Барокові концепти у поезії Миколи Філянського та Григорія Сковороди

An interpretation of baroque / neobaroque concepts common for works of Skovoroda and Philianskyi is offered in this article. An attempt to analyze the poetical cycle «Characters» by Philianskyi on the basis of baroque prototype principle is made.

Поетична спадщина Миколи Філянського від 20-х років ХХ століття до сьогодні залишається малодослідженою, а тому становить літературознавчий інтерес, зокрема в аспекті визначення художніх концептів того чи іншого літературного напряму. Це пояснюється насамперед тим, що мистецьку спрямованість творчого доробку поета у відгуках його сучасників та у більш пізніх дослідженнях оцінено неоднозначно. Так, Валерій Шевчук у передмові до видання поезій Філянського 1988 року визначає у них домінантні риси і романтизму, й імпресіонізму [4, с. 21, 28]. Водночас у розвідках того ж Шевчука 1990 та 2008 років вказано на те, що у творах поета домінують ознаки необароко -- на рівні форми й змісту. Микола Зеров та Яр Славутич вважають Філянського попередником київських неокласиків, представником високого мистецтва новітньої української поезії.

На перехресті означених мистецьких течій виразно постають барокові/необарокові концепти, репрезентовані на таких текстових рівнях: предметний, понятійний, образний (рівень тропів), асоціативний, символічний, ціннісно-оцінний, що у своїй сукупності становлять індивідуально-авторське змістове наповнення текстів.

Водночас на рівні форми у поетичних творах Філянського спостерігаємо продовження давньоукраїнської традиції барокового віршування, зокрема характерного для Григорія Сковороди. Як слушно зазначає Шевчук, «М. Філянський -- глибоко освічений, він будує свою поетичну систему на твердих культурологічних підвалинах, свідомо користується силабічним віршем, усі форми якого знаходимо у своєрідній антології віршованих розмірів -- «Саді божественних пісень» [6, с. 483].

Відтак, у пропонованій розвідці є смисл віднайти спільні мотиви й топоси у поетичному доробку Філянського та Сковороди шляхом проведення змістових паралелей між віршами зі збірок «Лірика» (1906), «Calendarium» (1911) і «Сад божественних песней» та репрезентувати отримані результати у вигляді художніх концептів.

У контексті нашого дослідження слід наголосити на досить різкому зауваженні Миколи Зерова з приводу техніки слова Філянського. Так, лідер київських неокласиків поряд із визнанням Філянського предтечею «п'ятірного грона» вважав його збірку «Цілую землю» (1928) одночасно виявом ліричного хисту й «великої версифікаційної безпорадності», недбалості мови й вірша і, відповідно, своєрідною «боротьбою поміж обдарованим поетом та недбалим техніком» [1, с. 34]. Відомими є висловлювання й про поетичну мову Сковороди, переобтяжену полонізмами, церковнослов'янізмами, біблійними ремінісценціями тощо. Така пишномовність пояснюється вимогою поетики бароко, зокрема прагненням «здивувати, вразити читача несподіваними уподібненнями, словесними зворотами, побудовою фраз тощо» [2, с. 239].

Ключовим бароковим концептом у Філянського як у продовжувача Сковородинівської традиції поетичної творчості є Природа. Обидва поети вбачають у Природі джерело душевного заспокоєння і душевної рівноваги. Означений концепт реалізовано поетами через низку топосів, що на сьогодні докладно проаналізовані лише Валерієм Шевчуком у його книзі розмислів «Пізнаний і непізнанний Сфінкс» [6].

Топос «горнього путі» у Сковороди й Філянського доповнено образом орла, що, за міфологічними уявленнями, є царем птахів. «Ніким не народжений, він існував іще до початку світу» [7, с. 313], а отже, знає про нього все. До того ж, за переказами, він здатний себе оновлювати щоп'ятсот років, черпаючи життєву енергію у сонця. Тому орлина сила може стати у нагоді тому, хто прагне досягнути вершини самопізнання -- звільнення від суєти.

Орел, звільнившись від земної суєти, зумів піднятися в небо, в гори, де панують правда, тиша і спокій, яких прагнули як Сковорода, так і Філянський. Тому, ширяючи у небі, орлам не залишається іншого вибору, як сумувати через людський вибір турбот і марнославства.

Наскрізним у творах обох поетів є топос нудьги, печалі, спричиненої болісним відчуттям недосконалості земного світу, відсутністю гармонії у ньому. Відчуття нудьги змушує авторів звертатися до Природи, на лоні якої може знайти хоча б тимчасове заспокоєння душі.

Григорій Сковорода Пісня 16-та:

Пройшли облака. Радостна дуга сіяет.

Пройшла вся тоска. СвЪт наш блистает

[3, с. 75].

Микола Філянський. Із циклу «Покаянія отверзи»:

Мій бог -- краса землі,

Його не знають люди...

Богам небес земних --

відкіль я слів візьму?

[4, с. 107]

Порівняємо:

В обох митців туга має риси предметності. У такий спосіб підкреслено її здатність цілком проникати у душу ліричного героя. Ця барокова особливість нудьги можлива завдяки наповненню образного рівня аналізованого топосу численними метафорами, що ніби «оживлюють» нудьгу / печаль.

Григорій Сковорода. Пісня 24-та:

Вить печаль вездЪ лЪтает,

по землЪ и по водЪ,

Сей бЪс молній всЪх быстряе

может нас сыскать вездЪ [3, с. 82].

бароковий поезія філянський сковорода

Пісня 11-та:

Отсюду-то скука внутрь скрежет,

Микола Філянський

«Ти знов стоїш передо мною.»:

...і знов я чую Нудьгу німую

І літ весни минулий марно рай.

[4, с. 49].

«І любо лоном пишних шат.»:

То гори хвиль, то даль німая

Ваш погляд сонний закликає,

І покидає вас на мить

І туга серця, й зрада літ.

[4, с. 84].

Порівняємо:

На понятійному рівні нудьга охоплює такі варіанти: скука, (докучлива) печаль, тоска (проклята), кручина, скорбь, (люта) мука -- у Сковороди; туга (тяжкая), мука, (тяжкий) жаль, печаль, туга-жаль, журба -- у Філянського.

Асоціативний ряд топосу нудьги містить повторювані у декількох поезіях слова і фрази: земны печали, скорбна душа мне, окіан, пучина, мрак, облак, вихр, зла утроба, горе, страх, мятеж, вЪк наш краткий -- у Сковороди; минулий марно рай, сон німих руїн, сумно-гордий сон, тяжка сльоза, даль німа(я), ряд німих ночей (могил), сумний поважний дзвін, нудьги пекельний глас -- у Філянського. Наведені асоціації, на нашу думку, створюють у читача відчуття абсолютного розчарування поетів у земному житті й водночас посилюють ефект від їхнього прагнення досягти «горнього путі».

Відповідно до цього можемо окреслити символічний рівень топосу печалі. В аналізованому концепті «Природа» нудьга/печаль як визначальна риса земного життя є антитезою гармонійного світу, світу Природи. У цьому аспекті найвлучнішими видаються рядки Пісні 24-ї «Саду» Сковороди, в яких запропоновано конкретний спосіб уникнення нудьги:

Ах, ничем мы не довольны -- се источник всЪх скорбей!

Разных ум затЪев полный -- вот источник мятежей! [3, с. 82].

Завершує змістове наповнення аналізованого топосу ціннісно-оцінний рівень. Авторське усвідомлення масштабів печалі, на нашу думку, найвлучніше репрезентовано у таких рядках:

Сковорода. Пісня 19-та:

Ах ты, тоска проклята!

О докучлива печаль!

Грызеш мене измлада, как моль платья,

как ржа сталь [3, с. 77].

Микола Філянський «Далекому»:

Не жур мене, мій брате-друже,

З тобою в нас журба одна:

Ридають тяжко наші музи,

Регоче в пеклі сатана

[4, с. 200].

Зауважимо, що в адресаті Філянського -- «Далекий» -- можна «впізнати» Сковороду, якого він вважав своїм духовним учителем. Така думка видається правдивою, зважаючи, зокрема, на поетичний цикл Філянського «Образи». Чотири вірші цього циклу побудовано на основі барокового принципу прообразності, або силена, завдяки якому «неактуальне в часі стає актуальним, бо з'являє не час мертвий та його проблеми, а живий» [5, с. 596]. У «футляр» прообразів -- Бербанк, Сковорода, Паганіні, Страдиварі -- автор вкладає актуальну для нього і його часу мудрість, що, на нашу думку, є універсальною. Так, Філянський з-поміж талантів згаданих постатей, виокремлює ті, що безперечно стали визначальними для розвитку наступних поколінь і суспільного прогресу. А саме:

1. «геній волі», селекціонер Лютер Бербанк, волі якого змушена була «підкоритися» сама Природа, змінюючи звичні властивості й ознаки рослин;

2. «геній рівноваги» (відповідно до однойменної назви поезії першої редакції «Mecum porto» [6, с. 485]), мандрівний філософ Григорій Сковорода, що зумів досягти гармонії тіла і духу, ставши «смертним ворогом суєти» [4, с. 138];

3. «геній звуків», скрипаль-віртуоз Нікколо Паганіні, гра якого лише на одній струні змушувала слухачів цілком поринати у світ звуків, забуваючи про навколишню дійсність. До того ж особисто Філянського музика Паганіні супроводжувала під час поїздок [4, с. 33];

4. «геній мети», скрипковий майстер Антоніо Страдіварі, який викарбував своє ім'я не лише на власноруч виготовлених струнних інструментах, а й у пам'яті поколінь наступних трьох століть тим, що зумів перетворити Природу на засіб створення мелодійних звуків.

Думається, Філянський із-поміж своїх сучасників не знаходив геніїв такого масштабу, тому й апелював до тих, чиї імена назавжди увійшли в історію цивілізаційного поступу. Талант, воля, рівновага відповідно до циклу «Образи» -- найактуальніші цінності на тлі бурхливих 20-х років, у які змушений був творити Філянський.

Отже, Микола Філянський, спираючись на творчість свого учителя, Григорія Сковороди, вибудував власну поетичну світоглядну систему, в якій актуалізував давні українські барокові топоси. У зв'язку з цим видається перспективним вивчення його поетичної спадщини як невід'ємної частини літературного процесу 20-х років ХХ століття.

Література

1. Белова Ю.І. Літературно-критичні студії М. Зерова 1920-х років: засади європеїзму / Ю. І. Белова, І. Я. Лисий // Маґістерум. -- 2002. -- Випуск 8. Літературознавчі студії. -- С. 27-43.

2. Іваньо І. Філософія і стиль мислення Григорія Сковороди [текст] / І. Іваньо. -- К., 1983. -- 270 с.

3. Сковорода Г. Повне зібрання творів: у 2 т. / Григорій Сковорода. -- К.: Наукова думка, 1973. -- Т. 1. -- 532 с.

4. Філянський М. Поезії / Микола Філянський / [редкол. І. Ф. Драч та ін.; упоряд., вступ. ст. та приміт. В. О. Шевчука]. -- К.: Рад. Письменник, 1988. -- 240 с. (Б-ка поета).

5. Шевчук В. О. Муза Роксоланська (українська література XVI-XVIII століть): у 2 кн. / Валерій Шевчук. -- К.: Либідь, 2005. -- Кн. 2: Розвинене бароко. Пізнє бароко. -- 2005. -- 728 с.

6. Шевчук В.О. Пізнаний і непізнаний Сфінкс: Григорій Сковорода сучасними очима: [розмисли] / Валерій Шевчук. -- К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2008. -- 528 с.

7. 100 найвідоміших образів української міфології: [заг. ред. О. Таланчук, Ю. Бердник]. -- К.: ТОВ «Автограф», ТОВ «Книжковий дім «Орфей», 2006. -- 460 с.

Размещено на Allbest.ru