Б.І. Антонич та Б. Шульц: міфологічний еротизм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (відділ компаративістики)

Б.І. Антонич та Б. Шульц: міфологічний еротизм

Скрипник І.І.

Звернення митців міжвоєнного періоду до міфу як універсального культурного коду буття має вагоме й цілком виправдане потрактування, тому що суспільно-історичні події та настрої, а перед тим і філософські праці, змушували “втікати” в глибини космогонії й початки антропології, вдаватися до синкретичного мислення, відшукувати причини звиродніння людськості та загальної психологічної втоми.

Творчість Б. Шульца та Б. І. Антонича завжди цікавила дослідників своєю багатоплановістю та мистецькою цінністю. Ще за їхнього життя було визнано, що це непересічні, «інші» за своїм глибинним сприйняттям, митці. Як і для багатьох письменників, застійними щодо дослідження їх творчості були радянські роки. Цьому слугувало кілька причин, найочевиднішою з яких була - ігнорування, оскільки їх письмо суттєво відрізнялось від всього, що підпадало під шаблонне мислення тогочасної літературної продукції. Зрештою, сам дух «іншості» викликав заборони друкувати (до слова, окрім самвидавівських, діаспорних та пряшівських намагань єдиному, кому першому вдалось прорватись, щоб надрукувати Б.І. Антонича був Д. Павличко й то - зіграти суто на тематичному - збірку було названо «Пісня про незнищенність матерії»), перекладати (першими, хто «пробив» цю стіну були львівські мистецькі кола, представниками яких були Т. Возняк, М. Яковина, А. Шкраб'юк та ін.). В історії вивчення Б.І. Антонича можна виокремити таких науковців: Д. Павличко, Б. Рубчак, О. Зілинський, М. Ільницький, М. Новикова, Е. Соловей, Ю. Андрухович, Л. Стефановська та ін. Тексти Б. Шульца зацікавили Є. Фіцовського, В. Панаса, М. П. Марковскі, В. Овчарскі, Т. Возняка й інших.

Нам слід розглянути категорії, якими будемо послуговуватись. Міфологічна свідомість розглядає простір як Космос, а час - як його творення (космогонічні міфи), ритмічність існування та розквіт - ерос (міф еротизму) і стан руйнації (есхатологічні міфи) [5, с. 49]. Міф - “історично перша форма світоглядного відображення світу, що ґрунтується на оповіданнях та переказах, і характеризується синкретичною єдністю художньо-образного, морального та пізнавального, і практичного освоєння дійсності” [8, с. 109]; міфологія - “спосіб духовно-практичного освоєння світу на первісній стадії суспільного розвитку, форма суспільного самоусвідомлення через сукупність міфів; вчення про міфи” [8, с. 110]. Оскільки міфологія трактується і як вчення про міфи, то час та простір, що стосується першопочатків, ми називатимемо міфічними, як такі, що відносяться до міфу безпосередньо, а не до вчення про нього. У статті ми розглядаємо другу ланку міфічного простору й часу - еротизм, яка представлена в текстах Б.І. Антонича Б. Шульца.

Міфологізм Б.-І. Антотича та Б. Шульца сфокусований в образне осмислення архетипної, доісторичної моделі народження світу і людського роду: природних циклів. Саме через ритуал відбувається перенесення в іншу, “диференційовану” реальність.

Міфічний час є замкнутим, циклічним. Він не має спрямування в майбутнє, а лине лише в минуле. Навіть есхатологічні міфи прогнозують катастрофу як повернення до початку. Міф ми розглядаємо як універсальний культурний феномен, спільний для всього людства, злютований код світоглядних уявлень, символів, архетипів; порожня схема космічних ритмів, яка в певну епоху набуває інваріантів, що творить той чи інший архетип в цілому. Як зазначає автор “Анатомії критики” (1957 р.) Н. Фрай, саме міфи живлять літературу й мистецтво та забезпечують їх невичерпність ще на довгий час.

Феномен циклічного часу полягає в тому, що все живе (від атома й до Всесвіту) у своєму розвитку проходить уже зазначені нами стадії. Остання ланка (смерть) є лише межовою точкою переходу одного космічного циклу в інший, який також проходить таку стадієву парадигму. Під космічним циклом ми розуміємо ритми космічних епох, що структурно й змодельовано накладаються одні на одних, створюючи астральні періоди.

Апеляції Б.-І. Антонича та Бруно Шульца до міфу як такого, до міфу як цілісності й упорядкованого хаосу - Космосу, продиктоване “хворобливістю суспільної свідомості кризового періоду” [5, с. 19]. ХХ століття для обох письменників є уособленням зла та дисгармонії, єдиним бунтом проти якого може бути лише невизнання його, втеча в глибини своєї психіки, а отже, психіки всього людства. Навіть більше - втеча, самосходження ще в доантропологічний пласт, коли людська душа була тваринною чи рослинною, лінійне їх ототожнення:

Я жив тут. В неоліті…може ще давніше…

Мої малюнки буйволів замазав місяць.

І фосфор ночі, й оливо землі гнітюче,

Що серцеві тяжать, та серце не помістять [1, с. 142].

І. Зварич, пояснюючи звернення людини до першопочатків, пише: “Потреба у творенні або відтворенні міфу - потреба в гармонійному самовідчутті, потреба, яка на архетипному рівні є базовою складовою частиною сучасної свідомості людини” [5, с. 18]. Апробація міфу виступає причиною пошуків людиною своєї первісності існування, повернення до “ядра”, до свого “зародку”. Така ретроспекція до першооснови є найголовнішою рисою міфології.

Для Б.-І. Антонича та Б. Шульца міфічна реальність по-різному модифікується в кожній із тричленних стадій космічного циклу, саме таку триєдність творять їхні тексти в цілому, вимальовуючи загальну схему космогонії, розквіту (еротизму) та старіння й смерті часу та світу (есхатології). Метою нашої студії є показ схеми розвитку ланки еротизму як неодмінної складової такої міфологічної парадигми текстів Шульца та Антонича; типологічний аналіз окремих текстів, які найяскравіше представляють еротизм. Завдання статті полягають в окресленні загальної картини архетипних звернень митців до міфологічного еротизму як способу абстрагування, як широкої метафори флористично-фаунально-антропологічного розквіту Всесвіту.

Час та простір у творах авторів плавно й майстерно розширюється від весни, як зародження життя, до зими, як смерті природи й людини в ній, щоб потім знову відродитись; від звичного західноукраїнського топосу (для Шульца - Дрогобич, а для Антонича - Львів) до масштабів біблійно-міфологічного вселенського всеохоплення. Наприклад, проза Шульца неодноразово відсилає нас до концепту книги, “Автентика”, який є міфологемою пратексту, прамапи, в середині якої відбувається постійний рух по спіралі життя. В Антонича ж ми бачимо збірки “Зелена Євангелія” та “Книга Лева”, які проектують той же самий міфологічний концепт Книги буття, архетип Біблії. Прикметно те, що для обох письменників найхарактернішим тут є зелений колір, що символізує життя.

Підсвідомість породжує архетипи та архетипні схеми, з яких складається “ядро”, що розуміється як першооснова, до якої так прагне людська свідомість. “Ядро” рухає колективними архетипними мотивами та їх комбінаціями, що зазнають конкретної реалізації насамперед у міфі. В аналітичній психології К. Ґ. Юнґа архетип (грец. arche - початок, typos - відбиток) - ідеальна, пуста форма, наділена енергетичною силою, що походить з неусвідомленого і формує уявлення [22, с. 69]. Архетип визначає лише форму, бо це певна неусвідомлена можливість формотворення, чиста енергія. Зміст же визначає архетипний образ, що є способом вияву архетипу в свідомості [4, с. 135]. Архетипні образи, такі, наприклад, як води, землі, сонця, місяця, птахів, певних рослин тощо, на різних стадіях парадигми Антоничевої та Шульцевої міфотворчості поводяться неоднаково, що виявляється в пластичності письменницьких візій.

Еротизм - буяння природи та містерія плідності й тілесності на флористичному, фаунальному та антропологічному пластах, що в Антоничевій поезії та прозі Шульца асоціюється з культурою співжиття всього сущого, з нестримною енергією еросу.

Міфізація дійсності та нашарування її на структуру міфу як такого є чи не однією з основних ланок поезії Б.-І. Антонича та прози Б. Шульца. Одним із аспектів виходу з реальності, повного ототожнення людського життя та його конституції з рослинним, тваринним та антропологічним світами у пошуках Прастихії, Прасили та Праслова - основних “обручів” гармонії, є міф еротизму. Під цим феноменом міфотворчості ми розуміємо еротичне сприйняття письменниками Природи як явища найбільш гармонійного.

У Б. Шульца спостерігаємо конотацію якоїсь “надферментарної” вибуялості, яка інколи межує з патологією надплодючості, флористично-атропологічно-гендерних погранич: “Було щось трагічне в тій неохайній і непоміркованій плодючості, було горе креатури, яка боролася на грані небуття і смерти, був якийсь героїзм жіночости, яка тріумфувала урожайністю навіть над каліцтвом природи, над неспроможністю мужчини…” [20, с. 25].

Л. Стефановська, розглядаючи творчість Б. І. Антонича, пише: “Одним з найвиразніших досвідів ліричного «я» поета є переживання природи як нескінченної містерії плідності” [13, с. 183]. Дослідниця простежує цікавий факт, що світ Б.-І. Антонича є антитезою “Безплідній землі” Еліота, - і з цим не можна не погодитись, бо Антоничів біокосмос набрякає неймовірною біологічною активністю рослин і тварин, атмосферою рясної вегетації:

Той струм, що з сонних квітів синім димом

Проходить в стиглість ядер, спрагу росту будить,

Насіння кільчиться, упавши в плідну вогкість [1, с. 163].

Слід розглянути, яким чином простежується в обох письменників інваріант архетипу Матері-Землі як фемінного первня. Земля - символ астральний і космічний, символ матері-годувальниці, родючості, плодючості, позитивного й негативного первнів, світла й темряви, гріхопадіння. “Енциклопедія символів, знаків, емблем” подає архетип Землі як жіноче протиставлення небу. У грецькій міфології їй відповідає богиня Гея, у слов'янській - Лада, що окрім плодючості несе “символ любові”. Земля - першоеманація у космогенезі, еманація - у філософії, а в теології - поняття, що позначає витікання, випромінювання всієї різноманітності світу з єдиного, вищого первня (Бога) [12, с. 69]; часто творення світу у міфології трактують, як шлюб неба й землі, де небо несе чоловічий первень, а земля - жіночий. Містерії землі - ритуал пов'язаний із міфологемою воскресіння і невіддільний від неї. Кольорами-символами землі є чорний, коричневий та зелений. буття еротизм міфічний письменник

В Антонича традиційним є зелений, що символізує не так землю, як її продукт - рослинність, життя. Земля - двері в потойбічний світ, що знаходиться в її надрах. Тому її обожнювали, її боялися та вважали священною. Цитуючи Г.Башляра, Б. Рубчак зазначає: “Для будь-якої людини, чоловіка чи жінки, праця поетичної уяви є одним із жіночих станів душі. Із такого цілковитого злиття із жіночим початком (Башляр називає цей стан “примітивним гермофродитизмом”) постають первісні, найдавніші спогади, зроджені самим неквапним життям Матері-Землі, “великим спокоєм не наділеним душею жіночого єства… цим гінекеєм пам'яті, де зберігаються всі, які не є спогади, дуже і дуже давні” [11, с. 254].

Образ землі, що породила рослини, тварини та людину, найчастіше з'являється в творчості Б.-І. Антонича Рослини п'ють соки землі, живляться нею, нерозривні з землею своїм корінням; тварини вивчають книгу землі, щоб краще її знати; а люди вчаться в рослин і тварин любити її, бути й жити з нею в гармонії. Можливо, в Антонича Земля та Природа (Флора й Фауна) контекстуальні синоніми, що походять з одного смислового ядра й символізують плодючість, ріст та енергетично потужний жіночий первень.

Вірш ”Зелена Євангелія” є прикладом закликання ліричного героя поклонятися лише землі, як найдобрішому божеству слов'янських вірувань:

Стіл ясеновий, на столі

Слов'янський дзбан, у дзбані сонце.

Ти поклоняйся лиш землі,

Землі стобарвній, наче сон цей! [1, с. 105].

Поет сприймає життя на землі в гармонії з усім сущим, як вічний сон, такий же кольоровий, як сама земля, такий же багатогранний. Можна провести паралелі сну в лоні матері, де тепло й затишно, де людина за неповний річний цикл проходить еволюцію від ембріона, клітини до людини з високорозвиненими життєвими системами, та сну у лоні Матері - Землі (Природи), де така еволюція проходила тисячоліттями, мільйонами років. Письменник дає зрозуміти, що ці два стани для нього тотожні, бо він усе транслює в міф, у період існування зародком у Природі, період гармонії між матір'ю (Землею) та її плодом.

Бруно Шульц апробує архетип Матері-Землі та матері взагалі в дещо іншому концептуальному ключі. В оповіданні “Трактат про манекени, або друга книга роду” цей архетип зливається із Матерією, що тут є тотожним Матері-Землі. Матерія володіє безконечною плодючістю і, подібно до Уроборосу, “переливається сама в собі”, хтонічно призвичаєна до закладеного Деміургом життєвого циклу. Прозаїк робить чітку паралель між жіночим та чоловічим первнями, стверджуючи, що Бог-Деміург змушений ділитися з Матерією-Матір'ю та іншими духами Космосу творчим актом створення-народження. Це підсилює міф еротизму, оскільки ми маємо парність двох першоеманаційних енергій - фемінного й маскулінного:

“ - Деміург, - казав батько, - не посів монополії на творчість: творчість - це привілей усіх духів. Матерії дана безконечна плодючість, невичерпна життєва потуга і одночасно зваблива сила спокуси, яка манить нас до формування. У глибині матерії визначаються невиразні усмішки, зав'язується напруга, згущуються зародки зовнішності” [20, с. 45].

Але Мати-Матерія в Шульца попри безперечний акт народження та вміщення в собі всього сущого є пасивною, “похітливо-покірною” [20, с. 45]. Така “безхарактерність” надає цьому образу конотацій “блудної жінки-матері”, яка лише народжує, але не виконує функцій захисту - зозулі.

Еротизм Бруно Шульца значно жорсткіший від інваріантного еротизму Б.-І. Антонича, він межує з агресією, присутнє переважання первинної, хтонічно чоловічої енергії, грубої сили. Між Деміургом-Творцем та Матір'ю-Матерією, які в парі становлять одне гармонійне ціле, стоїть творчість як продукт-дитя їхнього злиття. Саме ця триєдність творить міфічну реальність й рухає міфом, саме вона є вихідною точкою на пласті еротизму як апогейної точки міфологічного циклу. В. Табачковський зазначає: “Очікуючи життєдайного подуву духу, Матерія Б. Шульца “переливається в собі без кінця, заманюючи тисячами солодких округлостей та м'якостей”, що ними вона весь час сліпо марить. Буйноквіття матерії простягається аж до податливості її щодо “усякого шарлатанства, дилетантизму, зловживань та сумнівних деміургійних маніпуляцій” “ [15, с. 94].

Образи вегетації в Б.-І. Антонича сповнені первісного еротизму та сексуальності в платонівському та в неоплатонівському трактуваннях. Практично, кожен вірш збірки “Зелена Євангелія” є масовими сценами кохання, запліднення та народження. Це супроводжується чітко витвореними, конкретними образами та метафорами, що переростають у символи, які творять міф. Присутні такі діонісівські мотиви, як сп'яніння, упивання, екстаз тіл, хміль коханців.

Вірш “Екстатичний восьмистроф” пронизаний подібними мотивами. Липи, вагітні сім'ям, сіють його всюди, “розпліднюються” й запліднюються знову; сім'я підхоплює вітер і розносить його, кидає в землю. Вітер, що “продуває”, пронизує наскрізь є маскулінним, фалічним первнем. Образ вітру має тисячі сутностей, тисячі невловимих первнів, нестримних, грайливих тіл. Наприклад, одна з його сутностей - шум, що вступає в статевий акт з тишею, щоб її розвеселити, надати мажорності:

Червона сажа заходу вкриває липи,

Що круглі, мов решета, сіють сонне сім'я,

І струни листя замовкають наглим схлипом

Під вітру дотиком, що тишу шумом вим'яв [1, с. 164]

На пласті еротизму все земне збожеволіло від кохання, взаємопритягання та постійного статевого потягу. “На першому місці стоїть творча сила пристрасті, спрямована до всебічного помноження життя. Її перша відміна - біологічна еротика, в якій кожна людина знаходить себе найбільш остаточно й глибоко. Антоничева еротика періоду “Зеленої Євангелії” та “Книги Лева” - щедре відкриття краси, досі невідомої в українській поезії, безмірно вищої й чистішої за Винниченкову “чесність із собою” [6, с. 105]. Антоничів еротизм - це відшукування краси в любові до Природи.

Вегетація та флористично-фаунальний ерос у текстах Б. Шульца пересичені всеохопною плідністю, але тут ми спостерігаємо агресивно-еротичні конотації. Наприклад, у оповіданні “Пан”, де перед нами відкривається панорама занедбаного саду, тобто, колись окультуреного топосу, який повернувся в стан найнаближеніший до природного, ми читаємо: “Сад […] виразно похмурнів, ставав оприскливий і недбалий, запускався дико і нехлюйно, сердився кропивою, з'їжачувався будяками, паршивів усіляким бур'яном, аж у самому кінці, межи стінами, в широкій прямокутній затоці, тратив будь-яку міру і впадав у шал. Там то не був уже сад, тільки пароксизм шаленства, вибух люті, цинічне безсоромство і розпуста [Курсив наш - І.С.]” [20, с. 61].

Нарратор описує “відверту” картину буйноти зазначених у цитаті трав, різко протиставляючи їх дещо окультуренішій флорі: “Сад був розлогий і розгалужений кількома відногами і мав різні зони і клімати. В одній стороні він був відкритий, повен молока небес і повітря, і там він підстеляв небу щонайм'якшу, найделікатнішу, найпухнастішу зелень” [20, с. 61]. Дещо нижче в цьому ж тексті натрапляємо на образ літа (весна та літо - міфо-хронотоп еросу, найбільшого розквіту та плодючості), яке, як і все земне в цей час - множиться. Тут же маємо й міфологему “іншого” часу, суголосного з еротичними пориваннями Природи: “…час, ошалілий і дикий, зривається з цепу подій і, як збіглий волоцюга, жене з криком навпрошки через поля. Тоді, літо, позбавлене контролю, росте без міри й рахуби на цілому просторі, росте з диким імпетом на всіх усюдах, у два літа, у три літа, у якийсь інший вироджений час, в несосвітенний розмір, у безумство” [20, с. 61].

Образи дикості, безумства та потоку свідомості лише підсилюють міф еротизму й образи вегетації, плідності, надають їм первісного, хтонічного прочитання та маскулінної енергії самого наратора. Якщо порівнювати вербалізовану в текстах еротичну силу Антонича та Шульца, то в поета це, зазвичай, дещо андрогінізовано, він посідає своєрідну “золоту середину” між чоловічим і жіночим первнями; прозаїк же однозначно надає перевагу маскулінному, що межує з мазохізмом.

Н. Фрай стверджує: “світ людини знаходиться поміж світом духовним і тваринним та відображає цю діяльність в своїх циклічних ритмах. Паралельним до сонячного циклу світла і темряви є цикл життя, пробудження та сновидіння… Ритм людини протилежний до сонячного ритму: титанічне лібідо пробуджується тоді, коли сонце спить, а світло дня - це часто темінь бажань” [17, с. 167]. Потенційні, породжуючі сили ночі більші, ніж сили дня. Як відомо, ніч є вміщувачем, а день є вміщуваним. Для письменників ніч або світанок як її кінець - це час найбільшого еротичного бунту. Читаємо в Б.І. Антонича:

Так родяться релігії й суспільний лад.

Боги й звірня. Громада й громади.

Епічний вечір починає владу

І синій вічний стяг лопоче таємниче [1, с. 164].

Архетип ночі також присутній і в текстах Б. Шульца. Це час творчого акту та всякого народження й насолоди. Образ ночі-оргії спостерігаємо в оповіданні “Ніч Великого Сезону”. Ще на початку тексту наратор уводить нас у міфічний хронотоп, говорячи, що час дії оповіді відбувається в “тринадцятий фальшивий місяць”, дні та ночі якого можна порівняти з апокрифами, “таємно всунутими між розділів великої книги року”. Дія відбувається на межі літа й осені, що ще є часом впливу міфу еротизму, це як рубіконна точка-час переходу від еротизму до катастрофізму.

Усім містом блукають розпашілі групи “купців”, які навіть не мають наміру щось купляти, це лише гра взаємообміну та розпродажу тіл. На ранок вже ніхто навіть не пам'ятатиме цих нічних походеньок, так впливає на оргію ніч, дію якої автор відносить до Великого Сезону - сезону еротичних гендлювань та візій. Гендлярсько-торгові конотації наштовхують нас на міфологічні обряди шлюбно-весільного торгу, які ще й досі присутні в багатьох світових культурах. Слово та ігрові маніпуляції тут лише підсилюють еротичний міф всезагальної вакханалії: “Це був елемент блазенський, запала в шал танцю юрма полішинелів та арлекінів, котра - сама не маючи серйозних торгових намірів - своїми блазенськими фіґлями зводила до абсурду подекуди укладувані торгові угоди” [20, с. 104].

Образ ночі ми бачимо й в оповіданні “Весна”. Наратор та його батько прогулюються нічним містом, а потім, несподівано для ще малого в той час оповідача, потрапляють у відкрите поле, де спостерігають еротичні візії ночі, неба, сузір'їв та всіх астральних тіл.

Образи справжньої оргії та групової близькості наскрізь пронизують вірш Б. І. Антонича “Концерт”. М. Ільницький пише: “Музичний ключ “Концерту” мовби відчиняє для нас двері в концертну залу природи… Можна з певністю стверджувати, що Б.-І. Антонич розвивав сольні партії тополиних арф і флейтових мелодій свого попередника П.Тичини, “що проспівав “зелений гімн” природі” [7, с. 153]. На наш погляд, Антоничеві йшлося не “про розвиток” мотивів П.Тичини (хоча М. Ільницький далі й зазначає, що “музичне сприйняття автора “Концерту” має свої точки опори” [7, с. 153].), а про акт краси єднання тіл, що семантично асоціюється з красою піднесення духовного в музиці. На відміну від чисто духовного піднесення письменник акцентує й на фізичному задоволенні.

Концерт та співи розходяться концентричними колами - з кожним звуком, з кожним тоном до пташок приєднуються все нові і нові “співаки”, “усі музичнодзьобі сто племен пташиних”. Музика починає закипати, як кров у жилах під час статевого акту:

І ширшає концерт. Шалені перегуки

Здіймає квіття хор у барв грайливій піні,

І ніч - блакитний фільтр зміняє барви в звуки,

Музики кип'яток наливши в лійку сині [1, с. 165].

Зорі, які поет метафоризує, як “діри у флейті ночі” - ваґінальні образи жіночого первня, що від розкоші “розкрились над землею”. З ними, очевидно, вступає в близькість сам Деміург, якого Антонич подає в образі майстра. Його символом є флейта, що асоціюється з фалічним. Вертикально-горизонтальний обшир дозволяє втягнути в оргію все матеріальне й духовне.

Кульмінацією вірша є строфа, в якій мовиться про злиття всього в один клубок клітин, який в екстазі й збиранні останніх сил, поглине музика, бо вона є символом мистецтва кохання, інстинктивного сприйняття світу й реалізації одвічного платонівського Еросу.

Як ми побачили, еротизм в творах Антонича дещо відмінний від еротизму в текстах Шульца: поет дещо узагальнює, окультурює смислові кореляції своїх візій такого типу, тому йому притаманний “андрогінний” характер еротизму. Прозаїк же не дистилює свої текстотворчі концепції еросу, подає їх у дещо згрубілому, жорсткішому варіанті, через що, ми схильні вважати його еротичні рецепції “маскулінними”.

Метафоризація та олюднення тваринного, рослинного, астрального світів, надання їм сексуальних та еротичних відчуттів; чітка концепція мистецтва як творіння тілесних і душевних первнів; язичницький розмах, спрямування у сферу первинного, хтонічного бажання є стрижневими концептами текстів Б. І. Антонича та Б. Шульца на рівні міфоеротизму. Обоє письменників транслюють свої мистецькі візії на оніричне осмислення еросу як неодмінної складової міфічного тричленного циклу. Еротизм в їхній інтерпретації має всі ознаки всеохопної активної енергії, що рухає Космосом, є його найвищою точкою розквіту.

Ця студія лише штрихово розглядає широке полотно міфічних звернень Шульца й Антонича на еротичному пласті, тому в подальших статтях ми розширюватимемо цю тему й будемо вводити її як неодмінну ланку в тричленну парадигму міфу: космогонія - еротизм - есхатологія.

Література

1. Антонич Б. І. Велика гармонія : (Модерністична поезія ХХ ст.) / Богдан Ігор Антонич : [поезії] ; [упоряд., передм., прим. Д. В. Павличка]. - К. : Веселка, 2003. - 350 с.

2. Бретон А. Манифест сюрреализма / Андре Бретон [Называть вещи своими именами. Программные выступления мастеров западноевропейской литературы XX века]. - М.: Прогресс, 1986. - С 40 - 70.

3. Ґадамер Г.-Ґ. Міф і логос / Ганс Георг Гадамер [Герменевтика і поетика: Вибрані твори]. - К.: Юніверс, 2001. - С. 106 - 109.

4. Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство / Ніла Зборовська; [посібник]. - К. “Академвидав”, 2003. - 392.

5. Зварич І. Міф у ґенезі художнього мислення. / Ігор Зварич; [монографія]. - Чернівці : Золоті литаври, 2002. - 236 с.

6. Зілинський О. Дім за зорею / Орест Зілинський [Весни розспіваної князь. Слово про Антонича. Статті. Есе. Спогади. Листи. Поезії]. - Львів: Каменяр, 1989. - С. 87 - 109.

7. Ільницький М. Богдан-Ігор Антонич. Микола Ільницький [Нарис життя і творчості]. - К.: Рад. письменник , 1991. - 207 с.

8. Короткий філософський словник-довідник: Українсько-англо-німецько-французький словник-довідник. [за ред. І.П. Чорного , О.Є. Бродецького]. - Чернівці, 2006. - 288 с.

9. Леві-Строс К. Структурна антропологія. Клод Леві-Строс [пер. з фр.]. - К., 1997. - С.19 - 78.

10. Ніцше Ф. Народження трагедії / Фрідріх Ніцше [Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. За ред. М. Зубрицької]. - Львів: Літопис, 2001 - С. 55 - 73.

11. Рубчак Б. Поетичне бачення землі: три слов'янські варіанти / Богдан Рубчак [Весни розспіваної князь. Слово про Антонича. Статті. Есе. Спогади. Листи. Поезії]. - Львів: Каменяр, 1989. - С. 236 - 283.

12. Словарь символов и знаков. [авт.-сост. В.В. Адамчик]. - М.: АСТ; Мн.: Харвест, 2006. - 240 с.

13. Стефановська Л. Антонич. Антиномії. / Лідія Стефановська [монографія]. - К. : Критика, 2006. - 312 с.

14. Сучасна літературна компаративістика: стратегії і методи : [антологія / за ред. Дмитра Наливайка]. - К. : Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2009. - 487 с.

15. Табачковський В.Г. Полісутнісне homo: філософсько-мистецька думка в пошуках “неевклідової рефлективності” /Віталій Табачковський. - К.: Видавець ПАРАПАН, 2005. - 432 с.

16. Фіцовський Є. Регіони великої єресі та околиці / Єжи Фіцовський ; [пер. з польськ. А. Павлишина]. - К. : Дух і Літера, 2010. - 544 с.

17. Фрай Н. Архетипний аналіз: теорія мітів / Нортроп Фрай [Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. За ред. М. Зубрицької]. - Львів: Літопис, 2001. - С. 142 - 176.

18. Фромм Э. Искуства любить / Эрик Фром [пер. с англ.; под ред. Леонтьева Д]. - СПб. - 2008. - С. 224.

19. Чорний І. П. Філософський аналіз міфології та релігійного символізму. / Іван Павлович Чорний; [монографія]. - Чернівці : Рута, 2007. - 80 с.

20. Шульц Б. Цинамонові крамниці. Санаторій під Клепсидрою. / Бруно Шульц ; [пер. з польськ. І. Гнатюка, М. Яковини]. - Львів. : Піраміда, 2004. - 360 с.

21. Юнг К.Г. Аналитическая психология. - Карл Густав Юнг. - СПб, 1994. - С .314 с.

Анотація

У дослідженні розглядається еротизм як другу ланку тривимірного існування в міфічному часі та просторі, яка знаходиться між космогонією та катастрофізмом - розквіт, після якого природно настає занепад. Під цим феноменом міфотворчості розуміємо еротичне сприйняття письменниками Природи як явища найбільш гармонійного. У Б. Шульца спостерігаємо конотацію якоїсь “надферментарної” вибуялості, яка інколи межує з патологією плодючості флористично-атропологічно-гендерних межиріч. Тексти Б. І. Антонича переповнені символами еротичних візій, де кожна клітина природи вибухає плодючість.

Ключові слова: еротизм, Космос, міф, червень, Б.І. Антонич, Б. Шульц.

The research deals with eroticism as a second link of three-dimensional existence in mythical time and space, which is located between cosmogony and catastrophism - flourishing, after which naturally comes decay. Under this phenomenon of myths formation we mean erotic perception of Nature as the most harmonious phenomenon by writers. In B. Schultz we can see a connotation of some "overfermentative" flourishing, which sometimes borders on flourishing pathology of floral-atropological-gender contradictions. B.I. Antonych texts filled with erotic visions symbols, where each cell of nature explodes flourishing.

Key words: eroticism, Space, myth, origin, B.I.Antonych, B.Shults.

В исследовании рассматривается эротизм как второе звено трехмерного существования в мифическом времени и пространстве, которое находится между космогонией и катастрофизм - расцвет, после которого естественно наступает упадок. Под этим феноменом мифотворчества понимаем эротическое восприятие писателями природы как явления наиболее гармоничного. В Б. Шульца наблюдаем коннотацию какой-то "надферментарнои" вибуялости, иногда граничащей с патологией плодовитости флористично-атропологично-гендерных междуречий. Тексты Б. И. Антонича переполнены символами эротических видений, где каждая клетка природы взрывается плодовитость.

Ключевые слова: эротизм, Космос, миф, начало, Б.И.Антонич, Б.Шульц.

Размещено на Allbest.ru