Художньо-образні особливості жанру гуморески у творчості С. Руданського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Художньо-образні особливості жанру гуморески у творчості С. Руданського

Н.В. Дубовик, Л.В. Мірошніченко

Творчість С. Руданського неодноразово ставала об'єктом наукових студій. У публікаціях Н. Гаєвської, В. Герасименка, М. Гончарук, Г. Зленка, П. Киричка, П. Колесника, М. Перебийноса, І. Пільгука, І. Приходька, М. Сиваченка, М. Чубука, О. Януша досліджено художню та жанрову своєрідність окремих творів автора, здійснено спроби визначити місце творчості митця в літературі другої половини XIX століття. Проте відчувається потреба у більш глибокому, всебічному дослідженні генологічних особливостей гумористичної спадщини письменника, що розширить уявлення про основні формальні параметри його художньої системи, дасть змогу сформулювати головні принципи й окреслити засоби моделювання дійсності в творчості поета, скоригувати на сьогодні уявлення про особливості світосприйняття і світорозуміння автора. Отже, буде актуальним приділити увагу провідним художньо- образним та мовно-стилістичним рисам жанру гуморески у творчості С. Руданського.

І.Франко у статті «До студій над Ст. Руданським» зазначав: «Най- оригінальнішим і заразом найбільше народним явився Руданський в своїх “Співомовках”, в тих коротких епічних анекдотах, котрих сюжет звичайно взятий з уст народу і прибраний в легеньку, сказати б можна, куцу форму народної коломийки» [6, 220].

Досліджуючи особливості жанру співомовок, слід з'ясувати, що вкладав у це поняття сам автор, адже погляди С. Руданського на поезію відрізняються від традиційних літературознавчих; він співомовками називав усі віршовані жанри, вкладаючи в цей новотвір родове означення поезії.

Таку авторську позицію розуміли тодішні деякі літератори - Олена Пчіл- ка, М. Комаров та А. Кримський, який, до слова, зазначав, що під терміном «співомовки» поет розумів віршовані твори загалом - пісні, байки, приказки, поеми. Але І. Франко через недостатню обізнаність із творами С. Руданського звузив розуміння поняття поета, приписавши йому видове, а не родове значення. Авторитет І. Франка як літературознавця на той час мав великий вплив на думку тогочасних дослідників та звичайних читачів, наперекір поглядам С. Руданського, співомовками почали називати тільки його гуморески та жартівливі приказки.

У «Літературознавчій енциклопедії» за редакцією Ю. Коваліва співомовка характеризується як «віршовий жанр С. Руданського, в основу якого покладені народні анекдоти, авторська модифікація гуморески» [2, 425]. За визначенням Ю. Коваліва, співомовки «мають вигляд завершеного, лаконічного на- ративу з дотепним фіналом, містять колоритні замальовки парадоксальних с и- туацій, виповнені каламбурами, пафосом сміхової культури» [2, 425]. руданський художній жанр

Автори «Загального літературознавства» О. Галич, В. Назарець та Є. Васильєв відносять співомовку до ліро -епічних жанрів і позиціонують як «невеликий вірш сатиричного або гумористичного змісту, в основі якого лежить народний анекдот, приказка» [1, 271]. Акцентуються такі жанрові особливості співомовок: «описується один комічний чи трагікомічний випадок, події зображуються стисло, динамічно. Героїв небагато. Кінцівка - це дотепний афористичний вислів» [1, 271].

Ю. Гречанюк у «Лексиконі загального та порівняльного літературознавства» пропонує власне визначення співомовки - це «національний своєрідний жанр української сатирико-гумористичної поезії, в основі якої яскраво виражені фольклоро-етнографічні мотиви, байкарські традиції, втілено притчеві елементи. Для співомовки характерна лірико -романтична манера, зображення епічної відстороненості в авторській оповіді, а при тому часто бурлескність, а іноді й травестія» [4, 543].

Не всі літературознавці вважають співомовки окремим жанровим утворенням. Так, автор «Літературознавчого словника-довідника» Р. Гром'як зараховує вірші С. Руданського до «корпусу гуморесок» [3, 173-174].

Співомовки С. Руданського відзначаються тематичною розмаїтістю. Поет торкався майже кожної сфери життя людини: побуту, релігії, суспільного устрою, минулого України. Умовно їх можна виділити на кілька тематичних груп: співомовки, провідним мотивом яких є викриття потворних явищ тогочасної дійсності («Царі», «Засідатель», «Добре торгувалось», «Коньовський і Радивіл»); співомовки побутового змісту, в яких засобами іронії та гумору висміюються персонажі з народу, їхній побут («Добра натура», «Господар хати», «Верства», «Жонатий»); співомовки, героями яких є служителі церкви («Там її кінець», «Сповідь», «Чого люди не скажуть», «Піп з кропилом»); співомовки з героями козаками-запорожцями («Смерть козака», «Запорожці у короля», «Кошовий у цариці», «Козацькі ксьондзи»), в них гумористичні ситуації створюються дотепністю, кмітливістю, винахідливістю козаків; співомовки, присвячені солдатам царської армії («Вареники», «Варена сокира», «Гусак», «Рибка-с»), у яких герої постають спритними, тямущими; співомовки про циганів («Циган з хроном», «Циган на толоці», «Торбин брат», «Циганський наймит»).

Співомовки С. Руданського - це калейдоскоп, у якому дрібні елементи разом створюють картину великого цілого. Зі співомовок ми дізнаємося про суспільні та побутові явища й відносини, характерні для тогочасної України, про звичаї та ментальність різних націй. Саме за національною приналежністю поета групує дійових осіб. Окрім «хохла» - українця, тут і «лях», і «москаль», і «жид», і циган, трохи рідше - турок і німець.

У народу України, котра не мала своєї державності, на землі якої постійно зазіхали сусіди, ставлення до «прикордонних» націй зумовлювалось історією. Скажімо, поляк-«лях» сприймався як чужовірець, від якого потрібно було боронити рідну землю і православну віру. Для простого українця загроза стати «ляхом» рівноцінна була згубі душі («Згуба душі»). Коли чумак, якого запідозрили у крадіжці сокири, проклинає себе: «Коли я сокиру взяв, / Най я ляхом стану!...»[6, 72] - його побратими лякаються. Згуба душі - окатоличення для українця було страшнішим від смерті. Потрапивши до ляхів у полон, козак виявляє цілковиту зневагу до смерті та своїх ворогів, дошкульно глузує над ними («Смерть козака»). Якими ж постають в очах українця поляки? Мабуть, найхарактерніша риса «ляха» - гоноровитість. Він буде блудити по лісі, але в мужика дороги не запитає, аби не принизити своєї гіпертрофованої аристократичної гідності («Ляцька натура»). Іншим наказує дати хлопові сто нагаїв, бо той, рятуючи «ляха» з води, посмів ухопити його за чуприну («Нагорода»). «Жид» у С. Руданського як не рабин, то орендар. Перший тільки і знає талмуда читати, а другий - гендлювати. Якщо не гендлює, то це рабин. А коли «жид» - рабин, то такий премудрий, що йому уже й говорити нема про що («Два рабини»), або взагалі дар мови втрачає від переобтяження знаннями («Рабин і запорожець»). «Жид»-рабин не вражає українця своєю начитаністю та розумом, а лише розважає дивакуватістю. Для українця незбагненна доцільність рабинової науки. «Жид» -гендляр - це скнара і хитрун. Такий уже скнара, що сам себе перехитрив би («Мошків дах»). «Москаль» підбирає все, що погано лежить. То цупить у баби гуску, а попавшись, викручується: «Вазьмі, бабка, єй-єй, думал, Что ето гусак!» [5, 69]. Іншим разом на очах у баби знімає з плоту полотно, не реагуючи ні на докори, ні на прокльони. Все йому байдуже («Полотно»). У гуморесці «Скачі, Мікалай!» москаль, збираючись украсти коня, дістає з -за пазухи Мико- лая і просить: «Да памагі украсть лошадь - / верхом будєш єхать» [5, 72]. А після невдачі, образившись на святого, волочить його на шнурочку «Нє па- мог мнє вєрхом єхать - / Так скачі за мною!» [5, 72].

У розглянутих вище гуморесках помічаємо цікаву стилістичну особливість: поет використовує прийом імітації чужомовного акценту, що виражається в порушенні норм української мови. Іноді на такому ефекті будується весь текст. Дляприкладу наведемо рядки співомовки «Рабинова дума»: «Далі рабин підійнявся: / “Стійте, - каже, люде! / Послухайте, - каже, люде, / Що то за страх буде! / Що то буде, як весь море / Стане їден море, / І їден горою стане / Весь на світі гори, / І весь дерево на світі - / Дуб їден без міра, / І сокира весь на світі - / Як їден сокира, / І весь люде, що на світі / Які йно єсть люде, - / Їден такий жид великий / Аж до неба буде?! / І як возьме жид великий / Велика сокира, / Як на гора він зрубає / Такий дуб без міра, / І як з гора та на море... / Подумайте, люде!.. / Як великий дуб звалиться, - / Що то за хляп буде!”» [5, 77].

У співомовках С. Руданського відбився складний світ церковних стосунків. Священнослужителі, зображені автором, не дуже ревні щодо своїх обов'язків перед Богом. Як кожного смертного, їх цікавлять, передусім, суто буденні турботи. Їхні думки і зусилля спрямовані не на те, аби благочестивим життям завоювати собі право жити в райських пущах. Їхня мрія - на грішній землі забезпечити собі безбідне існування. Ці риси автор втілює в таких співомовках як «Сповідь», «Там її кінець», «Піп на пущі», «Піп з кропилом», «Піп у ризах», «Хто святив?», «Страшний суд», «Чого люди не скажуть!» та ін. Деякі священнослужителі мало чим відрізняються від урядових здирників, як -то архієрей зі співомовки «Там її кінець». Автор викриває ще одну рису попів - це хабарництво. На прикладі «подольського архирея» схарактеризовано все духівництво, у якого вже стало звичаєм брати хабарі: «Як без грошей була просьба, / то її не приймав» [5, 78].

Поет часто вдається до діалогу, свого улюбленого прийому - зводити на розумовий і моральний поєдинок пана й селянина. У такому змаганні прості люди виявляють завжди перевагу над панами. Вони наділені природним розумом, кмітливістю і в морально -етичному відношенні завжди були вище гнобителів. Поет боронить людську гідність мужика, відстоює права трудящих, засуджує самодурство панів.

Співомовка «Гуменний» С. Руданського також насичена гострою іронією над панством. Дотепно і в той же час глумливо розповідає служник своєму панові про домашні новини. Гумореска побудована за принципом градації - наростання комічно-трагічних елементів - від повідомлення про зламаний «ножик» до жахливих звісток про смерть дружини і безчестя дочки. Причина такої «делікатної» подачі інформації - влучно замасковане, але виразно негативне ставлення гуменного до пана і до всього панського - чи то ніж, дружина, дім чи панська дочка. Це не просто глузування. За наївним тоном гуменного криються безжалісний сарказм, зловтіха підлеглого над паном.

Отже, гуморески С. Руданського - твори реалістично-викривальні. У них основна увага зосереджена на висвітленні стосунків у сім'ї, в громаді, між людьми різних станових груп (пан, піп, корчмар, солдат, селянин, наймит), різних національностей (росіяни, українці, поляки, євреї, цигани, іноді - німці). Беручи теми «з народних уст», поет зберігає народне тлумачення зображуваних епізодів, а також характерів персонажів. Автор ніби сам перевтілювався в оповідача з народу, зовні простакуватого, але дотепного, з лукавинкою, селянина. Використавши як найбільш гнучку форму вислову коломийковий ритм, С. Руданський у своїх гуморесках розгорнув широку панораму життя, створив галерею характерних типів.

БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ

1. Галич, Олександр. Загальне літературознавство: навч. посіб. / О. Галич, Рівне: КП «Рівненський Будинок науки і техніки», 1997.

2. Літературознавча енциклопедія: у 2 т. Т. 2 / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. Київ: Академія, 2007.

3. Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. Київ: ВЦ «Академія», 2007.

4. Лексикон загального та порівняльного літературознавства / редкол.: А. Волков (гол.ред.) та ін. Чернівці: Золоті литаври, 2001. С. 543.

5. Руданський, Степан. Усі твори водному томі / передм. Г. Латника. Київ: ВТФ «Перун», 2007.

6. Франко, Іван. До студій над Ст. Руданським // Франко І. Зібр. творів: у 50 т. Київ: Наук. думка, 1980. Т. 28.

Размещено на Allbest.ru