Любов у парадигмальній моделі новелістики В. Підмогильного

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний гірничий університет

ЛЮБОВ У ПАРАДИГМАЛЬНІЙ МОДЕЛІ НОВЕЛІСТИКИ В. ПІДМОГИЛЬНОГО

Цюпяк І. К.,

кандидат філологічних наук

Феномен любові в інтерпретації В. Підмогильного сприймається тільки в соціопсихологічному контексті його доби. В новелах “Добрий Бог”, “Гайдамака”, “Ваня”, “На селі”, “Син”, “Військовий літун”, “Третя революція”, “В епідемічному бараці”, “Старець”, “Сонце сходить” та інших, а також у романах “Місто”, “невеличка драма” повісті “Повість без назви” любов варіюється в різних соціопсихологічних координатах буття, є багато змістовною психомоделлю творення образів людей пореволюційної дійсності. Художнє втілення аспектів зображення любові вмотивовано характером світосприйняття, стильовими домінантами, концептами душі і тіла в їх вічному змаганні, суровою аналітичністю письма та перебуванням В. Підмогильного між розумом та ірраціональністю, коли вся дійсність і людина в ній вимірюється універсаліями буття, образами - символами, кодами, міфологемами. Тоді ніч і день, вечір і сутінки, сонце і місяць є психологізованими екзистенціалами, притаманними суворому психоаналітику, яким залишається письменник в контексті сучасних інтерпретацій.

Лазерний розтин людини пореволюційності, визначив і відповідну методику художнього застосування зображально-виражальних засобів аж до використання світла, кольору, солярної символіки, що увиразнює соціальні та психологічні колізії. Екзистенціали Я - страх, життя, смерть, мрія, надія, бажання, прагнення, фройдистські спонуки людського тіла, підсвідомі та соціально забарвлені, у В. Підмогильного виявлювані на мікрорівні, втілені в структурах образів, моделях, схемах, психограмах. В яких параметрах, модусах виявляється статус особистості і найвищого її синтезу - любові в інтерпретації новеліста? Це не тільки тематика і проблематика, здійснювана в соціопсихологічній парадигмі, провідних стильових домінантах, синергетичності образу Я і його героїв, - а й мікрорівневий аналіз тексту, і статистичністю його тезаурусу та застосування для їх розуміння інформативних, соціометричних, соціонічних технологій. За такого підходу вагомішого змісту набувають слова письменника: “Смерть - дрібниця. Родився - помер. А перемежок між цими бігунами - життя. Це формула. Підставиш у цю формулу людину - кінцеь, помре” [2, 51].

Як і навіщо “підставляє” своїх героїв у цю формулу, любовну модель В. Підмогильний? Це почасти спостерігаємо у новелі “Добрий Бог”, у якій любов і вартість людини постають в єдності, взаємоувиразнюючи концепцію, повторювану в нових модифікаціях майже у кожному творі письменника. Саме з цього любовного концепту розпочинається новелістика В. Підмогильного. З першу Віктор Хобровський досягає мети життя, - покохав жінку, Куся відповіла йому взаємністю: “ - чоловік тільки тоді вартий чого-небудь, коли знайдеться жінка, котра покохає його й захоче зв'язати з ним своє життя на підставі цього кохання. Я маю дев'ятнадцять років, і вже знайшлася така жінка. Виходить, що я маю людську вартість ”[2, 28].

У цій новелі порушується набагато складніша проблема, ніж це здається на перший погляд. Йдеться про зраду людиною своєї вартості під впливом випадку. І коли Віктор взнав, що Куся вагітна, - він молився, щоб успішно пройшов аборт. Сам же зраджує Кусю. “Віктор після того ходив у церкву й довго молився, щоб Бог простив йому невільну зраду. Себе ж він й надалі вважав чистим і вірним Кусі” [2, 33]

Пізніше приревнувавши Кусю, Віктор хоче покінчити життя самогубством і клянеться іменем Бога, що виконає цей вирок. Насправді, як точно визначила Куся, - Віктор - боягуз. Вся його поведінка мотивується обставинами, у яких він завжди виправдовує своє лукавство. “Бог добрий, милосердний. Він простить, простить… я молитись буду кожного ранку й вечора, й він простить, бо він добрий, несказанно добрий. Він простить за клятьбу, він простить за все… буду жити. Буду жити, жити …”

Сповнений вщерть радості, немов несподівано визволившись з глибокого холодного льоху, де йому належало ще довго гнити й страждати, забувши про те, що він уже не має людської вартості”” [2, 42].

Модель людської вартості поліаспектна, але кожен її аспект щораз наповнюється новим співзвуччям, вивіряється любов'ю у розмаїтті й значущості цього слова, зміст її спроектовується на соціопсихологічні, морально-етичні стани суспільства у цьому плані характерна новела “Ваня” у якій порушено проблему гріха, самопокари й жертовності семилітньої дитини, яка на свої плечі взяла гріхи батьків: “І думав він про те, що вже нічого вже не може зробити для Жучка, а хотілось зробити щось і цим “щось” спокутувати свій гріх. Хотілось щоб зараз із гущавини очерету вийшов чарівник з золотим костуром і сказав:

- Ваню, хочеш, я тебе з'їм,а зате Жучок буде жити?

Ваня відповів би без вагань:

– Їж швидше…” [2, 68].

Проблема любові, покари і жертовності зіткнулась із садистськими діями, змодельованими автором, щоб в психоаналітичному вимірі показати полярність та невідмежованість цих категорій в юній душі хлопчика. Мета подібного моделювання - створення наративу, аналітичної психограми, алгоритму розщепленої свідомості в зламну мить втрати любові.

Психоаналітичні принципи такого сюрреалістичного зображення маємо в новелі “Cтарець”. Антилогізми ніч-день, любов-приниження її, тіло, обездуховлене обставинами, - наповнюється онтологічним змістом. “… З упертим нахабством блимали ліхтарі, гадаючи своїми проміннями знайти й освітити вічно величне обличчя її [ночі - І.Ц.]; виходили на вулицю жінки, показували під ліхтарями, своє жовте, слизьке тіло та нашвидку запродували і себе, і тих людей, що могли б родити.

Ніч же мусила все покривати і все терпіти: вона плакала від цього, плакала так само тужливо спокійно, якою й сама була. Замість слів чарівних падали її сльози на землю росою, - холодною, як самотність, чистою, як моління, тихою як сум… ” [2, 75].

Ніч є багатомірним тлом, контрастні її зміни психологізуються, залежні від психостанів персонажів. Ніч і жінка, вдень, вранці. Їй, крадійці, подаровано поцілунок у новелі “Як сходило сонце”. Ніч і жінка всім підтекстом передають гуманістичний пафос автора в новелі “Старець”. Життя безіменної баби повії Гальки В. Підмогильний зумів змалювати в освітленні місяця: “На небо вискочив місяць, зазирнув у вікно і засвітився на Гальчиному обличчі білявенькими іскрами - дрібними й легенькими. Вони розкидались, розсипались на рожевості її лиця, запалювались холодними вогниками на червоних губах, плигали в темряву карих очей, робили їх блискучими й глибокими, як віра” [2, 79].

Коли ж насильно Тиміш хоче заволодіти її тілом, вона несамовито відбивається, стає жорстокою: “… Обличчя її в момент потемніло, згасли блискучі очі, губи і щоки змарніли, а місячний промінь без найменшого згуку сковзнув у повітрі, впав додолу й завмер там” [2, 80].

Жінка, як таїна ночі, зустрічається випадково Петрові в новелі “На селі”. Ніч і жінка в універсальній їх інтерпретації обрамляються фоновими вкрапленнями аж до синестезійного їх вираження. Саме на їхньому тлі відбувається непередбачувана зустріч з Оксаною, нежданий поцілунок і високий злет почуттів Петра, притлумлених тим, що як виявилось, Оксана була нареченою Олелька. “Силкувався не думати, бо ніч була дзвінка й чиста, як лід, - то ще ненароком виплигне думка з голови, вдариться об шибку якоїсь хатини, і людина, що спить там, розбуркається, висунеться в двері й промовить:

- Мало того, що цілувався, та ще й спати не дає: ходить й думає тут” [2,89].

Жінка, як омана, висушена сонцем. Зрештою ніч єднає, а сонце роз'єднує. Ця модель не потребує її визнання за достовірну дійсність, це відзекалення буття в тій психологічній площині, яка уможливлює в підтексті сказати так, що в тих умовах сприймалось як виклик владній системі: “О, як я сумую за тобою, ноче, що родиш казки дивовижні, коли все тихо навкруги, коли всі сплять!”

Потім добув з-під лави лантуха і почав з презирством шпурляти туди зі столу соціалізм - породження сонця””[2, 93].

Ця метафора надто багатозначна, символізує крах оман юного Петра-студента, тих почуттєвих спонук, тілесних за своєю природою, як і в усіх новелах вони мають соціопсихологічний підтекст без політичних приписів і звинувачень В. Підмогильного. Тіло, тілесне самовираження, любов, як похідна від тіла, в інтерпретації письменника детермінується обставинами, станом суспільних відносин, побутом, революційною, класовою свідомістю, що спостерігаємо і в сучасній культура постлюдскості, в зовнішніх декораціях тіла (татуювання, пірсинг тощо). На думку Ольги Гомілко, якщо “людське тіло в сучасній культурі невільне, воно не має можливості бути самим собою, тому потрібно змінити його типологію, піддавши сумніву те, що обмежує його, що перетворює його на ту чи іншу ідентичність”[1, 296].

Онтологічний статус тілесного світу героїв новел в їх любовних моделях, створених новелістом, як антропологічний феномен в конкретних художніх ситуаціях має екзистенційний вимір, в якому буття також постає як випадок і подія, самозречення свого Я, як це маємо в новелах, романах та повісті “Остап Шаптала”. Я жінки і чоловіка, яке стверджується любов'ю, водночас руйнується детермінантами доби, сутністю тоталітарного режиму. Якою може бути любов в такому суспільстві на психоаналітичному рівні змодельовано в новелі “В епідемічному бараці”. Слова моління перед Хрестом і ниць розпластані тіла в бараці, де все стогнало і вмирали люди з нереалізованими думками створюють той локальний колорит ночі коли Пріся віддалася начальнику станції: “Ніч… була скляна й нерухома. Здавалось, дерева застигли в камінь і дихати було важко…, … тіло розкладалось у беззв'язову массу” [2, 105].

Цей мотив ніби спонтанно розвивається в новелі “Проблема хліба”. Від імені Я стверджується думка про хибність ототожнення ідеї твору з думками автора, що культ тіла зводиться до наповнення шлунка: “Адже ж немає сумніву що мавши тіло жаби, людина любила б його так само, як і теперішнє, й так само вславила б його в мармурі, малюнках і слові”[2, 123].

Обезвартіснення тіла кидає героя в обійми торговки пиріжками. Проте він почуває себе на високій горі поряд із сонцем “Я споглядаю сам себе. Там, на базарі, де моя подруга продає пиріжки, - сварка, лайка, заздрість, брехня, - а я виростаю з цього, як холодна хризантема на угноєній землі… Так де-не-де на ланах життя повстаємо ми, самотні, пишно-холодні квітки, і вдивляємось у самих себе, як у безодню світла і тіні” [2, 130].

Саме ці психоперехідні стани людини і психологізовані картини природи в синусоїднім розходженні і сходженні символізують в образі зганьбленої Ксани, яка перебувала в якімсь летаргічнім сні, втечі від реальності, ідею зґвалтованої революції. Відсторонення від себе, обезволення, захоплення і несвідома любов до Махна коштували Ксані життя. “Бачити його - це була найтаємніша її мрія, найглибше прагнення решток її душі… Він прилучив її до свого таємного походу по землі: він був її невиразні кошмари, нерухомість її очей і дотики тонких пучок до обличчя” [2, 227]. підмогильний новела любов соціопсихологічний

Психоряд архетипів революційної дійсності доповнює “класово-божевільна” Веледницька, хвора жінка, яку прагнуть виселити в підвал: “То ви хочете кинути її сухотні кістки в нашу страву, але не кожному таке вариво смакуватиме” [2, 237].

Новелістичний сюжет, лаконізм, ущільненість часово-просторових рамок новели вимагали високої концентрації, тих парадоксальних фіналів з глибоким соціопсихологічним підтекстом. Всім цим розмаїттям художніх засобів, навіть декількома репліками письменник умів розвінчати міфи пореволюційного поцінування людини, її буттєвих станів:

“- А ваша дружина бере чотири обіди, - сказав дорогою голова ЖК до інженера.

- Хіба я не маю на це права?

- Так, тільки ж страва з людськими кістками, як ви сказали, а ви їсте.

Голова ревіскому насупився.

- Доконечність, - пробурмотів він. - Економічна доконечність, сильніша за нашу волю” [2, 237].

У всіх новелах, романах, повістях В. Підмогильного за Фройдиськими комплексами, впливами французької літератури бачимо психоаналітика доби з власним інструментарієм дослідження розщепленої свідомості людини, концептуалізації тілесності, почуттєвих спонук екзистенціального змісту, любові, страждань. Аналітика сексуальності, любові ним потрактовується з висоти гуманістичних засад, постає як захист жіночності. Соціальна парадигма визначила моделюючу, надала їй художньої довершеності і правди, що й піднесло творчий доробок письменника до світового рівня.

Отже, в усіх новелах Підмогильного простежується нівеляція романтичного образу кохання і зведення його до соціальних об'єктна-субєктних стосунків. Письменник запропонував і втілив моделі “живого тіла”, спроектовані на соціальні умови буття. Любов у цій парадигмі чи версії не може бути альтернативною дійсності. Дійсність нівелює її, визначає поведінкові мотиви - боріння, спротив, долання в драматичних ситуаціях. Разом з тим, В. Підмогильний засобами психоаналітичного дослідження і творення моделей прагнув спроектувати всю суперечність, розмаїтість самовираження людини пореволюційної дійсності, яка перебувала в пошуках свого тіла і любові. Коли тіло постає соціальним конструктом, обумовлюється соціально, - любов фізіологізується. Як і в М. Хвильового, В. Домонтовича, Ю. Липи, любов у моделях В. Підмогильного стає залежною від соціальних, культурних, правових інтересів владних структур. В художніх моделях В. Підмогильний через поліаспектне зображення любові запраг вивільнити людину з її невичерпно багатим духовним світом, піднести її до верховин, де тільки любов може визначати вартість людини і всю повноту її буття.

Література

1. Гомілко О. Метафізика тілесності: концепт тіла у філософському дискурсі. К.: Наукова думка, 2001. 340 с.

2. Підмогильний В. П. Оповідання. Повість. Романи. К.: Наукова думка, 1991. 800 с.

Анотація

Моделююча парадигма В. Підмогильного представляється новелами “Добрий Бог”, “Ваня”, “В епідемічному бараці”, “Старець”, “Проблема хліба” та інших, з'ясовуються соціопсихологічні аспекти зображення любові в контекстах новел.

Ключові слова: соціопсихологічна модель, тіло, тілесність, екзистенціали буття, любов, універсалії, новела, інтерпретація.

Аннотация

Моделирующая парадигма В. Подмогильного представляется новеллами “Добрый Бог”, “Ваня”, “В эпидемическом бараке”, “Старец”, “Проблема хлеба” и других, анализируются социопсихологические аспекты изображения любви в контекстах новелл.

Ключевые слова: социопсихологическая модель, тело, телесность, екзистенциали бытия, любовь, универсалии, новелла, интерпретация.

Summary

Modeling paradigm of B. Pidmogilniy's novels "Good God", "Vanya", "In the epidemic barrack", "The elder", "Problem of bread" and others, socio-psychological aspects of the image are analyzed in the contexts of love stories.

Keywords: socio-psychological model, body, physicality, ekzistentsializations of life, love, universals, short story, interpretation.

Размещено на Allbest.ru