Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Сучасний стан розвитку наратології характеризується посиленим вивченням різних форм авторської свідомості, проте малодослідженими залишаються складні конструкти, "наративні маски", які використовуються у повістуванні різних оповідних інстанцій. Так, головним завданням для сучасних науковців є виокремлення у художньому тексті різних видів "наративних масок" та специфіки їх функціонування.

Наратологія - філологічна дисципліна, яка почала формуватися наприкінці 60-х років ХХ ст. у результаті перегляду структуралістської доктрини з позиції комунікативних уявлень про природу мистецтва. Наратологія опинилася на межі структуралізму, рецептивної естетики, герменевтики, однак принциповими для неї стають питомо "розповідні" категорії: "уявлення про акт художньої комунікації як про процес, що відбувається одночасно на кількох оповідних рівнях; теоретичне обґрунтування численних оповідних інстанцій, котрі виступають у ролі членів комунікативного ланцюга, яким здійснюється “передача" художньої інформації від письменника до читача, котрі перебувають на різних полюсах процесу художньої комунікації" [5, 69].

Однією з головних категорій наратології є категорія наратора. Центральним предметами сучасних лінгвістичних досліджень стали образ наратора та моделі нарації, які вивчаються багатьма сучасними зарубіжними та вітчизняними науковцями (зокрема, Р. Барт, Ж. Женетт, М. Фуко, В. Шмід, І. Бехта, І. Папуша, О. Ткачук). Актуальність дослідження визначається загальним спрямуванням наукових розвідок з наратології художнього тексту на виявлення різних способів представлення наратора.

Мета нашого дослідження зумовлена потребою розв'язання проблеми репрезентації оповідних інстанцій у постмодерністському творі крізь призму наратології, виокремлення мовностилістичних засобів вираження різних видів нараторів у художньому творі Дж. Барнса "Історія світу в 10 У розділах".

Об'єктом статті є наративна маска як засіб імплікації різних видів оповідних інстанцій (нараторів) у художньому тексті, а предметом - мовностилістичні засоби, що формують різні види наративних масок у художньому просторі.

Гіпотезою нашої статі слугує припущення щодо ситуативного утворення різних видів наративних масок, а також їх соціальна, історична, етична, психологічна детермінованість: використання емоційно-експресивної або професійної лексики, інтелект та ерудиція оповідача, соціально-історичне середовище, характер апелювання до певного адресата - усі ці фактори прогнозують подальше "вдягання" певної маски наратором (історика, адвоката, митця, божевільного).

Виклад основного матеріалу дослідження. У класичній теорії наратології основною ознакою твору є присутність посередника між автором та зображуваним світом. Суть повіствування зводиться до відображення дійсності крізь призму художньої свідомості наратора, який є центром орієнтації, основною фігурою у творі, в структурі наративу [8, 115].

За визначенням В. Шміда, наратор - адресант фіктивної наративної комунікації. Поняття є досить поширеним, його ототожнюють з розповідачем чи оповідачем. Наратор констатується в тексті й сприймається читачем не як абстрактна функція, а як суб'єкт, неминуче наділений певними антропоморфними рисами мислення та мови.В. Шмід визначив основні риси наратора: всезнання та всюдисущість, здатність проникнути у найбільш потаємні закутки свідомості персонажів, наявність певної точки зору на події та ситуації [6, 64-65].

За визначенням М. Легкого, наратор - мовно-стилістичний епіцентр викладу. Це - особа фіктивна, вигадана автором, похідна від його свідомості [2, 10]. Наративна маска є обличчям наратора, манерою його повістування Вона зумовлюється конкретною ситуацією та мовленнєвою поведінкою різних оповідачів у ході взаємодії із ідеальним читачем. Наративну маску характеризують використання лінгвістичних (мовних, мовленнєвих) та стилістичних (стилістичні прийоми та засоби виразності) засобів, що детермінують використання певного виду наративної маски у творі.

Художній простір прози Джуліана Барнса - це масштабне поле експериментування, творчої інтеракції з активним читачем, продуктивної співпраці, що відбувається з допомогою наратора. Характерний для постмодернізму наратив роману "Історія світу в 10 У розділах" тяжіє до суб'єктивізації світосприйняття, проявів інтертекстуальності в її різноманітних формах, міфологізації сучасного буття, порушення хронології, вільному інтелектуальному та образному тлумаченні відомих подій.

Дж. Барнс по-своєму передав біблійний сюжет про Всесвітній потоп, переосмисливши і проаналізувавши попередній літературний досвід. Основну увагу письменник звернув на проблему дегуманізації суспільства, починаючи з фанатичної віри в Бога і закінчуючи вірою в могутність науки.

Історія, за Дж. Барнсом, розвивалася не лінійно, а за спіраллю. Головною особливістю барнсівського наративу є прагнення зібрати окремі складові світосистеми в єдине ціле попри їх несхожість. Зсув хронологічних зв'язків та порушення традиційних просторово-часових категорій відбувається надзвичайно радикально: твір складається з окремих епізодів-новел, що повіствуються різними нараторами: хробаком-древоточцем, кіноактором або художнім критиком. Один із прийомів Барнса - гра з авторським началом. Різноманіття оповідачів підтверджує різноманіття форм буття. Розповідь йде або від імені вигаданих нараторів, які одночасно є і героями твору, або справжній автор виступає співавтором, а іноді й просто коментатором чужого тексту. Так, усі оповідні інстанції - це оповідачі, що розповідають власну історію, в якій вони фігурують головними героями. Наратив Барнса рясніє, особливо в першому розділі, міфологічними і біблійними алюзіями, втіленими у різних образах: саламандра, карбункул, василіск, грифон, сфінкс, гіпогриф, єдиноріг, потоп, Ковчег, Арарат, Адам, Ной, Хам, Сім. У всіх інших розділах зустрічаються експліцитні або імпліцитні алюзії, пов'язані з сюжетом спасіння людства під час та після потопу, втіленні в антропонімах й предметних образах: Ной, Ковчег, Арарат, хробак-деревоточець. Так чи інакше усі розділи роману пов'язані з першим тематично.

У першому розділі “he Stowaway” повіствування ведуться від імені хробака-деревоточця, який самостійно врятувався під час всесвітнього потопу. Він згадує про події катастрофи, яка коштувала життя багатьом видам істот. Хробак-деревоточець належить до неантропологічного анімалістичного наратора - яскравий приклад того, що оповідачем може бути не тільки людина, а й тварина. Викладаючи власний перебіг подій, він вдягає маску історика, акцентуючи увагу на події, свідком та дійовою особою якої був. З перших параграфів хробак-оповідач ховається за маскою, ототожнюючи себе з іншими дійовими особами, вживаючи у межах своєї оповіді дейктичний займенник us та інклюзивний займенник we:

“As far as we were concerned the whole business of the Voyage began when we were invited to report to a certain place by a certain time. hat was the first we heard of the scheme. We didn't know anything of the political background. God's wrath with his own creation was news to us; we just got caught up in it willy-nilly. We weren't in any way to blame." [10, 6]. Таким чином він підтверджує правдивість власної історії наявністю інших свідків - жертв Потопу, до яких і сам належав.

Достовірність подій підлягає сумніву, коли оповідач використовує вставні слова та конструкції, що виражають невпевненість, на кшталт: I doubt, I suppose, perhaps, probably:

“I doubt there'd have been half so much disobedience - probably no need to have had the Flood in the first place" [10, 18].

“You could even argue, I suppose, that God drove Noah to drink. Perhapsjthis is why your scholars are so jumpy, so keen to separate the first Noah from the second: the consequences are awkward" [10, 30].

Оповідь хробака-деревоточця у мовленнєвому плані побудована з використанням великої кількості вставлених слів та конструкцій, які доповнюють інформацію про сказане, розриваючи єдиний часовий простір перебігу подій. Завдяки власним ремаркам він привертає увагу імпліцитного читача іронічним ставленням до речей або подій:

“Noah probably realized he had God over a barrel (what an admission of failure to pull the Flood and then be obliged to ditch your First Family), and we reckoned he'd have eaten us anyway, treaty or no treaty” [10, 22].

Використовуючи прийом імпліцитної гри з читачем, у наративній масці хробака-історика простежується вживання квеситивів:

“Did you imagine that in the vicinity of Noah's palace (oh, he wasn't poor, that Noah) there dwelt a convenient example of every species on earth? ” [10, 6].

“But he was not a nice man. Did you know about the time he had the ass keel-hauled? Is that in your archives? ” [10, 20].

“You don't have to believe me, of course; but what do your own archives say? Take the story of Noah's nakedness - you remember? ” [10, 16].

У повістуванні наративна маска хробака-історика вживає паралельні конструкції, що сприяють чіткому та логічному викладу думок, відтворенню правдивого історичного минулого:

“here were splendid animals that arrived without a mate and had to be left behind; there were families which refused to be separated from their offspring and chose to die together; there were medical inspections, often of a brutally intrusive nature; and all night long the air outside Noah's stockade was heavy with the wailings of the rejected” [10, 7].

Для повістування хробака-наратора характерне вживання простого минулого часу Past Simple, що допомагає легше сприймати події, переказані ним:

“When they pulled him over the rail, he was in a terrible state <. > and a few of the other beasts who by this time were not too crazy about Noahgathered_round him. ” [10, 20].

Наративна маска хробака-історика вживає у своєму повістуванні низку імпліцитних звертань, які вираженні у теперішньому наративному часі, що повністю руйнує єдність сприйняття інформації та хро - нологічність викладу подій. Частіше теперішній наративний час в його оповіді репрезентовано у вигляді звертань до читача (1) та вставних конструкцій, у яких наративна маска виражає власне ставлення до подій (2):

“You don't have to believe me, of course; but what do your own archives say? Take the story of Noah's nakedness - you remember? It happened after the Landing" [10, 16].

“Noah probably realized he had God over a barrel (what an admission of failure to pull the Flood and then be obliged to ditch your First Family), and we reckoned he'd have eaten us anyway, treaty or no treaty" [10, 22].

Перший розділ “he Stowaway” характеризується активним використанням модальних лексичних засобів вираження точки зору наративної маски хробака-історика. Серед них переважають: модальні дієслова, слова-частки, аксіологічні слова (дієслова, прикметники, прислівники), які розкривають його ставлення до подій та людей.

Модальні дієслова may, might, will, would, shall, should, need to, ought to сигналізують довіру, тривогу, різного роду обіцянки, поради. А модальне дієслово must має додаткове значення потреби чи навіть повинності, таким чином наративна маска хробака-історика, використовуючи його для означення судження впевненості чи істини, виражає свою згоду чи вимогу:

“It must have been a neurotic response to fear of extinction or something. But even so." [10, 19].

Модальні прислівники: probably, perhaps, maybe, які є словами-операторами, що ідентифікують появу суб'єктних рефлексій у нарації, вносять до неї елементи семантичної невизначеності, сумніву:

“Amazingly, some of the beasts thought Noah's offer a fairone: after all, they argued, he can't eat all of us, he'll probably just cull the old and the sick" [10, 26].

Оцінні прикметники i прислівники lucky, luckily, fortunatly, regrettably, merrily, benignly виражають власну оцінку наратора-хробака до сказаного. Оцінні прикметники, прислівники, дієслова знання та припущення привертаючи увагу до суб'єктних рефлексій, оцінок у дискурсі наратора й рівночасно демарку - ють точку зору імпліцитного читача.

“Fortunately, the offspring of `the Admiral' had only a crude understanding of the animal kingdom with which they had been entrusted." [10, 19].

У Х розділі “he Dream" у повістуванні з'являється наративна маска фантазера й тлумачника снів. Персонаж (ім'я у творі не вказується) потрапляє у модернізований Рай, де немає ніяких меж та все дозволено. Проте згодом стає зрозуміло, що це був лише сон, затьмарена підсвідомість оповідача.

Наративна маска фантазера веде повістування від першої особи однини, використовуючи особовий займенник I, й таким чином одночасно виконує роль і оповідача, і головного героя:

“I dreamt that I woke up. It's the oldest dream of all, and I've just had it. I dreamt that I woke up. I was in my own bed. hat seemed a bit of a surprise, but after a moment's thought it made sense." [10, 283].

Оповідна інстанція мрійника використовує у розповіді паралельні конструкції та повтори (наприклад, I dreamt that I woke up), які мають на меті заплутати імпліцитного читача, занурити його в атмосферу уявної дійсності, наголошуючи на тому, що подальший розвиток події відбуватиметься не насправді.

Постмодерністська гра з читачем репрезентована у формі звертань та квеситивів у мовленні наративної маски фантазера. Так, ряд питальних речень актуалізує увагу читача, є імпліцитним актом комунікації між наратором та читачем:

“Guess what happened next? I started worrying. I worried about the most ridiculous things." [10, 295].

“Not like that. No, I wanted to be judged, do you see? It's what we all want, isn't it? I wanted, oh, some kind of summing-up, I wanted my life looked at" [10, 293].

Використовуючи вигук oh, наратор відтворює в тексті особливості живого спілкування. Наратив перетворюється на бесіду, що має ознаки незапланованості, непередбачуваності, нехарактерного письмового дискурсу. Інформація, передана за допомогою еліпсису, прономіналізується на фоні повідомлень, переданих традиційними синтаксичними конструкціями, що сприяє їх додатковій емоційності.

Наративна маска фантазера спілкується з читачем, використовуючи прийоми залучення за допомогою конструкта let me. Наратору необхідно отримати дозвіл читача, для того щоб вибрати певну послідовність викладу подій:

“Let me tell you about that breakfast. It was the breakfast of my life and no mistake. he grapefruit, for a start. Now, you know what a grapefruit's like." [10, 293].

Сполучник now створює ефект усного мовлення. У саму структуру тексту включено позицію адресан - та-спільника, друга, однодумця, що дозволяє виокремити тактику солідарності адресата з адресантом.

Використання прономінальної частки you чітко характеризує реципієнта, оповідь наратора-мрійни - ка має цілеспрямовану адресацію:

“he toast, the marmalade - well, you can imagine those, you can dream what they were like for yourselves.

But I must tell you about the teapot. he tea, of course, was the real thing, tasting as if it had been picked by some rajah's personal entourage" [10, 296].

У наведеному прикладі ми бачимо, що модальне дієслово must має додаткове значення потреби чи навіть повинності, так що наративна маска фантазера, використовуючи його для означення судження впевненості чи істини, може водночас виражати свою згоду чи вимогу.

Модальні прислівники certainly, surely, obviously в мовленні наратора характеризують впевненість у висловленнях, виражають правдиве зображення подій:

“Certainly you don't want too many currants in a biscuit, otherwise you'd have just a wodge of currants rather than a biscuit, but I've always believed that the proportion of ingredients could be adjusted” [10, 298].

Словами-операторами, що ідентифікують появу суб'єктних рефлексій у нарації, вносячи до неї елементи семантичної невизначеності, сумніву, є слова probably, perhaps:

“Now, I'm probably not the quickest thinker in the world, and in my previous life I tended to just get on with the things I had to do, or wanted to do, and not brood too much about them. hat's normal, isn't it? ” [10, 299].

Активізація уваги читача до співпраці актуалізується за допомогою семантичних категорій розумового процесу:

Перцепції to see, to hear, to feel, to notice, to observe:

“Not like that. No, I wanted to be judged, do you see? ” [10, 299].

Когніції to think, to say to oneself, to wonder, to remember, to recollect:

“I think it was the golf that finally made me turn to Margaret for some explanations” [10, 289].

“I had a good time in my wire cart. I remember when I used to go shopping in the old days, the previous days, I'd sometimes see small kids sitting inside a trolley. ” [10, 287].

Афекції to like, to frighten, to hate, to scare, to enjoy etc.

“Don't get me wrong, incidentally: I'm not complaining. I enjoyed every bloody minute of it. All I'm saying is, I knew what I was doing while I was doing it. I was looking for a way out." [10, 287].

Наратор знов звертається до читача, проте вже у формі директиву don't get me wrong, ведучи при цьому дружню бесіду з імпліцитним читачем.

Отже, наративна маска є особливим прийомом постмодерністського текстотворення, яка є обличчям наратора у художньому творі, манерою його повістування. Вона зумовлюється конкретною ситуацією та мовленнєвою поведінкою різних оповідачів у ході взаємодії з ідеальним читачем. Різні види наративних масок використовують різні способи побудови висловлювань. Так, для наративної маски хробака-істори - ка та людини-фантазера характерне активне застосування прийомів, спрямованих на активізацію комунікації між оповідною інстанцією та читачем. Вживання директивів, квеситивів та імперативів, паралельних конструкцій, модальних слів, звертань, професійної лексики історика та митця - все це допомагає читачеві зрозуміти уявний світ наративної маски в художньому дискурсі, інтенції автора та допомогти правильно інтерпретувати текст. Наративні маски хробака-історика та людини-мрійника поєднують децентрований дискурс і виступають оповідними центрами, на яких зосереджена увага читача.

Перспективу подальшого дослідження вбачаємо у виявленні комунікативно-прагматичних настанов, актуалізованих у наративних масках через різні композиційно-мовленнєві форми та типи нарації.

Література

1. Андреева К.А. Литературный нарратив: когнитивные аспекты текстовой семантики, грамматики, поэтики / К.А. Андреева. - Тюмень: Вектор Бук, 2004. - 244 с.

2. Барт Р. Введение в структурный анализ повествовательных текстов / Р. Барт // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ-ХХ вв.: Трактаты, статьи, эссе. - М.: Изд-во МГУ, 1987. - 430 с.

3. Бехта І.А. Дискурс наратора в англомовній прозі / І.А. Бехта. - К.: Грамота, 2004. - 304 с.

4. Легкий М.З. Форми художнього викладу в малій прозі Івана Франка: автореф. дис. канд. філол. наук: спец.10.01.01 "Українська література" / М.З. Легкий. - Л.: ЛНУ ім.І. Франка, 1997. - 17 с.

5. Современное зарубежное литературоведение (страны Западной Европы и США): концепции, школы, термины: [энциклопедический справочник] / ред. - сост. И.П. Ильин, Е.А. Цурганова. - М.: Intrada, 1996. - 319 с. - С.69.

6. Шмид В. Нарратология / В. Шмид. - М.: Языки славянской культуры, 2003. - 312 с.

7. Abbott H. Porter. he Cambridge Introduction to Narrative / H. Porter Abbott. - Cambridge: Cambridge University Press, 2002. - 203 p.

8. Coste D. Narrative as Communication: [heory and History of Literature, Volume 64] / Didier Coste. - Minneapolis: University of Minnesota Press, 1989. - 371 p.

9. Walsh R. Who Is the Narrator? [Electronic resource] / Richard Walsh. - Access mode: http://mrsdarcy. qwriting. qc. cuny.edu/files/ 2011/06/1773184. pdf

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ