Мистецький дискурс західноукраїнської жіночої прози міжвоєнного двадцятиліття (на матеріалі творів Дарії Віконської та Ірини Вільде)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 821.161.2-31.09»19»

Інститут філології КНУ імени Тараса Шевченка

Мистецький дискурс західноукраїнської жіночої прози міжвоєнного двадцятиліття (на матеріалі творів Дарії Віконської та Ірини Вільде)

Н.О. Мацибок-Стародуб, асп.

Анотація

У статті досліджуються особливості актуалізації мистецького дискурсу в західноукраїнській жіночій прозі міжвоєнного двадцятиліття. На матеріалі циклу ранніх повістей Ірини Вільде та малої прози Дарії Віконської розглянуто першоджерела, засади й особливості модерної творчості, детально проаналізовано сутність мистецтва, а також специфіку його сприйняття представниками різних соціокультурних груп.

Ключові слова: мистецький дискурс, проза міжвоєнного періоду, західноукраїнська жіноча проза, модерне мистецтво, сутність мистецтва.

Аннотация

В статье исследуются особенности актуализации творческого дискурса в западноукраинской женской прозе межвоенного двадцатилетия. На материале цикла ранних повестей Ирины Вильде и малой прозы Дарьи Виконский рассмотрены первоисточники, принципы и особенности модерного творчества, подробно проанализированы сущность искусства, а также специфика его восприятия представителями различных социокультурных групп.

Ключевые слова: творческий дискурс, проза межвоенного периода, западноукраинская женская проза, модерное искусство, сущность искусства.

Annotation

This article investigates the features of actualization of artistic discourse in the Western Ukrainian women's prose of the interwar period. Based on the material of the cycle of early novels written by Iryna Wilde and short prose written by Daria Vikonska, the article investigates primary sources, principles and features of modern art, and analyzes in detail the essentiality of art and the specificity of its perception by different sociocultural groups.

Key words: artistic discourse, prose of the interwar period, Western ukrainian women's prose, modern art, essentiality of art.

Беручи до розгляду цикл ранніх повістей Ірини Вільде «Метелики на шпильках» і добірку короткої прози Дарії Віконської «Райська яблінка», наголосимо, що маємо справу з модерною художньою прозою, для якої абсолютно питомою виступає поглиблена увага до представників інтелігенції, культурно-мистецького життя персонажів, їхніх духовних пошуків і устремлінь.

Одразу зазначимо, що вагому роль у доборі матеріалу відіграла та обставина, що за часів незалежності України літературна спадщина талановитих модерних західноукраїнських письменниць Дарії Віконської й Ірини Вільде поступово змістилася на марґінес літературного процесу, а твори цих письменниць не включені до більшості офіційних навчальних програм.

Актуальність запропонованого дослідження полягає в тому, що попри певну опрацювання художніх текстів обох письменниць такими літературознавцями, як Ю. С. Бабенко, О. Баган, А. Бойко, В. Ґабор, Н. Мафтин, С. Микуш, В. Перцева, В. Працьовитий, Л. Тарнашинська, О. Харлан, Я. Янів та деякими іншими, мистецька проблематика залишалася переважно поза увагою науковців, не виступаючи окремим предметом теоретичних студій. Окрім цього, зауважимо, що ґрунтовна наукова розробка модерного дискурсу українськими літературознавцями ведеться, починаючи від 90-х років ХХ століття. Зважаючи на те, що, за словами С. Павличко, модернізм «має майже магнетичну привабливість і водночас лякає, відштовхує», а його сприйняття науковцями, точніше «реакція на нього перелякано-захоплена», питання, які так чи інакше пов'язані з модерним дискурсом, потребують детальнішого наукового розгляду [4, 67]. Саме тому вважаємо, що на матеріалі ранньої прози Ірини Вільде й малої прози Дарії Віконської варто детально розглянути увесь спектр питань, суголосних із модерним мистецьким дискурсом, а саме дослідити засадничі основи мистецтва, його рецепцію персонажами художніх творів, пропоновану авторками, значення й вартісність модерної творчості.

Характеризуючи умови й особливості творчості західноукраїнських митців міжвоєнного двадцятиліття в царині літератури, О. Баган вдається до промовистого висновку: «Міжвоєнна доба в 3ахідній Україні винесла на літературний кін ціле суцвіття талантів, які взаємодоповнювали один одного. [...] кожен талант по-своєму вирізьблював простір мистецької уяви та духовного устремління. Світова війна і поразка Національної Революції, здавалося, зламали вітальний струмінь нового покоління. Але воно росло, вбирало подихи свіжих нуртів, повнилося сув'язями плідних дум, підносилось до духовних висот нової епохи» [2, 3]. Як бачимо, настанова на пошук нових форм мистецького вираження була притаманною, на думку дослідників, для більшості представників міжвоєнного періоду, тому й творчість обох письменниць аналізуватимемо, виходячи з подібних позицій.

Художній творчості Ірини Вільде, як свідчать дослідники, зокрема

О.Баган, постійно були притаманними «відкритість до західного світу, [...] заряд збагачення, зустрічі з новим» [2, 5].

Аналізуючи модерний струмінь, притаманний художнім текстам Ірини Вільде, уже згадуваний О. Баган зауважує, що цьому певним чином сприяла безпосередньо вдача письменниці, яку він бачить «самозаглибленою, пройнятою щирими захопленнями, сповненою провіденційних візій і почувань». Напевне, саме тому «вона вникливо описує переливи буття, по-чеховськи точно фіксуючи його мудрість і драматизм, несхитно перетворює кохання на мегатему своєї творчости як вияв і форму сили людської емоції, тонко прочуває порухи модерної культури і часу, нурти ствердження нації через розкриття психологічних основ інтимної екзистенції» [2, 6].

Зауважимо, що десь у подібному ключі дослідниками розглядається й творчість Дарії Віконської, що В. Ґабором розглядається як «самобутна жінка, аристократка духу», котра «у своїх творчих пошуках орієнтувалася передовсім на інтелектуальні кола свого часу, а її підходи до розв'язання важливих питань у мистецтві, літературі та суспільному житті були настільки нестандартними, що викликали і гаряче захоплення, і повне несприйняття» [С. 16].

Говорячи в статті про дискурс, використовуватимемо одне з його поширених у літературознавстві тлумачень, яке наводить Ю. І. Ковалів, зокрема співвідносимо дискурс із певною сукупністю висловлювань, що ними окреслюється деяка визначена проблематика [3, 282].

Одразу зауважимо, що царина мистецтва у трилогії «Метелики на шпильках» не розглядається Іриною Вільде як окремий предмет її художніх студій, тому знаходимо в повістях радше побіжні зауваження щодо суті й призначення мистецтва. Беремося стверджувати, що ці міркування тим цінніші, оскільки не належать до сфери суто професійного викладу теоретичного матеріалу, а суб'єктивуються письменницею крізь призму світогляду дівчини-підлітка.

Перші безпосередні згадки про мистецтво з'являються в трилогії (і відповідно в житті Дарки Попович) із появою Лялі Данилюкової. Саме ця міська панянка заводить мову про концерти, пропонуючи щось подібне організувати силами аматорів із числа студентів і підлітків для сільського глядача [2, 32].

Показовим є побіжне зауваження Лялі, звернене до малої Поповичівни, мовляв, «ви співаєте? Розуміється, від чого ж ви українка!» [2, 32]. Саме через такі випадково докинені у приватних розмовах зауваги письменниця характеризує загальновизнані особливості української нації, серед яких мелодійність і нахил до творчості (зокрема, нахил до співу). Проте парадоксальність і комічність ситуації зі співом, зображеної у трилогії «Метелики на шпильках», якраз і полягає в тому, що головна героїня співати, на свій превеликий жаль, практично не вміє.

Важливим уточненням тут виступає зауваження письменниці, що відсутність слуху сприймається Даркою Попович не тільки як особиста трагедія, а й розростається до розмірів абсолюту, виступаючи для дівчини справжнім «духовим каліцтвом» [2, 123].

Аналізуючи ранню прозу Ірини Вільде, беремося стверджувати, що потяг до творчості розглядався письменницею не просто як щось всеохопне й непереборне, оскільки саме це прагнення замінює собою усі інші бажання тому, хто здатен творити нову естетичну якість. Так, Стефа Сидір, пояснюючи Дарці свій нахил до малювання, зазначає, що творчість займає більшість її вільного часу: «Нема такої днини, щоб я не рисувала... Нічого іншого не роблю... Тільки рисую та малюю» [2, 207].

У подальшому розгортанні мистецький дискурс постає навіть як явище загрозливе у своїй невідворотності. Саме в цьому ключі можна сприймати міркування юної Дарки про потяг до музики Данка Данилюка. Музична творчість, цей «вічний бурлака», постає для закоханої дівчини як «небезпека, страшна небезпека, якої ані заворожити, ані ублагати не можна [...], що невідомо коли застукає до його серця й потягне за собою в світ широкий. З обіймів рідної мами вирве й потягне» [2, 60-61].

Додатковим підтвердженням тезі про несумісність мистецтва й звичайного родинного затишку (а через це - і відчуття загрозливості творчого пориву) виступає ще й однозначне переконання Данка, цього молодого представника творчих кіл, що «мистцеві найкраще, як він нікого не має коло себе. Все те накупу: мама, тато, наречені, жінка, діти, все те - тільки куля при нозі. Так не можна. Або родина, або муза» [2, 425-426].

Звісно, сприйняття широким загалом творчих особистостей подається авторкою як щось позитивне у своїй сутності й визначне за своєю роллю (якої б царини мистецтва не стосувалися такого роду судження). Так, Дарка згадує про вуйкові висловлювання, що «всі музикальні люди є дуже близько Божества, бо ніщо так не нагадує молитви, як музика» [2, 186]. Сама ж дівчина вважає, що «кожний мистець повинен би мати когось, хто займався б ним в буденнім житті» [2, 425]. Одночасно Зоя Тимішева щиросердо й без перебільшень зауважує: «Я тільки високо ціную поетів і люблю їх з усіх людей на світі найбільше. Правду каже ваша Кобилянська: це боги на землі» [2, 358].

Варто зазначити, що мистецтву модерному, мистецтву традиційному й мистецтву популярному письменниця надає різних значень, а також по- різному представляє вплив і значення усіх цих видів мистецтва для реципієнтів. Якщо говорити про мистецтво традиційне, то воно подається як мистецтво народне, доступне й зрозуміле широкому загалові, саме в ньому закорінена духовна ментальність народу, саме воно здатне «пригадати, бодай пригадати людям, що вони ще українці» [2, 93].

На противагу до народного мистетцва популярне мистецтво, або «салонова штука», за твердженням Данка, не містить «стільки співу і музики», а тому значно програє в порівнянні з традиційним мистецтвом [2, 94]. Проте саме цей вид мистецтва для багатьох виступає найбільш бажаним, хоча й зізнаватися в цьому - абсолютно немодно. Саме на це вказує заувага Дарки Попович, мовляв, «з музикою, як з літературою: багато людей воліє легкі романи від поважних творів, а соромляться признатись до цього» [2, 347].

Роль і значення мистецтва модерного розкриває Ориська Підгірська (а саме ця родина постає в трилогії «Метелики на шпильках» як тонкі знавці й поціновувачі всього музичного й прекрасного, отже, слугує певним еталоном передової суспільної думки), стверджуючи, що «мистецтво повинно й мусить бути люксус, який ані з «популярністю», ані з «ужитковістю» не сміє мати нічого спільного. Це щось... понад усіх і понад усе...» [2, 445].

Беремося стверджувати, що саме модерній творчості й модерному мистецтву Ірина Вільде віддає найбільшу шану, не забуваючи про культурну роль і значення на певному етапі розвитку нації мистецва традиційного, перейнятого виключно українським духом.

Якщо говорити про мистецький дискурс, представлений у творчості Дарії Віконської, то в її етюдах, нарисах і філософічних діалогах маємо справу з більш теоретичними міркуваннями на тему творчості, оскільки право висловлюватися щодо мистецького дискурсу у творах Дарії Віконської надається переважно самим представникам богеми (письменникам, поетам, художникам) або професійним критикам (діалоги «Поет», «Модерне малярство», «Розсіяний чар», «Останнє слово» та деякі інші). [1, 67-102]. Окрім цього, безліч філософських етюдів Дарії Віконської безпосередньо навіяні враженнями письменниці від споглядання того чи іншого мистецького шедевру («Три студії»,»Імпресіоністичне» «Три образи» і подібні).

Говорячи про сутність мистецтва, письменниця виходить із глибокого переконання, що творчість - це абсолютно вільна й незаанґажована стихія, що здатна повноцінно існувати й гідно проявлятися тільки в умовах цілковитої свободи. Будь-які усталені норми, офіційні приписи або й цензурування для Дарії Віконської виступають як ворожі до мистецького розвою явища. Показовим у цьому сенсі виступає епізод із новели «Імпресіоністичне», у якому радянський барельєф на світовій мистецькій виставці в Парижі зневажливо названо «непропорційним до своєї вузької підставки «притискачем», на якому пара нужденних пролетарів виглядає так, «наче збираються втікати з більшовицького пекла з жестом розпуки» [1, 53-54].

Сутність творчої особистості якнайповніше розкривається письменницею в діалозі «Поет», де митець постає як деміург, що «творить постаті з незримого, будує нові світи, оживляє німі форми, створене наново по-творчому обновляє» [1, 72]. Будь-які творчі здобутки митця належать, у першу чергу, до «духовної дійсности», а безпосереднім покликанням творів мистецтва виступає здатність приносити реципієнтам вищу естетичну насолоду [1, 72].

Розглядаючи певні види мистецтва, однозначну перевагу Дарія Віконська віддає мистецтву модерному, що покликане, на думку його представників, «знищити пережиті форми [...], щоби нові руки могли творити щось нового» [1, 69].

Основоположною характеристикою модерного мистецтва виступає його постіна настанова на пошук, прагнення до експериментування, а тому - колосальна здатність до універсальних видозмін і самооновлення. За словами художника Тараса з діалогу «Модерне малярство», таке мистецтво постає неоформленим і постійно мінливим, оскільки «не є ще форма і не хоче виступати як форма» [1, 69].

Визначальним для Дарії Віконської виступає здатність модерного мистецтва зачаровувати своєю суперечністю широкий загал, щоб поривати його за собою до нових, ніким не підкорених естетичних висот. У цьому ключі знаковою можна вважати зміну в сприйнятті модерної творчості професійним критиком Юліяном із «Модерого малярства». Так, перші враження, висловлювані Юліяном щодо Тарасових малюнків звучать не просто гнівно, а навіть носять засуджуючий характер, оскільки для нього такі «образи - жахливі. Попросту - безглузді. Кожний мазок пензлем - суперечність. Кожна краска - хула» [1, 67]. А проте згодом крізь несприйняття, відкидання й заперечення модерного мистецтва проступають непереборна зацікавленість новою естетичною якістю й щире захоплення незрозумілими, а проте такими чарівними модерними творами. У підсумку діалогу Дарія Віконська вказує, що досвідчений критик ладен визнати свою гарячковість і вже не заперечує модерне малярство, а ладен шанувати таку творчість й детально її вивчати, розгадуючи її приховані чари. Саме тому Юліян оголошує своєму молодшому товаришеві: «Веди мене... Не позбуваючись нічого зі свого призбираного досвіду, я готов признати новий [...]. Веди мене! Я готов іти вперед « [1, 70].

Підсумовуючи виклад, зазначимо, що більш вичерпно й повно мистецький дискурс розгортається у творчості Дарії Віконської, що розкриває у своїх етюдах, есе й студіях питання першоджерел творчості, її засад і спонук, розглядає співвідношення між цариною мистецтва і самим життям, а також аналізує специфічну роль сучасного модерного мистецтва.

У той час як мистецький дискурс ранньої прози Ірини Вільде подається крізь призму персонажів-реципієнтів, що мають частіше опосередкове відношення до мистецьких процесів, у творах Дарії Віконської розв'занням нагальних мистецьких питань займаються переважно самі митці (художники, поети, письменники) і професійні критики, а тому мистецький дискурс, що його подає авторка, виходить на більш теоретичний рівень узагальнень, а пропоновані художніми персонажами висновки носять переважно філософський характер.

Обидві письменниці віддають перевагу модерній творчості, оскільки саме такі мистецькі пошуки здатні творити нову естетичну якість, розвиваючи й духовно удосконалюючи кожну людську особистість.

Список використаних джерел

1. Віконська Д. Жінка в чорному: Етюди, поезії в прозі, нариси, діалоги; Джеймс Джойс: Тайна його мистецького обличчя / Дарія Віконська. - [Упо- ряд., літ. редакція, передм. і прим. В. Ґабор]. - Львів : ЛА «Піраміда», 2013. - 108 с. + 76 с.

2. Вільде І. Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти: Повісті / Ірина Вільде. - [Упорядник і редактор Олег Баган]. - Дрогобич : Видавнича фірма «Відродження», 2007. - 488 с.

3. Ковалів Ю. І. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т. 1 / Ю. І. Ковалів. - [Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів]. - К. : ВЦ «Академія», 2007. - 608 с. (Енциклопедія ерудита).

4. Павличко С. Теорія літератури / С. Павличко. - [Передм. Марії Зу- брицької]. - К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002. - 679 с.

Стаття надійшла до редакції 17.04.14.

Размещено на Allbest.ru