Екзистенція жінки у творчості Олени Теліги: історіографічні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Надія Писко, аспірант кафедри української літератури та теорії літератури Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

У статті авторка досліджує інтерпретації поетичного феномену Олени Теліги - однієї із чільних представниць вісниківської течії у міжвоєнній літературі. Дослідниця звертається до герменевтичного осягнення націоцентричних вимірів смислового рівня аналізованих критичних творів.

В статье автор исследует интерпретации поэтического феномена Елены Телиги - одной из главных представительниц висникивского течения в межвоенной литературе. Исследовательница обращается к герменевтическому постижению нациоцентрических измерений смыслового уровня анализируемых критических произведений.

In this article the author explores the interpretation ofpoetic phenomenon of Olena Teliga, who is one of the leading representatives of visnykivska trend in the interwar literature. The researcher refers to the hermeneutic comprehension of natsiotsentric mensuration of the notional level of the analyzed critical works.

Постановка проблеми. Творчість Олени Теліги належить до тих літературних досвідів, котрі були доволі активно присутні у літературознавчій свідомості ХХ і ХХІ століть. Не випадково її осмислення в межах української філологічної науки належить до постійно актуальних та важливих, а тому пройшло декілька основних етапів. Умовно серед них можна виділити етап прижиттєвий (Д. Донцов, Б.-І. Антонич, Ю. Клен та ін.), повоєнно-діаспорний (Д. Донцов, Ю. Шерех (Шевельов), Г Черінь, О. Лятуринська, В. Державин, О. Жданович (Штуль), Є. Маланюк, Ю. Бойко (Блохин), Ю. Лавріненко, Б. Бойчук, Б. Рубчак та ін.) та, мабуть, найбільш інтенсивний - постколоніальний (О. Астаф'єв, О. Баган, М Богачевська-Хом'як, Т Голембовська, І. Денисюк, М. Жулинський, П. Іванишин, Г Ільєва, М. Ільницький, О. Климентова, Ю. Ковалів, М. Крупач, Н. Лисенко, Н. Миронець, В. Моренець, М. Неврлий, О. Омельчук, В. Просалова, Т Салига, Б. Червак, О. Юрчук, І. Яремчук та ін.).

За понад ніж шістдесят років дослідникам вдалося здійснити низку важливих інтерпретацій, що стосуються комплексного осягнення біографії поетеси (О. Жданович, М. Жулинський, Н. Миронець, Б. Червак та ін.), її поетики (О. Астаф'єв, Б. Бойко, В. Державин, М. Ільницький, Ю. Ковалів, В. Моренець, Т Салига, Ю. Шерех та ін.), світоглядних основ творчого самовираження (О. Баган, В. Державин, Д. Донцов, Ю. Клен, Є. Маланюк, Б. Червак та ін.). Поглиблено було висвітлено проблеми христологічого та націософського спрямування поезії О. Теліги (Д. Донцов, О. Баган), поетику особистої та національної ідентичності (Т. Голембовська), інтимної психологічності (Г. Ільєва), антиколоніальної заангажованості (О. Юрчук), простежено розвиток художніх та політичних ідеалів письменниці у вісниківському культурологічному контексті (О. Климентова, О. Омельчук, В. Просалова) та ін.

У цьому плані набагато менше дослідниками було звернено уваги на герменевтичну проблему, пов'язану із не лише художньою, а й літературно- критичною та есеїстично-публіцистичною інтерпретацією сенсу жіночого буття в О. Теліги. Тут радше маємо справу із окремими спостереженнями щодо жіночого екзистування у культурологічному, психологічному, феміністичному, постколоніалістичному та ін. дусі, ніж комплексним смисловим тлумаченням зазначеного питання. Аналіз таких спостережень, що є предметом нашої статті і котрий уможливить подальший розвиток телігознавчих студій, вважаємо вельми актуальним в сучасному літературознавстві. Тому метою нашої студії є: історіографічний огляд основних досліджень про поезію, критику та публіцистику О. Теліги, під оглядом висвітлення у них проблеми жіночого буття.

Так, наприклад, духовний наставник, учитель і друг письменниці Дмитро Донцов у своїх есе відзначав глибоку містичну налаштованість поезії О. Теліги і підкре слював, що в її розумінні підтримувати правду і нищити зло - це “завдання не лише мужчин, а й тих жінок, яким вищу за “рідну стріху” стоїть “рідна земля” [7, 595]. У монографії “Поетка вогняних меж” (1953) філософ підкреслював, що О. Теліга у своїй поезії “іноді ніжна й жіноча, а як треба, тверда і горда”. У такий літературний спосіб поетка витворювала новий аристократичний ідеал - ідеал жінки “провідної верстви” [6, 405, 422]. Інший відомий вісниківець Юрій Клен (Освальд Бургардт) вже в статті за 1935 рік “Ще раз про сіре, жовте і про “вістникову квадригу” спостеріг синтез жіночості та шляхетності в поетеси: “Тихої злагоди і бурхливої радости сповнені вірші поетки Олени Теліги, що хоче сполучити жіночу ніжність з суворим заповітом шляхетної посвяти” [11, 577].

Гр. Шевчук (Юрій Шерех) в одній з перших повоєнних (1947) статей вказував на альбомну поезію як джерело лірики О. Теліги й водночас відзначав, що її героїню характеризує “горда вірність” щодо чоловіка і народу [18, 452, 459]. Інший відомий діаспорний критик Володимир Державин у статті “Національна героїня (Олена Теліга)” (1948) окреслює фемінний ідеал, звертаючись до героїчної постаті самої авторки: “Коли ж героїчний чин підносить смертну жінку до недосяжного колективові рівня творчих сил національного життя, то її постать якоюсь мірою зливається в наших очах із поетичним образом самої Нації і править за часткове втілення ідеальних рис всенародної душі” [5, 197].

Розглядаючи поезію та публіцистику письменниці, Юрій Бойко (Блохин) акцентував на еротичному аспекті її творчості. На його думку, ерос в О. Теліги “завжди жіночий” і водночас ці жіночі еротичні настрої сублімуються “у сферу естетичних переживань і суспільних вольових актів” [2, 413]. Олена Звичайна у статті за 1954 рік наголошувала на тому, що любов у письменниці є натхненням до дії та героїзму, жінка виступає союзником мужчини, а одним із основних питань у статтях О.Теліги є рівновартісніть жінки [9, 441, 443]. На противагу такому баченню, представники модерністичної критики Богдан Бойчук та Богдан Рубчак хоча й уважали поезію письменниці жіночою, з домінуючою діалектикою “мужчина- жінка”, однак підкреслювали також і те, що в ній можна спостерегти “героїчне (або ж невротичне) самознищення” жінки [3, 418 - 419].

Юрій Ковалів уже в постколоніальний період наголошував на присутності “жіночих ритмів” в поезії О. Теліги, а також на тому, що художнє осмислення “ролі жінки у суспільстві та нації” стало однією з її голових тем. В окресленні жіночого ідеалу поетеси дослідник не суперечить думкам попередніх критиків, зокрема Д. Донцову, В. Державину чи Ю. Бойку: “Це не квола істота, не рабиня, це дружина й помічник чоловіка-воїна, це новий тип особистості - вольової, цілісної, внутрішньо дисциплінованої натури, невтомного життєлюба.., який свідомо йде назустріч небезпекам в ім'я високих ідеалів” [13, 63].

Інші дослідники, як-от Олег Баган та Богдан Червак, наголошували на чоловічих атрибутах творчості поетки в аспекті культивування “шляхетно-лицарського розуміння життя”, на її героїзмі, націоналізмі, волюнтаризмі, фанатизмі та романтизмі. Погоджуючись із наявністю еротичної складової в естетиці О. Теліги, інтерпретатори водночас зауважували, що “при цьому авторка не переступає умовної межі” [1, 68 - 76]. Микола Ільницький характеризував поетичні твори письменниці терміном “мужня простота”, водночас відзначаючи, що “поезія Олени Теліги - глибоко жіноча у спонтанності почувань, не позбавленій легкого кокетства” [10, 513]. Про це ж писав і чеський україніст Микола Неврлий, коли називав О. Телігу “лицарем між українськими поетесами”. Хоча при цьому не відкидав того факту, що у її героїні спостерігається поєднання “жіночої ніжності із високим патріотичим пафосом”: “В родині вона - втілення вірності й любові, в супільному житті - однодумець і помічник борців за визволення батьківщини” [16, 604 - 605].

На відміну від колег-чоловіків, Оксана Забужко акцентувала на деяких інших аспектах творчості О. Теліги в дусі постмодерного фемінізму. Вона підкреслювала її критичне ставлення до літераторів-мужчин (за начебто “генетичну неповагу до свого”) і відсутність міфологічного комплексу “страху перед власною жіночістю”. Водночас дослідниця закидала письменниці обмеженість фемінізму, а також критикувала її світогляд за “вузькі, націоналістично-партійні позиції” [8, 166 - 167, 180].

Далекими є від таких ідеологічних закидів інші постколоніальні вчені. Володимр Моренець, скажімо, називаючи О. Телігу “легендарною постаттю”, наголошував на органічному синтезі націоцентричного мислення донцовського типу із жіночою чуттєвістю в її ліричних творах: “Як митець О. Теліга вповні поділяла засади духовної мобілізації Д. Донцова та Є. Маланюка, проте, на відміну від останнього, не примушувала себе до аскези, давала у вірші вольну волю палким поривам жіночого серця”. При цьому, на думку дослідника, ця органічна жіночість мала не лише естетичне, а й онтологічне, буттєве значення для поглиблення й увиразнення істинності художньо виражених ідей: “Напрочуд ясне і глибоке відчуття власної жіночості як життєвначала оземлює й олюднює усі моральні імперативи її лірики (“Мужчинам”, “Сучасникам”), робить її медитацію незаперечною в самих онтологічних засновках, неспростовною і природною, як життя і смерть” [15, 60]. Один із найґрунтовніших сучасних біографів О. Теліги Надія Миронець, відштовхуючись від думок самої письменниці, акцентувала на усвідомленні нею свого художнього, політичного та жіночого покликання. Вказувала на те, що самій поетесі імпонувала критична оцінка Л. Мосендза, в якій той постулював поєднання у поезії “Подорожньому” “найкращої жіночості із найкращою мужністю” [14, 352, 357].

У найновіших академічних дослідженнях (початку ХХІ століття) теж віднаходимо окремі спостереження щодо осмислення жіночого існування в О. Теліги. Олена Климентова звертається до розуміння жінки письменницею через образ кохання: “Кохання для неї - це мета, а віра у нього, терпіння, шляхетність переживань, надійність, порядність - засоби, що ведуть до цієї мети. Це одна з найбільших культурних цінностей, яка сприймається нею як святиня. О. Теліга активно намагається вписати цю загальнолюдську святиню в ряд національних цінностей. Здатність до любові як однієї з універсальних ознак людського в людині вона пов'язує із смисложиттєвим значенням саме української жінки - представниці нації, що віками була позбавлена права визначати свою долю. Безперечно, однією із засад, на яких тримається духовний світ ліричної героїні О. Теліги, є любов до життя. Саме вона підносить її над усіма марнотратами буденності до вищих, справді людських, а тому священних поривань. Через цю любов лірична героїня прилучається до почуттів кохання, патріотизму, дружби тощо” [12, 12].

Дещо більше уваги фемінній проблематиці у своїй студії присвячує Тетяна Голембовська. Вона окреслює низку основних тендерних ідентичностей ліричної героїні О. Теліги - дівчина, дружина, берегиня, жінка-борець, а також наголошує на тому, що “взаємини між протилежними статями не зводяться до любові чи флірту”: “Серед почуттів, які наснажують ліричну героїню, на першому плані постає товариська приязнь, посестринська симпатія до побратима, як у віршах присвячених Василеві Куриленкові”. Зосереджуючись та вивченні по етологічної проблематики, дослідниця все ж пропонує і ширші спостереження, вияскравлюють окреслення жіночої сутності: “Перші опубліковані вірші Олени Теліги присвячені були коханню. І, цілком можливо, в надрах цієї ранньої любовної лірики зародилася інша любов - до Батьківщини, формуючи у глибинах громадянського сумління поетеси бажання Чину - того рішучого вибору в житті, який повністю збігаєть-ся із власною сутністю, із розумінням свого призначення у цьому світі” [4, 8 - 9].

Олеся Омельчук, вивчаючи літературні ідеали вісниківства, дещо контроверсійно зазначає, що на творчому доробку О. Теліги так чи інакше одночасно позначилися феміністичні, націоналістичні та деякі зарубіжні ідеї. Водночас дослідниця характеризує позицію письменниці як ворожу до фемінізму, а “поділ на жінок і чоловіків” в контексті боротьби за національну державу не вважає для поетеси суттєвим. Зрештою, авторка постулює традиційну для телігознавства думку, що постать письменниці “уособлює єдність жіночої та національної емансипованої свідомості в українському міжвоєнному світі” [17, 195 - 197].

Достатньо самосуперечливих окреслень жіночої екзистенції в О. Теліги запропонувала у своєму постколоніалістичному дослідженні Олена Юрчук. З одного боку, вона вважає, що лірична героїня письменниці репрезентує “образ сексуальної коханки”, чий жіночий простір “зумовлений чоловічим”. З іншого боку, дослідниця відзначає, що О. Телізі вдалося “врівноважити у своїй поезії жіноче письмо з національним пафосом, антиколоніальним спротивом”, а її протагоністку розглядає більш об'ємно як “справжню українську жінку”, котра “гармонійно поєднує в собі шал коханки, здорове материнство, спроможність у хвилини небезпеки стати поруч свого чоловіка на захист власної родини і всієї нації” [19, 63, 187, 190].

Таким чином, виявляє себе і перспектива подальших напрацювань у сфері телігознавства.

Основні історіографічні аспекти осмислення в українському літературознавстві жіночої екзистенції у творчості Олени Теліги засвідчують, що ці осмислення є хоча й доволі численними, але переважно спорадичними, фрагментарними, інколи суперечливими, недостатньо аргументованими і стосуються передусім поетичної спадщини письменниці.

Тому вельми актуальним та перспективним залишається потреба у комплексних, різнорівневих і водночас смислових прочитаннях сутності жіночого буття в межах художньої, критичної та публіцистичної спадщини письменниці.

теліга поетичний жіночий буття

Література

1. Баган О. "Тільки тим дана перемога, хто й у болі сміятися міг! " (Олена Теліга) /О. Баган, Б. Червак // Баган О., Гузар З., Червак Б. Лицарі духу (Українські письменники-націоналісти- "вісників ці"). -2-ге вид., доп. - Дрогобич: ВФ "Відродження", 1996. - С. 67 - 83.

2. Бойко Ю. Олена Теліга - як публіцистика і поетика / Ю. Бойко // Олена Теліга. Збірник / Ред. і примітки О.Ждановича. - Детройт; Нью-Йорк; Париж: Видання Українського Золотого Хреста в ЗСА, 1977. - С. 403 - 416.

3. Бойчук Б. Олена Теліга (1907 -1942) /Б. Бойчук, Б. Рубчак // Олена Теліга. Збірник / Ред. і примітки О. Ждановича. - Детройт; Нью-Йорк; Париж: Видання Українського Золотого Хреста в ЗСА, 1977. С. 418 - 421.

4. Голембовська Т.М. Лірика Олени Теліги: поетика особистісної та національної ідентичності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 "Українськалітература"/Т.М. Голембовська.

5. Львів, 2012. - 20 с.

6. Державин В. Національна героїня (Олена Теліга) / В.Державин // Державин В. Література і літературознавство. Вибрані теоретичні та літературно-критичні праці. - Івано-Франківськ: Плай, 2005. - С. 197- 204.

7. Донцов Д. Поетка вогняних меж / Д.Донцов // Донцов Д. Літературна есеїстика. - Дрогобич: ВФ "Відродження", 2009. - С. 404 - 480.

8. Донцов Д. Шевченко і "Квадрига Вісника " львівського / Д.Донцов // Донцов Д. Літературна есеїстика. - Дрогобич: ВФ "Відродження ", 2009. - С. 589 - 598.

9. Забужко О.С. Жінка-автор в колоніальній культурі, або Знадоби до української гендерної міфології/О.С. Забужко//Забужко О.С. Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстка 90-х. - К.: Факт, 1999. - С. 152 - 195.

10. Звичайна О. Гаряча смерть / О. Звичайна // Олена Теліга. Збірник / Ред. і примітки О. Ждановича. - Детройт; Нью-Йорк; Париж: Видання Українського Золотого Хреста в ЗСА, 1977. - С. 440 - 444.

11. Ільницький М. Олена Теліга (літературна сильветка) /М. Ільницький Поети Празької школи: Срібні сурми. Антологія / Упорядкування, передмова та літературні сильветки М. Ільницького. - К.: Смолоскип, 2009. - С. 509 - 515.

12. Клен Ю. Ще раз про сіре, жовте і про "вістникову квадригу" / Ю. Клен // Поети Празької школи: Срібні сурми. Антологія / Упорядкування, передмова та літературні сильветки М. Ільницького. -К.: Смолоскип, 2009. - С. 573 - 581.

13. Климентова О.В. Творчість Олени Теліги і літературно-культурологічна ситуація "Празької школи": автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 "Українська література " /О.В. Клименова. - К., 2001. -19 с.

14. Ковалів Ю. Олена Теліга / Ю. Ковалів //Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Кн. 2: Друга половина ХХ ст. Підручник / За ред. В.Г Дончика. К.: Либідь, 1998. - С. 61 - 65.

15. Миронець Н. "Ізлитись знову зі своїм народом" Біографічний нарис /Н. Миронець // Теліга О. О краю мій...: Твори, документи, біографічний нарис. - 2-ге вид., випр.. і допов. - К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2006. - С. 311 - 416.

16. Моренець В. Празька поетична школа /В. Моренець // Оксиморон: Літературознавчі статті, дослідження, есеї. - К.: Аграр Медіа Груп, 2010. - С. 42 - 64.

17. Неврлий М. Празька поетична школа/М. Неврлий // Поети Празької школи: Срібні сурми. Антологія / Упорядкування, передмова та літературні сильветки М. Ільницького. - К.: Смолоскип, 2009. - С. 589 - 614.

18. Омельчук О. Літературні ідеали українського вістниківства (1922-1939):Монографія /О. Омельчук. К.: Смолоскип, 2011. - 336 с.

19. Шевчук Гр. Без металевих слів і без зідхань даремних /Гр.Шевчук // Олена Теліга. Збірник /Ред. і примітки О. Ждановича. - Детройт; Нью-Йорк; Париж: Видання Українського Золотого Хреста в ЗСА, 1977. - С. 452 - 462.