Культурний аспект в українських історичних романах ХХІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Культура і література об'єднані предметом і об'єктом, цілями і завданнями, тематикою та проблематикою тощо. Кожна з цих галузей оперує власними засобами. Культурні надбання висвітлюються через літературу, а література торкається найгостріших проблем культури. Із усіх сфер культури, література найбільш точно і тонко реагувала на будь-які зміни в розвитку культури, відчувала і відтворювала найменші її порухи. У своїй статті ми звертаємось до історичних творів з метою простежити зміни у розвитку культури і літератури на відповідному історичному проміжку. Мета статті - простежити взаємозумовленість, взаємозалежність, взаєморозвиток культури й історії в українських історичних романах ХХІ ст.

Завдання:

- виявити і обґрунтувати взаємозв'язок і взаємовплив сучасної культури і літератури;

- встановити основні ознаки сучасних модернізованих романів;

- визначити новаторські тенденції, які стирають межі між масовою та високою літературою.

В історичних романах простежується складність, полівекторність, поліваріативність характерна як для культури, так і літератури ХХІ ст. Свідченням цього є такі романи: «Із сьомого дна» Я. Бакалець і Я. Яроша, «Залишенець. Чорний Ворон» В. Шкляра, «Вірую» Ю. Хорунжого, «Святий Арсеній» І. Корсака. Як і в культурі ХХІ ст., так і в літературі, митці, письменники відмовляються від чистих стилів і прийомів, ускладнюючи сюжет, урізноманітнюючи оповідь, поєднуючи різні стилі і художні засоби. Як у культурі, так і в літературі присутні неоміфологізм, притчевість, звернення до міфологічних тем, сюжетів, мотивам, образам тощо. У сюжеті роману «Залишенець. Чорний Ворон» В. Шкляра присутні містичні, надреальні події і персонажі (козачка Дося і сліпа ворожка Євдося, які містично з'являються в його житті і так само зникають, чорний ворон, що прилітає на місце доленосних подій у найважливішу мить). Крім того, автор розвиває фольклорні мотиви, передаючи особливості менталітету українського народу, його традицій, культуру. Актуалізує критичний стан української культури і мови, їх розвиток гальмується історичними умовами. Символічним є бойовий прапор повстанців - чорний колір, на якому програмний девіз: «Воля України або смерть». У сюжеті роману досить часто зустрічається чорний колір: чорний прапор, чорний ліс, чорний ворон. Як відомо, чорний ворон в українському фольклорі, як правило, символізує довголіття, мабуть, саме тому автор проводить паралель між образом ватажка повстанців і птахом-символом. У християнстві ворона трактують як посланця диявола. Ворон у деяких художніх творах символізує також усамітнення. Автори ускладнюють оповідь, активізуючи реципієнта.

Міфолологізм і фантастика актуалізуються в романі Ярослави Бакалець і Ярослава Яроша «Із сьомого дна». У творі використано тип оповіді, елементи умовності, міф, фантастику, суб'єктивні розповідні ситуації. Історична сюжетна лінія часом втрачає свою актуальність, натомість інтенсивно розвивається фантастична, в якій діють представники потойбіччя: Лихо, Біда, Недоля. Відображається світогляд українського народу в період Руїни. У залежності від історичних умов розвитку суспільства формується світогляд нації, особливості менталітету, особливості культурно-історичної епохи. Розвиток або ж деградація культури, відображається в літературі, історичні факти впливають на особливості її формування.

Історично зумовлені умови розвитку української культури і літератури сприяють політичній коректності, а цензура обмежує свободу слова і поведінку. Саме тому в історичних романах переглядається національна культура й історія з позиції сучасності, переписуються без ідеологічної цензури. Наприклад, в альтернативному історичному романі В. Кожелянка «Срібний павук» розповідається про суспільно-політичне становище українського народу на території Західної України у передвоєнний період: «Влада все більше орієнтувалася на Третій Рейх... Між різними політичними силами Румунії постійно точилася безкомпромісна боротьба, але коли доходило до ставлення до українців, циганів, мадярів і євреїв, усі політики виявляли монолітну <...> одностайність» [2, с. 53]. Саме визвольні, революційні ідеї надихали як митців, так і письменників. Всупереч нав'язливій ідеології російського самодержавства, жорсткій цензурі і суворому гніту українська культура, як і література, розвивались і створювали нові ідеали, образи. З неприхованим осудом і негативізмом описуються історичні події, характеризуються історичні постаті. Наприклад, у романі Юрія Хорунжого «Вірую» крізь призму світогляду Грушевського проявляється авторське бачення історичного стану тогочасної України: «ні, не ідеалізую, бо не самий достаток і повні комори бачив в Україні, а й бідність калік, жебраків, п'яниць гірких і ледарів, приниження перед владцями, намагання якось вижити, часом неправдою. Та не можу звинувачувати за це люд, бо то є життя складне, підневільного народу <...> скрізь по Російській мерзенній імперії, незважаючи на її дуту велич на багнетах і гарматах.», «Колись будемо і в своїй землі працювати, боротися, діяти» [5, с. 11]. Автор по-новому інтерпертує період правління Богдана Хмельницького, показує суперечливе сприйняття гетьмана народом: «Українці називали гетьмана Богдана хранителем, спасителем, освободителем народу від лядської неволі, Мойсеєм, Богом даним тощо. Шляхта польська, а часом і українська, обзивала його здрайцем, збойцем, мордерцею, безбожним архітираном» [5, с. 66]. Аналізує вчинки Хмельницького з позиції його нащадка, який мав змогу відчути наслідки раніше прийнятих гетьманом рішень. Згадує вимушений союз з Росією тимчасово, щоб перемогти Польщу, але Хмельницький помирає і тому: «З політичного союзу, що мав для його автора тимчасове, хвильове значення, утворилися політичні стосунки на довгі віки» [5, с. 67]. Визначає місце української мови у тогочасному суспільстві: «...з'явився сумнозвісний Емський акт для її погашення (української енергії) <...> Досі діє той акт у підросійській Україні», «Та се ж якесь дикунство! На порозі двадцятого століття», «Антонович спробував заспокоїти нас поглядом Московського підготовчого комітету, де постановили “допускати на з'їзді реферати всіма словянськими мовами <...> і російською та її “наречиями”», - остання фраза викликає шквал емоцій, письменник, історик, громадський і культурний діяч не може не просто прийняти, а навіть обурюється: “Скільки вже списів поламали - і знову “наречие”» [5, с. 69].

Не приховує зневажливого ставлення до української мови, літератури, культури і російський словесник Тимофій Флоринський: «.в списке славянских языков малорусская речь не занимает какого-либо особого или самостоятельного места <...>, малорусская литература прежде всего должна быть органом непосредственного поэтического творчества. распространяться среди простого крестьянского люда <.> рисовать народную жизнь малорусов <...> Подобные книги для народа на малорусском наречии должны служить переходною ступенью к общерусской книге.» [5, с. 70]. Петро Скарга ще гостріше відгукується про українську мову: «На этом языке нет грамматики, ни риторики и быть не может. Вот откуда у вас невежество и заблуждение.» [5, с. 71]. Таким чином, авторові вдалося створити роман про цілу історичну епоху з її ідеологічним баченням, про зміну історичних епох, про боротьбу ідейно-політичних напрямків. Саме в сюжетах історичних творів реалізуються традиції, звичаї та світоглядні системи народу. Крім традиційних аспектів, у формозмістових складниках структури романів ХХІ ст. все частіше популяризуються новаторські тенденції, які формуються під впливом модерністських та постмодерністських культур.

Роман Ярослави Бакалець і Ярослава Яроша «Із сьомого дна» Галина Пагутяк відносить до жанру «історичної фантазії, крипто історії», тут же знаходимо «коріння роману у сучасності». Пригодницький сюжет розгортається у формі оповіді головного героя Недолі, який одночасно діє у сюжеті твору. Автори об'єднують різні стилі і прийоми відтворення сюжету.

І. Корсак у романі-есе «Таємниця святого Арсенія» розповідає про Арсенія, якого після смерті внесено до рангу святих. Автор використовує різні прийоми оповіді: в тексті використано маргіналії, після тексту наводяться листи відомих людей тієї епохи, які ще раз переконують у правдивості зображуваного, оповідь ведеться через авторську мову, діалоги тощо. Отже, в історичних романах ХХІ століття відображаються особливості культурного розвитку відповідної історичної епохи. Політично-суспільні зміни, що відбуваються в соціумі, як українському, так і світовому, природно призводять до трансформацій у світобаченні, світосприйнятті, світорозумінні людей. Подібні метаморфози трапляються також і в літературі. Як у культурі, так і в літературі присутні неоміфологізм, притчевість, звернення до міфологічних тем, сюжетів, мотивам, образам тощо. У романах ХХІ ст. культурні традиції, які визначають фундаментальні цінності й орієнтири, які історично залишаються незмінними культивуються сучасними письменниками і виконують дидактичну функцію.

Література

1. Бакалець Я. Із сьомого дна / худож. Н. Переверзева; передм. Г. Пагутяк / Я. Бакалець, Я. Яріш. - Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2011. - 400с.

2. Кожелянко В. Срібний павук / Василь Кожелянко. - Львів : Кальварія, 2004. - 130 с.

3. Корсак І. Таємниця святого Арсенія / Іван Корсак. - Луцьк : Твердиня, 2008. - 160 с.

4. Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму/ Я. Поліщук. Івано- Франківськ, - 2002. - С. 11-12.

5. Романенко О.В. «Чорний ворон» Василя Шкляра: між високою та масовою літературою / О.В. Романенко // Наукові праці. Наук.-метод. журнал. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2010. - Вип. 128: Філологія. Літературознавство. - Т. 141. - С. 85-89.

6. Хорунжий Ю. Вірую: Іст. роман. - К.: Школа, 2009. - 428 с.: іл. - (Україна крізь віки).

Размещено на Allbest.ru