Образ Беатріче Портінарі у творчості Тараса Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Образ Беатріче Портінарі у творчості Тараса Шевченка

Анотація

УДК 821.161.2+821.131.1-1'04].09

Образ Беатріче Портінарі у творчості Тараса Шевченка

В. Левицький, канд. філол. наук, мол. наук. співроб., Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.

У статті досліджуються способи сприйняття образу Беатріче (Біче) Портінарі в літературному доробку Тараса Шевченка. Такий складник іконіки розглянуто як засіб підкреслення зв'язків між романтичною і класичною культурою.

Ключові слова: традиція, романтизм, образ, персонаж, цінність.

Аннотация

Образ Беатриче Портинари в творчестве Тараса Шевченко

Левицкий В.

В статье исследуются способы восприятия образа Беатриче (Биче) Портинари в литературных произведениях Тараса Шевченко. Такая составляющая иконики рассмотрена как средство подчеркивания связей между романтической и классической культурой.

Ключевые слова: традиция, романтизм, образ, персонаж, ценность.

Annotation

Image of Beatrice Portinari in Writings of Taras Shevchenko

Levytskyi V.

The article investigates the ways of the perception of the image of Beatrice (Bice) Роїііпагі in writings of Taras Shevchenko. The author examines this component of iconics as a means of highlighting the connections between romantic and classic culture.

Key words: tradition, Romanticism, image, character, value.

Зміст статті

Вивчення традиційних структур (міфів; вічних образів, мотивів, сюжетів) є винятково актуальним на матеріалі мистецтва романтизму. Як відомо, світогляд такої доби прийнято пов'язувати з відхиленням від правил і нехтуванням спадкоємності. За В. Жирмунським, "класичний" письменник - консерватор бережливо ставиться до узвичаєного стилю. Водночас, для романтика норми змісту і форми є "прикрими та обтяжливими "умовностями"" [9, 360]. Невипадково в типології художніх парадигм романтизм ототожнюється з пануванням креативізму, а також осягненням "закону оригінальності" [19, 99].

Попри слушність наведених трактувань, слід визнати, що романтики не уникали усталених складників світу твору. Зокрема, завдяки вдаванню до цих елементів могла поглиблюватися універсальність порушених проблем або підкреслюватися відмежованість персонажів-ентузіастів від минущої обивательської дійсності. Зазначена тенденція чітко простежується в літературному доробку Т. Шевченка. На рівні іконіки український автор активно звертався до образів та мотивів, утверджених як у вітчизняній, так і в зарубіжних культурах. В останній із груп особливу увагу привертає образ Б. Портінарі. Не належачи до найпоширеніших у спадщині письменника, він засвідчує освоєння мистецьких традицій, притаманних західноєвропейському пізньому Середньовіччю. Мета запропонованої статті - вирізнити основні напрями сприйняття Б. Портінарі в іконічній системі Шевченкових творів.

Згідно з нечисленними біографічними даними, Портінарі (Роїііпагі) Беатріче (Біче) ді Фолько (прибл. 04.1266, Флоренція, Італія - 9.06.1290, там само) - вірогідний прототип жінки, яку змалював і вважав натхненницею, "музою", італійський поет Данте Аліг'єрі; дочка банкіра. Кохання Данте до неї ґрунтувалося на нечисленних спогадах про спілкування (враження від зустрічей із Беатріче, на час котрих письменникові було 9 і 18 років). Почуття симпатії, туги через роз'єднання (шлюб Б. Портінарі з С. де'Барді), а згодом смерть Беатріче вплинули на творчість поета. Беатріче включається в персонажну структуру "Божественної комедії" (13071321) і циклу сонетів Данте "Нове життя" (1283-1292).

До способів рецепції Б. Портінарі в доробку Т. Шевченка доречно зарахувати тлумачення Беатріче як характерологеми Данте, ототожнення Беатріче із системою цінностей жіночого образу і співвіднесення Беатріче із загальним принципом моделювання образу.

У першому - власне характерологічному - аспекті прикметним є уривок із листа Т. Шевченка до А. Толстої від 9 січня 1857 р.: "Дант Альгиери был только изгнан из отечества, но ему не запрещали писать свой "Ад" и свою Беатриче... А я... я был несчастнее флорентинского изгнанника. Зато теперь счастливее счастливейшего из людей" [20, т. 6, 118]. У наведеній цитаті натяково означується опозиція, що відповідає структурі художнього простору в "Божественній комедії" Данте: Пекло vs. Рай. Справді, проводирем головного героя поеми в Чистилищі та в Раю є Беатріче. Пекло може трактуватися як заслання Т. Шевченка [18, 29], а Беатріче - як ідеал життя і творчості. Окрім того, Беатріче асоціюється з розмиканням рубежів. Дійсності вигнанця притаманні межі, чіткість яких підкреслено регламентованим способом життя, включно із заборонами. Беатріче в "Божественній комедії", навпаки, перебуває в постійному переміщенні, у т. ч. між світами. У пісні тридцятій розділу "Чистилище" вона зізнається: "Не тільки сфери маю я на оці, <...>/А й весь той благодатний неба хід" [5, 321].

Узвичаєність характерологеми вияскравлюється через надання імені Беатріче функцій антономазії. Відповідна властивість помітно простежується в науково-критичному дискурсі. У різні періоди дослідники здебільшого вбачають якості Б. Портінарі в О. Коваленко. Ідеться про те, що подруга письменника - "Шевченкова Беатріче" (пор.: [11,34; 3, 304; 10, 98]), "Беатріче його [Шевченка. - В. Л.]поезії" [17, 109]і т. п. З огляду на історію ідей цікавим є процес утвердження такого тропу. Зокрема, П. Зайцев удався до означення О. Коваленко за допомогою антономазії в підсумковій роботі "Життя Тараса Шевченка" (1939). У давнішій розвідці "Оксана: Перше кохання Шевченка" (1918; первісний варіант - 1914) автор не задіював посилань на Б. Портінарі. Натомість науковець спостеріг у Шевченковій творчості інший вічний образ. За словами П. Зайцева, поет свою ніжність "віддав, як лицар середньовічний, Мадонні - Покритці з Покриток" [12, 25]. Рідше завдяки згадці про Беатріче як персонажа концептуалізуються інші особи: "Ганна Закревська - Шевченкова Беатріче" (назва статті Л. Волянської [4]). Ряд філологів (див.: [18, 34]) скептично оцінює всі зауважені зіставлення. портінарі образ шевченко іконіка

Водночас О. Коваленко вподібнюється до Беатріче і в художній літературі. Інколи розгортається чуттєво-образне тлумачення літературознавчих суджень. Наприклад, О. Денисенко у п'єсі "Сердечний рай, або "Оксана"" (2009) прагнув простежити, яким чином Т. Шевченко сприймав О. Коваленко після повернення із заслання. У передмові драматург апелює до цитованої тези з праці П. Зайцева "Життя Тараса Шевченка". Як припускається, поет "марив сердечною Оксаною, перетворив її для себе на <...> музу, до якої звертався усе життя" [6, 8].

У другому - ціннісному - аспекті показовою є сукупність рис, котрі асоціюються з Б. Портінарі. Окремими з них наділено героїнь Шевченкових творів. Ідеться про низку властивостей, які схвалювалися за сентименталізму та романтизму: довершеність, піднесеність, скромність та ін. Більшість перелічених якостей співвідносилася з певним віртуальним, вимріяним узірцем людини. Згідно із твердженням О. Дорошкевича, Т. Шевченко "мав свою Беатріче - і то не тільки в символічному образі кучерявої Оксани [Коваленко. - В. Л.]". Поетові була постійно притаманна "надземна романтика жіночої постаті, що колись вабила уяву великого італійського поета" [7, 73]. Але Данте й Шевченко вдаються до різних способів трактування ідеалізованої особистості. У творах Данте загал схиляється перед Беатріче: "<...> від привітань її/ Трепече кожен в почутті затрати" ("В її очах - любові дар багатий...", цикл "Нове життя" [15, 242]). Завдяки спогляданню за цим персонажем громада ушляхетнюється: "всіх робить скромними її (Беатріче. - В. Л.) поява", поширюючи "владний чар" на звичайних пані ("Зрить досконало все своє спасіння... ", згаданий цикл [15, 243]). Кожен, хто привітається з очудненою жінкою, від приголомшення "стає німим" ("Коли вона вітається, - скажіте...", той же цикл [15, 242]).

У Т. Шевченка носії зазначених чеснот можуть наражатися на заздрість і ненависть людей. Приміром, "маленька Мар'яна" має "серце не розбите", "серце <...> тихе", "літа молодії, / Повиті красою". "Злії" (маються на увазі насамперед заздрісники) за це "окрадуть" і "кинуть в пекло" дівчину ("Маленькій Мар'яні" [20, т. 1, 366]). Допускається й інший тип розкриття характерологеми. У повісті "Художник" стосунки митця з жінкою стають предметом ретельних роздумів наратора. Розповідач іронічно відгукується про сприйняття красунь творчими людьми. У викладених спостереженнях зумисне загострено проблему не ідеалізації, а поклоніння ідолові [20, т. 4, 197]. Водночас почасти вияскравлено автобіографічний сюжет, який розбудовується у спадщині Данте, - розлука з Беатріче, одруженої з іншим. Відповідно до порад, слід відсторонюватися від музи-егоїстки: "Красавица Богом созданная для того только, чтоб услаждать нашу исполненную слез и треволнений жизнь. <...> Вот почему я и советую любоваться этими прекрасными статуями издали, но никак с ними не сближаться, а тем более не жениться, в особенности художникам и вообще людям, посвятившим себя науке или искусств^' [20, т. 4, 198]. Тобто відмежування омріяної жінки від загалу мислиться найдієвішим і для неї, і для людей. Така позиція, навіть з урахуванням комічної емоційності в міркуваннях, суголосить світорозумінню романтиків. Незвичайний персонаж, незалежно від чинників власної непересічності, різко контрастує зі спільнотою. При цьому нівелюється включення згаданої громади до дійсності не філістерів, а ентузіастів-митців. Із другого боку, як доводить Шевченків доробок, спостережена закономірність не завжди ґрунтується на відході від художності рефлективного традиціоналізму (пор.: протилежний погляд - [19, 96]). Західноєвропейські романтики в цілому зараховували твори Данте до свого естетичного канону. Зокрема, Ф. Шлегель в "Атенейських фрагментах" (1798) називав "Божественну комедію" "єдиною системою трансцендентальної поезії в найвищому <...> втіленні" [21,58].

У третьому - генетико-іконічному - аспекті варто зважати на те, що образ Б. Портінарі є "ідеальним об'єктом сублімації Дантового бажання" [2, 94]. За Д. де Ружмоном, Данте визнає не реальність, а виняткову символічність Беатріче [16, 171]. Цей принцип, котрого дотримувалися представники ранньоренесансної "північної" школи в Італії, виявляється близьким для українського поета-романтика. Т. Шевченко вдається до засобів символічного тлумачення при моделюванні таких характерологем, як кохана ліричного суб'єкта чи Україна. Зокрема, умовність акцентовано в жіночих образах, прототипом яких постає О. Коваленко (поема "Мар'яна-черниця", вірші "N. N. - Мені тринадцятий минало...", "Ми вкупочці колись росли...", "Не молилася за мене..." - пор.: [14, 623]). В аналогічний спосіб сприймається батьківщина, часто ідеалізована та відтворювана за споминами автора: "А серце плаче, як згадаю /Хоч невеселії случаї/1 невеселії ті дні <...> / В моїй Україні колись..." ("І знов мені не привезла..." [20, т. 2, 158]). У ряді поезій простір набирає віртуальності, оскільки автор осмислює вітчизну з точки зору іншого. Простежена особливість поглиблюється в доробку періоду заслання. Віддаляючись від України, Т. Шевченко підкреслює мотиви куртуазного служіння їй. Сама країна здобуває людські риси і заміщує дружину "я"-поета: "О славо злая! / За тебе марно я в чужому краю /Караюсь, мучуся... але не каюсь!.. /Люблю, як щиру, вірну дружину, /Як безталанну свою Вкраїну!" ("N. N. - О думи мої! О славо злая!.." [20, т. 2, 47]). Через співвіднесення локусів із жінкою може унаочнюватися причина життєвої драми ліричного суб'єкта: "А все-таки її люблю, / Мою Україну широку, / Хоч я по їй і одинокий / (Бо, бачте, пари не найшов) / Аж до погибелі дійшов" ("Хіба самому написать..." [20, т. 2, 200]). Невипадково у давнішому вірші "Заросли шляхи тернами..." розлука з батьківщиною паралелізується з тим, що "я"-поет не поєднав "серця молодого /З <...> серцем дівочим" [20, т. 2, 191].

Зазначена риса відповідає сукупності фемінних уособлень України в Шевченковій літературній спадщині (ненька, мати- безталанна, мати-кріпачка, покритка та ін. - див.: [1,46-47]). Утім, Данте теж ототожнював рідний край із жінкою (дружиною). Приміром, упродовж спілкування головного героя "Божественної комедії" із Беатріче потойбіччя вподібнюється до реальної Італії. Зустрівши кохану, розповідач наприкінці розділу "Чистилище" усвідомлює: раніше він був, "як сніг, по скелях та по вітах гаю / Замерзлий на Італії хребтах" (пісня тридцята [5, 320]). Звернення коханої до наратора співвіднесено з посиланнями на "наський" [5, 325], тобто італійський (пор.: [8, 560]), вітер (пісня тридцять перша). Таку деталь світогляду увиразнювали східнослов'янські романтики у творах про італійського поета. Данте у вірші російського письменника А. Муравйова проголошує: "Флоренция, с тобою /Я узы все расторг" ("Смерть Данта", 1827 [13, 154]).

Отже, у художньому трактуванні Б. Портінарі засвідчено інтерес Т. Шевченка до традиційних змістових елементів твору. Автор послідовно інтерпретує цей складник у власне характерологічному, ціннісному та генетико-іконічному аспектах. У більшості здійснених тлумачень Беатріче ототожнюється з пограниччям: між реальним й ідеальним, індивідуальним і колективним, своїм і чужим світами. У результаті чіткішою виявляється романтична опозиція повсякденне vs. омріяне. Прикметно, що її означення спричинено не лише міфопоетологічним компонентом, звичнішим для згаданої доби, а й образом як таким. Водночас розглянуті способи розуміння Б. Портінарі доцільно зіставляти з прийомами побудови всієї системи персонажів у доробку митця.

Література

1. Барабаш Ю. Україна / Ю. Барабаш // Теми і мотиви поезії Тараса Шевченка / [упоряд., наук. ред. Н. Чамата]. - К.: Наук. думка, 2008. - С. 11-50.

2. Блум Г. Західний канон: книги на тлі епох / Г. Блум; [пер. з англ. під заг. ред. Р. Семківа]. - К.: Факт, 2007. - С. 88-121.

3. Бойко Ю. Творчість Тараса Шевченка на тлі західньоевропейської літератури // Вибране: у 3 т. / Ю. Бойко. - Мюнхен: Logos, 1971-1981. - Т. 1. - 1971. - С. 261-312.

4. Волинська Л. Ганна Закревська - Шевченкова Беатріче / Л. Волянська // Батькові Тарасові - Батько Союз. - Нью-Йорк: Свобода, 1989. - С. 105-113.

5. Данте Аліг'єрі. Божественна комедія: Поема / Данте; [пер. з італ. і коментарі Є. Дроб'язка; передм. О. Алексєєнко]. - Х.: Фоліо, 2001. - 607 с.

6. Денисенко О. <Передмова> // Сердечний рай, або "Оксана" / О. Денисенко. - К.: Грані-Т, 2009. - С. 6-9.

7. Дорошкевич О. Трагедія самотнього чуття: (Шевченко й Ликера) / О. Дорошкевич // Життя й революція. - 1926. - № 9. - С. 73-89.

8. Дроб'язко Є. Коментарі / Є. Дроб'язко // Данте Аліг'єрі. Божественна комедія: Поема / Данте Аліг'єрі; [пер. з італ. і коментарі Є. Дроб'язка; передм. О. Алексєєнко]. - Х.: Фоліо, 2001. - С. 497-600.

9. Жирмунский В. О поэзии классической и романтической // Поэтика русской поэзии / В. Жирмунский. - СПб.: Азбука- классика, 2001. - С. 358-363.

10. Забужко О. Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу / О. Забужко. - К.: Факт, 2006. - 148 с.

11. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка / П. Зайцев. - К.: Обереги, 2004. - 480 с

. 12. Зайцев П. Оксана: Перше кохання Шевченка / П. Зайцев. - К.: Друкарь, 1918. - 31 с.

13. Муравьев А. Таврида / А. Муравьев; [сост., подг. текста, коммент. Н. Хохловой]. - СПб.: Наука, 2007. - 520 с.

14. Наумова Н., Реп'ях С. Жінки в житті Шевченка / Н. Наумова, С. Реп'ях // Шевченківська енциклопедія: у 6 т / [редкол.: М. Жулинський (гол.) та ін.]. - К.: Ін-т л-ри ім. Т.Г. Шевченка НАНУ, 2012. - Т. 2: Г-З. - С. 622-629.

15. Орест М. Держава слова: Вірші та переклади / М. Орест; [упоряд. та авт. передм. С. Павличко]. - К.: Основи, 1995. - 526 с.

16. Ружмон Д. де. Любов і західна культура / Д. де Ружмон; [пер. з фр. Я. Тарасюк]. - Львів: Літопис, 2000. - 304 с.

17. Скоць А. Дніпро в творчості Тараса Шевченка // Шевченкознавчі студії: Декалог / А. Скоць. - Львів: Видавн. центр ЛНУ імені І. Франка, 2006. - С. 107-121.

18. Стріха М. Данте й українська література: досвід рецепції на тлі "запізнілого націєтворення" / М. Стріха. - К.: Критика, 2003. - 168 с.

19. Тюпа В. Литература как род деятельности: теория художественного дискурса / В. Тюпа // Теория литературы: в 2 т. / [под. ред.

Н. Тамарченко]. - М.: Академия, 2010. - Т. 1. - С. 15-104.

20. Шевченко Т. Повне зібрання творів: у 12 т. / Т. Шевченко. - К.: Наукова думка, 2001-2005. - Т. 1-7.

21. Шлегель Ф. Из "Атенейских фрагментов" / Ф. Шлегель // Литературные манифесты западноевропейских романтиков / [под. ред. А. Дмитриева]. - М.: Изд-во Москов. ун-та, 1980. - С. 55-59.

Размещено на Allbest.ru