"Тверда" віршова форма в сучасному інформаційному суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет харчових технологій

«Тверда» віршова форма в сучасному інформаційному суспільстві

Науменко Н.В.

Духовно-творча діяльність людини, культура, писемність матеріалізуються в певних жанрових формах. Навіть написані на окремому аркуші паперу декілька фраз, у яких зафіксовано враження або думку автора, уже являють собою жанрову форму фрагмента. Двома найважливішими умовами існування жанру є його тривала літературна пам'ять (за визначенням М.М. Бахтіна) та неперервний історичний розвиток.

Жанри не відмирають, ніколи не відходять без вороття у минуле; вони можуть лише поступитися місцем в історичній панорамі, притому шлях до повернення для них завжди відкритий - якщо того вимагатиме час, потребуватиме логіка літературного процесу.

Встановити межу оновленню, новаторству завжди важко. Літературознавець може лише констатувати міру відхилення від звичних художніх канонів і побудов, але значно рідше вдається переконливо довести принципову доцільність чи недоцільність цього відхилення. Та й чи можливо це взагалі? Вирішує кінцевий результат - ідейно-художня вартість кожного конкретного твору.

О.Цейтлін у праці «Труд писателя» зазначав «Молоде серце жадає якнайшвидше показати себе, до того ж ліричний рід творчості не потребує від письменника-початківця багатого життєвого досвіду» [15, 98]. Тому найчастіше молоді письменники, пробуючи свої сили в ліриці, вдаються до стилізацій, наслідування, експериментування з канонічними жанрострофами.

Доробок поетів початку ІІІ тисячоліття - ґрунтовний матеріал для пізнання секретів творчої лабораторії сучасного літератора, вписаної в парадигму «інформаційного суспільства». Досі тривають пошуки літератури, співзвучної новому часові - стрімкішому за добу рубежу ХІХ-ХХ століть, яку І.Франко називав «нервовим часом».

У яскравих, незвичних образно-асоціативних комплексах молоді автори намагаються висловити своє бачення сутності людського «буття-в-місті», «буття-в-соціумі», «буття-в-природі», тяжіючи здебільшого до вільних ритмів. Проте подеколи надмірно ощадне використання художніх засобів доводить вірш до стану «каркаса твору» (за дефініцією М. Ільницького), наприклад:

Іду

Усмішку [В. Борисполець. 2, 23].

Вимоги до гармонійного поєднання змісту та форми вірша залежать від самого автора, від його художнього чуття, культури мислення. Автор метричного вірша завжди відчуває опір рим, розміру, і це часто обмежує його внутрішнє прагнення наснажувати твір образами. У вільному віршуванні поет має змогу не залишати за межами поезії ефектні, але часто зайві тропи.

Звідси починається культура вірша, естетика поета, її розвиток на якісно новому етапі українського літературного процесу - початку ІІІ тисячоліття, коли у літературу приходять, за висловом І. Качуровського, «інтелігенти вже не у першому, а в другому чи третьому поколінні».

Отже, мета цієї статті - установити принципи побутування канонічних віршових форм у сучасній літературі на прикладі дослідження найпоширенішого жанру - сонета.

Образ ліричного героя в сонетах Ф. Петрарки, П. Ронсара, В. Шекспіра збагатив мотиви світової лірики, виявив багатство почуттів людини - носія гуманістичних ідей. З моменту виникнення сонета склалися його жанрові обмеження: піднесена лексика та інтонація; точні й рідкісні рими; заборона на анжамбемани та на повторення повнозначних слів (унаслідок смислоут- ворювальної ролі службових слів в італійській, французькій або англійській мові на них заборона повторення не поширювалася).

Усе це утверджувало сонет як жанр інтелектуальної поезії [12, 203204]. Саме у сонеті, завдяки його формальній стійкості та стрункості, митець реалізує прагнення до досконалості, естетичної викінченості.

Загалом класичний сонет можна розглядати як філософський твір, оскільки в його композиції очевидною є гегелівська тріада: теза (перший катрен) - антитеза (другий катрен) - синтез (терцети). Саме тому Й.Р. Бехер наголошував на особливій драматургічності сонета. Він же утвердив «вічність» сонета як поетичного жанру: «Сонет з його прозорістю і світлосилою є антиподом усякої напівтемряви і всякого туману в поезії».

Українська сонетна практика знає випадки як суворого дотримання цих жанрових формозмістових обмежень (ранній сонетарій Б.-І. Антонича, доробок неокласиків, Д. Павличка, І. Качуровського), так і сміливого їх порушення: «Тюремні сонети» І. Франка; «Білі сонети» Д. Павличка, «соне- тино» І. Світличного, І. Калинця; паліндромний сонет А. Мойсієнка «А коло тіні - толока...», сонети-акростихи («Буря» А. Казки) та буриме («Анахорет» М. Фішбейна), усічені та «хвостаті» сонети [див. тж. 5, 148].

Експериментальні вірші А. Ткаченка «Сон? - Ет!..» та «Синет» [див. 14, 403-404] скомпоновано з можливістю різночитань - на засадах амебейної композиції, внаслідок чого один вірш прочитується як три.

Цікаво, що опосередковані характеристики сонета містяться часто і в самих його образах; не раз згадується сонет у творах цього самого жанру, як уподібнення до певного явища. Наприклад, у М. Рильського: «Цей вечір, замкнений в холодному спокої, Ясний, докінчений нагадує сонет» або у М. Зе- рова: «Книжки, як дзвін сонетного катрена», «А нині - як сонетна антитеза - Тепло і радість день новий веде».

Багато разів заперечуваний як жанр анахронічний, віджилий, сонет, чия історія нараховує вже принаймні сім віків, усе-таки повсякчас вабить поетів. Очевидно, тому, що ця щасливо винайдена, досконало згармонована в усіх своїх компонентах форма якнайкраще здатна прийняти в себе один із найпоширеніших і найприродніших видів поетичного мислення - роздум, який увінчується лірико-філософським висновком. Класичному сонетові притаманна передусім незатуманеність точно спрямованої, виплеканої думки; він ніби спеціально призначений для поетів ясного мислення, для вираження невипадкових, добре зважених на терезах розуму почуттів (вагомому смисловому наповненню класичного сонета добре відповідає його кристалоподібна форма - строгість графіки, благородне звучання, обумовлене чіткою системою чергування рим).

У численних сонетах збірки Б.-І. Антонича «Привітання життя», зібраних у два цикли - «Зриви й крила» та «Вітражі й пейзажі», очевидними є організація вислову за принципом тріади «теза - антитеза - синтез» і дотримання заборони на повтор повнозначних слів - утрачена нині жанрова риса.

Хоча, на думку Д. Павличка - досвідченого сонетяра, більшість із них містять ознаки заданості, вторинності [10, 439-440; див. аналіз твору «Божевільна риба»]. Одначе цікавим для розбору через «проникнення» в поетику канонізованої форми є ще один із Антоничевих сонетів - «Старе вино».

В холоднім сутінку старого льоху По стінах тиша кане зерном граду.

Як у технологів виноробства, так і у культурологів побутує поширена думка, що вино живе, воно змінюється - формується, дозріває, старіє й розпадається (умирає) [3, 401]. Саме так трактує еволюцію вина й поет, ототожнюючи його з живою істотою, яка не лише росте й розвивається, а й думає та почуває. І якщо катрени яскраво репрезентують сонетні тезу (тиша) та антитезу (звук тріснутого скла), то у терцетах показується синтез - зіставлення життя вина та людини:

Майстерно, з дотриманням вимог жанру, виконаний П. Филиповичем сонетний зимовий пейзаж уводить у драматичне дійство живописні, передусім пастельні, тони, які самі собою стають дійовими особами - символами порухів душі ліричного героя:

Білявий день втомився і притих. /Із глибини блакитного спокою /Прямує сонце тихою ходою/До роздоріжжя вечорів смутних.

Взірець порушення сонетних жанрових обмежень - сонетино «Верлібр» Івана Світличного:

Нуртують пристрасті без ладу -

Протилежність двох віршувальних систем, явлена у творі, на перший план виводить слово як засадничий чинник творення поетичного твору: «Стихія слів диктує владу». Античний міфонім «Афіна Паллада» роз'єднується сполучником «і», що створює іронічну інтонацію розповіді: На зло Афінам і Палладам Розлило, залило, змело Всі рими, ритми, цикли, строфи...

А ось іще одна незвичайна модифікація канонічного сонета. Її цікаво простежити на прикладі творів із художнього боку повноцінних, а «недосконалих» тільки з погляду жанрового канону. Це «Білі сонети» Д. Павличка - цикл віршів, сповнений глибокими медитаціями, промовистою змістовною метафорикою й вагомими морально-етичними висновками. Відчувається, що відсутність рим певною мірою допомогла поетові зосередитися на внутрішній суті жанру і на конкретному змісті кожного вірша: сонет лірика жанр поезія

Та це - з формальної точки зору. Неможливо не помітити, що зміст цитованого Павличкового сонета упорядковано на засадах тріади «теза - антитеза - синтез», а останні слова всіх 14 рядків, хай навіть і не співзвучні між собою, у цілому являють напрям поетичної думки - від парадигми «світло» (душа, жертва, мир, трава) через парадигму «темрява» (сумнів, печаль, липкі пов'язки, ненаситна заздрість) до «єдності світла та темряви», для яких головними концептами є «очі», «криниця» та «очищення».

Лірична мініатюра «Калина» І. Калинця містить декілька періодів, якими окреслюються формальні мікрорівні віртуальної епічної поеми [4, 225; див. тж. 8, 227], а заразом - і компоненти драматургії сонета:

Теза. По дорозі з варяг у греки... Літописний за характером зачин оповіді твориться хронотопічними образами дороги, торгівлі, мандрівки з півночі на південь, які водночас натякають на появу головного героя.

Антитеза. Спинилося моє ім'я / Біля Калини... У точковому моменті нара- тиву, посиленому дієсловом доконаного виду, символізуються постаті незвичайних персонажів поеми - скандинавське ім'я (Ігор) та Калина (рослина, від назви якої походить прізвище поета).

Синтез. - Як називаєшся? / - Калина. /- А чия будеш? / - Дніпрова... У поетику казки реципієнта вводить короткий діалог між двома героями, в якому символом чоловічого начала однозначно є Ім'я, а Калина поєднує як жіноче (вода - дочка Дніпра), так і чоловіче (калина - прихована метафора вогню).

- Давай обоє князювати... Останній період підносить образи персонажів на найвищий символічний рівень - фольклорні князь і княгиня, які уособлюють, з одного боку, молоде подружжя, а з іншого - сонце та місяць. Згущення мікросюжетів до «точок у синтагмі» характерне для віршів подібного типу, поширених у новітній поезії.

Зауважмо, до речі, й експерименти з сонетною формою в А. Мойсієнка, - окрім канонічних, у збірці «З чернігівських садів. Нові сонети і верлібри, поезії та переклади» (2008) наявні сонети «перевернуті», сонети з кодою, сонети- «драбинки», сонети на незвичну тематику, де запахущий «канупер» римується із варваризмом «супер», а «на мові чебреців звучить мотив ранковий - як ув оркестрі Поля Моріа» [7, 41].

Прикметна ціла низка сонетів, писаних відмінними від ямба розмірами:

Відкукукала зозуля, / Відзозулила ку-ку... / Те ку-ку - неначе куля / У терновому вінку. / Те ку-ку - неначе куля, /Яку вбили в сповитку.

Хай святкує потороча, / Звеселяє Божий гай. / А зозуленька не хоче - / Хоч благай, хоч не благай... / Відгуляла нічка гулі, / Зірка падає в ріку./ Відкукукала зозуля, /Відзозулила ку-ку... [7, 33]

Закономірною в попередніх «Сонетах і верлібрах» (1996) є побудова першого вірша циклу «верлібрів» на основі п'ятистопного ямба, що мав би вводити у поетику сонета:

Життя - / Тролейбус. /Вік на ланцюжку.

після якого відбувається верлібровий «зрив»:

Життя - Трамвай. /Наїжджені до оскоми колії.

У «Нових сонетах і верлібрах» цей зрив не такий різкий, проте внаслідок цього не менш несподіваний. Перехід до вільного вірша відбувається через переклади білоруських сонетів, один із яких - заключний у циклі «Галузка з садів Білорусі» - є верлібровим:

Як їм хочеться, щоб про них писали романи:

Нахабним поглядам цих господарів простору. (Міхась Боярин).

Попри неканонічний стиль, у такому вірші (ним, зокрема, послуговувався Пабло Неруда у збірці «Сто сонетів про любов») відбивається традиційна «тріада» теза-антитеза-синтез: люди хоча й звичайні, проте гідні бути персонажами літературних творів; водночас нема письменників, які могли б їх написати. Тому у pendant йому звучить наступний вірш Мойсієнка, перший у циклі верлібрів:

Чи верші такі - /Жодного вірша. / Чи вірші такі - /Крізь верші [7, 62].

З цього та інших зразків (аж до «Блакитних дисертацій» - перекладів із Андреаса Окопенка) помітно, що навіть у верлібрі мовознавець за фахом Анатолій Мойсієнко намагається, за принципом хлєбниковського «відмінювання коренів», відбити співзвуччя слів у вигляді внутрішніх, асонансних або тавтологічних рим, ба навіть панторим:

Над жоржинами, / Понад ожинами /Журавлина жура моя, /Що не знає ирію [7, 64].

Віхоть дощу / Вмочити / В оксамит тиші /1 намалювати віхолу. / Вихолоне /жар вивільги / в літі. /На узліссі /Відщебече /Дощ. /І тільки /Віхола /Не вихолоне /В океані душі [7, 80].

Своєю чергою, вірші циклу «нових верлібрів» є цілком вірогідними аналогами канонічних барокових азбуковників - Carmina alphabetica (назвімо умовно перший взірець - «Ж», другий - «В»). Адже вони приховують вагомий пласт природних і культурологічних образів, які на стадії створення поезії щоразу по-новому постають у бароковій символічній тріаді «зображення, напису та підпису», іншими словами - Речі, Слова та Вірша:

Останній взірець має ознаки не лише абеткового вірша (назвімо його умовно «О»), а й китайської пейзажної мініатюри ґохуа - очевидною тут є триєдність малюнка, лірики та каліграфії. Усе це значною мірою свідчить про деканонізацію, а далі - й про верлібризацію канонічної жанрострофи сонета на нинішньому етапі розвитку української літератури.

Не можна оминути увагою й сонетарію молодих. Аналізуючи сонети початківця - школяра, ліцеїста, студента, - варто пам'ятати, що кожен принаймні намагається писати художній твір не мовою, якою ми користуємося для звичайної комунікації, а мовою метафоричною, насиченою асоціативними натяками - у міру свого, іноді поки незначного, духовно-естетичного досвіду. До того ж часто, а в твердій віршовій формі - майже завжди, автор прагне передати те невловиме відлуння істини, що існує в уяві поета, так би мовити, у форматі 3D, а віддаляється одновимірно - у слові. Як-от, наприклад, у сонетах Олени О'Лір (Бросаліної):

У безтурботні дні шкільних вакацій,

Волоття кучеряве - це волосся Принцес, нерозчаклованих і досі...

... Та все одно подобалось мені Малою мандрувати в кукурудзі [9, 39].

Узагальнюючи, наголосимо на таких акцентах.

Твори, які мають чітко виражену приналежність до канонізованих ліричних жанрів, у сьогоднішньому «інформаційному» суспільстві зчаста звільнюються від усталеної тематики, регулярної метрики та строфіки, проте розширюють можливості композиції, мови, образно-символічної структури.

Аналіз сучасних українських віршів, ґрунтованих на інтерпретаціях сонетної форми, показав: у межах окремого твору, навіть невеликого обсягу, шляхом верлібризації та експерименту драматургія сонета синтезується з ек- зистенціальністю та космогонічністю епічного сюжету, упорядкованістю й містичністю барокового абеткового вірша.

Подальші студії в галузі розвитку твердих віршових форм у сучасній українській ліричній поезії дозволять ствердити думку, що завдяки цьому синтезові підносяться первозданні (часто втрачені) стильові або версифікаційні концепти ліричного інваріанту сонета, відкриті до нових художніх інтерпретацій та багатопланових дослідів.

Список використаних джерел

1. Антонич Б.-І. Велика гармонія (Модерністична поезія ХХ століття) / Богдан-Ігор Антонич ; передм. Д. Павличка. - К. : Веселка, 2003. - 352 с. - (Шкільна бібліотека).

2. Борисполець В. Платний пляж на Стіксі. Дощовий : Верлібри / Віталій Борисполець. - К. : Академвидав, 2007. - 128 с. - (Першотвір).

3. Гачев Г.Д. Космо-Психо-Логос : национальные образы мира / Георгий Гачев. - М. : Академический проект, 2007. - 511 с. - (Технологии культуры).

4. Калинець І.М. Зібрання творів : у 2-х т. - Т. 2 : Невольнича муза / Ігор Калинець. - К. : Факт, 2004. - 544 с. - (Першотвір).

5. Качуровський І. Генерика і архітектоніка : у 2-х кн. / Ігор Качуров- ський. - Кн. 2. - К. : Видавн. дім «КМ Академія», 2008. - 365 с.

6. Літературознавча енциклопедія : у 2-х т. - Т. 2 : Маадай-Кара - Я-Форма / за ред. Ю.І. Коваліва. - К. : ВЦ «Академія», 2007. - 624 с.

7. Мойсієнко А.К. З чернігівських садів : Нові сонети і верлібри, поезії та переклади / Анатолій Мойсієнко. - Умань : РВЦ «Софія», 2008. - 130 с. - (Першотвір).

8. Науменко Н.В. Серпантинні дороги поезії : природа та тенденції розвитку українського верлібру : монографія / Наталія Науменко. - К. : Видавництво «Сталь», 2010. - 518 с.

9. О'Лір О. Прочанські пісні : поезії та переклади / Олена О'Лір. - К. : Видавн. дім «Києво-Могилянська Академія», 2006. - 143 с.

10. Павличко Д.В. Літературознавство і критика / Дмитро Павличко ; передм. авт. - К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2007. - 566 с. - (Літературознавство і критика : у 2-х т. / Дмитро Павличко ; т. 1 : Українська література).

11. Світличний І.О. Серце для куль і для рим : поезії, поетичні переклади, літературно-критичні статті / Іван Світличний. - К. : Рад. письменник, 1990. - 581 с. - (Першотвір).

12. Семенюк Г.Ф. Версифікація : Теорія і практика віршування : навч. посібник / Григорій Семенюк, Анатолій Гуляк, Олена Бондарева. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К. : ВПЦ «Київський університет», 2008. - 303 с.

13. Семенюк Г.Ф. Літературна майстерність письменника : підручник / Григорій Семенюк, Анатолій Гуляк, Наталія Науменко. - К. : ВПЦ «Київський університет», 2012. - 367 с.

14. Ткаченко А.О. Мистецтво слова : Вступ до літературознавства : підручник для студентів гуманітарних спеціальних вищих закладів / Анатолій Ткаченко. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К. : ВПЦ «Київський університет», 2003. - 448 с.

15. Цейтлин А.Г. Труд писателя. Вопросы психологии творчества, культуры и техники писательского труда / Александр Цейтлин. - 2-е изд. - М. : Сов. писатель, 1968. - 564 с.

Анотація

У статті йдеться про специфіку розвитку сонета як «твердої форми» у сучасній українській ліриці. Показано, що, попри стрімкі ритми життя та потужний потік інформації, яка по-різному інтерпретується в художніх творах, сонет має повне право на існування як жанр сюжетної й водночас медитативної поезії.

Ключові слова: поезія, сонет, тема, жанр, варіація, ритм, експеримент.

Ключевые слова: поэзия, сонет, тема, жанр, метр, ритм, эксперимент.

Keywords: poetry, sonnet, theme, genre, meter, rhythm, experiment.