Пророцька харизма в інтерпретації Т. Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Пророцька харизма в інтерпретації Т. Шевченка

Маргарита Бородінова

Усвідомлюємо складність, багатозначність в осмисленні цього вектору життя і творчості Шевченка і пропонуємо прочитання, аналіз тих поетичних творів, у яких своєрідним центром постають образи біблійних старозавітних пророків та їх пророцтв. Поетичні твори такого типу засвідчують високу естетичну результативність своєрідного «діалогу» поезії митця і Старого Заповіту як важливої складової Біблії, є певним ключем для розуміння профетичної місії цієї непересічної індивідуальності.

Означений ракурс аналізу поетичних творів Шевченка представлений у окремих наукових працях. Спираємось на праці вітчизняних і зарубіжних дослідників (М. Грушевського, Д. Чижевського, Л. Білецького, Л. Плюща, І. Стуса, І. Дзюби), у яких з'ясовується статус релігійного чинника у світогляді митця, форми «діалогу» творчої індивідуальності із Біблією і, зокрема, профетичними текстами. Значимими вважаємо праці В. Сулими [12], І. Бетко [3, 4], С. Росовецького [9], у яких з'ясовується специфіка біблійного «коду» в українській літературі, в тому числі - поезії Шевченка. Враховуємо підходи, висловлювання науковців щодо художнього освоєння Шевченком профетич- них біблійних текстів.

Предметом аналізу обираємо поетичні твори Т. Шевченка різних періодів, у яких образ біблійного пророка є домінуючим.

Перебендя, герой однойменного раннього твору Шевченка, наділений рисами народних співців-кобзарів, втілює авторську концепцію романтичної особистості. Для цього періоду досить характерним є образ кобзаря, що увиразнює його романтичну домінанту. Але вже в поезії «Перебендя» простежуються витоки Шевченкової концепції митця-пророка: на означення високої духовної місії митця трансформується біблійний мотив рожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє», написаний у 1845 році, виразно демонструє тенденцію, яка формується у поезії періоду «трьох літ», - інтерпретація біблійних образів, мотивів. Вбачаємо наскрізну «присутність» Біблії у творі. Поезія пов'язана із традицією біблійного апостольського послання-листа, адресованого церковній громаді. Епіграф із новозавітного тексту першого послання Іоанна («Аще кто речет, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть») увиразнює головну думку твору - віра поета у можливість об'єднання українського суспільства на ґрунті гуманної ідеї, - посилює пророчий пафос.

Ліричний герой виступає у ролі пророка: «Тілько я, мов окаянний, / І день і ніч плачу / На розпуттях велелюдних, / І ніхто не бачить» [15, с. 348]. Таке сприйняття ліричного суб'єкта послання не суперечить думці В. Смілянської про багатозначність «образу автора» у творі: «Цей образ неоднозначний: «автор» обертається до читача обличчям то юродивого-печальника за людей..., то пророка..., то апостола-проповідника..., то сатирика-полеміста, загалом - поета- громадянина, патріота, чиє серце розтяла розколина, яка зруйнувала націю» [10, с. 136]. Імпонує зіставлення дослідницею іпостасей пророка та юродивого, а також обґрунтування цього зв'язку в роботі С. Росовецького [9, с. 352-353].

Беручи до уваги думки шевченкознавців, виокремлюємо той рівень ліричного суб'єкта, на якому особливо відчутний зв'язок зі старозавітними пророками й пророцтвами.

Стан скорботи, в якому перебуває ліричний герой поезії-послання, зумовлений баченням пороків у суспільстві: «Оглухли, не чують, /. Правдою торгують. / І Господа зневажають, / Людей запрягають / В тяжкі ярма» [15, с. 348]. Відзначаємо суголосність світовідчуття ліричного героя і старозавітних пророків, які не замовчували гріховність суспільства, понад усе підносили Божу правду, а також перегуки із сучасною йому дійсністю. Шевченком інтерпретується біблійний мотив покликання пророка - виступаючи носієм Божого слова, будити дух свого народу, пробуджувати його свідомість. Ліричний суб'єкт поезії-послання, свідомий власної профетичної місії, апелює до совісті сучасників, передусім української еліти, пророкує трагічне майбутнє, якщо не подіє усовіщання: «Схаменіться! Будьте люди, / Бо лихо вам буде. / Розкуються незабаром / Заковані люде, настане суд...» [15, с. 349].

Пророк у однойменній поезії Т. Шевченка (1848) розкривається як постать трагічна. Простежується зв'язок із долею старозавітних пророків: людське презирство, злість, забуття, смерть. Осмислюється сила впливу слова на людську свідомість, зокрема, через яскравий образ-метафору, в основі якої - контраст: «Слова його лились, текли / І в серце падали глибоко! Огнем невидимим пекли Замерзлі душі» [16, с. 109]. Розкриваючи конфлікт пророка і суспільства, Т. Шевченко «включає» біблійний мотив «побиття камінням»: «І мужа свята ... горе вам! / На стогнах каменем побили» [16, с.109], вводить власний мотив рабської покірливості, царистських ілюзій цього середовища: «I праведно Господь великий... / Вомісто кроткого пророка... / Царя вам повелів надать» [16, с. 109]. Спостерігаємо оригінальний синтез антимонархічних поглядів Шевченка і фрагменту із Першої книги Самуїлової про обрання царем Саула. Шевченко, синтезуючи біблійні, а також літературні (О. Пушкін, М. Лєрмонтов) джерела, створює яскравий образ митця-пророка. Мотив «кроткого» пророка, окреслений раніше (поема «Тризна»), інтерпретується в цій поезії і наступних («Марку Вовчку»), демонструючи оригінальну художню версію цього «вічного» образу.

Фрагменти окремих Книг пророків стали предметом творчого переосмислення у поетичних творах Шевченка - «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19», «Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)», «Осія. Глава XIV. Подражаніє» (1859).

У розділі книги пророка Ієзекіїля «Жалобна пісня про Ізраїлевих князів», який став джерелом поезії Шевченка, викривається гріховність Ізраїлю та його владик. Автор вдається до алегоричних образів матері-левиці, левенят (яскраві алегорії, загадкова символіка - одна із характерних ознак стилю Ієзекіїля), пророкуючи, що нерозумні дії правителів стали причиною трагедії народу Ізраїлю.

Звернення Шевченка в поезії «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19» до алегоричних біблійних образів левиці, левенят дало можливість втілити ненависть до самодержавства. У цій поезії закодована ненависть поета, викликана діяннями сучасних йому тиранів, а також ненависть до тиранії у будь-яких формах та проявах. Утверджується віра в загибель самодержавства: «Межи людьми во притчу стане Самодержавний отой плач» [16, с. 331].

Поет, інтерпретуючи фрагмент Книги пророка Осії («Осія. Глава XIV»), акцентує, що об'єкт його болючих роздумів - Україна («Погибнеш, згинеш, Україно...»). Біблійні пророки, в тому числі й Осія, люблячи свій народ, суворо осуджували його недоліки. Цей пафос наявний і в поезії Шевченка. У контексті художнього твору переплітаються складні почуття, що володіли поетом: любов до рідного краю, докір за безславну сучасність, сповнену гріховності. З'являється образ «золотого віку» - Україна у минулому - «А ти пишалася колись / В добрі і розкоші...» [16, с. 322]. Звучить віра в торжество правди («правда оживе»), в торжество справедливості. У Книзі Осії - це віра у встановлення союзу між Ізраїлем та Богом.

У поезії Т. Шевченка «Ісаія. Глава 35», джерелом якої є Книга пророка Ісаї (відповідний розділ), малюється ідеальний стан людського буття, образ гармонійного життя на лоні прекрасної природи, образ спасенного світу. Перетворення світу Шевченко переносить у майбутнє. Поет зображує прозріння, духовне розкріпачення людини, малює образ вільного суспільства без рабів і владик. Наявна оригінальна інтерпретація образів пророка Ісаї, тому що спасенний світ у його книзі - це світ, де буде відновлений союз людини із Богом.

У світовідчутті українського суспільства на різних етапах історичного розвитку Тарас Шевченко виступає в іпостасі кобзаря, національного пророка, усвідомивши «і свою пророчу місію воскресіння Слова, і месіанську - призначення Поета як виразника волі Господа... Він знає, що слово як духовна естетична сила здатне врятувати людину від принизливого знеособлення. Слово для Шевченка - духовна й моральна основа, джерело енергії для самоствердження» [6, с. 14].

Література

поезія шевченко біблія

1. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. - United Bible Societies Ukrainian Bible, 1990.

2. Білецький Л. Віруючий Шевченко / Л. Білецький. - Вінніпег: УВАН, 1949. - 32 с.

3. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії XIX - поч. XX ст. / І. Бетко. - Зелена Гура - Київ, 1999. - 239 с.

4. Бетко І. Українська релігійно-філософська поезія: етапи розвитку / І. Бетко. - Катовіце, 2003.

5. Грушевський. М. З історії релігійної думки на Україні / М. Грушевський. - К., 1972.

6. Дзюба І., Жулинський М. На вічному шляху до Шевченка / І. Дзюба, М. Жулинський // Шевченко Т. Повне зібр. тв.: У 12 т. - Т. 1. Поезія 1837-1847. - К.: Наукова думка, 2001. - С. 9-67.

7. Дзюба І. Бог, релігія, церква в житті і творчості Шевченка / І. Дзюба // Сучасність. - 2004. - № 7-8.

8. Плющ Л. Християнська філософія Шевченка / Л. Плющ // Сучасність. - 1997. - № 3.

9. Росовецький С. Біблійні теми і мотиви у творчості Шевченка / С. Росовецький // Теми і мотиви поезії Тараса Шевченка. - К.: Наукова думка, 2008. - 376 с.

10. Смілянська В., Чамата Н. Структура і смисл: спроба наукової інтерпретації поетичних текстів Тараса Шевченка / В. Смілянська, Н. Чамата. - К.: Вища школа, 2000. - 206 с.

11. Стус І. Релігійні мотиви в творчості Т. Шевченка / І. Стус. - Едмонтон, 1989. - 138 с.

12. Сулима В. Біблія і українська література: Навчальний посібник / В. Сулима. - К.: Освіта, 1998. - 399 с.

13. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні / Д. Чижевський / Філософські твори: У 4 т. - Т. 1. - К., 2005.

14. Чижевський Д. Шевченко і релігія / Д. Чижевський / Філософські твори: У 4 т. - Т. 2. - К., 2005.

15. Шевченко Т. Повне зібр. тв.: У 12 т. / Т. Шевченко // Т. 1. Поезія 1837-1847. - К.: Наукова думка, 2001. - 781 с.

16. Шевченко Т. Повне зібр. тв.: У 12 т. / Т. Шевченко // Т. 2. Поезія 1847-1861. - К.: Наукова думка, 2001. - 781 с.

Размещено на Allbest.ru