). Складно не помітити своєрідний образ руки, що в художньому просторі твору, що є чи не наскрізним у творчості О. Лишеги загалом. Свого часу на його важливості у літературній творчості О. Лишеги наголосили І. Клех, Р. Свято. Перший говорить про можливе психоаналітичне навантаження (відчуття страху втратити руку як вияв комплексу кастрації), але водночас зазначає, що цей «образ значно багатший» [4], рука як «орган сотворячий, а також мануально-осягальний - тобто гносеологічний» [4]. Р. Свято розглядає образ руки у творчості О. Лишеги в контексті сюрреалізму й, зокрема, «деконструкції» як елемент, «що є частиною більшого цілого», який автор одночасно позиціонує «окремо, відрубно» [11, 58].

У поезії «Хлопець» образ руки у визначенні О. Лишеги - це насамперед інструмент навіть не «пізнання», а підкорення, насильства: «я її видер» [7, 148], «треба було пірнути / аби запхати руки / під стовбур» [7, 148]. Таке трактування цього образу в О. Лишеги постає доволі часто: «...рука...кує залізний ланц на молодого ведмедя» [7, 42] («Він») , первісний чоловік «з долонями в закривавленій глині» [7, 141] відступив від стіни печери, а тоді «чимсь гострим ударив» [7, 142] («Кінь»). Здається, рука в інтерпретації поета приречена втручатися й порушувати гармонійний світовий лад; образ руки часто мислиться ним як «винний», а тому й шукає покути через знаки, щоб «якось виправдати примітивні вбивства» [7, 41].

Р. Свято слушно називає сюжет, в епіцентрі розвитку якого образ руки в поезії «Він», символічним викладом «історії розвитку цивілізації» [7, 58]. Однак якщо поезія «Він» - символічний виклад історії розвитку цивілізації, то «Хлопець» (у філософському прочитанні) можна сприймати як символічний виклад її духовного зцілення. М. Бубер уважав місією людини на землі не безпосереднє її повернення до первісності (яке є неможливим для нинішньої цивілізації), а одухотворення нею природного світу через стосунок, «духовну пов'язаність» [3, 58].

У поезії Лишеги зміна функції образу руки (яка спершу підкорює, згодом постає вже іншою рукою, яка «благає рятунку» [7, 149] і, врешті, такою, яка гладить, бавиться, пестить), - засвідчує зміну стосунків між хлопцем і плотицею. І йдеться не просто про приручення (скористаймось означеннями відповідних позицій М. Бубером) «тут ідеться про людей, які в глибині свого єства мають якесь потенційне партнерство з тваринами - утім, це переважно не “анімальні”, а, радше, природно духовні особи» [3, 195]. Попри те, що позиція М. Бубера щодо можливості стосунку «Я-Ти» в контексті людина / природа (а, отже, і тварина, або рослина як одне з її втілень і продовжень) здається неоднозначною, доцільно скористатися його думкою, коли говорити про перехід, своєрідне одкровення, яке спершу переживає юнак, герой вірша «Хлопець» О. Лишеги, у стосунку з плотицею, а згодом і ліричний герой у стосунку з юнаком: це перехід від промовляння засадничого слова «Я - Воно» до «Я - Ти». Це виражено в тексті поезії: і хлопець, і плотиця видаються одне до одного повернутими, поглинутими одне одним: «Її гаряча, сповнена любові, оболонка ока / дивилась на хлопця, / Низько похиленого над водою - / І він, здається, теж більше нікого не помічав..» [7, 149]. Зміну ставлення ліричного героя до плотиці засвідчують, як мінімум, портрет і фінальна репліка-запитання. Хлопець, який спершу заледве вирізнявся на тлі ровесників, тепер набуває неповторних рис. Крім того, портрет, по-перше, містить порівняння-зіставлення («Це ж і я колись нишпорив по глибоких норах» [7, 149], яке увиразнює розвиток мотиву минущості (зустріч на березі ріки з власною молодістю), а з іншого - є глибоким виявом емпатії (ліричний герой мовби бачить себе на місці іншого). О. Лишега виявляє себе як майстер портрета: «А він якийсь нетутешній - / Худий, засмаглий.. синюваті білки / Ледь скошених очей.. / Такі уста подобаються дівчатам» [7, 149]. Останній рядок вирізняється на тлі попередніх, які доволі чітко конструюють образ, більшою довільністю, простором, який залишає для уяви. Можливо, саме ця остання деталь (маю на увазі опис уст) стає тим завершальним штрихом, який оживлює портрет.

Діалог завжди передбачає пізнання, зокрема, самопізнання. Так, пізнати себе, своє справжнє «Я» можна лише в стосунку, вимовляючи «Я - Ти». Показовим є зіставлення «Хлопця» з античним міфом, а саме міфом про Нарциса. Подібність між хлопцем О. Лишеги і Нарцисом є радше ситуативною, як посутньою. Однак і герой міфу, і персонаж літературного твору схилені над водою і переживають почуття, яке можемо назвати любов'ю. «Присівши біля берега, по кістки у воді, / Дивився собі під ноги на щось блискучо-біле» [7, 148]). Нарцис класичного міфу дивиться на своє відображення і стає прикладом сліпої самозакоханості. Згодом в українській літературі й філософії пізнього бароко цей образ зазнає значних змін завдяки інтерпретації Г. Сковороди, який, продовжуючи вчення Сократа, наголошує на важливості самопізнання, дослідження себе [12, 231]. Персонаж О. Лишеги мимоволі стає втіленням іншої концепції: пізнати себе можливо лише пізнавши Іншого як «Ти» стосунку «Я-Ти». Тобто, якщо античний Нарцис гине від любові до себе, Наркіс Сковороди вчиться любити себе через самопізнання, а хлопець однойменної поезії О. Лишеги виходить за рамки соліпсизму в дійсний стосунок.

Складно передбачити чи то спробувати пояснити завершення «діалогу» між хлопцем і плотицею, адже юнак повідомляє ліричному героєві про своє прагнення зачекати, «поки вона відійде» [7, 149], а тоді вже йти додому. Багатозначність лексеми (відходити як «покидати», «віддалятися» і «помирати») дозволяє різні прочитання. Як-не-як, зустріч на березі ріки стає подією і проживається ліричним героєм як одкровення. А відкритість фіналу робить читача мимовільним учасником діалогу, змушує шукати відповідь на поставлене запитання. Поезія О. Лишеги «Хлопець» як поезія зустрічі й діалогу розкриває глибоку метаморфозу, яку проходять, як ліричний герой, так й інші персонажі твору. Ситуативна схожість між античним міфом про Нарциса та поезією зумовлюють порівняння, яке дає змогу виявити глибинні відмінності між власне античним Нарцисом, Наркісом Г. Сковороди і хлопцем О. Лишеги.

Список використаних джерел

1. Бахтин М. Литературно-критические статьи / Михаил Бахтин. - М.: Худож. лит., 1986. - 543 с.

2. Борисюк І. Поезія Олега Лишеги як віднайдення Іншого / Ірина Борисюк // Наукові записки Національного університету «Києво - Могилянська Академія» [Текст] : наукове видання. Філологічні науки / Національний університет «Києво-Могилянська Академія». - К. : Києво- Могилянська Академія, 2015.- Т. 176. - С. 42 - 51.

3. Бубер М. Я і Ти. Шлях людини за хасидським вченням / Мартін Бубер. - К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2012. - 272 с.

4. Комський Г. Ще один діалог довкола великого мосту / Григорій Комський, Ігор Клех, Тарас Возняк // Незалежний часопис «Ї». - 1990. - № 4 (березень), С. 8 - 18.

5. Костенко Л. Вибране / Ліна Костенко. - К.: Дніпро, 1989. - 559 с.

6. Лишега О. Великий міст: Вірші / Олег Лишега. - Л.: «Піраміда», 2012. - 160 c.

7. Лишега О. Зима в Тисмениці. Вибрані вірші, переклади, п'єса. - К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014. - 256 с. - серія «Українська Поетична Антологія».

8. Маленький І. Основний міф світотворення в українських поетичних книжках / Ігор Маленький // Слово і Час. - 2004. - №9. - С. 45-54.

9. Свято Р. Сюрреалістичні аспекти поетичного світу Олега Лишеги / Роксолана Свято // Наукові записки Національного університету «Києво- Могилянська Академія» [Текст]: наукове видання. Філологічні науки / Національний університет «Києво-Могилянська Академія». - К. : Києво- Могилянська Академія, 2005. - Т. 48. - С. 56-62.

10. Сковорода Г. Повна академічна збірка творів / Сковорода Григорій; За ред. проф. Л. Ушкалова. - Харків - Едмонтон - Торонто: Майдан; Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2011. - 1400 с.

11. Топоров В. Миф. Ритуал. Символ. Образ: Исследования в области мифопоэтического: Избранное / Владимир Топоров. - М.: Издательськая группа «Прогресс» - «Культура», 1995. - 624 с.

12. Grabowicz G. Foreword / George Grabowicz // The selected poems of Oleh Lysheha / translated by the author and James Brasfield. - Cambridge, Mass. : Distributed by Harvard University Press for the Ukrainian Research Institute, Harvard University, 1999. - XXVII, 121 p.

Анотація

Статтю присвячено інтерпретації поезії О. Лишеги «Хлопець» крізь призму філософії діалогу М. Бубера. Текст твору розглянуто як перехід через глибоку внутрішню метаморфозу від «Я - Воно» (трактування іншого як об'єкта) до «Я -Ти» (де інший сприймається як суб'єкт). Виявлено ситуативну подібність і глибинну відмінність між поезією Лишеги й античним міфом про Нарциса.