Трагіко-драматична концепція дійсності в повісті В. Підмогильного "Остап Шаптала"

Размещено на http://www.allbest.ru//

Трагіко-драматична концепція дійсності в повісті В. Підмогильного «Остап Шаптала»

В. Л. Галацька

У статті розглянуто своєрідність художньої реалізації концепції дійсності в повісті В. Підмогильного «Остап Шаптала» у фокусі естетичної категорії трагічне-драматичне, характер метафоризації буття як форми мистецького освоєння життєвих реалій. Наголошено на тому, що текстові митця притаманний ефект театральності, що оприявнюється на рівні дії (зовнішньої та внутрішньої), яка створює оригінальний текст модерної художньої культури, презентованої В. Підмогильним.

Ключові слова: естетична категорія, концепція дійсності, трагічне, драматичне, наратив, екзистенція, метафоризація.

В статье рассматривается своеобразие художественной реализации концепции действительности в повести В. Пидмогильного «Остап Шаптала» в контексте эстетической категории трагическое-драматическое, характер метафоризации бытия как формы художественного освоения жизненных реалий. Обращается внимание на наличие в тексте произведения эффекта театральности, что наблюдается на уровне действий (внешних и внутренних) и обусловливает оригинальность текста, сближая повесть В. Пидмогильного с модерной художественной культурой.

Ключевые слова: эстетическая категория, концепция действительности, трагическое, драматическое, нарратив, экзистенция, метафоризация.

дійсність підмогильний життєвий

Екзистенційна сутність мистецьких пошуків у царині художнього слова ввела В. Підмогильного в коло найвидатніших європейських письменників, які започаткували в першій половині ХХ століття нову філософію художньо- аналітичного осмислення життєвих подій, пов'язаних з межовими психічними станами людини. Ця тенденція, на думку багатьох дослідників (С. Лущій, В. Мельник, О. Харлан), започаткована в працях французьких філософів і знайшла свій розвиток в багатьох видах мистецтв. Як уважає Жан-Поль Сартр: «Для того, аби людина могла запитувати, потрібно, щоб вона могла бути своїм власним ніщо, себто, бути при виникненні небуття в бутті лише тоді, коли її буття паралізується в собі і через себе ж ніщо» [6, 182]. Саме таку форму інноваційного художнього мислення продемонстрував В. Підмогильний у своїй «великій»

і «малій» прозі в оригінальній концепції дійсності як інтелектуально-аналітичного моделювання буття, формування гуманістичної світоглядної парадигми. Вона стала для української літератури 20-30-х років ХХ ст. новаторською й окреслила раціоналістичну стильову течію. На це вказує відома дослідниця творчості митця Л. Коломієць, яка вважає орієнтацію на західноєвропейську літературу й науку (психоаналіз З. Фройда) основоположними для формування творчої особистості митця [3, 88].

Концепція дійсності як категорія філософсько -культурологічна, інтерпретована в працях Аристотеля, Г.-В.-Ф. Гегеля, розвинута О. Лосєвим, К. Фроловою, В. Шестаковим та іншими дослідниками, реалізується в прикладному аспекті через естетично-художнє виявлення, засобами словесного відтворення життєвих подій. Дефініцію «концепція дійсності» з поняттям «картина світу» органічно пов'язував видатний німецький філософ К. Ясперс, трактуючи його як «сукупність предметного світу, яким володіє людина» [6, 202]. У працях відомих філософів та культурологів ХХ століття (П. Козловський, М. Мамардашвілі, М. Шелер) поняття «концепція дійсності» взаємодіє з дефініцією «світогляд»,що дає змогу в мистецькому світі формувати «світоглядні характеристики кожного покоління» [6, 61].

Найавторитетніший дослідник творчості В. Підмогильного В. Мельник у ґрунтовній монографії розглядав проблему психологізму в прозі цього письменника як новаторську рису національної літератури 20-х років ХХ ст., екзистенційну творчу лабораторію митця крізь призму його світоглядних пошуків. Творчість В. Підмогильного в означеному аспекті досліджувалася активно. Аксіологічний її аспект, представлений в естетично -художньому контексті категорій трагічного та драматичного, вивчений у сучасному літературознавстві все ж недостатньо, за винятком деяких авторів окремих наукових статей К. Дуба, Н. Мисливець, Т. Хом'як та ін., де розроблено певні підходи до розкриття цієї теми. Обраний об'єкт нашого аналізу - повість «Остап Шаптала» - розглядався з позицій поетики психологізму, в контексті екзистенційної та інтелектуальної прози 20 - 30-х років ХХ ст. (Т. Бандура, С. Лущій, М. Нестелєєв), онтологічних мотивів та образів (М. Тарнавський, О. Харлан, Вал. Шевчук), а в аксіологічному ракурсі вона майже не вивчена. Це й дає змогу сформувати мету нашої розвідки, що полягає у виявленні специфічних форм презентації концепції дійсності (через естетичні категорії) в повісті «Остап Шаптала».

О. Калініченко, розглядаючи «малу» прозу видатного прозаїка (новели «На іменинах», «Ваня», «Гайдамака»), констатує: «...концепція людини і світу постійно змінюється, втілюючись у людських долях і художніх характерах, бо зміни в житті людини призводять до змін у житті самої особистості» [3, 126]. Література як мистецтво слова, форма суспільної свідомості презентує аксіологічний вимір дійсності, представлений в естетичних категоріях - результатах динамічного співвіднесення ідеалу та дійсності (методика проф. К. П. Фролової). Інтерпретація першої психологічно-філософської повісті в українській літературі «Остап Шаптала» (1921) в естетично-художньому аспекті, в ракурсі естетичних категорій «трагічне-драматичне» може бути, на нашу думку, продуктивною в поглибленні пізнання мистецького світу В. Підмогильного, феномена його образного мислення.

Проблеми існування людини в соціумі, духовних пошуків, самореалізації людської особистості виходця з села, який здобув освіту в місті, є об'єктом рефлексій головного героя Остапа Шаптали, вкладених у формулу драматичного «хоч -але» [7, 86]. У його структурі - внутрішня боротьба розуму й почуттів. Кантівська екзистенційна дилема «Між розумом та ірраціональністю» ставить героя у відповідну наративну ситуацію, що справляє враження прикладного (І. Цюп'як) психологічного спостереження: «Шаптала лежав не рухаючись і прислухався до того, що робиться в далеких глибинах землі, почув, як звідтіль вириваються сили, розносяться вітром і накладають на все тавро жадоби. Він згадував, як жадібно випростували в день два дерева своє зазеленіле гілля, як напружилися їхні стовбури, утворюючи молоде листя» [5, 228]. Драматизовані обставини буття, що так майстерно вміє художньо моделювати прозаїк, є художньою ілюстрацією одного із законів філософії - єдності й боротьби протилежностей.

Доцільно, на наш погляд, увести до понятійного апарату драматичного як естетичної категорії, презентованої в тексті повісті, дефініцію театральності, яка органічно оприявнює драматичне «як насиченість дією на одиницю тексту» (В. Галацька), експресивність стилю митця (Л. Ленська). Це розкриває традиційний комплекс екзистенційних проблем, окреслених В. Підмогильним у повісті: виключного буття окремої особистості, її морального становлення, формули сартрівської самотності, складності міжособистісних стосунків (Шаптала - мати, Шаптала - Лася, Шаптала - світ у межових обставинах). На мікрорівні художнього тексту це виявляється в екзистенції очікування та споглядання смерті сестри Олюсі: «Шаптала поволі ходив вздовж кімнати,іноді спиняючись біля дверей, що вели до хворої. Потім загасили свічки і розійшлися спати. Заходив день. По вікнах у синій руні помирали зорі» [5, 211]. Особлива метафорична мова, застигла зречевленість думки, деталь-символ, персоніфікований пейзаж творять неповторну образну субстанцію, що визначає авторський стиль, ступінь диференціації мистецької системи пізнання «об'єкт - суб'єкт» у художньому тексті. Автор удається до засобів експресивної поетики, які підкреслюють метафізичний характер буття, створюють варіативність сприйняття його тексту в особливій комунікативно-естетичній ситуації - вибору. Герой перебуває на такому рівні акцентуації особистості, що призводить до психопатичних візій. Вони реалізуються автором, наприклад, в епізоді порятунку Остапом від самогубства Ласі, яку він сприймає як уособлення матеріалізованої мрії - воскресіння померлої Олюсі, взаємодію світу померлих зі світом живих: «Сестро!.. Невже правда, що смерть руйнує душу і вселяє жах, а не радість <...> Невже загасне твій образ,сестро, і засохне моє серце, покинуте мрією! Раптом - крик! Серед потопу сліз, що затопив собою землю і приспав усі звуки, - крик гнітючої розпуки, чужий несподіваний крик [5, 210].

Змодельована таким чином художньо-екзистенційна ситуація смерті ставить героя на шлях моральної провини перед тими, хто дав йому змогу вийти «в світ» [4, 11]. Митець засобами художнього узагальнення реалізує індивідуально- авторську трагіко-драматичну концепцію дійсності через метафоричні структури які являють собою систему «асоційованих імплікацій» (за М. Блеком).

Метафора являє собою тип образного мислення митця, адекватний код реалізації естетичної категорії драматичного, екзистенційної манери мислення геніального прозаїка. Вона формує поліфонізм його письма, багатогранність, неоднозначність його творчих експериментів зі словом, передає виражений онтологічний зміст, високу театральність реалізації художнього тексту: «Перед заплющеними очима йому була вже не різнобарвна юрба з гострими рухами, а величезний казковий балет, люди в убраннях, що до найменшої хвилястості підкреслювали плинні риси їхніх постатей...» [5, 263].

Витончений драматизм світосприйняття письменника зумовлює динамізм і статичність авторської думки водночас, вираз яких поглиблюється вкрапленнями ліричних відступів, апеляцією до образно-асоціативних реалій національного буття. Останні спроектовані на екзистенційне прочитання національних ментальних символів, як доречно зауважує О. Гонюк, аналізуючи онтологічні мотиви в означеній повісті - кохання та смерті, конфлікту поколінь, цінності людського буття [1, 17]. Драматично-трагічні естетичні переживання героя, які продукує текст Валер'яна Підмогильного як текст модерної культури, що випередив образне мислення митців слова на півстоліття, створюють нове уявлення про людину, про глибини суб'єктивного виявлення внутрішнього світу через домінанти, на нашу думку, театрального бачення буття.

Принципи модерної художньої культури, що відбилися в художній проекції трагіко-драматичного осмислення дійсності В. Підмогильного, покликані впливати на свідомість реципієнта-читача, екзистенційно ускладено повідомляти про звичні явища, виробляти нові засоби художнього мислення. Парадоксальність існування Шаптали в соціумі митець прагне реалізувати за допомогою глибинних проникнень у підсвідомість, за звичні, усталені для загалу межі Добра і Зла, створюючи художній образ як цілісність, удаючись до манери гетерогенного наративу.

Як уважав П. Флоренський, художній твір є естетичною ілюзією, але як би не оброблялася художня форма, все одно вона буде відтворювати щось схоже на реально існуючі образи. Драматично-трагічна ілюзія у творах В. Підмогильного органічно виокреслює рівень занурення естетичної свідомості митця в простір мистецтва слова, що спроектовано на відтворення театрального сприйняття світу.

Авторські прийоми трансляції трагічного засвідчують на художньому рівні слушність вживання філософського розуміння трансфеноменальності буття [6, 120], розвиненого Жаном-Полем Сартром та естетично довершено втіленого В. Підмогильним на рівні тексту, сюжету, проблематики. В. Підмогильний презентує психологізовану концепцію дійсності, насичену трагіко-драматичним змістом. Оригінальність наративної манери, що охоплює характери персонажів (Бабусі Одарки, Галая, Вергуна), вибудовують лінію оповіді, що завершується драматичним фіналом про споглядання людського буття: «І надалі, впоравшись з господарством, він розташовував шахи і гуляв сам з собою» [5, 263].

Драматична природа образного мислення В. Підмогильного зумовлює досконале в художньому аспекті відтворення авторської концепції дійсності, яка побудована на екзистенційному спогляданні духовної природи людини. Модус існування людської особистості у В. Підмогильного, зокрема в повісті «Остап Шаптала», витворюється в межових ситуаціях, які потребують миттєвого вирішення, гуманної реакції та складних соціально-психологічних проблем. Трагіко-драматичні реалії буття письменник мистецьки відтворює за допомогою системи метафор, через які підкреслено експресивність думки, що створює ефект театральності.

Список використаних джерел

Гонюк О. В. Онтологічні мотиви й образи в повісті В. Підмогильного «Остап Шаптала» / Олександра Валеріївна Гонюк // Таїни художнього тексту (до питання поетики тексту) : [зб.наук.праць] / Ред. кол.: Н. І. Заверталюк (наук. ред.). -Д. : Вид-во ДНУ, 2011. - Вип. 12. - С. 16 - 21.

Калініченко О. В. Концепція людини і світу в малій прозі Валер'яна Підмогильного / О. В. Калініченко // Таїни художнього тексту (до питання поетики тексту) : [зб.наук.праць]. / Ред. кол.: Н. І. Заверталюк (наук. ред.). - Д. : Вид-во ДНУ, 2011. - Вип. 12. - С. 120 - 126.

Коломієць Л. Український ренесанс. У пошуках індивідуальності / Л. Коломієць // Слово і Час. - 1992. - № 10. - С. 88 - 91.

Мельник В. О. Суворий аналітик доби: Валер'ян Підмогильний в ідейно - естетичному контексті української прози першої половини ХХ ст. : [монографія] / Володимир Олександрович Мельник. - К. : Ін-т літ-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 1994. - 320 с.

Підмогильний В. Місто. Оповідання. Повість. Романи / Валер'ян Підмогильний / [Упор. В. О. Мельник]. - К. : Наукова думка, 1991. - 791 с.

Сартр Ж.-П. Буття і ніщо. Нарис феноменологічної онтології. Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями / Жан-Поль Сартр // Хрестоматія / [упоряд. В. В. Лях, В. С. Пазенок]. - К. : Ваклер, 1996. - 422 с.

Фролова К. П. Теория и методика применения эстетических категорий в литературоведческом анализе / Клавдия Павловна Фролова. - Д. : ДГУ, 1985. - 97 с.

Размещено на Allbest.ru