Смислова ефективність арт-екфразису в романі М. Продановича "Сад у Венеції"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Смислова ефективність арт-екфразису в романі М. Продановича "Сад у Венеції"

Білик Н.Л.

Анотації

На матеріалі роману сучасного сербського прозаїка Мілети Продановича "Сад у Венеції" у статті висвітлюється притаманний сербському постмодерністському роману досвід моделювання в художньому просторі літературного твору смислової активності синтезу мистецтв у форматі екфразису. Йдеться про функціональність і смисловий ефект його реалізації у продуктивних залученнях виражальності екфрази арт-перформансу.

Ключові слова: екфразис, мистецтво, поетика, сенс.

Білик Н.Л., к.филол.н., доц., Институт филологии КНУ имени Тараса Шевченка

СМЫСЛОВАЯ ЭФФЕКТИВНОСТЬ АРТ-ЭКФРАСИСА В РОМАНЕ М. ПРОДАНОВИЧА "САД В ВЕНЕЦИИ"

На материале романа современного сербского прозаика Милеты Продановина "Сад в Венеции" в статье освещается свойственный сербской постмодернистской литературе опыт моделирования в художественном пространстве литературного произведения смысловой активности синтеза искусств в формате экфрасиса. Речь идет о функциональности и смысловом эффекте его реализации в продуктивной актуализации выразительности экфрасиса арт-перформанса.

Ключевые слова: экфрасис, искусство, поэтика, смысл.

Bilyk Nataliya, Candidate of Philology (PhD),

SEMANTIC EFFICIENCY OF ART ECPHRASIS IN THE NOVEL M. PRODANOVICH'S "THE GARDEN OF VENICE"

Based on the novel "The Garden in Venice" by modern Serbian writer Mileta Prodanovich, the article presents the modeling experience of the semantic activity synthesis of arts in the format ecphrasis, formed in Serbian postmodern literature.

We are talking about the functionality and practice to display it in the update in productive expression ecphrasis art-performance.

Key words: ecphrasis, art, poetics, semantic.

Природа екфразису позиціонується як одна зі знакових градієнт, не лише абсолютно органічних, а й системно введених до творчого методу представника сербського постмодернізму, лауреата міжнародних нагород у галузі літератури, визнаного в Європі художника й мистецтвознавця Мілети Продановича. роман постмодерністський літературний

На українських теренах творчий доробок митця репрезентований перекладами його романів і новел, мистецький ефект яких посилюють особисті зустрічі з українськими читачами, літературознавцями й журналістами. Звичайно ж, досягнення письменника не можуть не викликати й дослідницького інтересу. Серед багатьох аргументів його мотивації варто відзначити насамперед постмодерністське - розмаїте, яскраве поліфонійне відображення сприйняття дійсності, в якому динамічними полісемантичними змістовими планами пропонуються художні кореляти сучасного світу, реалізовані завдяки багатоманітній і полівалентній поетиці.

Зі свого боку, етимологія і статус постмодерністських рефлексів у розбудованому М. Продановичем мистецькому просторі видаються актуальними, оскільки сприяють кращому розумінню його глибини.

Важливим джерелом ідентифікації творчості М. Продановича виступають його численні коментарі, відомі українським реципієнтам за змістовними інтерв'ю митця в українських друкованих та електронних періодичних виданнях. Уже на початкових етапах художньої діяльності, зазначає М. Проданович, - у ранніх вісімдесятих, коли постмодернізм був новою темою, відцентрування концептуального ядра своєї творчості він пов'язував саме з його орієнтирами. Так з'явився перший, так званий, плід "автономії літературного тексту" - роман "Вечеря у святої Аполонії" [Vujicic].

Між тим, творчість М. Продановича має не лише хронологічний зв'язок із добою постмодернізму. Як переконує письменник, вона сфокусована на основних орієнтирах постмодерністської проблематики і поетики. Зокрема, змістовий вимір його романів підпорядкований подоланню "парадигматичної ментальної хвороби постмодерну - розділеності особистості". В одному з інтерв'ю Проданович наголосив на генетичній пов'язаності своєї творчості саме з цим періодом - краху великих утопій і, відповідно, різних спроб уникнути можливих відлунь цього краху - "фантомних хвороб" у індивідуальній і суспільній свідомості, одним із яких автор вважає цинізм цивілізації. Таку поетикальну орієнтованість, за визначенням письменника, ілюструє також вплив постмодерністського канону, започаткованого У Еко, під знаком якого формувався його творчий метод. Він реалізувався у романах, що функціонують на кількох рівнях: зовнішньому, привабливому, який повинен заманити у вир оповіді, а також у різних глибинних - софізованих, інтелектуальних планах, сповнених емоцій, інформації і роздумів [Розмова...].

Наразі найбільша мистецька концентрація концепції постмодернізму залишається притаманною жанру роману, який М. Проданович вважає своїм творчим амплуа у сфері літератури [Розмова., 76], і в якому він не лише звертається до різних форм її художньої реалізації, а й успішно розвиває по- стмодерністську поетикальну модель, на чому наголошує сучасний український славіст А.Л. Татаренко у спостереженнях над розвитком сербського постмодернізму [Татаренко 2010, 14]. І сьогодні Продановичеві тексти, за переконанням Г. Божовича, роблять митця першим серед рівних, коли йдеться про найкреативніших і найактивніших постмодерністів у сербському мистецтві [Bozovic]. А отже, постмодерністська орієнтованість мала для письменника не спорадичний, перманентний, або, навіть, випадковий характер, а набула сутнісних, характерних тенденційних ознак.

Між тим, слід зауважити, що поетика постмодернізму характеризується багатоманітністю способів реалізації, які рефлексують значною семантичною потужністю і поліфункціональністю. Кращим зразкам постмодерністської літератури, зауважує Г. Сиваченко, вдається поєднати різнорідні техніки, створити багатомовність, багатошаровість сюжетів, і все це в руслі такої визначальної риси постмодернізму, як існування певного суперкоду в художній творчості [Сиваченко 1993, 12-5].

Зі свого боку, в смислоутворювальному аспекті все розмаїття форм позиціонування національних версій постмодернізму в літературі позначає енциклопедично постульована, традиційна точка зору на цей основний напрям сучасної філософії, мистецтва і науки як на визначену У. Еко й декларовану адептами його наукових позицій "спробу пояснення всього у світі собі і світу", вищість "сенсу" і важливість логічної семантики [Руднев 1999, 221-224], для яких характерна інтенція до рефлексій. Вони ж, у кінцевому результаті, допомагають - а це надзвичайно важливо - компенсувати певну неконтрастність, нечіткість, а, можливо, й брак уявлень, необхідних для балансу власної національної картини світу, або окремих її фрагментів у сучасному процесі, окресленому М. Фуко як формування "нового стилю мислення" і, власне, "нової культури", "нового фундаментального досвіду людства" [Новейший..., 426-427].

Великою мірою інтелектуально-креативна зосередженість на "вавілонській вежі знаків", еклектика яких розгортається від мізансцени, необхідної для окреслення миті сучасності, її характеру та настроїв, через романтизовані теми, до парадигматичного прочитання ізотеричних моментів, на думку Л. Меренік, роблять митця одним із найцікавіших авторів у сербському мистецтві [Меренік 2008, 114-119].

У зв'язку з неспинним інтересом, зосередженим на проблематиці екфразису, особливої ефективності набуває своєрідність даного жанру синкретизму мистецтв, явлена поетикальною практикою роману М. Продановича "Сад у Венеції", якому значною мірою притаманна своєрідна смислова активність цього виду інтермедійності. Зокрема, в даному творі сучасного сербського митця спостерігається оригінальний творчий досвід, який реалізується змістовністю опису твору, позначеного безперечними дефінітивними ознаками жанрової приналежності до синтезу видовищних мистецтв. Висвітлення формально-смислової ефективності такого арт-екфразису, репрезентованого в романі "Сад у Венеції", становить мету даної статті.

У художньому просторі роману, на відміну від змалювання реального мистецького твору або заходу, що характеризує переважну більшість відомих у літературній практиці екфраз, пропонується досвід текстуального опису зорового образу вигаданої письменником вистави, яка, між тим, наділена всіма атрибутами й ознаками, що вирізняють в її образному полі впізнавані риси окремого завершеного цілісного творчого результату з визначеною жанровою природою і дозволяють говорити про візуалізацію в художньому просторі роману цілісного твору арт-перформансу.

Слід наголосити на своєрідному наративному форматі репрезентування візуального артефакту. Позбавлений ініціального жанрового визначення він попередньо декларований лише як твір митця-ексцентрика, що "створює якийсь акт, але показує його лише вузькому колу, не демонструє на публічних виставках" [Проданович 2009, 80] і явлений з перспективи ставлення його відвідувача - головного героя роману Бакі. Даний прийом дефінітивно наближає опис до версії прямого психологічного екфразису.

У цьому образному форматі, за задумом своєрідного обігрування атрибутованості екфрази, в художній дійсності роману М. Продановича оприявлюється вистава, зрежисована її автором і основним демонстратором - втаємниченим майстром з іменем, "схожим на псевдонім" - Дункан Велком. Із розгортанням опису, від зауваження про брак можливості демонструвати артефакт "у музеях і в приватних галереях" [Проданович 2009, 80] переконливо анонсується актуалізація в образному просторі екфрази особливого твору з природою, відмінною від суто образотворчої, придатної для класичного виставкового формату рецепції, з якої, власне, й вимальовуються жанрові ознаки перформансу. Їх змістовність наразі набуває ключової ефективності.

Помітну виражальну роль у переконливості змалювання образної структури перформансу відіграє зображення характерних ознак його сценографії, спрямованої на максимальне розкриття змісту через досягнення необхідного емоційного звучання. Зокрема, значну потужність у розбудові екфрази засвідчує з'яскравлена в ній виразність властивого здобуткам видовищних мистецтв декораційного живопису. В даній художній ситуації її, замість графіки, реалізують проекції символічного характеру, явлені лише на початку перформансу, в статусі "вступної частини роботи" [Проданович 2009, 85], виконані у сценографічному жанрі нарису до загального змісту вистави "перетином локального з універсальним", у смисловій перспективі якого оформлюється основа прочитання зображеної дії, де кожен із відвідувачів вистави, хто пройшов крізь проекцію, був "ініційований" до присутності у надзвичайному світі [Проданович 2009, 85].

Унаочнене, таким чином, образне джерело смислотворення кореспондує з іншим художнім матеріалом, пов'язаним у загальному форматі мізансцени вистави Дункана Велкома з виражальністю основоположної для жанру перформансу сценічної техніки і, зокрема, безпосередньо пов'язаного з нею мистецтва сценічних ефектів, наразі, інтенсифікованих у тексті екфрази приголомшливою відсутністю "будь-якої роботи": "все було порожнє", навіть приміщення, куди ще не пускали публіку. Єдиним "вираженим компонентом інтерактивності" була якась ледве помітна апаратура [Проданович 2009, 86-87]. У функціональності й результативності даної жанротворчої риси слід, передусім, відзначити принциповість явленої нею багатозначності, розбудованої в усіх напрямах, декларованих потужністю екфрази. Ключовою ознакою даного аспекту твору мистецтва перформансу видається з'яскравлення в його художній реальності смислового нюансу неочікуваності, що, вочевидь, афішує конотацію гіпертрофованого балансування, закладеного в даному екфрастичному фрагменті.

Крім того, в зображенні Велкомової аттракції вимальовуються деталі, ефективні в репрезентуванні виражальності типової для видовищних мистецтв просторової декорації, актуальної для створення візуалізованого образу спектаклю: видимий бік роботи складається з двох паралельних мереж лазерних променів [Проданович 2009, 87]. Утворена, таким чином, смислова перспектива увиразнює підвищений емоційний ступінь формування семантичної забарвленості зловісної загрози й висвітлює масштабнішу експансію помітних смислових інтонацій динамізму й гіпотетичної небезпеки агресії і жорстокості.

У суцільному змалюванні й додатковому конотативному забарвленні образу об'єкта цієї агресії максимально актуалізуються змістовність симптоматично з'яскравлених в описі перформансу прийомів режисерської імпровізації. У виставі Дункана Велкома відвідувачі його вистави стають мішенями для прицільних маневрів демонстрованого ним лазерного апарату, а отже, герої позбавляються статусу суб'єктів дії і переводяться зі сфери загальної драматургії у формат мізансцени, де виявляються об'єктами аттракції, підпорядковуючись її концепції і морфології, а зрештою - і об'єктами агресії, яка спрямовується проти них. У функціонально-подієвому ракурсі ця наголошена в зображенні перформансу спрямованість позначає характерну для його жанрової приналежності групу змістового епіцентру, де й визначається ключовий об'єкт впливу, на який, власне, націлена дискримінаційна провокація. Ним слід вважати психологічні якості та фізичні властивості людей - усіх без винятку присутніх на показі глядачів, і в цій констатації даний уривок арт-екфразису набуває повноти семантичної гами.

У полі екфрастичного опису спостерігається також ефективність продемонстрованого в ньому виражального потенціалу мистецької динамічності. У даній виставі активована, здебільшого, емоційна потужність динаміки мізансцен. Вона результує переважно образним виразним мигтінням рухливих променів лазера, які переслідують кожного глядача обабіч імпровізованої сцени [Проданович 2009, 86]. Між тим, її надмірна пульсація тотально переміщується на інший матеріал - і з помітною частотністю починають проявлятися нервозні жести учасників вистави, їх спонтанні, або судомні рухи, інтенсивне серцебиття, яке в гарячковості дихання кожного утворює помітне відчуття задухи [Проданович 2009, 88]. Таким чином, у динамічній ритмізації події зловісною імпульсивністю передається сенс актуальності емоційного, психологічного стану персонажів, багатої палітри їх переживань, і у фокусі опиняються, передусім, відчуття, спричинені зовнішньою агресивною атмосферою.

У заданій змістовій позиції цілком природньо пожвавлюється результативність увиразненої в екфразі акторської майстерності, здатної до генерування сенсу ефективності смислової симптоматики, породженої зіставленням реального психофізичного апарату й жвавого образу [Энциклопедический...1983, 324]. Її характер, вочевидь, відповідає жанровим ознакам античної пантоміми, із програмною психологізацією пластичних, а в поетиці роману М. Продановича - конвульсивних рухів. Виражальні можливості цієї основоположної форми театру наразі виявляються плідним матеріалом наголошення сенсу безперечного примату емоційної іпостасі створених образів.

А отже, за канонічною для творів різних видовищних жанрів традицією Софокла в мистецтві античного театру [Энциклопедический... 1983, 21-22], цілком очевидно, в ідейно-тематичному й візуально-подієвому епіцентрі змальованої вистави послідовно увиразнюється момент духовного життя, пам'яті, високих пристрастей і внутрішньої боротьби, які в романі "Сад у Венеції" іменуються "найглибшими шарами того, що приховано в людині" [Проданович 2009, 85]. Відповідно, організаційного значення набуває образність видовищного мистецтва, яка утворює окремий обширний смисловий план емоційності героїв у художній реальності екфрази. У такому образному фокусі набирає дефінітивної чіткості об'єкт зображення перформансу, яким слід вважати не просто людину, впольовану лазером, а її почуття, абсолютно всі свідомі й, навіть, підсвідомі реакції, викликані усталеними для етюдного жанру рольової роботи "запропонованими обставинами".

Наразі слід неодмінно зауважити на увиразненні сенсу кульмінаційного моменту саме в парадигмі психологічної активності героїв.

Цілком очевидною виявляється основа концепції жанротворчої для даної вистави сюжетної дії, комбінована у правильному ритмічному повторенні загрозливого подразника і реагування на нього емоцією страху. Під впливом переданої змістовністю рис динамізму знервованості й паніки [Проданович 2009, 90], у явленій в художньому просторі екфрази емоційній атмосфері страх виявився основним, найвиразнішим, домінантним з-поміж проілюстрованих почуттів, у значенні яких можна потрактувати змістову сутність зображеного видовища. У наративному форматі він дублюється і посилюється уточненим визначенням перформансу в сенсі "світу, де киплять страхи" [Проданович 2009, 85]. Саме ця емоція, викликана наразі публічною творчою подією, позиціонованою як твір мистецтва, відобразилася на обличчях усіх її учасників [Проданович 2009, 89].

Художня зосередженість на техніці крупних планів спійманого лазерним променем героя, утворених його тривалим відстороненим уявленням власних образів, де він бачить себе великим, малим, у польоті й необмеженому просторі [Проданович 2009, 88], позиціонує в центрі театралізованого лазерного шоу вираження відверто гіпертрофованого інваріанту почуття страху, який герой ототожнює зі своєрідним "спазмом" [Проданович 2009, 88]. За інтенсивністю це почуття, в оцінці Бакі, "перевершує всі жахи, які можна собі уявити" [Проданович 2009, 88]. Суцільне прочитання смислу, привнесеного даними характерними рисами зображеного перформансу, наближає до їх потрактування в сенсі симптоматичних ознак диференційованого в дискурсі досліджень психології стану хворобливої паніки [КовачевиЙ 2008, 70].

Важливу грань змісту даної ознаки змальованої в романі вистави формує продуктивне для неї художнє звернення до виражальності масових сцен театральних дій. Вони вимальовуються загальною спільною суєтністю, незосередженістю переміщень і рухів, за яких чисельні учасники аттракції Дункана Велкома "у першому напливі страху" почали ронити предмети, хаотично пересуватися демонстраційною залою, утворивши тисняву [Проданович 2009, 88], "най- холоднокровніші почали стрибати з другого поверху" [Проданович 2009, 89]. У проекції змістового потенціалу такої активності гостей перформансу чітко проявляється семантичний ареал розбудованих ними образів, зосереджений на значенні виразників почуття страху, скоригованого психологією натовпу, або адаптованою до неї масовою істерією [КовачевиЙ 2008, 70]. Дана варіативність забезпечує концептуальний смисловий рефлекс на рівні вирізнення в об'єкті зображення не просто міри спровокованого страху, а тієї уявної межі, де спрацьовує чинник зміни очевидної жорстокості почуттям страху.

Крім того, цілком помітне конотаційне посилення даної смислової ситуації реалізується маніфестуванням її очевидної здатності не лише створити образ емоції страху, а й показати його цинічну примусову відкритість, додає екфразі особливої смислової насиченості.

А отже, явлений прямою психологічною екфразою візуалізований образ перформансу помітно унаочнює ситуативне оприявлення теми мистецтва і корельованого з нею мотиву жорстокості й страху. У даних семантичних вимірах змальований твір видовищних мистецтв виявляється імперативно вибагливим, передбачає постулювання сенсу примату гуманності творчих інтенцій, масштаб якого відповідає ключовим орієнтирам загальної системи смислотворення роману М. Продановича "Сад у Венеції", де, таким чином, спостерігається не лише декларування, а й потужна формально-смислова ефективність екфрастичного виду інтердискурсивних практик.

Література

1. Кованевик И. Страх и култура / И. КовачевиЙ, Б. ЖикиЙ, И. Ъор^евиЙ. - Београд: Српски генеалошки центар, 2008;

2. Меренік Л. Мілета Проданович - самосвідомість постмодерного митця у добу кризи [Текст] / Л. Меренік // Украс: історія, культура, мистецтво. Українсько-сербський збірник. - 2008. - Вип. 1 (3). - С. 113-120;

3. Новейший философский словарь. Постмодернизм [Текст] / Гл. ред. А.А. Грицанов. - Мн.: Современный литератор, 2007;

4. Продановин М. Сад у Венеції. Роман [Текст] / Пер. із сербської Н. Білик // Всесвіт. - 2009. - № 5-6;

5. Розмова з Мілетою Продановичем [Текст] // Украс: історія, культура, мистецтво. Українсько-сербський збірник. - 2008. - Вип. 1 (3);

6. Руднев В.П. Словарь культуры ХХ века [Текст] / В.П. Руднев. - М.: Амограф, 1999;

7. Сиваненко Г.М. Парадокси словацького роману [Текст] / Г.М. Сиваченко. - К., 1993;

8. Татаренко А. Поетика форми в прозі постмодернізму (досвід сербської літератури) [Текст] / А.Л. Татаренко. - Львів: ПАІС, 2010;

9. Энциклопедический словарь юного художника [Текст] / Под ред. М.В. Алпатова - М., 1983;

10. Bozovic G. Knjizevnost je najbolji proizvod srpskog drustva [електронски ресурс] : http://www.plastelin.com/content/view/16/89/;

11. Vujicic M. Andeo za masna i pijana usta - Intervju: Mileta Prodanovic, knjizevnik i slikar [електронски ресурс] : http://www.plastelin.com/content/ view/362/89/.

Размещено на Allbest.ru