Складне безсполучникове речення як компонент поетичного синтаксису Антоніни Тимченко (на матеріалі збірки "Гарячі нитки")

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Синтаксична організація поетичної мови тривалий час викликає у мовознавців науковий інтерес. До питання стилістичної реалізації синтаксичних одиниць у віршованих творах неодноразово зверталися такі вітчизняні дослідники лінгвостилістики, як О.П. Безпалько [1], С.Я. Єрмоленко [7; 8], А.П. Загнітко [9; 10], В.Г. Мариниченко [13], А.М. Поповський [14], Г.М. Удовиченко [15], І.М. Уздиган [16]. Окремі риси стилістичної репрезентації складних сполучникових речень і багатокомпонентних конструкцій у поезії розглядали О.С. Грановська [3], Н.Я. Грипас [4], О.О. Кузьмич [11], В.В. Лобода [12]. Стилістичні й естетичні функції складних безсполучникових речень залишаються поза увагою дослідників і висвітлюються в поодиноких розвідках, зокрема С.І. Дорошенка [5], Т.І. Вавринюк [2].

Проте особливості функціонування складних речень безсполучникового типу в поетичних творах потребують більш детального вивчення. У зв'язку з цим уважаємо, що на часі аналіз складних безсполучникових конструкцій, репрезентованих у віршах Антоніни Тимченко. Актуальність пропонованої розвідки підкреслюється ще й тим, що творчість цієї поетеси з погляду стилістичного синтаксису раніше не була досліджена.

Мета нашої розвідки - з'ясувати особливості функціонування складних безсполучникових речень у поетичних творах А. Тимченко, уміщених у поетичній збірці «Гарячі нитки», з'ясувати їхні виражальні можливості.

Спостереження над використанням складних безсполучникових речень у творах Антоніни Тимченко засвідчили, що поетеса удається до вживання обох структурно-семантичних класів аналізованих синтаксичних утворень (за класифікацією С.І. Дорошенка [6, с. 33]). Активно представлені і речення з однофункціональними предикативними частинами, як-от: Мої сніги, столітні вої, / Мої сумирні димарі («Сніги, неначе славні вої...»); Плаче хата стара, теремочок, / плаче дим сухий, заломлюючи руки («Як не плакати мені.») або Стіл на веранді, на ньому - надкушена груша, / кішка проходить і мружиться, мліє від сонця («Більше немає життя.»), і з різнофункціональними, наприклад: Ти, певно, теж сюди ходив - чекаю («Святої, чистої води.»); Сьогодні знов прийду я не сама, /промовиш: «Надто осінь зачастила.» («Сьогодні знов.») чи Слів не видно - твій подих шукала наосліп, губами («Слів не видно.»). За структурною будовою в опрацьованих творах як самостійні синтаксичні одиниці виділяються складні безсполучникові речення двокомпонентні: Спинилось літо - сухоцвіт не в'яне («Хати в неділю.») і багатокомпонентні: Все рідше відчиняємо вікно - / Холодний вітер, ночі горобині («Все рідше...»). Такі конструкції, вжиті в монологічному й діалогічному мовленні, мають значні виражальні можливості.

А. Тимченко вводить складні безсполучникові утворення в пейзажні замальовки, як-от: На яблунях вибілювавсь налив, / вились доріжки в дальні магістралі («На яблунях ...»), Яблунька стоїть, / плодів не видно у зеленім листі («Немає саду.»). Проте майже в кожному вірші знаходимо перетікання від стану природи до внутрішнього, психоемоційного, стану ліричного героя. Так, у вірші «От і місток.» наприкінці першої строфи є рядки Внизу тремтить вода, мені тремтить рука, / залізом холодить перило ненадійне, де автор підкреслює тремтить ріка - тремтить рука, які вказують на взаємозв'язок психічного і фізичного стану природної стихії й людини. А у вірші «Сьогодні знов прийду я не сама.» поетеса говорить про те, що саме осіння пора стала причиною її внутрішніх переживань: Все менше й менше відчуваю нас: / між нами осінь, трохи не всесильна. Зовнішній пейзажний малюнок у вірші «Синій ліс.», переданий за допомогою складної безсполучникової конструкції, Синій ліс напівтемний, старі важкочолі дуби, / над гніздечком розореним крик божевільної птиці налаштовує читача на подальше розгортання оповіді, де йтиметься про хвилювання, страждання й відданість у почуттях. Відчуваючи себе часточкою природи, мисткиня зображує людину і природу у нерозривному зв'язку, який допомагають підкреслити не лише відповідні лексичні засоби, а й первинне безсполучникове поєднання предикативних складників ужитих речень.

Поезія Антоніни Тимченко, подібно до повноводої ріки, розкриває світосприйняття автора багатьма тематичними «хвилями», спільною для яких є глибина вияву внутрішнього почуття, одним із засобів вираження якого є складні безсполучникові речення.

Так, у вірші «Люди похилого віку.», де порушується проблема ставлення суспільства до літніх людей, поетеса за допомогою розглядуваних конструкцій підводить читача до розуміння основної думки твору: Богові і чоловіку / більше, мабуть, під силу, / жінці пісок-годинник. / мама стара. роки і Люди похилого віку / хиляться більше, більше, / човга самотність полем - / материна хода. / Чорна судома крику, - може, тебе облишать. Таке безсполучникове поєднання предикативних частин завдяки їхній чіткій структурній окресленості допомагає авторові наголосити на гостроті висловлюваного.

Не менш важливе стилістичне навантаження несуть складні безсполучникові конструкції, що займають початкову позицію й виконують функцію зачину у творі, де поетеса говорить про найголовніше для кожного християнина - про ставлення людини до Бога:

Він безсердечний - серце забрали люди.

Так само влучно мисткиня вживає аналізований різновид речень в інтимній ліриці, розкриваючи читачеві найпотаємніші переживання й найглибші таємниці душі: Ми стрілися вчора - / ти був мені словом і мужем («Горіла земля...»), Цілуй мене - / ще вітер не ущух («Плащ-дощовик...»), О наше яріння, горіння, пронизливість миті («Кленочок при нашому домі.») або Любов за любов: я про іншу не знаю розплату («Чи стрічку пришити. ») - тут відчувається стрімкість, рвійність, ніби ліричний герой хоче якомога швидше розповісти про свій внутрішній стан. Натомість в деяких інших віршах спостерігаємо спокійний плин оповіді, викладеної за допомогою безсполучникових складних речень: По теплій стежинці достигла смородина котиться, / чіпляється гілка за плаття і пахне дощем і Мій голос не брали, я просто про тебе мовчала («Принишклий ставок.») - читачеві розкривається картина одухотвореного милування й зачаєного хвилювання від спілкування з коханим. Розміреність викладу, що досягається через безсполучниковість, спокій і злагода, що струменять із кожного рядка, допомагають відчути всю насолоду від близькості двох закоханих, якої ліричний герой сповнений у цю хвилину: Я тобі розкажу, мій хороший, про острів билинний, / я тобі розкажу («Дожидала весну...»).

Однією з прикметних рис поетичного синтаксису А. Тимченко є те, що у віршах, які засвідчують глибину інтимних переживань ліричного героя, поетеса використовує складні безсполучникові речення і як основну одиницю тексту, що ілюструють наведені приклади, і як вставлені конструкції. Спостерігається вживання досліджуваних складних структур як вставлених на початку твору, де міститься натяк на можливе розкриття порушеної теми, що підкреслює важливість їхнього змісту, як-от:

(Від нелюба до милого - всього одна пелюстка: ромашкова романтика, барометр почуттів).

В іншому вірші виявляємо одночасне вживання двох складних безсполучникових речень, з яких одне - вставлене:

Ми йшли без упину, ми дихали вітрові в шию (ми інакше не вміємо: ти так ходиш і я так ходжу). Торували дорогу (давно черевиків не шию), ми топтали дорогу, але протоптали межу.