Інтертекстуальна референція на роман М. Загоскіна "Юрій Милославський" у повісті Т. Шевченка "Княгиня"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інтертекстуальна референція на роман М. Загоскіна "Юрій Милославський" у повісті Т. Шевченка "Княгиня"

У Шевченковій повісті "Княгиня" (1853) міститься промовиста згадка про свого часу надзвичайно популярний роман Михайла Загоскіна "Юрій Милославський" (СПб., 1829. - Ч. 1-3), що за життя автора (помер 1852 р.) витримав вісім перевидань. Ця інтертекстуальна референція, за термінологією М. Шаповал [6, 67], з огляду на значущу сюжетну функцію потребує докладнішого коментаря.

Про резонанс роману М. Загоскіна опосередковано свідчить включення його назви до тексту комедії М. Гоголя "Ревізор" (1836; 2- ге, виправлене вид. - 1841; наступного року - в четвертому томі "Творів" М. Гоголя), тобто твір М. Загоскіна був на ту пору зразком масового чтива. Варто навести промовисту цитату з М. Гоголя:

"Хлестаков. <...> Моих, впрочем, много есть сочинений: “Женитьба Фигаро”, “Роберт Дьявол”, “Норма”. Уж и названий даже не помню. И всё случаем: я не хотел писать, но театральная дирекция говорит: “Пожалуста, братец, напиши что-нибудь”. Думаю себе: пожалуй, изволь, братец! И тут же в один вечер, кажется, всё написал, всех изумил. У меня легкость необыкновенная в мыслях. Всё это, что было под именем барона Брамбеуса, “Фрегат Надежды” и “Московский Телеграф”... всё это я написал.

Анна Андреевна . Скажите, так это вы были Брамбеус?

Хлестаков. Как же, я им всем поправляю стихи. Мне Смирдин дает за это сорок тысяч.

Анна Андреевна. Так, верно, и “Юрий Милославский” ваше сочинение?

Хлестаков. Да, это мое сочинение.

Анна Андреевна . Я сейчас догадалась.

Марья Антоновна. Ах, маминька, там написано, что это г. Загоскина сочинение.

Анна Андреевна . Ну вот: я и знала, что даже здесь будет спорить.

Хлестаков. Ах да, это правда, это точно Загоскина; а есть другой “Юрий Милославский”, так тот уж мой.

Анна Андреевна . Ну, это, верно, я ваш читала. Как хорошо написано!" [1,48-49].

Як відомо, Т. Шевченко твори М. Гоголя знав і любив, тому ця згадка могла закарбуватися в його творчій пам'яті. Однак, найвірогідніше, він ознайомився зі змістом роману з першоджерела - за одним із численних видань: 1829, 1830 (два видання), 1832, 1838, 1841, 1846, 1851. Найкращий час для цього настав, коли Т. Шевченко 1837 р. познайомився із К. Брюлловим, користувався його бібліотекою, а 1838 р. здобув нарешті свободу. Автобіографічний оповідач повісті "Художник" так згадує про можливості для читання:

"Карл Павлович чрезвычайно прилежно работает над копиею с картины Доменикино “Иоанн Богослов”. <...> Во время работы я читаю. У него порядочная своя библиотека, но совершенно без всякого порядка; несколько раз мы принимались дать ей какой-нибудь толк, но только все безуспешно. Впрочем, недостатка в чтении нет. Карл Павлович обещался Смирдину сделать рисунок для его “Сто литераторов”, и он служит ему всею своей библиотекою" [8, 151].

Тоді ж, 1838 р., Т. Шевченко почав відвідувати класи Петербурзької академії мистецтв, активно займатися літературною творчістю (першу відому нині поетичну спробу - баладу "Причинна" - датовано 1837 р.), результатом чого став вихід "Кобзаря" 1840 р. Часу для читання стає значно менше. У травні 1843 р. поет вирушив у подорож Україною. Мабуть, до нього в руки потрапило одне з хронологічно перших чотирьох видань, менш імовірно - пізніші.

Повернімося до тексту повісті "Княгиня". Після розлогої експозиції настає черга старої Микитівни, яка починає оповідати історію трагічної долі Катерини - княгині. Зав'язкою слугує епізод появи майбутнього чоловіка дівчини - князя Мордатого:

"Раз сыдымо мы ввечеру все трое в гостиной; я, кажется, карпетку вязала, Катерина Лукьяновна сидели так, а Катруся книжку читала, да такую жалобную, чуть- чуть не заплакала: про какого-то запорожца Киршу или про Юрия, не помню хорошенько, только очень жалобно. Вот уже дочиталась она, моя рыбонька, как того Юрия-запорожца закувалы в кайданы и посадылы в темныцю, только глядь, смотрим, входит в комнату драгун, высоченный, усатый, а морда, неначе тее решето, гладка та червона, здавалась червонишою од воротныка, що пришитый до его мундира. “Я, - говорит, - такой-то и такой, князь Мордатый!” - “Мы сами видим, что ты мордатый”, - думаю себе. “Я, - говорит, - покупаю овес и сено; нет ли у вас овса и сена продажного?” - Есть, - говорит Катерина Лукьяновна, - прошу садиться. Вот он себе и сел, а мы с Катрусею ушли в другую комнату дочитывать книжку. Только что начали читать, а в комнату входит Катерина Лукьяновна и говорит: “Вот тебе, Катенька, и твой суженый”' [7, 165-166].

У "Шевченківській енциклопедії" з цього приводу сказано: "Йдеться про роман З.[агоскіна] “Юрій Милославський”, в якому одним із гол.[овних] персонажів виступає козак Кирша, сміливий і винахідливий. У романі автор зумів майстерно відтворити національний] колорит епохи, побут і звичаї минувшини, характери окремих істор.[ичних] постатей у повсякденному житті й бойових діях" [2, 664].

В оповіді Микитівни впадають в око численні аберації її пам'яті: вона не може пригадати, чи то книжка про запорожця Киршу, чи про Юрія, але не забула про жалісливість її змісту. Микитівна плутає обох персонажів твору, які поєднуються в неї в одну особу "Юрия- запорожца". Помилка невипадкова, адже, попри назву, головним персонажем виступає саме Кирша, його дії визначають розвиток фабули, він завжди приходить на виручку Юрію Милославському, який незрідка опиняється у складних обставинах, зумовлених дилемою: відстоювати православну віру та інтереси Росії, захищаючи батьківщину від інтервентів, або коритися присязі, даній польському королевичу Владиславу.

Описаного персонажем-оповідачем епізоду, в якому Юрія закували в кайдани, немає в романі. Микитівні, вочевидь, запам'яталася сцена визволення Юрія з рук бояр-зрадників Кручини-Шалонського та Істоми-Туреніна, які справді ув'язнили його і морили голодом: "Алексей вместе с Киршею и двумя казаками вошел, или, лучше сказать, пролез, с свечкою в руках сквозь узкое отверстие в небольшой четырехугольный погреб. В нем прикованный толстой цепью к стене лежал на соломе несчастный Милославский" [4, 196].

Навряд чи Т. Шевченко настільки призабув зміст роману: переважило, мабуть, прагнення відтворити описаний у повісті "Княгиня" епізод крізь сприйняття малоосвіченої оповідачки, завдяки чому вдалося передати безпосередність і щирість очевидця подій. Йому, вірогідно, імпонував образ метикуватого запорожця Кирши:

"Кирша был удалой наездник, любил подраться, попить, побуянить; но и в самом пылу сражения щадил безоружного врага <...>. Вечно мстить за нанесенную обиду и никогда не забывать сделанного ему добра - вот правило, которому Кирша не изменял во всю жизнь свою. Юрий спас его от смерти, и он готов был ежедневно подвергать свою жизнь опасности, чтоб оказать ему хотя малейшую услугу.. " [4, 106].

Загалом роман М. Загоскіна пройнятий патетикою любові до батьківщини, росіяни в нього - герої, натомість поляки - переважно загонисті боягузи. Водночас письменникові вдалося досягти художньої переконливості, дотриматися певного балансу в зображенні історичних подій, наслідком яких стало воцаріння династії Романових, уникнути казенного патріотизму, чого не скажеш про наступний роман "Рославлев, або Росіяни в 1812 році" (1831). Російський прозаїк не раз згадує і описує запорозькі традиції, наприклад, звичай, коли вбивцю закопували живцем, але загалом запорозькі козаки в нього - розбійники [див.: 4, 11]. Натомість для головної героїні Шевченкового твору - Катерини, закоханої в молодого Ячного, куди промовистішою була амурна інтрига: любов Юрія до таємничої незнайомки, яка виявилася донькою його заклятого ворога Кручини.

Враховуючи знаність роману М. Загоскіна ще навіть у 1850-х роках, Т. Шевченко підключає його зміст до власної розповіді. "Юрій Милославський" має щасливий фінал, чим не в останню чергу пояснювалася його феноменальна популярність: закохані за незвичайних обставин таки одружуються. Завершення роману разюче контрастує з викладом у повісті Т. Шевченка: шлюбне нежитіє із солдафоном-гультяєм, зрештою, божевілля Катерини.

Крім інтертекстуальної референції, у прозовій творчості Т. Шевченка можна спостерегти окремі паралелі зі вже згадуваним романом М. Загоскіна "Рославлев". "Обізнаність" Якима Тумана (повість "Капитанша", 1855) з іноземними мовами нагадує розповідь солдата із твору М. Загоскіна. У Т. Шевченка:

"- Как же ты разговаривал с французами? - По-французки, - отвечал он, не запинаясь, и, немного погодя, продолжал: - Я и по-французкому, и по-нимецкому умею. <...> Я, сказавши правду, по-всякому умею, - прибавил он самодовольно. Например, стоимо мы лагерем-таки под самым Парижем. Тут и пруссак, тут и цысарець, и англичанин, як той рак червоный, и синеполый швед. <...>

От воны гуляють по лагерю та меж собою по-своему розмовляють. “От, - говорять, - дасть Бог, завтра вступымо в Париж, а там, камрад, и махен вейн, и закусымо, камрад, и мамзельхен либер, и всего вволю”. А я хожу соби меж нымы, ус покручую да думаю: “Не хвалитесь, камрады, побачым, що з того буде!”' [7, 297].

У М. Загоскіна:

Інтертекстуальні відсилання у шевченкових повістях, крім важливого матеріалу для відтворення лектури митця, містять у сконденсованому вигляді посутню художню семантику, що насичує основний виклад додатковими обертонами та мимовільними читацькими асоціаціями. Через зміну культурно-історичної епохи згадані переадресації до претекстів не завжди зрозумілі для сучасного реципієнта, тому подекуди потрібна реконструкція смислових зв'язків повістей Т. Шевченка із творами-попередниками.

Література

інтертекстуальний роман загоскін шевченко

1. Гоголь Н. В. Полное собрание сочинений: [в 14 т.] / Николай Васильевич Гоголь. - [М.; Ленинград]: Изд-во АН СССР, 1951. - Т. 4: Ревизор. - 552 с.

2. Деркач Б. Загоскін Михайло Миколайович / Борис Деркач // Шевченківська енциклопедія: в6 т.- Т. 2:Г-З/ НАН України,Ін-тл-риім. Т.Г. Шевченка.-К.,2012. - С. 663-664.

3. Кодацька Л. Ф. Художня проза Т. Г. Шевченка / Лариса Федосіївна Кодацька. - К.: Наукова думка, 1972. - 327 с.

4. Загоскин М. Н. Юрий Милославский, или Русские в 1612 году. Исторический роман в трех частях / Михаил Николаевич Загоскин. - М.: Гос. изд-во художественной литературы, 1956.272 с.

5. Загоскин М. Н. Рославлев, или Русские в 1812 году / Михаил Николаевич Загоскин. - М.: Правда, 1986. - 414 с.

6. Шаповал М. Інтертекст у світлі рампи: міжтекстові та міжсуб'єктні реляції української драми / Мар'яна Шаповал. - К.: Автограф, 2009. - 352 с.

7. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: у 12 т. / Тарас Григорович Шевченко. - К.: Наукова думка, 2003. - Т. 3: Драматичні твори. Повісті.591 с.

8. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: у 12 т. / Тарас Григорович Шевченко. - К.: Наукова думка, 2003. - Т. 4: Повісті. - 599 с.

Размещено на Allbest.ru