Стратегія переконання читача у творах Михайла Чайковського

Размещено на http://www.allbest.ru/

9

СТРАТЕГІЯ ПЕРЕКОНАННЯ ЧИТАЧА У ТВОРАХ МІХАЛА ЧАЙКОВСЬКОГО

Наталія Цьолик

Східноєвропейський національний

університет імені Лесі Українки

Польських письменників, які пишуть на козацьку тему (тобто «українська школа» в широкому розумінні) й наголошують на своєму предметі як на головному історичному явищі, в певному сенсі можна бачити як речників узагальненого козакофільства у вигляді, принаймні, основного акценту і зацікавлення. Свої історичні переконання польські романтики «української школи» висловлювали здебільшого у авторських примітках, відступах, коментарях до прозових і поетичних текстів. Саме передмови до творів Міхала Чайковського стали предметом нашого дослідження.

Ключові слова: романтизм, українська школа, козакофільство, історична проза, передмова.

Polish novelists, who outline the kozak theme (viz «Ukrainian school» in its wide meaning) and emphasize their subject as the main historical phenomenon, may be regarded, to some extent, as the spokesmen of those who highly respected and were interested in kozak epoch. Polish representatives of romanticism expressed their positions and opinions in explanatory notes provided by author, indentations, commentaries on prose and poetry texts. The forewords to Michat Czajkowskis creative works are the subject of this article.

Keywords: romanticism, «Ukrainian school», kozakofilstvo, historical prose, foreword.

Polskich pisarzy, piszqcych na temat kozactwa (tzn. «ukrainska szkota» w szerokim ujgciu) i akcentujqcych na swoim przedmiocie jako podstawowym zjawisku historycznym, w pewnym sensie mozna traktowac jako rzecznikow uogolnionego kozakofilstwa, reprezentowanego co najmniej jako podstawowy akcent i zainteresowanie. Swoje przekonania historyczne polscy romantycy «szkoty ukrainskiej» wyrazali przede wszystkim w przypisach autorskich, dygresjach, komentarzach do prozy i tekstow poetyckich. Wtasnie przedmowy do utworow Michata Czajkowskiego staty sig przedmiotem niniejszego badania.

Slowa kluczowe: romantyzm, szkota ukrainska, kozakofilstwo, proza historyczna, przedmowa.

Історіософія польських та українських романтиків характеризувалася тенденцією до ідеалізації давнини. Митці з пограниччя двох культур сумували за ідеальними часами польсько-української дружби і взаємодопомоги, за тим героїчним минулим, яке знайшло відображення у створеному ними міфі про «ідеальне козацтво». Романтичних поетів та письменників українсько-польського пограниччя, які писали на козацьку тему та наголошували на своєму предметі як на головному історичному явищі, можна сприймати як речників козакофільства з погляду основного акценту і зацікавлення. Поява у художній літературі двох протилежних образів України та козака супроводжувалася критичними статтями, полемікою в періодиці, роздумами письменників, якими вони ділилися в своїх листах, публічних виступах, нарешті, в самих творах. Ці твори мають не однакову художню цінність, але вони породили певний дискурс козацтва. Свої історичні переконання польські романтики «української школи» реконструювали на двох взаємопов'язаних площинах: власне творах і додаткових елементах: передмовах, примітках, післямовах, що становлять не менш важливу складову 'їхньої творчої спадщини. Такий своєрідний симбіоз був характерний як для чільних поетів «української школи», як, наприклад, С. Ґощинського чи Ю.-Б. За- леського, так і для менш відомих -- Е. Ґаллі, Е. Ізопольського, О. Ґрози. На думку Д. Сосновської, така «книжка в книжці» мала не лише доповнювати знання читача, а й створювати ілюзію відповідності літературного задуму історичній правді [7, с. 165]. Цю другу площину доповнюють окремі розвідки письменників школи, що виражали своє зацікавлення козаком, -- М. Ґрабовського, М. Чайковського, Т. Падури.

Характерною рисою творчості Михайла Чайковського були романтизм, літературна та політична діяльність на історичному полі. Емігрант, діяч Демократичного Товариства випадково став письменником, коли весною 1835 року поселився у Парижі, став кореспондентом французьких журналів, дебютувавши оповіданнями на козацьку тематику. Письменницький успіх Чайковського не приніс визнання. Автор залишився продуктом своєї епохи, насамперед людиною дії, для якої літературна робота була антрактом, тимчасовою зміною діяльності. Тому коли перед Чайковським відкрилися перспектива політичної діяльності, він без жалю зламав перо письменника, аби на прохання князя Адама Чарторийського підтримувати справи Готелю Ламберт у Римі, а згодом присвятити себе організації дипломатичної агенції в Стамбулі [6].

Метою нашої роботи є спроба оцінити значення авторських коментарів до художніх текстів. Творчість Чайковського поєднує дві письменницькі стратегії: старопольську традицію «nieproznujqcegoproznowania», що вже відходила в минуле, та нову рису в літературі -- використання художнього слова для досягнення іншої, не літературної мети. Література перетворювала автора в пророка, що вказував народові історичні цілі та шляхи їх досягнення. Таким чином, простежується добре відома сьогодні соціотехніка літературного впливу на читача. Створення та представлення певного світу відбувається з метою прив'язання читача до його цінностей, як один із способів впливу на дійсність. Передмови, які постійно додавав до своїх творів Чайковський, і є елементом такої стратегії переконання. Вони пояснюють читачеві значення твору, розтлумачують неоднозначні літературні ідеї, витягують із минулого те, що на думку автора є актуальним і сьогодні. У більшості його творів маємо справу з історичними фабулами [6, с. 127]. Власне переконливо-пояснююча роль передмов Чайковського доводить, що його більше хвилювало наближення читача до певних ідей, аніж художній ефект твору.

Спробуємо розглянути на конкретних прикладах, як цей принцип діє на практиці. В передмові до «Козацьких повістей», написаній у Скутарі 1862 року, Чайковський посилається на думку еміграційного історика та поета Кароля Сенкевича, котрий порівнював два типи лицарів у історії Польщі: козаків та хрестоносців. Від такого порівняння залишився тільки крок до думки, що Польща ще й досі існувала б, якби вони збереглися. Релігійна мотивація занапастила її історичні шанси.

Аби ще більше переконати читача, М. Чайковський далі у своїй передмові будує своєрідну теорію, в якій, посилаючись на авторитет А. Міцкевича, показує свою творчість не як літературну фікцію, а як пісню, що зберегла історичну правду в найчистішому вигляді. Автор стверджує, що натхненно написаний твір містить більше правди, ніж наукові дослідження. Відкидає «лінзу і око», визнаючи лише «почуття та віру». «Dramat dwuch rycerstw [...] dzis odbija sig wigkszqprawdq wpiesniach ipowiesciach wyobrazni, jak w historiach pisanych na kopyto i za rozkazem niemieckim, moskiewskim i lacinskim albo jezuickim»[3, с. 10]. І читаємо далі: «Prawda raz wyrzucona z ciemnic, swieci jak slonce na jasnych oblokach nieba. I z piesni, i z powiesci przechodzi z pokolen do pokolen i wsercach ludzi nize na rozaniec prawdy paciorki wypadkow po paciorkach -- i duch prawdy sig nie skrzywi, nie zaginie, wyssana rycerskosc przechowa sig po wiek wiekow w prawdzie, w wierze, w nadziei, a jak Bog da, i w czyn sig przeobrazi» [3, c. 11].

Передмови, написані у Парижі, не містять відверто антирелігійних ідей. Автор концентрується лише на об'єктивному представленні реалій зображеного світу. У турецькому періоді незадоволення Чайковського концентрується на виразній відразі до католицизму. Передмова до «Овручанина» -- епопея наполеонівської шляхти Північної Волині -- містить анекдот про одного овруцького шляхтича, затятого католика, котрий поїхав до Рима вивчати ватиканські архіви, аби знайти в них докази, що саме католицизм став фундаментом величі Польщі. Знайшов, але всупереч своїм бажанням та поглядам, докази зовсім протилежного. ««Katolicyzm oddal krolow polskich pod zwierzchnictwo cesarzow niemieckich. -- Katolicyzm zepchnql Polskg ze zwierzchnictwa nad Slawianszczyznq, wyznajqcq dogmat Kosciola Wschodniego, Kosciola Tradycji. -- Katolicyzm sprowadzil Krzyzakow na llgski Polski i Litwy. -- Katolicyzm nie dal Stefanowi Batoremu zniwieczyc wzrastajqcej potggi Moskwy. -- Katolicyzm rozdwoil Polakow z Kozakami, spowodowal klgski i upadek obydwoch rodow jednego narodu. -- Katolicyzm uzbroil Jana Sobieskiego na obrong najwigkszego wroga Polski, cesarza niemieckiego, przeciwko Muzulmanom, najlepszym sprzymierzencom Polski. -- Katolicyzm chcqc tgpic dysydentow w Polsce, jak hugonotow we Freancji, sprowadzil powod prawny do rozbiorow Polski. -- Katolicyzm wydal bullg w 1832 przeciwko tym Polakom, ktorzy chcieli oswobodzic ojczyzng spod obcego jarzma» [4, с. XVI-XVII]. Бідолаха навіть не міг радіти, що взагалі знайшов документ, згідно з яким княгиня Ольга планувала перенести столицю з Києва до Овруча.

Передмова мала підготувати певний клімат, підходящий, на думку письменника, для сприйняття його твору. Її метою було ознайомити читача з фактологією, полегшити йому рух у представленому твором світі, тим самим поєднати художні реалії із позалітературною дійсністю. Саме так реалізовувався романтичний постулат відтворення місцевого колориту, а найважливіше -- досягалася довіра читача. Якщо реалії твору збігалися з позалітературною дійсністю (згаданою в передмові), то можна також довіряти іншим фактам та оцінкам, вписаним в архітектоніку повісті. ««Dorzucam to wszystko do dawnej gawgdy o Owruczanach; niech idzie w swiat polski» [4, с. VII]. У вже згаданій передмові до «Овручанина» Чайковський описує ґенезу козацтва. Його початки вбачає в давніх привілеях перших Ягеллонів, котрі шляхті без маєтків визначили для заселення землі навколо Чорнобиля. Однак не всі раділи такій нагоді, бо «Czernobyl, nie zas Brusilow. -- Czernobyl w naszych czasach oprocz smoly, dziegciu i dziedzictwa Chodkiewiczow nie mial nic powabnego. -- A Brusilow swojemi wodkami, rownal sig a moze i przewyzszal Gdansk -- bo zaczqwszy od Dziengielowki i Kalmusowki, a skonczywszy na Ratafji i Goldwaserze, wszystko tam bylo i doskonale» [4, с. XIII].

Для читача передмова могла виконувати роль путівника, навіть тоді, коли автору описувані явища не були відомі з власного досвіду. У вступі до «Вернигори» Чай- ковський характеризує єврейське населення містечка Салонік (навіть називає його єврейським). Тут переважають іспанські євреї, хоча є район польських євреїв, який називається «Поляки». Його мешканці перейшли в іслам і тепер служать у поліції, жандармерії, на митниці, гноблячи своїх недавніх володарів. На думку автора, це сталося тому, що до переходу в іслам євреї встигли просякнути темпераментом і волелюбністю польської шляхти.

«Duch naszej szlachty ich owionql i juz na wychodzstwie, zagranicq, jak nie znalezli szlachty polskiej, nie chcieli zostac Zydami szlachtq. Lubig ich za to -- jak lubig dziarskich Izraelitow sluzqcych w Kozakachi Dragonach od poczqtku organizacji -- jak lubig Izraelitow polskich, wykonywajqcych patriotyzm w czynie -- a juz jest nie tylko nadzieja, ze oni spolszczejq, ale pewnosc, ze przeszli na Polakow» [5, с. XII]. Цей фрагмент показує, як Чайковський змінив свої погляди щодо ізраїльтян -- від поблажливо-зневажливих до визнання 'їх справжніми солдатами, що прирівнюються до польської шляхти у справі служіння національній ідеї.

Ще одну рису авторських вступів можна визначити в передмові до «Кірджалі», написаній у 1862 році в Стамбулі. Чайковський відверто зізнається, що, пишучи в 30-х роках у Парижі, знав схід лише з баламутного (як зараз розуміє) сприйняття європейців чи росіян, які, хоча й із різних причин, неправдиво показували балкан- ську дійсність. ««Zaluje ze byl w oblgdzie -- i nie raz sobie mow: wolalbym byl nie pisac tak, jakem pisal» [2, с. VIII]. Автор розвінчує міфи про сербських повстанців, у яких звичайний розбій та грабунок подавалися як надзвичайна хоробрість та героїзм. Міф про Мілоша Обреновича оповідав про розпусника, котрий велів убити чоловіка, аби заволодіти його дружиною. На думку письменника, ані повстанці, ані герої не можуть стати істотою національної епопеї. ««Wqtkiem do epopei narodowej -- silq, sterem narodowosci jest Szlachta -- z rodu -- z tradycji. Taka jaka jest w Polsce [...] takiej nie masz ani w Serbji, ani w Bulgarii [...] Demokracja, we szystkich swoich odcieniach [...] nie moze podniesc narodu. Arystokracja moze go podniesc i postawic na nogi. Tylko jedna szlachta moze utworzyc i przeobrazig w epopejg narodowq ona tylko moze wyrzec to slowo i postawic go w ciele» [2, с. XII].

Думки передмови насичені зневірою у колишні ідеали. Коли Чайковський писав «Кірджалі», то взяв за основу тему, оспівану Байроном, опрацьовану Пушкіним. Головний герой опинився в потрійному трагічному клубку обставин: прихильність Паші, емоції слов'янського походження і кохання до Селіми, коханої доньки володаря.

Консерватизм старіючого Чайковського йшов у парі з ностальгією і роздумами, що справа козаччини, якій присвячено все життя, безповоротно залишилася в минулому. У вступі до третього видання «Вернигори» автор пише, підсумовуючи зроблене: « Wpusciznie po Matce, po Dziadku moim kqdzieli -- oddzidziczylem mysl o kozaczyznie. Rycerskq hulaszczosciq Kozakow postawic na nogi Polskg. Braterskosciq Polakow spolszczyc Kozakow. Mysl ta marzen dziecinnych, z wiekiem rosla na swigte przykazanie kozacze do wykonania» [5, с. V]. Цього, на жаль, не вдалося здійснити. У цей період Чайковського можна порівняти з людиною, яка тоне і хапається за лезо. У житті письменника цим лезом була царська амністія й останній політично-релігійний прийом. Потім -- повернення в Україну, робота над черговими літературними творами, зрештою -- самовбивство, що, напевно, було останнім суверенним рішенням Садика Паші. Останнім і остаточним вираженням його свободи.

Повість «Боснія» була останнім, на жаль, не виданим твором. Її рукопис знаходиться у бібліотеці Варшавського університету. В початковій версії вступу автор вказує на політичне призначення літератури і пише пером: ««Adamowi Czaykowskiemu, Majorowi Kozakow Slawiacskich Cesarstwa Otomanskiego, Ojciec, ktory sluzyl slawiacskiej rzeczy lat czterdziesci zgorq, ofiaruje tg swojq. pracg synowi, ktory stuzyc bgdzie dalej tej swigtej sprawie- Jesli taka Boza wola. Autor, 31 maja 1871» [1, с. III].

Твори Міхала Чайковського не оминула ерозія часу; сьогодні вони відомі хіба що літературознавцям. Свідченням невтілених ідей залишається для нас його життя, тому важливим записником його спадщини є передмови -- авторські коментарі -- до певних літературних творів.

Ця тема потребує подальшого детального розгляду і певної популяризації. Передмови становлять лише невелику частину позасюжетних елементів у творах Міхала Чайковського. Вони мають різну форму, залежно від тематичного спрямування твору. У нашій роботі вдалося звернути увагу на малозрозумілі та часто проігноровані читачем частини книг і частини авторського звертання до нас.

польський романтик козацька тема

ЛІТЕРАТУРА

1.Czajkowski M. Bosnia / М. Czajkowski. -- Rkps, BUW nr inw.197

2.Czajkowski M. Kirdzali / М. Czajkowski. -- Lipsk : Drukiem F.A.Brockhausa, 1862. -- 212 s.

3.Czajkowski M. Powiesci kozackie / М. Czajkowski. -- Lipsk : Drukiem F. A. Brockhaus.1863.

4.Czajkowski M. Owruczanin. Powiesc historyczna z 1812 roku / М. Czajkowski. -- Lipsk : Drukiem F. A. Brockhausa, 1863.

5.Czajkowski M. Wernyhora wieszcz ukrainski. Powiesc historyczna z roku 1768 / М. Czajkowski. -- Lipsk : Drukiem F. A. Brockhaus, 1868.

6.Chudzikowska J. Dziwne zycie Sadyka Paszy / Chudzikowska J. -- Warszawa : Panstwowy Instytut Wydawniczy, 1987. -- 570 s.

7.Sosnowska D. Ambiwalencje i sprzecznosci: o dziwnych Kozakach w polskiej literaturze romantycznej / Sosnowska D. // Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze 2 / Pod red. S. Kozaka. -- Warszawa, 1994. -- S. 165-171.

Размещено на Allbest.ru