Національна ідея в педагогічній спадщині Т. Шевченка та І. Огієнка

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Національна ідея в педагогічній спадщині Т. Шевченка та І. Огієнка

Марія Стахів

«Загальна грамотність у народі - величезне добро»

Тарас Шевченко

Сьогодні національна ідея часто трактується окремими горе-політиками як щось надумане, нічим не обґрунтоване бажання українців видати бажане за дійсне.. А національна ідея - це не ефемерна вигадка, щось штучно придумане, над яким всі б'ються і ніяк не можуть сформулювати, що ж це таке - національна ідея?! Для звичайних людей це зрозуміло як ясний день - говори державною українською, навчай дітей історії українського народу, виховуй народ на витворених і перевірених життям традиціях та звичаях, поважай і враховуй потреби всіх народів, що проживають на її території, твори економіку, виходячи із можливостей і ресурсів України та на її користь. Вже і цього достатньо, щоб взятися втілювати в життя ці звичайні і такі необхідні речі. Саме в клопіткій праці кожного вбачали реалізацію такої національної ідеї духовні отці українського народу різних епох - Тарас Шевченко та Іван Огієнко.

Все, що можна було творити в плані реалізації національної ідеї робили свого часу вони - два подвижники українства, що своїм життям і творчістю прилучилися до творення, формування, шліфування української мови (як одного із атрибутів існування народу та нації як таких) як мови самодостатнього європейського народу, бо чи іншого боялися б держави-сусіди?!

Багатогранність обдарування, широка ерудиція, глибокі знання з українознавства, дитячої психології допомогли Т.Шевченкові та І.Огієнкові зробити помітний внесок у розв'язання дидактичних проблем. Вони усвідомлювали, що освіта передбачає глибоке пізнання підростаючим поколінням культурно-історичного досвіду рідного народу, включає в себе навчання та виховання

Любов до дітей - це характерна риса всього українського народу: «нічим не можна так швидко задобрити мого українського земляка, як пригорнути його дитину», пише Шевченко в повісті «Княгиня». Шкільне питання цікавить Т.Г.Шевченка в різних аспектах. Насамперед як найважливіший засіб поширення письменності в народі.

Хоч Шевченко і не залишив після себе теоретичного трактату з викладом своєї програми побудови шкільної справи, як, наприклад, І.Огієнко, проте думки, висловлені ним у різних творах з цього питання, дають достатнє уявлення про те, який в нього виробився освітньо-виховний ідеал. З прямих висловлювань Т.Шевченка про тогочасну освіту, з характеристики персонажів його творів, аналізу особистого життєвого досвіду вимальовується бачення поета завдань і змісту освіти. Т.Шевченко добре розумів, що тогочасні правителі не зацікавлені в здобутті освіти простими людьми, бо всім зрозуміло, що неграмотними керувати легше. То для чого ж собі створювати проблеми? І хоч у працях І.Огієнка ми знайдемо похвальбу на те, що на Україні багато шкіл (і навіть чужоземці це відзначали), освіта перебувала в край занедбаному стані.

Зі своїх власних школярських митарств (у п'янички-дяка, в горе-ходожника Ширяєва…), зі спостережень над наукою інших Т.Шевченко зрозумів, що підхід до здобуття належної початкової освіти усіма громадянами слід кардинально міняти. Щоб по-справжньому навчити і виховати дитину, мало дати їй елементарні навички читання, письма та лічби (а саме цим обмежувалося навчання в церковно-приходських, дяківських та інших початкових та недільних школах). Т.Шевченко розробляв план іншої системи освіти, за якої б дітей навчали, крім основ грамоти, ще арифметику, а також давали відомості з історії, географії і навіть етнографії. У його планах було створити ці книги для школярів самому. Це підтверджують його листи до М.К.Чалого та П.Ф.Симиренка:

«Составил я и издал «Букварь» для наших сельских школ в количестве 10 000 экземпляров и продаю его в пользу тих же сельских школ по три копийки за книжечку. Через вашего киевского комиссионера г. Предаткина послал на ваше имя одну тисячу «Букваря». («Букварь южнорусский» Т.Шевченка проходив подвійну цензуру - церковну і світську. Цензором Петербурзького цензурного комітету був на той час В.М.Бекетов).

Когда соберу за «Букварь» вси деньги, то думаю издать в таком же обьеме «Букваря» и личбу, или арифметику. А потом космографию и географию нашего края, преимущественно в большом обьеме... Потом краткую историю нашего сердешного народа. И когда все сие сотворю, тогда назову себя счастливым….» [Лист до П.Ф.Симиренка від 4-12 січня 1861 р.].

Іншими словами, початкова освіта в уявленні Т.Шевченка повинна разом з грамотою давати достатнє коло і загальноосвітніх знань, які допомагають учням розуміти явища життя і свідомо визначати своє ставлення до них. Початкова навчання, на думку Т.Шевченка, повинно давати знання про світ, про держави та народи, що населяють земну кулю, розвивати свідомість школярів, їх інтерес до знань, виробляти в них більш-менш правильний погляд на світ. Це була нова програма початкового навчання, яка не базувалася на часослові та псалтирі, а мала в своїй основі світський характер.

У листах до М.Костомарова в грудні 1857 - січні 1858 років Т.Шевченко ділиться своїми думками відносно того, які книжки потрібні для народу, за яку освіту треба боротися, як навчати дітей.

Та й сам Шевченко відчував якийсь особливий потяг до дітвори. Про це говорить його біографія, про це говорить він сам у щоденнику, про це читаємо в його листах і його творах, які він теж з любов'ю називав своїми дітьми:

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас,

Де мені вас діти?!

Є дуже багато свідчень сучасників Т.Шевченка, які підтверджують особливе ставлення поета до дітей. Шевченко любив перебувати в дитячому товаристві. Охоче з ними грався і не раз частував дітей солодощами, витрачаючи на це останні свої гроші. В їх колі він відпочивав і втішався. Взаємністю відповідали йому і діти. А добре знайомі називали його найдобродушнішим Кобзарем. У щоденниковому записі він згадує про сина Ускова так: «Я полюбив це прекрасне дитя, а воно, бідне, так прив'язалося до мене, що бувало і уві сні кликало до себе лисого дядю…».

Т.Шевченко проявив себе як глибокий знавець дитячої психології в і в своїх поетичних, прозових та малярських творах. Для прикладу достатньо лише одного вірша:

На Великдень, на соломі Кому свитку. Одна тільки

Против соня, діти Сидить без обнови

Грались собі крашанками Сиріточка, рученята

Та й стали хвалитись Сховавши в рукава.

Обновами. Тому к святкам - Мені мати купувала.

З лиштвою пошили - Мені батько справив.

Сорочечку. А тій стьожку, - А мені хрещена мати

Тій стрічку купили. Лиштву вишивала.

Кому шапочку смушеву, - А я в попа обідала, -

Чобітки шкапові, Сирітка сказала.

Тільки внаслідок довгих спостережень за дітьми можна було створити багаті своїм психологічним і педагогічним змістом твори. Так, Шевченка можна вважати мудрим педагогом. І не лише тому, що він писав про дітей чи змальовував їх. Ні. Насамперед тому, що у дітях він бачив майбутнє нації, світле, добре і чисте. Він сам вчив дітей і вважав навчання їх справою для педагогів надзвичайно важливою. Т.Шевченко піклувався про освіту своїх племінників, дбав про належне їх навчання, всіляко заохочував до науки. Свідченням того можуть послужити рядки з листа до Варфоломея Шевченка:

До В.Г.Шевченка

20 липня 1860. Петербург

«Р.S. Нехай мені Пріся напише, що вона прочитала з тих книжок, що я її послав. Скажи Васі (Василині), що як буде вчитися, то я їй на ту весну намистечко привезу….»[]

Тому є зрозумілим і природним його прагнення прислужитися педагогічній науці. Зокрема піклування про доброякісність україномовних підручників для школярів. Це прагнення знайшло своє відображення в його найважливішій педагогічній праці «Буквар южнорусский», який був підготовлений з любов'ю до дітей. в доступній для них формі і зрозумілий за змістом.. Не дивно, що і царська цензура, і церковні рецензенти так доскіпливо вивчали його, що аж тричі відсилався він на рецензію. Але буквар Шевченка був виданий. Жаль тільки, що після смерті поета справа його популяризації була занедбана.

«Букварь южнорусский» - посібник для навчання грамоти українською мовою в недільних школах, що його уклав Т.Шевченко восени 1860 року у Петербурзі. Випущено окремою книгою на початку січня 1861 року у Петербурзі на кошти Т.Шевченка тиражем 10 000 примірників. «Б. ю.» був першим у серії задуманих поетом навчальних посібників (лічба, етнографія, географія, історія), яку він не встиг здійснити. «Б. ю.» містить алфавіт (літери друковані й рукописні), тексти для читання за складами (уривки із зроблених Шевченком раніше українських переспівів «Псалмів Давидових» 132, 53, 12, 93, 149), тексти для суцільного читання. У розділі «Лічба» подано цифри й таблицю множення до 100. Половину книжки становлять фольклорні тексти. Серед невеликого за обсягом матеріалу релігійного змісту, обов'язкового для кожного тогочасного букваря, поет умістив псалом 132 в своєму переспіві. Навчальний матеріал «Б. ю.» перейнятий гуманістичними ідеями. Тогочасній пануючій егоїстичній моралі автор протиставляв ідею демократичних взаємин людей праці. В книжці двічі повторено строфу «Чи є що лучче, краще в світі, // Як укупі жити, //З братом добрим добро певне// Познать, не ділити?». Через «Б. ю» проведено ідею виховання в дусі правдивості й чесності, нестерпності до лицемірства й кривди («Де єсть добрі люди, // Там і правда буде, // А де кривда буде, // Там добра не буде»).

Вміщені в букварі «Дума про пирятинського поповича Олексія» та «Дума про попівну Марусю Богуславку» продемонстрували глибоке знання поетом фольклору, його високу оцінку народної етики й педагогіки, яку відображено в усній народній творчості. Шевченко помістив також приказки, що осуджують соціальні й моральні недоліки і разом з думами розкривають красу й багатство рідної мови. Велику частину тиражу «Б. ю» Шевченко розіслав для продажу в недільні школи Києва, Чернігова, Полтави та інших міст з тим, щоб виручені гроші залишилися в касах недільних шкіл.

Справа впровадження «Б. ю» в народні школи натрапила на опір з боку вищого духівництва, зокрема чернігівського єпископа Філарета й київського митрополита Арсенія. Підтвердженням цьому можуть бути ось ці листи Шевченка: (підтвердити з щоденника або з книжки).

До Д.С.Каменецкого

18 листопада 1860. Петербург

Данило Семенович! Дайте Федорові рукописи Южнорусского букваря», його треба показать Бекетову.(В.М.Бекетов - тогочасний цензор Петербурзького цензурного комітету).

Т.Шевченко

4 січня 1861 року.

До М.К.Чалого. (1816 -1907) - український громадсько-культурний діяч ліберально-буржуазного напряму, педагог, біограф Т.Г.Шевченка).

Вельми шануємий Михайло Корнієвич!

Посилаю вам на показ 10 екземплярів мого «Букваря»… Добре було б, якби можна розпустить його по уездних та по сельских школах…. А як бог поможе, зберете за його гроші, то положіть їх в касу ваших воскресних школ.

Я і чув, і читав, що високо преосвященний Арсеній (Москвін Федір Павлович (1795-1876) митрополит київський і галицький, який видавав себе за прихильника народної освіти. До Шевченкового «Букваря южнорусского» поставився вороже). дуже возревновав о сельских школах и жалуется, що не печатають дешевих букварів. Покажіть йому мій «Букварь», і якщо вподобається, то я і йому пришлю хоч 5000 еземплярів, звичайно, за гроші, бо це не моє добро, а добро наших убогих воскресних школ…».

З інших листів ми бачимо турботу Т.Шевченка про недільні школи і їх забезпечення «Б.ю».

12 січня 1861 року. м. Петербург

До Ф.Л.Ткаченка (учителю гімназії в Полтаві)

Сьогодні посилаю тобі, Федоте, 1000 «Букварів» і оцю квитанцію. Коло 15 февраля получиш ти посилку і зроби з нею так, як я тобі вже писав, або найди десять чоловік добрих людей та роздай їм по сотні книжечок по 3 карб сотня. Та, зобравши оті сердешні 30 карб., оддай на воскресну школу… (с.479).

До М.К.Чалого

12 січня 1861. Петербург

… Послав я сьогодні вам свого добра 1000 штук. … Добре було б, якби його можна було пустить в села: там би воно швидше прийнялося…..

Як бачимо, не про своє благополуччя дбав Т.Шевченко, видаючи «Б.Ю.», а насамперед про народну освіту. Доля розпорядилася так, що не судилося йому реалізувати усі задуми. Та, на щастя, знайшлися в Україні наступники Т.Шевченка у справі народної освіти і виховання. І серед них чільне місце посідає уже в ХХ столітті митрополит Іларіон, в миру - проф. Іван Огієнко.

Провідною ідеєю світогляду І.Огієнка була національна ідея, яка визначила спрямованість, смисл і зміст усього його життя. Це визначило і глибину його науково-педагогічних пошуків, поєднання теорії з практикою, наукову думку з пристрастю громадянина. Відродження держави І.Огієнко бачив, як і Т.Шевченко, насамперед у розвої народної освіти на базі українства.

І.Огієнко належить до числа фундаторів національної системи освіти, яка утверджувалася в роки відродження Української держави. Він зробив значний внесок у розвиток змісту освіти, наукове обґрунтування виховного процесу.

Вслід за Т.Шевченком, але в нову добу, він один із перших доводив, що родинне і шкільне та позашкільне виховання матиме високу результативність лише тоді, коли зміст освіти концентруватиме в собі ідейні, морально-духовні здобутки рідного народу, відображатиме його національні традиції, звичаї, обряди. У підручнику І.Огієнка «Рідне писання (1918) знаходимо вправи з віршами Т.Шевченка. Б.Грінченка. Для аналізу мовних явищ як уривки використані історичні матеріали, такі як: «Святі Кирило і Мефодій», «Про Тараса Шевченка». І.Огієнко вважав твори Т.Шевченка глибоко змістовними і патріотичними й такими, що забезпечують належне національно-патріотичне виховання молоді. Достатня кількість праць професора з вивчення творчої спадщини Т.Шевченка свідчить про те, що сам І.Огієнко не лише високо цінував творчість поета, а й багато черпав з неї, що і відбилося частково й на його педагогічних поглядах і в працях. Він видав у Вінніпегу «Граматично-стилістичний словник Шевченкової мови», де глибоко дослідив не тільки мову Шевченкових творів, а й проаналізував його значення для розвитку державності, для формування і становлення української літературної мови.

Як і в Т.Шевченка, педагогіка І.Огієнка ґрунтується на глибокому розумінні природи дитини, сутності пізнавальних процесів, історичного розвитку науки, а також формує особисту зацікавленість у позитивному розв'язанні питань національно-виховного процесу в національній школі.

І.Огієнко розвинув думку Т.Шевченка, що давньоукраїнська міфологія, різноманітні жанри фольклору містять у собі згустки національної філософської думки, першопочатки самобутнього світорозуміння нашого народу, його моральних чеснот і естетичних вершин. Пригадаймо, зразки усної народної творчості у «Б.ю.» Т.Шевченка і фольклорні жанри у «Рідному писанні» І.Огієнка.

Не оминув І.Огієнко і питання ролі образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва в навчанні та вихованні молоді. Ці ідеї ми знаходимо і в творчій спадщині Т.Шевченка, який не один раз говорив, що дітей необхідно навчати і малярству, і вишивці тощо. Разом із мовою, давньоукраїнською міфологією, фольклором, національними традиціями, звичаями і обрядами образотворче та декоративно-прикладне мистецтво, на їх думку, забезпечує належний рівень виховання національно свідомих громадян.

Особливо високий статус у навчально-виховному процесі належить, за І.Огієнком і в рівній мірі Т.Шевченком, родинним цінностям, одній із головних складових єдиної системи національного виховання.

Свої погляди на освіту І.Огієнко висвітлив у численних мовознавчих та педагогічних працях, а Т.Шевченко - через образи та думки персонажів, в уста яких він вклав своє бачення національної освіти та виховання.

Особливу увагу І.Огієнко приділяє школі, яка, на його думку, є «найсильніше джерело вивчення й консервації своєї рідної мови взагалі і літературної зокрема» (с.36). Школу він розглядає як засіб поетапного мовного виховання, а мовне виховання - це основа національного виховання. Про це свідчать назви розділів «Молодь початкових шкіл і рідна мова», «Середньошкільна молодь і рідна мова», «Вища школа й рідна мова».

На всіх етапах мовної освіти рідна мова забезпечує інтелектуальний і духовний розвиток особистості, а значить - і нації.

Особливу роль у ствердженні рідної української мови відіграють учителі початкової школи і вчителі української мови, вважав І.Огієнко. Саме від них передусім залежить, чи розмовлятимуть українською майбутні покоління, чи буде вона чистою, солов'їною, чи засміченою жахливим суржиком. «…тільки рідна мова приносить людині найбільше і найглибше особисте щастя, а державі найсильніші патріотичні характери», - вважав І.Огієнко. Саме рідна мова, на думку І.Огієнка, є складовою національної ідеї розвитку української держави.

Важлива роль, на переконання автора, покладається на вищу школу, бо саме на цьому етапі мовного виховання остаточно формується громадянин і патріот. З іншого боку, «завершенням перетворення етнографічного народу в культурну націю є створення вищих національних рідномовних шкіл» (с.46).

«Обов'язок народу й держави - дбати, щоб дитина виховувалася, росла і розвивалася в рідномовному середовищі» - заявляє І.Огієнко. Ця думка залишається актуальною і сьогодні. Як І Т.Шевченко, І.Огієнко розумів, що освіта - це не справа лише дитини, що хоче чи не хоче вчитися. А цим насамперед має опікуватися родина, школа і, врешті, суспільство, які творять освітнє середовище. І.Огієнко відзначає, що тільки рідна школа виховує національно сильні й моральні характери. І основним засобом цього процесу є рідна мова. Серед заходів, які забезпечують високоякісне засвоєння рідної мови, названо гуртки плекання рідної мови, шкільну бібліотеку, шкільне справочинство українською мовою, свята рідної мови.

Не оминув І.Огієнко і вчителя. Проблема «учитель і рідна мова» залишається актуальною і нині.. Йдеться не тільки про добре знання мови як системи зі складною структурою, а й про практичне володіння літературним мовленням, застосування досконалої методики навчання рідної мови, що передбачає виховання мовної особистості, бо тільки особистість здатна представляти у світовому просторі націю, бути носієм її культури, традицій.

З усього сказаного напрошується висновок, що педагогічні ідеї двох подвижників українства, Тараса Шевченка та Івана Огієнка, лежать в основі української національної ідеї, що полягає у формуванні громадянина в природовідповідному ( національному) середовищі з перших літ його пізнання світу. Саме природовідповідний аспект виховання дитини сприяє формуванню її національної свідомості, забезпечує рівний розвиток усім громадянам, їх доступ до матеріальних та духовних надбань попередніх поколінь, і на їх основі можливість зробити і свій внесок у розвій держави.

Література

шевченко освіта дитячий

Дзюба І. «Наближатися до справжнього Шевченка». // УМЛШГЛК, 2009. - № 2. - С. 8 - 12.

Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу - 4-е вид. - К., 2009. - 148 с.

Захлюпана Н. І.Огієнко про походження української мови // Використання спадщини забутих діячів науки і культури в навчальному процесі педагогічного вузу та школи: Тези доповідей республіканського науково-практичної конференції 29-31 травня 1991 р. - Рівне, 1991. - С. 12 - 16.

Марушкевич А. А. Невтомний працівник українського Ренесансу Іван Огієнко. Педагогічний аспект / автор А.А.Марушкевич. - К.: / Четверта хвиля, 1996. - 128 с.

Нахлік Є. Проблема державницької свідомості Шевченка.// УМЛШГЛК, 2002. - № 1. - С. 73 - 80.

Огієнко І. Українська граматика. Підручник для 1-го року навчання. - К., 1918.

Іван Огієнко (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови/ Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М.С.Тимошик. - К.: Наша культура і наука, 2001. - 440 с.

Огієнко Іван. Українська культура: Коротка історія культурного життя українського народу. - К.:Фірма «Довіра», 1992. - 141 с.

Пентилюк М. Рідномовний кодекс Івана Огієнка. // Д/С, 2007. Ґ - № 12.

Стебельська А. Шевченкова концепція Української держави. // Д/С, 2004. - № 3.

Ступак Ю. П. Використання Т.Г.Шевченком народної творчості з навчально-виховною метою. В кн.. Шевченко в школі. К., 1963.

Ступак Ю. Т.Г.Шевченко і народна педагогіка. // «Народна творчість та етнографія», 1964, № 2.

Чавдаров С. Х. Педагогічні ідеї Тараса Григоровича Шевченка. К., 1953.

Чавдаров С. Х. Тарас Григорович Шевченко і народна освіта - К., 1961.

Шевченко Т. Твори в п'яти томах. - Т. 1, 4, - К., 1978.

Размещено на Allbest.ru