Суспільні події як основа інтерпретації сучасного політичного роману

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суспільні події як основа інтерпретації сучасного політичного роману

Від стародавніх часів і до сьогодні вчені демонструють нові ракурси поглядів на літературні роди, види, жанри, нові критерії для їх зіставлень. Оскільки визначення поняття «жанр» чи не найбільш суперечливе в сучасному літературознавстві, то його розробці присвячено безліч літературознавчих розвідок провідних учених ХХ ст. Існує велика кількість його визначень і трактувань. Критики неодноразово зверталися до з'ясування структурного наповнення жанру, його складників. Розробці цього питання присвятили свої роботи такі літературознавці як С. Андрусів, М. Бахтін, Б. Іванюк, Н. Копистянська, О. Ніколенко, О. Потебня, А. Ткаченко, Ц. Тодоров, Л. Чернець та ін. Незважаючи на те, що вивчення цієї літературознавчої категорії почалося досить давно, залишається багато суперечливих питань, які потребують детальнішого розгляду.

Приблизно з 20-х рр. ХХ ст. у триступеневу ієрархізацію всередині роду з'являється

термін «жанр». Українська дослідниця Н. Копистянська в монографії «Жанр, жанрова

система у просторі літературознавства» запропонувала власну концепцію систематизації світоглядних основ жанру. Слушною є її думка, що жанрові утворення є змінними категоріями, які постійно еволюціонують і трансформуються [5]. Отож, для родових розмежувань будемо використовувати класифікацію, запропоновану дослідницею (рід - вид - жанр - жанровий різновид - жанрова модифікація).

Жанр - це одна з основних категорій поетики, особливістю якої є значна сила узагальнення. В основі виокремлення будь-якого жанру знаходиться уявлення про стандартизовану структуру мовного твору, виділення та характеристика найбільш сталих, регулярно повторюваних змістових і формальних ознак з їхньою подальшою типізацією, що об'єднують групу текстів. Жанри вирізняються особливостями композиційної організації тексту, типом розповіді, характером просторово-часового континууму, обсягом змісту, художніми прийомами та принципами організації мовних засобів [8, с. 25]. Прийнятним є визначення Ц. Тодорова, який характеризує літературний жанр як такий вибір, що його суспільство робить умовним [10, с. 18]. Певна річ, що жанр є історичною категорією. Він за своєю природою здатний відбивати найбільш сталі тенденції розвитку літератури.

Актуальним залишається питання романної типології. Проблематичним є встановлення принципів типології роману, ознак їхньої класифікації. Загалом, опис жанру роману, його модифікацій і трансформацій, створення цілісної теорії повинні базуватися на системному дослідженні різновидів художніх творів. Роман не зазнає точному визначенню і внаслідок невід'ємної, але невизначеної стихії тривалості, і через те, що він включає багато різних типів і різновидів [1, с. 19]. Отже, цілісна теорія роману можлива при точній типології цього жанру, жанрові критерії та романна узагальненість повинні виявлятися лише шляхом зіставлення однорідних ознак. Крім цього, продуктивною також буде й видова диференціація роману в межах того чи іншого періоду, що дозволить охарактеризувати художні тенденції розвитку романного жанру. Правомірно стверджувати, що в кожної епохи є власна система жанрів, особливості та властивості яких пов'язані з характерними рисами суспільства. Тому перспективним є дослідження тенденцій і модифікацій сучасного роману з урахуванням його різновидів. При цьому варто поцінувати своєрідність політичного роману та показати його місце в ієрархічній системі романної типології. Зрозуміло, що епоха постмодернізму вплинула на трансформацію романної форми, хоча особливої уваги потребує аналіз ставлення автора та читача до історії, інтерпретація суспільних і політичних подій.

Мета цієї статті - дослідити специфіку жанрово-стильових особливостей політичного роману «Країна Ірредента» Р. Іваничука. Вона передбачає такі завдання: розглянути художню систему твору, для якої характерне змалювання суспільно-політичних подій; розкрити потенціал художнього осмислення національних особливостей і пов'язаної з ним наукової потреби комплексного вивчення мистецького доробку письменника. Ретельно простежили творчу еволюцію Р. Іваничука С. Андрусів, М. Беліченко, І. Денисюк, В. Дончик, М. Ільницький, М. Слабошпицький, Г. Штонь. Проте, незважаючи на знаковість літературного доробку письменника в контексті розвитку української історичної прози, у процесі утвердження національної культури до цього часу відкритою залишається проблема дослідження його політичного роману.

Зі зростанням рівня цивілізаційного розвитку суспільства посилюється увага до перебігу політичних подій, і тому виникає потреба задовольняти читацький інтерес у літературі цієї тематики. Тому цілком закономірно, що серед жанрових різновидів сучасного роману у ХХ ст., вирізняється політичний роман. Його ознаки можна відшукати в багатьох творах художньої літератури, у яких письменники висловлюють власне розуміння політики, намагаються аналізувати діяльність політичних лідерів, загострити увагу на соціально - політичних проблемах життя країни й осмислити причини та наслідки цих проблем для сьогодення.

Історична та політична проза українських авторів була незначною за тиражами і не відігравала особливої ролі в піднесенні національної свідомості мас в умовах політичних обмежень і заборон, коли український народ узагалі не визнавався як окремий слов'янський етнос. Рідко з'являлися твори, які правдиво висвітлювали державно - політичні здобутки українського народу. Фактично лише в кінці минулого століття українська політична проза стає однією з впливових сил в осягненні багатогранної історичної спадщини українського народу, в аналізі історичних трагедій і конфліктів, важливим пізнавальним методом у розкритті психології нації, влади і можновладців, народження й культу в середовищі правлячої еліти політичного холопства та зверхності.

Політика глибше, ширше й сміливіше входила в усі сфери соціального життя людини через прозу. Це призвело до духовного перевороту у свідомості мільйонів людей, які по-новому почали поціновувати історію й сучасність. Політична проза поряд з історичною наукою формувала новий рівень усвідомлення українського суспільного життя, де людина стає епіцентром на шляху поступу. Цим самим створювались підмурівки нових суспільних, інтелектуальних і політичних змін.

В українській літературі політичний роман малодосліджений, існують лише його поодинокі розвідки, представлені літературно-критичними статтями В. Климчука, І. Моторнюка, М. Слабошпицького, Л. Якимчук. В. Климчук писав про політичний роман: «Як жанровий різновид оформився остаточно саме в ХХ столітті, що пов'язано передусім із бурхливою, сказати б, суцільною політизацією суспільної свідомості. Найзагальніше визначення цього типу романів можна б сформулювати як художній твір про механізми здійснення політичної влади. Закономірно, що в політичному романі відтворюються актуальні «гарячі» події часу і в його основі лежить багатий фактичний, зокрема й документальний матеріал. Роман цей, як правило, місткий щодо інформації, по-журналістському оперативний і гостросюжетний» [4, с. 137]. Поділяємо думку І. Моторнюка, який у статті «Політичний роман сьогодні» стверджував, що риси цього жанрового різновиду можна відшукати в багатьох творах сучасної літератури, наприклад, таких, як «Заплава» В. Баранова, «Музей покинутих секретів» О. Забужко, «Країна Ірредента» Р. Іваничука, «Записки українського самашедшого» Л. Костенко, «Чорний Ворон» В. Шкляра, «Час смертохристів» Ю. Щербака.

Виокремлюємо такі ознаки політичного роману: в основі твору лежать реальні політичні події (завдання автора, «політ» романіста, - розкрити політичну реальність, а не вигадувати неправдиві факти та дії, змалювати суспільний розвиток); основна думка акцентована на проблемах соціально-політичного характеру (порушуються загальнонаціональні проблеми); головні герої є виразниками ідеологічних і політичних переконань автора (авторська свідомість втілюється у функціях персонажів); текст документалізовано (має фактажну основу завдяки використанню певного документарію); існує баланс між реальністю та вимислом (зрозуміло, що зображення політичних діячів у художньому тексті має дещо довільний характер, домислюються другорядні персонажі, але достовірно відтворюється епоха, побут, суспільні відносини); переважає суспільно - політична лексика (використовуються елементи публіцистичного стилю письма).

Р. Іваничук - знакова постать національної ідентичності в українській літературі і в українському суспільстві. Особиста світоглядна парадигма письменника, а саме його національна, культурна й соціальна належність яскраво представлені в романі «Країна Ірредента». Суб'єктна організація розповіді, логіка розвитку сюжету, структура опису й діалогу, вибір пейзажу та інша позасюжетна організація - все це є формою і засобом вираження авторської позиції. Саме в цьому розкривається багатогранність думки письменника про складність і суперечність політичної картини буття країни. В одному з інтерв'ю Р. Іваничук зазначав: «У літературі нашій, як і в будь-якій іншій, повинна превалювати естетика. Бо поки що превалює політика. Вона постійно літературі заважає, але, з другого боку, ми з об'єктивних причин не можемо від політики відійти ще з часів Франка… Єдина заанґажованість, від якої, я вважаю, ніколи не слід відмовлятися, - це національна заанґажованість. І це природно, бо не можна відмовлятися від власної матері» [2, с. 39].

«Країна Ірредента» - це твір, жанр якого сам автор визначив як політичний роман. Це вказує на те, що в ньому маємо не окремі ознаки політичного твору, а політичні перипетії є головним предметом зображення в романі. В анотації до книги знаходимо пояснення щодо назви роману: «Країна Ірредента - країна, позбавлена можливості до самовідтворення, до самовизначення, до самоутвердження. Увесь її шлях - мов туго натягнута линва між Сциллою і Харибдою. Усе її існування - історія моторошного балансування» [3, с. 4]. У назві твору автор акцентував увагу на соціально-політичній ситуації, що склалася в Україні. Слово «irredenta» можна перекласти і як «незвільнений», і як «невозз'єднаний». Обидва переклади доречні в нашому випадку, на що, перш за все, і розраховував митець. В історії відомий італійський суспільно-політичний рух к. ХІХ - поч. ХХ ст. - «ірредентизм» (від італ. «irredento» - незвільнений) - за приєднання до Італії тих прикордонних земель Австро-Угорської імперії, у яких проживало італійське населення.

Політичний роман «Країна Ірредента» за своєю композицією нагадує дивний чорно-білий колаж з різних часових пластів українського буття. Складність тексту зумовлена тим, що в ньому переплітаються тенденції доби, суспільно-політичні віяння часу, особистісні переконання автора, а також їх оцінка на сучасному етапі. Роман складається з двадцяти розділів, у дев'яти з яких розповідається про сучасні політичні події на Майдані Незалежності під час Помаранчевої революції, у десяти - про події національно - визвольного руху українського народу.

Автор - письменник (він же оповідач) опиняється на Майдані, але не у вирі історичних подій, а в наметі свого товариша Михайла, який є головним героєм роману. Прототипом послужив Михайло Горинь - український правозахисник, дисидент, політв'язень радянських часів, якому й присвячено твір: «Мужньому борцеві за незалежність України, довголітньому політичному в'язневі сумління, моєму приятелеві Михайлові Гориню присвячую» [3, с. 5]. «Головний персонаж написав «Записки», у яких висловлює своє розуміння політики, аналізує прорахунки наших політичних лідерів у минулому, що призводили до поразки змагань за суверенну національну Державу. Цим він хоче застерегти сучасників від повторення помилок минулого. Ця провідна ідея Михайлових «Записок» розкриває основну думку «політичного роману», а відтак і зміст самого поняття «політика» для автора» [9, с. 12], - зазначив І. Моторнюк. За сюжетом герой передає свої нотатки письменникові, щоб той прочитав і висловив професійну думку про написане. Проте головна функція Михайлового рукопису полягає в тому, що його матеріал має стати підґрунтям для майбутнього твору митця: «…може, дещо із мого манускрипту знадобиться тобі як матеріал для чергового твору. Ти ж повинен осмислювати не тільки глибоку історію, а й нинішні події» [3, с. 9]. У записах персонажа йдеться про реальні достовірні факти, про які він дізнався від матері й діда, лише дати уточнював в архівах.

У романі незавуальовано відображається емоційна авторська реакція на навколишню дійсність, суспільно-політичні відносини, діяльність окремих політиків, механізми управління державою, несправедливість, зрадництво. Зауважимо, що автор глибоко виклав суть зображуваних речей, майстерно передав дух і роль Майдану: «А втім, подумав я, українська доля завжди вирішувалася на майданах. На січових ристалищах обирали гетьманів й готувалося до переможних походів козацтво, на сільських толоках відбувалися судні ради і фестини, що формували світогляд сільської молоді, звідти й вирушали повстанці на війну; на Софійський майдан в'їжджав на білому коні після величних перемог гетьман Богдан Хмельницький, тут приймали парад наші отамани під час української революції 1919 року, сюди виходили і ми, коли наважилися повалити прокляту совєтчину, - нині ж на Хрещатику очищується від чужинецької скверни і стає державною нацією весь народ. Вся Україна за потреби ставала єдиним Майданом, що простягався на просторах від Сяну до Дону» [3, с. 104-105].

Перший Майдан дав світові зрозуміти, якою є українська нація, і чого вона варта. Зібравшись воєдино, люди хотіли відстояти правду, вибрати Президента. Р. Іваничук у той час був довіреною особою В. Ющенка. Митець вважав його гідною людиною, вірив у нього, але той Президент пізніше зрадить свій народ, адже його постійні сварки з Ю. Тимошенко, поступки перед В. Януковичем - стали початком страшної злочинної політики: «За рік Михайлові, та і мої, побоювання й сумніви, які прокрадалися до нас на Майдані під час інавгурації, справдилися: засобами візантійських зрад і підступів партія Хама захопила владу в державі, й розпочалася нова смуга боротьби за українську Україну» [3, с. 188].

Щоб розшифрувати фінал твору, варто звернутися ще до одних «Записок» - «Записок українського самашедшого» Л. Костенко. Тлом обох творів є історія, котра ще триває. Між героями обох романів є певна схожість. По-перше, вони постають перед читачем як спостерігачі-аналітики. По-друге, обоє стали учасниками Помаранчевої революції. По - третє, персонажі прагнуть змін у політичному житті суспільства. «Найцікавіше, однак, - зауважував І. Моторнюк, з чим всіляко погоджуємося, - що в обох випадках маємо схожі висновки. Точніше - в другому романі прочитуємо розшифровку того, що є завершальним у першому. Якщо в Р. Іваничука маємо констатацію факту («ми змінилися»), то в другому сказано конкретно: «Ось і настав наш День Гніву, лінію оборони тримають живі». Інакше кажучи, День Гніву настав саме тому, що «ми змінилися» [9, с. 12].

Отже, історія й політика - це взаємопов'язані між собою поняття, основа національної свідомості народу, на якій тримається держава та його майбутнє. «Вчені доводять, що більшість людей отримують знання історії через художню літературу. При сучасному розвитку жанру політичного роману незабаром можна буде провести паралель між джерелами історичного та політичного знання» [4, с. 139], - стверджував В. Климчук. Головне завдання політичного роману Р. Іваничука вбачаємо у вихованні нової політичної культури народу в сучасних реаліях українського життя, його свідомості й відповідальності за своє майбутнє.

Досягнуті на сьогодні успіхи у вивченні жанрового різновиду політичного роману засвідчують, що він являє собою специфічний розряд прози ХХ ст., має свою поетику, перспективи розбудови, які сьогодні просто неможливо ігнорувати.

Література

іваничук літературний жанровий роман

1. Затонский Д. Искусство романа и ХХ век / Д. Затонский. - М.: Художественная литература, 1973. - 430 с.

2. Іваничук Р. У літературі повинна превалювати естетика / Р. Іваничук // Книжковий клуб. - 2004. - №11. - С. 38-41.

3. Іваничук Р. Країна Ірредента / Р. Іваничук. - К.: Ярославів вал, 2008. - 192 с.

4. Климчук В. Дійсність у дзеркалі політичного роману / В. Климчук // Всесвіт. - 1986. - №1. - С. 137-139.

5. Копистянська Н. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства / Н. Копистянська. - Львів: ПАІС, 2005. - 368 с.

6. Костенко Л. Записки українського самашедшого / Л. Костенко. - К.: А-БА-БА-ГА - ЛА-МА-ГА, 2012. - 416 с.

7. Моторнюк І. Політичний роман сьогодні / І. Моторнюк // Літературна Україна. - 2013. - №10. - С. 12.

8. Николина Н. Филологический анализ текста: учеб. пособ. для студ. высш. пед. учеб. заведений / Н. Николина. - М.: Академия, 2008. - 272 с.

9. Слабошпицький М. Талант, помножений на волю / М. Слабошпицький // Київ. - 2009. - №5-6. - С. 158-167.

10. Тодоров Ц. Поняття літератури та інші есе / Ц. Тодоров. - К.: Києво-Могилянська академія, 2006. - 162 с.

Размещено на Allbest.ru