Українознавча природа універсалізму шевченкового "Букваря"

Размещено на http: //www. allbest. ru/

ННДІУВІ

Українознавча природа універсалізму шевченкового "Букваря"

Олександр Хоменко, науковий співробітник

відділу української філології

Анотація

У статті аналізується виданий Тарасом Шевченком «Буквар» як концептуальний феномен становлення системи повноцінної української освіти. Характеризується історичний контекст появи цієї книги, її роль і місце у процесі формування світоглядних домінант українства. На основі аналізу дискурсивних складових композиційно й семантично цілісного тексту «Букваря» концептуалізується Шевченкове розуміння української словесності як універсального символічного коду, що вміщує все багатоманіття сенсів історичного буття народу. Особлива увага звертається на специфіку універсального українознавчого світогляду, педагогічний вимір якого знайшов своє найповніше втілення в художньому просторі цієї пам'ятки.

Ключові слова: українознавство, педагогічні практики, національний світогляд.

Аннотация

УКРАИНОВЕДЧЕСКАЯ ПРИРОДА УНИВЕРСАЛИЗМА «БУКВАРЯ» ШЕВЧЕНКО

Александр ХОМЕНКО

научный сотрудник отдела украинской филологии ННИИУВИ

В статье анализируется изданный Тарасом Шевченко «Букварь» как концептуальный феномен становления системы полноценного украинского образования. Характеризуется исторический контекст появления этой книги, ее роль и место в процессе формирования мировоззренческих доминант украинства. На основе анализа дискурсивных составляющих композиционно и семантически целостного текста «Букваря» концептуализируется понимание Т.Шевченко украинской словесности как универсального символического кода, вмещающего в себя все многообразие смыслов исторического бытия народа. Особое внимание обращается на специфику универсального украиноведческого мировоззрения, педагогическое измерение которого нашло свое наиболее полное воплощение в художественном пространстве этого памятника.

Ключевые слова: украиноведение, педагогические практики, национальное мировоззрение.

Annotation

UNIVERSALITY OF SHEVCHENKO'S «ABC BOOK» IN THE CONTEXT OF UKRAINIAN STUDIES

Oleksandr KHOMENKO

research associate of NRIUSWH

Particularly important in the context of development of the Ukrainian intellectual tradition is the fact that the last Taras Shevchenko's intention book was the «ABC book». Its full title is «South Russian ABC book (Bukvar Yuzhnorusskiy)» and its significance for Shevchenko was so great that he had mentioned the book almost in all his letters during 1860s 61s. It should be noted that the adjective «South Russian» was used by official imperial authorities to deny independence of the Ukrainian traditions, Shevchenko added only after demand of censorship. However in correspondence where he could express thoughts without restraint, he named the book only as the «ABC book» according to principles of the Cossack pedagogy.

Spiritual and paradigm character of education as space for realization of historical potencies of the Ukrainian people appeared as important factor throughout the whole Shevchenko's career, and in the last years of his life it was the most significant. Therefore the «ABC book» combines not only educational but also ideological concepts of the Great Poet directed on both personalistic and nationbuilding dominants. Shevchenko's innovative concept of book-building and education methodology corresponded to those modalities because in the «ABC book» he boldly rejected tsar Mykolas archaic system of literacy based on a mechanical combination of letters and reading of isolated syllables.

On the base of analysis of development of philosophical and pedagogical strategies of Shevchenko's «Kobzar» we can assert that the «ABC book» is a phenomenon that overgrew the format of the then educational books. Discursive space of this research showed appearance of a truly State standard of national education in the context of Ukrainian studies that's why it should become not only a matter of historical consideration but also modern understanding of challenges of the XXI century.

This paper analyzes Taras Shevchenko's «ABC book» as a conceptual phenomenon of establishment of system of comprehensive Ukrainian education. Historical context of appearance of the book and its role in the formation of ideological dominants of the Ukrainian people is examined. On the basis of analysis of discursive components of compositionally and semantically integral text of the «ABC book» author makes conceptual characteristic of Shevchenko's understanding of the Ukrainian literature as a universal symbolic code that contains all the multiplicity of meanings of the historical existence of the nation. Particular attention is paid to the specific universal Ukrainian studies worldview which pedagogical dimension was completely realized in the artistic space of this literary monument.

Key words: Ukrainian studies, teaching practice, national worldview.

Надто показовим у контексті розгортання української інтелектуальної традиції видається той факт, що останньою прижиттєвою книгою, яку видав і наснажив усіма «месіджами» свого геніального обдарування Тарас Шевченко, була праця педагогічна «Буквар». Повна назва її «Букварь южнорусский», і значення її для автора «Катерини» і «Гайдамаків» було настільки велике, що майже в кожному з листів на зламі 1860 61 рр. він згадує про свій «Буквар». Варто зазначити, що оцей вимушений прикметник «южнорусский» Шевченко допасував виключно на вимогу цензури, і в листуванні своєму він ніколи цю книгу так не іменував, називаючи її, як і належить у старожитній українській звичаєвості, «Букварем» (симптоматичну деталь зауважує під цим оглядом знаний шевченкознавець В.Яременко: «На титульній сторінці слово «Букварь» подане церковнослов'янським бароковим шрифтом, який умовно називають козацьким. Такі літери знаходимо, наприклад, на титулах «Служебника» 1629 року, «Літургіону» 1692 року Л. Тарасевича або «Правила к божественному причащенію» XVIII століття. Цим прийомом автор не лише виокремив цензурно-вимушене «южнорусский», а й означив традиційно-релігійне спрямування посібника» [9, 44]). «Посилаю вам на показ 10 экземпляров] мого «Букваря», а из конторы транспортов вы получите 1000 экземпляров]. Добре було б, якби можна розпустить його по уездных та по сельских школах. Та вже що хочете, те і робіть з ним, а як Бог поможе, зберете за його гроші, то положіть їх в касу ваших воскресных школ» [6], наставляє він Ф. Ткаченка в листі від 4 січня 1861 р.; «Будьте здорові з Новим роком! Послав я сьогодня вам свого добра 1000 штук. Прийміть його та що хочете, то те з ним і робіть. Добре було б, якби його можна було пустить в села, там би воно швидче прийнялося» [8] це вже лист до М. Чалого від 12 січня того ж 1861-го, і ці приклади вільно множити й множити. Т. Шевченко до видання останньої своєї книги ставився по-особливому трепетно, то з Шевченкового погляду була справа, вища за приватні інтереси його і його респондентів, справа, без перебільшення, загальнонаціонального значення: «Я і чув, і читав, що високопреосвященний Арсеній (тогочасний митрополит Київський. О.Х.) дуже возревновав о сельских школах и жалуется, що не печатають дешевих букварів, зазначає він у листі до М. Чалого від 4 січня 1861-го. Покажіть йому мій «Букварь», і якщо вподобається, то я і йому пришлю хоч 5000 екзем[плярів], звичайно, за гроші, бо це не моє добро, а добро наших убогих воскресных школ. Так і скажіть йому» [7].

Характерний штрих: аби роздобути гроші на видання «Букваря» (Шевченко був і творцем книги, і, кажучи сучасною мовою, спонсором видання, усі кошти від розповсюдження якого йшли на потреби недільних шкіл), недавній політичний засланець вирішує розіграти в лотерею спеціально виконаний ним автопортрет. Вереснем 1860-го на виставці в Петербурзькій академії мистецтв він представляє його та ще 5 нових графічних офортів. Успіх його як художника і серед широкої публіки, і серед академічних кіл був настільки великим, що за офорт «Вісафія» Шевченка удостоюють звання академіка гравюри (шанувальники мистецтва почали називати його «російським Рембрандтом»). Отже, «Буквар» випускав у світ не лише геніальний поет, а й офіційно визнаний науковою і мистецькою спільнотою академік.

Але якою б важливою не поставала для Шевченка проблема з укладанням, виданням і розповсюдженням «Букваря», вона все ж окреслювалась для поета реалією підрядною, інтегративною складовою якоїсь більшої, універсальнішої тотальності. Якої? Відповідь пошукаймо в цитованому вже листі до М. Чалого від 4 січня 1861 р.: «Думка єсть за «Букварем» напечатать лічбу (арифметику) і ціни, і величини такої ж, як і «Букварь». За лічбою етнографію і географію в 5 копійок. А історію, тілько нашу, може, вбгаю в 10 копійок. Якби Бог поміг оце мале діло зробить, то велике б само зробилося» [7]. Ця тотальність, ця надособова парадигма освіти як достеменного національного чину, простору реалізації духових потенцій українства протягом усього Шевченкового творчого шляху поставала чинником надто важливим (згадаймо про його заклик до українців «думати й читати»), а в останні роки життя без перебільшення найповажнішим. Свідченням чому вкарбоване у вічність посеред петербурзьких ландшафтів 5 днем листопада 1860 р.:

І день іде, і ніч іде.

І голову схопивши в руки,

Дивуєшся, чому не йде

Апостол правди і науки! [4].

Наразі необхідні деякі ширші пояснення й коментарі: відразу ж потому, як Шевченко скинув із себе солдатську шинелю і отримав можливість (хоча б і під наглядом поліції) більш-менш вільно діяти в суспільному просторі, він заходився предметно цікавитись освітніми українськими проблемами. Одне з важливих свідчень цьому у листі до П. Куліша від 4 січня 1858 р.: «А «Граматка» твоя так мені на серце пала, що я не знаю, як тобі і розказать. Розкажу колись, як дасть Бог побачимось, а тепер тілько дякую, і ще раз дякую, і більш нічого» [5]. Видана невтомним ентузіастом національного відродження 1857 р., «Граматка» стала одним із тих перших українських видань, яке стужілий за рідним краєм Кобзар тримав у руках, а високу оцінку її він згодом ще раз підтвердить вже в «Щоденнику». Вона й направду стала в нашій педагогіці явищем непересічним, і, як наголошує В. Яцюк [10], Шевченків «Буквар» був багато в чому композиційно й змістовно їй суголосним: і там, і там автори залучають в оперативне поле освітянських практик пам'ятки української словесності думи, прислів'я і приказки, в обох книгах подаються фрагменти з архітвору нашої літератури «Давидових псалмів» в Шевченковому переспіві і т. ін. Але за всіх своїх безсумнівних

чеснот «Граматка» П. Куліша мала один (як на ті часи вельми суттєвий) недолік: це було розкішне видання, яке коштувало дорого 50 копійок («Буквар» Шевченка згодом коштуватиме 3 копійки, і в ситуації, коли, говорячи словами із Шевченкового «Сну», аби вивчитись, доводилося продавати «останню корову», ціна книги була фактором аж ніяк не другорядним).

З новою силою інтерес до освітянських проблем спалахнув у Шевченка під час останніх у його житті відвідин (червнем серпнем 1859 р.) України, вся передова громадськість якої була охоплена рухом підтримки т. зв. «недільних шкіл». Власне, ця проблема була складовою ширшого суспільного контексту: у ті роки всі, включаючи навіть царських бюрократів, усвідомлювали, що у Російській імперії, яка тільки-но ганебно програла передовим європейським державам Кримську війну, має в найкоротший термін бути скасовано кріпацтво і здійснено комплекс реформ інакше її очікує доля архаїчної Персії або Османської імперії. Але селяни, яких мали звільняти з кріпацької неволі, повсюдно, у тому числі і в Україні, лишались неписьменними (це в епоху Гетьманщини, як свідчить мандрівник П. Алепський, читати в Україні вміли навіть вдови та сироти, а за російського панування рівень освіченості в Наддніпрянщині упав майже до «нульової» позначки), і тому народолюбці, яких згодом назвуть «хлопоманами» й «народниками», поклали собі за мету елементарно просвітити український люд. Недільні школи стали формою реалізації цього завдання: у них у святковий день мали навчатися грамоті дорослі й діти, причому йшлося засадничо про школу не церковну, яка в структуріцілковито одержавленої православної церкви була знаряддям русифікації (роман А. Свидницького «Люборацькі» та повісті І. Нечуя-Левицького тому переконливі свідчення), а світську. Україна в цьому ідеалістичному русі інтелігенції вела перед у цілій імперії: перша з недільних шкіл постала в Києві 11 жовтня 1859 р., потому приклад киян наслідували майже в кожному місті, де діяли гуртки «українофілів» («Навіть невеличкі повітові міста позаводили в себе хлоп'ячі й дівочі школи недільні. В Кременчузі коло шкіл запопадливо працював Петро Стронін; в Хоролі Модест Левицький; в Лубнах Шевич; в Херсоні Короленко Надежда; в Чернігові -Тризна і т. д. Ледве чи було в Україні таке місто, де б не було школи недільної» [2, 581], зауважує О. Кониський, автор першої системної біографії Т. Шевченка). Протягом року кількість недільних шкіл на наших теренах сягнула майже семи десятків; їхньому розвитку посутньо сприяв і всесвітньо відомий хірург М. Пирогов тогочасний попечитель Київського і Одеського навчальних округів.

Зустрівшись у Києві зі студентами та педагогами, які опікувались недільними школами, Шевченко у всій повноті усвідомив, наскільки велике значення має як правильна постановка цілої освітянської справи, так і конкретне критеріальне впорядкування принципів підбору педагогічної літератури. Повернувшись до Петербурга, він продовжує підтримувати інтенсивні зв'язки з недільними школами (для їхніх потреб поет безкоштовно передав 150 примірників щойно виданого «Кобзаря»), докладно студіює наявні натоді українські граматки (окрім високо поцінованої ним Кулішевої праці, ще й букварі Гатцука, Шейковського)...

Причому Шевченко зовсім не стояв на тій позиції, що необхідно беззастережно схвалювати будь-яку книгу лише з огляду на те, що вона українська: «Скажіть мені, говорив він одному зі своїх знайомих, переглянувши видану в Полтаві «Граматку» О. Строніна, задля кого вона написана? Я не знаю, задля кого, але не для тих, кого треба навчати розуму» [2, 581-582]. Глибоко переймаючись цим комплексом ідей і проблем, Т. Шевченко восени 1860 р. завершує укладання «Букваря южнорусского».

Робота над «Букварем» і клопоти з його «проштовхуванням» через цензуру (а ця книга згідно з тогочасними правилами підлягала подвійному цензурному контролю церковному і світському) потребували чималих зусиль. Цензорам не подобалось багато чого, зокрема й вміщені в «Букварі» приказки на кшталт «Багато панів а на греблю й нікому», «Казав пан: кожух дам та й слово його тепле», бо в них, мовляв, «виражено почуття недовіри простолюду до вищих станів». Аби залагодити справу, як свідчить О. Кониський, довелося хворому Шевченкові вдягати фрак і 'їхати на прийом до петербурзького митрополита Сидора. Проте, навіть здобувши всі необхідні цензурні дозволи та отримавши з друкарні довгоочікувану книгу, Шевченко не міг мати певність у тому, що вона таки «дійде» до свого адресата українського педагога та українського селянина.

Його підозри виявились небезпідставними, хоча спочатку Шевченко навіть не підозрював, наскільки тонку гру з ним ведуть. Так, Шевченків «Буквар» дрібними партіями розповсюджували друзі і знайомі поета, його мали змогу придбати бажаючі, але для офіційного.

Сторінка з Шевченкового «Букваря»