Моделювання гендерної проблеми в поемі-містерії "Великий льох" Тараса Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Моделювання гендерної проблеми в поемі-містерії «Великий льох» Тараса Шевченка

Олена Пунько

Семантика образу жінки в творчості Тараса Шевченка ? багатюща й настроєво різноманітна, але завжди пов'язана з долею України, завжди формується на межі божественного й кривдного, або ж - сатанинського. У віршах Тарас Шевченко часто викривав соціальні причини безправ'я жінок, оповідав, як кріпосництво, що є фактичним рабством, призвело до наруги над людською гідністю, над жіночністю й материнством [2].

Шевченкові історичні погляди переломлені через інтерпретацію України як жінки, котра втратила свободу. А тому душі в поемі-містерії «Великий льох» являють собою градаційні (за віком і за свідомістю) форми образу України, вказують на різні періоди її існування, контрастні етапи позбавлення народу волі; це початки панування Московського царства на її землях, а згодом ? імперії. Бабуся на пожарині - це патріархальна Україна, яку знищив цар Петро І, але вона доживає з вірою в світле майбутнє свого народу, умирає власною смертю. Богданова Україна зображена молодою дівчиною, дівкою на виданні. Україна часів Івана Мазепи - дівчина-недоліток, якій Петро І не дозволив вирости до державності, ґвалтування дівчинки в Батурині сприймається прямо й контекстуально.

При Катерині ІІ Україна, як немовля, це Україна, яку задушили, знищивши Січ, адже позбавлення свободи українців Катерина ІІ розпочала з послідовного національного поневолення. Спочатку була ліквідована Гетьманщина як автономна держава на українських землях, далі - зруйнована Запорізька Січ, а потім запроваджене кріпацтво російського (азійського) типу і майже одночасно козацька старшина отримала права російського дворянства[1, с. 25].

Історик Сергій Федака вважає, що кожна пташка-душа символізує три гріхи України, вчинені у різні періоди державотворення, отож перший стосується саме Хмельниччини. Час у поемі-містерії ніби рухається у протилежний бік [3, с. 249-250].

Дослідник Олег Гринів стверджував, що боротьбу представників різних політичних орієнтацій Тарас Шевченко концентрує в образах трьох ворон, кожна з яких втілює владні структури або зрадників (зло) народів, які упродовж століть боролися на теренах України за власні інтереси (цебто поляків, росіян і українців). Трагедія українського народу в тому, що від однієї матері народилися близнята-вороги, один із близнюків «розпустить правду й волю по всій Україні», а інший буде «катам помагати» [1, с. 29].

Ворони - інфернальність в історичній долі трьох народів, українського, польського і російського, це жіночі образи. З монологів ворон ми розуміємо, що кожна з них чинила лихо своєму народові, але не каялася. Навпаки, зловтіха спотворила їх, тому ми не сприймаємо жіночу форму цих образів.

Попливе наш Іван

По Дніпру у Лиман

З кумою.

Побіжить наш ярчук

В ірій їсти гадюк

Зо мною.

Как хвачу да помчу,

В самый ад полечу

Стрелою [4, с. 338].

Українська і польська ворони виступають ніби у парі, оскільки обидві перебувають під контролем ворони московської; це рідкісний різновид птахів-алкозалежних (алкоголь тут виступає метафорою людської крові, пропагандований скрізь). Це нагадує окультизм. Найяскравіше засвідчує практику земного зла українська ворона. Звертаючись до «колег», вона нахваляється щодо свого головного злодіяння:

А дзуськи вам питать мене!

Ви ще й не родились,

Як я отут шинкувала

Та кров розливала [4, с. 333]!

До російської ворони є риторична претензія, що в Московщині до Карамзіна історіографії не було:

Дивись, які! Карамзіна,

бачиш, прочитали!

Та й думають, що ось-то ми!

А дзус, недоріки!

В колодочки, ще не вбились,

безпері каліки [4, с. 333]!

До польської ворони закиди зовсім інші:

Упилася б ти без мене

з своїми ксьондзами?

Чортма хисту! Я спалила

Польщу з королями[4, с. 334].

Цікавими в сенсі зображення жіночих форм поведінки є описи трьох душ і трьох ворон. Бачимо таку собі антитезу: добро - зло, сповідь - радість за вчинене горе. Описуючи душі, Тарас Шевченко стверджує, що вони ? «як сніг», «білесенькі». Ці душі знаходяться на межі двох світів: їх не пускають ні до раю (бо вони завинили перед Україною, котру уособлювали як жінки-берегині), ні до пекла (неусвідомлено завинили). Душі не випромінюють тьми, вони лише хочуть нарешті знайти спокій, ту форму, яка природна для української жінки. Натомість ворони відштовхують від себе, вони нагадують у своїх криках, конфліктах демонес. Образ ворони в народній міфології є стійким втіленням нечистого птаха, котрий живиться падаллю. Але ворони, у даному випадку, є ще й втіленням абсолютного зла, яке переслідує не лише українство, але й поляків та росіян.

Натомість лірники (чоловічі образи) - протилежні до душ і ворон (жіночих образів); вони інертні. Це чоловіки, які не володіють музичними інструментами воїнів (ні кобзою, ні бандурою), не здатні захистити жінок і боротися за Україну, вони йдуть співати в Суботів задля заробітку:

Я співаю. І про Ясси,

І про Жовті Води,

І містечко Берестечко.

В великій пригоді

Нам сьогодні вони стануть!

Бо там коло льоху

Базар люду насходилось

Та й панства не трохи.

От де нам пожива буде [4, с. 341-342]!...

Отже, ми знаходимо в історіософській поемі-містерії Тараса Шевченка «Великий льох» гендерну опозицію, що втілена в містифікаційних формах образів душ, ворон і лірників, й стверджуємо, що це новаторство автора мало модерністські ознаки. семантика шевченко державотворення поема

Література

1. Гринів О. Антропоцентризм у філософських поглядах Тараса Шевченка (Соціальний і часовий контекст) / Олег Гринів // Гуманітарні дисципліни у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів : [зб. наук. ст.]. Львів, 2014. Вип. 4. С. 21 - 33.

2. Сьомак Н. Тема гендерного насильства у поетичній творчості Т. Шевченка. 2010. Режим доступу eprints.zu.edu.ua/7063/1/Наталія%20Сьомак

3. Федака С. Коли історія - один великий льох (історичні погляди Т. Шевченка) // Науковий вісник Ужгородського університету, 2014. С. 249-251

4. Шевченко Т. Кобзар. // Т. Шевченко. Тернопіль: Богдан, 2015. ? 959 с.

Размещено на Allbest.ru