Постмодерна трансформація мотиву подорожі у романі К. Пері Россі "Корабель дурнів"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Постмодерна трансформація мотиву подорожі у романі К. Пері Россі «Корабель дурнів»

Подорож - один із ключових та смислотворчих мотивів світової літератури. Американський дослідник Джозеф Кемпбелл у своїй монументальній праці «Герой з тисячею облич» (1949) досліджує подорож героя як мономіф, через котрий індивід доєднується до іманенції загального, вселюдського. У міфологіях та літературах світу подорож втілює пошук, ініціацію, шлях до просвітлення тощо. У романі «Корабель дурнів» уругвайської поетки та письменниці Крістіни Пері Россі відбувається своєрідна постмодерна трансформація цього мотиву.

У назві роману зустрічаємо давній і багатий кочовий топос світової культури. Мотив корабля дурнів, що з'являється ще у «Республіці» Платона як алегорія демократії у її ірраціональності, продовжується у літературі, приміром, однойменною сатиричною поемою С. Бранта (1494). У ХХ ст. актуалізацію мотиву зустрічаємо в романі К.Е. Портер «Корабель дурнів» (1962), що торкається соціальних упереджень у різних формах й зокрема соціально - психологічних передумов появи фашизму, а також у трилогії «До краю світу» В. Ґолдінга (1980-1989), де корабель - це водночас і соціоструктурна модель тиранічного типу, і такий собі «плавучий театр».

У 1984 р. уругвайська письменниця Крістіна Пері Россі, котра ще на початку 70-х років покинула рідну країну після військового перевороту, видає у Барселоні роман «Корабель дурнів». Авторка, відома текстами, що торкаються здебільшого тем тілесності, інтимного простору, сексуальності як категорії політичного, цього разу пропонує космополітичний роман з багатою топологією та багатовимірною просторовістю, у котрому подія подорожі набуває постмодерної трансформації та, водночас, реміфологізації. Корабель Пері Россі не є центральним образом роману, однак варто зазначити, що він постає не просто як суспільство у мініатюрі (Ноїв ковчег) - у романі «Корабель дурнів» цей образ мислиться як притулок для Інших, тимчасовий дім для номада.

Головний герой Ікс (ісп. Equis) - чужинець, вигнанець, типовий Інший. На початку роману він уперше ступає на борт Великого Білого Корабля - у термінах Кемпбелла, фактично, «перетинає поріг» [4, 26] і розпочинає свою подорож. Мандри врешті стають для Ікс способом життя та навіть більше - модусом буття. Мандрівник Ікс - типовий номад, він безсуб'єктний, про що свідчить уже саме його ім'я: Ікс - суцільна невідома. У епоху постмодернізму сама суб'єктність ставиться під питання. Так, для теоретика постмодернізму Ж. Делеза суб'єкт деперсоналізований та децентрований, він має хаотичну, множинну, розсіяну природу, він не структурується; цілісність і самототожність «Я», у свою чергу, - чиста ілюзія. Російський філософ А. Сєкацький у «Книзі номада» (2000) так визначає метафізичну природу сучасного кочівника: «Подібно до істинного даоса, номад зливається з будь-яким фоном, і не існує мисливця, здатного розпізнати у ньому здобич» [5, 254-255].

Роман Пері Россі із трансгресією реального та фантастичного, нарацією з множинними фокалізаторами, інтертекстуальними іграми, філософічністю та міфологізмом на різних рівнях, багатозначністю та фрагментарністю - репрезентативний приклад постмодерного тексту. До речі, фрагментарність наративу оприявнюється у тому числі через екфрастичний опис Жіронського гобелену «Створення світу», яким авторка перемежовує саму по собі колажеву оповідь мандрів пана Ікс. Такий прийом нагадує написаний пізніше роман-екфрасис Г. Нормінтона «Корабель дурнів» (2002), де предмет екфрастично - го опису становить однойменна картина Пітера Брейгеля старшого. Гобелен «Створення світу», що датується ХІ ст., втілює гармонію, довершеність міфологічної світобудови. У наближенні гармонічний у своїй симетричності та завершеності гобелен може поставати як категорія символічного та оприяв - нювати дисциплінарну функцію релігії і влади, на противагу гетерогенному, мінливому та хаотичному світу номадів, маргіналів, суб'єктів сфери іншого.

«Герой відважно вирушає у путь із світу повсякдення у область надприродного чуда», - пише Дж. Кемпбелл у «Герої з тисячею облич» [4, 23]. Зважуючись на подорож, герой Ікс виривається з повсякдення, і тепер його реальністю стають мандри. Згаданий вище Ж. Делез у своїх працях (як-от «Відмінність і повторення», 1968; «Логіка сенсу», 1969) розглядає подорож як безпосередній досвід, що дозволяє вивільнитися з-під диктату повсякдення - освоєного простору, звідки вигнана реальність іншого. Заради забезпечення суспільної стабільності та монолітності «Я», повсякдення переплавлює усе інше та непізнане у освоєне, рідне, опосередковане здоровим глуздом, створюючи зрозумілий для усіх ієрархічний порядок [3, 68] (його у романі символізує гобелен «Створення світу»). Інший тип порядку, що визначається «тут і зараз», створюється реальним досвідом, результатом котрого стає подія народження сенсу та встановлення якісно іншого стану. Однією з таких подій є подорож.

У подорожі в межах постмодерної парадигми суб'єктом є довільна, анонімна номадична сингулярність [2, 137], а структура події подорожі визначається як постійний розрив ідентичності суб'єкта. Деконструкція ідентичності є характерною складовою режиму подорожі, котрому вже не властиве повсякденне прагнення визначати світ та речі через упізнавання і зведення до подібності. Мандрівник Ікс постійно знаходиться у «русі-становленні», котрий ніколи не завершиться. Подорож - це затяжна межова ситуація, лімінальний простір між «до» і «після». Мандрівник уже не той, ким був раніше, але ще не той, ким стане. Щойно починається цей рух-становлення, тотожність об'єктів та самого «Я» зникає. Оскільки суб'єктність мандрівника змінюється постійно, то не може набути конкретного і визначеного «смислу», для цього мандрівнику треба було б зробити паузу. Ікс не зупиняє свою подорож, йому комфортно у лімінальному «ніде», для нього дійсність відбувається безпосередньо у цьому межовому просторі, а не у відправній точці чи пункті призначення. Впродож роману Ікс подорожує різними містами світу, видається, що його роль Іншого комфортна для нього. Так, осідаючи у кожному новому місті, Ікс купує одні й ті самі книжки: це Біблія, «Енеїда», «Одіссея», «Робінзон Крузо», «Мандри Гулівера», оповідання Едгара По, «Процес» та «Метаморфози» Кафки, лірика Катулла та сонети Шекспіра. Годі й уявити очевидніший список для номада, життя якого - суцільні мандри. Ікс також не надто турбується про об'єкти, що він їх купує, знаходить або втрачає у кожному новому місті.

Подорож пана Ікс не має кінця - це «подорож, що так ніколи й не завершилася», «нескінченна подорож», «велика втеча», «гіпостаз подорожі» (тобто життя, що ніби завмерло у стані подорожі) [6, 33]. Читач до того ж не стає свідком прийняття рішення розпочати мандри. Подорож - і, відповідно, сам роман - починається разом із звуками сирени корабля, яка звучить одночасно із 18-м віршем V! книги «Іліади», що її читає Ікс: «Духом великий Тідіде, навіщо про рід мій питаєш?» [1]. Практично немає інформації про життя Ікс до подорожі та про його родину - тільки про друга, котрий став жертвою репресивної машини. Лише ця інформація несе значущість, а решта є ілюзорним життям у Матриці повсякдення і ніби не варте окремої уваги. Тепер Ікс переживає безпосередній досвід подорожі, і тієї фрагментарної інформації, що ми маємо, достатньо, аби розкрити номадичну суб'єктність героя.

Перед нами постмодерна трансформація мономіфу. Визначена Кемпбеллом перша стадія ініціації героя-мандрівника - сепаративна, із руйнуванням соціальної ролі та виходом у мандри - не відбувається; стала соціальна роль героя узагалі відсутня. Герой з номада Ікс виходить також суто постмодерний: він не обтяжений покликанням, накладеним на нього згори: його покликання можна визначити лише через запитання, що його ставить подія подорожі. Подорож пана Ікс відбувається у межах гранично умовного хронотопу: при спробі прослідкувати траєкторію уявної подорожі у межах прийнятої за реальну системи координат, так чи інакше, кожен отримає власний маршрут, уявить власні країни та часові межі. Ікс полюбляв старовинні атласи; шлях героя роману Пері Россі сам нагадує контурну карту, заготовку: замість автора або героя траєкторію подорожі творить читач. А значить, саме він - свідомо чи несвідомо - ставить питання та визначає покликання анонімного суб'єкта мандрівника.

Такий актант у межах моделі Кемпбела, як Демон спротиву, котрий у тому числі, втілює архетип Тіні та альтер-его героя, у романі, уособлюється жінками, що цілком традиційно. Однак ці сукуби водночас постають як Помічники, допомагають герою пізнавати світ та свою присутність (у першу чергу - через тілесність) і навіть набувають утілення архетипного образу Матері (Magna Mater), через ту саму тілесність приймаючи на себе функцію не просто Помічника (порадниці), але функцію Ментора, котра у попередніх варіантах міфологічної подорожі часто була доступна лише для чоловіків. Ікс говорить, що найкращий способ пізнати країну чи місто - це закохатись у місцеву жінку. «Жінка пропонує шлях, котрого немає на мапах, і говорить з нами тією мовою, яку ми ніколи не забудемо. Вона показує нам мости та потаємні закутки міста і, годуючи нас груддю, неначе немовля, вчить промовляти перші слова, робити перші кроки…» [6, 38]. Цікаво, що сам Ікс ніколи насправді не хотів подорожувати, що, як зазначає Кемпбел, є цілком можливе явище у межах мотиву подорожі героя. Така подорож-становлення, подрож - пошук постає як подія доіндивідуальна, безособистісна, її не здійснюють зусиллям волі, вона просто стається.

Перед нами не просто постмодерна трансформація міфологеми подорожі, а й ствердження міфологічної свідомості у постмодерній системі координат. Так, на питання Прекрасної Пасажирки, чи дійсно це його перша подорож, герой відповідає: «Я вже читав про цю подорож» [6, 11]. Іспанською мовою це звучить як «(про) читана подорож» - подорож в уяві, що передує подорожі реальній та, водночас, протікає паралельно з нею. Так, для французького філософа Г. Башляра творча уява відіграє ключову роль у пізнанні світу, а Уявне - фактично, вимір несвідомого. Щоб зреалізувати творчу уяву, слід мріяти - і мріяти, не відмежовуючись від оніричного, адже саме в ньому мешкають архетипи, глибоко вкорінені у несвідомому.

Як було згадано, хронотоп роману теж «уявний», умовний і функціонально нагадує контурну карту. Узагалі, метафора простору у постмодерністів розгортається, поміж іншого, через опозицію концепцій кальки і карти (або мапи). Кальці, що відтворює лише сама себе, але нічого нового, у просторовому контексті Делез протиставляє принцип карти. Фактично, карта - і є ризома, що знаходиться у постійному процесі горизонтального розвитку та мережевого розширення. Карта - це вільне уявлення про простір, котре фіксується довільним чином, виходячи з принципів гри просторової тілесності. Сам текст роману «Корабель дурнів», як і подорож героя Ікс у межах тексту, становить не кальку, а карту. Так само, як закритий твір диктує та скеровує, а відкритий, ризоматичний текст роману Пері Россі уможливлює «задоволення від тексту» (термін Р. Барта) та «безпосереднє переживання» (Ж. Делез), - так само диктату повсякдення протистоїть подія подорожі у романі «Корабель дурнів».

Подорож - безпосередній досвід іншого, що ставить питання та веде до змін. Актуалізація проекту мандрів передбачає вибудову (нехай, навіть несвідому) певного (можливо, географічно умовного) шляху, котрий і втілює у собі відповідь на те чи інше питання. Подорож пана Ікс не завершується, утім можна говорити про те, що вона запускає трансформацію й народження нових смислів. Однією з таких точок народження сенсу стає зустріч із жінкою на ім'я Люсія у образі одного з персонажів Марлен Дитрих під час травесті-шоу. Якщо знову звернутися до розробок Дж. Кемпбелла, можна говорити про актуалізацію події зустрчі з Богинею, втіленою у кожній жінці, як останньої пригоди, точки апогею у подорожі, останньої спроби героя заслужити благо любові (милосердя: amor fati) [4, 73]. Так, Ікс переказує Лю - сії сон, що переслідує його ще з їхньої першої зустрічі. У його сні король загадує загадку залицяльнику дочки, котрий хоче оженитися на ній: «Що є найбільшою даниною, найщедрішим дарунком, що його чоловік може запропонувати жінці, котру кохає?» [6, 183]. Після того, як Люсія постає перед Ікс у образі чоловіка і жінки у межах однієї вистави, він нарешті розуміє розгадку: «Відповідь така: свою мужність» [6, 196]. «Віддаючи» Жінці virilidad, право на виявлення чоловічого, на співіснування у ній обох життєвах начал, він відновлює первинну гармонію та бачить красу окремої жінки, котра несе у собі цю гармонію, а король-батько зі сновидіння втрачає владу - перетворюється на ляльку з пап'є маше та буквально розсипається.

Хто є я? Що є чоловік? Що є жінка? Де дім і чи існує дім? Навіщо рухатись, і чи важливо, куди? Працелюбний читач поринає у суб'єктність Ікс та впродовж своєї уявної подорожі невідворотно стикається із власними питаннями.

Список використаних джерел

топос подорож постмодерний ризоматичний

1. Гомер. Іліада [переклад Б. Тена] [Електронний ресурс] / Гомер. - Харків: Фоліо, 2006. - 416 с. - http://www.ae-lib.org.ua/

2. Делез Ж. Логика смысла [перевод Я.И. Свирского] / Жиль Делез. - М.: Академия, 1995. - 300 с.

3. Касавин И.Т., Щавелев С.П. Миграция. Креативность. Текст. Проблема не-классической теории познания / Илья Теодорович Касавин, Сергей Павлович Щавелев. - М.: Канон +, 2004. - 408 с.

4. Кэмпбелл, Дж. Тысячеликий герой / Джозеф Кэмпбелл. - М.: REFL - book, 1997. - 230 c.

5. Секацкий А.К. Книга номада. Три шага в сторону: [роман, эссе] / Александр Куприянович Секацкий. - СПб.: Амфора, 2000. - 278 с.

6. Peri Rossi, C. La nave de los locos / Cristina Peri Rossi. - Barcelona: Seix Barral, 1989. - 197 p.

Размещено на Allbest.ru