Експресивність заперечення у французькій поезії кінця ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Експресивність заперечення у французькій поезії кінця ХІХ століття

Актуальність статті зумовлена інтересом дослідників до стилістичних можливостей заперечення у французькій поезії. Метою статті є визначення ролі заперечення у поезії кінця ХІХ століття. Об'єктом статті є заперечення як стилістичний прийом, а її предметом - реалізація експресивної функції заперечень. Матеріалом статті слугували поетичні твори С. Малларме, Ж. Мореаса, Р. де Гурмона, Сен - Поль Ру та Р. Гіля. Наукова новизна полягає у систематизації та практичному аналізі засобів реалізації експресивної функції заперечення у французькій поезії кінця ХІХ століття.

Стилістичні можливості заперечення заслуговують особливої уваги дослідників, оскільки заперечення в цілому є досить емоційним і експресивним на противагу, наприклад, стверджувальному реченню. Як відомо, заперечення - це така логічна процедура, яка позначає відсутність певних зв'язків між компонентами описуваної ситуації або неможливість її реального існування.

Експресивний потенціал заперечних конструкцій можна пояснити з теоретико-інформаційної точки зору. Інформативний зміст кожного повідомлення є функцією від імовірності елементів, що входять до його складу. Оскільки заперечні речення зустрічаються набагато рідше, чим стверджувальні, то їх поява є особливо інформативною [Арнольд 1990, 233].

Крім того, експресивність заперечення залежить від його функції вказувати на те, що реально не існує зв'язку між названими у реченні елементами. В результаті цього, будь-яке заперечення показує контраст між можливим і дійсним, що і створює експресивний і оціночний потенціал [Арнольд 1990, 234].

У французькій поезії кінця ХІХ століття, зокрема у поетичних творах таких відомих поетів як С. Малларме, Ж. Мореас, Р. де Гурмон, Г. Кан, Сен-Поль Ру та Р. Гіль, заперечні конструкції мають особливий експресивний потенціал та мають ряд функцій. Найчастотнішими заперечними конструкціями, які зустрічаються у творчості цих поетів, є конструкції «ne… pas», «ne… jamais» та «ne… plus».

Перш за все відзначимо, що за допомогою заперечних конструкцій поети виражали своє суб'єктивне ставлення до того, що відбувається у поезії. Наведемо приклад, де експресивність вірша підвищується за рахунок повторного використання заперечної конструкції «ne… plus» та окличних речень. Ліричний герой сумує за тим, чого більше немає і вже ніколи не буде:

поезія французький експресивний

Londe ne chante plus en tes mille fontaines,

Крім того, заперечена конструкція «ne… plus» передає емоційну на

пругу ліричного героя. У вірші Ж. Мореас акцентує увагу на стурбованості та емоційності ліричного героя, серце якого втомилося від поглядів та порухів коханої, тому він просить спокою. Лірична виразність підтримана вигуком «Oh!», стилістичними фігурами, такими як метафора та персоніфікація, та повторами:

Oh! ne me soufflez plus le musc de votre haleine,

(Jean Moreas. «Parmi les marronniers»).

Французькі поети неодноразово вдавалися до повторення заперечної конструкції для акцентуації уваги на ключовій інформації. Крім того, заперечні конструкції, на ряду з іншими засобами образності, актуалізували образи та символи. Так, наприклад, у поезії Сен-Поль Ру, заперечення разом з іншими стилістичними прийомами реалізує символ птаха. Відзначимо, що птах у поезії символізує Бога. Для реалізації цього символу поет вдається до вживання форми звертання в заперечній формі та повторів:

Ne tuez donc pas les oiseaux!

Французький поет Ж. Мореас, відомий насамперед як теоретик символізму та поет-символіст, створює неординарну картину моря, меланхолійного, незвичайного. Реалізація символу море здійснюється за допомогою різних мовних засобів, серед яких заперечна конструкція «je ne connais pas», «Qui ne se plaisentplus qu'aux beautes des naufrages», повторів сполучника «et» - «Etj'oublierai soudain et la ville et la terre», вигуку «о», притаманного розмовній мові - «О mer, о tristesflots», форми звертання «saurez-vous», гіперболи «Bercer jusqu'a la mort mon coeuN та персоніфікації: Melancolique mer que _ je ne connais pas,

Tu vas m'envelopper dans ta brume legere Sur ton sable mouille je marquerai mes pas,

(J. Moreas. «Melancolique mer que je ne connais pas»).

Іноді вживання запереченої конструкції передбачає компресію інформації, як це, наприклад видно у наступній поезії. Увесь вірш Ф. В «єле-Гріффена є експресивним, однак рядок з заперечною конструкцією є особливо помітним з точки зору графіки, і важливим з точки зору семантичного навантаження вірша. Поет відзначає, що люди є лише частинками природи, оскільки вони майже нічого не знаю про себе та про незвичайний і складний світ. У короткій фразі стиснутий великий запас інформації, а заперечна конструкція, вживання прикметника «meme», а також дієслова «etre» особливо наголошує на важливості вічних питань людства:

Brise ton crucifix, seme au vent les atomes De l'ldeal futile et suis la tourbe lente;

Розглянемо гіперболізацію інформації, що передається заперечною конструкцією «ne…jamais» у вірші Ф. В'єле-Гріффена:

Mon idee est ce que j'ai lu dans sa pensee,

Certe, et je n'ai ^jamais reve d'autre amerique

Que de baiser l'or rouxde sa tete abaissee (Francis Viele-Griffin, «Dea»).

Слід відзначити ще одну важливу функцію заперечення. Неодноразово у поезії французьких поетів ХІХ століття спостерігаємо вираження через заперечення необоротності події, контрасту між можливим та реальним. Таким чином, експресивність заперечення залежить від його функції вказувати на те, що зв'язку між названими у реченні елементами реально не існує. Наведемо поетичний приклад, де кумулятивне заперечення (заперечна конструкція «ne… pas», за якою слідують заперечні часточки «ni… ni…ni») свідчить про хвилювання і розчарування ліричного героя:

Comme je ne_ suis pas ton bichon embarbe,

На експресивності заперечення базується фігура мовлення, яка називається літота або применшення [Арнольд 1990, 236]. Зауважимо, що заперечні конструкції з такою функцією пишуться найчастіше від першої особи однини. Зазвичай цю функцію виконують такі заперечні конструкції як «ne.rien», «ne. jamais», «ne.plus» тощо. Наведемо приклад з поезії Ж. Мореаса, де спостерігаємо подвійне заперечення, що передає внутрішні переживання ліричного героя, який підбиває підсумки свого життя:

Je ne regrette rien, ni des lauriers superbes L «honneur qui m'etait du,

Особливої уваги заслуговує подвійне заперечення «rien… rien», яке зазвичай підсилює трагізм та безвихідь. Наведемо приклад з поезії Г. Кана:

Rien dans lepasse, rien dans lepresent…

(Gustave Kahn. «Voix de l'heure implacable…»).

Експресивність заперечення може передаватись також не типовими для французької мови конструкціями. Наприклад, коли поет протиставляє два поняття за допомогою «нетипової» конструкції «Pas… Mais». Зазначимо, що у французькій мові більш типовою є конструкція «Non…Mais». Наведемо приклад, де за допомогою цієї заперечної конструкції лексема «les rafales» протиставляється лексемі «une danseuse»: Pas les rafales a propos De rien comme occuper la rue Sujette au noir vol de chapeaux;

Mais une danseuse apparue (S. Mallarme. «Billet a Whistler»).

(S. Mallarme. «L'apres-midi d'un faune»)

Цікавим випадком є використання поетами заперечної та форми звертання задля створення ефекту «живого» спілкування ліричного героя:

Oh! ne me soufflezplus le musc de votre haleine,

Крім того, заперечення можуть мати різні експресивні функції і передавати різні психологічні стани ліричного героя. Так, нагромадження заперечних конструкцій в мовленні персонажа свідчить перш за все про бажання ліричного героя протиставити важливі речі буденності, зробити акцент на вічних проблемами буття:

Ne croyez _ pas, Pour ce qu'avril rit rose Dans les vergers,

(Francis Viele-Griffin. «Ne croyez pas»).

Таким чином, заперечення відіграє важливу роль у поезії французьких поетів кінця ХІХ століття та має низку важливих функцій. Заперечення підвищує експресивність висловлювання, дозволяє зробити фразу лаконічною, підсилити вираження необоротності моменту, про який йде мова. Заперечення може використовуватися для компресії інформації у вірші.

Література

1. Арнольд И.В. Стилистика современного английского язика: Стилистика декодирования [учеб. пособие] / И.В. Арнольд. - М.: Просвещение, 1990. - 303 с.

2. Bellet R. Stephane Mallarme: l'encre et le ciel / Roger Bellet. - Seyssel: Champ Vallon, 1987. - 221 p.

3. Jenny L. La fin de l'interiorite / Laurent Jenny. - P.: PUF, 2002. - 164 p.

Размещено на Allbest.ru