Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Кіровоградської облдержадміністрації

Кіровоградська Мала академія наук учнівської молоді

Відділення:літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства

Секція: світова література

АФОРИЗМ У ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИКА-ФАНТАСТА РЕЯ БРЕДБЕРІ (ЗА ТВОРАМИ «451 ГРАДУС ЗА ФАРЕНГЕЙТОМ» ТА «КУЛЬБАБОВЕ ВИНО»)

Роботу виконала:

Тімохова Анна Іванівна

Педагогічний керівник:

Литовка Валентина Яківна

Кропивницький - 2019



ТЕЗИ

науково-дослідницької роботи з теми

Афоризм у творчості письменника-фантаста Рея Бредбері (за творами «451 градус за Фаренгейтом» та»Кульбабове вино» )

Автор: Тімохова Анна Іванівна - учениця 10 класу Кіровоградського обласного навчально-виховного комплексу (гімназії-інтернату школи мистецтв) м. Олександрія.

Науковий керівник: Манойлова Ольга Миколаївна, кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри зарубіжної літератури та компаративістики КДПУ ім. В. Винниченка.

Наукова робота присвячена дослідженням стильових рис афоризмів, узагальненню поняття афоризму, ознайомленню з принципами їх класифікації, пошуку афористичних висловлювань в тексті роману «451 градус за Фаренгейтом» та повісті «Кульбабове вино» Рея Бредбері, спробі їхньої класифікації.

Афоризм - своєрідний каталізатор думки, людська мудрість, сконцентрована в формі короткого, влучного, оригінального вислову, який вчить мислити і разом з тим висловлювати власну думку. В афоризмі поєднані глибока філософська думка і коротке, ефектне словесне оформлення. Лаконічність форми та глибина змісту роблять вислови дотепними, мудрими, неперевершеними.

В афоризмах узагальнюється глибока філософська думка, величезний, хоча дуже часто негативний досвід людства. Саме такими є і афористичні висловлювання Рея Бредбері - письменника світової величини, геніального фантаста, людини, передбачення якої вже сьогодні здійснюються.

Проте Р.Бредбері не тільки фантазував, він намагався застерегти людство від реальної небезпеки, яка підстерігає у майбутньому, що отруюється бездуховністю та прагматизмом.

Твори Рея Бредбері «451 градус за Фаренгейтом» та «Кульбабове вино» цікаві з погляду афористики. Вони насичені мудрими виразами, що виступають своєрідним каталізатором думки та змушують читача до особистого роздуму, вчать мислити, аналізувати і проводити паралелі. Лаконічні і відточені афоризми Р.Бредбері являють собою конденсацію філософського і морально-етичного змісту, розкривають громадянську позицію автора - борця з тоталітаризмом, великого гуманіста.

Практичним результатом нашого дослідження стала вибірка авторських афоризмів та спроба їхньої класифікації за різними критеріями.



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. АФОРИЗМ: ПРОБЛЕМИ ДЕФІНІЦІЇ ТА СПЕЦИФІЧНІ РИСИ

1.1 Визначення афоризму

1.2 Стильові риси афоризмів

РОЗДІЛ 2. РІЗНОВИДИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ АФОРИЗМІВ

РОЗДІЛ 3. АФОРИЗМИ В РОМАНІ «451 ГРАДУС ЗА ФАРЕНГЕЙТОМ» ТА ПОВІСТІ «КУЛЬБАБОВЕ ВИНО»

3.1 Місце і значення роману «451 градус за Фаренгейтом» та повісті «Кульбабове вино» у творчості письменника

3.2 Афоризми в романах «451 градус за Фаренгейтом» та «Кульбабове вино»

ВИСНОВКИ

БІБЛІОГРАФІЯ



ВСТУП

Метою дослідження є узагальнення поняття афоризму, ознайомлення з принципами класифікації афоризмів, пошук афористичних висловлювань в тексті роману «451 градус за Фаренгейтом» та повісті «Кульбабове вино» Рея Бредбері, спроба їхньої класифікації.

У процесі написання роботи ми користувалися історико-літературним, типологічним, порівняльним та описовим методом дослідження, які полягали в опрацюванні наукових досліджень з метою дати вичерпне визначення афоризмів, розкрити їх особливості та стильові риси; у вичленовуванні афоризмів для аналізу, їх класифікації; ознайомленні з творчістю американського письменника Р.Бредбері. Матеріалом для дослідження обраної теми послужили роман Рея Бредбері «451 градус за Фаренгейтом» та повість «Кульбабове вино» .

Об'єктом дослідження стали особливості афоризмів як мовно-літературного явища. Предметом дослідження була безпосередньо афористика Р. Бредбері, зокрема, афоризми, що зустрічаються у романі «451 градус за Фаренгейтом» та повісті «Кульбабове вино» . Дослідивши афоризми, які зустрічаються у повісті ми можемо сказати, що вони являются потенційними афоризмами.Потенційний афоризм - це індивідуально-авторське висловлювання (судження) узагальненої семантики, котре використовується не у вигляді окремого тексту, а в якості елементу його змістовної і композиційно-синтаксичної структури» [12, с. 77].

Наукова новизна полягає в тому, що в роботі здійснені намагання відшукати й дослідити авторські афоризми, що зустрічаються у творах Р. Бредбері «451 градус за Фаренгейтом» та «Кульбабове вино», їх аналіз та спроба тематичної класифікації.



РОЗДІЛ 1. АФОРИЗМ: ПРОБЛЕМИ ДЕФІНІЦІЇ ТА СПЕЦИФІЧНІ РИСИ

1.1 Визначення афоризму

Осягаючи сенс буття, людина відчуває потребу в осмисленні тих подій, які відбуваються з нею. І тоді дороговказом може стати своєрідний каталізатор думки, людська мудрість, сконцентрована в формі афоризму - короткого, влучного, оригінального вислову, який вчить мислити і разом з тим висловлювати особисті роздуми.

Вперше термін «афоризм» було використано в трактаті Гіппократа «Афоризми», що являв собою розгорнутий перелік положень про симптоми і діагностику хвороб та мистецтво врачування. В якості передмови приведений загальновідомий вислів, перефразований Сенекою: «Життя коротке, а мистецтво вічне».

Поступово термін «афоризм» став використовуватися для позначення будь-якого твердження, загальноприйнятого в якості правила.

У підручниках зі стилістики афоризми часто співвідносяться з фразеологізмами, прислів'ями, крилатими виразами, цитатами. Так у Великому тлумачному словнику російської мови зазначається, що афоризм співставний з приказкою, різниця між ними лише в тому, що афоризми мають автора, а приказки завжди анонімні [1].

Маючи вигляд завершеного умовиводу, афоризм за структурою є реченням. Цим він відрізняється від крилатого вислову, який еквівалентний слову. Крилаті слова часто мають метафоричний характер, афоризми ж мають пряме значення.

До дослідження афоризмів як мовностилістичного явища звертаються багато вчених. У відомій монографії «Афористика» Н.Т. Федоренко і Л.І. Сокольська афоризмами називають висловлювання «короткі, глибокі за змістом і закінчені у смисловому відношенні, що мають приналежність певному автору і втілені в образну форму, яка легко запам'ятовується» [2, c. 26].

В статті «Коротко про афоризми» Л.В. Успенський приводить визначення афоризму як «глибокої думки певного автора», що вирізняється «явною несподіваністю судження» і впливає на свідомість «оригінальним формулюванням», а також як «тип висловлювання, що дозволяє без доказів та складної аргументації, тільки завдяки витонченій несподіваності формулювання переконувати суто твердженням, не стільки переконуючи, скільки вражаючи» [3, c. 23-24].

В.М. Лесин та О.С. Пулинець визначають афоризм як коротке, лаконічне судження, що містить у стислій, зручній для запам'ятовування формі глибоку думку. Афористична проза, на їхню думку, є самостійним жанром: «мудрі, дотепні й лаконічно висловлені думки вкладені у вишукану і яскраву форму» [4, c. 39].

Словник літературознавчих термінів трактує афоризм (грецьк. aphoridzo -- визначення) як узагальнену, глибоку думку певного автора, відображену в лаконічній, відточеній формі, що відрізняється виразністю і явною несподіваністю судження [5, c. 48].

В енциклопедії української мови міститься наступне визначення: афоризм «передає узагальнену закінчену думку повчального або пізнавального змісту в лаконічній увиразненій формі» [6, c. 48].

Енциклопедичний словник термінів трактує афоризм як короткий вислів «дотепна словесна мініатюра, висловлювання, іноді парадоксальне і завжди мудре, влучне, таке, що розкриває незвичну сторону звичного»[7, c. 52].

Таким чином ми можемо вважати, що специфіка афоризмів визначається наступними параметрами: форма судження - коротка, лаконічна, стисла, відточена, відрізняється виразністю, зручна для запам'ятовування; зміст судження - містить узагальнену, глибоку думку, закінчену у смисловому відношенні; подача - нестандартна, парадоксальна; мета - переконувати і вражати, автор - обов'язково наявний.

Грунтуючись на вказаній специфіці, ми пропонуємо таке визначення афоризму:

Афоризм - це оригінальне авторське, коротке до лаконізму, виразне та зручне для запам'ятовування судження, що містить узагальнену, глибоку думку, закінчену у смисловому відношенні, подану у нестандартній, парадоксальній формі.

Роздуми з приводу сутності афоризмів відобразились в сучасних висловлюваннях про афоризми:

Юрій Базилєв: «Заощаджуйте час -- читайте афоризми»; Артур Васильєв: «У доброму афоризмі думок має бути більше, ніж слів»; Олександр Ґалаґанов: «Афоризми -- тези життя»; Іван Іванюк: «Афоризм -- слово серед марнослів'я»; Володимир Канівець: «Ніщо так легко не засвоюється пам'яттю, як думка, відлита в афоризм».

Тож афоризм поєднує глибоку філософську думку і коротке, ефектне словесне оформлення.

1.2 Стильові риси афоризмів

Стилістичний аналіз афоризмів, зроблений в науковій роботі Т.Н. Манякіною, вказує на наступні значущі стильові риси афоризмів: експресивність, узагальненість, інформативну щільність, комунікативну чіткість, оригінальність.

Під узагальненістю афоризмів розуміється цінність афоризму для широкого кола людей на основі актуальності його змісту, а також яскравості мовної форми.

Експресивність реалізується через оригінальність, образність та емоційність.

Оригінальність - це підкреслена нестандартність, парадоксальність афоризму, яка часто реалізується через алогізм - незвичне поєднання далеких явищ.

Образність - одна з найбільш характерних рис афоризму. Вона виконує ряд функцій, а саме: повідомлення нового про предмет, передачу оригінального авторського бачення, ідейно-емоційного ставлення до нього, емоційного впливу на читача, досягнення унаочнення характеристики чи оцінки, конкретності в передачі абстрактного, лаконічності у викладі думки тощо.

Емоційність виявляється через гостро критичне, пристрасне ставлення автора до оточуючої дійсності. Автор переконує через емоційний вплив.

Інформативна щільність - це риса, яка виявляється через взаємодію лаконічності та інформативної насиченості виразу. В афоризмі немає зайвих слів [8, c. 33-34].

Виразність і влучність афоризму, безумовно, залежить від його розміру - чим менше використаних в ньому слів, тим вдалішим є вислів. Лаконічність форми та глибина змісту роблять вислови дотепними, мудрими, неперевершеними.

Цінність афоризму полягає і в тому, що, як правило, він не потребує пояснень - інакше він невдалий.

Л.Успенський порівнює афоризм з пружиною, яка «майстерно згорнута в тугу спіраль. Розправляючись, вона мітко б'є в ціль» [9, с. 164].



РОЗДІЛ 2. РІЗНОВИДИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ АФОРИЗМІВ

У даний час можна говорити про такі два різновиди афоризмів як відокремлені афоризми, або власне афористичний літературно-філософський жанр та афоризми, що наявні у творах різних жанрів, вставні, або індивідуально - авторські афоризми.

Самостійним жанром у світовій літературі, на думку німецького стиліста Р.М. Майєра, афоризм став завдяки французам Ларошфуко та Паскалю.

Відокремлені афоризми являють собою «текст, що є стимулом до роздумів або квінтесенцією певних роздумів» [10, с. 51].

Широку популярність отримали книги афоризмів Григорія Сковороди, в жанрі афоризму творить сучасний український письменник Василь Простопчук («Непристольні гноми»).

Поняття «індивідуально - авторський афоризм» має ряд синонімів: «вставний афоризм» (Федоренко Н. Т., Сокольська JI. И.), «мовний або індивідуальний афоризм» (Верещагін Е. М., Костомаров В. Г.), «потенційний афоризм» (Іванов Е. Е., Шаталова С. А.), «непрецедентний, або оказиційний афоризм» (Іванов Е. Е.).

Вставним називають афоризм, що введений в текст творів різних літературних жанрів, «вплетений у канву оповіді» [11, с. 86].

Мовний афоризм характеризується індивідуальним (немасовим) відтворенням в мовленні.

Потенційний афоризм - це індивідуально-авторське висловлювання (судження) узагальненої семантики, котре використовується не у вигляді окремого тексту, а в якості елементу його змістовної і композиційно-синтаксичної структури» [12, с. 77].

Вставні афоризми бувають поетичні та написані прозою.

Різноплановість і багатовимірність афористики знайшли відображення в кількох класифікаціях. Зокрема, взявши за основу дослідження російських учених М.Т.Федоренко та Л.І.Сокольської, можна виділити наступні види афоризмів:

• за тематикою: суспільно-політичні, етичні, філософські, педагогічні, побутові, естетичні тощо;

• за стилістикою афоризми можуть побутувати на основі: означень, парадоксів, стилістичних фігур. Серед них найчастіше використовуються: антитеза, паралелізм, хіазм, риторичне запитання, риторичний оклик, градація, анафора тощо.

Анатолій Ткаченко подає у монографії «Мистецтво слова» свою класифікацію літературних афоризмів. Літературні афоризми він розрізняє за походженням як анонімні та авторські; за способом висловлення - дефінітивні та лозунгові; за змістовим наповненням - повчально-однозначні та парадоксально-багатозначні, практичної і теоретичної спрямованості [13, c. 290].

У класифікації, запропонованій Н. Шармановою, за ступенем вираження смислової домінанти [14, с. 19] афоризми бувають логічними, які подають судження про певні реалії та образними, які наділені емоційною характеристикою.

Деякі дослідники поділяють афоризми на несерйозні (авторські гумористичні висловлювання) та серйозні. Першим притаманний парадоксальний, гумористичний, непрактичний характер. Їх функція полягає в тому, щоб звернути увагу адресата, здивувати його та створити гумористичний ефект. Серйозні афоризми позначені відточеністю, вишуканою формою, мають практичний характер та націлені на дієвість гуманних життєвих принципів [15, с. 151].

Німецький стиліст Р.М. Майер поділяє на ті, що спонукають, стимулюють референт думки, та ті, що завершують, підсумовують його. Перші, зазначає Р.М. Майер, є більш поширені і точніше передають суть афоризму. [20, с. 51].



РОЗДІЛ 3. АФОРИЗМИ В РОМАНІ «451 ГРАДУС ЗА ФАРЕНГЕЙТОМ» ТА ПОВІСТІ «КУЛЬБАБОВЕ ВИНО»

3.1 Місце і значення роману «451 градус за Фаренгейтом» та повісті «Кульбабове вино» у творчості письменника

В афоризмах узагальнюється глибока філософська думка, величезний, хоча дуже часто негативний досвід людства. Саме такими є і афористичні висловлювання Рея Бредбері - письменника світової величини, геніального фантаста, людини, передбачення якої вже сьогодні здійснюються.

Письменник-гуманіст стверджує: «Фантастика про майбутнє допомагає жити в сьогоденні. Адже майбутнє народжується сьогодні. Воно створюється нами й зараз. Щохвилини, які ми проживаємо, нам дана можливість творити його» [16, с. 196].

Проте Р. Бредбері не тільки фантазував, він намагався застерегти людство від реальної небезпеки, яка підстерігає у майбутньому, що отруюється бездуховністю та прагматизмом: «Фантастика - це наша реальність, доведена до абсурду» [16, с. 81].

Багаття з книг - тривожна ознака, за якою середньовічне мракобісся, нацизм середини ХХ століття, великоруський шовінізм сьогодення. Чи не від цього застерігав Рей Бредбері в романі «451 градус за Фаренгейтом»? Люди не читають, весь вільний час проводять біля екранів телевізора чи у всесвітній павутині інтернету. У своїх фантастичних творах Бредбері, розкриває неприродність, абсурд того, що відбувається в реальному житті, і, моделюючи події творів на майбутнє, передбачає страшну катастрофу, до якої може призвести бездуховність технізованого суспільства.

У житті самого Бредбері книги займають особливе місце. Адже після закінчення середньої школи, не маючи змоги продовжити навчання й мусячи заробляти на життя продажем газет, майбутній письменник систематично відвідував бібліотеку і наполегливо читав, саме завдяки цьому став енциклопедично освіченою людиною. Жартома він називав себе «бібліотечним випускником».

Знаним у ряду письменників-фантастів Рея Бредбері роблять його твори, такі як «Марсіанські хроніки» (1950), «Ілюстрована людина» (1951), «Золоті яблука сонця» (1953), «Жовтневий край» (1956), «Ліки від меланхолії» (1959), «Машини радості» (1964), «Про тіло електричне я співаю» (1969), «Далеко за північ» (1976).

На думку багатьох літературних критиків, одним із найцікавіших у творчому доробку Бредбері є роман «451 градус за Фаренгейтом», у якому письменник створює зловіщу картину «масового суспільства», безпосереднім наслідком розвитку якого стала заборона і спалювання книг.

Книга, на думку Бредбері, - стрижень, на якому тримається світ, що охоплений передчуттям чогось страшного і згубного. Книга в руках людини повинна виконати своє природнє призначення - відродити життя і керувати ним у подальшому.

Гай Монтег, головний персонаж роману «451 градус за Фаренгейтом», живе у світі, в якому його руками і руками таких, як він пожежників, спалили майже всі книжки. Температура, винесена в заголовок роману, - це градус, при якому займається папір, при якому зникають усі сумніви.

Життя заполонили телевізійні передачі та шоу, які транслюються на гігантських плазмах в 4D форматі і створюють ефект повної присутності. З життя зникли кохання, азарт, емоції. Людьми, котрі розучилися читати, а отже, й думати, керувати легше. Як не дивно, але Монтеґу незатишно в цьому ідеально стабільному світі. Він самотній, хоч має дружину. Зустріч з Клариссою, дівчиною, яка по-іншому дивиться на буденні речі - гілку дерева, дощ, кульбабу, та книжки, які попри заборону таємно читає пожежник, змінюють погляди головного героя. У нього з'являються сумніви відносно правильності того, чим він займається.

Горять книжки, знищується цілий світ - матеріальний і духовний. Влада санкціонує оргії руйнації: пожежники від імені громадян спрямовують вогнемети на стоси «небезпечних» видань, а переслідування й страту незгодних транслюють у прямому ефірі. Насолоду від читання літературних творів замінюють їх спаленням. Так причетність до спільного непристойного чи злочинного задоволення від спалення книжок як вмістилищ традиції і культури постає для громадян звільненням від спадку минулого, проте насправді лише розчищає шлях прагненням владних інституцій до суворішого контролю.

Структура жанру, а ми маємо справу з антиутопією, традиційна: у щасливому, на перший погляд, світі з'являється людина із сумнівами. А далі влада, що створила «ідеальне середовище», намагається знищити повстанця.

«… Двадцяте століття - темп прискорюється. Книги зменшуються в обсязі. Стисле видання. Переказ. Екстракт». [17, с. 237]. Не розмазувати! Швидше до розв'язки!.. «Якомога більше спорту, ігор, веселощів - нехай людина завжди буде в натовпі, тоді їй не треба думати» [17, с. 239]. «Слово «інтелектуальний» стало лайливим словом, яким йому і належить бути» [17, с. 240]. «А книжки - це заряджена рушниця в будинку сусіда. Спалити її! Розрядити рушницю! Потрібно зруйнувати людський розум» [17, с. 240]. Знищення духовної культури запрограмоване в настановах, темпах і меті нашої цивілізації - стверджує автор.

В системі цінностей Рея Бредбері книги мають місце рівнозначне з людьми. Тому в кінці роману головний герой зустрічається з людьми-книгами. Вони усвідомлюють своє завдання в тому, щоб розчинитися у величних творіннях людства, добровільно стати «Державою» Платона чи «Роздумами» Марка Аврелія, «Откровенням Іоанна Богослова» чи «Критикою чистого розуму» Канта, розуміючи, що їхнє власне життя набуває сенсу у збереженні величних творінь.

Цей роман-антиутопія спричинив масштабний резонанс і дотепер залишається зразком алегоричної політичної критики, зберігаючи свою актуальність, до тих пір, поки слова «книжка», «бібліотека», «поезія» матимуть вагу в нашому світі.

У творчому доробку письменника-фантаста особливе місце займає повість «Кульбабове вино». Багато в чому автобіографічна, вона оповідає про дитинство хлопчика Дугласа, його брата та їх друзів. Події відбуваються у вигаданому містечку Грін Таун, яке дуже нагадує рідне місто письменника - Уокіган, штат Іллінойс. Виникає враження, що у повісті Бредбері ділиться переживаннями й подіями саме свого дитинства. Особливістю твору є й те, що розповідь ведеться не через призму «дорослого» світогляду, який може бути досить черствим і надто ураженим таким феноменом, як «реалізм». Протягом всього твору читач бачить світ очима хлопчика, і тому події постають неймовірно яскравими, насиченими і вражаючими. Читач відчуває ніжний літній вітерець, запахи свіжоскошеної трави, зауважує раптову зміну освітлення, коли величезна хмара випадково закриває сонце І безліч інших дрібних деталей, які з такою майстерністю Рей Бредбері вплітає у свою розповідь.

У творі немає певного сюжету, проте можна умовно виділити невеликі історії, в яких беруть участь або які спостерігають четверо хлопчаків. Це різні історії, досить самостійні і при цьому, вони складають цілісне полотно, переплітаючись одна з одною, гармонійно перетікаючи одна в іншу і разом вплітаючись у канву розповіді. З кульбаб, які ростуть у саду, дідусь Тома і Дугласа щоліта готує вино. На думку одного з героїв, це вино зберігає в собі час, що плине, ті події, які відбулися, коли робилося вино. Ось читач спостерігав за процесом приготування вина з кульбаб, а хвилиною пізніше перед його внутрішнім зором постане сумна історія самотньої старої жінки, у якої не залишилося нічого, крім спогадів.

Рей Бредбері розглядає самотність в різних аспектах і показує читачеві її різновиди: самотність дитини, що втратила друга; самотність дорослої людини, яка, в кінцевому рахунку, все одно може покластися тільки на себе; самотність старої людини, яка розуміє, що її час повільно проходить , а світ навколо стрімко змінюється. Проте Бредбері не лякає читача, а констатує, що самотність існує і це факт, самотності не уникнути. Бредбері вчить читача бачити красу в дрібницях, бути щасливим завжди, від найменших радісних моментів, не засмучуватися, якщо трапляються дрібні неприємності, з гідністю переживати негаразди і справді хотіти жити, жадібно бажати дихати, бачити, відчувати. Мотив безстрашності проникає крізь усі історії повісті, яка вчить не боятися не тільки конкретних речей, а й життя в цілому. Адже його потрібно любити.

3.2 Афоризми в романах «451 градус за Фаренгейтом» та «Кульбабове вино»

Твори Рея Бредбері «451 градус за Фаренгейтом» та «Кульбабове вино» цікаві з погляду афористики. Вони насичені мудрими виразами, що виступають своєрідним каталізатором думки та змушують читача до особистого роздуму, вчать мислити, аналізувати і проводити паралелі. Лаконічні і відточені афоризми Р. Бредбері являють собою конденсацію філософського і морально-етичного змісту, розкривають громадянську позицію автора - борця з тоталітаризмом, великого гуманіста, який стверджував, що «…наукова фантастика була, є і буде казкою, яка навчає моралі» [18, с. 36]. Практичним результатом нашого дослідження стала вибірка авторських афоризмів, які Бредбері створив, працюючи над романами «451 градус за Фаренгейтом» та «Кульбабове вино» багато з яких уже стали загально відомими і вживаними.

Ми виділили десять основних тем афоризмів у романах:

• про людську натуру:

«Люди більш подібні ... до смолоскипів, що палають, доки їх загасять» [17, с. 202];

«Вмирущий має свої переваги: коли нема чого втрачати, не боїшся ризику» [17, с. 260];

«І диявол може іноді послатися на святе письмо» [17, с. 279];

«Той, хто не створює, мусить руйнувати» [17, с. 264];

«Людська пам'ять схожа на фотоплівку, і ми ціле життя тільки й робимо, що намагаємося стерти відбите на ній» [17, с. 313];

«У людини є чудова риса: якщо треба починати все з самого початку, вона не зневірюється і не втрачає мужності, бо знає, що це дуже важливо і варто зусиль» [17, с. 315];

«Людина має щось залишити після себе. Сина, чи картину, чи побудований дім, чи хоч би стіну або пару пошитих власноручно черевиків. Або сад, посаджений своїми руками. Щось, чого торкалися твої руки, в чому після смерті твоя душа знайде собі притулок. Люди дивитимуться на дерево, яке ти посадив, чи на квітку, і ти житимеш у них» [17, с. 317];

«Людям треба нагадувати, що на землі їм відведено дуже мало місця, що вони живуть серед природи, яка легко може забрати назад усе, що дала людині; їй не важко здмухнути нас з лиця землі одним подихом чи затопити водами океану - просто так, аби показати людині: вона не така вже могутня, якою себе вважає» [17, с. 317];

«Кожне покоління залишає нам людей, які пам'ятають про помилки людства» [17, с. 322];

«Крутіть людський розум у шаленому смерчі - швидше, швидше! - руками видавців, підприємців, дикторів, так, аби відцентрова сила викинула геть усі непотрібні, зайві, шкідливі думки!» [17, с. 237-238];

«Коли живеш весь час поруч з людьми, вони не змінюються ні на йоту. Ви дивувались тому, що в них змінилось, тільки якщо розлучаєтеся надовго, на роки.»[19, с. 446];

«Як би ти не старалася залишатися незмінною, ти все одно будеш тільки такою, яка ти зараз, сьогодні. Час гіпнотизує людей. У дев'ять років людині здається, що йому завжди було дев'ять і завжди так і буде дев'ять. У тридцять він упевнений, що все життя залишався на цій прекрасній грані зрілості. А коли йому мине сімдесят, йому завжди і назавжди сімдесят. Людина живе в сьогоденні, будь то молоде або старе сьогодення; але іншого він ніколи не побачить і не дізнається.»[19, с. 456];

«Вони бачать назад набагато далі, ніж ми з тобою коли-небудь побачимо вперед.»[19, с. 340];

«Шукати кроликів в капелюхах - марна справа, все одно як шукати хоч краплю здорового глузду в голові у деяких людей.»[19, с. 462];

«Будь тим, що ти є, постав хрест на тому, чим ти була ...»[19, с. 522];

«Перше, що дізнаєшся в житті, - це що ти дурень. Останнє, що дізнаєшся, - це що ти все той же дурень.»[19, с.525 ];

• про час:

«Сонце горить щодня. Воно спалює Час. Всесвіт мчить по колу і обертається круг своєї осі, а Час спалює роки й людей» [17, с. 304];

«Всьому свій час. Час руйнувати і час будувати. Час мовчати і час говорити» [17, с. 324];

«Нічого не можна зберегти навіки.»[19, с. 477];

«Час - дуже дивна штука, а життя - і ще того дивовижніше.»[19, с. 479];

• про вогонь:

«Справжня принадність вогню в тому: що він знищує відповідальність і наслідки» [17, с. 284];

«Навіщо розв'язувати проблему, коли можна спалити її» [17, с. 288];

• про книги:

«Книжки - лише одне із вмістилищ, де ми зберігаємо те, що боїмося забути» [17, с. 258];

«Книжки існують для того, щоб нагадувати нам, які ми дурні і вперті віслюки» [17, с. 261];

«Не намагайтеся скласти собі враження про книжки по їхніх обкладинках» [17, с. 316];

«Книжки - це заряджена рушниця в помешканні сусіда» [17, с. 240];

«Є злочини гірші, ніж спалювати книжки. Наприклад - не читати їх» [17, с. 312];

• про життя:

«Дивися на все з подивом, живи так жадібно, ніби через десять секунд помреш» [17, с. 320];

«Зрештою, ми живемо в таку пору, коли люди не мають ніякої цінності. Людина - наче паперова серветка: в неї висякуються, зминають, викидають. Ніхто не має свого обличчя» [17, с. 207];

«Створюйте самотужки засоби порятунку,- і якщо втопитеся, то принаймні знатимете, що пливли до берега» [17, с. 261];

«Життя - це самотність.» [19, с. 444];

«Час - дуже дивне штука, а життя - і ще того дивовижніше.»[19, с. 428];

«Головне - не та я, що тут лежить, а та, що сидить на краю ліжка і дивиться на мене, і та, що зараз внизу готує вечерю, і та, що возиться в гаражі з машиною або читає книгу в бібліотеці. Все це - частинки мене, вони-то і найголовніші. І я сьогодні зовсім не вмираю. Ніхто ніколи не вмирає, якщо у нього є діти і внуки. Я ще дуже довго буду жити. І через тисячу років будуть жити на світі мої нащадки - повний місто!»[19, с.400 ];

• про душу:

«Якби ж можна було віддати саму душу в чистку, щоб її там розібрали, випатрали, відпарили, дезінфікували, знов зібрали, а вранці принесли назад» [17, с. 206].

«Копаючи землю, покопайся у себе в душі.»[19, с. 435];

• про людські цінності

«Що для одного - непотріб, для іншого - недоступна розкіш.»[ 19, с. 392];

«Дрібні радості куди важливіше великих.»[ 19, с. 500];

«Ви можете отримати все, що вам потрібно, якщо тільки це вам і справді потрібно.»[19, с. 456];

• про спогади

«Серед зими вони, бувало, шукали сліди і ознаки літа і знаходили їх у підвалах або в вечірніх вогнищах на краю ставка, перетвореного в каток. Тепер, влітку, вони шукали хоч найменшого відгомону, хоч нагадування про забуту зиму.»[19, с. 330];

• про смерть

«Смерть - це воскова лялька в ящику.»[19, с. 458];

• про вік

«Доброта і розум - властивості старості. У двадцять років жінці куди цікавіше бути безсердечний і легковажною.»[19, с.350 ];

«Ясно як апельсин: старі ніколи не були дітьми.»[19, с.327 ];

«Коли людині сімнадцять, вона знає все. Якщо їй двадцять сім і вона як і раніше знає все - значить, їй все ще сімнадцять.»[19, с. 360];

За класифікацією запропонованою німецьким стилістом Р. М. Майером

• Афоризми що спонукають, стимулюють референт думки

«Люди більш подібні ... до смолоскипів, що палають, доки їх загасять» [17, с. 202];

«Вмирущий має свої переваги: коли нема чого втрачати, не боїшся ризику» [17, с. 260];

«І диявол може іноді послатися на святе письмо» [17, с. 279];

«Той, хто не створює, мусить руйнувати» [17, с. 264];

«Людина має щось залишити після себе. Сина, чи картину, чи побудований дім, чи хоч би стіну або пару пошитих власноручно черевиків. Або сад, посаджений своїми руками. Щось, чого торкалися твої руки, в чому після смерті твоя душа знайде собі притулок. Люди дивитимуться на дерево, яке ти посадив, чи на квітку, і ти житимеш у них» [17, с. 317];

«Людям треба нагадувати, що на землі їм відведено дуже мало місця, що вони живуть серед природи, яка легко може забрати назад усе, що дала людині; їй не важко здмухнути нас з лиця землі одним подихом чи затопити водами океану - просто так, аби показати людині: вона не така вже могутня, якою себе вважає» [17, с. 317];

«Крутіть людський розум у шаленому смерчі - швидше, швидше! - руками видавців, підприємців, дикторів, так, аби відцентрова сила викинула геть усі непотрібні, зайві, шкідливі думки!» [17, с. 237-238];

«Всьому свій час. Час руйнувати і час будувати. Час мовчати і час говорити» [17, с. 324];

«Книжки існують для того, щоб нагадувати нам, які ми дурні і вперті віслюки» [17, с. 261];

«Не намагайтеся скласти собі враження про книжки по їхніх обкладинках» [17, с. 316];

«Книжки - це заряджена рушниця в помешканні сусіда» [17, с. 240];

«Є злочини гірші, ніж спалювати книжки. Наприклад - не читати їх» [17, с. 312];

«Дивися на все з подивом, живи так жадібно, ніби через десять секунд помреш» [17, с. 320];

«Створюйте самотужки засоби порятунку,- і якщо втопитеся, то принаймні знатимете, що пливли до берега» [17, с. 261];

«Якби ж можна було віддати саму душу в чистку, щоб її там розібрали, випатрали, відпарили, дезінфікували, знов зібрали, а вранці принесли назад» [17, с. 206].

«Смерть - це воскова лялька в ящику.»[19, с. 458];

«Що для одного - непотріб, для іншого - недоступна розкіш.»[19, с. 392];

«Час - дуже дивна штука, а життя - і ще того дивовижніше.»[19, с. 428];

«Головне - не та я, що тут лежить, а та, що сидить на краю ліжка і дивиться на мене, і та, що зараз внизу готує вечерю, і та, що возиться в гаражі з машиною або читає книгу в бібліотеці. Все це - частинки мене, вони-то і найголовніші. І я сьогодні зовсім не вмираю. Ніхто ніколи не вмирає, якщо у нього є діти і внуки. Я ще дуже довго буду жити. І через тисячу років будуть жити на світі мої нащадки - повний місто!»[ 19, с.400 ];

«Копаючи землю, покопайся у себе в душі.»[ 19, с. 435];

«Нічого не можна зберегти навіки.»[19, с. 477];

«Вони бачать назад набагато далі, ніж ми з тобою коли-небудь побачимо вперед.»[19, с. 340];

«Будь тим, що ти є, постав хрест на тому, чим ти була ...»[19, с. 522];

«Дрібні радості куди важливіше великих.»[ 19, с. 500];

«Ви можете отримати все, що вам потрібно, якщо тільки це вам і справді потрібно.»[19, с. 456];

• Афоризми,що підсумовують думку

«Людська пам'ять схожа на фотоплівку, і ми ціле життя тільки й робимо, що намагаємося стерти відбите на ній» [17, с. 313];

«У людини є чудова риса: якщо треба починати все з самого початку, вона не зневірюється і не втрачає мужності, бо знає, що це дуже важливо і варто зусиль» [17, с. 315];

«Кожне покоління залишає нам людей, які пам'ятають про помилки людства» [17, с. 322];

«Сонце горить щодня. Воно спалює Час. Всесвіт мчить по колу і обертається круг своєї осі, а Час спалює роки й людей» [17, с. 304];

«Справжня принадність вогню в тому: що він знищує відповідальність і наслідки» [17, с. 284];

«Навіщо розв'язувати проблему, коли можна спалити її» [17, с. 288];

«Книжки - лише одне із вмістилищ, де ми зберігаємо те, що боїмося забути» [17, с. 258];

«Зрештою, ми живемо в таку пору, коли люди не мають ніякої цінності. Людина - наче паперова серветка: в неї висякуються, зминають, викидають. Ніхто не має свого обличчя» [17, с. 207];

«Життя - це самотність.»[19, с. 444];

«Серед зими вони, бувало, шукали сліди і ознаки літа і знаходили їх у підвалах або в вечірніх вогнищах на краю ставка, перетвореного в каток. Тепер, влітку, вони шукали хоч найменшого відгомону, хоч нагадування про забуту зими.»[19, с. 330];

«Доброта і розум - властивості старості. У двадцять років жінці куди цікавіше бути безсердечний і легковажною.»[ 19, с.350 ];

«Коли живеш весь час поруч з людьми, вони не змінюються ні на йоту. Ви дивували тим, що сталося в них змін, тільки якщо розлучаєтеся надовго, на роки.»[19, с. 446]; афоризм роман письменник образність

«Як би ти не старалася залишатися незмінною, ти все одно будеш тільки такою, яка ти зараз, сьогодні. Час гіпнотизує людей. У дев'ять років людині здається, що йому завжди було дев'ять і завжди так і буде дев'ять. У тридцять він упевнений, що все життя залишався на цій прекрасній грані зрілості. А коли йому мине сімдесят, йому завжди і назавжди сімдесят. Людина живе в сьогоденні, будь то молоде або старе сьогодення; але іншого він ніколи не побачить і не дізнається.»[19, с. 456];

«Ясно як апельсин: старі ніколи не були дітьми.»[19, с.327 ];

«Шукати кроликів в капелюхах - марна справа, все одно як шукати хоч краплю здорового глузду в голові у деяких людей.»[19, с. 462];

«Перше, що дізнаєшся в житті, - це що ти дурень. Останнє, що дізнаєшся, - це що ти все той же дурень.»[19, с.525 ];

«Коли людині сімнадцять, він знає все. Якщо йому двадцять сім і він як і раніше знає все - значить, йому все ще сімнадцять.»[19, с. 360];

Деякі дослідники поділяють афоризми на несерйозні (авторські гумористичні висловлювання) та серйозні.

• серйозні

«Люди більш подібні ... до смолоскипів, що палають, доки їх загасять» [17, с. 202];

«Вмирущий має свої переваги: коли нема чого втрачати, не боїшся ризику» [17, с. 260];

«І диявол може іноді послатися на святе письмо» [17, с. 279];

«Той, хто не створює, мусить руйнувати» [17, с. 264];

«Людська пам'ять схожа на фотоплівку, і ми ціле життя тільки й робимо, що намагаємося стерти відбите на ній» [17, с. 313];

«У людини є чудова риса: якщо треба починати все з самого початку, вона не зневірюється і не втрачає мужності, бо знає, що це дуже важливо і варто зусиль» [17, с. 315];

«Людина має щось залишити після себе. Сина, чи картину, чи побудований дім, чи хоч би стіну або пару пошитих власноручно черевиків. Або сад, посаджений своїми руками. Щось, чого торкалися твої руки, в чому після смерті твоя душа знайде собі притулок. Люди дивитимуться на дерево, яке ти посадив, чи на квітку, і ти житимеш у них» [17, с. 317];

«Людям треба нагадувати, що на землі їм відведено дуже мало місця, що вони живуть серед природи, яка легко може забрати назад усе, що дала людині; їй не важко здмухнути нас з лиця землі одним подихом чи затопити водами океану - просто так, аби показати людині: вона не така вже могутня, якою себе вважає» [17, с. 317];

«Кожне покоління залишає нам людей, які пам'ятають про помилки людства» [17, с. 322];

«Крутіть людський розум у шаленому смерчі - швидше, швидше! - руками видавців, підприємців, дикторів, так, аби відцентрова сила викинула геть усі непотрібні, зайві, шкідливі думки!» [17, с. 237-238];

«Сонце горить щодня. Воно спалює Час. Всесвіт мчить по колу і обертається круг своєї осі, а Час спалює роки й людей» [17, с. 304];

«Всьому свій час. Час руйнувати і час будувати. Час мовчати і час говорити» [17, с. 324];

«Справжня принадність вогню в тому: що він знищує відповідальність і наслідки» [17, с. 284];

«Книжки - лише одне із вмістилищ, де ми зберігаємо те, що боїмося забути» [17, с. 258];

«Не намагайтеся скласти собі враження про книжки по їхніх обкладинках» [17, с. 316];

«Книжки - це заряджена рушниця в помешканні сусіда» [17, с. 240];

«Є злочини гірші, ніж спалювати книжки. Наприклад - не читати їх» [17, с. 312];

«Дивися на все з подивом, живи так жадібно, ніби через десять секунд помреш» [17, с. 320];

«Зрештою, ми живемо в таку пору, коли люди не мають ніякої цінності. Людина - наче паперова серветка: в неї висякуються, зминають, викидають. Ніхто не має свого обличчя» [17, с. 207];

«Створюйте самотужки засоби порятунку,- і якщо втопитеся, то принаймні знатимете, що пливли до берега» [17, с. 261];

«Якби ж можна було віддати саму душу в чистку, щоб її там розібрали, випатрали, відпарили, дезінфікували, знов зібрали, а вранці принесли назад» [17, с. 206].

«Життя - це самотність.»[19, с. 444];

«Серед зими вони, бувало, шукали сліди і ознаки літа і знаходили їх у підвалах або в вечірніх вогнищах на краю ставка, перетвореного в каток. Тепер, влітку, вони шукали хоч найменшого відгомону, хоч нагадування про забуту зими.»[19, с. 330];

«Смерть - це воскова лялька в ящику.»[19, с. 458];

«Що для одного - непотріб, для іншого - недоступна розкіш.»[19, с. 392];

«Коли живеш весь час поруч з людьми, вони не змінюються ні на йоту. Ви дивували тим, що сталося в них змін, тільки якщо розлучаєтеся надовго, на роки.»[19, с. 446];

«Як би ти не старалася залишатися незмінною, ти все одно будеш тільки такою, яка ти зараз, сьогодні. Час гіпнотизує людей. У дев'ять років людині здається, що йому завжди було дев'ять і завжди так і буде дев'ять. У тридцять він упевнений, що все життя залишався на цій прекрасній грані зрілості. А коли йому мине сімдесят, йому завжди і назавжди сімдесят. Людина живе в сьогоденні, будь то молоде або старе сьогодення; але іншого він ніколи не побачить і не дізнається.»[19, с. 456];

«Час - дуже дивне штука, а життя - і ще того дивовижніше»[19, с. 428];

«Головне - не та я, що тут лежить, а та, що сидить на краю ліжка і дивиться на мене, і та, що зараз внизу готує вечерю, і та, що возиться в гаражі з машиною або читає книгу в бібліотеці. Все це - частинки мене, вони-то і найголовніші. І я сьогодні зовсім не вмираю. Ніхто ніколи не вмирає, якщо у нього є діти і внуки. Я ще дуже довго буду жити. І через тисячу років будуть жити на світі мої нащадки - повний місто!»[19, с.400 ];

«Копаючи землю, покопайся у себе в душі.»[19, с. 435];

«Нічого не можна зберегти навіки.»[ 19, с. 477];

«Вони бачать назад набагато далі, ніж ми з тобою коли-небудь побачимо вперед.»[19, с. 340];

«Будь тим, що ти є, постав хрест на тому, чим ти була ...»[19, с. 522];

«Дрібні радості куди важливіші великих.»[19, с. 500];

«Ви можете отримати все, що вам потрібно, якщо тільки це вам і справді потрібно.»[19, с. 456];

• несерйозні

«Навіщо розв'язувати проблему, коли можна спалити її» [17, с. 288];

«Доброта і розум - властивості старості. У двадцять років жінці куди цікавіше бути безсердечний і легковажною.»[19, с.350 ];

«Ясно як апельсин: старі ніколи не були дітьми.»[ 19, с.327 ];

«Шукати кроликів в капелюхах - марна справа, все одно як шукати хоч краплю здорового глузду в голові у деяких людей.»[19, с. 462];

«Перше, що дізнаєшся в житті, - це що ти дурень. Останнє, що дізнаєшся, - це що ти все той же дурень.»[19, с.525 ];

«Коли людині сімнадцять, він знає все. Якщо йому двадцять сім і він як і раніше знає все - значить, йому все ще сімнадцять.»[ 19, с. 360];

Вчені також поділяють афоризми на афоризми порад та афоризми передбачень

• Афоризми поради

«Людина має щось залишити після себе. Сина, чи картину, чи побудований дім, чи хоч би стіну або пару пошитих власноручно черевиків. Або сад, посаджений своїми руками. Щось, чого торкалися твої руки, в чому після смерті твоя душа знайде собі притулок. Люди дивитимуться на дерево, яке ти посадив, чи на квітку, і ти житимеш у них» [17, с. 317];

«Людям треба нагадувати, що на землі їм відведено дуже мало місця, що вони живуть серед природи, яка легко може забрати назад усе, що дала людині; їй не важко здмухнути нас з лиця землі одним подихом чи затопити водами океану - просто так, аби показати людині: вона не така вже могутня, якою себе вважає» [17, с. 317];

«Крутіть людський розум у шаленому смерчі - швидше, швидше! - руками видавців, підприємців, дикторів, так, аби відцентрова сила викинула геть усі непотрібні, зайві, шкідливі думки!» [17, с. 237-238];

«Той, хто не створює, мусить руйнувати» [17, с. 264];

«Всьому свій час. Час руйнувати і час будувати. Час мовчати і час говорити» [17, с. 324];

«Навіщо розв'язувати проблему, коли можна спалити її» [17, с. 288];

«Не намагайтеся скласти собі враження про книжки по їхніх обкладинках» [17, с. 316];

«Дивися на все з подивом, живи так жадібно, ніби через десять секунд помреш» [17, с. 320];

«Створюйте самотужки засоби порятунку,- і якщо втопитеся, то принаймні знатимете, що пливли до берега» [17, с. 261];

«Копаючи землю, покопайся у себе в душі.»[19, с. 435];

«Нічого не можна зберегти навіки.»[19, с. 477];

«Шукати кроликів в капелюхах - марна справа, все одно як шукати хоч краплю здорового глузду в голові у деяких людей.»[19, с. 462];

«Будь тим, що ти є, постав хрест на тому, чим ти була ...»[19, с. 522];

«Дрібні радості куди важливіше великих.»[19, с. 500];

«Ви можете отримати все, що вам потрібно, якщо тільки це вам і справді потрібно.»[19, с. 456];

«Перше, що дізнаєшся в житті, - це що ти дурень. Останнє, що дізнаєшся, - це що ти все той же дурень.»[19, с.525 ];

• Афоризми передбачення

«Люди більш подібні ... до смолоскипів, що палають, доки їх загасять» [17, с. 202];

«Вмирущий має свої переваги: коли нема чого втрачати, не боїшся ризику» [17, с. 260];

«І диявол може іноді послатися на святе письмо» [17, с. 279];

«Людська пам'ять схожа на фотоплівку, і ми ціле життя тільки й робимо, що намагаємося стерти відбите на ній» [17, с. 313];

«У людини є чудова риса: якщо треба починати все з самого початку, вона не зневірюється і не втрачає мужності, бо знає, що це дуже важливо і варто зусиль» [17, с. 315];

«Кожне покоління залишає нам людей, які пам'ятають про помилки людства» [17, с. 322];

«Сонце горить щодня. Воно спалює Час. Всесвіт мчить по колу і обертається круг своєї осі, а Час спалює роки й людей» [17, с. 304];

«Справжня принадність вогню в тому: що він знищує відповідальність і наслідки» [17, с. 284];

«Книжки - лише одне із вмістилищ, де ми зберігаємо те, що боїмося забути» [17, с. 258];

«Книжки існують для того, щоб нагадувати нам, які ми дурні і вперті віслюки» [17, с. 261];

«Книжки - це заряджена рушниця в помешканні сусіда» [17, с. 240];

«Є злочини гірші, ніж спалювати книжки. Наприклад - не читати їх» [17, с. 312];

«Зрештою, ми живемо в таку пору, коли люди не мають ніякої цінності. Людина - наче паперова серветка: в неї висякуються, зминають, викидають. Ніхто не має свого обличчя» [17, с. 207];

«Якби ж можна було віддати саму душу в чистку, щоб її там розібрали, випатрали, відпарили, дезінфікували, знов зібрали, а вранці принесли назад» [17, с. 206].

«Життя - це самотність.»[ 19, с. 444];

«Серед зими вони, бувало, шукали сліди і ознаки літа і знаходили їх у підвалах або в вечірніх вогнищах на краю ставка, перетвореного в каток. Тепер, влітку, вони шукали хоч найменшого відгомону, хоч нагадування про забуту зими.»[19, с. 330];

«Смерть - це воскова лялька в ящику.»[19, с. 458];

«Доброта і розум - властивості старості. У двадцять років жінці куди цікавіше бути безсердечний і легковажною.»[19, с.350 ];

«Що для одного - непотріб, для іншого - недоступна розкіш.»[19, с. 392];

«Коли живеш весь час поруч з людьми, вони не змінюються ні на йоту. Ви дивували тим, що сталося в них змін, тільки якщо розлучаєтеся надовго, на роки.»[19, с. 446];

«Як би ти не старалася залишатися незмінною, ти все одно будеш тільки такою, яка ти зараз, сьогодні. Час гіпнотизує людей. У дев'ять років людині здається, що йому завжди було дев'ять і завжди так і буде дев'ять. У тридцять він упевнений, що все життя залишався на цій прекрасній грані зрілості. А коли йому мине сімдесят, йому завжди і назавжди сімдесят. Людина живе в сьогоденні, будь то молоде або старе сьогодення; але іншого він ніколи не побачить і не дізнається.»[19, с. 456];

«Час - дуже дивне штука, а життя - і ще того дивовижніше.»[19, с. 428];

«Ясно як апельсин: старі ніколи не були дітьми.»[ 19, с.327 ];

«Головне - не та я, що тут лежить, а та, що сидить на краю ліжка і дивиться на мене, і та, що зараз внизу готує вечерю, і та, що возиться в гаражі з машиною або читає книгу в бібліотеці. Все це - частинки мене, вони-то і найголовніші. І я сьогодні зовсім не вмираю. Ніхто ніколи не вмирає, якщо у нього є діти і внуки. Я ще дуже довго буду жити. І через тисячу років будуть жити на світі мої нащадки - повний місто!»[19, с.400 ];

«Вони бачать назад набагато далі, ніж ми з тобою коли-небудь побачимо вперед.»[19, с. 340];

«Коли людині сімнадцять, він знає все. Якщо йому двадцять сім і він як і раніше знає все - значить, йому все ще сімнадцять.»[19, с. 360];

У класифікації, запропонованій Н. Шармановою, за ступенем вираження смислової домінанти афоризми бувають логічними та образними

• Логічні афоризми

«Вмирущий має свої переваги: коли нема чого втрачати, не боїшся ризику» [17, с. 260];

«Той, хто не створює, мусить руйнувати» [17, с. 264];

«У людини є чудова риса: якщо треба починати все з самого початку, вона не зневірюється і не втрачає мужності, бо знає, що це дуже важливо і варто зусиль» [17, с. 315];

«Людина має щось залишити після себе. Сина, чи картину, чи побудований дім, чи хоч би стіну або пару пошитих власноручно черевиків. Або сад, посаджений своїми руками. Щось, чого торкалися твої руки, в чому після смерті твоя душа знайде собі притулок. Люди дивитимуться на дерево, яке ти посадив, чи на квітку, і ти житимеш у них» [17, с. 317];

«Людям треба нагадувати, що на землі їм відведено дуже мало місця, що вони живуть серед природи, яка легко може забрати назад усе, що дала людині; їй не важко здмухнути нас з лиця землі одним подихом чи затопити водами океану - просто так, аби показати людині: вона не така вже могутня, якою себе вважає» [17, с. 317];

«Життя - це самотність.»[19, с. 444];

«Доброта і розум - властивості старості. У двадцять років жінці куди цікавіше бути безсердечний і легковажною.»[ 19, с.350 ];

«Що для одного - непотріб, для іншого - недоступна розкіш.»[19, с. 392];

«Коли живеш весь час поруч з людьми, вони не змінюються ні на йоту. Ви дивували тим, що сталося в них змін, тільки якщо розлучаєтеся надовго, на роки.»[19, с. 446];

«Як би ти не старалася залишатися незмінною, ти все одно будеш тільки такою, яка ти зараз, сьогодні. Час гіпнотизує людей. У дев'ять років людині здається, що йому завжди було дев'ять і завжди так і буде дев'ять. У тридцять він упевнений, що все життя залишався на цій прекрасній грані зрілості. А коли йому мине сімдесят, йому завжди і назавжди сімдесят. Людина живе в сьогоденні, будь то молоде або старе сьогодення; але іншого він ніколи не побачить і не дізнається.»[19, с. 456];

«Час - дуже дивне штука, а життя - і ще того дивовижніше.»[19, с. 479];

«Головне - не та я, що тут лежить, а та, що сидить на краю ліжка і дивиться на мене, і та, що зараз внизу готує вечерю, і та, що возиться в гаражі з машиною або читає книгу в бібліотеці. Все це - частинки мене, вони-то і найголовніші. І я сьогодні зовсім не вмираю. Ніхто ніколи не вмирає, якщо у нього є діти і внуки. Я ще дуже довго буду жити. І через тисячу років будуть жити на світі мої нащадки - повний місто!»[19, с.400 ];

«Копаючи землю, покопайся у себе в душі.»[ 19, с. 435];

«Нічого не можна зберегти навіки.»[19, с. 477];

«Вони бачать назад набагато далі, ніж ми з тобою коли-небудь побачимо вперед.»[19, с. 340];

«Будь тим, що ти є, постав хрест на тому, чим ти була ...»[ 19, с. 522];

«Дрібні радості куди важливіше великих.»[ 19, с. 500];

«Ви можете отримати все, що вам потрібно, якщо тільки це вам і справді потрібно.»[19, с. 456];

• Образні афоризми

«Люди більш подібні ... до смолоскипів, що палають, доки їх загасять» [17, с. 202];

«І диявол може іноді послатися на святе письмо» [17, с. 279];»Людська пам'ять схожа на фотоплівку, і ми ціле життя тільки й робимо, що намагаємося стерти відбите на ній» [17, с. 313];

«Серед зими вони, бувало, шукали сліди і ознаки літа і знаходили їх у підвалах або в вечірніх вогнищах на краю ставка, перетвореного в каток. Тепер, влітку, вони шукали хоч найменшого відгомону, хоч нагадування про забуту зими.»[19, с. 330];

«Смерть - це воскова лялька в ящику.»[19, с. 458];

«Ясно як апельсин: старі ніколи не були дітьми.»[19, с.327 ];

«Шукати кроликів в капелюхах - марна справа, все одно як шукати хоч краплю здорового глузду в голові у деяких людей.»[19, с. 462];

«Перше, що дізнаєшся в житті, - це що ти дурень. Останнє, що дізнаєшся, - це що ти все той же дурень.»[ 19, с.525 ];

«Коли людині сімнадцять, він знає все. Якщо йому двадцять сім і він як і раніше знає все - значить, йому все ще сімнадцять»[19, с. 360];



ВИСНОВКИ

Рей Дуглас Бредбері один із найвідоміших американських письменників, автор близько 800 літературних творів чи не всіх відомих жанрів: оповідань, романів, віршів, есе, п'єс для театру і радіо, кіно- й телесценаріїв, лібрето опер і мюзиклів. У його творчості органічно поєднуються фантастика й реалізм, казка та достеменний факт, ностальгія за минулими літами й допитливий погляд у майбутнє, -- і це надає кожному творові письменника своєрідного, неповторного звучання. І, мабуть, недарма критики і на батьківщині Бредбері, й поза нею з рідкісною одностайністю вважають його унікальним явищем в американській літературі.