Діалог за вікном

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕЦЕНЗІЇ

ДІАЛОГ ЗА ВІКНОМ

Пахаренко В. Шевченко як геній. Природа, своєрідність і стратегії інтерпретації геніальности поета : монографія/Василь Пахаренко. - Черкаси: Брама-України, 2013. - 840 с.

Назву рецензії навіяв дух монографії, зами-сленої саме як діалог (цей концепт, уточню: не поняття, чи категорія, а саме концепт раз у раз зустрічається на сторінках книги як дани-на персональній позиції, більше того - духу її автора - носія високих духовних цінностей, які власне й дають йому змогу, а, врешті, піс-ля півжиття пройдених із суб'єктом дослі-дження, після разків книжок та намистин ста-тей - і право наблизитися до безміру й без- глибу Шевченкового генія) з шевченкознав-цями різних епох, різних світоглядних пози-цій, прихильниками різних літературознав-чих методів, захопленими Шевченком і тими, хто недобачив його геніальності. Попри скла-дність наукової нарації, саме діалогу, адже ж дискусії й суперечки, якими рясніють рядки книги, то теж у слові оздоблений контакт ду-мок, що оприявнює нове, цього разу стереос-копічне бачення геніальності великого украї-нця. Діалогу з кожним окремо і з науковою шевченкіаною в цілому, а головне - з самим Шевченком, підійти до якого береться, слова-ми М. Бердяева - філософа-провідника-у- безмежжі-онтологічних-шукань, до якого раз у раз звертається дослідник - кажучи: «шляхом віруючого, цілісного інтуїтивного вживання у світ його динамічних ідей, прони-кнути у схрони його первинного світоспогля-дання» (с. 108), з Шевченком, який постає по-за межами свого часу в діалозі з сучасниками автора монографії.

Піднесений пафос вступу до рецензії на книгу Василя Пахаренка «Шевченко як геній. Природа, своєрідність і стратегії інтерпрета-ції геніальности поета», що вийшла у черкась-кому видавництві «Брама-України» й уже ви-кликала неабиякий резонанс у науковому сві-ті, зумовлена не скільки широтою й масштаб-ністю охопленого матеріалу, високою еруди-цією і професіоналізмом автора - все це відо-мий дослідник вже продемонстрував у своїх монографіях, посібниках і статтях, що розійш-лися Україною та світом. Вражає замах на ося-гнення таїни народження мистецького акту, таїни, яку намагалися й намагаються осягну-ти мислителі від далекої античності до нині.... Замах толерантний, без запобігливості перед авторитетами, з почуттям власної наукової гідності й без категоричної претензії на, як сам він мовить, «остаточність та єдиноправи- льність одержаних результатів» (с. 109). Крім того, замах старанно підготовлений, бо ж важко знайти серед порушуваних проблем ту, яку б автор не осмислив до того, як явив у слові. пахаренко шевчено поет книга

Висока сугестивна сила рецензованого те-ксту зумовлена внутрішньою переконаністю автора в істинності запропонованої в назві монографії тези. Проте переконаності, яку не назвеш фанатичною. І хоч навряд чи можна говорити про абсолютну об'єктивність літе-ратурознавчого тексту (до речі, В. Пахаренко розмислює й над цією теоретичною пробле-мою, як і над рядом інших, що стосуються тих чи тих питань теорії літератури, зокрема, пе-ріодизації літературного процесу, його напов-неності, підпорядкування ідеологічному, фі-лософському, естетичному дискурсам тощо), автор таки захоплений своїм візаві, Але, засві-дчивши власні інтенції ще у Вступі: «І це в ос-нові своїй не ритуальне ідоловірство, не фанатичний культ - це заслужена, гідна шана, породжена розумінням» (с. 12, тут і далі кур-сив мій. - С. М.), дослідник не зраджує їм бук-вально до останніх рядків, де в додатку «Дві іпостасі генія» представляє дві малярські ро-боти, які покладені в основу дизайну обкла-динки: «Останній автопортрет Шевченка» Р. Багаутдінова й «Апостол правди» В. Кушні-ра, аби ще раз (сумніву немає, що він не остан-ній) переконати світ у необхідності розуміння феномену геніальності Великого Українця.

В цілому книга на диво цілісна. І хоч автор скромно зауважує розмитість її структури, ком-позиція навпаки досить струнка. Взяти хоча б наявність обрамлення (див.: с. 8 і с. 784), а над-то - наскрізність «антропоцентрично-екзистен- ційно-етичної» домінанти у світомисленні авто-ра й суб'єкта дослідження, простежувана і в першому й у чотирьох наступних розділах мо-нографії, і з особливою переконливістю - у її висновках, точніше, в концентрувально-уза- гальнювальному уступі тексту, який він недаре-мно назвав «Шевченків дар» - дар Великого Генія нащадкам: «Шевченко, як і інші генії пла-нети, відкриває нам святу науку виживання, просвітлення, одухотворення, - демонструє й пропонує вільну, активно-творчу логіку пізнан-ня істини, творить власне-міт, що передбачає антропоцентризм, екзистенційність, максима-льну діялогічність і, як наслідок, - універсалізм світосприймання й життєустрою» (с. 786).

Попри безпосередню, як може здатися на перший погляд, «віддаленість» від Шевченка у другому - «Восьмий день творіння (Антропо-логічна інтродукція)» й третьому - «Діялог мітів» - розділах, структурна цілісність праці зберігається за рахунок концептуальності роз-глядуваної проблеми й лише підкреслює її складність. Доступитися до таємниці геніаль-ності - он бо ж як не просто. І тут у нагоді ав-торові стають його філософські, антропологіч-ні, психологічні розмисли-шукання. Саме тут в діалозі, чи ж то, скоріше, полілозі з попередни-ками й сучасниками виформовується набли-ження, так, саме наближення, адже ж В. Паха- ренко, як зауважувалося вище, і не претендує на абсолютну істину, до феномену геніальнос-ті на теоретичному рівні.

Друга частина книги - четвертий «Огонь в одежі слова...» (Своєрідність світосприймання Т. Шевченка як генія) і п'ятий «А покидаємо діла...» (Екзистенційно-етична домінанта твор-чості Т. Шевченка) її розділи - тернистий шлях до осягнення геніальності Т. Шевченка безпо-середньо, на рівні дотику, погляду віч-на-віч...

Тож коло замикається - перша частина уможливлює розстановку акцентів, визначен-ня домінант, оприявлення світоглядних пози-цій, духовних настанов, філософських пріори-тетів, друга - вияскравлення, викристалізуван- ня унікальності художнього мислення й худож-нього світу Т. Шевченка. При цьому актуаліза-ція «духовно-екзистенційної системи коорди-нат поета» в четвертому розділі проектується на «духовно-екзистенційну систему творчости Т. Шевченка», витворюючи ще одне герменев- тичне коло, нерозривність якого сприяє утвер-дженню божественної цілісності, що постає в кількох іпостасях. А «озвучені» в першій части-ні «акорди» «мелодії комічного оркестру», що живиться «власне-мітичною настановою», яка єдина, на думку дослідника, спрямовує людину до гармонійного стану, рівноваги (с. 182), на відміну від «псевдомітичної», яка «розколює єдності на непримиренні, непоєднанні опози-ції» (с. 188), замикаються в коло під мікро- й макроскопом (нехай пробачать мені автор і читачі за неологізм) побачену, проаналізовану й утверджену силою наукового переконання власне Шевченкової «настанови на гармоній-ність» (с. 485-525) - у другій.

Чітко осмислені в першій частині літерату-рознавчі, культурологічні, філософські кате-горії й поняття дають змогу в другій не відво-лікатися на роз'яснення, а безпосередньо, «з ходу» перейти до утвердження власного ба-чення феномену геніальності. Без жодних за-сторог В. Пахаренко засвідчує: «...романтизм, геніальність, екзистенційність тісно між со-бою пов'язані: романтизм є добою геніїв, для романтиків і геніїв особистісно-екзистенційні цінності визначальні» (с. 427).

Не сперечаючись стосовно власне роман-тизму, як літературного напряму (до речі, в розумінні самого В. Пахаренка, представлено-го в його ж «Українській поетиці»), можна, звичайно, поставити автору питання: «А що за межами романтизму немає місця геніаль-ності і, як наслідок, - не бачити нам більше геніїв?..» Але ж літературний процес сягнув далеко за його (романтизму) межі, і ми вже намагаємося підійти до розуміння геніальності Івана Франка, Лесі Українки, Володимира Винниченка. Чи не буде не зовсім коректною ця формула з огляду на вічність?..

Бо ж прийде недалеке майбутнє, коли учні, чи учні учнів, а сумніву, що рецензована мо-нографія має не лише науковий, а й навчаль-ний (особливо з огляду на нову концепцію підготовки докторів філософії) потенціал у мене особисто немає, поставлять перед собою й візьмуться давати відповідь на питання про природу геніальності, скажімо, Ліни Костен-ко, яка, знову ж таки, без жодного сумніву, на таку відповідь заслуговує. Але то буде потім. А зараз: і професійний науковець і аматор, що засвоює ази літературознавства, і просто за- люблений у Шевченка читач, і той, хто має сумнів щодо його унікальності для світової культури - усі одержали в арсенал інструмен-тів пізнання людини, митця і світу ще один винятковий: для кого різець, для кого стилос, для кого інфрачервоний сканер, здатний про-никати за межі видимого спектру - моногра-фію, літературознавчий з філософським прис-маком ...бестселер.

...Розумію, що так і не зміг вийти з під впливу інтенцій автора і його ж таки стилю та філософських настанов, ледве не збивався на використання специфічних (чи власне істин-но українських?. .) авторських фонетичних / фонологічних форм. Хиба це, чи здобуток?.. Думається: два в одному, чи ж бо ще одна бі-нарна опозиція, породжена сугестивною си-лою Шевченкового генія й помножена на скрупульозність і працелюбство, внутрішню переконаність і роками сформовану духовну позицію Василя Пахаренка - дослідника, який зазирнув у незапортьєрене вікно Шевченко- вої геніальності...

Размещено на Allbest.ru