Позиційно зумовлені зміни при відтворенні солярно-місячних образів в українських перекладах сонетів Ш. Бодлера

Розташування іменників soleil і lune у досліджуваних першотворах

З вищенаведених даних випливає, що Бодлер найчастіше вживає іменники soleil та lune на початку сонета (тобто там, де за канонічними правилами цього жанру має міститися експозиція/теза), а найрідше - у 2-му катрені (де за згаданими правилами міститься розвиток тези по висхідній/антитеза) та у 1-му терцеті (де має намічатися розв'язка/синтез).

Аналіз функціонального навантаження цих іменників свідчить, що у назві сонета вони зустрічаються тоді, коли є у ньому головним об'єктом зображення («Tristesses de la lune». «La Lune offensee», «Le Coucher du soleil romantique»). При цьому місяць виступає у такій функції вдвічі частіше за сонце. Це великою мірою зумовлено специфікою асоціативного фону іменника lune, який відіграє неабияку роль у формуванні ізотопій зла і темряви, домінантних у збірці «Квітів Зла» [Качановська 2012а, 196], і який традиційно використовується у французькому художньому мовленні для позначення жіночого начала.

У першому катрені іменники soleil та lune найбільш активно використовуються у якості дейктичної вказівки та/чи у контексті переходу від живописання зовнішнього світу до внутрішнього світу дійових осіб (пор. прикл. 1). Це значною мірою пояснюється авторською стратегією гри із горизонтом читацьких очікувань, згідно з якими на початку сонета має міститися експозиція, що зазвичай представляє час та місце дії, експонує її обставини тощо [Гром'як 1997, 229], і водночас здатністю відповідних лексичних одиниць бути дієвим (і лаконічним) засобом конкретизації просторово-часових меж дії, створення певної атмосфери та характеризування персонажів [Bellenger 1979, 23-33], [Качановська 2006, 163-176].

Крім того, на початку твору ці іменники часто допомагають поетові виконати низку інших художніх завдань, як у сонеті «L'Ennemi» («Ворог») (1855), центральним наскрізним образом якого є невблаганний і нечітко визначений Ворог, що ним з огляду на зміст сонета можуть бути і Час, і Смерть, і Диявол, і Докори сумління, і Сплін, і все це водночас [Pichois 1993, 859]): Ma jeunesse ne fut qu'un tenebreux orage, / Traverse fa et la par de brillants soleils; / Le tonnerre et la pluie ont fait un tel ravage, / Qu'il reste en mon jardin bien peu de fruits vermeils [Baudelaire 1993, 16] ^ Як буря темна, юнь моя нараз промчала, / Сонцями білими протята тут і там, /Дощ і громи несли пустошення - і мало / Зосталось бронзових плодів моїм садам» [Орест 1954, 29] (у М. Ореста); ^ Мій молодечий вік - то грози-хмаролами, / Лиш де-не-де сонця проблискували з них; /Мій сад спустошений громами та дощами, / Там рідко стрінеш плід в рум'янцях запашних [Бодлер 1999, 26] (у Д. Павличка); ^ В мене юність була, наче буря шалена, / Тепле сонечко зрідка світило мені, /Дощ шумів, грім гримів, в'яли віти зелені, /1 зате я тепер, наче сад нерясний [Бодлер 1994, 42] (у Д. Петровція).

В цитованому сонеті іменник soleil вжито у множині для позначання тривалості певного процесу/стану завдяки наявності у нього значень «день» та «рік», яких немає в українського іменника сонце. Сонце у цьому сонеті є однією зі складових розгорнутої метафори, що робить наочнішими проведені автором паралелі між подіями людського життя та природними явищами. Спосіб введення цього іменника у контекст, де молодість ліричного героя (далі - ЛГ) порівнюється з коловертю бур, дозволяє поетові вдихнути нове життя у образ, створений його попередниками [Pichois 1993, 859]. Так, подібні образні порівняння молодості (чи життя) з бурею (однак без експліцитних згадок про сонце) фігурують у прозі Вовенарґа (1746) та Б. Констана (1816): «Les orages de la jeunesse sont environnes de jours brillants» [Vauvenargues 1823, 7]; «Notre vie ne fut qu'un perpetuel orage [...]» [Constant 1816, 176]. Згадане рішення дозволяє авторові залучити смислову перспективу, створену цитованими прозаїками, і водночас увиразнити метафоричний образ, нюансувати його завдяки позитивним конотаціям іменника soleil. З іншого боку, Бодлер у цьому творі грає і з горизонтами очікування читача, обізнаного із сонетним каноном. Зокрема, у катренах дотриманий канонічний бінарний ритм, що його акцентовано суцільними медіанними цезурами, і водночас із цим деякі вірші терцетів з огляду на їхню синтаксичну будову припускають поділ як на три ритмічних сегменти із подвійною цезурою, так і на два - із медіанною. Це дозволяє поетові досягти додаткових смислових ефектів. Так, філігранний звукопис, строга симетрія частин і внутрішня гармонійність вірша в обох катренах оригіналу контрастують із змальовуваними у них песимістичними картинами минулого і сьогодення ліричного героя, а незбіжність між ритмічними та синтаксичними групами у терцетах допомагає створити напружену атмосферу духовних шукань і підкреслити сум'яття почуттів головного персонажа наприкінці сонета.

М. Орест і Д. Павличко у своїх перекладах не змінюють обране Бодлером число іменника сонце (soleils ^ Сонцями; ^ сонця), а Д. Петровцій вдався до сингуляризації і водночас посилив позитивні конотації солярного образу унаслідок використання пестливого демінутивного суфікса (soleils ^ сонечко). Принагідно зауважимо, що незбіжність семантичних структур французької та української назви сонця не завадила цитованим перекладачам компенсувати втрату темпоральної інформації, закріпленої за іменником soleil у множині. Почасти цьому сприяє явище надлишковості поетичного дискурсу, адже у бодлерівській строфі наявні інші дейктичні вказівки. Спільною рисою усіх трьох перекладів є те, що в них збережено передумови для відтворення інтертекстуальних перегуків із цитованими творами Вовенарґа та Констана, українські версії яких ще недоступні широкому читацькому загалові.

Відмітною рисою тексту, запропонованого М. Орестом, є значно більша кількість елементів буквалізму на лексико-семантичному рівні, ніж у пізніших за часом виконання перекладах Д. Павличка та І. Петровція. Зворотною стороною такого підходу є доволі значні зміни у ритмічному малюнку строфи. Зокрема, втрачено три з чотирьох серединних цезур, які у Бодлера беруть участь у створенні синсемантичного ефекту, побудованого на контрасті між домінантним (бінарним) і тернарним ритмом. Через це у катренах розповідь ліричного героя про колишні події стає більш схвильованою, ніж у першотворі, що дещо змінює смислові акценти, розставлені Бодлером. Так, в оригіналі розміреність, виваженість ритму може інтерпретуватись як ознака стоїчного, відстороненого, естетично переосмисленого відношення оповідача до минулих подій, тоді як у М. Ореста створюється враження, що оповідач ще не дистанціювався від них і знаходиться у полоні емоцій з приводу зображуваного.

Фокусування емоційної напруги на подіях минулого у Михайла Ореста (19011963), молодшого брата репресованого комуністами Миколи Зерова (1890-1937), може, зокрема, пояснюватись прагненням вкласти у ці рядки власний біль від ще незагоєних душевних ран, адже Михайлова молодість припала на чорні роки становлення комуністичного режиму, не оминули його ні сталінські тюрми, ані інші поневіряння. До того ж, тема «розстріляних і мертвих днів», невтишимого «голосу бід» є одною з провідних у власній поетичній творчості М. Ореста, який писав у своїх «Стансах»: «Видимий світ є більше злом, ніж благом, / Та саме нам у бурю навісну / Судилось бачити з безмежним жахом / Його падінь останню глибину // Безжально кинена в часи пропащі /1 лютістю побита їх копит, / Душе моя, скитальнице боляща, /З чим прийдеш ти у потойбічний світ?» [Слабошпицький 2006].

Д. Павличко вдається до рекатегоризації у мінімальному контексті (brillants soleils ^ сонця проблискували) і зберігає чіткий бінарний ритм у катренах. Як і М. Орест, він відтворив сонет традиційним шестистопним ямбом. В цілому у першій частині йому вдалося зберегти баланс між формальними та змістовними характеристиками твору.

І. Петровцій у своєму перекладі підвищує експресивність викладу через зловживання ампліфікаціями, відхід від вітчизняних традицій відтворення олександрійського вірша тощо. Використання ним різнометричних структур (так, ямб у нього зустрічається в одному вірші з хореєм) спричиняє відсутні у катренах першотвору перебої в ритмічному русі строфи. Унаслідок цих змін значною мірою затушовуються вищезгадані синсемантичні ефекти, створені Бодлером за допомогою контрасту між виваженою ритміко-інтонаційною будовою катренів та незбіжністю між ритмічними та синтаксичними групами у деяких віршах терцетів цього сонета.

У другому катрені та у першому терцеті сонетів іменники soleil та lune зустрічаються значно рідше, ніж у першому катрені, переважно у складі порівняльних конструкцій або у разі зумовленості логікою сюжету згадок про зміну темпоральних характеристик дії (як у прикл. 2):

J'eusse aime [...] // Parcourir a loisir ses magnifiques formes; / Ramper sur le versant de ses genoux enormes, / Etparfois en ete, quand les soleils malsains, // Lasse, la font s'etendre a travers la campagne, /Dormir nonchalamment a l'ombre de ses seins, / Comme un hameau paisible au pied d'une montagne [Baudelaire 1993, 22] ^ Я дерся б радісно, спинався б скільки сили /На пагорби колін, на стегон крутосхили, /Або, коли вона приляже на руді //Пшеничні падоли, сповита сонця грою, /Я спав би в затінку високої груді, /Як мирне селище під круглою горою [Бодлер 1999, 35] (у Д. Павличка); ^ {г,}Пройтов би поглядом аж до грудей вершин, / Чи виповз би на схил гігантських цих колін; / А в літню спеку, як жарота задурманить // Й повалить на траву - всю візьме у полон - / Тінь питних цих грудей мене здрімнуть поманить. / Так під горою спить глухе село [Бодлер 1994, 42] (у Д. Петровція).

У першому терцеті цитованого сонета «Велетка» Бодлер вживає іменник soleil у множині як засіб одивнення образу і для позначання тривалості та/чи повторюваності дії. Сонце у цьому творі палюче, спекотне і є активним «гравцем» у змальовуваній сцені.

Д. Павличко у своєму перекладі вдається до сингуляризації (soleils ^ сонця). Однак темпоральну функцію назви небесного тіла у перекладі не втрачено, оскільки перекладач вдало скористався явищем надлишковості інформації у цій строфі і відтворив значення тривалості та/чи повторюваності процесів/станів, виражене в оригіналі дієслівними формами. Також він здійснив реметалогізацію у мінімальному контексті, сполучуючи метонімічний та метафоричний розвиток образу. Побічним ефектом цієї версії перекладу є втрата негативних конотацій вилученого епітета malsains, важливих для забезпечення міжтекстової когезії на рівні збірки.

При відтворенні вжитої Бодлером назви денного світила І. Петровцій послуговується метонімічним розвитком образу (soleils ^ жарота), а також вводить у свій текст відсутню у першотворі метафору, порівнюючи дію сонця з воєнними діями (взяттям у полон). Небажаним наслідком таких змін є, зокрема, введення у текст елементів розмовного стилю, відсутніх в оригіналі, а також відхилення від заданої автором ритмомелодичної структури твору через поліметрію, зловживання прийомом ампліфікації при відтворенні оригіналу тощо.

Слід зауважити, що рідковживаність іменників soleil та lune у серединних строфах створює синсемантичне тло, на якому стають виразнішими деякі стилістичні фігури, створені Бодлером за їхньою допомогою. Так, іменник soleil двічі використовується у згаданих строфах у межах прийому лексичного повтору (у сонетах «De profundis clamavi» та «Le Flambeau vivant»). Подібні повтори значущих лексичних одиниць самі по собі є стилістично маркованими з огляду на обмеження, що накладаються каноном жанру сонета, а обраний Бодлером спосіб їхнього введення у текст посилює потрібний йому ефект:

Un soleil sans chaleurplane au-dessus six mois, /Et les six autres mois la nuit couvre la terre; / C'est un pays plus nu que la terre polaire; / - Ni betes, ni ruisseaux, ni verdure, ni bois! // Or il n'est pas d'horreur au monde qui surpasse /La froide cruaute de ce soleil de glace /Et cette immense nuit semblable au vieux Chaos [Baudelaire 1993, 32] ^ Шість місяців стоїть тут сонце без тепла /1 другі шість пітьма вгортає все владарна; / Голіший тут простір, аніж земля полярна; /Ні звірів, ні струмків, ні лісу, ні зела! // О, так, нема в світах жахнішого нічого, / Як сковуюча лють світила льодового. / Як ніч, що з Хаосом споріднена старим [Орест 1954, 23] (у М. Ореста); ^ Півроку днина тут похмура і тьмянка, /А стужа й темрява півроку володарні: /Голіша тут земля за простори полярні - /Ні лісу, ні тварин, ні трав, ані струмка! //Немає гіршого й лютішого нічого /За вбивчі промені світила крижаного, /За цю безмежну млу, що йде по темнині [Бодлер 1999, 47] (у Д. Павличка); ^ Тут сонце без тепла шість місяців блукає, /А ще шість місяців - пітьма і ніч примарна. /Цей край пустельніший, аніж земля полярна - / Ні звіра, ні струмка, ні злака у цім краї! // Що є жахливіше, ніж світ, де срібно /Розлився холод сонця льодового. /1 ця безмежна ніч, до Хаосу подібна [Бодлер 1994, 51] (у Д. Петровція).

Так, іменник soleil вжито у 2-й та 3-й строфах сонета «De profundis clamavi» у контексті розгорнутої пейзажної метафори, за допомогою якої ліричний герой описує ліричному адресатові свій душевний стан. Поет досягає ефекту одивнення образу за рахунок часових вказівок (сонце в нього півроку не заходить за обрій, як за полярним колом). Ці та інші художні деталі у цьому пасажі підкреслюють жорстокість, невблаганність, непривітність, скупість світила. Згаданий сонет взагалі багатий на повтори іменників, як-от: nuit, mois, terre, які відіграють неабияку роль у створенні похмурої, гнітючої атмосфери.

У перекладі М. Ореста втрачено наявну в оригіналі фігуру повтору назви сонця, оскільки у першому катрені він вдається до гіперонімічної заміни (soleil ^ світила). Взагалі його версія відзначається більшою близькістю до сонетного канону, ніж в оригіналі через вилучення практично усіх повторів значущих лексичних одиниць. При цьому він тяжіє до калькування конструкцій оригіналу (Un soleil sans chaleur ^ сонце без тепла) і до широкого використання синонімічних і контекстуально-синонімічних відповідників окремих лексичних одиниць (La froide cruaute de ce soleil ^ сковуюча лють світила), навіть якщо в поодиноких випадках йому для цього до- водиться використовувати рідковживані чи архаїчні варіанти акцентуації (простір). З іншого боку, М. Орест надзвичайно вдало передає звукопис та ритмічні особливості оригіналу, а втрати фігур повтору частково компенсуються завдяки введенню у текст перекладу дзеркально симетричних синтаксичних конструкцій, напр.:

- стоїть (...) соние (...) / (...) пітьма вгортає;

- Гдліший (...) простір (...) земля пвЛЯЕМв;

- сковуюча лють світила льодового, оскільки в силу своєї емфатичної та ритмотвірної функції такі хіастичні структури дозволяють перекладачеві створити необхідну атмосферу.

У пізнішій за часом виконання версії Д. Павличка також вилучено цитовані фігури повтору, зокрема, у результаті метонімічного розвитку (soleil ^ днина) і гіперонімічної заміни (soleil ^ світила) при відтворенні солярних образів. Відмітною рисою Павличкового перекладу є використання у їхньому найближчому контексті сполучення прийомів рекатегоризації, метонімічного розвитку та ампліфікації (Un soleil sans chaleur plane au-dessus ^ днина тут похмура і тьмянка); (Or il n'est pas d'horreur au monde qui surpasse /La froide cruaute de ce soleil de glace ^ Немає гіршого й лютішого нічого / За вбивчі промені світила крижаного). Отримані унаслідок паралельні конструкції допомагають перекладачеві частково компенсувати втрати фігур повтору подібно тому, як це відбуваються і у М.Ореста.

І. Петровцій у своєму тексті зберіг наявний у Бодлера повтор назви денного світила і в обох випадках близько до оригіналу - з точністю до рекатегоризації епітета - відтворив її мінімальний контекст (Un soleil sans chaleur ^ сонце без тепла; de ce soleil de glace ^ сонця льодового). Принагідно зауважимо, що він також зберіг у своєму перекладі більшість інших наявних в оригіналі повторів іменників. У ширшому контексті спостерігаємо метафоричний розвиток образу: soleil (...) plane au-dessus ^ Тут соние (...) блукає, який у другому випадку сполучується із прийомом рекатегоризації (froide ^ холод), вилученнями (cruaute ^ 0) і межує з перекладацькими дописками: Or il n'est pas d'horreur au monde qui surpasse / La froide cruaute de ce soleil de glace ^ Що є жахливіше, ніж світ, де срібно /Розлився холод сонця льодового тощо. Крім того, перекладач як і у прикладі 3'', зловживає поліметричними структурами, що віддаляє його текст від сонетного канону та від оригіналу.

В останньому терцеті сонетів істотно підвищується частотність вживання іменника soleil, великою мірою за рахунок зростання його питомої ваги у складі порівнянь, крім того, він активно використовується як лаконічний засіб структурування хронотопу у складі коротких імпресіоністичних замальовок (пор. прикл. 4):

(...) Vois (...) // Le Soleil moribond s'endormir sous une arche, / Et, comme un long linceul trainant a l'Orient, / Entends, ma chere, entends la douce Nuit qui marche [Baudelaire 1993, 140] ^ Глянь, (...) //Як Сонця попели в могилу сходять кротку /1 як на Сході Ніч, мов саван, постає - / О, слухай, дорога, її ходу солодку! [Орест 1954, 28-29] (у М. Ореста); ^ Дивись (...) //Під аркою моста кривавить сонце воду, /О люба, наслухай шелескотливу Ніч, /Що саваном важким волочиться зі Сходу [Бодлер 1999, 118] (у Д. Павличка).

У сонеті «Recueillement» (приклад 4) ліричний герой закликає ліричного адресата, у ролі якого виступає персоніфікована скорбота (ma Douleur), подивитись на захід сонця, що порівнюється із вмиранням. У цитованому епізоді Бодлер будує персоніфікований метафоричний образ сонця.

Обидва перекладачі відтворили назву денного світила, однак Д. Павличко на відміну від свого попередника вживає іменник сонце з малої літери, що послаблює ефект персоніфікації.

М. Орест вводить у свій текст генітивну метафору горіння (Сонця попели) і посилює ізотопію смерті (напр., дієслово s'endormir `засинати' замінюється словосполученням сходити в могилу). Через таку інтенсифікацію негативних конотацій останній терцет у його виконанні набуває набагато більш трагічного звучання, ніж у Бодлера.

Д. Павличко використовує сполучення метонімічного та метафоричного розвитку образу при відтворенні епітета moribond. Недоліком його перекладу є введення у останній рядок катрена відсутніх в оригіналі елементів розмовного стилю (marche ^ волочиться), що різко знижує тональність оповіді.

Іменник lune вжито наприкінці лише одного сонета («Brumes et pluies»), у якому він виконує дейктичну функцію і водночас посилює ізотопію темряви:

Que I'aspectpermanent de vos pales tenebres, / - Si ce n'est, par un soir sans lune, deux a deux, /D'endormir la douleur sur un lit hasardeux [Baudelaire 1993, 101] ^ І від холодного владарного смеркання. / - Або ж увечері, під темну заметіль, / В якомусь ліжку вдвох приспати давній біль [Бодлер 1999, 144] (у М. Москаленка).

При відтворенні цього місячного образу М. Москаленко припустився семантичного зсуву, оскільки згадка про заметіль є не вельми доцільною у сонеті, у назві якого йдеться про інші атмосферні явища (тумани і дощі).

Аналіз фактичного матеріалу показує, що найбільш суттєві трансформації солярно-місячних образів (у тому числі позиційні зсуви) відбуваються у 2-й та 3-й строфах сонета. Це може, зокрема, зумовлюватись наявністю у цих строфах порівняно великої кількості солярно-місячних образів, які виконують роль другорядних художніх деталей, через що перекладачі приділяють більшу увагу відтворенню інших образів оригіналу. Прикметно, що прийом рекатегоризації окремих елементів цих образів чи калькування відповідних конструкцій найчастіше зустрічаються на початку і наприкінці сонета. Серед можливих пояснень цього феномену - домінування у першому катрені та другому терцеті бодлерівських першотворів поліфункціональних солярно-місячних образів та таких, що мають неабияку художню значущість, що спонукає перекладачів при відтворенні оригіналів у єдності змісту і форми намагатися зберегти максимальну кількість формальних характеристик цих образів. При цьому прийоми метонімічного та метафоричного розвитку солярно-місячних образів, які за неможливості використання прямих відповідників лексичних одиниць в умовах асиметрії мовних картин світу нерідко дозволяють досягти прийнятного балансу між відтвореними змістовними та формальними характеристиками образу, приблизно однаково часто зустрічаються в усіх чотирьох строфах досліджуваних сонетів. Цікавим напрямком подальших досліджень є порівняльне вивчення специфіки відтворення солярно-місячних образів в українських перекладах творів інших французьких сонетярів.

Список використаних джерел

1. Будагов Р.А. Стилистическое осмысление грамматической категории рода // Теория языка и инженерная лингвистика. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1973. - С. 18-23;

2. Иванов О. А. Камень преткновения- грамматический род // Теорія і практика перекладу. - К: КГУ, 1987. - № 14. - С. 99-104;

3. Качановська Т. О. Назви небесних тіл в оригіналах і перекладах французьких сонетів ХІХ ст. // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. пр. - К.: Логос, 2012. - Вип. 21. - С. 191-198;

4. Качановська Т. О. Поетика оніма у французьких сонетах XIX століття як перекла- дознавча проблема (на матеріалі сонетів Ж. де Нерваля, Ш. Бодлера, С. Малларме та Ж.-М. де Ередіа): дис... канд. філол. наук: 10.02.16. - К.: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2006. - 226 с.;

5. Качановська Т. О. Специфіка відтворення назв небесних тіл в українських перекладах французьких сонетів // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2012. - Вип. 41. - Ч. 2 - С. 160-168;

6. КоптіловВ. В. Першотвір і переклад / В. В. Коптілов. - К.: Дніпро, 1972.- 215 с.;

7. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р.Т. Гром'яка, Ю.І. Коваліва та В.І. Теремко. - К.: ВЦ “Академія”, 1997. - 752 c.;

8. Наливайко Д. С. Передмова // Бодлер Ш. Квіти Зла. - К.: Дніпро, 1989. - С. 3-30.

9. Рильський М. Т. Ясна зброя. Статті. - К.: Радянський письменник, 1971.- 285 с.;

10. Cлабошпицький М. Молодший брат. Михайло Орест // 25 поетів української діаспори. - К.: Ярославів Вал, 2006. - 728 с. - (Режим доступу: http://ukrlife.org/main/ evshan/25poetiv15.html);

11. ЭткиндЕ. Г. Поэзия и перевод. - М.-Л.: Советский писатель, 1963. - 430 с.;

12. Bellenger Y. Journee et ses moments dans la poesie franjaise du XVIe siecle. - Gunter Narr Verlag, 1979. - 255 p.;

13. Eigeldinger, M. La symbolique solaire dans l'reuvre critique de Baudelaire // Etudes franjaises. - 1967 - vol. 3. - n° 2. - P. 197-214;

14. EigeldingerM. Le soleil de la poesie: Gautier, Baudelaire, Rimbaud. - Neuchatel: La Baconniere, 1991. - 257 p.;

15. Pichois Cl. Les Fleurs du mal et autres poesies // Notices, notes et variantes. - P.: Gallimard, 1993. - p. 789-1515.

16. Антологія французької поезії / Пер. з фр. М. Ореста. - Мюнхен: Ціцеро, 1954. - 74 с.;

17. Бодлер Ш. Поезії / Перекл. з фр. Д. Павличка і М. Москаленка. - К.: Дніпро, 1999. - 271 с.;

18. Бодлер Ш. Літанії Сатани / Пер. з фр. І. Петровція. - Ужгород: Госпрозрахунк. ред.-видав. відділ Закарпатськ. обл. упр. по пресі, 1994. - 148 с.;

19. Baudelaire Ch. Les Fleurs du Mal et autres poesies // ffiuvres completes / Bibl. de La Pleiade. - P.: Gallimard, 1993, T. I. - С. 8-175;

20. Benveniste E. Baudelaire / Presentation et transcription de Ch. Laplantine. - Limoges: Lambert-Lucas, 2011. - 767 p.;

21. ConstantB. Adolphe. - P.: Treuttel et Wurtz, 1816. - 228 p. (p. 176)

22. Vauvenargues, Reflexions et Maximes // Oeuvres completes de Vauvenargues. - P..: A.Belin, 1823. - T. II. - pp. 1-153.

Размещено на Allbest.ru