Творчість Миколи Гоголя в оцінці Івана Франка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Творчість Миколи Гоголя в оцінці Івана Франка

Ірина Єременко, кандидат філологічних наук, доцент кафедри російської філології Світлана Григорук, кандидат філологічних наук, доцент кафедри російської філології Львівського національного університету імені Івана Франка

У статті узагальнено погляди Івана Франка на творчість Миколи Гоголя, викладені в літературно-критичних статтях та листах письменника. Дано оцінку діяльності Франка-перекладача щодо популяризації художньої спадщини Гоголя в Галичині.

Ключові слова: російська література, письменник, літературний критик, перекладач, перекладацька діяльність.

Ирина Еременко. Творчество Николая Гоголя в оценке Ивана Франко

В статье обобщены взгляды Ивана Франко на творчество Николая Гоголя, изложенные в литературно¬критических статьях и письмах писателя. Дана оценка деятельности Франко-переводчика по популяризации художественного наследия Гоголя в Галичине.

Ключевые слова: русская литература, писатель, литературный критик, переводчик, переводческая деятельность.

Iryna Yeremenko. Creative work of Mykola Hohol evaluated by Ivan Franko

The article contains generalized views of Ivan Franko concerning the creative work of Mykola Hohol that have been outlined in the literary and critical essays and letters of the writer. There also has been an evaluation of Franko's activity as a translator provided with regard to popularization ofHohol's artistic heritage in Galicia. Keywords: Russian literature, writer, literary critic, translator, translator's activity.

Постановка проблеми. Іван Франко приділяв значну увагу дослідженню російського літературного процесу, проблеми якого висвітлював не лише українською (літературно-критичні розвідки у журналах “Світ”, “Народ”, “Житє і слово”, “Літературно-науковий вісник”), але й польською та німецькою мовами (у виданнях “Kurjer Lwowski”, “Die Zeit” та ін.). Визнанням заслуг Франка як письменника, перекладача і науковця, знавця російського літературного процесу, було обрання його почесним доктором російської словесності Харківського університету 1906 року [4, 159].

Франка - літературного критика і перекладача особливо цікавила творчість російських письменників, українців за походженням, які збагатили світову літературу. Він зазначав, що “російська література ХІХ ст. - це великий мартиролог, в котрім поряд з іменами великоруськими ясніють також малоруські” [18, 83], що “нова великоруська література, котрою нині може пишатися не тільки великоруський народ, а й все слов'янство, була в своїх початках спільним витвором великорусів і малорусів і що власне малорусами були ті, котрі йшли в перших рядах поступових письменників, які вели літературу на нові, досі не проторені дороги. Досить згадати, що в XVIII ст., поряд з великорусами Радіщевим і Новиковим, бачимо українців Капніста і Каразіна, поряд з Карамзіним (серед повістярів) бачимо українців Наріжного і Погорільського; поряд з Жуковським, перекладачем “Іліади”, бачимо українця Гнідича, перекладача “Одіссеї”, поряд з геніальним Пушкіним не менш геніального українця Гоголя” [18, 81]. Інтерес до особи та творчості Миколи Гоголя засвідчують літературно-критичні нариси, листування та перекладацька діяльність Івана Франка.

Аналіз актуальних досліджень. У пропонованій розвідці спираємося передусім на дослідження М.М. Пархоменка “Иван Франко и Гоголь”, вміщене у його книзі “Иван Франко и русскаялитература” [3], та на працю ФП. Погребенника “Іван Франко в українсько-російських літературних взаєминах”, у якій автор, зокрема, зазначає: “на західноукраїнських землях не було іншого такого проникливого, досвідченого й заповзятого критика й популяризатора здобутків російського художнього слова, як І. Франко” [4, 75].

Мета статті - узагальнити погляди Івана Франка на творчість Миколи Гоголя, викладені в літературно-критичних статтях та листах письменника, та оцінити діяльність Франка-перекладача щодо популяризації художньої спадщини Гоголя в Галичині.

Виклад основного матеріалу. Іван Франко підкреслював українське коріння Миколи Гоголя та вплив на його творчість української культури. В одному з літературно-критичних нарисів він схвально відзивався про батька письменника, - Василя Гоголя, “лівобережного українця”, поміщика Миргородського повіту Полтавської губернії, що “не маючи претензії на літературну славу, написав декілька українських фарс чи комедій, із яких дійшла до нас тільки одна - “Простак або хитрощі жінки, перехитрені москалем”, опублікована Кулішем у “Основі” 1862 р. Із інших лишилися тільки уступи, поміщені його сином у епіграфах до його нарисів “Вечори на хуторі близь Диканьки”. При всій безпретензіональності і простоті композиції фарса Гоголя-батька визначається живим гумором і дуже гарною українською мовою” [15, 260].

І. Франкові належать спостереження над фольклорними мотивами і образами української культури у творчості М.Гоголя. Зокрема, на підставі матеріалів рукописного збірника XV! століття (з бібліотеки Василіанського монастиря у Львові) він дослідив, що “прототип гоголівського Вія - у фольклорі, звідки він потрапив і в рукописні твори” [3, 179 - 180]. У творчості Миколи Гоголя Іван Франко вбачав і зв'язок з літературною діяльністю українських письменників, зокрема зауважив, що “основою драматичного архітвору Гоголя “Ревизор” стала “одна по-російськи написана і в своєму часі не друкована комедія “Суматоха в малом городке” Г Квітки-Основ'яненка” [15, 261].

Франко визнавав значення творів Гоголя для розвитку української культури і суспільного поступу: “Як ми викинемо з основи нашого народного розвою думи козацькі, Котляревського, Шевченка, Костомарова, Антоновича та Драгоманова, а навіть Гоголя?” [12, 314]. Письменник звертався до М. Драгоманова з проханням підготувати життєпис Гоголя для публікації у журналі “Світ”, а коли той не зміг допомогти, вирішив узятися за справу сам [9, 269; 10, 275]. У листі до І.М. Белея від 12 жовтня 1881 року Франко розмірковував: “Що з біографією

Гоголя? Ладь сам, тільки з узглядненням, а хоть би із виписками із Драгоманової “Література українська, великоруська, російська і галицька”. Там про Гоголя багато і гарно написано. Тільки до висказу Дрова, буцімто Гоголь і для українства більше зробив, ніж ціла українська література враз із Шевченком, додати би примітку, що хоть Гоголь і зробив багато для прояснення думок української інтелігенції, то 1) проясняв сі думки в напрямі загальнолюдськім, без згляду на народність, а пишучи по-великоруськи, радше відводив українців від українства, ніж приводив до нього; 2) задля тої ж причини його писання не дійшли до рук українського люду, як дійшли і доходять твори Шевченка, і не могли мати для нього прямої ваги” [6, 291]. І. Франко підкреслював, що переконання М. Драгоманова київського періоду про “конечність міститися українству і політично, і літературно під одним дахом з російством” і що “українська література - популярна, для домашнього вжитку; все, що понад те, повинні українці за приміром Гоголя й Костомарова писати по-російськи, наповнюючи здобутками свойого духа спільну всеросійську скарбівню... зустріли рішучий відпір” у Галичині [16, 282]. Письменник вважав необхідним здійснити переклад кращих творів Гоголя українською мовою задля ознайомлення з ними якомога ширшої громадськості.

Найкращими творами Гоголя Франко вважав “Ревизор” і “Мертвые души” [17, 132]. Він підкреслював майстерність Гоголя-сатирика щодо творення типізованих художніх образів: “Гоголь, беручи свої фігури з дійсного життя, вмів підносити їх на висоту справжніх типів, що лишаються вічними” [5, 52]. Зокрема, твір “Ревизор” письменник називав “зрозумілим для всієї людськості” [14, 244]. Високо оцінював Франко і повість “Тарас Бульба”. Саме ці твори, на його думку, заслуговують перекладу українською мовою, оскільки мають не лише пізнавальне, але й виховне значення, сприятимуть розвиткові суспільної думки. У листі до Олени Пчілки від 29 жовтня 1885 року Франко радив: “Коли б моя рада не показалась Вам невмісною, то я совітував би Вам зовсім кинути перекладання з Гоголя: після перекладу “Тараса Бульби” і “Мертвих душ” Гоголь нічого нового нам не дасть” [11, 563]. творчість гоголь франко

Іван Франко слідкував за виданнями творів Гоголя українською мовою не лише в Галичині, а й в інших українських землях. Про видану в Києві 1881 року книгу перекладів О. Пчілки він писав: “В роках 1880 і 2 вийшли в Києві надто три книжечки Олени Пчілки, а власне: “Переклади з Гоголя”, де поміщено переклад оповідання “Весняної ночі”, яке рівночасно видано було також окремою книжечкою, а разом з ним переклад монолога “Записки причинного”, з доданням “Передньої мови про писання і перекладання по- українськи”, очевидно, в обороні свободи українського слова” [15, 386].

Франко сприяв організації Гоголевої виставки в Ніжині у 1902 році, що відбулася при Історико- філологічному інституті кн. Безбородька. Письменник допоміг у зібранні західноукраїнських видань творів М. Гоголя, за що йому було висловлено подяку у виданому до цієї події “Гоголевском сборнике” [3, 172]. У листі до М. Сперанського від 20 серпня 1902 року Франко писав: “Как только приеду во Львов - а это должно случиться к 1-му н. с. сентября, я немедленно примусь за составление возможно полной коллекции переводов Гоголя на галицко-русское наречие и вышлю их по указанному Вами адресу Я могу, кроме этого, сделать Вам полный библиографический список, где, что и когда было печатано из Гоголя в Галиции на малорусском языке” [7, 214]. Як вказано в науковому коментарі до цього листа, “І. Франко взявся підготувати й бібліографію творів російського письменника в перекладі українською мовою. Цей бібліографічний покажчик не зберігся” [7, 534].

Твори Миколи Гоголя (в перекладах українською) видавалися в другій половині ХІХ - на початку ХХ століть у Галичині неодноразово. За спостереженнями дослідників, 1851 року у Львові було опубліковано повість “Тарас Бульба” в перекладі П. Головацького; у 1901 році - в перекладі В. Щурата. У 60-х роках ХІХ століття з'явились “Вечера на хуторе близ Диканьки” українською мовою; у 70-х - було опубліковано переклад “Вия”. З 80-х років кількість перекладів і передруків творів М.Гоголя в Галичині зросла. Найчастіше перекладали з “Вечеров” (оповідання під назвою “Вечерниці”, де вміщено й переклад, здійснений Л.Українкою, видано у Львові 1885 р.), менше - з “Миргорода”, з Петербурзьких повістей було перекладено “Шинель”. Комедія “Ревизор” перевидавалася з 80-х років ХІХ століття до 1939 року двічі [3, 173; 19, 140 - 142].

Іван Франко взявся за найскладніше завдання - переклад “епічної поеми в прозі”, за визначенням Гоголя, “Мертвые души”, яку вважав “правдивою, реалістичною картиною життя і мету його автора розумів як важливу, серйозну, сатиричну” [3, 175]. Художні твори Франко перекладав майже впродовж усього життя - від часів навчання у гімназії й до останніх місяців, коли був уже тяжко хворим. Майже половину його перекладацького доробку становлять переклади із слов'янських мов [2, 4]. Серед них найбільше перекладів саме російських творів, переважно ХІХ - початку ХХ століть. Франко звертався і до творчості провідних поетів та прозаїків, і до представників літератури так званого другого плану, без урахування доробку яких загальна картина літературного процесу була б збідненою [2, 4; 4, 117] .

Переклад “Мертвых душ” Гоголя Іван Франко замислив 1 877, про що йдеться у листі до М. Драгоманова від 6 лютого цього року: “Я задумав іменно видавати бібліотеку найзнаменитших романів і повістей заграничних, переведених на наше... На перший раз думаю видати “Мертвые души” Гоголя. І ще одно погане діло - книжок годі достати. “Мертвих душ” нема, бачу, на всю Галичину й одного примірника, і я просив Григоровича, щоби бодай що-то прислав із Києва” [8, 56 - 57]. “Мертвые души” в перекладі Франка вийшли друком 1882 року [1]. Видання супроводжувалось невеликою післямовою перекладача, у якій він стисло повідомляв читачів про долю другого тому поеми, і анонімним “Словом від видавництва”. Його авторство приписували М. Подолинському, галицькому журналісту, критику, перекладачу Однак окремі фрагменти передмови не відповідають його манері викладу, от же, ймовірно , в он а була написана у співавторстві [19, 141].

Зауважимо, що оригінальне видання “Мертвых душ” (російською мовою) з'явилося у Галичині на шість років пізніше - 1888. Франко згадував це видання, аналізуючи видавничу діяльність, спрямовану на популяризацію російської літератури в галицьких землях: “Здається, відчуваючи брак власної белетристики, а може, потрохи під впливом ідеї Драгоманова про потребу знайомити галичан з творами російського письменства, розпочав Квінтіан Лужицький (він у половині 70-их років був моїм товаришем у “Академическим кружку”) видання “Библиотеки русских писателей”, подаючи тексти в оригіналі і додаючи при кінці кождого томика словничок менше відомих у Галичині російських слів. На перший раз пішов “Вий” Гоголя, далі його “Сорочинская ярмарка”, “Страшная месть”, “Тарас Бульба”. Се видання перестало виходити 1885 р., закінчившися одинадцятим томиком. Його продовження під заголовком “Русская библиотека” почав 1887 р. видавати Іван Пелех, пускаючи в тім році Гоголя “Ночь перед рождеством”, а 1888 р. “Мертвые души” [15, 425].

Слід зважати на те, що переклад “Мертвых душ” Франко здійснив у молодому віці - в 25 років, тим вагомішою є для нас його праця. Щоб належно оцінити заслуги Франка-перекладача, необхідно враховувати ті труднощі, які йому доводилось долати. “Можна тільки дивуватися, - зазначав Ф.П. Погребенник, - як молодий тоді І. Франко зважився на таке складне завдання, не маючи під руками кваліфікованих словників, досліджень про письменника, зокрема про його мову” [4, 89].

Важливим є те, що Іван Франко не лише перекладав, але й випрацьовував на підставі власного досвіду теоретичні засади художнього перекладу. Письменнику по праву належить звання засновника українського перекладознавства як науки [2, 15]. Франко залишив коментарі до власних перекладів, редакторські зауваження та рецензії на чужі переклади, а також працю “Каменярі”. Український текст і польський переклад: Дещо про штуку перекладання” (1911 р.), у якій підсумував погляди на діяльність перекладача, вироблені впродовж багаторічної перекладацької практики.

Як зазначає РП. Зорівчак, “теоретичні погляди І. Франка пов'язані з його перекладацькою практикою і випливають з неї” [2, 7], цих вимог він “намагався дотримуватися сам” [2, 8]. Зважаючи на це, кожен переклад, здійснений Іваном Франком, становить не лише художньо- естетичну, але й наукову цінність, засвідчуючи етапи його становлення як перекладача і теоретика перекладу. Франковий переклад “Мертвых душ” з часу опублікування у 1882 році досі не перевидавався. Приєднуємося до думки Ф.П. Погребенника, що цей переклад і “сьогодні зберігає історико-літературне значення як перша спроба відтворення українською мовою видатного твору Гоголя” [4, 89], і вважаємо за доцільне його наукове опрацювання і підготовку до перевидання.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Діяльність Франка як літературного критика і перекладача була важливою складовою українсько-російських літературних взаємин кінця ХІХ - початку ХХ століть.

Іван Франко високо оцінював Миколу Гоголя як письменника, особливу увагу звертав на його вміння творити типізовані художні образи. Визнаючи значення художньої спадщини Гоголя для розвитку української культури і суспільного поступу, Франко вважав необхідним здійснити переклад кращих творів письменника (“зрозумілих для всієї людськості”) українською мовою задля ознайомлення з ними якомога ширшої громадськості (передусім йдеться про твори “Мертвые души”, “Тарас Бульба”.). Перший український переклад “епічної поеми в прозі” “Мертвые души”, виконаний Іваном Франком, сприяв популяризації творчості Миколи Гоголя в Галичині і заслуговує, на нашу думку, наукового опрацювання, перевидання та подальшого дослідження.

Література

1. Гоголь М. Мертви душЪ, або Вандровки Чичикова /Пер. І. Франка. - Львов: Друк. Т-ва им. Шевченка, 1882. - 274 с.

2. ЗорівчакР.П. Іван Франко як перекладознавець (До 125-річчя від дня народження) // Теорія і практика перекладу. - К.: Вища школа, 1981. -Вип. 5. - С. 3 - 16.

3. Пархоменко М.Н. Иван Франко и Гоголь // Пархоменко М.Н. Иван Франко и русская литература. -М.: Гос. изд. худ. лит-ры, 1954. - С. 171 -181.

4. Погребенник Ф.П. Іван Франко в українсько- російських літературних взаєминах. - К.: Дніпро, 1986. - 301 с.

5. Франко І.Я. Буря. Драма в 5 діях ОМ. Островського. З російської переклав М.Павлик //Франко І. Зібр. творів: У 50 т. - К.: Наук. думка, 1981. - Т. 32. - С. 51 - 54.

6. Франко І.Я. До ІМ.Белея (від 12 жовтня 1881 р.) / /ФранкоІ. Зібр. творів: У 50т. -К.: Наук. думка, 1986. - Т. 48. - С. 290 - 293.

7. Франко І.Я. ДоМ.Н.Сперанського (від 20 серпня 1902 р.) //Франко І. Зібр. творів: У 50 т. - К.: Наук. думка, 1986. - Т. 50. - С. 214 - 215; 534 (коментарі).

8. Франко І.Я. ДоМ.П. Драгоманова (від 6лютого 1877р.) // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. - К.: Наук. думка, 1986. - Т. 48. - С. 54 - 58.

9. Франко І.Я. До М.П.Драгоманова (від 29 січня 1881 р.) //Франко І. Зібр. творів: У 50 т. - К.: Наук. думка, 1986. - Т.48. - С. 268 - 269.

10. Франко І.Я. До М.П. Драгоманова (від 22 березня 1881 р.) // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. - К.: Наук. думка, 1986. - Т. 48. - С. 274 - 279.

11. Франко І.Я. До Олени Пчілки (від 29 жовтня 1885р.) // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. - К.: Наук. думка, 1986. - Т. 48. - С. 559 - 563.

12. Франко І.Я. Зміна системи // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. - К.: Наук. думка, 1986. - Т. 46. - С. 302 - 316.

13. Франко І. Я. "Каменярі". Український текст і польський переклад: Дещо про штуку перекладання / / Франко І. Зібр. творів: У 50 т. - К.: Наук. думка, 1983. - Т. 39. - С. 7 - 20.

14. Франко І.Я. Лев Толстой // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. - К.: Наук. думка, 1980. - Т. 28. - С. 223 - 250.

15. Франко І.Я. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890р.// Франко І. Зібр. творів: У 50 т. -К.: Наук. думка, 1984. - Т. 41. - С. 194 - 470.

16. Франко І.Я. Поза межами можливого // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. - К.: Наук. думка, 1986. - Т. 45. - С. 276 - 285.

17. Франко І.Я. Темне царство//Франко І. Зібр. творів: У 50 т. - К.: Наук. думка, 1980. - Т. 26. - С. 131 -152.

18. Франко І.Я. Українсько-руська (малоруська) література // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. - К.: Наук. думка, 1984. - Т. 41. - С. 74 -100.

19. Цивкач О.М. Из истории переводов повести Н.В.Гоголя "Тарас Бульба" //Научные чтения, посвященные 50-летию образования кафедры русского языка филологического факультета: Материалы. - Львов: Изд-во ЛГУ, 1995. - С. 140 -144.

Размещено на Allbest.ru