Концепція "зміни ролен" в романі Сьюзен Зонтаг "В Америці"

Метою розвідки є спроба аналізу останнього роману Сьюзен Зонтаґ “В Америці” крізь призму концепції зміни ролей як епістемологічної метафори. Така методика інтепретації дозволяє глибше представити природу й функції постмодерних трансформацій у поетиці американського романі на межі XXI ст.

Ключові слова: зміна ролей, постмодерні трансформації, наративні стратегії, метафора, концепт.

Цель исследования - анализ последнего романа Сьюзен Зонтаг “В Америке”, с использованием концепции “смены ролей” как эпистемологичной метафоры. Такой способ интерпретации позволяет глубже представить природу и функции постмодерных трансформаций в поэтике американского романа на рубеже XXI ст.

Ключевые слова: смена ролей, постмодерные трансформации, наративные стратегии, метафора, концепт

The article explores the novel by Susan Sontag “In America” with special attention to the cognitive metaphor of “the change of roles” at the core of its structure. Interpretation of the writer's text through such a critical perspective might help to place it in the context of postmodern transformations in American novel at the turn of the 21st century.

Keywords: change of roles, postmodern transformations, narrative strategy, metaphor, concept.

американський роман метафора зміна ролі

Серед наукового доробку професора Валентини Фесенко у контексті заявленої теми згадуємо дві її монографії - “Творчість Жоржа Бернаноса: поетика події та пророцтва”(1998) [11] та “Жіноче письмо Марґеріт Дюрас”(2000)[12]. Науково-критична рецепція доробку кожного із цих впливових авторів складає цілу бібліотеку, створену, на жаль, переважно, за межами України. Однак знана українська дослідниця в кожній з цих праць сміливо відходила від стереотипів, формувала свій підхід і до феноменологічного дискурсу Ж. Бернаноса, і до психологізму жіночого письма М. Дюрас. Тому згадані праці В.І. Фесенко не лише в свій час заповнили певні лакуни нашого фахового поля: і в момент публікації, і зараз вони нагадують про інші недо-прочитані нами тексти, в тому числі й створені в іншому літературному просторі та часі. Обидві названі монографії - свого роду прецедент для того, щоб наполегливо звертатись до тих численних текстів, які усе ще лишаються неконцептуалізованими згідно вимог сьогодення. Саме таке відчуття, разом з іншими чинниками, спонукає нас до розгляду художньої прози Сьюзен Зонтаґ, видатної американської письменниці, літературного критика та культуролога.

Творчому доробкові Сьюзен Зонтаґ не бракувало критичної уваги, - навіть і тепер, по десяти роках після її смерті, згадка про неї викликає коловорот суперечливих оцінок та думок. У російській американістиці від середини 1990-х, коли з'явилися переклади її есеїстики й коментарі Б. Дубіна [2], й донедавна, як от у відгуку Марії Степанової на переклад щоденників авторки [6], відстежуємо вельми різнопланові оцінки, втім послідовне й глибинне вивчення непересічного світосприйняття та культурного мислення Зонтаґ триває. Оцінка його російською американістикою бувала й неоднозначною: так, навіть Олексій Зверев, відомий своєю глибокою аналітикою американського авангарду та модернізму, статтю, в якій колись аналізував тексти С. Зонтаґ зі збірки “Проти інтерпретації” та програмні статті Джона Барта з проблем постмодернізму, промовисто назвав “Тупик” [3, с. 199]. Звісно, з часом тенденція змінилася: у коментарях та контекстах відчитуємо тепер свідомі спроби передати “пристрасть думки” авторки у царині культурної теорії. Давні ж і достоту тяглі випади проти ідей Зонтаґ наразі пояснюють тим, що авторка завжди тяжіла до того, щоб розкодовувати складні речі, а не ретранслювати способи відтворення “нестерпної легкості буття” [10].

В українському гуманітарному просторі переклади збірок есе С. Зонтаґ “Проти інтерпретації” [5] та “Про фотографію” функціонують вельми активно. Маємо надію, що й недавня публікація О. Галети про Вальтера Беньяміна, із покликанням на працю Зонтаґ про нього, стане новим приводом до прискіпливого розгляду складної та багатопланової критичної спадщини авторки[1].

Між тим, художня проза Зонтаґ, за виключенням перекладу однієї новели та стислого коментаря до неї Н. Пустовойтової на сторінках журналу “Всесвіт” (№11-12, 2002) у нас мало відома [див.: 4;7]. “Емпіричний читач” (У. Еко) зауважить з цього приводу, що художній прозі авторка приділяла менше уваги, ніж есеїстиці та публіцистиці. Проте читача “зразкового” (за визначенням того ж таки У. Еко) власне художні тексти мають зацікавити - адже відзначена італійськими, французькими, іспанськими, німецькими літературними преміямита нагородами, Національну книжкову премію США С. Зонтаґ отримала саме за роман. Останній з чотирьох романів Зонтаґ - “У Америці” (1999), що здобув цю відзнаку, обраний нами об'єктом цієї розвідки [16].

Читацька рецепція цього тексту тільки загострює підсвідоме відчуття невідповідності тих характеристик науково-критичної, мистецької та суспільної діяльності Зонтаґ, що “ковзали поверхнею”, з'являлися на сумнівних сайтах і формували стереотипний і спрощений образ “смуглявої леді західного авангарду”: деякі опоненти навіть у некрологах не пошкодували темних фарб [13].

Пасіонарна особистіть, Зонтаґ увійшла в американську літературу, критику, культурологію, а також у європейський культурний процес у бурхливі 1960-ті, в декаду, коли пришвидшився темп та кардинально змінився характер розвитку мистецьких та літературних явищ. Серед інших прикладів тодішнього філософсько-естетичного бунту, прецедент Зонтаґ особливий, адже її дотичність до пульсуючої магми тодішньої сучасності вимірюється не тільки особистою участю у антивоєнних демонстраціях та кріслом редактора нью-йоркського радикального журналу “Commentary”. Згадуємо дві її подорожі до В'єтнаму під час бомбардувань його авіацією США, зйомку за власним сценарієм в Ізраїлі у 1973 р., у момент чергового загострення арабо-ізраїпьского конфлікту, фільму “Обітованні землі” (The Promised Lands), нарешті, відтворені нею драматичні сторінки Боснійської війни в період розколу Югославії - такими були параметри життєвого досвіду авторки. Письменниця ніколи не приховувала своєї заангажованості: “Мій предмет - це війна, і будь що, що говориться про будь-яку війну поза жахливими наслідками руйнації та смерті є небезпечною брехнею” [17].

На перший погляд, роман “В Америці” заявленому вище фрейму не відповідає. У його основі - історія польської актриси Марини Залевської (Заленжовської), яка в 1876 р. емігрувала з родиною та друзями із розкраяної в результаті геополітичного поділу Польщі до Сполучених Штатів Америки. Невелика іммігрантська спільнота деякий час намагалася створити аграрну комуну у південній Каліфорнії, на зразок чи фаланстерського об'єднання Фур'є чи Брук-Фарм американських трансценденталістів. Після цього недовгого та невдалого експерименту, Марина Залевська там таки в Америці повернулася до театру й досить успішно продовжила свою акторську кар'єру, долучаючи до становлення національної американської драматургії досвід європейських театральних практик.

В останньому великому творі Зонтаґ поєднуються ознаки багатьох жанрових форм. Це твір історичний (радше - історизований), адже в основі його - історичний факт та реальні й знані історичні особистості: крім красуні-актриси пані Марини, історичного прототипа має молодий журналіст Рішард, - це всесвітньо відомий польський письменник Генрік Сенкевич; а завершує історію театрального тріумфу Залевської у США завоювання нею прихильності Едгара Бута, знаменитого виконавця шекспірівських ролей на американській сцені. В системі звичних для американської культури координат Едгар Бут - молодший та успішний брат актора й невдахи-заколотника Джона Вілкса Бута, що 14 квітня 1865 р. смертельно поранив президента Авраама Лінкольна під час вистави “Наш американський кузен” у нью-йоркському театрі Форда. Відкрито “театральним” сприймають цей роман в останній його частині, коли утопія соціальної адаптації у Каліфорнії виявляється недосяжною, й Марина Залевська інтегрується до практики американського театрального мистецтва: долає польський акцент, вивчає географію штатів у процесі виснажливих гастролей та опановує менеджеріальну складову акторського ремесла як професії. Зауважимо, що актриса не лише натуралізується у новому культурному континууму, а й розвиває публічні смаки Америки того часу, адже успішно грає в п'єсах Ібсена, Шекспіра, французьких романтиків й тим сприяє оновленню американського культурного простору.

В останньому романі Зонтаґ є також риси автобіографізму, бо вже у першій частині - своєрідному пролозі (“Zero”) авторка згадує своїх предків - вихідців з Польщі, простих євреїв-ремісників, які приблизно тоді ж, коли Марина Залевська з друзями й однодумцями обговорювала в 1876 р. план переселення до Сполучених Штатів, вже почали освоювати далекий континент. Текст Зонтаґ містить свою версію "іммігрантської історії”: вірогідності художньому топосу, де розташована польська аграрна комуна, надає відтворення простору Південної Каліфорнії. Тут пройшло дитинство письменниці, й структуруванню ландшафтів, природних та побутових деталей, достоту виснажливого повсякденна переселенців сприяють і ресурс індивідуальної пам'яті, й інтертекст фронтиру: як включений жанр, що асоціюється з колізіями коротких оповідань О.Генрі, сприймається, наприклад, історія акторів мандрівного цирку, свідками якої стала маленька польська комуна.

Гра жанровими конституентами, взаємопроникнення родових варіантів дискурсу (проза-драма-лірика) відбувається упродовж 400-сторінкового тексту у різних інтонаційних та стильових модусах - від романтичного піднесення до пародійних прийомів та інтонацій. Цей своєрідний “роман підведення підсумків” кінця 1990-х рр. по-різному сприймали американські критики [див.: 14; 15], а масштаб і значення концептуальної для тексту категорії “зміни ролей”, на нашу думку, відкривається лише тепер - з певної часової відстані й культурної ретроспективи.

Зрозуміло, що тематизація “зміни ролей” не вичерпується фабульно- сюжетним рівнем: хоч саме в цій колізії розігрується спершу відмова протагоністки від театральної кар'єри задля “театру життя”, а згодом повернення до того, що є не лише її професією, а покликанням. Утім, перебуваючи поза тими гострими дискусіями, які провокувала письменницька та теоретична думка Зонтаґ за її життя, читач 2010-х також може зауважити - чи не тривіальний для сучасного нам контексту центральний для конфлікту твору поворот від мрії до реальності, від виклику до стоїчного служіння. Перепрочитування на межі XXI століття джеймсівської дихотомії Америка/Європа, яку зауважили деякі критики роману, може видатися застарілою формою культурного діалогу, хай навіть розвиток конфлікту відбувається у стриманій постмодерній проекції, не “або/або”, а “і/і”... Посвята до твору - “Моїм друзям у Сараєво” - імплікує звичну для читачів Зонтаґ ідеологічну напругу, але інший паратекст - епіграф з Ленгстона Х'юза “America will Ье!”(Америці - бути!) - відчутно притлумлює цей поклик до заангажованості та боротьби. Суперечність між цими образними конструкціями можна сприймати як дилему вибору, драматизм якого проте нейтралізують розмаїті сюжетні колізії. Модус життя комуни Марини Залевської ще в Каліфорнії - це виклик сусіднім іммігрантським поселенням, адже польські переселенці не вдаються ані до пієтизму та суворого аскетизму, ані до розважливого споживацького існування практичних сусідів-німців, які лише керують роботою найманців - мексиканських селян. Однак це не забезпечило їхній іммігрантській історії фізичного, духовного комфорту й тим паче - не сприяло успішному економічному розвитку комуни. Коли спільнота розпадеться, а Марина повернеться до акторської кар'єри, їй доведеться так само йти на компроміс й опанувати такими формами театральності, як водевіль та мелодрама, хоч у мистецькій практиці “діви” Марини Залевської вони виглядають профанно поряд із моментами високої істини в її шекспірівських та ібсенівських ролях.

Зауважимо, до того ж, що “зміна ролей”актуалізується також на рівні наративних стратегій: текст твору демонструє їх широкий репертуар - ретроспективні відступи, епістолярій, щоденникові записи, розлогі сповідальні епізоди, серед яких вирізняється близький до потоку свідомості довгий монолог Едгара Бута в фіналі книги. Втім, і цей аспект “зміни ролей” провокує сумнів: чи це не запізніла спекуляція з приводу фактуальності/фікціональності, суб'єктивності/об'єктивності. Низка далеко не риторичних питань потребує осмислення та інтерпретації, адже етап боротьби з останньою (у однойменній збірці) Зонтаґ перейшла задовго до останньої періоду свого творчого шляху. Отже, концептуальна метафора “зміни ролей” актуальна й у структуруванні етапів розвитку її власної творчої свідомості.

Тим самим опанування смислами “великої форми” роману “В Америці” С. Зонтаґ заохочує до спроби теоретичного узагальнення. Залучаючи до сучасної літературознавчої аналітики окремі здобутки концептології, ми поступово адаптуємося до поняття “культурна метафора як інтелектуально-рецептивний конструкт, джерело смисло- і текстопороджуючих імпульсів” [див.:9, с.179]. Ми оперуємо поняттям “модель відкритого твору” (Еко), розрізняємо в ній різні рівні, різні ступені відкритості [див.: 8]. Відтак, у формуванні ключових концептів інтерпретації сучасного постмодерного письма видається доречним замислитися над епістемологічною метафорою “зміни ролей”, що могла б стати функціональною як у теоретичному, так і в історико-літературному аналізі.

У критичній саморефлексії С. Зонтаґ ми знайдемо достатньо послідовний інтерес до когнітивної “зміни ролей”. Прикладів того багато у її великому інтерв'ю Едварду Хіршу для “Paris Review”, у якому письменниця згадувала різні етапи свого шляху. Зонтаґ зізнається, що бачила себе в ролі “героїчного автодидакта”, подібного, на нашу думку, образу Марини Залевської: “ I saw myself as (I guess I was) a heroic autodidact. I lookedforward to the struggle of the writing life. I thought of being a writer as a heroic vocation ”[17]. Авторка з вдячністю говорить про своїх університетських наставників, серед яких - К. Берк та Л. Триллінг; про письменницькі авторитети - від Т.Манна, якого намагалася наслідувати з 14 років, і до розмаїтого переліку жіночих голосів у літературі: Сей Сьонагон, Остен, Джордж Еліот, Дікінсон, В.Вулф, Цветаева, Ахматова, Елізабет Бішоп та Елізабет Хардвік. Перелік впливових для її формування імен набагато довший, і коментувала Зонтаґ у ньому хіба останню позицію, та й то - полемічно: “<> women are, culturally speaking, a minority, with my minority consciousness I always rejoice in the achievement of women. With my writer's consciousness, I rejoice in any writer I can admire, women writers no more or less than men” [17].

Імпліцитний сумнів у тому, наскільки коректні припущення щодо спекулятивності її преференцій у виборі історизації як жанрового різновиду свого opus magnum, у момент поширення на межі 1990-х критичного кліше про “ностальгійний постмодернізм”, відчуваємо почасти й у питанні інтерв'юера про те, наскільки замислюється вона над реакцією читачів. Зонтаґ же категорично відкидала таку ідею: "Япишу не тому, що є читачі. Я пишу тому, що єлітература”\П].

Перечитування художньої та не-белетристичної прози Зонтаґ переконує, що мистецька іпостась акторського ремесла - “зміна ролей”, яку авторка обрала як провідний формотворчий концепт у своєму останньому творі, виявилася напрочуд місткою. Напевно, є підстави наголосити на закономірності її звернення до неї, тим більше, що театру Зонтаґ віддала чимало сил - як автор п'єс, як режисер і постановник. Можливо, не так гостро сприймається в цьому тексті почуття внутрішнього розриву, емпірично відчутна енергія, але вона нікуди не зникає. Російський перекладач та дослідник її творчого спадку Б. Дубін знайшов для цього феномену виразну формулу так званої “енергії первинної суперечності”, яку можна передати трьома запитаннями : про що б не йшлося, кожний може спитати - навіщо? навіщо це маю сказати я? навіщо взагалі говорити? Поліфонічний і багатоплановий роман Зонтаґ “В Америці” має в собі відповіді на кожне з цих питань.

ЛІТЕРАТУРА

1.Галета, Олена. Колекціонер як культурна постать модернізму (за

B.Беньяміном та С. Зонтаг) II Модернізм після постмодерну/ За ред. Т.І. Гундорової. - К.: ПЦ “Фоліант”, 2008. - С. 59-74.

2.Дубин, Борис. Сьюзен Зонтаг, или истина и крайности интерпретации II Вопросы литературы. - 1996. - №2 / режим доступу: http://magazines.russ.ru/ voplit/1996/2/

3.Зверев, А. Тупик. / Алексей Зверев II Иностранная литература - 1982. - C.199-207.

4.Зонтаг, Сьюзен. Ось так ми тепер і живемо. Оповідання / С. Зонтаґ / Пер. з англ. Н. Пустовойтової II Всесвіт. - 2002. - №11-12. - С. 70-81. 5.Зонтаґ, С'юзен. Проти інтерпретації та інші есе/ С'юзен Зонтаґ / Пер. з англ. Віктора Дмитрука. - Львів : Кальварія, 2006. - 320с.

б.Последний герой. Мария Степанова о дневнике Сьюзен Зонтаг II Коммерсанта - 03.05.2012 / режим доступу: http://www.kommersant.ru/ doc/1922313

7.Пустовойтова Н. Америка, світ і мистецтво Сьюзен Зонтаґ II Всесвіт. - 2002.-№11-12.-С. 81-82.

8.Рибалка І.С. Структурні механізми відкритого твору ( на матеріалі теоретичних та художніх творів Умберто Еко / Ірина Сергіївна Рибалка - автореф. дис... канд. філол.н. за спец, теорія літератури - Донецьк, 2012. - 17с.

9.Торкут, Наталя. Шекспір як культурна метафора в контексті пошуків європейської ідентичності II Шекспірівський дискурс - Вип.1 - 2010. - С. 178-191.

10.Уланов, Александр.Сьюзен Зонтаг. Мысль как страсть II Знамя - 1998, №1/ режим доступу : magazines.russ.ru/znamia/1998/l/nabl3.html

11 .Фесенко В.І. Творчість Жоржа Бернаноса: поетика події та пророцтва. - К. : 1998,-208с.

12.Фесенко В.І. Жіноче письмо Марґеріт Дюрас. - К.: Вид.центр КДЛУ, 2000. - 154с.

13.Homberger, Eric. Susan Sontag II The Guardian, Dec. 29. 2004 / режим доступу: http://www.theguardian.com/news/2004/dec/29/guardianobituaries. booksobituaries

14.Kakutani, Michiko. `In America': Love as a Distraction That Gets in the Way of Art II New York Times, February 29, 2000/ режим доступу: http://www.nytimes.com/library/books/022900sontag-book-review.html

15.Kerr, Sarah. Diva II New York Times March 12. 2000/ режим доступу: http://www.nytimes.com/books/00/03/12/reviews/000312.12kerrlt.html

16.Sontag, Susan. In America [A novel] - New York : Farrar Straus Giroux, 2000 - 387p.

17.Susan Sontag. The Art of Fiction No.143. Interviewed by Edward Hirsch II Paris Review / режим доступу: http://www.theparisreview.org/interviews/ 1505/the-art-of-fiction-no-143-susan-sontag

Размещено на Allbest.ru