Життя "колишніх" в українській малій прозі 1920-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Життя «Колишніх» в українській малій прозі 1920-х років

C.В. Ленська

Суспільно-історичні події, що відбулися на теренах Російської імперії 1917 року, докорінно змінили політичний устрій, економічне та культурно - мистецьке становище всіх без винятку верств і прошарків населення. Надії на демократичні перетворення після Лютневої революції й запеклі національно- визвольні змагання впродовж 1917 - 1921 років завершилися трагічною поразкою УНР і деформацією всієї системи соціальних, ідеологічних та морально-етичних координат, встановленням влади більшовиків, що призвело до катастрофічних соціально-демографічних та культурно-мистецьких наслідків. Жовтневий переворот, що відбувся під гаслом «хто був ніким, той стане всім», завершився утвердженням жорстокого режиму «диктатури пролетаріату», що насправді набував відразливі форми «червоного терору» та поразки в правах тих верст населення, які складали верхівку буржуазного суспільства. Персонами non-grata стали представники дворянства, купецтва, буржуазії, офіцерства, духовенства, чиновництва. Порівняно з російською політичною еміграцією 1920-х років, з України за кордон виїхала невелика кількість привілейованих верств населення - переважно це вояки армії УНР та політичне керівництво української держави доби національно-визвольних змагань. Залишилися сотні дрібних поміщиків, чиновництво нижчого класу, інтелігенція, яка радянською владою була оголошена «класово ворожими елементами». Отже, неможливість влаштуватися на роботу, відсутність соціальної захищеності, позбавлення громадянських прав, зокрема права участі у виборах, позбавлення майна, різні форми переслідування з боку влади.

Проведення продрозкладки та зумовлений нею голод 1921 року остаточно поставили представників так званої «блакитної крові» на межу виживання. Їх називали «колишніми»: у минулому вони мали майно і владу, а при більшовиках втратили все. Мине небагато часу, і вже в 1930 -ті роки ті, хто складали «вершки суспільства» перетворяться на «таборовий пил».

Проблема вивчення траєкторій становища соціальних верств означеного періоду лежить переважно в площині історії, соціології, демографії. У сучасному літературознавстві вона вивчена дослідниками не на достатньому рівні. Проте нами було здійснено спробу порушити це питання в статті «“Запах революції” в українській малій прозі 1920-х років» [5]. Відтак актуальність пропонованої статті зумовлена необхідністю комплексного вивчення особливостей художнього осмислення в літературі тих змін, які відбулися в житті привілейованих верств населення в пореволюційний час, що дасть змогу більш повного й об'єктивного пізнання розвитку літературно-мистецького процесу 20-х років ХХ ст. Метою розвідки є дослідження образно-тематичних та художніх аспектів маловідомих творів репресованих письменників, які й сьогодні залишаються майже невідомими (за винятком малої прози В. Підмогильного) широкому читацькому загалові.

Одним із перших митців, хто здійснив спробу художньо відтворити безвихідь, у якій опинилися так звані «колишні», був М. Івченко (1890 - 1939). Особиста доля митця була сумно-типовою для його покоління: виходець із селян, він виявився здібним до навчання, а надалі й до літературної творчості, тому був звинувачений владою в належності до міфічної націоналістично-терористичної організації, заарештований 1929 року в справі СВУ, але дивом уникнув розстрілу. Він став одним із небагатьох репрезентантів «Розстріляного відродження», чиє життя не обірвала куля.

В оповіданні «В останні хвилини» (1919) М. Івченко в символістсько- романтичному ключі зобразив руйнацію старого гармонійного світу, що асоціюється з родиною професора Сичавицького [7, 3 - 15]. Герої твору, читач усвідомлюють незворотність суспільних змін, що поставили вченого і його рідних поза суспільством. Остання спроба відтермінувати загибель художньо реалізується через відтворення прагнення професора Сичавицького винайти чудодійний пристрій, який би врятував людей від голоду. Звернення письменників до художньої презентації утопічно-фантастичних наукових проектів були непоодиноким, згадаємо «Сонячну машину» В. Винниченка. В оповіданні М. Івченка події зображені в символістському ключі з характерними декадентськими ознаками естетизації згасання; краси відходу у вічність події дійсності набувають трагічних рис, скорельовують на мотив примарності надій. У фіналі оповідання в його розвитку поставлено крапку: усі члени родини професора гинуть.

Невдовзі після закінчення національно-визвольних змагань в Україні з'явилося реалістичне оповідання В. Підмогильного «Історія пані Ївги» (1923). За ідейним спрямуванням воно продовжує започатковану М. Коцюбинським у «Лялечці» та «Сміхові» тенденцію до розкриття слабких сторін народництва. У своїх творах М. Коцюбинський зобразив прірву між уявленнями головних героїв-народників про значення власної діяльності й істинними взаєминами привілейованих верств і народу.

В. Підмогильний аналітично-скрупульозно розкриває історію життя головної героїні, пані Ївги Нарчевської, простежує динаміку її ставлення до народу. Екскурси в минуле засвідчують орієнтацію письменника на реалістичні традиції літератури ХІХ ст. Зав'язка оповідання хронологічно пов'язана з 1905 роком, коли «селяни вбили в маєткові її чоловіка» [7, 180]. Реакція пані Ївги на цю подію репрезентативна: «Смерть чоловіка не так вжахнула, як здивувала» [7, 180], адже вона ніколи не виявляла жорстокості до селян і вважала свої взаємини з ними дружніми. Таким чином, В. Підмогильний торкається болючого в 1920-ті роки питання класової боротьби. Як відомо з історії, ставлення «мужика» до «пана» було здебільшого ворожим і нерідко виливалося в стихійно-руйнівні форми (образи Хоми Ґудзя у «Fata morgarn» М. Коцюбинського, наймита Федора у «Палієві» В. Стефаника). В інтерпретації Валер'яна Підмогильного пані Ївга Нарчевська жила в місті скромно й тихо, намагаючись переконати сина: «Послухай мене, віддай землю селянам, а сам візьмись до чесної праці. Не будь експлуататор!» [7, 181]. «Соціалістичні» погляди тихої та відлюдькуватої пані Ївги були типовими для представників українського дворянства й інтелігенції, що знайшло реалізацію в окремих творах М. Коцюбинського, В. Винниченка, листуванні Лесі Українки.

В. Підмогильний простежує в чомусь типову долю цілого покоління, відзначаючи в характеристиці героїні соціальні реалії дійсності. З початком Першої світової війни пані Ївга відчула наростання кризи в суспільному житті: «Старечі сили не дозволяли їй поділяти народну радість на мітингах, але коли повз її вікно випадково проходила маніфестація, губи її складались твердо і руки напружувались. В глибині душі вона шепотіла: - Благословляю тебе, народе!» [7, 181]. Письменник відкидає ідейну опозиційність між пані Ївгою й народом, персоніфікованим в образах покоївки Насті та її сина Серьоги. Але проблема виявляється значно глибшою: «Сусіди ненавиділи її за мовчання й урочистий вигляд. Ніхто не розумів її життя, ані думок» [7, 181]. Саме ця обставина - ненависть a priori, безпідставна, а відтак неподоланна - стає головним морально- етичним питанням, висунутим автором з розвитком сюжету.

Порада пані Ївги синові - «віддай маєток селянам, а сам вступай до с.-д.» [7, 182] - викликала заперечення пана Андрія, який мав намір боротися за свої права. Розгортаючи сюжет, прозаїк акцентує на деталях сліпої ворожості оточення до старої жінки, що дедалі активізується: «Коли в місті запанували більшовики, сусіди виказали на пані Ївгу в ЧК - їм кортіло, щоб стару буржуйку потрусили. <...> У старої буржуйки не знайшли нічого забороненого, а книжки її лягли в основу семінару для вивчення стосунків праці та капіталу при Раді депутатів. Проте домкомбід взяв кімнату пані Ївги на облік, наклав на двері печатку, а пані Ївга опинилась на вулиці. Всі були вдоволені, що старій буржуйці таки дошкулили» [7, 182]. Отже, репресії більшовиків щодо пані Нарчевської були викликані, як доводить автор, не опозиційністю ідейних переконань, а ницим бажанням вчинити зло. Психологічна реакція жертви - «навіть якщо я з голоду помру, то це буде доцільно» [7, 182] - перетворює її образ з негативного, з точки зору тогочасної офіційної критики, персонажа в образ мучениці.

Небезпека будь-яких соціальних потрясінь, на думку В. Підмогильного, криється в тому, що в них вивільняються хаотично-руйнівні сили, які призводять до непередбачуваних і нерідко трагічних наслідків. Наприклад, у ситуаціях взаємин пані Ївги з Серьогою порушено причинно-наслідкові зв'язки: традиційна реалістична традиція ідеалізації дитини як носія природного етичного начала (оповідання Панаса Мирного, Б. Грінченка, І. Франка та ін.), руйнується у творі В. Підмогильного: «Тринадцятилітній Серьога, син народу, був розбещена дитина вулиці. Хати він не дуже держався, гасав десь, а додому прибігав хліба перехопити» [7, 183]. Асоціативно виникає думка, що і з таких дітей, як Серьога, виросли ті, які розстрілювали цвіт української інтелігенції в Сандармосі в 1937-му році, висаджували в повітря старовинні храми, виселяли до Сибіру так званих куркулів.

Розгортаючи тему стосунків героїні із соціумом, автор наголошує, що симпатії пані Ївги до простого народу не полегшили її долі, а лише продемонстрували прірву між нею та іншими верствами населення - сусідами- міщанами, селянами в маєтку, колишньою покоївкою Настею. Художній образ Насті в оповіданні В. Підмогильний не є ідеалізацією жінки з народу: у її характеристиці згадано, що вона пропонує допомогу колишній хазяйці не безкорисливо: «Настя була жінка рахубиста, в більшовиків не вірила і зразу збагнула, що пан Андрій їй добре заплатить за матір» [7, 182]. Оскільки пан Нарчевський невідомо куди зник, то пані Ївга хотіла віддячити Насті, навчаючи її сина грамоти. Учитися Серьога не хотів, тому позбавився уроків пані Ївги радикальним способом - «повісив над дверима кухні великий цебер з льодовою водою» [7, 183], який перекинувся на голову старій жінці. Оскільки вона навіть не мала в що перевдягнутися, то захворіла, «а на ранок душа пані Ївги покинула тіло» [7, 184].

Жорстокість соціуму до старої немічної жінки вмотивована лише соціальними чинниками. Вона нічим не завинила ні перед ким, навпаки, намагалася бути корисною людям і терпляче, по -християнськи смиренно терпіла подібні гоніння. Навіть вчинок Серьоги вона сприйняла як спокуту за те, що була поміщицею. Образ пані Ївги трансформується з конкретно-реалістичного в образ мучениці.

В оповіданні В. Підмогильного порушено кілька актуальних для часу його написання проблем: позбавлення правлячого класу майна та засобів до існування його представників, умотивованого переслідування «старої буржуйки», ненависті й цькування дворянства іншими соціальними групами. Власне вчинок Серьоги - це не просто злісний учинок підлітка, це кримінальний злочин. Але жодного покарання він не поніс, а докори сумління навіть не могли зародитися в його порожній душі. Тиражований у 1920 -ті роки заклик «смерть буржуям» сприймався духовно убогими людьми буквально. На чому й акцентує автор оповідання «Історія пані Ївги».

До теми життя «колишніх», які в час революційних подій втратили маєтки й квартири, могли жити лише з того, що продавали приховані коштовності або особисті речі, а жінки-дворянки кінчали життя самогубством або

перетворювалися на вуличних повій, а чоловіки ставали злодіями або жебраками, звернувся в 1920-х роках і маловідомий автор І. Андрієнко в оповіданні «Шашель» (1926). Іван Андрієнко народився 1897 року в с. Комишня Миргородського повіту на Полтавщині. Мав середню освіту. Працював у редакції часопису «Селянка України». Був арештований 4 січня 1934 року, звинувачений у належності до контрреволюційної терористичної організації й засуджений до 5 років заслання до Сибіру. Проте вирок було змінено і письменника розстріляли 8 грудня 1937 року. Реабілітований у 1956 році. Перу І. Андрієнка належить кілька романів - «Рибальська легенда» (1929), «Новий вітер» (1930), «Сила незборима» (1931), «Забутий острів» (1932), «Дельфінети» (1933), збірки новел «Колишні люди» (1926) і «Марева» (1929), гуморески.

В оповіданні «Шашель» поєднано два часопросторових пласти зображених подій: минулий, коли головні персонажі пані Канецька й таємний радник Зорський входили до аристократичної еліти міста, і теперішній, коли вони взяли прізвиська Громогон і Мичка та стали старцями. Портретування головних героїв демонструє глибину соціального падіння колишніх дворян: Громогонові подають щедру милостиню біля собору завдяки його бездоганній виправці, опис якої контрастує з деталями характеристки безногого каліки й жалюгідної старчихи. Зовнішність Мички, яка просить милостиню французькою мовою, вражає Громогона: «Скільки років було їй, угадати тяжко. На зморщеному маленькому обличчі з гострим носом яскраві сліди алкоголю і кокаїну, напівбожевільно світились скляні очі, і тільки розкуйовджені кудельки смолистого волосся, що вибивались із-під капелюха й ще не сусідились із сивизною, показували на не такий уже й вік її старий» [1, 7 - 8]. Ця характеристика скорельована на розкриття опозиції минуле / сучасне, де друга позиція визначає стан «колишніх»; колись таємний радник Зорський був закоханий у пані Канецьку. Випадкова зустріч викликала в обох спогади про минуле. Бесіди-розповіді про їхні поневіряння є типовими для того часу: «Саме перед революцією купив маєток і всю готівку грошей витратив. Потім ні з чим було тікати за кордон. Довелося залишитись тут. Спочатку спродував, що було, й на те жив. Потім спродувати не стало чого, а робити не вмів» [1, 9]. Тому єдиним виходом для колишнього генерала стало жебрацтво: «Прикидався і монахом, і попом, півроку навіть виходив на вулицю з прив'язаною під одежею до спини рукою - удавав каліку... З весни зробився сліпим полковником» [1, 9]. Доля пані Канецької у художній реалізації теми оповідання є звичайною для того часу: чоловік покинув, виїхати за кордон не змогла, тож стала повією і жебрачкою: «Приходиться бувати і актрисою, і графинею, дивлячись, хто йде. Іноді добре допомагає знання французької мови» [1, 9 - 10]. Обоє вживають кокаїн. Громогон керує зграєю безпритульних, які за дозу зілля здатні на будь-які провокації. Наприкінці оповідання босяки виступають проти свого патрона. Кінцівка оповідання має ідейно тенденційний характер, але її художня реалізація засвідчує вміння автора розкривати гострі соціальні проблеми свого часу. Схожі сюжети розгорнуто І. Андрієнком в оповіданнях «Непередбачувана агітація» і «Дворянка».

Соціальне та моральне падіння так званих «колишніх» художньо відтворюється й у творчості Василя Вражливого (справжнє ім'я Василь Якович Штанько) (1903 - 1937). Він теж народився в селянській родині в с. Опішня на Полтавщині. У 1920-ті роки створив низку оповідань - збірки «В яру» (1924), «Земля» (1925), «Вовчі Байраки» (1929), «Молодість» (1929), «Шість оповідань» (1930), повісті «Батько» (1929) і «Перемога» (1932), розпочав писати роман «Справа серця». Але його дружба з В. Підмогильним і Є. Плужником, участь у діяльності «Плугу», ВАПЛІТЕ і «Пролітфронту» не залишилися непоміченою органами НКВС: письменник був арештований у грудні 1934 року, засуджений до 10 років таборів. Але невдовзі суд переглянув вирок і змінив його на розстріл. В. Вражливий пішов за вічну межу в грудні 1937 року. Реабілітований 1956 року [4, 115 - 117].

У сюжеті оповідання В. Вражливого «Паштетня» (1929) презентовано тему перетворення колишніх вихованок інституту благородних дівчат на вуличних повій. Твір є типологічно близьким до «Ями» О. Купріна, оповідань Гі де Мопассана, оскільки в ньому відтворено повсякденне життя будинку розпусти. Автор вдається до прийому «прозивних» прізвищ - Сюселін і Негодячкіна, змальовуючи новітніх непманів. Ретроспективно письменник повідомляє, що до революції Негодячкіна тримала відомий на всю околицю будинок розпусти, у якому торгувала власною родичкою Манею. Соціальна буря зруйнувала будинок і розкидала його мешканців. Одного вечора колишній поміщик Сюселін розшукав у глухому передмісті Негодячкіну. Його пропозиція полягала у відкритті крамниці, а нелегально - у продовженні колишньої справи. Розгортаючи цю тему - виживання колишніх, автор зіставляє минуле (у форматі спогадів) і сучасне: старша з племінниць Сюселіна, Жюлі, веде аморальний спосіб життя: «Пронеслися висічені в пам'яті, як на граніті, спогади про різдвяні бали в дяді поміщика Сюселіна... Юнкера, пажі, ліцеїсти. Обличчя в такий мент розбивалося на дві половини, й вони стискали мозок. Голова горіла» [2, 60]. Молодша, Тоня, не згоджується на умовляння Негодячкіної і дядька, змушена заробляти навіть розвантажуванням вугілля на вокзалі. Врешті-решт завдяки чотирьом іноземним мовам вона отримує посаду в редакції газети, а Жюлі продовжує своє ремесло. Начебто щаслива для Антоніни кінцівка, в оповіданні про неї на психологічному рівні акцентовано відчуття безвиході: завдяки втраті красуні Жюлі, не приречені на голод дядько з дружиною.

Мотив морального падіння колишньої панночки, яка перетворилася на вуличну повію, моделює також сюжет новели А. Любченка «Via dolorosa» (1926). Заголовок твору в перекладі українською мовою означає «дорога скорботи» - так названо вулицю в Єрусалимі, якою йшов на Голгофу Ісус Христос. Отже, метаморфоза, що відбулася з колишньою гордовитою панночкою Сюзен, трансполює приватну історію наратора про розчарування в першому коханні в драму морального падіння колишньої соціальної еліти, своєрідний український варіант «Віднесених вітром» (відомий роман М Мітчелл про Г ромадянську війну між Північчю й Півднем США). Вона постає у спогадах оповідача. Грайлива усмішка незнайомки, з якою зустрівся випадково, пробуджує в ньому солодкі спогади про юну Сюзен і наївне, чисте кохання: «А дівчина в білосніжному вбранні, з виразом пречистим, лагідним, лежить у лонґшезі» [6, 114]. Юна красуня була кокетливою, граційною та дещо вередливою. Образ дівчини, що постає в уяві оповідача, протиставлено тій, яку зустрів удруге: зустріч із нею змушує оповідача стрімголов тікати геть: «Через хвилину навздогін мені лунко розкотився моторошний регіт... <...> І до ніг осіннього парку в грудному, сардонічному захлині упало: - Си-фо-ну зля-кав-ся!.. Ха-ха!..» [6, 115]. За кілька років красива молода дівчина перетворилася на хвору на венеричну хворобу, виснажену голодом повію. Проте оповідач не звинувачує героїню, навпаки, співчуває їй: «.мені вчувся тихий безнадійний стогін: - Цілі сутки не їла.» [6, 115]. проза художній оповідання

У такому контексті розгорнуто й сюжет оповідання Сергія Жигалка (1902 - 1938) «Тіні в завулках» (1930). Про письменника відомо, що він народився на Київщині в м. Бориспіль. Закінчив Київський ІНО, входив до мистецької організації «Гарт», друкувався на шпальтах часописів «Гарт», «Глобус», «Всесвіт», «Червоний шлях». С. Жигалко написав кілька повістей - «Єдиний постріл» (1926), «Липовий цвіт» (1930). У 1935 році був заарештований і засуджений до 5 років таборів, розстріляний 1939 року. Реабілітований 1959 року.

В оповіданні С. Жигалка «Тіні в завулках» (1930) майстерно відтворено панічну втечу колишньої соціальної еліти від більшовиків, їхнє перебування в таборі для переміщених осіб, життя в Берліні [3, 3 - 63]. Голод і страх є психологічним лейтмотивом твору. Головний герой, колишній акцизний чиновник Бурулька з дружиною - «маленька людина» серед емігрантів. Дорогою він загубив Глафіру. Тема її пошуку є однією з головних сюжетних ліній оповідання. Наратор демонструє прірву морального падіння графів і князів, які здатні заради шматка хліба на вбивство, розпусту, злодійство. Зображення драматичних подій життя персонажів позбавлене глибокого психологізму, проте реалістична художня інтерпретація тяжких умов життя колишньої соціальної еліти оприявнюється у творі досить виразно.

Таким чином, однією з провідних в українській малій прозі 1920-х років тем є становище колишніх привілейованих верств населення, зображення соціального падіння в пореволюційний час їхніх представників. Утрата соціального статусу й неможливість пристосування до нових умов життя призводили до моральної деградації колишніх поміщиків, генералів, офіцерів та ін. Такі драматичні історії художньо реалізовано в оповіданнях В. Підмогильного, А. Любченка,

І. Андрієнка, С. Жигалка та ін. Деструктивний зміст катастрофи 1917 року зауважено навіть у заголовках, наприклад, творів Д. Гордієнка «Поламані люди», І. Андрієнка «Колишні люди» тощо. Реалізуючи типи зайвих у соціально- політичній ситуації 1920-х років, письменники не зловтішаються поразкою «колишніх», навпаки, в їх характеристиках, зображених стуаціях, відчутний сум, риторичне питання, за що вони постраждали та тужливе відчуття втрати. тих духовних та інтелектуальних скарбів, носіями яких вони були, адже репрезентували найбільш освічену частину суспільства. Особливе явище в рокритті теми «колишніх» посідає оповідання В. Підмогильного «Історія пані Ївги».

Список використаних джерел

1. Андрієнко І. Колишні люди : [оповідання] / Іван Андрієнко. - Х. : Рух, - 96 с.

2. Вражливий В. Вовчі Байраки : [оповідання] / Василь Вражливий. - Х. : Юридичне вид-во України, 1929. - 96 с.

3. Жигалко С. Тіні в завулках : [оповідання] / С. Жигалко. - К. - Х. : ДВУ, - 63 с.

4. З порога смерті : Письменники України - жертви сталінських репресій / [авт. кол.: Л. С. Бойко та ін.; упоряд. О. Мусієнко]. - К. : Радянський письменник, - Випуск перший. - 494 с.

5. Ленська С. В. «Запах революції» в українській малій прозі 1920 -х років / С. В. Ленська // Сучасні літературознавчі студії. Дискурс смаку в літературі і культурі: [зб. наук. праць] / [гол. ред. В. І. Фесенко]. - К. : ВЦ КНЛУ, 2012. - Вип. 9. - С. 270 - 282.

6. Любченко А. П. Вертеп: [повість]. Оповідання. Щоденник / А. П. Любченко ; [упоряд., авт. післямови В. А. Любченко; авт. передм., комент., приміт. І. Л. Михайлин]. - Х. : Основа, 2005. - 464 с.

7. Розстріляне Відродження. Золоті сторінки української репресованої прози / [ред.-укл. О. Зав'язкін]. - Донецьк : ТОВ «ВКФ «БАО», 2009. - 368 с.

Анотація

Ключові слова: оповідання, «Розстріляне Відродження», тематика, сюжет, образ, реалізм.

В статье рассматриваются произведения украинской малой прозы, которые представляют бытовую и общественную жизнь когда -то привилегированной части общества, прежде всего изображают состояние дворянства в послереволюционное время. На примере рассказов В. Пидмогильного «История госпожи Евгении» и малоизвестных поризведений И. Андриенко, В. Вражлывого, С. Жигалко, А. Любченко раскрывается драматизм судеб бывших помещиков, офицеров, барышень, для которых не остается места в большевистском государстве. Исследовано тематические и художественные особенности рассказов указанных писателей.

Ключевые слова: рассказ, «Расстрелянное Возрождение», тематика, сюжет, образ, реализм.

In the article was analyzed the Ukrainian short stories of 1920's, which representing the everyday life and social life of earlier privileged social groups, especially was described the nobility portray the situation in post-revolutionary time. It was analyzed the short story "Mrs. Yivhy's History ” by Valerian Pidmohylnyi, in which the image of the former landowner Eugenia Narchevska was transformed into the image of the martyr. The story realistically depicted the intolerable conditions in which was the old landlady. Writer debunked the image of a child - 13-year-old Sergey, who led the old lady to death.

Quite unknown to the modern reader are a short stories by Ivan Andrienko, Vasil Vrazhlyviy, Sergiy Zhyhalko, which were shoted in time of repression. They revealed the dramatic fate of the former landowners, officers, ladies, who did not remain in place Bolshevik state. The revolutionary events of 1917-1921 radically changed the conditions of life of nobles, priests, officers, landlords. They lost their livelihoods, property, the possibility to work, so their fates were tragic - woman committed suicide or turned to prostitutes and men were thieves or beggars. These social problems realist writers portrayed in social, household and psychologically aspekts.

The theme of the death of the "old world” is also reflected in the story of Arkadiy Lubchenko «Via dolorosa», which uses biblical motive of martyrdom.

The thematic and artistic features of these stories by listed writers were considered. After reading these works is sadness, appears rhetorical question, for what they have suffered and feels sad sense of loss of intellectual and spiritual treasures which they were carriers, as represented by the most educated part of society.

Key words: short story, ”Executed Renaissance ”, theme, plot, image, realism.

Размещено на Allbest.ru