Метафора пам’яті в романі Кадзуо Ісігуро "Залишок дня"

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

КАФЕДРА МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ І ПРИКЛАДНОЇ ЛІНГВІСТИКИ

Курсова робота

з дисципліни «Зарубіжна література»

НА ТЕМУ: МЕТАФОРА ПАМ'ЯТІ В РОМАНІ КАДЗУО ІСІГУРО «ЗАЛИШОК ДНЯ»

Виконала: студентка ІІІ курсу 33 групи, спеціальності: 6.020303

Філологія.* Мова і література (англійська) денної форми навчання

Білик Тетяна Станіславівна

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри германської філології та зарубіжної літератури

Закалюжний Леонід Володимирович

Житомир - 2017

Зміст

Вступ

Розділ 1. «Японський» контекст роману Кадзуо Ісігуро «Залишок дня»

1.1 Крос-культурний аспект двох країн - Британії та Японії - у романі

1.2 Образ дворецького як поле взаємоперетину англійської та японської культур

Висновки до Розділу 1

Розділ 2. Роман Кадзуо Ісігуро «Залишок дня» як роман-спогад

2.1 Минуле та його осмислення у творі

2.2 Зв'язок минулого та сучасного

Висновки до розділу 2

Загальні висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Дана робота присвячена дослідженню метафори пам'яті в романі Кадзуо Ісігуро «Залишок дня», опублікованого в 1989 році. У творі розповідається про історію дворецького похилого віку. Це монолог-спогад на тлі згасаючих традицій, на основі наближення світової війни та підйому фашизму. Роман був нагороджений Букерівською премією в 1993 році. При цьому члени Букерівського комітету проголосували за роман єдиноголосно, що являється рідкістю.

Майже вся книга, за виключенням експозиції та розв'язки, які відбуваються в теперішньому часі, це спогад людини, яка присвятила все своє життя служінню в будинку багатих людей, яка сприймає служіння не як роботу, а як особливе призначення, цим самим замінивши всі людські почуття і власні принципи та в результаті пропустивши все дійсно важливе та значуще в своєму житті.

Актуальність дослідження. Сучасна Великобританія справедливо визначається культурологами, соціологами та літературознавцями як одна із трьох найбільших мультикультурних зон світу поряд з Японією та США. Постколоніальна стадія сучасного розвитку Англії зумовила не тільки соціальні процеси, пов'язані з імміграцією з периферійних зон в колишню метрополію, а й зміна культурної ситуації, яка передбачає співіснування творців різних національностей на одній території. У спробах систематизувати творчість письменників (В. Найпола, С. Рушді, К. Ісігуро та ін..), в творах яких переплелися риси східної і західної культур з другої половини ХХ століття, західні літературознавці заговорили про перейменування «англійської літератури» в «нову англійську літературу», що включає творчість письменників різних національностей і культур, «які створюють літературу англійською мовою та відчувають при цьому свою належність до англомовної культури» [1]. Англійську літературну премію Букера в останні роки присуджують письменникам не англійського походження [6]. Одним із таких письменників, який у 1989 році отримав Букерівську премію за «англійський» роман «Залишок дня», був японець Кадзуо Ісігуро.

Метою роботи є дослідження метафори пам'яті в романі Кадзуо Ісігуро «Залишок дня», текст якого являється об'єктом дослідження.

Предметом дослідження є засоби та способи організації художньої структури роману.

Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:

- провести дослідження творчості Кадзуо Ісігуро у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві;

- дослідити метафору пам'яті в романі.

Основні методи дослідження: історико-літературний та зіставний.

Теоретична значущість роботи полягає в тому, що вона збагачує уявлення про творчість Ісігуро і уточнює деякі особливості поетики роману.

Практично матеріали можуть бути використані при подальшому вивченні творчості Кадзуо Ісігуро та англійської літератури рубежу ХХ-ХХІ століть, а також при розробці спеціальних курсів з історії зарубіжної літератури.

Розділ 1. «Японський» контекст роману К. Ісігуро «Залишок дня»

1.1 Крос-культурний аспект двох країн - Британії та Японії - у романі

метафора культура роман ісігуро

Роман Кадзуо Ісігуро вже неодноразово ставав предметом обговорення у вітчизняному літературознавстві. В анотаціях, які рекламують книгу в інтернеті, даний твір називають найбільш «англійським» романом письменника. Оцінюючи його, літературознавці з обережністю висловлюються про те, чи дійсно даний роман є втіленням «англійськості», яким він виглядає на перший погляд. Так О. Цокур зазначає, «не цілком мають рацію ті, хто говорить, що, на приклад, в «Залишку дня» текст показує істинну «англійськість», притаманну країні Британських островів. Скоріше всього, стилістика покликана показати залишки цієї субстанції в героєві, дати нам уявлення про його уже застарілий погляд на світ» [10]. О. Білова намагається виявити своєрідність романів японського автора за допомогою зіставлення його романів із творами І. Макюена [1]. О. Г. Сидорова, вказуючи на глибоке розуміння Ісігуро феномену англійськості, зазначає, що вона «отримує в романі Кадзуо Ісігуро подвійну оцінку, і це, очевидно, відбувається перш за все за рахунок подвійного бачення автора, бачення одночасно як із середини, так і зі сторони» [5].

Спираючись на останнє висловлювання, розглянемо особливості авторської «зовнішньої» та «внутрішньої» позиції відносно зображуваного ним світу.

«Внутрішня» позиція може бути визначена як позиція персонажу, чия точка зору домінує у творі. Оповідач роману, дворецький Стівенс, визначається дослідниками як «ненадійний оповідач» [2]. «Зовнішня» позиція, авторська, проявляється особливою побудовою тексту, поєднанням текстових «надлишків» і «лакун», які створюють смислові зміщення, які визначають розбіжність маніфестуючої «англійськості» Ісігуро зі справжньою англійськістю. Це створює у читача внутрішнє відчуття невідповідності між тим, що декларує оповідач, та тим, що являється авторським «посланням» читатеві. Наявність цієї стильової специфіки відзначають багато дослідників. Так, О. Джумайло пише: «Всі романи автора побудовані на грі недомовками» [2: 20].

До числа явних «надлишків» можна віднести постійні роздуми оповідача на філософські (про велич та гідність) та побутові (про способи чистки столового срібла) теми. Наприклад, твердження про те, що велич - це головна особливість англійської природи, випереджає самі роздуми оповідача про велич. «Суттєва тут безтурботність цієї краси, її стриманість. Неначе сама земля знає про свою красу, про свою велич та не вважає за потрібне привселюдно це розголошувати» [9].

Роздуми Стівенса про природу одночасно виявляють і одну з найбільш явних «лакун» у розповіді. Так, у своїх роздумах про гідність дворецького, негативно згадує про тих людей, які хизуються освіченістю та начитаністю своїх дворецьких: «Одного разу - я сам був тому свідок - у гостях вдома увійшло в звичай викликати дворецького та ставити запитання типу «Хто переміг на скачках в Емпсомі в такому-то році?» - неначе він не дворецький, а Людина-Всезнайка із мюзік-холу» [9].

В романі Ісігуро свідомість героя повністю ізольована від «загальної» національної свідомості, та не тільки від культурного, а й від історичного контексту, що може бути частково пов'язано з його належністю до низького класу, але це суперечить його бажанню належати до великої історії та бути ближче до знаменитих та обдарованих людей.

Відсутність літературного та історичного контексту доповнюється відсутністю будь-якого натяку на релігійні погляди Стівенса, що також суперечить традиціям англійської літератури. Навіть пад час відвідування собору, Стівенс розглядає його лише як пам'ятку. Після цього він зразу ж переходить до роздумів про природу Великобританії. Це змушувало дослідників по-різному трактувати не притаманну англійській літературі ситуацію. Так, О. Цокур зазначає: «Цікава релігійна тема романів, а точніше сказати - її повна відсутність. В текстах немає не тільки згадок про Бога, Христа та християн, а й відсутня будь-яка релігійна лексика» [13].

Японія та Великобританія - дві імперії, острівне положення яких не завадило їм стати такими, які вони є на даний час. Ідеологія обох країн пов'язана з усвідомленням месіанської ролі своєї нації. В японській культурі синтоїзм став філософською основою ідеї месіанства, де дана ідея закріплюється як релігійний принцип. З 1868 року, коли з'явилась Японська імперія, синтоїзм стає державною релігією Японії. Важливими атрибутами культури синтоїзму були шанування предків та культу природи. Бажання Стівенса милуватись краєвидами цілком співвідноситься з «англійськістю» його характеру, але саме бажання побути наодинці з природою також належить до синтоїстичного канону.

Цікаво розгледіти з синтоїстичної точки зору взаємовідносини Стівенса з його батьком. Навіть у хвилини смерті батька, Стівенс не надав йому належної уваги, відповідально виконуючи свої обов'язки дворецького. У синтоїзмі відданістю служінню та турбота про батьків зазвичай розглядаються в совокупності, проте на першому плані зазвичай все ж таки стоїть відданість сюзерену: «Сенсом життя самурая було служіння» [3].

В романі можна побачити численність ознак з'єднання деяких компонентів. Сюди можна віднести усну традицію розповідей про «великого» дворецького, яка була передана Стівенсу його батьком, приклад батька, а також власні роздуми Стівенса про «велич» та «гідність» дворецького. Ця єдність не може не нагадати про принципи Бусідо - кодекс поведінки самураїв, на який синтоїзм надав безпосередній вплив. Спираючись на книгу Інадзо Нітобе, який пояснює самурайські цінності в зіставленні із західними, відзначимо такі важливі особливості Бусідо, як відсутність єдиного написаного кодексу і існування усної традиції, яка на прикладах демонструє правила поведінки справжнього самурая: «Бусидо - это свод моральных качеств, которые требовались от воина, или принципов, которые он был обязан соблюдать. При этом Бусидо никогда не существовал ни в устном, ни в письменном изложении. История сохранила лишь отдельные цитаты из него, записанные в свое время некоторыми прославленными воинами или философами. Тем не менее, этот негласный и неписаный кодекс обладал силой настоящего закона, хранимого в сердце каждого воина» [3].

Роздуми про правила поведінки самураїв, які були притаманні Бусідо, також є одною із головних особливостей Стівенса, який постійно роздумує про якості «великого» дворецького. В даному контексті поведінка Стівенса була найвищим проявом гідності: він одночасно і піклувався про батька (запросив лікаря) та не відходив від служіння, демонструючи цим самим відданість принципам, які вселив у нього батько. При цьому він свідомо розумів, що, вчинивши по-іншому, він би підвів свого батька. «Односторонній» героїзм Стівенса, добровільна відмова від будь-яких поблажок, а також постійні роздуми про «велич» та «гідність» дворецького, найкраще відповідають цінностям самурая: «О смысле Благородства, заключенного в осознании личного достоинства и чести, по воле происхождения был обязан знать и к нему стремиться каждый самурай, поскольку это было обязанностью и особенностью их сословия» [3].

Потрібно також звернути увагу на те, що автор роману прекрасно розумів, що «самурайська» відвага Стівенса не буде оцінена глядачем як ідеал. «Викриття» Стівенса, який зрадив лорда Дарлінгтона та видає себе за джентльмена, не здатного на найменший протест, спонукає говорити про те, що образ Стівенса стає предметом іронії автора, спрямовану не проти традиційних цінностей Британії, а проти цінностей власної японської культури.

Авторський сарказм, у відношенні Дарлінгтона як істинного англійця, виявляється через історичний контекст роману. Політична нестабільність Великобританії, її нездатність зберегти свої цінності, метафорично виражена зміною господаря маєтку, який приніс нові правила життя. Готовність Стівенса до «підігрівання» по відношенню до представника нації «професіоналів», яка змінила обидві імперії на історичній арені, нації, яка асоціюється не тільки з британською, але і з японською позицією після Другої світової війни. Це все спонукає звертати увагу на іронію Ісігуро спрямовану на зникаючі цінності та традиції двох колись могутніх держав.

1.2 Образ дворецького як поле взаємоперетину англійської та японської культур

Перші два романи К. Ісігуро, яким притаманна японська тематика («Там, де в серпанку пагорби», «Художник хиткого світу»), не користувались таким гучним успіхом, як його третій роман «Залишок дня», в якому героєм-оповідачем виступає англійський дворецький, а події відбуваються в Англії 20-50-х років ХХ століття. Саме цей роман викликав ряд суперечок у світовій літературній критиці: одні дослідники вважали даний роман за стилем та художньою достовірністю «чисто англійським», інші стверджували, що автор знову пише про Японію та під маскою «англійськості» насправді намагається пояснити європейцям японські цінності. Сам автор наполягав на тому, що він пише інтернаціональні романи.

У вітчизняному та російському літературознавстві творчість К. Ісігуро поки маловідоме. Активно обговорювана за кордоном проблема співвідношення англійської на японської культур, залишилась невисвітленою ні в післямові до роману В. Скороденко, ні в докторській дисертації О. Г. Сидорової, в якій розглядається творчість К. Ісігуро в рамках британського постколоніального роману (Японія ніколи не була англійською колонією). Оскільки весь роман - це розповідь головного героя - дворецького Стівенса, вивчення його образу є ключовим елементом для цілісного розуміння роману. В українському та російському літературознавстві образ Стівенса в романі «Залишок дня» не було повністю розглянуто.

В жанровому плані роман визначається світовими дослідниками як роман «Про стан Англії» (Condition of England Novel). Літературознавець О. Г. Сидорова у своїй статті погоджується зі світовими колегами: «К. Ісігуро використовує у творі весь традиційний набір характерних, майже розхожих людей та атрибутів: маєток його з прекрасним будинком (вітальня, портрети пращурів, буфетна зі столовим сріблом та рідкісним фарфором…) та садом, господар маєтку, зразковий джентльмен лорд Дарлінгтон, його хрещеник, його гості, його дворецький, його економка місіс Кентон, великий штат послуг, деталі побуту, описані з абсолютною точністю…» [3]. Згідно спостережень В. Скороденко [13] та О. Сидорової [3], образ дворецького в даному романі продовжує низку героїв-дворецьких, створених прекрасними англійськими авторами Уілкі Коллінзом («Місячний камінь»), Оскаром Уайльдом («Як важливо бути серйозним»), Генрі Джеймсом(«Бруксміт») та ін..

Головний герой, він же і оповідач - Стівенс, прослужив більше 30 років дворецьким в англійському маєтку Дарлінгтон-хол, а після смерті лорда Дарлінгтона, перейшов разом з будинком під владу нового господаря, багатого американця - містера Фаррадея. В ході поїздки за захід Англії, яка триває 6 днів в липні 1956 року, (відповідно і роман складається із 6 частин), дворецький не тільки описує відвідані місця, але і розповідає про свого колишнього господаря та період найвищого розквіту Дарлінгтон-холу - 30 рр ХХ ст. Таким чином, в розповіді Стівенса простежується перетин хронотопів: план справжнього - хронотоп дороги (пейзажні зарисовки та опис пам'яток, які чергуються з дорожніми пригодами) та план минулого - хронотоп родинної садиби (події 1920-30 років в Дарлінгтон-холі). На перетині цих хронотопів перед читачем поступово проступають три образи головних героїв: сам Стівенс, лорд Дарлінгтон та місіс Кентон - колишня економка холу, до якої і їде Стівенс в західні графства Англії, з надією повернути її на службу в Дарлінгтон-хол, але вже до іншого господаря.

Однак, не дивлячись на те, що події відбуваються в Англії та головний герой бачить себе англійським дворецьким, в його розповіді, присвяченій принципам служіння, присутні аспекти не притаманні європейцю. Дворецький говорить про відданість своєму господарю, його мові притаманна особлива стриманість з відсутністю гумору.

Вважається, що для цілісного та для більш глибокого розуміння образу Стівенса слід виділити в ньому два шари: Стівенса-оповідача та Стівенса-головного героя. Портретний самоопис героя відсутній, психологічних переживань також немає, однак самохарактеристика героя проявляється в акті рефлексії. Розмірковуючи про гідність, ідеали служіння, про велич справжнього дворецького, оповідач описує та аналізує свої вчинки в минулому та розкриває себе за допомогою своїх світоглядних принципів: «…вирішальним компонентом «гідності» являється здатність дворецького ніколи не розлучатись зі своїм професійним обличчям. Дворецькі меншого калібру через найменший привід змінюють своє професійне обличчя на індивідуальне. Для них бути дворецьким те ж саме, що і виступати в пантомімі; легенький поштовх, мізерна зачіпка - і маска спадає, оголюючи справжнє обличчя актора. Великі дворецькі тим і великі, що здібні вживатись зі своїм професійним обличчям, зростатись із ними намертво; на них не впливають ніякі зовнішні обставини, якими б несподіваними, тривожними та прикрими не були ці останні» [7, c.18].

Таким чином, розкриваючи світоглядні принципи, серед яких ідеали служіння - на першому місці, оповідач описує Стівенса-героя як володаря «професійного» обличчя, тобто маски. На протязі всього тексту Стівенс-оповідач буде розповідати лише про свою маску ідеального слуги-дворецького. Як зазначає Л. О. Софронова «Маска так чи інакше сприяє розвитку та налагодженню контактів, бере участь в міжособистісних діалогах, в складанні ставлення однієї людини до іншої (інших)… Дотримуючись цих правил поведінки, людина не проявляє свою сутність в найвищому ступені - навпаки, вона приховує своє внутрішнє Я, почуття, наміри під маскою, яку можна назвати етикетною» [8, c.346].

Оповідь Стівенса, яка відрізняється дивовижною послідовністю та логічністю, перш за все, акцентує увагу читача на величі англійської природи, яка «позбавлена ефектності та театральності». Велич природи відповідає величі англійської нації, яка виражається в здібності до самоконтролю. Велич, самоконтроль та гідність - це якості, необхідні для справжнього дворецького. «З такими дворецькими - те ж саме, що і з англійським ландшафтом, якщо поглянути на нього з кращої точки, як мені доводилось сьогодні вранці: раз побачив - стає зрозуміло, що знаходишся перед обличчям великого» [7, c.11]. Таким чином, уже в першій частині дорожніх заміток, оповідач описує основні цінності, які відповідають синтоїстському світобаченні: єдність людини та природи, минулого і майбутнього, природи та культури.

На погляд багатьох дослідників, образ Стівенса являє собою своє образне крос-культурне поле: в ньому переплітаються риси англійської та японської культур. І якщо маска англійського дворецького діє на фоні англійського «антуражу», то мотивування вчинків цієї маски розкривається в контексті східного, японського світобачення, викладеного героєм-оповідачем. Проте крос-культурність та переплетення етнокультурних структур в образі Стівенса, скоріше всього відбувається поза волею автора, несвідомо, оскільки сам К. Ісігуро прагнув, за його словами, написати роман про Англію 20-30-х років [6, c. 50].

Отже, розуміння образу Стівенса нерозривно пов'язане із розглядом в даному образі двох шарів: оповідача та головного героя-маски. Маска головного героя відобразила зовнішні риси англійця, а дії героя в масці - це виконання професійних обов'язків дворецького. Другий шар образу більш складний, оскільки Стівенс-оповідач в ході розповіді розкриває світогляд, притаманний не стільки англійському, скільки японському погляду на світ. Саме тому дослідження образу дворецького проводилося в контексті крос-культурного аналізу. Вважається, що японська та англійська культури присутні в центральному образі роману за принципом інтертексту: в вигляді культурних кодів, анонімних формул. Так маска дворецького, яка діє в рамках хронотопу Англії 20-50 р., володіє якостями, притаманними професії англійського дворецького: манірністю, самовладанням, зарозумілістю, гідністю і є англійською складовою крос-культурного образу. А ідеали служіння, вірності, самозречення, які відповідають кодексу бусідо, відображають світоглядні принципи оповідача та являють собою японський культурний текст в романі.

Висновки до розділу 1

Отже, можна зробити висновок, що носієм істинної «англійськості» в романі являється лише лорд Дарлінгтон, історична діяльність якого на рівні сюжету відіграє незначну роль у світовій історії Великобританії. «Англійськість» Стівенса в романі є фікцією, так як він своєю поведінкою реалізує еталон служіння, який співвідноситься з японським кодексом бусідо. На мій погляд, найбільш важливим тут є історичний фон роману, який пов'язаний з епохою, коли була виявлена ущербність систем цінностей двох імперії та яка втілюється в романі через складну систему художніх знаків.

Розділ 2. Роман К. Ісігуро «Залишок дня» як роман-спогад

2.1 Минуле та його осмислення у творі

Тема ностальгії - одна із найбільш актуальних тем в британській літературі кінця ХХ - початку ХХІ століття. Перш за все, це пов'язано з національно-історичним контекстом - перетворенням Британії із колоніальної імперії в країну, яка втратила владу та міцність. Поняття ностальгії знайшло відображення у багатьох текстах соціального, політичного, психологічного та навіть медичного характеру, так само як і в художній літературі, та стало, таким чином, одним із ключових в сучасній англійській культурі. Це не однократно зазначалось дослідниками (особливо культурологами та політологами) як в самій Британії, так і за її межами. Визначення ностальгії, яке трактується в сучасній англійській мові - являє собою тугу за минулим [A Dictionary 1989], та, як зазначає Л. Хатчеон, на відміну від традиційного розуміння, яке означає тугу за домівкою, ностальгія в оновленому значенні означає тугу за тим, чого вже не можливо повернути [Hutcheon].

Тому безсумнівно можна сказати, що ностальгія по втраченому - явище, яке психологічно вразило більшість британських письменників, в тому числі і Кадзуо Ісігуро, - спонукає їх відновити в своїх творах атмосферу нещодавного минулого в контрасті з подальшими змінами, а також осмислити причинно-наслідкову логіку подій, що призвели до існуючого стану речей.

Інтерес до національного аспекту ностальгічної теми стає все сильнішим. Нагородження Кадзуо Ісігуро Букерівською премією за роман «Залишок дня», в якому досліджуються історичні події через призму феномену «англійськості», - пряме тому підтвердження. Парадокс в тому, що «новий англійський роман» про «англійський» характер написаний японцем за походженням, який стверджує, що його романи є «міжнародними», але в цілому залишається прихильником принципів, близьких сучасній британській літературі.

Достатньо цікавими є спостереження М. Петрі, який назвав роман «Іронічною даниною поваги історії англійської літератури (Ironic Tribute to English literary history) [18]. Мотив подорожування в романі тісно пов'язаний із традиціями анлійського роману ХVIII - XIX століття. Вважалось, що найбільш вдалими були іронічні паралелі з плутовським романом, трансформованим Філдінгом в комічний епос в прозі, та англійськими варіаціями роману виховання (Ч. Діккенс, Дж. Еліот, Е. М. Форстер). Можливі також деякі переплетіння з сільськими сценами із романів Т. Гарді. Окрім того, М. Петрі вказує на пастиш з детективу в дусі Грема Гріна, а К. Петі розглядає одну із найбільш цікавих традицій англійського роману, яка полягає в тому, що інтрига розкривається в результаті розмов, які відбувались у вітальні [15].

Історичний контекст роману підтверджується словами самого Кадзуо Ісігуро: “Вигадана Англія з її міфічним ландшафтом, більшою мірою - безневинна ностальгія за часом, якого ніколи не існувало. Але з іншої сторони, даний образ може бути використаний як інструмент політичного впливу» [17].

Історико-політичний фон змушує по-новому оцінити інтертекстуальне введення посилань до літературної традиції зображення дворецьких. Безсумнівно, Стівенс - герой, навмисно описаний зі знаменитих образів дворецьких. Його прототипами виступають Лейн із «Як важливо бути серйозним» О. Уайльда, Крайтон із п'єси Дж. М. Бері «Чудовий Крайтон», слуга із роману А. Комптон-Бернет «Слуга та служанка».

Історія самого Стівенса, в пофесійній кар'єрі якого було два «тріумфи», має внутрішню логіку: великий тріумф дворецького можливий лише ціною стриманості в розповіді про емоційну травму. Так, обидва значущі спогади пов'язані з подоланням неймовірного душевного болю. Одного дня, під час проведення «історичної» закритої конференції 1923 року Стівенс втрачає батька. Однак, долаючи біль, він жертвує останніми хвилинами життя батька, щоб із честю виконати свій професійний обов'язок, пригощаючи гостей напоями.

Постійні спогади Стівенса про дружні відносини з місіс Кентон, про його почуття до неї - ще один аргумент того, що даний роман побудований на спогадах. Він періодично згадував про те, що вечір для них був найулюбленішою порою: «Згоден, я і ви - далеко не першої молодості, але потрібно дивитись вперед. Потрібно радіти життю. Вечір - найкраща пора доби. Закінчився довгий робочий день, можна відпочивати та радіти життю. Ось як я на це дивлюсь. Та ви будь-кого запитайте - почуєте одне і те ж. Вечір - найкраща пора доби» [3].

Проте, навіть після десятиліття розлуки, Стівенс не покаже, які важкі для нього розставання із економкою місіс Кентон, адже вважає, що «долі світу» залежать від його уваги до учасників сумнівних англо-германських перемовин в межах Дарлінгтон-холу. Навіть на те, що вона сказала, що не кохає свого чоловіка та не щаслива з ним, він реагує байдуже, і в результаті, майже ні про що не поговоривши, вони прощаються навіть не сподіваючись що ще раз зустрінуться.

В романі Кадзуо Ісігуро «Залишок дня» можна звернути на одну цікаву деталь, де також є зв'язок зі спогадами головного героя. В його автомобілі закінчилось пальне, та він змушений іти пішки по пасовищі. В коментаріях героя про цю подію наступні рядки: «Гірше того, декілька останніх пасовищ виявились дуже брудними; щоб зайвий раз себе не засмучувати, я свідомо не світив собі на взуття та брюки» [3]. Таким чином Стівенс свідомо оберігає себе від важких спогадів та необхідності визнати свій сором.

В романі неодноразово підкреслюється гордість Стівенса, який прослужив в «знатному» будинку біля самої «маточини» історії, усвідомлення ним своєї великої місії, професійної гідності, та, тим не менш, своєї ніші в жорсткій ієрархічній системі господарів і слуг. Стівенс роздумує: «- Великим, звичайно ж може бути лиш такий дворецький, який спираючись на довгі роки служби, має право сказати, що поставив свої можливості на службу «великій» людині, а тим самим і людству» [3]. Крах цього типового англійського погляду, який передбачає «справжній та несуперечливий» зв'язок між гідністю та соціальною ієрархією, - один із трагічних фокусів роману.

Між тим герой роману зовсім не шукає виходу, його мета - визначити саме положення, не змінюючи його. Мета розповіді для нього полягає не в спокутуванні, а в розумінні, і сама розповідь - це спосіб пояснити, а не виправити. Почуття тихої ностальгії, яке він викликає, з'являється не із неможливості виправити минуле, а із неможливості туди повернутись. І, змирившись із цим, оповідач продовжує свій шлях: “Так, може, варто прислухатись до його поради - припинити весь час згадувати минуле, навчитись дивитись на майбутнє з надією та якнайкраще намагатись використовувати подарований мені залишок дня?» [3]

Метафора пам'яті в романі деякою мірою пов'язана із метафорою дворецького-джентльмена, яка відкриває трактування історичної місії Великобританії, яка декілька століть формувала політичну карту світу. Але культурні цінності ХІХ століття, разом із усвідомленням величності Великобританії, створили прецедент взаємозв'язку джентльменських основ поведінки, які включають в себе благородну стриманість та душевність, з благом імперії та всього світу. В дану історичну пастку потрапив лорд Дарлінгтон. Те, що не цілком зрозуміло і Стівенсу, очевидно для проникливого містера Кардинала: «Його величність - джентльмен. З цього все і почалось … він воював проти німців, в його крові відноситись до переможеного ворога великодушно та по-дружньому. Тому що він джентльмен, справжній англійський джентльмен…. Його величність - люб'язна, чудова людина. Але лихо в тому, що ним почали маніпулювати. Нації граються ним як пішаком… герр Гітлер руками нашого люб'язного друга герра Ріббентропа грається його величністю як звичайним пішаком, грає так само легко, як іншими своїми пішаками в Берліні. Сучасний світ занадто «брудний» для благородних людей» [3].

Подробиці розмови, яка випливає в пам'яті Стівенса багато років назад, в 1956 році (щоденник Стівенса позначений цим роком), дають можливість побачити в романі деяке історико-політичне узагальнення. 1956-й - рік Суецької кризи, яка стала фінальною віхою для британців, які усвідомили крах великої імперії.

Для оповідача в романі Ісігуро рани з минулого пов'язані із болем та соромом, настільки руйнівними для ілюзорної діяльності, в якій вони живуть, що вербалізація спогадів кожен раз приймає нові форми. Для нього існує лише один світ, в якому немає пам'яті про гармонію, фрагменти спогадів не здатні здійснити вербальний аналіз минулого.

2.2 Зв'язок минулого та сучасного

В романах Ісігуро підкреслюється міцний взаємозв'язок минулого та того, що відбувається на даний час, та його герої, щоб розібратись в ході речей, змушені аналізувати власне життя та відновлювати минуле.

Мотив пам'яті - один із провідних мотивів творчості Ісігуро, і з ним пов'язаний відповідний композиційний прийом, коли часові плани минулого та сучасного між собою чергуються, доповнюючи одне одного.

Ольга Джумайло у своїй статті «За границами игры: английский постмо-дернистский роман. 1980-2000» стверджує, що сучасна британська література, яка наближається до нового тисячоліття, все частіше виявляє «втому від ігрових концепцій» як необхідних складових літературного твору та поступово зосереджується на реальних переживаннях людського досвіду. На її думку, в перше десятиліття ХХІ століття «відбувається важливий постмодерністський поворот до життєвого досвіду», починає здійснюватись «рух в сторону осягненої мети» [6]. Згідно І. П. Ільїна [14], постмодерністський роман можна звести до наступної формули: це територія, на якій іронічно зіштовхуються три різноманітних стилі. Мова йде про стилі реалістичної прози, високого модернізму та масової розважальної літератури. Що стосується твору Ісігуро «Залишок дня», в його творчості домінуюче положення займає саме модерністська складова цієї формули. І це пов'язано не тільки з відмовою виводити ігрові концепції на передній план. Доречно згадати, що багато рецензентів бачать в даному романі Ісігуро інтелектуальну головоломку.

Для модернізму важливі простір та час, які існують в душі героя, оскільки свідомість людини живе не в теперішньому, а постійно переноситься спогадами в минуле, змішуючи минуле та сучасне. Це в повній мірі проявляється в романі «Залишок дня», герой якого постійно повертається в минуле, навіть не думаючи про майбутнє. Оповідач з метою виправдати чи по-своєму відобразити події минулого проводить свідомий відбір тих моментів, на які він буде звертати в розповіді, уникаючи тих, про які йому не хочеться говорити.

Ісігуро ніби грається із читачем, свідомо вводить його в оману: оповідач ніби бажає розкритись, але насправді читач повинні звертати увагу на зауваження, натяки та пряму мову інших персонажів та самі складати реальний портрет оповідача, поступово дізнаваючись про його минулі вчинки. Як зазначає німецький літературознавець Майк Петрі, «перифрази та літоти - домінуючі фігури мови в риториці цих ненадійних оповідачів. А Ісігуро зазвичай викриває спроби своїх оповідачів приховати головне, змушуючи їх плутатись у власних протиріччях» [15].

Висновки до розділу 2

Отже, підсумовуючи, можна зазначити, що в романі Ісігуро образи минулого постійно проявляються в теперішньому, а події теперішнього постійно ведуть до минулого. Саме такий модерністський спосіб зображення внутрішнього світу героїв притаманний Ісігуро. Тим не менш він залишається постмодерністським письменником. Для головного героя Стівенса, який постійно втікає від душевного болю, який випливає із його минулого, не минуле стає проекцією сучасного, а сучасне проектується на минуле при спробі його виправити.

Загальні висновки

В результаті проведення даної роботи вирішені наступні завдання: досліджено крос-культурний аспект у творчості Кадзуо Ісігуро; виявлено метафору пам'яті в романі К. Ісігуро "The remains of the day". Етнічний японець, випускник літературного семінару Малькольма Бредбері, написав найбільш англійський роман кінця ХХ століття. За даний роман Ісігуро отримав Букерівську премію (мабуть, єдине рішення Букерівського комітету за всю історію премії, яке ні в кого не викликало протесту). Чудовий роман-подорож, спочатку нединамічний, який дає можливість насолодитись чудовим мовленням та непоспішністю розвитку подій. Головний герой - дворецький Стівенс служить у нового господаря - американця Фаррадея, робочих рук катастрофічно не вистачає. Останній лист від місіс Кентон, економки, з якою разом працював довгі роки, дає надію на її повернення в Дарлінгтон-хол і він направляється на «Форді» господаря до неї. Наш дворецький подорожує по Англії, милується природою, зустрічається з людьми та поринає у спогади. Своє життя він присвятив лорду Дарлінгтону, в будинку якого і відбувались події, які вплинули на хід історії, але Стівенс, можливо, не захотів розгледіти головного - кохання жінки… Даний роман не тільки про життя людини, про епоху, ця історія про сенс життя, про пріоритети та про наш вибір. В кожному із нас живе дворецький. Кожен із нас служить своєму «господарю» - владі, коханню, кар'єрі, грошам, пристрасті. Кожен із нас намагається стати його частиною, його дзеркалом, щоб у результаті отримати дивіденди - любов та увагу «господаря». Це саме те, що нам потрібно та чого ми прагнемо. Потрібно бути дуже уважним, щоб обрати правильного «господаря», адже на цьому і ґрунтується сенс життя людини.

Список використаних джерел

1. Белова Е. Проблема судьбы и ответственности в творчестве К.Исигуро и И. Макьюэна: Понимание и искупление // Вест. Пермского ун-та. - 2011. -Сер.: Российская и зарубежная филология. - Вып.2(14). - С.179.

2. Джумайло О.А. За границами игры: английский постмодернистский роман. 1980-2000 // Вопр. лит.- 2007. - № 5. - С.7 - 45.

3. Исигуро К. Остаток дня / Кадзуо Исигуро ; [пер. с англ., послесл. В. Скороденко]. -М.: Иностранная литература, 2000. -107 с. [Электронный ресурс]-Режим доступа: http://booksss.ru/authors/i/isiguro_kadzuo.html

4. Исигуро К. Остаток дня / пер. с англ. В. Скоро- денко.// URL: http://lib.rus.ec/b/152225/read. (дата обращения 09.03.2012).

5. Исследовательница имеет в виду так называемый country-house novel (Дж. Остен, Ш. Бронте, Дж. Элиот, Г. Джеймс, Э.М. Форстер, И. Во). См.: Patey C. When Ishiguro Visits the West Country: An Essay on The Remains of the Day // Acme. 1991. № 44. Pp. 139-143.

6. Нитобэ И. Бусидо - душа Японии / пер. с англ. Е.Федоровой // URL: http://mosbudokan.ru/public/ bushido0.html (дата обращения 01.03.2012).

7. Сидорова О. Г.Английский язык и конфликт культур в постколониальном романе/ О. Г. Сидорова //Известия уральского государственного университета. -2003. -No 28. -Гуманитарные науки. -Вып.6 .[Электронный ресурс] -Режим доступа к статье : http://www.proceedings.usu.ru

8. Сидорова О.Г. «Английский» роман Казуо Иши- гуры // Изв. Урал. гос. ун-та. - Екатеринбург, 2001. - № 21. - C.48 - 53.

9. Сидорова О.Г. «Английский» роман Казуо Иши- гуры // Изв. Урал. гос. ун-та. - Екатеринбург, 2001. - № 21. - C.48 - 53.

10. Скороденко В. От переводчика / В. Скороденко // Исигуро К. Остаток дня / Кадзуо Исигуро ; [пер. с англ., послесл. В. Скороденко]. -М.:

11. Иностранная литература, 2000. -С. 104-107. [Электронный ресурс]-Режим доступа: http://booksss.ru/authors/i/isiguro_kadzuo.html

12. Софронова Л. А. Маска как прием затрудненной идентификации / Л.А.Софронова // Культура сквозь призму идентичности / Л.А.Софронова -М.: Индрик, 2006. -С. 343-359.

13. Цокур Е. Искусственные люди: романы Кадзуо Исигуро // URL: http://www.hrono.ru/proekty/parus/ ckr0411.php. (дата обращения 01.03.2012).

14. Ilyin I.P. Postmodernizm. Slovar terminov [Postmodernism. Glossary]. M.: INION RAN-INTRADA, 2001. 384 p. http://yanko.lib.ru/books/philosoph/ilyin-book.htm(accessed August 13, 2012).

15. Petry M. Narratives of Memory and Identity: The Novels of Kazuo Ishiguro. Frankfurt: Peter Lang, 1999. 174 p.

16. Petry, Mike.“Narratives of Personal Pasts: Kazuo Ishiguro in the Context of Postmodern British Fiction”[Электронныйресурс].InNarratives of Memory and Identity: The Novels of Kazuo Ishiguro.Frankfurt am Main: Lang, 1999.-URL: http://www.gradnet.de/papers/pomo99.papers/Petry99.htm (датаобращения13.08.2012).

17. Stuck on the Margins: An interview with Kazuo Ishiguro / Ed. by A. Vorda // Face to Face: Interviews with Contemporary Novelists. Houston: Rice University Press, 1993. Pp.14-15.

18. Wai-chewS. Kazuo Ishiguro / Sim Wai-chew. -London -New York: Routledge, 2010. -187 p.

Размещено на Allbest.ru