Символічні виміри в оповіданнях Анатолія Дімарова "Білі троянди, червоні троянди", "Крила"

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

У час народження нових почуттів, очікування незвичайних змін людина прагне звільнитися від впливу натовпу, розширити свої права, знайти собі подібних.

В епоху тотальної урбанізації, нечуваних наслідків війни, що призводять до деструкції людського єства, виняткова й активна особистість намагається зберегти важливі сторони нашого існування, які пов'язані з інтуїцією, уявою, снами, зі справжніми людськими функціями.

Творчість будь-якого митця - символічна. Кожен символ є образом, і кожен образ певною мірою - символ: «Світ набуває незнаного перед тим значення; кожна річ стає символом, емблемою, знаком» [7, с. 2].

Символізм, як напрямок мистецтва та художньої літератури, досліджував найтонші порухи душі , взаємодію двох психологій, колективної та індивідуальної, уміння творити своє життя.

Риси символізму зустрічаємо в оповіданнях Анатолія Дімарова, що відображав життя кожної душі, сповненої переживань, тонких почуттів, миттєвих вражень і сумного настрою, даючи змогу кожному «тлумачити слова, знаки, символи по-своєму» [32, с. 12].

Творчість «патріарха української прози» [1, с. 5] досліджували критики й літературознавці: Безхутрий Ю. [3], Бондаренко Ю. [5], Кривушанський В. [15], Наєнко М. [18], Погрібний А. [20], Сивокінь Г. [22], Сиротенко В. [23], Слабошпицький М. [21], Ференц Н. [28], Штонь Г. [30] та інші.

Вони окреслили прозовий доробок письменника на тлі літературного процесу II половини XX - початку XXI століття, зокрема малу прозу.

Г. Штонь у своїх роботах досліджував характерні особливості художнього стилю А. Дімарова, головні етапи його творчого шляху й на перший план виносив «життєву категорію - людську натуру» [14], на якій тримається й мовний колорит, і атмосфера твору, і її наскрізна ідея. Науковець наголошує, що письменник - єдиний репрезентант жанру «історій» в українській сучасній прозі .

Є. Михайлюк досліджував тему війни, її впливу на долі людей, а післявоєнний час у зображенні А. Дімарова вивчав Г. Сивокінь [22].

А. Погрібний відзначав, що письменник у своїх оповіданнях «відтворив талант людської щедрості, душевності» [20].

В. Сиротенко в роботі «Авторська позиція в повістях А. Дімарова» [23] досліджував еволюцію взаємодії прозаїка з героєм.

С. Гречанюк у своїй праці «Анатолій Дімаров проти Леві-Строса» [10] наголошував на тому, що «історії» відображають «моральні імперативи», є носієм світоглядних ідей, що доводить домінування гуманістичної ідеї, яка простежується в зображенні характерів героїв оповідань.

Ю. Бондаренко окреслила проблеми, зображені в «історіях» письменника, герої яких інформують про суспільні аномалії, що були притаманні тогочасній дійсності» [5, с. 7]. До жанрових особливостей дослідниця віднесла поєднання часових планів, завершеність і змістову місткість.

В. Кривушанський писав: «Шельмований і гнаний, писав і вірив у свою щасливу зорю, під якою витворив цілу низку блискучих «сільських», «містечкових», «міських» історій [15, с.183] , які й в наш час залишаються злободенними й актуальними, «дивовижними за ощадливістю словесного матеріалу та за могутньою внутрішньою вибуховістю душевних переживань героїв» [15, с.183].

Досліджував весь цикл А. Дімарова «Боги на продаж. Міські історії» Ю. Безхутрий, який у статті «Місто і містяни» [3, с.7-17] поділяв « історії» на комічні , трагічні і фантастично-умовні й доводив, що ця збірка - черговий крок письменника до створення широкої панорами сучасної дійсності, де химерно переплітаються добро і зло, милосердя і жорстокість, любов і зрада.

Предметом аналізу літературно-критичних праць вищезазначених науковців є жанрова специфіка, проблема автора і героя, воєнна тематика та післявоєнний час, вплив на людину цінностей, що ігнорувалися державою, тощо.

Твори А. Дімарова, «лицаря сучасної прози, сміхотворця, людинолюба» [1, с. 5] вилучені зі шкільної програми. Мала проза письменника, яка допомогла б учням пізнати самих себе, навколишню дійсність, «пробуджувала у серцях благородні поривання» [1, с. 5] несправедливо забута.

Символічні виміри в оповіданнях А .Дімарова не стали предметом наукових інтересів учених. «Квартира», « Лунохід і Квазімодо», «Крила», «Дітям до шістнадцяти», «Банани», «Білі троянди, червоні троянди» та інші «історії» зі збірки «Боги на продаж. Міські історії» аналізувалися оглядово.

Мала проза митця зображає буття людини в ситуації абсолютної і відносної реальності, через яку автор звертає увагу читача на «незбагненне, позарозумове, мінливе в своїй безконечній многозначності» [9, с. 142].

У зазначених вище оповіданнях автор розглядає людину двопланово. З одного боку - зовнішній зрозумілий зміст, а з іншого - приховане, з натяком на якесь більш глибоке значення, що є ознакою символізму.

Ця синкретична («не розчленована, злита» [25, с. 548]) єдність сфокусована найбільше в оповіданнях «Крила» і «Білі троянди, червоні троянди», головні герої яких прагнуть до свободи, душевного польоту, до прекрасного й досконалого у світі.

Актуальність теми роботи зумовлена проблемами сучасності: руйнування людського начала індивідууму в техногенному матеріалізованому соціумі й знищення поривань людини до прекрасного в умовах всеохоплюючої урбанізації ; відсутністю наукових робіт дослідників, що обійшли увагою окреслену проблему, відправною точкою якої стало дослідження символічних вимірів оповідань.

Об'єкт дослідження - оповідання «Крила», «Білі троянди, червоні троянди» зі збірки А. Дімарова «Боги на продаж. Міські історії».

Предметом дослідження є найтонші порухи душі людської особистості, руйнування її поривань в умовах деспотизму оточуючих і номенклатурних засад у суспільстві.

Мета роботи полягає в дослідженні символічних вимірів оповідань А. Дімарова «Крила», «Білі троянди, червоні троянди».

Для досягнення мети було визначено такі завдання:

- з'ясувати сутність понять «символ», «символізм»;

- з'ясувати параметри освоєння художньої дійсності в літературі й мистецтві на основі світоглядно-філософських тенденцій символізму ;

- осмислити художню версію проблеми руйнування людського начала індивідууму в матеріалізованому техногенному соціумі;

- проаналізувати проблему знищення поривань людини до прекрасного в деспотично-номенклатурному оточенні;

Наукова новизна роботи полягає в спробі дослідження символічних вимірів оповідань «Крила», «Білі троянди, червоні троянди» А. Дімарова, яке не було предметом наукового інтересу літературознавців у руслі задекларованої теми.

Практична цінність роботи полягає в тому, що результати дослідження можна використовувати під час проведення факультативних занять з української літератури, виховних годин в ході вивчення творчості А. Дімарова .

Ключові слова. Символ. Образ. Синкретичний. Проблема. Душа. Раціональне. Ірраціональне. Всесвіт. Особистість. Суб'єктивний. Індивідуум. Свобода. Краса. Інтуїція. Трансцендентне.

В роботі реалізовано поєднання історико-літературного й порівняльного, порівняльно-типологічного методів, застосовано описовий метод, який полягає в підборі, описі та аналізі матеріалу, а також аксіологічний і гносеологічний методи.

1. Символізм - напрям у літературі і мистецтві. Символ, як втілення таємної ідеї

Знаки, символи, емблеми, маючи такі якості, як високу точність, специфічність і ясність пов'язують видиме й конкретне з ідеальними уявленнями і створюють умови для організації найбільш комфортного життя, а також допомагають діяти в нестандартних ситуаціях і в екстремальних випадках знаходити потрібні рішення.

Символізм розмежовує два світи: світ речей і світ ідей, а його мета - втілити таємну ідею, приховану в глибині всіх навколишніх явищ, у чуттєвій формі, орієнтується на багатозначність художнього образу, розкриває глибинні зв'язки всього в світі.

«Символізм - напрям у літературі і мистецтві кінця XIX - початку XX століття, що проголошував головним художнім прийомом символ як вираження незбагненної суті предметів чи явищ » [25, с. 548].

Навколишня дійсність відображалася за допомогою знаків, певних предметів, фраз, які несли невизначений характер, але мали ширше, істотніше, загальніше значення. «Символічний твір має такі ознаки цього напряму:

- заглиблення у внутрішній світ людини, у глибини підсвідомого;

- сумна настроєність;

- захоплення витонченою формою;

- звернення до вічних філософських тем;

- створення умовних образів-символів;

- використання символів фольклорного, релігійного й літературного походження» [19, с. 147].

Із давніх-давен риси символізму існували в живописі стародавнього Єгипту, епохи Відродження. Вони наявні у творах Х. Бальдунга Грина, С. Ботічеллі, Леонардо да Вінчі, М. Грюневальда, А. Дюрера, Яна ван Ейка.

Символізм філософського плану характерний для творчості І. Босха, П. Брейгеля, Ф. Гойї, які розкривали цілісні емоції і навіювали різноманітні настрої.

Цей напрямок «зародився у Франції близько 1890 року і виражав почуття туги за трансцендентним («той, що лежить поза межами свідомості» [26].

Це філософський термін, який характеризує те, що «принципово недоступне досвідному пізнанню» [25, с. 599] і повинно бути «таємничим і декоративним» [13, с. 286].

Термін «символізм» був уперше обґрунтований Жаном Мореасом у 1886 році в «Маніфесті символізму», який пропонував нову концепцію покликання мистецтва. Література, живопис, музика повинні не описувати чи зображати, а лише натякати - так вважали французькі символісти.

Ідеї символізму були проголошені французьким поетом Ш. Бодлером, який спрямовував їх на відображення надреального світу в мистецтві слова.

Близький символізму живопис Л. Рихтера, Ф. Рунге, К. Фридриха, М. Врубеля, М. Чурльоніса, К. Петрова-Водкіна, літературна творчість поетів і письменників, О. Вайлда, П. Верлена, Г. Ібсена, С. Малларме, М. Метерлінка, А. Рембо, які помічали красу й таємничість у звичайних речах, вбачали щось невидиме і вічне навколо себе.

Символізм яскраво проявився в різноманітних формах вираження в творчості іронічного Г. Доре, витонченого Г. Моро, містичного О. Редона, дружнього Фантен-Латура, спокійного П. де Шаванна, Вони вважали, що не можна пізнати сутність світу раціональними засобами. Лише через інтуїцію, натяк, знак, символ доступне проникнення в загадкові глибини людської душі.

«Символ - умовне позначення предмета, поняття, явища; художній образ, який умовно відбиває думку, ідею, почуття» [25, с. 548]. Символічний образ, зображення, форма були покликані встановлювати зв'язок видимого й конкретного з ідеальними уявленнями людини: «Художня творчість взагалі символічна. Кожний символ є образом, і кожен образ певною мірою - символ» [6, с. 519].

Саме це явище відбилося в кольоровому символізмі, або синтетизмі живопису П. Гогена, Ж. Сьора й представників понт-авенської школи й об'єднання «Набі». Усі вони вважали, що справжнє мистецтво повинно бути суб'єктивним, довільним і декоративним.

Символізм швидко поширився в італійській, бельгійській, англійській, польській, російській літературах (А. Бєлий, О. Блок, Д. Мережковський).

«Андрій Бєлий (1880 - 1934) збагатив символізм новою літературною формою і став творцем нової музично-ритмічної прози. В його «Симфоніях» людина і світ розглядаються на грані двох розірваних стихій - побуту і буття» [24]. Він сприймав образ як символ, що об'єднує переживання митця з природними рисами.

Ю. Меженко, український літературознавець і учасник символістських об'єднань, мав схожі з російським поетом думки щодо реалістичного символізму. У 1919 році він диференціює символізм як прийом і як художній світогляд. Останній, на його думку, «є типом світовідчуття, який за максимальної предметної повноти дає змогу побачити сутність і різнобарвність реальності» [4, с. 155].

О. Блок проголошував, що «символізм розкриває істину світу через спілкування глибин» [6, с. 519]. Із ним погоджувався й Б. Пастернак, який відкрив формулу існування: «Життя символічне, бо воно вагоме!» [6, с. 519].

П. Флоренський доповнив цей вислів так: «Метафізичний зміст символіки не будується над чуттєвими образами, а міститься в них» [6, с. 519].

Генетичні витоки теорії українського символізму йдуть від філософії Г. Сковороди, для якого вся будова уявлялася як певна формула: Макрокосм - всесвіт, Мікрокосм - людина, Біблія - світ символів. Пізніше літературний образ, як символ та емблема, з'явився в працях Ф. Прокоповича, М. Довгалевського, Г. Кониського.

У 1918 році в Києві було створено символістське об'єднання «Біла студія», а згодом, у 1919 р. - літературно-мистецьке угрупування «Музагет» (грецьке ім'я Аполлона, поводиря муз), зорієнтовані на «внутрішні потреби літератури й мистецтва, на індивідуальний розвиток письменника, що підноситься над смаками юрби» [4, с. 154].

Вони об'єднували таких митців, як М. Жук, Г. Журба, М. Івченко, В. Кобилянський, Л. Курбас, М. Семенко, М. Терещенко, ранній П. Тичина (збірки «Замість сонетів і октав», «Сонячні кларнети», «В космічному оркестрі»).

Чимало українських поетів працювало в символістичному ключі: Д. Загул, Р. Купчинський, Т. Осьмачка, Є. Плужник, П. Савченко, О. Слісаренко, В. Ярошенко та інші. Вони відтворювали події, нюанси настрою, фрагменти думок, порухи душі за допомогою певних символів.

І. Дзюба оцінив український символізм, відзначивши, що «він відгукується на життя, торкається національної ідеї» [19, с.148].

Одна з цікавих особливостей українського символізму полягає у тому, що він «не тільки заангажований національною ідеєю, але й у деяких випадках має революційне забарвлення [8, с. 119]. Так званий «червоний символізм» бачимо в творах В. Еллана-Блакитного, Г. Михайличенка, В. Чумака, в яких відчутні мотиви світової скорботи, вселенської самотності, філософія таємничості і неоднозначності буття. Ці вірші зазвичай «елегійні, музичні, з аристократично витонченими образами-символами» [8, с. 119].

Ю. Лавриненко вказував на захоплення символізмом М. Рильського: «Від символізму та від української народної пісні взяв Рильський увагу до музикальної основи поезії» [17, с. 119].

А. Шерех виділяє декілька ознак, притаманних українському символізму:

- ірраціональні образи

- панування суб'єктивного

- багатоплановість поезій

- «настроєві акварелі»

- відсутність грані між снами і дійсністю

- синкретичні образи (звук через колір, внутрішнє через зовнішнє) [29, с. 501]

У віршах Т. Осьмачки «неподоланим залишається символістське поривання до космосу, Всесвіту, злиття з Універсумом» [9, с. 143], а в світі поезії Б.- Ігоря Антонича існує зовнішня і друга дійсність з її утвердженням єдності всього, що існує. Ця поетична концепція також близька символізму.

«Просвітленість, філософська сумовитість, космізм віршів В. Свідзинського також є ознакою того ж таки символізму» [9, с.143].

В поезії М. Зерова «ліризм і рефлексивна суб'єктивність завжди присутні, а символістська таємничість, сугестія «вплив на волю і почуття людини» [25, с. 579], що свідчить про розуміння автором неможливості однозначного тлумачення надзвичайно складного буття світу» [9, с. 143].

На В. Чумака помітно вплинули символісти В. Брюсов, К. Бальмонт, ранній П. Тичина, внаслідок чого він синтезував поетику трьох стилів у своїх творах: акмеїзм, модернізм і символізм.

Заслуга символізму полягає у тому, що «він збагатив арсенал зображальних засобів, оновив поетичну образність і стилістику, розкріпачив уяву митців» [19, с. 148]. Представників символізму різних країн і часів об'єднав пошук нових способів передачі тих таємних сил, які правлять світом. Одним із таких став образ-символ, за допомогою якого митці змогли б втілити будь-яку таємну ідею. Він відтворював думки, настрої, переживання , транслюючи синкретичний зв'язок конкретних реалістичних явищ із ідеальними уявленнями.

Символічні образи відображали стан душі художника чи літератора й були покликані втілити світ ідей. Кардинальна відмінність символізму від інших напрямків полягає в прагненні до заглиблення в істини, не підвладні раціональному пізнанню, у «вічні таємниці творчості й зміст буття» [6, с. 521]. Потяг до таємного, казкового, певний містицизм послугував основою для створення символічних образів, які з часом постійно змінювалися, синтезуючи риси епох, витвори різних напрямків і творчі доробки окремих митців.

Мова символів допомагала їм віддалитися від реальності й насущних соціальних проблем і наблизитись до внутрішнього світу людини, до глибин підсвідомості. Цей потяг символістів радикально змінив і види мистецтва, і ставлення до нього, і способи передачі тих таємних сил, що правлять світом.

Переосмисливши все вище сказане, можна стверджувати, що головна ідея символізму як методу художнього мислення полягає в трансцендентному зв'язку явищ вищих, небесних і земних, матеріальних, а символічні образи втілюють таємні, підсвідомі ідеї, культивують екзотичні заборонені теми, відбивають страх митців перед світом швидкоплинного розвитку науки й техніки, перед майбутнім, в якому не залишиться місця для духовного гармонійного існування людини.

2. Парадигма символізму в оповіданнях А. Дімарова «Крила», «Білі троянди, червоні троянди»

2.1 Образ крил як символ свободи, польоту, краси і сили; проблема руйнування людського початку особистості в матеріалізованому соціумі

«Щось невловиме є поміж нас…», - співає сучасний український виконавець. Дійсно, світ набуває на наших очах незнаного перед тим значення: кожна річ стає символом, емблемою, видимим знаком реального та ірреального світу. Літературний образ уже в давній період завершив свій перехід від архетипу до міфологічного, а згодом релігійного, а в епоху бароко виповнився в символі та емблемі.

Наприклад, зображення змії є символом мудрості, орла - сили й могутності, серця - кохання й пристрасті, тощо. Знаки, символи, емблеми супроводжують наше життя скрізь: вдома, на роботі, по дорозі до місця призначення, на відпочинку…

Оповідання прозаїка А. Дімарова містять безліч образів, які символізують певні людські поривання до мрії, до щасливого життя. Жадана власна квартира - символ багатства, незалежності, свободи; модні штани банани - єдина можливість привернути до себе увагу оточуючих, дідові медалі - пам'ять про геройські вчинки нашого народу, дзвони - душевна тривога й відчай, боги - нетривалість людського життя та непорушність вічного буття.

В збірці « Боги на продаж» повістяр створив низку образів-символів, які передають характер «радянського» періоду 80-х років XX століття. В цей час під впливом колективного «бути як усі, нічим не виділятись, всі рівні …» руйнується людська індивідуальність, особистість. І не важливо, яка ти людина, на перший план виходить гонитва за матеріальними цінностями, думка про те, як дістати дефіцитні товари « з-під поли» , щоб бути схожим на всіх.

Одним із таких таємничих символів, покликаних нагадати про вічні цінності, повернути віру людей у добро, гармонію, істину є крила. Їхні якості - «сила, енергія, політ, спокій, тиша, краса, шляхетність, служіння, відданість, вірність, заступництво» [13, с. 44]. Саме крила, які є атрибутом птахів, метеликів, ангелів, тотожні з такими поняттями, як відродження, духовність, могутність і віра.

«Крила - символ розуму, багатства думки, емоційного піднесення, незалежності , сили, впевненості» [16]. В епоху втрати моральних критеріїв і розгубленості перед лицем соціальних негараздів і суперечностей, вони допомагають людям усвідомити, що в світі добра більше ніж зла.

«Дімарівські» крила містять віру письменника у вічні цінності й відродження людської душі: «Крила були такі тонкі, що крізь них прозирало все: і гори, й дерева, і море, й небо. Вони тремтіли, переливались веселкою, звали до руху, до лету» [ 11, с.187 ].

Перше знайомство з героєм відбувається над самісіньким урвищем: «Стоїть, наче вирізьблений, на тисячоліття застиглий, як одна з отих статуй античних, які вдивляються в вічність поверх голови людських поколінь» [11, с. 175]. Міфологічний образ Прометея, підноситься над реальним, жорстоким світом і несе вічний вогонь відданості, сили й заступництва.

Крилатий Юрко вірить у диво, казку і красу: «Юнак раптом розпустив крила. Велетенські, як у метелика. Такі тонкі й прозорі, що крізь них було видно всі зірки й просвічував місяць. З тихим шелестом згорнув, знов розпустив, тіло його враз наче видовжилось, він махнув крилами й полетів. Був щойно і щез. Наче привид. Мов тінь» [11, с. 175]. Влучне точне порівняння з метеликом допомагає відчути легкість і красу символічного образу, надихає на шляхетні вчинки.

Незрозумілий для пересічної людини політ душі уособлює вічні поривання людства до єдності з природою, зі Всесвітом: «Юнак підвів угору обличчя… таке воно в нього було прекрасне. Щось від місяця, від оцієї срібної ночі» [11, с. 179 ].

Сріблясті переливчасті крила Юрка - символ могутності, сили і віри в перемогу добра: «Батьки мої загинули в горах, коли мені було вісім років…» [11, с. 186]. Юнак не опустив руки, не зневірився, а став ще сильнішим, ще впевненішим і навчився літати. Настільки його бажання було всепоглинаючим, що диво - сталося: «Я дуже хотів. Так хотів, що уже й жити не міг. І одного разу стрибнув з дев'ятого поверху. І коли падав, у мене виросли крила. Вони наче вибухнули» [11, с. 186].

Дівчинка, з якою познайомився Юрко, завдяки йому повірила в дивовижну казку: «Яринка побачила двоє крил, притулених щільно до спини. Осяяні сонцем, вони переливалися сріблом, струмували, стікали до низу і знов підіймалися вгору. Якась сила, якийсь рух вчувався у них, якийсь трепет невпинний» [ 11, с. 187]. Блискучий зоровий образ срібних, осяяних сонцем, крил постає перед нами, як живий знак майбутніх людських почуттів.

Крила стали символом їхнього чистого, палкого, самовідданого кохання: «Вони подивилися одне на одного, враз підхоплені якоюсь млосною хвилею; серце Яринчине завмерло, а потім застукотіло так, наче вона щойно бігла щодуху…» [ 11, с.187 ]. Яскраве порівняння допомагає відчути сильні хвилі дівочого кохання, а дієслово «завмерло» ніби зупиняє рух часу в цю мить.

Автор змальовує не тільки ірреальний і загадковий світ, в якому існує вільний політ душі, чиста любов і вічна гармонія. Повістяр розповідає і про інший, реальний, жорстокий світ, який часто розігрує перед нашими очима магічні баталії й приносить людські жертвоприношення.

Мрію про вільний світ, красу, політ душі Юрка зі збірки оповідань «Боги на продаж. Міські історії» було знищено потужною урбаністичною машиною і звичайною людською безглуздістю: «Коли все місто дізнається? Ти цього хочеш? Одрізати оту гидоту, і твій Юрко стане нормальною людиною…» [11, с. 202]. Для таких пересічних істот, як Яринчина мати, щастя полягає в тому, щоб нічим не відрізнятися від інших, бути, як усі. Крила, на думку матері дівчини, завадять щастю молодят.

Проблема, порушена в цій історії, хвилює сучасну людину, що народилася на межі століть і ввібрала всі найгостріші явища двох епох.

Митець досліджує найтонші порухи душі героїв, взаємодію двох психологій, колективної, в лиці матері нареченої та індивідуальної, втіленої в образі юнака, який не зміг опиратися діям близьких людей.

Герой оповідання «Крила» спочатку відчуває, що світ - казковий і вільний, як політ його прекрасних крил, а коли наштовхується на стіну «здорового глузду» матері своєї нареченої, що жадає зятя такого, «як усі» [11, с. 202], то безсилий протистояти такому деспотизму. Він кохає свою Яринку понад усе й погоджується стати «нормальною людиною».

Перед ультиматумом матері («Вибирай: або ми, або твій Юрко») не може встояти і дівчинка, що «не могла уявити, як вона зможе жити без Юрка, без мами чи тата» [11, с .201]. Весь трагізм ситуації підкреслюють окличні речення й образливі слова рідної людини: «За потвору! Перевертня! Був би краще горбатий!» [11, с. 201].

У матері давно відбулась деструкція людського єства в бік світу речей, тому в неї зовсім інший погляд на щасливе життя, ніж у доньки: «Чоловіка треба обламувати, поки він у тебе закоханий. Поки йому здається, що поза тобою й жінок не існує. Потім уже пізно буде. Я з твоїм татом протягом тижня упоралась. Бачиш, який у нас тато? Отакий має бути й Юрко» [11, с. 202].

На тихе доньчине (душа завжди пошепки промовляє) «Ми навіть літаємо вдвох», вона відповідає: «Ще налітаєтесь. На літаках. Ви ж люди, а не метелики» [11, с. 202]. Для закоханої дівчини ці небесні створіння - символ польоту і краси, а мати ставиться до них зневажливо, як до хвороби, якої потрібно негайно позбутися: «Покладемо твого Юрка під чужим іменем, ніхто й не довідається. Мій колишній учень його прооперує. Одріже оту гидоту» [11, с. 202].

«Неприйняття замшілого матеріалізму» [13, с. 333] автор демонструє , застосовуючи прийом іронії і навіть сарказму: Юрко, як і тато Яринки, «кує» кандидатську. На яку тему, не так уже й важливо. За висловом мами дівчини, захиститься «з коліс». Він нажив помітне черевце. І дуже став схожий на Яринчиного тата. А «крилами теща підмітає підлогу» [11,с.202].

Фраза про стан дівчини - ключик, що дозволяє зануритися в трансцендентне: «Яринці здалося, що вона або ще спить, або марить: юнак раптом махнув крилами і полетів» [11, с. 160]. Письменник протиставляє образ фантастичного, ірраціонального світу - матеріальному раціональному: «Сукні, спідниці, халати, блузки, хустини, купальники, панчохи і безліч дрібниць» , які знадобилось узяти в дорогу до Криму на відпочинок. Гротеск опису підсилює гіпербола: «взуття було наготовлено стільки, що в нього можна було взути сотню жінок» [11, с. 160].

Яскраві метафори й порівняння знову повертають нас у трансцендентне: «Було так тихо і чисто, наче вся оця площа перед великим вокзалом, і сам вокзал, і невисокі будинки ще звечора накупалися в морі і тепер ніяк не могли розклепить повіки. А над ними уже займався світанок, теж наче в морі споліснутий» [ 11, с. 161].

Персоніфікована природа «акомпанує людським переживанням так тонко, немовби вона не природа, а душа» [2, с. 44]: «Сонце, сміючись, саме купалось в морі» [11, с.163]. Матінка-природа оточує майбутніх закоханих, піклується про зародження їхніх високих почуттів: «Здавалося, от сонце одірветься зараз од моря і синява зникне слідом. Не могла звичайна вода бути отакою пречистою» [11, с. 163].

Функція пейзажу в цьому випадку полягає в тому, що «він виступає як додатковий опосередкований засіб характеристики героїв» [2, с. 44]. Яринка та Юрко, наче небо, море і сонечко, щирі, добрі й милі, як маленькі діти. На головних персонажів чекає справжнє почуття, чисте й всепоглинаюче, як синява моря , ласкаве сонечко і тихе місто.

Попереджує про майбутні негаразди молодих людей образ стіни: «Праворуч саме пробігала мурована, вища від людського зросту стіна» [11,с.164], яка символізує прірву між двома світами: романтичним дівочим і реальним материнським.

Образ жорсткої матері виростає перед читачем, як той мур: «Мама була директором школи, і її побоювалось навіть районне начальство» [11, с.164], а для тата «слово мамине давно стало законом» [11, с. 182]. Письменник порівнює її з твариною: «стала схожа на вгодовану зебру» [11, с. 167], а сама вона до інших людей часто ставиться теж як до нелюдів: «у мами було зараз таке обличчя, наче вона почула «крокодил» або «лев» [11, с. 181].

Майстер слова, художньо змальовує фантастичний і загадковий Всесвіт, який чергується з реалістичною дійсністю, і використовує постійні епітети: «срібним місяцем, срібним морем, срібними деревами, срібною дорогою» [11, с. 177].

Щасливі моменти життя героїв перемежовуються з попередженнями автора: «чиясь величезна чорна хмара затулила од неї небосхил» [11, с. 172], «одразу ж напроти виникла гора» [11, с. 180]. Кольорові світлі зорові образи змінюються на темні. Чорна долоня, темні гори, сірі стіни символізують майбутні катаклізми в житті закоханих.

Водночас символом кохання виступає образ камінця сердоліка, який знаходить Яринка в морі, що пророкує вічну любов: «Камінець був прозорий, як скло, а всередину наче хто взяв і сховав червону краплину» [1, с. 184].

Психологічний паралелізм «пейзаж - людина» зіставляє душевні стани молодят і дарує надію на щасливе подружнє життя: «Потім сходило сонце - велике, червоне, спокійне і добре, і світлішало небо, і сині, зелені, а потім блакитні кольори щедро розливались по ньому» [11, с. 194].

Тактильні («його крила, такі ніжні й м'які, що хотілося весь час дотикатись до них руками» [11, с. 199]), зорові й слухові образи протягом всього оповідання посилюють силу й красу справжнього кохання головних героїв.

Юрко зовсім не прагне визволити себе від впливу тещі, розширити свої права на свободу, піднести до свого рівня рідних дівчини. В цьому його не підтримує і Яринка, що теж попадає під колеса маминого «я хочу як краще» .

А. Дімаров зображає світ речей і світ ідей у символічному ірраціональному образі крил юнака, який отримав у дар здатність літати, бути вільним і сильним. В ньому панує суб'єктивне відчуття краси природи, бажання оберігати своїми крилами, захищати від падіння й смерті.

Відсутність грані між снами і дійсністю, характерна для символістів, синкретичні образи (внутрішнє через зовнішнє) майстерно передають трансформацію головного героя, яка відбувається під впливом дріб'язкового матеріалістичного світобачення матері Яринки.

Відомий вислів М. Горького про те, що «людина народжена для щастя, як птах для польоту» перегукується з ідеєю, прихованою в символічній назві оповідання. Автор «історії» «Крила» проголошує, що людина створена для щастя, для вільного від чужих поглядів і думок, прекрасного природнього життя, і ніхто, навіть найрідніші, не можуть стати цьому на заваді.

Прозаїк заглиблюється у внутрішній світ героя, у глибини підсвідомого Юркового існування, які пов'язані з інтуїцією, уявою, снами. Це притаманне митцям, які працювали в символістичному напрямку.

Сумна настроєність оповідання (остаточно казкове світобачення юнака було зруйновано реаліями соціуму, який вимагав однаково-подібних членів суспільства) і звернення до вічних філософських тем (життя і смерть, кохання і самопожертва, добро і зло), використання символів фольклорного, релігійного походження (антична статуя, образ Прометея) доводить те, що образ крил тісно пов'язаний із символізмом, адже політ - це вихід у невідоме, здатність поглянути на себе і світ з нової точки зору.

Головний герой подолав важкий шлях пізнання навколишнього світу, і, зрештою, зумів звільнитися, вийти за межі земного світу, поки не зіткнувся з реаліями матеріалізованої дійсності.

2.2 Образ троянди як символ кохання, досконалості, натхнення; проблема знищення поривань людини до прекрасного деспотично-номенклатурним світом

«Символ - це загадковий острів» [12, с. 7], на якому світ знаходить жвавість, гостроту, плинність і мінливість.

Особливий символічний досвід народжує новий людський орган, в якому синкретично поєднуються зір, слух, нюх і дотик. Це надає можливості описати невимовне, несказанне - саму природу символічного пізнання.

Автор міських «історій», створюючи картину буття героїв, користується попереднім символічним досвідом, який зображає принципово недоступне досвідному пізнанню.

«Моделюючи сучасну йому дійсність, представлену не дуже привабливим колом обивателів, повістяр розкриває його ніби зсередини, чим досягає неабиякого психологічного ефекту» [14, с.357]. Посилити сугестивний вплив на читача прозаїку допомагають яскраві образи-символи.

Так, в оповіданні «Квартира», через ванну, унітаз, шпалери й багато інших речей, головний герой втрачає здоровий глузд і перетворюється на жорстокого нелюда, ладного вбити, щоб ні з ким не ділити дорогоцінної квартири. «Волга» М-21 із оповідання «Мама Люба» стає для родичів головної героїні важливішою, ніж щастя матері. Зламана лінійка в оповіданні «Дітям до шістнадцяти» символізує майбутню трагічну долю Люди, яку несправедливо звинуватили оточуючі.

В «історії» «Білі троянди, червоні троянди» психологічний ефект досягається змалюванням символічного образу квітів, які розкривають цілісні емоції і навіюють різноманітні настрої, думки, переживання.

Образ троянди - королеви рослинного світу максимально предметно й повно дає змогу відчути всю сутність проблеми знищення поривань особистості.

Цариця була в пошані в усьому світі, адже за її допомогою люди виявляли свої почуття, переживання, думки. Троянда містить в собі потужний естетичний потенціал, виховуючи в людині почуття прекрасного, вона «пройшла через віки, отримуючи щоразу нові відтінки значень» [ 27].

В Україні троянда стала найулюбленішим символом. Обряди та магічні дії, повір'я, пісні, казки, легенди, прислів'я і приказки містять у собі символічну парадигму: досконалість, вічність, кохання, життя і смерть, плодючість, краса, чистота і віра, розкіш, витонченість, непорочність, пристрасть, перемога.

Розкішними трояндами рясно прикрашалися сорочки і рушники в різних областях України. «Якщо вимовити слово ружа (так раніше називали троянди), можна відшукати древню назву Сонця - Ра. Узори з трояндами укладалися за законами рослинного орнаменту, що означає безперервний сонячний рух з вічним оновленням. Там, де троянди складені в систему геометричного узору або з'єднані ланцюжком, це свідчить про уявлення народу, про непорушні закони Всесвіту, Космосу» [31]. Все переплітається, все впливає один на одного і в цьому вбачається синкретизм, як принцип відображення дійсності.

В оповіданні А. Дімарова «Білі троянди, червоні троянди» два кольори поєднані в одне ціле. Ретроспективний екскурс в історію допомагає з'ясувати значення цих кольорів. Білі троянди завжди були символом чистоти і невинності. Найчастіше їх дарували на честь щирої любові. «Біла троянда є символом вічного кохання, більш чистого, сильного і міцного, ніж всі земні почуття» [27].

Червоні троянди, на відміну від білих, дарували з метою висловити пристрасть і божевільні палкі почуття. «Саме червоні троянди стали символом захоплення коханою половинкою, глибоку повагу і неможливість існування окремо від об'єкту шаленої пристрасті» [27].

Поєднані в одному букеті білі і червоні троянди символізують любов і єдність душі й тілесних насолод двох закоханих. «У кожному разі поєднання білих і червоних троянд символізує лояльність і одностайність» [27].

А Дімаров поєднує в назві одразу білі й червоні троянди, висловлюючи думку про єдність вічного й взірцевого з реаліями навколишньої дійсності в швидкоплинному часі. Оточуючий нас світ - видимий і є лише емблемою справжнього. Проникнути в його суть може лише символічне мистецтво. Воно починає діяти там, де свідомість перетнула всі кордони обмежень. Символізація - причина свободи і її домінуюча модель. До речі, відомий музичний гурт носить назву «Без обмежень».

Оповідання починається зі слів «білі троянди», бо саме на весіллі дарують такі квіти, що є символом чистоти вічного кохання: «Дядя Вася оддавав свою молодшу дочку, Нюру, заміж».

Автор комічно зображає цю подію: дочка дяді Васі «вчудила таке, що хоч стій, хоч падай: на шістнадцятому році, щойно одержавши паспорт, розписалася в загсі» [11, 423].

Її емоційний стан порівнюється з трояндою: «очі сяють, губи цвітуть» [ 11, 423]. Зрозумівши, що тут вже нічого не вдієш: «не дасте жити разом - повісимось або й потопимось!» [11, с. 424], дядя Вася вирішив одгуляти на всі сто весілля доньки.

Ми всі - одне ціле, - проголошує автор оповідання «Білі троянди, червоні троянди» і підтверджує цю думку змалюванням живописної картини весілля: «Усіх об'єднало весілля! Гуляв увесь будинок. На столах чого тільки не було: і печеного, і вареного. Майже в усьому будинку пекли, варили. І горілок-наливок , щоб було із чим «гірко» кричати, теж вистачало» [11, с. 424].

Батько нічого не пожалів для рідної донечки. Музику навіть замовив. Одноокого баяніста із сусіднього будинку. Гулять - то вже гулять. Позичав де тільки міг. «Живі будемо - віддамо. А помремо - на тім світі розквитаємось» [11, с. 424]. Головний герой змальовується щирим, готовим останню сорочку зняти за ради щастя Нюри. Дядя Вася такий: як не оддасть, то одробить» [11, с. 424].

Одгулявши весілля, батько нареченої помічає на міліцейському подвір'ї клумбу з квітами. Письменник удається до повторів, привертаючи увагу читача на те, як глибоко вразила вона своєю красою: «Клумбу бачив?», «ота клумба», «перед очима - клумба», «недаремно про клумбу згадав» [11, с. 427].

Прагнення Василя до прекрасного різнобарвного життя дрімало в ньому десь глибоко й прокинулося під впливом доньчиного весілля, яке підштовхнуло його до роздумів: «Працював маляром, зуби на фарбах проїв» [11, с. 427].

Творча уява дяді Васі підказувала йому різноманітні картини, які він намагався реалізувати в реальному житті. «Йому, коли б його влада та воля, всі будинки в Києві пофарбував. У фарби світлі, веселі, аби жилось веселіше. До нього в квартиру зайдіть - всі стіни розмальовано. У найбільшій на всіх чотирьох розплескалось море. Вода - як жива, хвилі з гребінцями білими. Небо й хмарки. А по морю пливуть кораблі. Ціла ескадра. У спальні намалював сосновий ліс і ведмедів. Точнісінько так, як у Шишкіна. Всі ведмеді наче живі» [11, с. 428].

Кольоровий символізм, або синтетизм реалізується в образах природнього світу, зображених героєм і покликаний встановити зв'язок видимого й конкретного з ідеальними уявленнями людини. Вони символізують велику любов Василя до природи, до всього живого.

Зорові образи й повтори допомагають заглибитись у внутрішній світ героя, його уяву, глибини підсвідомого: «Квіти цвітуть - фарб не треба! І чим довше дивився, тим більше уявляв двір. Вже з клумбою посередині. Ще й грядочки довкола розбиті -теж засіяні квітами. Під кінець бачив ту клумбу наче живу. Очі заплющить і бачить. Сів обідати - думками все про клумбу. Спати ліг - клумба приснилась. На роботу йшов - думав про клумбу » [11, с. 428].

Коли герой утратив вже останній спокій, сяйнула думка засадити клумбу трояндами: «У неділю клумбу й розбили. Дядя Вася спершу сам землю тягав, а потім і в людей стала прокидатися совість. Одне вийшло, друге. Як заходилися гуртом - до обіду й закінчили. Тут же домовились зібрати гроші на саджанці» [11, с. 431]. Праця згуртувала людей, утверджуючи єдність всього, що існує - поетичну концепцію, що близька символізму.

Клумба з квітами - символічний образ. Вона уособлює віру в красу, натхнення, досконалість, любов до всього живого: «І зацвіла в дворі нашім клумба - всім людям на диво: з усіх дворів прибігали дивитись. Червоними, білими, рожевими, жовтими . А пахощі - на весь двір» [ 11, 432].

Синкретичний образ клумби (колір перетікає в аромат і навпаки) виходить за рамки буденності, реальності й поринає до ірреального фантастичного світу, доводить думку символістів про те, що справжнє мистецтво повинно бути суб'єктивним, довільним і декоративним.

Звідки взявся той бульдозер, «ми спершу й не знали. Потім двірничиха все розказала. Начальниця, дамочка строга, жила тільки по інструкціях» [11, с.432] помітила порушення суспільного порядку: «Про сесію по боротьбі з нетрудовими прибутками чули? Є такий, спекулює трояндами. Я цей народ знаю. Так і дивляться, щоб чогось урвати» [11, с. 433].

Начальниця звинуватила дядю Васю у спекуляції, у крадіжці і звеліла знищити клумбу. «Після обіду, коли всі на роботі були», той «чортопхай» розтрощив усі квіти, «наче кров по двору розбризкав» [11, с. 433]. Червоні пелюстки, розкидані по всьому двору стали символом горя, наслідку людського деспотизму, жорстокості й тоталітарної системи: « Отаке в дворі нашому скоїлось. Починалось весело, а скінчилось сльозами» [11, с. 433].

Автор використовує метафоризовані символічні образи-контрасти: білі троянди - червоні троянди - чорна справа. Разом із кольором троянд в художньому творі змінюється й настрій оповідання: від радісного й піднесеного до сумного й навіть трагічного. Колючки рослини теж є символом людської байдужості й бездушності: «Писало - не жаліло чорнила» [11, с. 433].

У фінальному акорді художнього твору вражає ще один потужний символ бульдозера, який уособлює весь жах радянської системи. Він максимально предметно й повно дає змогу відчути всю сутність проблеми знищення поривань особистості. В боротьбі за єдність радянського народу усувалися будь-які соціальні, інтелектуальні відмінності, заборонялося вільнодумство представників народу, тому й появився бульдозер, який переїхав усі задекларовані комуністичною владою демократичні права і свободи.

«Дядя Вася на те все як глянув - почорнів. Скреготнув - та в під'їзд. Вискочив уже звідти з кувалдою, півбоку бульдозерові обніс» [11, с. 433]. Але що могла заподіяти одна людина проти насилля верхівки інтернаціональної імперії ?

Протиборство закінчилося тим, що «за хуліганство і псування державного майна судили дядю Васю. Дали два роки умовно, ще й присудили стягнути триста сорок карбованців і двадцять чотири копійки. На ремонт того ж бульдозера» [11, с. 433].

Синкретичний образ троянд на початку твору був символом кохання майбутніх наречених, досконалості прекрасної клумби, яку висадив головний герой, його творчого натхнення, а в кінці оповідання вмістив у собі гостру проблему знищення поривань людини до прекрасного в деспотично-номенклатурному світі.

Висновки

літературний символізм дімаров

Символізм, як напрямок мистецтва та художньої літератури, досліджує найтонші порухи душі, взаємодію двох Всесвітів, суспільного і індивідуального, уміння творити своє життя за законами Космосу.

Цей напрямок у мистецтві й літературі відтворив потяг людства до проникнення в глибини істини, що недосяжні для раціонального пізнання й мислення, до вічних таємниць творчості й суті людського буття.

Символічне мислення пропонує певний принцип інтеграції, де в малому відображається велике, значуще, а в деталях - ціле. Справжній митець, якщо діє за цими правилами, в кожній маленькій частці побачить відображення Божих сил. Досліджуючи найтонші поривання героїв до прекрасного, А. Дімаров фокусує нашу увагу на людських особистостях, непомітно створюючи цілісне уявлення про світ, спрямовує читача просуватися в напрямку до розуміння як будувати своє життя за законами Всесвіту.

Проникаючи в глибини душі персонажів, митець прагне в малих, на перший погляд незначущих, деталях, побачити великий розмаїтий світ.

І Юрко з оповідання «Крила», і дядя Вася з «історії» «Білі троянди, червоні троянди» всією душею, всім своїм єством відчувають багатство Всесвіту й линуть до жаданої мрії. І хоча їхні бажання суттєво відрізняються від прийнятих у радянській агітаційно-пропагандистській системі, вони впевнено йдуть до своєї мети.

Згодом щире прагнення мати крила і навчитися літати, висадити прекрасну клумбу з пахучими трояндами наштовхуються на залізну стіну деспотично-номенклатурного, матеріалізованого соціуму, в якому люди живуть нудно й нецікаво. Юрко і дядя Вася шукають джерело натхнення, щось безкінечне, непізнане розумом і знаходять його у вічному польоті душі, творчості й красі, які не мають меж, і тому єднають їх із могутнім Космосом, із трансцендентним.

Це характерно для художньо-літературно напрямку символізму, одним із принципів якого є перетікання метафізичного в фізичне, що знаходить в ньому своє продовження, і навпаки, реальне здатне проникати в ірреальне.

Крила юнака приносять його до коханої, а прекрасна клумба радує зір усіх оточуючих у дворі дяді Васі. А. Дімаров зображає цей невпинний процес за допомогою прийому синкретизму , що дозволяє автору змалювати простір вічного в тимчасових речах.

Такі символи, як крила, троянди та деякі інші дозволяють перемістити акцент з образу на ідею. Сумна кінцівка оповідань (крила відрізали, клумбу розтрощили) лише посилює основну думку: людина народжена для щастя, польоту, здійснення власних мрій, творчої реалізації, кохання, свободи.

Кардинальна відмінність «історій» митця, яка ріднить його з символістами, реалізується в прагненні до заглиблення в істини, недосяжні раціональному пізнанню, у вічні таємниці душевних поривань героїв і зміст їхнього буття, в зображенні трансцендентного зв'язку явищ вищих, небесних і земних, матеріальних.

Майстер слова сприймав образ як символ, що об'єднує переживання митця з природними рисами і є типом світовідчуття, який за максимальної предметної повноти дає змогу побачити сутність і різнобарвність двох планів реальності. Перша (вища): Макрокосм - всесвіт, Мікрокосм - людина, Біблія- світ символів і друга (людська): Життя - любов - смерть (предметна, духовна).

Синкретичні образи клумби, крил юнака виходять за рамки буденності, реальності й ведуть до ірреального фантастичного світу, доводять думку символістів про те, що справжнє мистецтво повинно бути суб'єктивним, довільним і декоративним.

Особливий символічний досвід А. Дімарова народжує новий людський орган, в якому синкретично поєднуються зір, слух, нюх і дотик. Це надає можливості описати невимовне, несказанне - саму природу символічного пізнання.

Стартовою точкою символу є загадковий острів життя, на якому світ знаходить жвавість, гостроту, плинність і мінливість. І образ героя теж не сталий. Він поступово трансформується. На початку твору важливі сторони існування Юрка, пов'язані з інтуїцією, уявою, снами функціонують, допомагаючи юнакові відчувати красу Всесвіту. А в фіналі твору здатність літати, оберігати, захищати, бути вільним і сильним руйнуються дріб'язковим соціумом і зокрема матеріалістичним світоглядом матері. Змінюється й настрій оповідань: від радісного й піднесеного до сумного й навіть трагічного.

Письменник вбачає символ, як прояв вічного й взірцевого в швидкоплинному часі, а оточуючий нас світ - видимим, що є емблемою справжнього.

Образ троянд - символ кохання майбутніх наречених, досконалості прекрасної клумби, яку висадив головний герой під впливом творчого натхнення. Це - вічне й неминуче у великому Всесвіті.

Найближче деспотично-номенклатурне оточення героя знищило поривання людини до прекрасного. Проникнути в його суть може лише символіка, що починає діяти там, де свідомість перетнула всі кордони обмежень.

Символізація - причина свободи і її домінуюча модель у творах А. Дімарова. Символізм митця й створені ним образи-символи містять віру письменника у вічні цінності й відродження людської душі.

Автор змальовує не тільки ірреальний і загадковий світ, в якому існує вільний політ душі, чиста любов і вічна гармонія. Повістяр розповідає і про інший, реальний, жорстокий світ, який часто розігрує перед нашими очима магічні баталії й приносить людські жертвоприношення.

Символічні образи крил, троянд, стіни, гори, чорної долоні, бульдозера розглядаються письменником на тлі страху перед матеріалізованим, деспотично-номенклатурним світом, в якому не залишиться місця для духовних ідеалів.

А. Дімаров декларує: кожна людина покликана для вільного, прекрасного життя і ніхто не може стати на заваді її свободи і щастя.

Література

1. Баранов В. На високогір'ї віку. До 90 річчя Анатолія Дімарова // Слово Просвіти. - 2012. - № 20. - С. 5.

2. Бахчевнікова Я. Секрети мистецької майстерності Анатолія Дімарова // Українська література в загальноосвітній школі. - 2007. - №5. - С. 42-45.

3. Безхутрий Ю. Місто і містяни: про «Міські історії» // Березіль. - 1991. - № 6. -С.178-183.

4. Біла А. Символізм. - К.: Темпора, 2010. - 272 с.

5. Бондаренко Ю. Жанрова своєрідність повістей - «історій» А. Дімарова // Слово і час. - 2002. - № 5. - С. 3-7.

6. Власов В.Г. Стили в искусстве: словарь в 2-х т. - СПб: Кольна. -Т. I. - 1995. - 672 с.

7. Горідько Ю. З відчуттям великої таємниці до питання українського символізму // Українська література в загальноосвітній школі. - 2006. - № 4. - С. 2-7.

8. Горідько Ю. Антологія українського символізму // Київська старовина. - 2004. - № 4. - С.119-140.

9. Горідько Ю. В силовому полі символізму // Київська старовина. - 2004. - № 5. - С. 142-175.

10. Гречанюк С. Анатолій Дімаров проти Леві-Стросса // Вітчизна. - 1959. - № 4. - С. 204-205.

11. Дімаров А. Боги на продаж: міські історії. - К.: Радянський письменник, 1988. - 511 с.

12.Эмблемы и символы / Вступ. ст. и комент. А.Е.Махова. - 2-е изд. испр. и под. - М.: Интрода, 2000. - 367 с.

13. Энциклопедия символизма: живопись, графика, скульптура. Литература. Музыка / Ж. Кассу при участии П. Брюнеля, Ф. Клодона, Л. Ришара. - М.: Республика, 1998. - 429 с.

14. Історія української літератури XX ст.: у 2 кн. - Кн. 2.: Друга половина XX ст.: підручник / За ред. В.Г. Дончика. - К.: Либідь, 1998. - 456 с.

15.Кривушанський В. Відкладений у часі момент істини // Київ. - 2008. - № 4. - С.182-183.

16. Крила [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.slideshare.net/Pushok/ss-11334363

17. Лавриненко Ю. Лірика і ліричний епос Максима Рильського. Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. - К. - Рось, 1994. - С. 98-99.

18. Наєнко М. Діаманти висвічують слова… // Слово і час. - 2012. - № 5. - C. 84-89.

19. Символізм. Значення та характерні риси течії // Дніпро. - 2011. -

№ 11. - С. 144-149.

20. Погрібний А. Проблемність і художність // Радянське літературознавство. - 1983. - № 6. - С. 18-29.

21. Слабошпицький М. Потенціал сором'язливої форми. «Історії» А. Дімарова // Жовтень. - 1987. - № 8. - С. 117-128.

22. Сивокінь Г. Герої і характери // Дніпро. - 1982. - № 54. - C. 132-134.

23. Сиротенко В. Авторська позиція в повістях А.Дімарова // Радянське літературознавство. -1985. - № 8. - С. 55-60.

24.Творча біографія та художній світ А.Бєлого [ Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://studme.com.ua/1098120513963/literatura/andrey_belyy_1880-1934.htm

25.Тлумачний словник української мови / авт.-укл. Ковальова Т.В., Коврига Л.П. / Харків: Синтекс, 2005. -672 с.

26. Трансцендентний [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://filos_uk.academic.ru/3022/

27. Троянда - вічний образ [ Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zl.kiev.ua/troyanda-vichnyj-obraz-u-zarubizhnij-li

28. Ференц Н.С. Літературні напрямки // Теорія літератури і основи естетики: навчальний посібник / Н.С.Ференс. - Київ: Знання, 2014. - 511 с.

29. Шерех Ю. Поезія Михайла Драй-Хмари // Українське слово в 2-х т. - Т.1. - С. 499-506.

30. Штонь Т.М. Анатолій Дімаров: літературний портрет. - К.: Радянський письменник,1987. - 150 с.

31. Що означає троянда [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://dovidka.biz.ua/shho-oznachaye-troyanda/

32. Яременко В. Панорама української літератури XX ст. // Українська мова та література. - 2001. - № 11 - С. 12.

Размещено на Allbest.ru