Образ особистості в оповіданні Валер’яна Підмогильного "Добрий Бог": своєрідність художнього характеротворення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Образ особистості в оповіданні Валер'яна Підмогильного «Добрий Бог»: своєрідність художнього характеротворення

А.В. Тараненко

У статті на матеріалі оповідання яскравого представника доби Розстріляного Відродження Валер'яна Підмогильного «Добрий Бог» проаналізовано особливості художнього зображення характерів. З'ясовано, що неоднозначність, неодновимірність характерів героїв, їхня психологічна глибина зумовлені багатогранністю внутрішнього світу самого прозаїка-ерудита. Визначено своєрідність художнього вираження людського «Я», зокрема функції світлотіні як характеротворчого стрижня героїв -персонажів, своєрідність мистецького інструментарію характеротворення тощо.

Ключові слова: образ, характер, тип, особистість, внутрішній світ, портрет, ім'я, внутрішній монолог, В. Підмогильний.

В статье на материале рассказа яркого представителя эпохи Расстрелянного Возрождения Валерьяна Пидмогильного «Добрый Бог» проанализированы особенности художественного изображения характеров. Выяснено, что разновекторность, неоднозначность характеров героев, их психологическая глубина обусловлены многогранностью внутреннего мира самого прозаика-эрудита. Определено своеобразие художественного выражения человеческого «Я», в частности функции светотени как характеротворческого стержня героев-персонажей, своеобразие художественного инструментария создания характеров и т.п.

Ключевые слова: образ, характер, тип, личность, внутренний мир, портрет, имя, внутренний монолог, В. Пидмогильный.

Taranenko A. V. The image of the personality in the story “Kind God" by Valerian Pidmohylnyi: the artistic originality of character creation

Valerian Pidmohylnyi, “a rigorous analyst of his time” (according to V. Melnyk), is a European-like writer and intellectual, philosopher and humanist, an outspoken moralist, whose literary activity rightly holds a prominent place in the historical- cultural paradigm of the 20th century Ukrainian literature. Fascinated by the aesthetic mystery of a word when studying at Katerynoslav vocational school, he initially realized what and how to write about. His aspirations to find the whole truth, understand a diverse human “SELF”, and comprehend the light and shade of every character as well as the ability to see a deep, meaningful nature under superficial and hardly noticeable, have been expressively manifested in most of his writings, beginning with his student's work “Hard Question ”. He followed that principle until his death.

Key words: image, character, type, individual, inner world, portrait, name, inner monologue, V. Pidmohylnyi.

Творчість «суворого аналітика доби» (В. Мельник) - Валер'яна Підмогильного, письменника-інтелектуала європейського зразка, філософа, гуманіста, відвертого мораліста - справедливо займає осібне місце в історико - культурному розвитку української літератури початку ХХ століття. Сміливо ввійшовши в естетичний полон слова ще під час навчання в Катеринославському реальному училищі, він майже відразу усвідомив, про що писати і як. Бажання знайти істину, зрозуміти сутність багатоликого людського «Я», осмислити світлотіні кожного образу, характеру, уміння за поверховим, малопомітним бачити глибинне, значуще, виразно оприявлено в багатьох творах автора, © Тараненко А. В., 2016 починаючи з першого, учнівського - «Важкого питання». Цим принципам до останнього подиху В. Підмогильний не зраджував.

Літературні кроки прозаїка-початківця сприймалися неоднозначно. Проте дослідники помітили істотний зв'язок письма, типу мислення В. Підмогильного з творами класиків не лише української (В. Винниченка, М. Коцюбинського, І. Нечуя-Левицького, певною мірою Г. Сковороди тощо), а й світової (Гі де Мопассана, Андре Жіда, Анатоля Франса, Оноре де Бальзака та ін.) літератури. М. Тарнавський справедливо зазначав: «...якась єдина ідея проходить через творчість Підмогильного червоною ниткою: в певному сенсі, він знову й знову пише один і той самий твір. Він незмінно заглиблений у конфлікт між інстинктом і розумом; і, з філософського погляду, цьому конфліктові присвячено всі його твори. З іншого боку, розуміння Підмогильним цього фундаментального дуалізму зазнавало серйозних змін із плином часу» [8, 37].

Боротьбу між інстинктом і розумом, між свідомістю й підсвідомістю, раціональним та ірраціональним художньо розгорнуто й в обраному для аналізу творі В. Підмогильного «Добрий Бог». Оповідання написано в липні 1918 року на Собачому Хуторі, надруковано 1920 року в збірці з пафосною назвою «Твори. Том 1», яка «може по праву вважатися однією з найцікавіших книжок, що вийшли в роки революції і громадянської війни» [11, 353]. Проблемно-тематичний вузол та поетологічний рівень вищеназваного твору яскраво визначили й подальшу стилістику Майстра. Пізнання світу людського «Я», осмислення духовних парадигм особистості (як дорослої, так і дитини) - відправний пункт мистецького спостереження сімнадцятирічного письменника, якого, на переконання В. Шевчука, «...серед українських вундеркіндів хіба що Леся Українка могла б перевершити <...> зрілістю своєї творчості...» [11, 353].

Творчість яскравого представника доби Розстріляного Відродження - В. Підмогильного - не обділена пильною увагою дослідників, що засвідчено працями Ю. Бойка, О. Галети, Л. Деркач, М. Доленґо, П. Єфремова, Л. Коломієць, Г. Костюка, Г. Кудрі, С. Лущій, В. Мельника, Р. Мельниківа, Р. Мовчан, Н. Монахової, А. Музички, М. Наєнка, А. Ніковського, С. Павличко, Ю. Сущенка, М. Тарнавського, К. Фролової, Вал. Шевчука, Ю. Шереха та ін. Оповідання «Добрий Бог», що є об'єктом аналізу в цій дослідницькій статті, було предметом як епізодичних згадувань, так і глибоких наукових студій Т. Бандури, О. Калініченко, В. Мельника, І. Скляр, М. Тарнавського та ін. Проте питання своєрідності художнього зображення характерів науковці торкалися спорадично, що й спонукало нас до осмислення цієї проблеми.

За визначенням В. Фащенка, «характер у художньому творі - це відображена в світлі авторського ідеалу людина. <...> одночасно і мета письменника, і засіб її досягнення.» 9, 43]. Як правомірно зазначав Вал. Шевчук, «основна турбота письменника (В. Підмогильного - уточнення наше - А. Т.), щоб люди зберегли в собі людське, а література, яка піддавалася страхітливим деформаціям у його час, зберегла серйозність і гуманістичну суть» [11, 363]. Дотримуючись цього постулату, прозаїк від твору до твору шліфував власну манеру письма художнього осмислення неодновимірності образів - персонажів, осягнення векторності їхнього духовного світу, вираження глибини внутрішнього світу особистості тощо. В. Підмогильний переконував, що фахове оперування технікою психоаналізу («...психоаналіз есть “аналіз глибин”, болюче викриття всього, схованого в темряві джерел людського єства...» 7, 391]) уможливлює пізнання сутності людського «Я», що відповідно продукує стрижень характеру. Характер, як відомо, «залежить від зовнішніх обставин, від того, який напрямок дається йому при розвитку особами, що прямо або опосередковано керовані цим розвитком, - чи обставинами, серед яких він розвивається» [1, 348]. Саме «в суспільному та особистому житті людина знаходить джерела своєї спрямованості й волі» [2, 217], які з часом визначать індивідуальність особистості.

Будучи зовсім юним, амбітним прозаїком-початківцем, котрий ще пізнає й власне «Я», В. Підмогильний шукає свою письменницьку техніку, власний стиль, нерідко торкаючись проблем формування характеру - дитячого, чоловічого, жіночого. М. Нестелєєв справедливо зазначає, що в доробку В. Підмогильного «найчастіше відображено першу половину життя героя на тлі сексуального розвитку, тому закономірно, що з цим становленням чоловіка в нього пов'язано й головний - внутрішньопсихологічний - конфлікт між сексуальним інстинктом і свідомістю» [4, 184 - 185], що безпосередньо проектується на динаміку самопізнання, самоусвідомлення, самоствердження.

Головний герой оповідання «Добрий Бог» - дев'ятнадцятирічний Віктор Хобровський, «сімейна людина» [6, 33], «людською вартістю» [6, 28], метою свого життя він уважав жінку («- Чоловік тільки тоді вартий чого-небудь, коли знайдеться жінка, котра покохає його й захоче зв'язати з ним своє життя на підставі цього кохання...» [6, 28]). Вона для героя - своєрідний талісман успішності, дорослості, зрілості, об'єкт пошуку чоловічого «Я», а то й самоствердження.

Віктор Хобровський - тип своєрідного героя-нарциса, для якого, послуговуючись тезою психоаналітика Е. Фромма щодо нарцисичної орієнтації, визначальним «... є відсутність істинного інтересу до зовнішнього світу.» [10, 313], індивід без соціальних зв'язків (свідомо цурається їх), який живе лише власними інстинктами, бажаннями, нерідко зверхньо ставиться до тих, хто поряд, зневажає собі подібних. Хлопець нібито відірваний від соціуму, але разом з тим «загублений у собі», не здатний оцінити ситуацію, зробити висновки, прийняти єдино правильне рішення, розмежувати підсвідомі поривання й потенційні можливості. Віктор - невротична, роздвоєна особистість, яка позиціонує себе справжнім чоловіком, прагне бути дорослим (бодай в очах тих, хто поряд), взаємних почуттів і в той же час уникає офіційного одруження з обранницею, зрікається власної ще не народженої дитини. У цей момент він прикривається суто дитинним виправданням: «... Я, учень сьомого класу, батько? Та ні, цього не може бути!..» [6, 30]. Це історія інфантильного «чоловіка», який прагне (на словах) дорослого життя, але зовсім не готовий до нього, не вміє любити по-справжньому, по-чоловічому, нести відповідальність за свої вчинки.

Роздвоєність Віктора зазвичай оприявлюється в його внутрішньому монолозі («...Як же Куся мене кохає... ніколи не повірив би нікому, що мене так будуть кохати. За що вона любе? Я ж ніщо. Не маю хистів, не вродливий, ніщо, ніщо... А виходить, є щось, за що кохає...» [6, 29], «Я йшов без наміру. Це вона, вона всьому винна. Та й не вона, а просто жіноче бажання показатись напівубраною...» [6, 29], «... “Негарно, негарно ти зробив”, - донеслось із середини.» [6, 29], «Все-таки добре, що я налякав Кусю. Хай поплаче, так їй і треба. А як вона мене зрадила - як остання падло » [6, 38], «Так, так, клятьби зламати не можна. поклявся ж Богом. Треба виконувати.» [6, 41] та ін.), що засвідчує душевні терзання героя, пошук ним істини, увиразнює не лише внутрішній конфлікт із самим собою, а й нерозуміння чіткої межі між релігією (вірою) й інстинктами, бажаннями. У такій дуальності характеру персонажа, його конфлікті з соціумом автор, вірогідно, убачав шлях до окреслення Вікторової індивідуальності, його поступальних кроків до самопізнання, самовиправдання.

Як зазначають науковці, наділення героя-персонажа конкретним ім'ям, прізвищем чи прізвиськом нерідко є проекцією на «певним чином закцентовану ознаку предмета, яка більшою чи меншою мірою його ідентифікує» [3, 154]. Ім'я головного героя - Віктор, тобто «переможець» [5, 75], той, хто завжди отримує своє, досягає поставленої мети. Семантика імені й співзвучна життєвій філософії юнака, котрий постійно вивищується над усіма, і водночас кардинально протилежна, оскільки Віктор - закомплексована особа, якій бракує впевненості в собі, у своїх силах («Я ж ніщо. Не маю хистів, не вродливий, ніщо, ніщо.» [6, 29]). Обраницю свою Віктор кличе Кусею, хоч насправді її ім'я Клара, що в перекладі означає «ясна, світла» [5, 133]. Номінування дівчини Кусею, з одного боку, є виявом особливої «мови» двох (героїв), які мають певні почуття один до одного, а з іншого - форма сприйняття дівчини оповідачем алюзивно («та, що кусає, вкусила»: недарма з уст юнака проголошується означення «гадина», «тварина», думка про те, що її потрібно було «вбити, як собаку» [6, 39]), бо вона, завагітнівши, посягнула на його «чоловічу» незалежність, осібність. Крім того, відмовляючись від справжнього наймення дівчини, Віктор таким чином відмежовується, зрікається загальноприйнятих морально-етичних норм, правил поведінки справжнього чоловіка, підсвідомо не бажаючи визнавати хиби власної філософії, вчинків, перекладаючи провину на будь-кого (то на Кусю, то на Юрка).

Розкриваючи легковажність, слабодухість героя, письменник вплітає в образотворчу канву «. занадто релігійного.» [6, 28] Віктора доведені до абсурду гріховні суїцидальні настрої (що загалом не притаманне такій категорії людей): «. чорна й невблаганна думка про смерть <.> виринула й гадюкою вилася в голові.» [6, 31], «. Застрелюсь. Піду світ за очі. Тільки мене й бачили.» [6, 36]. Думки про самогубство - своєрідна форма втечі від проблем, маска героя, за якою приховано і його самотність, і розгубленість, і незрілість як індивіда в цілому. Безпорадність, бажання звільнити себе від тавра «батько», від тієї «. стіни, котра з кожною годиною відгороджувала його від Кусі.» [6, 34], штовхає до подібних розмислів. Проте план не реалізовано, це лише своєрідна гра на публіку (аби пожаліли, пригорнули і т. ін.), це така собі альтернатива, що насправді виявилася чужою, неприйнятною слабодухому й самозакоханому нарцису Віктору. Театральне дійство «у смерть» Хобровського, спроба «налякати Кусю» - виразна риса інфантильності, дитинності героя, який відчуває свою безкарність, уміло маніпулює, знаходить самовиправдання, прикриваючись фальшивими релігійними акцентами («Ранком він щиро молився в церкві, щоб аборт пройшов якнайліпше...» [6, 32], «... молився, щоб Бог простив йому невільну зраду.» [6, 33], «... Бог добрий, милосердний. Він простить, простить... я молитись буду кожного ранку й вечора, й він простить, бо він добрий, несказано добрий. Він простить за клятьбу, він простить за все.» [6, 42] та ін.). Стимул Віктора вмотивовано й аморальним стилем життя, який своєрідно поєднувався із життєствердною філософією його товариша Юрка. Це дає змогу герою з комплексом неповноцінності лукаво виправдовувати себе, мислити дещо по-іншому, спробувати жити «повним життям» духовної деградації, позбуваючись «людської вартості» [6, 42].

Образ Клари постає в оповіданні крізь призму сприйняття Віктора, його оцінки-судження тощо. Дівчина по-справжньому була закохана. Вона намагалася догоджати Віктору, облаштовувати його побут («. Я приходю ввечері, вона вже нагріла чаю.» [6, 29]), щиро говорила про свої почуття («. іноді вона схиле голову до мене наче плаче й каже: “Кращого мені нічого не треба. Так би й померти”.» [6, 29]). Дізнавшись про вагітність, вона чекала мудрого чоловічого вчинку, але Віктор виявився боягузом. У цій ситуації автор скупо відзначає її портретні деталі («матова щока» [6, 30]), окреслює її внутрішнє переживання - розпач, сором, розчарування, що супроводжуються емоційною вказівкою на дію: «. Куся заплакала.» [6, 30], «. схилилась на стіл і заридала.» [6, 30]. З розвитком сюжету змінюється й психологія героїні, з'являється відчутний холод у її словах, у ставленні до Віктора. Камерність її почуттів до юнака замінено дитинно-дівочою образою, маскою, за якою сховано справжнє «Я».

Якщо в характері Віктора акцентовано змагання душі й тіла, свідомого й підсвідомого, то в характеристиці його товариша Юрка підкреслено інше. На думку Віктора, Юрій «. гарний хлопець, але чудний якийсь.» [6, 28], «. веселий хлопець. Безбожний хоч куди.» [6, 28]. Юрій - проста, легка на підйом, незакомплексована людина. Вираження його психології зведено до мінімуму й окреслене в кількох діалогах, невласне прямої мови. Легковажність товариша - це одна зі сторін «Я» Віктора, що відтінена рисами безсоромності, байдужості, ницості, внутрішньої черствості тощо. Це те, від чого намагався сховатися, утекти Віктор, шукаючи в душі те справжнє, що має бути в чоловіка. Проте в кінці оповідання герой (Віктор) обирає шлях бездуховності, аморальності.

Підсумовуючи, зазначимо, що В. Підмогильний як тонкий психолог - аналітик в оповіданні «Добрий Бог» майстерно розкрив специфіку внутрішнього «Я» особистості в межовій ситуації, закцентувавши на підсвідомих імпульсах, вчинках тощо, що окреслюють модель характеру індивіда, переорієнтацію ціннісних пріоритетів, притаманних людині ХХ століття. Самоціллю прозаїка, очевидно, було не стільки різноаспектно презентувати кожен тип, характер, скільки акцентувати концептуальність центральної постаті, образ розхристаного юнака - Віктора Хобровського, нагадати про одвічну опозицію «світ-людина» в кризовій ситуації, у якій особливо гостро постають дуальність внутрішнього світу героя-індивіда, проблеми становлення чоловічого «Я», пошуку себе, самоідентифікації тощо.

особистість оповідання підмогильний

Список використаних джерел

1. Белинский В. Г. Семена Порошина записки / Виссарион Григорьевич Белинский // Белинский В. Г. Полное собрание сочинений: [в 13 т.]. - М.: Академия Наук СССР, 1955. - Т. 8.: Статьи и рецензии (1843 - 1845). - С. 348 - 358.

2. Левитов Н. Д. Вопросы психологи характера / Николай Дмитриевич Левитов. - М.: СГУ, 2009. - 293 с.

3. Манюх Н. Б. Поетика характеротворення у прозі В. Дрозда: дис.... кандидата філол. наук: 10.01.01 / Манюх Наталія Богданівна. - Івано-Франківськ, 2008. - 197 с.

4. Нестелєєв М. Суїцидальна тематика у творах Валер'яна Підмогильного / Максим Нестелєєв // Нестелєєв М. На межі: Суїцидальний дискурс українського модернізму: [монографія]. - К.: Академвидав, 2013. - С. 183 - 219. - (Серія «Монограф»).

5. Петровский Н. А. Словарь русских личных имен / Н. А. Петровский; Научн. ред. О. Д. Митрофанова. - М.: «Советская Энциклопедия», 1966. - 384 с.

6. Підмогильний В. Добрий Бог / Валер'ян Підмогильний // Підмогильний В. Оповідання. Повість. Романи / Вступ. ст., упоряд. і приміт. В. О. Мельника; ред. В. Г. Дончик. - К.: Наук. думка, 1991. - С. 28 - 42. - (Бібліотека української літератури. Радянська українська література).

7. Підмогильний В. Іван Левицький-Нечуй (Спроба психоаналізу творчості) / Валер'ян Підмогильний // Досвід кохання і критика чистого розуму: Валер'ян Підмогильний: тексти та конфлікт інтерпретацій / Упоряд. О. Галета. - К.: Факт, 2003. - С. 391 - 406. - (Літературний проект «Текст + контекст». Знакові літературні доробки та навколо них).

8. Тарнавський М. Між розумом та ірраціональністю: Проза Валер'яна Підмогильного / [переклад з англ. В. Г. Триліс]; Максим Тарнавський. - К.: Пульсари, 2004. - 232 с.

9. Фащенко В. В. Характери і ситуації / Василь Васильович Фащенко // Фащенко В. В. У глибинах людського буття: [літературознавчі студії]. - О.: Маяк, 2005. - С. 22 - 43.

10. Фромм Э. Душа человека. Ее способность к добру и злу / Эрих Фромм // Фромм Э. Душа человека: [сб.] / Сост. А. М. Локтионов; Пер. В. Закса, Т. Панфиловой, Л. Чернышевой. - М.: ООО «Издательство АСТ»: ООО «Транзиткнига», 2004. - С. 235 - 430. - (Philosophy).

11. Шевчук В. Екзистенціальна проза Валер'яна Підмогильного / Валерій Шевчук // Досвід кохання і критика чистого розуму: Валер'ян Підмогильний: тексти та конфлікт інтерпретацій / Упоряд. О. Галета. - К.: Факт, 2003. - С. 353 - 366. - (Літературний проект «Текст + контекст». Знакові літературні доробки та навколо них).

Размещено на Allbest.ru