Євангельська інтертекстуальність короткої прози Наталени Королевої (оповідання "На морі Галілейськім")

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Євангельська інтертекстуальність короткої прози Наталени Королевої (оповідання «На морі Галілейськім»)

Павлина Дунай

У статті на матеріалі оповідання «На морі Галілейськім» досліджуються євангельська інтертекстуальність короткої прози Наталени Королеви - письменниці української діаспори, що працювала також у французькій та польській літературах. Зокрема йдеться про відлуння в її оповіданнях загальноєвропейської тенденції так званого «католицького ренесансу», що полягала в художньому виявленні трансцендентної природи людини та релігійних аспектах її життя й досягалася потужною художньою концентрацією біблійних сюжетів, авторських міфів та їх інтерпретацій у євангельській відповідності.

Ключові слова: євангельська інтертекстуальність, трансцендентна природа людини, біблійні сюжети, авторські міфи, інтерпретації.

This article analyzes Evangelical inter-textual character of Natalena Koroleva's short prose on the example of the tale «The Sea of Galilee». Despite the fact, that Natalena was a writer of Ukrainian Diaspora she also worked in French and Polish literature, man can find in her works an influence of Pan-European style of so-called «Catholic Renaissance». This style was an artistic expression of transcendent human nature and of religious aspects of life and was reached by using Bible scenes, own myths of the author and interpretations of these myths according to Gospel.

Keywords: Evangelical Inter-Textual Character, Transcendent Human Nature, Bible Scenes, Myths of Author, Interpretations.

Наталена Королева - дивовижна постать української літератури ХХ століття. Вона зуміла поєднати карколомну життєву дорогу, гідну не одного гостросюжетного роману в стилі Дюма чи захоплюючого пригодницького фільму, з високоінтелектуальною творчістю в кількох європейських літературах. Зауважимо також, що її тексти потужно закорінені в євангельську духовність і свого часу постали в національній літературі відгомоном так званого «католицького ренесансу», який усупереч розповсюдженим тоді в європейській культурі ідеям «смерті Бога» й потужним секуляризаційним процесам насамперед досліджував трансцендентну природу людини та релігійні аспекти її життя [9, с. 17]. Крім того, досить значна частина творів письменниці безпосередньо базується на євангельських сюжетах. Утім, на жаль, проза Наталени Королевої, цієї найекзотичнішої, як її характеризує В. Шевчук [14, с. 378], авторки за життя не стала широко відомою й належно поці- нованою [12, с. 45]. Не кажучи вже про цілковиту відсутність не лише текстів, а й згадувань її імені в материковій Україні так званої радянської доби. Лише віднедавна спостерігається досить інтенсивне зростання видавничого, читацького та наукового інтересу до її неординарної прози. Однак, попри те, що дослідженню текстів цієї авторки присвячено п'ять (!) кандидатських дисертацій, досить значна частина її спадку залишається неопублікованою і, як стверджують науковці, невиявленою, а творчість - не вельми відомою, принаймні серед широкого кола читачів. Нині нібито готуються до друку окремим виданням ще неопубліковані твори письменниці, що зберігаються у різних архівах, зокрема, в рукописному відділі Інституту літератури НАН України. королева письменниця інтертекстуальність

Доля Наталени Королевої наскільки цікава, що, попри вузьку специфіку заявленої теми, не можемо бодай коротко не означити її біографічні координати. До того ж саме перебіг життя письменниці зумовив ту духовну християнську позицію, яка визначає практично всю її творчість як і євангельську інтертекстуальність значної частини її прози.

Почнемо з того, що Наталена Королева поєднала в собі архіблакитну кров іспанки-мами - грандеси Марії-Клари де Кастро Лячерда і Медіна Селі, що текла також у жилах королів та лицарів Іспанії й Португалії, та польсько-українського графа (з походження данця) Адріана-Юрія Дунін-Борков- ського. До того ж коріння її роду по матері, за переказами, пов'язувалося, не багато-не мало, а з самим Понтієм Пілатом та було кровно спорідненим зі святим Домініком, а по батькові сягало не кого-небудь, а Ярослава Мудрого.

Народилася майбутня письменниця 3 березня 1888 року біля міста Бургоса в селищі Сан-Педро де Карденья, що в Іспанії і, як і належалося чистокровній герцогині, отримала непросте ім'я: Кармен - Фернанда - Альфонса - Естрелла - Наталена. Мама дівчинки померла через 5 годин після пологів, а засмучений батько - вчений-ентомолог, член Паризької академії наук - подався в тривалі наукові мандри по Цейлону, Індії та Африці. Натомість офіційним опікуном Наталени став дядько Евгеніо - офіцер королівської гвардії, згодом учений-чернець, завідувач бібліотеки Ватикану, до якої з часом мала доступ і сама Наталена [2, с. 176 ]. А поки що її забрала до себе в маєток на Волині бабуся Теофілія, де дівчинка до п'ятирічного віку жила серед українського оточення - краси природи, мови, звичаїв. Після смерті бабусі отримувала освіту в монастирі Нотр дам де Сіон (Франція), гімназіях Бургосу (Іспанія), Інституті шляхетних панянок у Києві та вишах Петербурга. Що цікаво, у белетризованих спогадах «Без коріння» [6, с. 123] Наталена Королева згадує про майже десятирічне перебування в монастирі не лише як про найкращу пору, а й рай душі, коли Господня ласка й щира молитва дарували ні з чим не зіставне щастя відчуття присутності Бога.

Майбутня письменниця володіла 9 іноземними мовами, в тому числі й арабською, зналася на мистецтві та почувалася в світовій історії й культурі (іспанській, французькій, грецькій, римській, арабській, а почасти й українській), за образним висловом В. Петрова, як у себе вдома. А головне, набула ґрунтовного духовного опертя - все життя залишалася по-справжньому глибоко віруючою людиною католицького сповідання. Мала три дипломи про вищу освіту - з археології й малярства (після вишів Петербурга) та медицини, якій навчалася в Парижі. Крім того, співала в професійних оперних трупах того ж Петербурга, Парижа, Києва, Венеції.

Як археолог брала участь у розкопках легендарної Помпеї, Десятинної церкви в Києві, також здійснювала польові дослідження в Криму, Єгипті, Вірменії, Персії. Під час І світової війни, вступивши до Червоного хреста, перебувала на фронті як сестра-жалібниця у складі російської армії. Тричі була поранена й нагороджена Георгіївським хрестом «За хоробрість».

Особисте життя Наталени Королеви складалося не менш екзотично, ніж решта подій, із яких ткалася її доля. В Петербурзі вона познайомилася з перським дипломатом князем Іскандером Гакгаманіш ібн Курушем із царського роду Ахменідів. Зазнавши карколомних пригод, пов'язаних із різним віросповіданням закоханих (наречений був зороа- стрійцем), вони, врешті, 1915 року побралися. Зауважимо, що Іскандер приймає католицтво, без сумніву, під впливом Наталени. Однак через півроку ібн Куруш, який воював на боці Росії у складі Дикої дивізії, гине під Варшавою, а його дружина, відпровадивши тіло чоловіка до рідних у Персію, залишається на фронті.

У добу національно-визвольних змагань в Україні 19171920 років Наталена Королева деякий час працювала в Міністерстві закордонних справ Української Народної Республіки, а з їх драматичним перебігом виїхала разом із мачухою (батько на той час уже помер) до Чехії як репатріантка. Саме в Чехії Наталені й судилося стати Королевою - у Празі вона зустрілася з аташе УНР Василем Королівим-Старим. За фахом ветеринар, він був знаний як активний український культурний, громадський і політичний діяч, видавець, письменник і маляр. Вони побралися й дуже скромно жили в невеличкому будиночку в містечку Мельнік біля Праги. Саме на еміграції В. Королів-Старий зумів переконати дружину стати українською письменницею, мотивуючи це тим, що французька й польська літератури вже добре розвинені й знані, а українська потребує свіжих сил і талантів. Певно, чимало важило й те, що сама авторка, як згодом писала, завжди була закохана в розкішну красу Волині, маєстатність золотоголового Києва, а українців сприймала за нащадків культури улюбленої нею давньої Еллади.

Як літераторка Наталена Королева почала писати ще молодою дівчиною по-французьки, користуючись настановами й порадами теж не аби кого, а батькового приятеля - письменника-інтелектуала Анатоля Франса. Саме у Франції й були опубліковані її перші твори переважно науково-белетристичного й духовного змісту. Є відомості про те, що наша авторка писала також і польською мовою. Зокрема їй приписується збірка легенд (а це улюблений жанр Наталени Королеви) під псевдонімом «K. Walewska».

Що ж до україномовних текстів, то вони були створені в Чехії й друкувалися в еміграційних видавництвах та періодиці. Зрозуміло, що в Україні більшовицькій її книги не могли бути ні опублікованими, ні знаними. Назагал літературознавці, зокрема І. Набитович [9, с. 17-18], поділяють прозу Наталени Королеви на кілька груп: 1) твори християнської тематики; 2) тексти безпосередньо з Біблією не сполучені, проте з виразним елементом сакрального; 3) тематично закорінені в історію античного світу - стародавнього Єгипту, Скіфії, Руси-України; 4) автобіографічні повісті, які містять елементи нестримного фантазування; 5) науково-популярна проза в художньому оформленні.

От саме твори християнської тематики і становлять предмет нашої дослідницької уваги. До них насамперед відносимо збірку оповідань «Во дні они», в яких, як наголошував О. Мишанич, художньо глибоко психологічно на філософській підоснові втілені євангельські легенди з життя Ісуса Христа [ 8, с. 317 ]. А О. Баган у свою чергу вважає за потрібне підкреслити, що «саме католицька доктрина повела Наталену Королеву до художнього задуму намалювати, відчути й історично пояснити культурний, ментальний, духовний контекст Євангелія у збірці оповідань «Во дні они» [3, с. 665]. До слова, треба згадати, що свого часу Я. Крип'як тезу про те, що в основу творів нашої авторки покладений християнський світогляд [7, с. 7] узагалі вважав вихідною для аналізу її творів. Сучасний же літературознавець Я. Поліщук, розглядаючи християнсько-метафізичні мотиви в прозі письменниці, справедливо зазначає, що біблійна тема була найпродуктивнішою в її творчості [10, с. 11-12 ]. Натомість В. Антофійчук, який присвятив окреме дослідження євангельському контексту в творчості Наталени Королеви, зауважує насамперед відтворення складного й суперечливого морально-психологічного світу оточення Христа [1, с. 36]. Безперечно, ці висновки вчених про євангельську інтертекстуальність малої прози письменниці мають під собою ґрунт. Однак усе ж найголовнішою видається сама духовна постава авторки, яка Біблію дуже добре знала й сприймала та інтерпретувала текст Євангелія не ззовні, а, так би мовити, з середини, з позиції вірника, до якого безпосередньо звернена добра звістка і який прийняв її як настанову й фундамент для власного життя.

На наш погляд, дуже промовистим постає уже сам епіграф до цієї книги із отця Матео. Авторка не вказує на його джерело, а лише зазначає ім'я автора. На нашу думку, цей текст можна приписати італійському священику й художнику X!V століття Матео Джованнеті - одному з найвідоміших представників «авіньйонської школи» або ж Джованні Матео - італійському білому ченцю й композитору доби пізнього Відродження. Втім спектр здогадів про автора цього висловлювання може виявитися вельми широким. Важливо, однак, інше - епіграф цілком однозначно засвідчує не так цікаву для нас настанову святого отця, як самої авторки щодо Святого Письма: «...Жодна література на світі, навіть найкраща, найчарівніша, найбагатша, - повторює за ним Наталена Королева, - не має того привілею, що його має Євангеліє. Воно приносить мир душам» [6, с. 202]. При цій нагоді маємо зауважити, що цілком відчутну душевну користь дають і самі тексти письменниці, які художньо відображають світло Божого Слова й тим самим благодатно впливають на читача. Гадаємо, що кожен, хто заглиблювався в твори письменниці, може з цілковитою певністю підтвердити цю тезу.

Не менш інтертекстуально промовиста й сама назва збірки «Во дні они», що є прямою цитатою, а саме першим рядком другої глави Євангелія від Луки про початок земного втілення Сина Божого як Сина Людського, який у сучасному перекладі звучить, здається, досить нейтрально: «Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю» [11, Лук. 2:1]. Однак саме в ті «дні они», коли народився Ісус Христос, як виходить із Біблії, задля того, щоб виконалося пророче слово Старого Заповіту про Вифлеєм як місце народження Месії, Бог-Отець приводить у рух усю світову історію. Кесар видає указ про перепис, і Марія, вагітна Ісусом, разом із Йосипом змушені вирушити із рідного Назарета до Вифлиєма - міста царя Давида, оскільки вони обоє ведуть родовід саме від нього: Йосип - через Соломона, через Нафана - Марія, щоб записатися там. Таким чином, євангельський хронотоп «Во дні они» вміщає в собі цілий пласт подій зі Старого й Нового Заповітів у той спосіб поглиблюючи його історичну й богословську інтертекстуальність.

Властиво, що здебільшого з подій Євангелії від Луки, який насамперед розкриває людську природу Божого Сина, від її початку аж до самого кінця - воскресіння й вознесіння Месії, Наталена Королева черпає теми для своїх тринадцяти оповідань збірки, і, вдаючись до художньої контамінації, часто згруповує чи перехрещує їх із оповідками інших євангелістів. Унаслідок цього в кожному з оповідань розгортається не окремо взятий євангельський сюжет чи мотив, а ніби нанизується кілька з них, що поглиблює їхню інтертекстуальність та надає невеличким художнім текстам доволі багатоголосого біблійного й воднораз художнього звучання. Якщо до цієї естетичної прикмети додати зауважену вже згадуваним Я. Поліщуком «археологічність» письма, що, на його думку, досягається поєднанням наукового знання з елементами стилізації, емпатичного вникання в психологію та ментальність сучасників Ісуса Христа, бо ж «.авторка оперує цілим корпусом загальних і спеціальних знань про час і місце зображуваних подій» [10, с. 16 ], то маємо справу не лише з високохудожнім та корисним для душі текстом, через який «дихає» сакральна історія, а й, сказати б, творчою реконструкцією євангельських подій, цілим зліпком окремого зрізу тієї доби. В той спосіб євангельська інтертекстуальність цієї збірки Наталени Королевої набуває щільнішої конденсації - як духовної, так і історичної.

То ж спробуємо переконатися в цьому на прикладі одного з текстів збірки - оповідання «На морі Галілейськім», яке Ірина Голубовська зараховує до максимально наближених до Євангелії [4, с. 132 ]. Головною сюжетною подією цього твору й водночас його кульмінацією постає оповідь про те, як Ісус Христос прийшов по воді на допомогу своїм учням, чий човен потопав серед хвиль розбурханого посеред ночі Генісаретського озера (як його називає Наталена Королева, «моря Галілейського»). Цей сюжет наводиться у чотирнадцятій главі Євангелія від Матвія, коли після того, як Ісус нагодував п'ять тисяч людей п'ятьма хлібами й двома рибами [ 11, Мат 14: 16-21 ], він спонукав апостолів переплисти озеро, а сам ще залишився на березі на самоті помолитися. О четвертій сторожі (себто, близько другої години ночі) Господь наблизився по воді до потопаючого човна, чим страшенно налякав своїх учнів - вони гадали, що то привид. Усе ж, упізнавши голос Ісуса, імпульсивний Петро вигукнув: «Вчителю! Якщо це Ти, звели мені йти до Тебе!» І на коротке «Іди!» - без сумнівів ступив на хвилі й пішов по них. Однак у цей, здавалося б, ледь не ідентичний з євангельським сюжет, коли Петро йшов вірою по воді, Наталена Королева вводить лаконічну, уже власну візуальну деталь - відсутній у Євангелії пояс апостола. В оповіданні зненацька хвиля змила той пояс у море (матеріальне буття з його законами візуалізувалося через окрему яскраву річ) і Петро, побачивши це, вийшов зі стану екстазу й усвідомивши, що стоїть серед хвиль, злякався, миттєво зневірився й почав тонути, ледь устигнувши крикнути: «Господи! Рятуй мене!» Ісус притьмом простяг йому руку й дорікнув: «Чого ж злякався, маловірний?» За Наталеною Королевою саме в цьому епізоді відбувається перше сповідання Петра - уся його істота, пише вона, ніби волає: «Вірую, Господи! Ти єси дійсно Месія і справжній Син Божий!..» [6, с. 233-234 ]. Хоча насправді в Євангелієї від Матвія (Мат. 14: 33) це визнання належить усім учням, які стали свідками чуда ходіння водами.

Утім переказ цього кульмінаційного епізоду є, власне, лише інтертекстуальною верхівкою айсберга дуже насиченого євангельського контексту коротенького (всього дві з половиною сторінки) оповідання «На морі Галілейськім». Скажімо, запримітивши силует людини серед хвиль, апостоли побачили довкола неї якесь дивне сяйво: «Аж зненацька десь на обрії замаячіло зеленаве світло. Не було це народження нового дня, не були це й огні на березі. Сріблясте, трохи зеленаве, трохи блакитне - не йшло воно ні з неба, ні від землі: була ясна імла посеред чорного моря, що швидко більшала, яснішала й широким промінням лилась на оскаженілі хвилі. Але, не докотившись кілька кроків, вони слухняно слались біля ніг ясної постаті, такої знайомої рибалкам» [ 6, с. 233 ]. Зрозуміло, що нічого схожого в біблійній оповіді євангеліста Матвія немає. Однак, на нашу думку, в такий спосіб авторка, знову вдаючись до візуалізації, своєрідно здійснює непряме цитування одного з провідних євангельських постулатів, що містить Євангелія від Йоана, а саме слів Ісуса: «Я - світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» [11, Йоан. 8:12]. До речі, при цій нагоді можна зауважити, що сучасна психологія інтерпретує зелений колір як барву серця, а точніше - любові й гармонії, що їх прийшов утілити й подарувати людям Ісус Христос. Срібло ж символізує чистоту й шляхетність, яка в даному тексті опосередковано свідчить про божественність Ісуса Христа.

Кульмінації оповідання «На морі Галілейськім», а саме - ходінню Петра водами, композиційно передує коротенька експозиція, яка, стереофонічно відтворює чи просто називає значну кількість євангельських сюжетів або ж містить пере- гуки з ними. Так учні Ісуса, переважна більшість із яких була рибалками, вирішують насупроти ночі вийти в неспокійне море (Генісаретське озеро) зловити риби. День видався важким: до них докотилася звістка про жорстоку й цинічну страту четверовласником Іродом пророка Йоана Хрестителя - предтечу Господа. Та ще й Ісус, зачувши про це, залишив їх, відійшовши на самоту в пустелю [11, Мат. 14:13]. Апостоли почуваються безсилими, пригніченими й самотніми. Тому й удаються до звичного їм заняття - рибної ловлі. Самим, без Учителя, ловити людські душі їм ще не до снаги. Отож, починається оповідання з опосередкованої згадки про смерть Йоана Хрестителя, про яку, як відомо, йдеться в чотирнадцятій главі Євангелії від Матвія, віршах з третього по дванадцятий, в яких скупо, здається, без жодних емоцій переповідаються ці події.

При нагоді зазначимо, що цей біблійний сюжет серед митців у силу своєї фактурності та характерологічності щодо людської природи особливо популярний і має величезний масив інтерпретацій практично ледь не в усіх видах світового мистецтва. До прикладу, в українській літературі чи не найближчі за часом до аналізованого тексту поезії П. Филиповича, М. Зерова й М. Рильського, в яких кожен із названих авторів у свій спосіб дуже пристрасно обіграв сюжет із танком Саломеї, за який Ірод обіцяв виконати будь-яке її бажання. Скажімо, в М. Зерова читаємо: «А Соломея!.. Ще дитя (дитя!), / А п'є страшне, отруєне пиття, / І тільки меч на помсту накликає». [5, 9 ]. Так само і в оповіданні Наталени Королеви учні Ісуса Христа в жорстокій смерті Йоана Хрестителя - йому було з наказу Ірода завдяки намові Іродіади, чужоложництво якої Пророк викривав, відрубано голову й ту голову піднесла під час бенкету на полумиску в подарунок своїй матері її донька Саломея - викривають підступність і мстивість дружини Ірода. До того ж роблять це в дуже своєрідний, знову ж таки «біблійний» спосіб. Апостол Андрій, якого ще звуть первозванним, на репліку апостола Якова розповідає, що Ірод намагався відкупитися від власної необачної обіцянки Саломеї ледь не половиною царства. Однак симптоматично, що ще геть юна дівчина не побажала цього. Зла воля матері виявилася для неї набагато дорожчою. «Ліпше жити в землі пустинній, як із жінкою лихою,» [18, с. 231] - підсумовує свої роздуми з цього приводу апостол Андрій. Остання сентенція - не що інше, як пряма цитата із книги Притч [11, Пр. 21:19], що приписується цареві Соломону. Таким чином, крім євангельських сюжетів у оповіданні присутні й прямі цитати та алюзії зі Старим Заповітом, що, власне, не має дивувати. Бо ж обидві книги складають повноту біблійного тексту, який Наталена Королева плідно й духовідповідно використовувала як сюжетотворче джерело для власної прози.

Сюди слід віднести також і мікросюжет про згадку апостолами служниці вдови-сирофінікіянки, яка в оповіданні запитує в учнів Ісуса, чи немає в них риби? Це питання, властиво, стає для авторки зачіпкою, щоб згадати саму сирофінікіянку й пов'язану з нею оповідь у Євангелії від Марка про зцілення Ісусом її доньки, одержимої злим духом [11, Мар. 7: 25-30]. Нагадаємо, у них мовиться про грекиню-іновірку, яка дізнавшись про прибуття Ісуса до їхнього селища, кинулася Йому в ноги з благанням вигнати з її доньки злого духа. На що їй Ісус відповів практично відмовою: «Дай спершу, щоб діти наїлися: не личить бо взяти хліб у дітей та й кинути його щенятам» [11, Мар. 7:26]. Себто, Господь говорить, що він насамперед прийшов для зцілення народу ізраїльського. Однак мудра лагідність і покірливість відповіді вдови про те, що й цуценята їдять крихти під столом після дітей, зворушує Ісуса і Він уздо- ровлює дитину. В оповіданні Наталени Королевої віддають шану мудрості цієї жінки й апостоли: вони вирішують, коли наловлять, віднести їй рибу в подарунок. В цьому ж інтер- текстуальному мікросюжеті цікава ще одна деталь. Серед співрозмовників апостолів присутній євангеліст Марко. Як відомо, він не входив до числа дванадцяти обраних і, як наслідок, не мав би бути присутнім на тих ловах, про які йдеться в оповіданні «На морі Галілейськім». Можна припустити, що Наталена Королева, вводячи до вузького кола апостолів Марка, власне, цим скеровує читача на джерело цього мікросюжету - його Євангелію. До того ж, виходячи з історико-богословської характеристики, Марко як супутник і секретар апостола Петра, який, властиво, й виклав у своєму Євангелії саме специфіку вчення останнього, міг входити до ширшої громади учнів Ісуса Христа - так званих сімдесятьох чи ж просто до кола співчуваючих. Тому Марко, як і ще один учасник художнього полілогу Натаниїл - теж не апостол, згадуваний у Євангелії [Йоан. 2:45-51 ] як той, хто не вірив, що щось добре може вийти з Назарету і якому сам Ісус свідчив про себе, сприймаються не як текстологічне непорозуміння, а радше - вияв широкого євангельсько- богословського контексту твору. До речі, серед богословів досить усталена думка про те, що Натаниїл входив до складу дванадцяти під іменем Вартоломея. Годі сумніватися, що ця версія Наталені Королеві буда достеменно відома. В такому сприйнятті участь Натаниїла в розмові апостолів напередодні пригоди на Генісаретському озері в тексті цілком зрозуміла. Втім буквалізм в інтерпретації священних текстів був цілковито чужим нашій авторці. В цьому сенсі має цілковиту рацію вже не раз згадуваний Я. Поліщук, коли стверджує, що Наталена Королева «...прихильниця історії духу, а не історії фактів і подій» [10, с. 17 ]

Є в оповіданні також абрис нерозгорнутого авторського апокрифу. Він полягає в згадці про апостола Юду - майбутнього зрадника Ісуса Христа. Юда буцім то разом з хворим Лазарем (тим, хто незабаром помре і волею Ісуса Христа через чотири дні воскресне з мертвих) міркує над старозавітними пророцтвами, поки його сестра Марта турбується (знову таки, притчово-євангельська «клопітлива Марта». - П. Д.) про їжу для апостолів. У жодній із чотирьох євангелій такого сюжету немає. Однак його, так би мовити, євангельська духовна тональність, попри несподівану комбінацію героїв - Юда, Лазар, Марта - цілком адекватна. Це відчуття збіжності євангельського й художнього горизонтів посилює й коротенька репліка одного з апостолів: «А нам би треба довідатись, чи добре господарить у нас Юда?» [11, 19, с. 231]. Здавалося, з якого б це дива роздумувати про це учням? Адже виходячи з тексту самого оповідання, ніщо не говорить про Юдину безгосподарність. Але ця репліка закорінена в сам біблійний прототекст і є перегуком із Євангелією від Йоана, коли той у шостому вірші дванадцятої глави написав, що Юда був злодієм: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкладалося [11, Йоан. 12:6]. Таким чином це питання апостолів стає не лише цілком мотивованим, а й профетичним: як знаємо, Юда - злодій, зрадник, христопродавець і, врешті, самогубець.

Отож, як переконуємося, в невеличке оповідання Ната- лени Королевої, сюжет якого є алюзією на відому біблійну нічну пригоду на Галилейському морі, а саме - ходіння Ісуса Христа й апостола Петра по водах, авторкою, сказати б, інтер- текстуально «вмонтовано» ще, як мінімум, шість євангельських мікросюжетів, що стилістично природно й невимушено відтворюють не так події (попри те, що вони досить фактурно виписані), як рух і дух Христового вчення. Побудувавши текст на інтерпретації, прямому цитуванні, ремінісценціях та алюзії практично всього перебігу чотирнадцятої глави Євангелія від Матвія (аналізоване оповідання - своєрідна варіація на його тему) письменниця власне створила інтер- текст, базований на євангельських сюжетах та їх авторській інтерпретації. Утім культурний код цього оповідання куди ширший і сягає Старого Заповіту, переказів та апокрифів. То ж гадаємо, що назагал має рацію Катерина Усачова, коли стверджує, що «...про твори Наталени Королевої можна говорити як про певний суцільний текст, що має в основі. метатекст» [13, 19 ] - той естетичний феномен, за якого в окремому дуже невеликому художньому творі потужно відлунюють тексти Святого Письма. В такому сенсі оповідання Наталени Королеви «На морі Галилейськім» постає вельми характерним для її прози на християнську тематику - як з огляду на сюжетну євангельську інтертекстуальність, так і на духовну збіжність біблійного й художнього горизонтів.

Література

1. Антофійчук В. Євангельський контекст у творчості Наталени Королевої / В. Антофійчук // Слово і час. - 2000. - № 8. - С. 36-38.

2. Бабишкін О. Несподіване, щасливе знайомство! / О. Бабишкін // Всесвіт. - 1993. - № 2. - С. 176-184.

3. Баган О. Неоромантизм. Неокатолицизм. Неоконсерватизм (Творчість Наталени Королеви в ідейно-естетичному контексті доби) / О. Баган // Королева Н. Без коріння. Во дні они. Quid est Veritas? Повість, роман, новели, оповідання, спогади. - Дрогобич, 2007. - С. 655-669.

4. Голубовська І. Ідейно-естетична спорідненість збірки Наталени Королевої «Во дні они» / І. Голубовська // Сучасний погляд на літературу / Науковий збірник пам'яті академіка Петра Хропка. - К., 2004. - Вип. 9. - С. 131-142.

5. Зеров М. Камена / М. Зеров. - К.: Час, 1990. - 76 с.

6. Королева Н. Без коріння. Во дні они. Quid est Veritas? Повість, роман, новели, оповідання, спогади / Н. Королева. - Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2007. - 671 с.

7. Крип'як Я. Вступ // Королева Н. Без коріння. Життєпис сучасниці. - Огайо, 1968. - С. 5-9.

8. Мишанич О. Мрія і любов Наталени Королевої / О. Мишанич // Наука і культура України. - К., 1990. - Вип. 24. - С. 314-319.

9. Набитович І. Художній всесвіт на палімпсестах минулого. (Літературні обрії Наталени Королевої) / І. Набитович // Королева Н. Без коріння. Во дні они. Quid est Veritas? Повість, роман, новели, оповідання, спогади. - Дрогобич, 2007. - С. 3-36.

10. Поліщук Я. Роман як християнська легенда (Quid est Veritas? Наталени Королевої) / Я. Поліщук // Слово і час. - 2010. - № 10. - С. 11-17.

11. Святе Письмо Старого та Нового Заповіту. - Б. м.: Українське Біблійне Товариство, 1992. - XVIII + [ 2] + 1070 + 352 с.

Размещено на Allbest.ru