Символічний гербарій кохання поезії європейського романтизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Символічний гербарій кохання поезії європейського романтизму

Маркова М.В.

Тяжіння до символу й символіки як іманентних засобів художнього вислову належить до найістотніших складників поетики романтизму, зважаючи на що інтерпретація та реінтерпретація романтичної символічної парадигми завжди залишається актуальною для науки про літературу. Мета нашої розвідки полягає у висвітленні проблеми символічної репрезентації кохання через художні образи флори у поезії європейських романтиків, що в сучасному літературознавстві або цілком оминається увагою, або лише спорадично порушується у зв?язку з іншими питаннями (див., зокрема, праці Михайла Алексєєва [1], Маркуса Вулфа [20], Михайла Епштейна [18], Олени Круглової [7], Ніни Чамати [14], Сергія Шервінського [17]), а відтак потребує свого вирішення.

Головний теоретик німецького романтизму Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінґ писав: «растение существует не ради себя самого, но для обозначения чего-то другого» [16, 346]. Повз увагу мислителя не пройшла особлива зацікавленість романтичних митців флористичною образністю і символікою. Причину зазначеного інтересу він вбачав у тому, що в світі природи рослини найбільше схожі на людину, а тому постійно ваблять її до себе. Лише їм та людям притаманне вертикальне положення, тоді як для тварин, котрих традиційно вважають ближчими до людини, характерним є положення горизонтальне, що виявляє всю їхню приземленість [див.: 16, 369]. Очевидно, саме через спрямованість рослин у небо - такий специфічно романтичний потяг до безконечного - флора була близькою романтикам, котрі називали її «найбільш моральною та прекрасною формою» серед усіх природних форм [9, 224].

Рослинні образи часто були тим стрижнем, довкола якого будувався ліричний сюжет романтичного твору. Засвідчити це може навіть простий перелік назв: «Лавр» («Laurel») (П. Б. Шеллі); «Нарциси» («Daffodils») (В. Вордсворт); «Дерево отрути» («A Poison Tree») (В. Блейк); «Роза», «Вишня», «Анчар», «Цветок» (О. Пушкін); «Незабудка», «Тростник», «Три пальмы» (М. Лермонтов); «Лілії» («Lilije»), «Первоцвіт» («Pierwiosnek») (А. Міцкевич); «Квіточка», «Рожа», «Кульбаба», «Березка» «Явір, тополя й береза» (М. Костомаров) тощо. Звісно, не в кожному випадку маємо справу із символом, проте частотність рослинної символіки у європейському романтизмі висока: незважаючи на те, що рослинність є нижчою формою життя, для романтиків у ній з якоюсь дивовижною простотою проступали первісні закономірності буття, що в художньо-естетичній цілісності літературного тексту отримували своє вираження через символ.

Семантика романтичного символічного гербарію дуже широка, проте символічним сенсам, пов?язаним зі сферою інтимних почуттів людини, її емоціями та переживаннями, належить тут провідне місце, адже «для романтиків головним було вираження духовного і душевного змісту… у романтичних образах-символах є головним чином духовна чи душевна перспектива, що відкриває бездонні глибини й безмежні горизонти життя людського духу й душі» [10, 15 - 16].

Відзначимо також, що в плані функціонування рослинних символів література романтизму виявляє певну інертність та успадковує основний масив символічних сенсів художніх образів флори з доромантичної літературної традиції, переважно класицистичної. Тому якщо говорити про переважання в символічному гербарії епохи романтизму тієї чи іншої символічної парадигми, то слід стверджувати, що такою парадигмою була насамперед греко-римська, у якій, починаючи десь із VI ст. до н. е. - часу, коли жили і творили відомі представники давньогрецької монодійної лірики Алкей, Сапфо та Анакреонт - кохання незмінно пов?язувалося з трояндою. При цьому, як наголошують російські літературознавці М. Алексєєв та С. Шервінський, уже в часи раннього романтизму функціонування художнього образу цієї квітки у подібному символічному контексті характеризувалося певною застарілістю, «стертістю», набирало майже «бутафорського характеру» [1, 371; 17, 138] (див., напр., присвяту до поеми «Вуста і чаша» Альфреда де Мюссе, «Измены» Олександра Пушкіна, «Анні» Едгара По тощо). Також майже типовим місцем романтичної літератури став мотив кохання троянди і солов?я (див., розповідь Бальтазара у казці Ернста Теодора Амадея Гофмана «Крихітка Цахес», поезії Олександра Одоєвського «Соловей и роза», Афанасія Фета «Соловей и роза», Олександра Корсуна «Від чого?»), що лише іноді набував оригінального потрактування, як, наприклад, у вірші О. Пушкіна «Соловей и роза» (1827), де розгортання традиційного ліричного сюжету спрямовується автором у філософське русло й підіймається до рівня осмислення естетичної проблеми митця та публіки.

Для детальнішого аналізу символічної репрезентації кохання через художній образ троянди звернімося до творчості англійського поета-лейкіста Семюеля Тейлора Колриджа. Основний масив поезій, де образ троянди функціонує із таким символічним навантаженням, має автобіографічний підтекст і написаний митцем у часи палкого захоплення Сарою Фрикер та протягом щасливих років їхнього подружнього життя. Саме першій дружині С. Т. Колриджа присвячений вірш під назвою «The Rose» («Троянда»).

Ліричний герой твору, максимально зближений із самим автором, закохується в Сару тоді, коли зриває в саду троянду, а всередині раптом знаходить саме Кохання, персоніфіковане, як можна припустити, в образі античного Ерота. У тексті поезії про це ніде прямо не говориться, проте Кохання у С. Т. Колриджа має крильця, його голова оповита яскравим вінком, а на мовному рівні цей іменник субституюється займенником - «він» («he»), а не «воно» («it»):

I pluck'd the Gardens's pride!

Within the petals of a Rose

A sleeping Love I' spied.

Around his brows a beamy wreath

Of many a lucent hue;

All purple glow'd his cheek, beneath,

Inebriate with the de» Подаємо власний підрядковий переклад: «Я зірвав гордість Саду! // Всередині трояндових пелюсток // Я знайшов Кохання, що спало. // Навколо його голови - сяє вінок // Багатьма яскравими відтінками; // Його щоки палають пурпуром, // Оп'янівши від роси». [19, 65].

Цілком можливо, що прийом персоніфікації Кохання англійський романтик запозичив у свого видатного співвітчизника Вільяма Шекспіра, чию творчість він добре знав і навіть спеціально досліджував (див. для порівняння сонети 153 і 154). Припустимо також, що шекспірівське коріння може мати і використаний С. Т. Колриджем в аналізованому вірші бароковий образ саду як символ поетової душі (хоча творчість В. Шекспіра традиційно вважається вершиною англійського гуманізму, вона водночас виявляє багато типових рис хронологічно пізнішої культурної доби бароко). З цієї точки зору образність поезії англійського романтика слугує для перенесення перипетій внутрішнього світу у зовнішній, предметний план, а сам вірш прочитується як алегоричне змалювання зародження і розвитку любовного почуття у серці поета.

Зірвану троянду ліричний герой С. Т. Колриджа пришпилює на груди Сарі, де вона має символізувати її любляче серце, для нього ж незвична квітка стає центром світобудови («I'll fix my empire here» [19, 66]), навколо якого з цього моменту обертається увесь всесвіт: так художній образ квітки, окрім любовно-еротичних, набуває ще й містичних символічних сенсів. Надзвичайно важливою при цьому виявляється внутрішня форма представленого символічним образом троянди концепту, зокрема його звукове оформлення, адже в англійській мові звуковий склад лексеми «rose» цілковито повторюється у слові «eros», що неминуче зумовлює їх асоціативне зближення.

Згодом, коли стосунки митця та Сари Фрикер зайдуть у критичну фазу, а на життєвому горизонті С. Т. Колриджа з'явиться нове кохання в особі Сари Гатчинсон, романтик знову звернеться до символічного образу троянди, із жалем відзначивши, що квітка його першого кохання згубила свої пелюстки, залишилися лиш колючки:

And the rose <…>

Stands, like some boasted beauty of past years,

The thorns remaining, and the flowers all gone «І троянда <…> // Стоїть, як гордовита краса минулих років, // Терни залишились, а квіти всі відійшли». [19, 411].

В українській літературі, де класицизм не набув повноцінного розвитку (виявився лише на рівні окремих текстів: «Енеїда» Івана Котляревського, творчість Петра Гулака-Артемовського), а культурний зв?язок з античністю, на відміну від західноєвропейських літератур, був опосередкований, кохання символічно репрезентується через образ троянди не так інтенсивно. Та й і у тих випадках, коли зустрічаємо таке функціонування цього образу, його співвіднесеність із античною традицією є дуже сумнівною. Зважаючи на своєрідність українського романтизму, що проявилася у його посиленому фольклоризмі, набагато логічніше припустити народнопоетичне походження такого символічного навантаження цієї квітки (для прикладу див. поезію Олександра Афанасьєва-Чужбинського «Прощання», де на користь фольклорної традиції свідчить, зокрема, те, що автор не називає троянду трояндою, а цілком у дусі української народної пісні - «рожевим цвітом» [13, 235], тобто цвітом рожі). символ поетика романтизм художній

Для символічного втілення кохання українські поети-романтики часто використовували художній образ барвінку. За Миколою Костомаровим, таке символічне значення цієї рослини походить з її використання у домашньому побуті й святах (вінки з барвінку одягали на голову закоханій парі, котра вінчалася у церкві, коси нареченої теж квітчали барвінком) [6, 61]. Зазначимо також, що М. Костомаров був першим, хто звернув увагу на непересічну любов до флори як стійку рису українського менталітету, що відбилася поміж іншим і на національній літературі. Досліджуючи природну символіку українських народних пісень у фундаментальній праці «Об историческом значении русской народной поэзии» (1844), вчений звертає першочергову увагу саме на символіку рослинного світу, адже це, на його думку, «її («природної» символіки - М. М.) найважливіша і найобширніша частина» [6, 60].

Повертаючись до символіки барвінку, розглянемо поезію Тараса Шевченка «Н. Я. Макарову». Зважаючи на невеликий обсяг твору, процитуємо його повністю:

Н. Я. Макарову

На пам?ять 14 сентября

Барвінок цвів і зеленів,

Слався, розстилався;

Та недосвіт перед світом

В садочок укрався.

Потоптав веселі квіти,

Побив… Поморозив…

Шкода того барвіночка

Й недосвіта шкода! [15, 601].

Процитований вірш належить до т. зв. «Ликериного циклу» - групи віршів, пов?язаних з історією взаємин Тараса Шевченка і Ликери Полусмакової (справжнє ім?я - Гликеря Полусмак, в заміжжі Яковлєва), куди поряд із цим твором входять також такі вірші, як «Ликері» та «Л.» Олександр Дорошкевич, а слідом за ним Юрій Івакін стверджували, що до циклу також слід включити вірш «Росли укупочці, зросли». Анатолій Ткаченко сюди ж відносить і поезію «Не нарікаю я на Бога…» [12].. Як слушно зауважує відомий літературознавець Анатолій Ткаченко, «реальні драматичні колізії, внаслідок яких з?явився цикл, в основному відомі, однак варто стисло нагадати їх, оскільки інтерпретація в багатьох випадках видається спірною» [12].

Ликера Полусмакова - кріпачка батьків Шевченкового знайомого Миколи Макарова, якому, власне, присвячено вірш; останнє кохання українського поета. Познайомившись із дівчиною на одному з літературних вечорів, що відбувалися в родині Карташевських (В. Карташевська - тітка М. Макарова по батьковій лінії), влітку 1860 р. Т. Шевченко просить її одружитися з ним. Пропозиція митця простій кріпачці викликала непересічний резонанс, а подекуди й пряме несхвалення в оточенні поета, свідченням чого є листи його близьких друзів Олександри Білозерської-Куліш, Надії Кибальчич, Надії Білозерської-Забілої, Марка Вовчка, Василя Білозерського, в яких обговорюються можливі варіанти того, як «расстроить свадьбу Шевченко» [8, 97]. А між тим весілля Т. Шевченка «расстроилось» само собою. За припущенням Олександра Дорошкевича, сталося це між 9 і 11 вересня [3, 88]. Він же висловлює найбільш вірогідну версію причин розриву поета з Ликерою - зрада останньої з репетитором, якого Т. Шевченко спеціально винайняв для освіти кріпачки. Проте яку конкретно подію відбиває винесена автором у присвяту дата - 14 вересня - невідомо.

На нашу думку, найбільш вдала і практично вичерпна інтерпретація поезії «Барвінок цвів і зеленів…» належить провідному українському шевченкознавцеві Юрієві Івакіну, котрий пише: «Вірш є інакомовною розповіддю Шевченка про свій нещасливий намір одружитися з Л. Полусмаковою: перша реакція на крах надій поета мати власну родину вилилася в овіяну щемливим смутком ліричну пейзажну мініатюру. Двоплановий сюжет твору реалізується у символічній структурі через опис - картину природи, таким чином, життя природи стає предметним вираженням драматичних переживань ліричного суб?єкта. І хоча в тексті відсутні прямі відсилки до другого плану, певна, стала за змістом дешифровка підтексту, як і сам факт його наявності для читача, обізнаного з українського народнопісенною символікою, подіями Шевченкового життя того часу, коли був написаний твір, видаються очевидними. Текст вірша сприймається і як опис природного явища, і як розповідь про життєву драму автора, подану узагальнено завдяки паралелі з предметним світом. Кожне зі слів основної частини твору поєднує два значення - пряме і переносне. Тема вірша - любовна драма, в основі якої, за трактуванням Шевченка, - крихкість і нетривкість людських взаємин» [4]. Проте у розвідці літературознавця не знаходимо однозначного потрактування центральних тематичних образів поезії - барвінка й недосвіта (ранкового приморозку). Спираючись на найпоширенішу традицію їх інтерпретації, що йде ще від Олександра Кониського («Кого поет розумів під барвіночком? Я гадаю, що Ликеру, а може, й себе з нею… А недосвіт? На мою думку, недосвіт - всі оті пащекування, що ширили про Ликерію» [5, 370]), Ю. Івакін лише дещо уточнює і розширює її: «Гадаємо, що образність вірша може сприйматися також і в іншій, загальній площині: барвінок… - це не тільки символ весілля, одруження з Ликерою, якого так бажав Шевченко, а й образ його сподівань. Мрій про родинне щастя, так само як і недосвіт (весняний передсвітанок) - не тільки пересуди, плітки з приводу його сватання до Ликери, люди (серед них були близькі друзі Шевченка), які прагнули перешкодити його весіллю, загалом обставини, що роз?єднали наречених, а й власні сумніви поета перед важливим життєвим кроком» [4].

Ми дозволимо собі не погодитися із такими міркуваннями дослідника і висловити припущення, що образ барвінка в аналізованому вірші Т. Шевченка, свідомо і цілеспрямовано стилізованому під народнопоетичну форму, має усталену фольклорну символіку і є втіленням кохання поета. Як і у С. Т. Колриджа, на це вказує художній топос твору - садочок - символ душі, аналогічний до того, який маємо у поезії англійського романтика. Що ж до недосвіта, то найпереконливішою нам видається інтерпретація цього образу А. Ткаченком, котрий припускає, що під ним Т. Шевченко розуміє адресата свого твору - М. Макарова. На користь такого припущення свідчать і спогади самої Л. Полусмакової, записані К. Широцьким, у яких вона обмовляється про те, що мала певні стосунки зі своїм паном, і «Макаров хотів собі мене приобрісти!» [11, 288]. У світлі цієї гіпотези А. Ткаченко також дає відповідь на запитання, котре досі не було розв?язане в українському шевченкознавстві: чому поетові «недосвіта шкода»? На думку вченого, Т. Шевченко «завдяки прихованому образному паралелізму відкривав перед «доброзичливцями» завісу над тим, що буде і з ними, і з їхніми суєтними пристрастями у світлі вічності» [12] - вони розтануть, як ранковий приморозок у першому промінні сонця.

Насамкінець зазначимо, що наша розвідка не вичерпує всіх аспектів, що стосуються проблеми символічного гербарію кохання в поезії європейського романтизму: так, поза увагою залишилася творчість німецьких, французьких, італійських, польських, російських романтиків. Однак здійснена інтерпретація поетичних текстів представників двох національних літератур, що репрезентують різні різновиди романтизму - західноєвропейський (С. Т. Колридж) та східноєвропейський (Т. Шевченко) і виявлені між ними типологічні збіги дають підстави зробити висновок про те, що символіка рослин часто відіграє у любовній ліриці європейських романтиків роль своєрідного «маркера зв'язку з біографією митця» [2, 197] та вимагає «декодування з огляду на життєву ситуацію автора» [2, 197].

Література

1. Алексеев М. Споры о стихотворении «Роза» / М. Алексеев // Пушкин : cравнительно-исторические исследования / М. Алексеев - Л. : Наука, 1984. - С. 337-387.

2. Бистрова О. Слово - образ - символ у художньому тексті / О. Бистрова. - Дрогобич : РВВ ДДПУ ім. І. Франка, 2008. - 200 с.

3. Дорошкевич О. Трагедія самотнього чуття / О. Дорошкевич // Життя й революція. - 1926. - № 9. - С. 73-89.

4. Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський : Хроніка його життя / [упоряд., підгот. текстів, передм., приміт., покажч. В. Смілянська]. - К. : Наукова думка, 1991. - 702 с.

5. Костомаров М. Слов'янська міфологія : вибрані праці з фольклористики й літературознавства / М. Костомаров ; [упор., прим. І. Бетко, А. Полотай]. - К. : Либідь, 1994. - 384 с. - (Літературні пам'ятки України).

6. Круглова Е. Символика розы в русской и немецкой поэзии конца XVIII - начала XX веков : опыт сопоставления : диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук : 10.01.01 - русская литература ; 10.01.03 - литература народов стран зарубежья (западноевропейская литература) / Е. Круглова. - М., 2003. - 228 с.

7. Листи Марка Вовчка. У 2 т. / [упоряд. Б. Лобач-Жученко, В. Дорошкевич]. - К. : Наукова думка,1984.

Т. 1. - 1984. - 400 с.

8. Лосев А. Проблема символа и реалистическое искусство / А. Лосев. - 2-е изд., испр. и доп. - М. : Искусство, 1995. - 320 с.

9. Наливайко Д. Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба романтизму : підручник / Д. Наливайко, К. Шахова. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2008. - 416 с.

10. Спомини про Т. Шевченка п. Ликерії Яковлевої (Полусмаківни) / [запис К. Широцького] // Літературно-науковий вісник. - 1911. - Кн. ІІ. - С. 284-289.

11. Українські поети-романтики : Поетичні твори / [упоряд. і приміт. М. Гончарука ; вступ. ст. М. Яценка ; ред. тому М. Яценко]. - К. : Наукова думка, 1987. - 592 с.

12. Чамата Н. «Барвінок цвів і зеленів…» / Н. Чамата // Смілянська В. Структура і смисл : спроба наукової інтерпретації поетичних текстів Тараса Шевченка / В. Смілянська, Н. Чамата. - К. : Вища школа, 2000. - С. 93-96.

13. Шевченко Т. Кобзар / Т. Шевченко. - Х. : Школа, 2002. - 640 с.

14. Шеллинг Ф. В. Й. Философия искусства / Ф. В. Й. Шеллинг ; [пер. с нем. П. Попова]. - М. : Мысль, 1999. - 608 с. - (Классическая философская мысль).

15. Шервинский С. Цветы в поэзии Пушкина / С. Шервинский // Поэтика и стилистика русской литературы / [редкол. : М. Алексеев (отв. ред.), П. Берков, А. Бушмин, Д. Лихачев, В. Малышев]. - Л. : Наука, 1971. - С. 134-140.

16. Эпштейн М. «Природа, мир, тайник вселенной…» : система пейзажных образов в русской поэзии / М. Эпштейн. - М. : Высшая школа, 1990. - 303 с.

17. Coleridge S. T. Poems / S. T. Coleridge. - London : David Campbell Publishers Ltd., 1999. - LXI, 589 p.

18. Wolf M. Freimaurertum bei Puљkin : Einfьhrung in die russische Freimaurerei und ihre Bedeutung fьr Puљkins literarisches Werk / M. Wolf. - Mьnchen : Verlag Otto Sagner, 1998. - 115 + LXXIII p.

Анотація

Стаття присвячена проблемі символічної репрезентації кохання через рослинні образи у поетичних текстах європейського романтизму. На прикладі творів англійського письменника-лейкіста Семюеля Тейлора Колриджа та видатного українського митця Тараса Шевченка авторка аналізує функціонування художніх образів троянди та барвінка як символічних втілень любовних почуттів романтиків.

Ключові слова: барвінок, гербарій, кохання, поезія, романтизм, символ, С. Т. Колридж, троянда, Т. Шевченко, флора, художній образ.

В статье рассматривается проблема символического представления любви с помощью растительных образов в поэтических текстах европейского романтизма. На примере творчества английского писателя-лейкиста Сэмюэля Тейлора Кольриджа и выдающегося украинского поэта Тараса Шевченко автор анализирует функционирование художественных образов розы и барвинка как символических воплощений любовных чувств романтиков.

Ключевые слова: барвинок, гербарий, любовь, поэзия, роза, романтизм, символ, С. Т. Кольридж, Т. Шевченко, флора, художественный образ.

The article is devoted to the problem of love?s symbolic representation with the help of vegetable images in poetical texts of the European Romanticism. On the base of English artist Samuel Taylor Coleridge?s and Ukrainian outstanding poet Taras Shevchenko?s works the author analyses the functioning of rose?s and periwinkle?s images as symbolic embodiment of romanticists? loving feelings.

Key words: flora, herbarium, image, love, periwinkle, poetry, Romanticism, rose, S. T. Coleridge, symbol, T. Shevchenko.

Размещено на Allbest.ru