Французький слід у творчості й житті Валер’яна Підмогильного (1901-1937)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Французький слід у творчості й житті

Валер'яна Підмогильного (1901-1937)

Л.Н. Степовичка (м. Дніпро)

Валер'ян Підмогильний. Жертва розстріляного українського відродження. Зірка, що яскраво спалахнула в небі української літератури 1920 - 1930-х років, і яку сталінська репресивна машина спробувала знищити назавжди. Т а зірка не згасла, а лишила по собі яскравий слід. Він ятрить свідомість інтелектуалів, не дає їм спокою, провокує їх на нові й нові розвідки білих плям у життєписі й творчості письменника.

Розмірковуючи над творчістю В. Підмогильного, дослідники одностайно відзначають вплив на його світогляд і творчий доробок світової літератури, зокрема, французької. А почалося все ще в дитинстві. Чаплі - село, що було власністю графа І. Воронцова-Дашкова, в економії якого працював батько майбутнього письменника. За однією версією фігурує факт, що батьки мали змогу найняти для Валер'яна та його сестри Нати вчителя французької мови (Фільм про Валер'яна Підмогильного (Дніпропетровськ), режисер Ольга Волошина). За іншою дослідницькою версією - батько майбутнього письменника був вчителем французької мови і дав дітям блискучі філологічні знання. Мама хлопця, за спогадами односельців, була інтелігентною жінкою, це вона прищепила синові любов і смак до літературної української мови. Після закінчення церковно - парафіяльної школи Валер'ян, як ми знаємо, навчається в 1-му Катеринославському училищі, де багато читає, продовжує вивчати французьку, розпочинає вивчати німецьку мову. Тому так рано поруч з літературними здібностями у Валер'яна з'являється хист до художнього перекладу. У Валер'яна взагалі все розпочалося рано, так ніби він поспішав жити, щоб встигнути багато зробити. Ніби передчував, що йому небагато відпущено.

На розвиток літературних смаків та естетичних уподобань В. Підмогильного, окрім зарубіжної літературної класики, вплинуло штудіювання психології (З. Фройда), філософії (Ф. Ніцше, А. Шопенгауера). З усіх французьких митців, твори яких він перекладав, найближчим для нього був А. Франс, чий роман «Таїс» про долю куртизанки з античної Александрії відкривав такі духовні чесноти, як воля до свободи, невимушеність, гідність особистості. Як відзначають дослідники творчості В. Підмогильного Р. Мовчан, Ю. Ковалів, В. Погребенник, В. Панченко, «філософські сумніви» французького мислителя Анатоля Франса були суголосні життєвій та світоглядній позиції Валер'яна Підмогильного [1]. Він був надто освіченим і самозаглибленим, щоб сприймати на віру якісь догми, а тим більше писати за чиїмись вказівками. Писав про те, що найбільше вабило його як художника слова і як людину. За таку позицію й послідовність у поглядах Валер'ян Підмогильний поплатився фізичним життям, але повністю зберіг себе як творчу особистість. Роман Анатоля Франса «Таїс» з передмовою перекладача було завершено в 1921 році, щоправда твір було видано лише 1927 року, і його відразу відзначила критика: «Чудовий переклад з французького оригіналу В. Підмогильного не знецінив твір українською мовою, а навпаки - добірною лексикою і фразеологією робить цю книжку читачеві за добру вправу вивчати все багатство української мови» [2].

Щоб належно поцінувати внесок В. Підмогильного в літературний процес 1920 - 1930-х років, потрібно розуміти об'єктивні реалії, у яких перебував український читач. Багато скарбів світової літератури на той час для нього були недосяжні. Перекладених творів недостатньо. В. Підмогильний з'являється на арені літпроцесу хоч і в несприятливу історико-політичну добу, але з літературної точки зору для нього, як для перекладача, були наявні шанси плідно працювати, бути запотребуваним, задовольняти попит інтелектуальної публіки, перекладаючи твори зарубіжних авторів. На цьому терені успішно працювали перекладачі-«неокласики» М. Зеров, П. Филипович, М. Рильський, що вносило нові яскраві ноти в українську літературу, збагачувало її новим звучанням. «Незалежно від того, подобалося це провідникам ідеології пролетаріату чи ні, а знайомити читача зі світовою класикою вимагало саме життя. Для того, щоб вирватися з полону хуторянства, повернутися лицем до загальнолюдських цінностей, взяти їх в арсенал свого духовного відродження, потрібно було напитися з цілющого джерела світової культури. Із фанатичною пристрастю обстоював таку позицію М. Хвильовий. Згадаймо лишень літературну дискусію 1925 - 1928 рр., його статті й памфлети. Саме на кращих традиціях європейської класики, а не тільки російської й своєї, рідної, як завзято трактувалося, виростали Юрій Яновський, Олександр Довженко, Євген Плужник... Важливо було зробити так, щоб це джерело стало доступним не лише вузькому колу освічених інтелігентів. Внесок Валер'яна Підмогильного на цій ниві української культури величезний» [1]. На цьому акцентують Р. Мовчан, Ю. Ковалів, В. Погребенник, В. Панченко.

В Підмогильний жадібно накидається на перекладацьку роботу. Готує до видання твори А. Франса українською в 24 томах (вийшло всього 8): перекладає «Таїс», томик оповідань, романи «Пінгвінський острів», «Корчма королеви

Педок», «Боги прагнуть», «Комедійна історія» та ін. Перекладає твори Оноре де Бальзака, ще одного свого улюбленця: «Батько Горіо», «Бідні родичі» тощо. Йому доручають редагувати багатотомне видання цього митця. Але сумнозвісного 1934 року вийшов, як відомо, лише перший том у перекладі та за редакцією

В. Підмогильного. У 1927 - 1930-х роках В. Підмогильний бере участь у підготовці десятитомника Гі де Мопассана. Йому належать переклади «Любого друга», «Монт-Оріоль», «Сильної як смерть». Перекладає Вольтера («Кандід, або Оптимізм»), Дідро («Черниця», «Жак-фата-ліст»), Доде («Листи з вітряка»), Меріме («Коломба»); К. Гельвеція («Про людину»); Г. Флобера («Мадам Боварі», «Салямбо»); творів В. Гюго, Ж. Ромена, Ж. Дюамеля, що свідчить про колосальну працездатність, перекладацькі здібності письменника. Отже, за тринадцять років В. Підмогильний створив материк перекладної літератури, переважно

французької классики, демонструючи європейськість свого рівня й світобачення: «Чим же була для самого митця ця величезна перекладацька робота? Безумовно, мав від неї неповторне естетичне та емоційне задоволення, бо ж звертався до спадщини митців непересічних, глибоких. Французька класика, яку ще в юності читав в оригіналі, багато в чому сприяла формуванню його обличчя як митця. Чи не мудрий скептик А. Франс навчив юного В. Підмогильного дивитися на людину як на цілий складний світ, у якому так тісно переплелося фізіологічне, емоційне, соціальне? Чи не з тих глибоких роздумів-осягнень людини з'являлися його дивовижна розважливість і поміркованість у поглядах на довколишнє життя, його делікатний скепсис, іронія, непоспішливість у висновках?» [1].

Широкий кругозір, блискуче знання французької мови, вдумливе прочитання й глибоке осмислення французької класики, усвідомлення, що для розвитку літератури необхідний синтез національного змісту та європейської форми, спонукають письменника до пошуків у цьому напрямі. Усе це не могло не вплинути на стиль В. Підмогильного-письменника. Він пише свій урбаністичний роман «Місто» й фактично в ньому продовжує традиції європейської літератури, творів Бальзака, Мопассана і Вольтера, які він саме тоді й перекладав. Французька мова збагачувала поетику його творів - повнокровністю фрази, живої, дихаючої, сповненої натхнення та пристрасті. Він зумів зблизити свою творчість із західною літературою, сприймаючи мистецькі основи нових літературних течій, доводячи стилістику своєї прози до найвищих світових зразків свого часу.

«Для нього характерні точність вислову, культура письма, максимальна об'єктивність оповіді, за якою вміло ховається автор, бо нікому не хоче накидати свої оцінки. У нього нема чорного й білого, позитивних і негативних героїв, до яких закликала марксистська критика. Він не береться вирішувати ті чи ті суспільні проблеми - це не справа мистецтва» [1]. І все це він робить у добрих традиціях світової класики.

«Людина й революція» - головна тема малої прози В. Підмогильного. У стрімкому вирі нищівних 1919 - 1920-х років він закарбував в ній чуттєву картину людського характеру революційної доби. Його творчість сповнена людськості, інтересом до розгубленості душі в змаганні з машиною смертоносного часу. Валер'ян Підмогильний сам здійснив таку ж подорож у пошуку свого я, розкривши нові грані свідомості на сторінках своїх творів. У романі «Місто», одній зі знакових книг століття, ідеться про долю юнака в тенетах великого полісу, по суті живого хижого організму, що висмоктує совість людини. Як зауважує львівський дослідник Андрій Печарський, «суспільство для В. Підмогильного, як і для екзистенціалістів, є чимось чужим, темною холодною безоднею, яка руйнує внутрішній світ індивіда. Автор закидає своїх героїв у вир ірраціонального жаху, відчаю, трагедії буття. І все ж, у романі «Місто» прозаїк розкриває не так проблему «міста - села» в соціально- політичному ключі, як один із різновидів нарцисистично -патологічного творчого процесу героя Степана Радченка» [2].

Дослідники роман «Місто» зараховують до такої мистецької течії як екзистенціалізм, тому твір можна порівнювати з найкращими зразками літератури схожого змісту. Він близький геніальним прозаїкам і в той же час він своєрідний, яким і має бути справжнє мистецтво. Злочин, що здійснює місто проти людини, нагадує твори М. Достоєвського з їх живим і зловісно сірим Петербургом і Мопассана з темою морального виродження в «Любому друзі». Разом із цим - це суто українська драма людини, сільської натури з її темною підсвідомістю, що роз'їдає серцевину особистості. Деякі дослідники творчості В. Підмогильного вважають його не лише представником течії екзистенціалізму в літературі, а навіть предтечею, провісником європейського екзистенціалізму, оскільки він на чверть століття випередив творчі пошуки французьких письменників - інтелектуалів, зокрема Сартра і Камю. Як зазначає тернопільський літературознавець Петро Сорока, В. Підмогильний нехай не теоретично, але на глибинному інтуїтивному рівні відчув наближення появи екзистенціалізму.

Чимало «білих плям» життя й творчості письменника й сьогодні залишаються не дослідженими. Це і його поїздки за кордон. У 1924 році в журналі «Нова Україна» (Прага) було опубліковано новели В. Підмогильного з циклу «Повстанці». У 1928 році письменник їде до Чехословаччини «для налагодження творчих зв'язків». А пізніше цей журнал, що його видавав у Празі Володимир Винниченко, фігуруватиме в справі В. Підмогильного як речовий доказ його «контрреволюційної діяльності». У деяких біографіях письменника читаємо, що він відвідав також і Німеччину, у Німеччині й Чехословаччині літературознавці без дискусій схвально сприйняли прозові новації В. Підмогильного; що твір віднайшов свого читача й за кордоном. Таким чином, роман «Місто» став в епіцентрі літературно-політичних дискусій 1920 - 1930-х років. література творчість підмогильний

У деяких біографів присутня версія подорожі В. Підмогильного до Парижа. На жаль, через брак паперів, документів, які зникли разом із самим В. Підмогильним, і сьогодні складно описати повну картину цієї події. «Паризька поїздка» письменника, знавця й перекладача французької літератури, до цього часу залишається нерозгаданою загадкою. Вона хвилює своєю ймовірністю дослідників творчості таланотовитого митця, літературознавців і вабить поетів. Моя поетична уява привела мене в Париж, де міг побувати В. Підмогильний, а поетична інтуїція спровокувала народження вірша, у якому доля письменника постає крізь призму сприйняття його уявної паризької знайомої: Лілі шукає Валер'яна й не може його знайти...

Природа таланту здебільшого незбагненна для людського загалу. Як 16-літній неосвічений Сергій Єсенін писав геніальні вірші? Як 2 7-літній В. Підмогильний з незакінченою вищою освітою міг написати роман «Місто», фактично ставши предтечею екзистенціалізму в літературі, випередивши французів. Інтуїція, озаріння? Гадаю, що В. Підмогильний, як кожен великий талант, зчитував знаки з містичної бібліотеки Небес.

ВІЗИТ ЛІЛІ

або

ПЛАЧ ЗА ВАЛЕРЬЯНОМ ПІДМОГИЛЬНИМ

Уберуся в бузкове, - сказала Лілі, -

сяду в таксомотор і поїду в Чаплі.

Я летіла з Парижу, я летіла з Орлі,

щоб побачить село придніпровське Чаплі,

Бо у тому Чаплі, у пташинім селі

хочу я говорить з Валер 'яном про лі-

тературу і пити червоне шаблі.

О ля-ля! Вуаля! Валер 'ян і Лілі!

Як вам йдеться, живеться, месьє Валер 'ян?

Як назвали новий куртуазний роман?

Поможіть, сільвупле, розкурити кальян,

О месьє Валер 'ян, о месьє Валер 'ян!..

Її мрії розвіє реальність жорстка -

ні родини, ні дому, лиш тополя гнучка,

тільки стріха сусідської хатки хитка:

«Запитайте про нього в ГПУ, в губчека».

«Де мій друг геніальний, мон шер, мон амі?

Валер 'ян, мон амур, у якій він тюрмі?»

Стогін трав і отав глухо тане в пісках:

«Ви шукайте, Лілі, його слід в Соловках».

Нон таксі, нон мерсі, Юкраін нон Парі, -

плаче ніжна Лілі, - Валер'ян, Валері...

Ні звізди, ні хреста, лиш холодна роса.

Біла чапля злетить в золоті небеса.

Чорна чапля присяде Лілі на плече.

О як боляче! Боляче. Боляче...

Народися В. Підмогильний в інший час, наша література могла б бути зовсім іншою, розвиватися цивілізовано, у суголоссі зі світовою літературою, якби не стався 1917 рік, 1929, якби не стався 1934, 1937...

Список використаних джерел

1. Мовчан Р.В. Українська література. 11 клас : [підручник для загальноосвітніх закладів] / Р. В. Мовчан, Ю. І. Ковалів, В. Ф. Погребенник, В. Є. Панченко. - К. - Ірпінь : ВТФ Перун, 2001. - 496 с.

2. Печарський А. Психологічні горизонти творчості Валер'яна Підмогильного : історія, факти, інтерпретація / А. Печарський // Українське слова: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. (у чотирьох книгах). - К. : Вид-во «Рось», 1993. - Кн. 2. - 1994. - С. 307 - 336. - (Бібліотека журналу «Дніпро»).

Размещено на Allbest.ru