Мотив двійника у драмі Франца Верфеля "Людина із дзеркала"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мотив двійника у драмі Франца Верфеля «Людина із дзеркала»

А.В. Дубовик

Мотив двійника досить поширений у світовій літературі. Будучи вкоріненим у глибини людського досвіду, виявляючи притаманну йому універсальну сучасність, цей мотив, однак, актуалізується у певних історичних ситуаціях. Особливо популярною була ця тема у XIX столітті, починаючи від романтизму, але не втратила вона своєї значущості й на початку XX століття, в епоху експресіонізму. Поява двійників на експресіоністичній сцені засвідчила великий інтерес експресіоністів до внутрішнього світу людини, а відтак особливий випадок експресіоністичного проектування особистісного «Я».

На формування концепції «нової людини» в експресіоністичній теорії відчутним є вплив психоаналізу, зокрема, інтерес до проблеми двійників З. Фройда (праця «Незатишне») і розробка цієї теми послідовником З. Фройда Отто Ранком (праця «Двійник»). Функцією двійника є, на думку учених, з одного боку, страхування «Я» від деструкції, протистояння смерті, а з іншого, поява двійника є ознакою наближення смерті. Для експресіоністів з їхнім суб'єктивним баченням світу ситуація загрози власному «Я» оберталась на глобальну загрозу. Герої, які плутаються у своєму «Я», переміщаються в інше, приймають чуже «Я» за власне, ведуть активну боротьбу за досягнення вищого, абсолютного «Я». Подвоєння служить їм також захистом від нівелятивного впливу реальності на особистість. «У “я” повільно виділяється особлива інстанція, здатна протиставити себе іншому “я”, яка служить як самоспостереження і самокритика, виконує роботу психічної цензури і відома нашій свідомості як совість» [1, 273]. Також цілком в експресіоністичному дусі двійник як фактор повторення одного і того ж викликає почуття жахливого. Страх пробуджує те, що здатне нагадати про внутрішньо нав'язане людині повторення.

Мотив двійника є центральним у драмі Франца Верфеля «Людина із дзеркала» (Бр^еїтепзск, 1920), яка завершує експресіоністичний період у творчості письменника. Ф. Верфель написав цей твір під впливом Стріндберга, маючи на меті створити «Фауста» експресіонізму. Він класифікує драму як «магічну трилогію».

На різних стадіях життя головного героя драми Тамала його супроводжує двійник, який водночас є його звабником. Дорога пролягає через три світи: світ духовний, світ еросу і світ слави та влади. Перша частина драми називається «Дзеркало». Дія відбувається у монастирі, високо в горах. Вершина гори є, з експресіоністичної точки зору, кінцевою ціллю розвитку людини, але до цього Тамал ще не готовий. Він повинен позбутися свого ілюзорного існування до цього часу. Монах пояснює йому, що все, що є на землі, під небом, все, що йому трапляється, є його «Я». Він повинен подолати роздвоєність і пізнати єдність. Натомість Тамал бачить у дзеркалі своє відображення, стріляє у нього, звільняючи тим самим свого двійника, про якого говориться, що він схожа. але у жодному разі неідентична Тамалу фігура. Герой і сам спочатку сприймає свого двійника вороже («Ти! Ти - мій ворог!» [3, 21]). Проте людина із дзеркала намагається довести йому свою відданість: «Лише я вірний тобі і захищу тебе від їхньої змови. Хитро я погашу будь-яке незадоволення. Я твій пес, твій кінь, твоя опора. Якщо ж ти помреш, я мушу з тобою в могилу. Чи є кращий доказ любові?» [3, 29]. Двійник пояснює свою суть, заперечуючи, що він є «Я» Тамала: «Я маю власне Я! Я маю власні межі. Я не є ані ти, ані він, ані вона, ані воно, і, як ти бачиш, моя вмирущість у всій своїй повноті є досить значною» [3, 30]. Людина із дзеркала прагне лише слідувати бажанням Тамала, стверджуючи, що знає їх краще і при цьому називаючи його улесливо «богом» і «визволителем»:

Тамал

Що ж хочу я від себе?

Людина із дзеркала

Цього ти ще не знаєш,

Ти, напівсвідомий мандрівник дорогами мрій.

Я - той, хто ще сьогодні запалить тобі світло.

Я - зберігач печаті твоєї справжньої правди! [3, 31]

Двійник виявляється добрим психологом і швидко переконує Тамала у його величі і неповторності. Визнати це заважає йому, з точки зору двійника, лише страх. До того ж, людина із дзеркала свідома подвійності процесу відображення у дзеркалі і, ніби читаючи думки Тамала, доводить йому, що той кривить душею, коли перед дзеркалом визнає свою недосконалість, будучи пер е- конаним у протилежному. Двійник пробуджує у Тамалові приховані бажання, стверджуючи, що той є більше, ніж оригінал, що він є інструмент [3, 36]. Виголошуючи хвалебні промови, які, безумовно, імпонують Тамалу, двійник зваблює його на вчинки, які б не допустила його совість, тобто він відкриває несвідоме і звільняє приховані потяги і бажання героя:

Людина із дзеркала

Лише ти є реальністю,

Джерелом усіх джерел,

З якого все починається

І до якого все зводиться,

Завдяки якому все процвітає!

Ти - визволитель, ти - найвільніший.

І той, що звільнив мене.

Звільнить усіх [3, 37].

Тамал і справді почувається вільним і готовим, як йому здається, до іншого життя. Тамалове ілюзорне «Я» відповідає герою, як відповідає «божому слову жарт», тобто людина є лише химерною тінню своєї вищої самості. «Людина ілюзії, людина із дзеркала є лише чуттєвою людиною потягів, запереченням духовного принципу» [2, 146]. Дорога до звільнення для Тамала в результаті стає довгою і важкою.

Друга частина носить назву «Одне за іншим». Дія відбувається на фантастичному Близькому Сході. Усі фігури, що зустрічаються у цій частині, згідно зі сценічною дією, унаочнюють швидкий ріст Тамала, досягнення ним влади і слави, а потім швидке падіння, яке слідує безпосередньо за тріумфом. Спочатку герой стає батьковбивцею, тоді він накопичує гріхи в області еросу. Тамал спокушає Амфе, дружину свого товариша Джаліфара, а довідавшись про її вагітність, залишає її. Двійник підбурює його до цього вчинку:

Людина із дзеркала

Хворобу твого духу можна легко вилікувати.

Відкинь це, насолоджуйся життям, генію! [3, 94]

Знаючи слабкі місця Тамала, двійник стверджує, що однієї жертви вистачить і цією жертвою повинна стати, звичайно, Амфе. Переконаний у своєму вищому покликанні, Тамал легко погоджується з цим, тобто він віддає перевагу нарцисичній любові до свого «Я». Герой хоче визволити країну Гольсгамба від бога змій Анантаса. На вершині слави, після того, як двійник проголошує його богом, відбувається поворотний пункт в історії Тамала. Народ дізнається про його ганебні вчинки, до того ж, виявляється, що бог змій знову панує в країні.

Третя частина «Вікно» охоплює період зміни і звільнення Тамала від свого примарного життя. Покинутий навіть своїм двійником, який тим часом веде власне розкішне життя, безпомічний Тамал переоцінює свої вчинки. Специфічно експресіоністичний ландшафт - засніжений простір і пустеля - засвідчують втрату орієнтирів у героя. Тамал намагається втекти від свого примарного «Я». Його арештовують і він потрапляє у в'язницю. У різних образах до нього з'являється двійник і прагне знову його звабити. Іронічно звучать слова людини із дзеркала, яка заявляє, що має тепер екзистенційні проблеми. Схоже до Мефіс- тофеля, двійник обгрунтовує важливість своєї функції: «Я - той, хто змушує людей щось робити, привнести в життя трохи життя» [3, 187]. Двійник вважає, що, якби він хоча б на тисячну секунди залишив людину, вона померла б від переживання самотності, і ніхто: ані жінка, ані сім'я, ані колеги не змогли б заповнити цю прогалину. «Я - єдина рушійна сила вашого буття» [3, 188]. Та цього разу Тамал залишається непохитним. Він випиває отруту, помирає фізично, але пробуджується тим самим до нового життя. Звільнившись від фальшивого «Я», Тамал пізнає справжній порядок речей. Боротьба між буттєвим і примарним «Я» закінчується визволенням Тамала.

Отже, нарцисична любов Тамала до свого ілюзорного «Я», що зумовлює втрату любові до інших, веде його шляхом випробовувань, які конкретно загрожують руйнуванням його ідеального «Я», але цей процес видається експр е- сіоністу Ф. Верфелю єдино можливим для досягнення пізнання суті вищого буття. Двійник виступає як захист від страху перед нівелюванням особистісно- го «Я», водночас спричиняючи його деструкцію, без якої, з іншого боку, виявляється неможливим рух до ідеального «Я». Втративши своє дзеркальне відображення, звільнивши свого двійника, Тамал, по суті, здобуває підкріплення, самостійність, надприродні здібності, що знову ж підкреслює особливий інтерес до власного «Я». Симптомом звільнення Тамала є сильне почуття провини, яке він переживає у третій частині драми, при цьому не перекладаючи повністю відповідальність за скоєне на двійника. Фактично, як виняток із правила, він вбиває не двійника, а себе.

Отже, одним із аспектів процесу перетворення і народження «нової людини» в експресіоністичній драмі є мотив двійника, за допомогою якого Ф. Верфелю вдається майже з кінематографічною точністю унаочнити те, що відбувається у внутрішньому світі людини, готової до пізнання вищої істини. Вбиваючи себе, герой здійснює акт духовного очищення.

двійник верфель

Бібліографічні посилання

1. Фрейд, Зигмунд. Жуткое // Фрейд, Зигмунд. Художник и фантазирование / Пер. с нем. Р. Ф. Додельцева. - М.: Республика, 1995. - С. 265-281.

2. Viviani, Annalisa. Das Drama des Expressionismus. Kommentar zu einer Epoche. - Mьnchen: Kurt Wolff-Verlag, 1981. - 186 S.

3. Werfel, Franz. Spiegelmensch. - Mьnchen: Kurt Wolff-Verlag, 1920. - 224 S.

Размещено на Allbest.ru