Еміль Дюран автор першого фундаментального дослідження про Тараса Шевченка у Франції
Аналіз поширення літературної спадщини Шевченка у франкомовному культурному просторі. Нарис про життя і творчість Т.Шевченка літературознавця і перекладача Е. Дюрана-Гревіля, який був найкращим джерелом інформації французів про українського поета.
| Рубрика | Литература |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.02.2019 |
| Размер файла | 32,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Еміль Дюран автор першого фундаментального дослідження про Тараса Шевченка у Франції
Віктор Мотрук, Євген Кустяєв
Анотація
У статті висвітлено питання поширення літературної спадщини Т.Г.Шевченка у франкомовному культурному просторі. Детально проаналізовано нарис про життя і творчість Т.Шевченка літературознавця і перекладача Еміля Дюрана-Гревіля, який був у ті часи найкращим джерелом інформації французів про українського поета.
Ключові слова: національний поет, усна народна творчість, шевченкіана, культурний простір.
Аннотация
В статье исследуется проблема популяризации литературного наследия Т. Г. Шевченко во франкоязычном культурном пространстве. Дан детальный анализ очерка о жизни и творчестве Т. Шевченко литературоведа и переводчика Эмиля Дюрана-Гревиля, который был в те годы наилучшим источником информации французов об украинском поэте.
Ключевые слова: национальний поэт, устное народное творчество, шевченкиана, культурное пространство.
Summary
The article deals with the question of spreading T.H. Shevchenko"s literary heritage in French cultural space. There has been analysed the essay on the life and creative work of T.H. Shevchenko by Emil Duran-Grevil who was the best source of information to French people about the Ukrainian poet.
Key words: national poet, folklore, works of and about Shevchenko, cultural space.
«Шевченко поет народний у найширшому розумінні цього слова.
Слава його перетнула кордони його батьківщини і поширилась по всій Європі» (Еміль Дюран-Гревіль)
Сьогодні стоїмо на порозі 200-літньош ювілею Тараса Шевченка. Саме час ще раз вшанувати пам'ять великого українського генія в «сім'ї вольній, новій», знову замислитися над його роллю в українській історії, пороздумувати над тими дороговказами, які він для нас залишив. Роль Шевченка у становленні української нації, української літературної мови і його вплив на подальшу історію українства важко переоцінити. Він став батьком нації, символом України, її «знаковою постаттю» [1, с. 19]. «Сьогоднішня Україна, без перебільшення, постала на шевченківському моноліті духу, думки, слова», зазначив М. Жулинський [2, с. 61]. Актуалізація мудрого Шевченкового Слова в Україні XXI ст. «здатна змінити ментальність нашого суспільства [...], давши спонуку до активного захисту й розвитку національних духовних і громадських цінностей» [2, с. 63].
Знаменна дата відкриває широкі можливості для глибшого вивчення невмирущої спадщини Кобзаря. Вивчення його спадщини невичерпна та багатобічна проблема, яка породила собою багатогалузеву науку «шевченкознавство». Характерною особливістю Шевченкового творчого спадку є синтетичне поєднання скарбів і багатств української народної культури з досвідом світової культури. Як слушно зазначає Л. Мацько, «знаковість найвищої проби» поставила Т. Шевченка поруч із цими велетами національних культур і європейської культури [1, с. 19], причому, у їхній творчості є багато спільних рис. Критик І. Дзюба вбачає спільність Т. Шевченка з геніальним французьким поетом і романістом Віктором Гюго, зазначаючи, що обидва славетні митці все життя боролися за свободу і щастя свого народу [3, с. 2].
У Західній Європі один з перших почав пропагувати спадщину Кобзаря австрійський письменник К. Е. Францоз. У нарисі «Українці та їхній співець» він назвав Т. Г. Шевченка поетом «найвищої абсолютної вартості, однаково великим і в політичній поезії, і в ліриці, і в епосі» [4]. Німецькою мовою Шевченка перекладали у різні роки Ю. Віргінія, А. Курелла, Е. Вайнерт, Е. Й. Бах, Г. Ціннер, Г. Роденберг, Г. Гупперт та ін. Англійська мова представила Шевченка для світової читацької громади чи не найбільше. Відомими інтерпретаторами його спадщини були, зокрема, Етель Ліліан Войнич і Віра Річ. Загалом поезії Кобзаря перекладені більш як 140 іноземними мовами світу.
Перейдемо до питання поширення літературної спадщини Т.Г.Шевченка у французькому культурному просторі. Перечитуючи його твори та епістолярну спадщину, приходимо до висновку, що Шевченко був добре обізнаний з французькою культурою. Він дуже любив французьку мову і навіть намагався її опанувати під керівництвом польського студента Демського. З творами французьких письменників Кобзар знайомився головним чином у російських та польських перекладах. Значний інтерес викликали у нього комедії Мольєра, філософські твори Вольтера, інших видатних митців епохи Просвітництва: Монтеск'є, Вольтера, Дідро, Руссо. Захоплювався він романами Ф.-Р. Шатобріана, громадянсько-політичною лірикою А.-О. Барб'є та П.-Ж. Беранже, а з письменників-реалістів йому найбільше імпонував Бальзак [5, с. 313].
Щодо входження творчості Шевченка у французьку культуру, то, як зазначає Д. С. Наливайко, воно відбувалося «досить таки уповільнено» [5, с. 227]. Уперше його ім'я назвав у своїй науковій розвідці французький мовознавець Є. Хоєцький. 1876 року в Парижі побачила світ книжка французького дипломата і славіста барона А. д'Авріля (Adolphe d'Avril) «Voyage sentimental dans les pays slaves» («Сентиментальна подорож до слов'янських країн»), підписана псевдонімом «Cyrille». Барон називає Україну «поетичною та легендарною країною слов 'янського світу», розповідає про «найславнішого українського поета Тараса Шевченка, сина кріпака й кріпака самого», і першим подає у підрядковому перекладі уривки окремих його віршів. Чимало зусиль доклали для ознайомлення французької громадськості з поезією Шевченка Луї Леже, який читав у Колеж де Франс лекції про творчість Тараса Шевченка, та Яків Екземплярський, перекладач вірша «І мертвим, і живим...», інших творів Кобзаря [6].
Шевченка також перекладали Фернан Мазад, Софія Борщак, Рене Мартель, Шарль Тіяк та інші французькі перекладачі. Д.Дорошенко присвятив йому свою монографію «Chevtchenko le poete national de l'Ukraine» (Prague, 1931), а 1933 року вийшла книжка Ілька Борщака «Шевченко у Франції: Нарис із історії французько-українських взаємин». Того ж року Роже Тіссеран випустив книгу «La vie d'un peuple: l'Ukraine» («Життя українського народу»), в якій дав високу оцінку ролі Шевченкового генія [5, с. 314].
Процес освоєння його спадщини на берегах Сени тривав і в повоєнний період завдяки розвідкам і перекладам Луї Арагона («Intermezzo ukrainien un Pouchkine de l 'Ukraine» («Українське інтермецо український Пушкін») та Андре Мазона (стаття «Sur Chevtchenko» у журналі «Europe»). У 1964 р. у Парижі вийшов збірник статей про Шевченка та перекладів його 22 віршів під назвою «Тарас Шевченко (1814-1861). Життя та творчість» [6]. Вагомий вклад у популяризацію творчості Кобзаря у Франції внесло українське державне видавництво художньої літератури «Дніпро»; воно випустило низку перекладів його поезій французькою мовою. У 2004 р. у Парижі і Києві видано франкомовну «Anthologie de la litterature ukrainnienne du XT au XXе siecle» [7, c. 226-228].
Досліджуючи питання початків французького шевченкознавства, слід неодмінно звернути увагу на перше глибоке дослідженням творчості Т. Г. Шевченка у Європі, яким була літературно-критична розвідка французького історика та літературного критика Еміля-Александра Дюрана-Гревіля (1838-1903) «Le Poete national de la Petite-Russie Chevtchenko« («Національний поет Малоросії Шевченко») Цей текст став предметом нашого дослідження.
Доля закинула мешканця південнофранцузького міста Монпельє у далеку Росію. Викладав французьку мову у навчальних закладах Петербурга, і, опанувавши російську, читав твори відомих російських письменників, а окремі з них перекладав. Французького читача ознайомив, зокрема, з творами видатного російського письменника І. Тургенєва. Саме Тургенєв порадив Дюрану прочитати Шевченків «Кобзар». Але для того, щоб його прочитати, французу належало вивчити українську мову, і він її вивчив. Творчість «малоросійського» поета Шевченка, її гуманістичне спрямування, його віра в народ, що прагне до свободи, підкупили французького інтелектуала. Вабило його до нього його уболівання за долю всіх пригноблених народів «од молдованина до фіна», його інтернаціоналізм. Матеріли для статті про нього йому дала С. Ф. Русова, яка саме перебувала у Празі, де друкувався «Кобзар». Празьке видання «Кобзаря» 1876 року послужило для Дюрана джерелом його наукової розвідки.
Нарис з'явився у 1876 році в літературному часописі «Revue des Deux Mondes», зорієнтованому на французьку інтелектуальну еліту [8]. Стаття відіграла велику роль у справі популяризації у Франції Шевченкового творчого доробку. Вона стала базою шевченкознавчих досліджень в усій Європі [9, с. 203]. літературний шевченко франкомовний поет
Еміль Дюран розпочинає свій текст з опису України (критик називає її терміном «Малоросія»). Пояснює, що колись вона була незалежною державою, а нині входить до складу Російської імперії «qui se l'est assimile politiquement depuis environ deux siecles» «яка колонізувала її близько двох століть тому». Наслідком її політичного поневолення стало те, що мова малоросів (Дюран помилково називає українську мову «un dialecte slave» «слов 'янським діалектом»), зведена до рівня «patois» (місцевого говору) і втратила своє колишнє загальнонаціональне значення. Її заборонено вивчати у школах, не вживається вона і в офіційноділовій сфері спілкування. Автор зазначає, що чимало культурних малоросів пишуть і розмовляють переважно російською мовою, як от автор всесвітньовідомого твору «Мертві душі» Микола Гоголь.
На думку французького критика, Малоросія у літературному плані перебуває в таких самих стосунках з Великоросією, як південнофранцузька провінція Прованс із Францією. Проводячи паралель між Шевченком і двома провансальськими поетами Містралем і Руманілем, культуролог зазначає, що Шевченко все ж користується незрівнянно більшою популярністю серед малоросів; важливо й те, що твори провансальських митців звернені не до селян, які не володіють французькою мовою, а до освічених французів, які крім французької опанували ще й провансальську.
Популярність Шевченка в Малоросії, за словами автора, має «un caractere exclusivement populaire» «винятково народний характер»: навіть селяни знають напам'ять його поезії. Співають їх разом з піснями, почутими від батьків або ж із вуст народних співців кобзарів. Дюран пояснює це явище тим, що «Chevtchenko represente pour eux une sorte de resurrection des souvenirs du passe [...]. Chevtchenko a cree, tout seul, pour ainsi т-
dire, un nouveau cycle. « «Шевченко є для них поетом, котрий відроджує у пам 'яті народу давню усну народну творчість, народну поезію, яка могла з неї зникнути назавжди. [...]. Шевченко сам створив новий цикл народної поезії ».
Найціннішою рисою творчого здобутку малоросійського генія критик вважає її нерозривний зв'язок з фольклором. Шевченко виріс із народної творчості, сміливо черпав з неї ідеї, образи, сюжети, ритміку. Він народився і зростав у бідній сім'ї. Бідність не дозволила йому здобути «класичну освіту», таку, яку мали можливість здобути його ровесники-європейці. Якщо б Шевченко її здобув, пише дослідник, то неодмінно втратив би свою «precieuse intuition des beautes primitives» «точне відчуття примітивної краси» народної поезії, і тоді твори, які виходили з-під його пера, були б позбавлені національної своєрідності. Парадоксально, але саме відсутність естетичної освіти дозволила Шевченкові піднести народну поезію до рівня високого мистецтва. В народній творчості він знайшов джерело натхнення. Сюжети, образність, символіка уснопоетичної творчості влилися в його поезію, стали органічною часткою Шевченкового високого поетичного стилю.
Характеризуючи поезію Шевченка як «нову якість народності», Дюран порівнює його з Гомером, котрий багато віків тому «a du elaborer a peu pres de la mime fagon que Ghevtchenko les materiaux populaires crees par ses predecesseurs» «приблизно так само, як і Шевченко, зумів трансформувати давньогрецькі фольклорні надбання попередніх поколінь на поетичний набуток людства».
Дослідник розвиває тезу про народність Шевченка і зазначає: «Chevtchenko n 'est pas seulement un poite populaire, il est en mime temps un poite national« «Шевченко не лише народний поет, він ще й поет національний». Він став для малоросів «une sorte de palladium vers lequel ils se tournent tous en mime temps» «своєрідним паладіумом, духовним вчителем нації, до якого вони одночасно звертають свої погляди».
Розмірковуючи далі про знаменитий вірш «Заповіт», Дюран припускає, що Шевченків заповіт поховати його в Україні викликаний тим, що поет «... pressentait que son nom itait destini a grandir encoK et que [...] l'histoire de sa vie serait une page de l'histoire de son pays natal » «... прозирав у майбутнє і вірив, що його ім'я стане для майбутніх поколінь ще величнішим, а [...] життєвий шлях буде вписаний яскравими літерами в історію рідної країни».
Пророцтво Шевченка здійснилося, і його могила стала місцем паломництва безлічі людей, які приходять сюди з усіх куточків Малоросії. Народне паломництво, свідком якого Дюран, вочевидь, був, асоціюється у нього з паломництвом до маєтку його славетного земляка Вольтера. Але те паломництво вабить до себе головним чином інтелектуальну французьку еліту, натомість до могили Шевченка приходять пересічні, часто неписьменні, малороси.
Постать і творчість Шевченка Дюран розглядає в контексті історії України (Малоросії). Осмислює Шевченкову епоху, контекст політичного і культурного життя Росії середини XIX століття, в якому поставало й утверджувалося Шевченкове самоусвідомлення України, причому робить це з великою симпатією, навіть любов'ю, до України та її геніального сина.
Дослідник задумується над складними процесами, що спричинили підпадання українських земель під владу Речі Посполитої, а потім під протекторат царської Росії, і задається питанням: «La Russie pouvait-elle resister a la tentation de devenir maitresse absolue dans ces riches provinces?» «Чи могла Росія утриматися від намагання стати абсолютною господаркою багатих українських земель?» Розповідає, як вона знищувала українську державність, що опиралася на принципи свободи і рівності («ce pays d'egalite et de liberte»), ліквідовуючи усі демократичні республіканські принципи державного управління (виборність посадовців, міське самоврядування тощо).
За правління Катерини І, разом зі знищенням колиски і центру українського козацтва Запорозької Січі розпочато процес «ошляхетнення» української козацької старшини. Офіційний Петербург прагнув зробити якомога більше українців «справжніми росіянами». Між «рядовим» козацтвом і його «ошляхетненою» верхівкою було встановлено межу, і вона викликала велике невдоволення пересічних козаків. Вірнопідданство верхівки, закріпачення селянства неминуче призвели до «деморалізації малоросів», до втрати ними « ...tout esprit d'initiative, mime au point de vue des interits materiels» -«. заповзятливості, ініціативності у вирішенні власних справ, навіть у справі економічній».
З'ясовуючи її наслідки, Дюран інколи вдається до помилкових аргументів. Так, він дорікає малоросам, що, володіючи родючими землями, не розвинули українську торгівлю, і вона перейшла до рук чужоземних купців. Ставить їм також у докір, що, підпавши під владу іншої держави, заспокоїлися і не робили спроб «conquerir a son tour par l'intelligence, par les services rendus, le pays qui etait son maitre» « у свою чергу підкорити її своїм розумом чи якимось служінням... ». Це, звісно, хибна точка зору, адже саме українці упродовж кількох століть здійснювали благотворний вплив на розвиток російської культури, науки й освіти, і цей факт усвідомлювали російські діячі культури та науки. Зрештою, Дюран і сам це визнає трохи нижче, наприклад, зазначає, що Києво-Могилянська академія була єдиним вищим навчальним закладом на всьому імперському просторі від Білого до Чорного моря, а її вихованці прищеплювали на російський ґрунт західноєвропейські ідеї та культурні здобутки.
За Дюраном, реальні умови життя малоросів після втрати ними незалежності, несправедлива антиукраїнська політика Москви суттєво погіршили їхню ментальність, спричинили появу негативних рис характеру. Справжню вдачу малороса, на його думку, можна відкрити двома способами: глибоко заглянути йому в душу, що увібрала в себе тугу за волею, ненависть до гнобителів, або ж ознайомитись з його чудовими поезіями (він, звісно, має на увазі передусім поезію Шевченка).
У другому розділі Дюран подає його життєпис, причому доволі об'єктивний, позбавлений будь-якої тенденційності. У третьому розділі, повертаючись до питання трактування Шевченкового генія, твердить, що в його духовному складі емоційне начало превалює над інтелектуальним. Вдруге пояснює це тим, що Шевченкова творча особистість сформувалася під значним впливом народної культури. Кілька спогадів дитинства, кілька розповідей старих людей надихали його на створення поезій героїчного змісту, вельми близьких до кобзарських дум та історичних пісень, які часто слухав у дитинстві. Вплив на Шевченка народних історичних пісень і дум ілюструє фрагментом поеми «Гамалія» у власній вільній інтерпретації. Зазначає, що у дусі й стилі дум і народних пісень написано початок поеми плач полонених козаків у Скутарі. Козаки плачуть від туги за Україною, звертаються до рідного моря і вітру, і просять, щоб не дали їм загинути на чужині. Очолювані отаманом Гамалією козаки вирушають на допомогу ув'язненим побратимам і визволяють їх з полону. Критик підкреслює: «Chevtchenko n'avait pas seulement la figure d'un vrai Cosaque, il en avait aussi l 'ame» «Шевченко був не лише схожий на справжнього козака, він і душу мав козацьку».
За Дюраном, Шевченків талант проявився з усією силою у чудовій поемі на історичну тематику «Гайдамаки» («Les Haidamaks»). Є підстави вважати, що він володів інформацією про гайдамацьке повстання 1768 року, коли хвиля народного гніву охопила широкі верстви населення Правобережжя України. А з Шевченкової поеми дізнався, що гайдамаки боротьбу проти поневолювачів називали «святим ділом» і готувалися до повстання, як до свята.
Епізод освячення ножів, попри те, що він відтворює «le sombre tableau d'une « benediction de poignards pour cette nouvelle Saint-Barthelemy» «сумну картину освячення ножів для нової Варфоломіївської ночі», дослідник вважає одним із найкращих епізодів поеми. Різню, яку вчинили гайдамаки в Умані, порівнює з Варфоломіївською ніччю у Франції, що призвела до загибелі десятків тисяч протестантів-гугенотів від рук католиків. Разом з тим зазначає, що уманську «Варфоломіївську ніч» вчинив «le peuple exaspere» «народ, доведений до відчаю».
Згадаймо, що й сам Шевченко проводив паралель між Коліївщиною і Варфоломіївською ніччю: «покійні земляки нітрохи не уступали якій хочете европейській нації, а в 1768 році Варфоломієвську ніч і навіть першу французьку революцію перевершили» [10].
Головним винуватцем уманської різні Дюран вважає ватажка гайдамаків Гонту, саме він «... abreuve dans des flots de sang sa haine contre les Juifs et les catholiques» « ...топить у крові свою ненависть до євреїв і католиків». Автор переповідає епізод вбивства Гонтою своїх синів, що є фактично кульмінаційним у поемі: «Gonta, fidele а son horrible serment, tue ses deux fils de sa propre main Вірний страшній клятві, яку він дав, Гонта власною рукою вбиває двох своїх синів».
За словами дослідника, попри криваві картини в поемі, вона все ж пройнята глибокою людяністю, гуманізмом. Розвиваючи цю думку, Дюран характеризує Шевченка як людину, у характері якої дивним чином поєдналися « tendresse» «ніжність» і « rudesse» «жорсткість».
Французький дослідник виокремлює одну з центральних тем творчості Шевченка тему трагічної долі жінки у тогочасному кріпосницькому суспільстві. «Такого полум'яного культу материнства, писав М. Г. Рильський, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу [11, с. 23]. Критик цитує Шевченка: «Серце моє розривається від одного лише погляду на них. Господи, додай моїм віршам своєї божественної сили, щоб вони запали в людські серця і зробили їх милосерднішими, щоб їх очі наповнились слізьми жалю, співчуття до цих нещасних. Допоможи мені скерувати їх на шлях праведний, на шлях добра, любові до Тебе і до ближнього» [8].
Далі він аналізує поеми, у яких розвинуто цю тему, порівнює їх персонажів. Якщо Катерина покинула народжену від москаля дитину і наклала на себе руки, то обезчещена наймичка Ганна з іншого однойменного вірша віддала життя своєму синові, виховала його достойною людиною. Дюран характеризує цей вірш як: «... un drame poignant qui, lu dans l'original au moins, laisse dans l'ame une impression durable et profonde. C'est que l'execution est en parfait accord avec l 'idee premiere de l'auvre, et que cette idee premiere elle-mime est une trouvaille de genie» «... гірку драму, яка хватає за душу і залишає в ній глибоке і тривале враження» [8]. Наголошує, що задум автора геніальна знахідка і він зумів чудово втілити його у вірші.
В останні роки життя Шевченко широко застосовує біблійні сюжети, образи, переосмислюючи їх в «подражаніях» і оригінальних віршах. Значущий вираз це знайшло в поєднанні сакрального культу Діви Марії з «культом» упослідженої покритки в соціально-філософській поемі «Марія». Дюран пише: «Chevtchenko a eu l'audace de traiter avec cette simplicite naive le plus grand evenement de т-
I'histoire de l'humanite, nous voulons dire la naissance du Christ» «Шевченко не побоявся дати «земне» трактування найвизначнішої події в історії людства релігійної легенди про народження Ісуса Христа від Непорочної Діви Марії» [8]. Поклавши в основу поеми традиційну фабульну канву про євангельську Марію, «... створює власний літературний образ «земної» Марії сирітки, наймички, покритки, мужньої матері Христа-бунтівника» [8]. Шевченкова оповідь носить виключно «олюднений» характер, «sans aucune trace de merveilleux» «без будь-якої ознаки чудесного, надприродного» [8].
Доказом оригінальності Шевченкового трактування образу Пречистої Діви є, на його думку, те, що в «Євангелії» їй відведено «un role efface et passif» «пасивну, позбавлену індивідуальності роль», натомість Шевченко зображує її активною, діяльною жінкою і матір'ю. Микола Зеров зазначає з цього приводу, що поета «.зовсім не цікавить руйнування євангельської версії. Йому треба, щоб Мати Божа була «покритка» (...), бо тоді йому легше уподібнити її до тих стражденних образів жіночих, які його поезія одягла найбільшою ніжністю, оповила найзворушливішими словами» [12, с. 174].
З погляду християнського догматичного богослів'я, концепція Шевченкової «Марії» «цілковито єретична», і, як зазначає критик, «... l'on devine combien cette maniere de considerer les choses a du blesser l'orthodoxie religieuse, reveiller par consequent les susceptibilites de la censure» -- «цілком закономірно, що таке «занадто вільне» потрактування канонічного тексту викликало негативну реакцію з боку Православної Церкви, а також призвело до труднощів із проходження цензурування». Так воно насправді й було. Церковники обзивали Шевченка «хулителем пречистої Божої Матері» і закликали його «молитися, щоб Бог простив йому ганебні його писання» [13]. Царська влада посвоєму покарала Шевченка за його «богоухольство» та «інакомисліє»: вірші, які своїм філософським і політичним змістом були здатні «голосно пролунати» за рубежем Російської імперії і викликати до неї негативне ставлення, видали окремою книгою [14].
Гідній подиву популярності Шевченко завдячує коротким ліричним віршам елегійного характеру -- переспівам народних ліричних сюжетів. Йдеться про Шевченкові «думки», які поет активно розробляв у поезіях періоду заслання («Якби мені черевики...», «І багата я...», «Закувала зозуленька...» та ін.). Дюран пропонує читачеві свій вільний переклад типового вірша цього жанру -- «Нащо мені чорні брови...» -- монолог безталанної дівчини-сироти, яка нарікає на свою нещасливу долю.
Розглядає критик і короткі вірші описового характеру, створені переважно у перші роки заслання. «Садок вишневий коло хати» восьмий вірш у Шевченковому циклі «У казематі». Дюран долучає до вільного перекладу вірша спогад Тургенєва про враження, яке на нього справив Шевченко під час його читання:
«Nous trouvames en lui, ce jour-la, manifeste exterieurement, son genie poetique, avec toute la melancolie, la tendresse et la douceur qui sont le fond du caractere petit-russien» «У ту мить його творча досконалість разом із задумливістю, м'якістю, лагідністю, що лежать в глибині душі кожного малороса, знайшли своє зовнішнє вираження» [8].
Дуже сподобалася культурологу соціальнопобутова поема Т. Шевченка «Мар'яна-черниця», і, щоб « відкрити читачеві очі на цікаву творчу манеру Шевченка», приводить у своїй інтерпретації її текст. Зробив це ще й тому, що його початок є яскравим підтвердженням даних про українське кобзарство, зокрема про кобзаря Остапа Вересая, що їх зібрав і висвітлив у часописі «Revue des Deux Mondes» (15 червня 1875 р.) історик і культуролог Альфред Рамбо.
Дюран зазначає, що у цьому вірші могутній поетичний талант Шевченка проявився з усією силою: «Ця майстерно, «по-гомерівськи» побудована мізансцена вірша, ця розмова кобзаря з дівчатами, ця звичайна історія кохання з неясною розв'язкою, яка безліч разів траплялася в усі часи і в будь-якій країні, ця епічна розповідь кобзаря, що переривається його повчанням слухачок та миттю смутку від думки про молодість, яка давно вже минула, -- все це є ознакою чудової поезії» [8].
Наприкінці нарису критик зазначає, що досліджені ним епічні (героїчні) поеми Шевченка можна віднести до «вищого поетичного жанру», але, якщо припустити, що його творчому спадку загрожуватиме зникнення, і потрібно вибрати один-єдиний, який гарантовано збережеться у пам'яті людей, то ним мала би бути поема «Мар'яна-черниця» «comme (...) le specimen le plus gracieux de la poesie petite-russienne» -- «що є найвитонченішим зразком їхньої поезії».
Закінчуючи нарис, Дюран підкреслює: Шевченко «такий великий поет, що слава його перейшла кордони і поширилася по всій Європі».
Це осмислення творчої спадщини українського генія, який оспівував і боровся за високі й благородні людські ідеали, суголосне з оцінками мільйонів шанувальників Кобзаря на всій планеті.
Література
1. Любов Мацько. Тарас Шевченко як знакова постать у полі лозі національних культур/ Любов Мацько // Дивослово. 2014. № 2. С. 19-24.
2. Жулинський М. Шевченкознавство: стан і перспективи / Микола Жулинський // Слово і час. 2004. № 3. С. 61-69.
3. Дзюба І. Тарас Шевченко і Віктор Гюго / Іван Дзюба // Дивослово. 1997. С. 1-6.
4. Кириченко Раїса. Тарас Шевченко і Франція: до історії франко-українських культурних взаємин. [Електронний ресурс] Режим доступу : // http: // www.ualogos.kiev.ua/ fultext.html? id==1945.
5. Наливайко Д.С. Французька література і Т .Г. Шевченко / Д. С. Наливайко // Шевченківський словник у двох томах. Том 2. К. : Головна редакція УРЕ, 1976. C. 313-315.
6. Кравців Б. Світова слава Шевченка. Переклади з Шевченка на мови народів світу. Шевченківський альманах. Електронна бібліотека [Електронний ресурс] Режим доступу : https: www. Google.com.ua/.
7. Наливайко Д. С. Шевченко у французькій критиці та перекладах / Д. С. Наливайко // Шевченко і світ. Літературно-критичні статті. Київ: Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1989. С. 226-253.
8. Durand ЕтЛе-АкхаМге. Le Poete national de la Petite-Russie Chevtchenko // Revue des Deux Mondes, tome 15. 1876. 15 Juin. Р. 919-944. [Електронний ресурс] Режим доступу : http: //fr.wikisource.org/ wiki/ Le_Po%C3% A8te_national_de_la_Petite-Russie.
9. Погребенник Ф. П. Дюран / Ф.П.Погребенник // Шевченківський словник у двох томах. Том 1. К. : Головна редакція УРЕ, 1976. С. 203.
10. Т.Г.Шевченко. Прогулка с удовольствием и не без морали [Електронний ресурс] Режим доступу: www.rulit.net/.../progulka-s-udovolstviem-i-ne-..
11. Рильський М. Т. Поезія Тараса Шевченка. К. : Радянський письменник, 1961. 66 с.
12. Зеров М. Українське письменство ХІХ ст. // Зеров М. Твори: В 2 т. К., 1990. Т. 2. С. 4-245.
13. Дмитро Степовик. Тарас Шевченко і українське православ'я [Електронний ресурс] Режим доступу : http: // nte etnolog. Org.ua/zmist/2004/№3/Art05.htm.
14. Надточій О.Л. До історії цензурних заборон творів Тараса Шевченка (1861-1900). [Електронний ресурс] Режим доступу : http: // journlib.univ.kiev.ua/ index/php? Act=article=334.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Дитинство та юнацькі роки Т. Шевченка, знайомство з народною творчістю, поява хисту до малювання. Рання творчість та життя Тараса перед засланням, після арешту і на засланні. Аналіз творчості Шевченка, відображення думок і настроїв українців його часу.
реферат [21,7 K], добавлен 18.11.2010Велич титанічного подвигу Т. Шевченка як основоположника нової української літературної мови. Аналіз особливостей інтерпретації Шевченка, історичних постатей його творчої спадщини. Здійснення безпомилкових пророцтв Кобзаря. Релігійний світогляд Шевченка.
курсовая работа [76,6 K], добавлен 24.02.2014Україна як iсторичний момент у творчостi кобзаря. Україна як предмет ліричного переживання поета. Поезія Тараса Шевченка давно стала нетлінною і важливою частиною духовного єства українського народу. Шевченко для нас-це не тільки те, що вивчають, а й те,
дипломная работа [44,0 K], добавлен 03.02.2003Мистецька спадщина Тараса Шевченка. Розвиток реалістичного образотворчого мистецтва в Україні. Жанрово-побутові сцени в творчості Шевченка. Його великий внесок в розвиток портрета і пейзажу. Автопортрети Т. Шевченка. Значення мистецької спадщини поета.
курсовая работа [2,6 M], добавлен 22.09.2015Основні напрямки у творчому житті видатного українського митця Тараса Григоровича Шевченка: художній та літературний. Переживання та прагнення у житті Шевченка. Значення аналізу поєднання малювання та написання віршів для повного розуміння Шевченка.
реферат [10,7 K], добавлен 18.12.2013Передумови написання циклу "В казематі" Т. Шевченка, його композиційна організація та жанрово-стильова мозаїка. Використання фольклорних мотивів у циклі. Символіка фольклорних образів. Специфіка художніх особливостей поетичної спадщини Тараса Шевченка.
курсовая работа [395,0 K], добавлен 10.06.2015Життєвий і творчий шлях видатного українського письменника Т.Г. Шевченка. Життя Тараса перед засланням, після арешту і на засланні. Знайомство з К. Брюлловим і В. Жуковським. Аналіз творчості Шевченка, відображення думок і настроїв українців його часу.
презентация [493,8 K], добавлен 16.04.2015Проблема політичного ідеалу Т. Шевченка. Виступ проти будь-яких форм деспотизму і поневолення народу. Осудження системи імперського законодавства і судочинства. Творчість Т. Шевченка, його "Кобзар", та його велике значення для українського народу.
реферат [17,5 K], добавлен 16.04.2013Знайомство з особливостями використання поетичної спадщини Т.Г. Шевченка. Вірші як один із ефективних засобів розвитку емоційно-чуттєвої сфери дітей. Аналіз специфіки використання віршів Шевченка за допомогою образного та асоціативного мислення.
курсовая работа [78,1 K], добавлен 19.09.2014Життєвий і творчий шлях видатного українського письменника Т.Г. Шевченка. Життя Тараса перед засланням, після арешту і на засланні. Аналіз творчості Шевченка, відображення думок і настроїв українців його часу. Поетичні, прозові та живописні твори.
презентация [694,4 K], добавлен 01.03.2013
