Пароднійно-іронічний дискурс поетичних текстів Олександра Ірванця

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 821.161.2

ПАРОДНІЙНО-ІРОНІЧНИЙ ДИСКУРС ПОЕТИЧНИХ ТЕКСТІВ ОЛЕКСАНДРА ІРВАНЦЯ

Гладко Катерина

У кінці ХХ століття розпад імперії викликав суспільну депресію та масовий сміх як рефлексію на катаклізми системи. Тому, іронія як засіб самозахисту від постійних життєвих негараздів, які збунтували людську свідомість, швидко пустила коріння на літературному ґрунті.

Тому, спостерігаючи над умовами становлення української поетики на зламі століття, варто зазначити, що іронія стала головною ознакою сучасного покоління, яка рятує його від натиску дійсності. Вона допомагає сприймати реальність як захист особистості від можливих психологічних травм, зумовлених відсутністю того, що століттями прагнуло знайти людство: істини, справедливості, впорядкованості, спокою, а не втікати від такої реальності. іронія літературний неоавангардист поезія

Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Гром'яка подає таке визначення іронії: «Іронія (ізгрец. - лукавство, удавання) - художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. Це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою» [3, с. 313].

Мета статті - простежити пародійно-іронічний дискурс поетичних текстів Олександра Ірванця.

Одним із найважливіших літературних засобів, до яких вдаються українські поети-неоавангардисти є іронія. Погодимося з твердженням Л.Таран, що «іронічність є найхарактернішою прикметою Ірванцевої поезії» [4, с. 84-85].

На рівні змісту бубабізм О. Ірванця виявляється в іронізуванні, пародіюванні злободенності. У його поетичному доробку іронія видозмінюється, виступаючи то життєвим кредо, то функціональним засобом у «спілкуванні людства».

Звертаючись до злободенної політичноїтематики, гостро іронізує автор над політичною владою нашої незалежної країни, при цьому усю Верховну Раду називає театром маріонеток, якими керує всього одна особа: «У нашому театрику з лаштунками фальшивими / І глядачі й обслуга відчули раптом шок: / Бо в майстра, що керує ляльками із-за ширми / Не вистачило пальців на триста ниточок» [1, с. 32].

Поглиблюючи метафору «життя - це театр», О.Ірванець висміює депутатів, які при владі здатні лише виконувати роль маріонеток, а не представників українського народу, проте, це сміх крізь сльози всієї країни.

Образ президента асоціюється з клоуном, який лише здатен жонглювати фальшивими словами й фразами, напускаючи на людей туман, оману, а депутатів - із вовчою зграєю: «Мов клоун на манежі, / жонглював м`ячами фраз і край довів до краю,/ Одне проциндрив, інше проморгав, / ще й розплодив під боком вовчу зграю<…>Як небожитель, напустив туман / і в тім тумані став і сам туманом» [1, с. 32-33].

Поет продовжує іронізувати над образом голови держави і в поезії «Балада про вікно», не вказуючи ім'я конкретних кандидатур, адже на шляху багаторічної незалежності крім зміни їх облич у країні нічого не змінилося: «Та раптом мені засіяло воно - / На Банковій у кабінеті вікно! / І я зрозумів: у буремний цей час / Він там! І Він думає зараз про нас! / Коли Він у виборах участь узяв, / Почути з нас кожного Він обіцяв» [2, с.5].

У поезії митець розкриває всю суть «тяжкої роботи» президента, яка полягає лише в передвиборчих обіцянках. Та продовжуєіронічно критику діяльність інших політичних кандидатур: «Він відає чаяння й біди народні, / Покращує наше життя вже сьогодні, / Довіривши часточку праці важкої/ Миколці Азарову й Васі Цушкові»[2, с.5].Якщо перші рядки ще дають надію на краще, то навмисне використання зменшувально-пестливих імен політичних представників країни заперечує це світле майбутнє. Так,із іронією та сарказмом поет-сучасник викриває типові морально-етичні і суспільні вади.

В'їдлива іронія митця не зупиняється на вітчизняних кандидатах, вона виливається і на інших високопоставлених осіб, зокрема, президента Росії,у поезії «Наприкінці січня 2000-го східний Новий Рік…»: «Рік Мавпи справді починався того самого дня. Більше й додатинічого. Ну, хіба, щоРосія - наш споконвічний стратегічний партнер. А то, може, хтозабув про це…» [1, с.15], унаведеномуепіграфі до поезії наявна пряма іронія над пропагованим Кучмою та його прибічниками, статусомРосії як «особливого стратегічного партнера», за яким прихована вся імперська зверхність Російської держави, а також поступова депутатська продажність Кремлю стосовно українського суверенітету.

«Щоб не втратить для свята нагоду, / Ми - гостинні, щирі й не злі - / Уклоняємося Мавпі зі Сходу / І вітаєм на нашій землі!» [1, с. 15].ІронізуєОлександрІрванець і над українським народом (ми - гостинні, щирі й не злі), потім переходить до тонкого натяку «Мавпа зі Сходу», яка асоціюється з російським президентом. Таким чином, стираються грані гумористичного матеріалу на початку поезії, уточнюється іронія, та забезпечується ідейна динаміка думки поета, що розкриває авторський задум: викриття російського політичного месіанізму і його вірних прибічників.

Інколи іронія О.Ірванця - єдиний спосіб висловити правду, можливість завуальовано сказати те, що не сприймається в іншому ракурсіта може стати рушійною силою. Митецьу своєму пародійно-іронічному дискурсі гостро критикує комуністів. У поетичних рядках: «Хоч ми давно вже не бідуємо, / Та все ж нам спокій тільки сниться, / Майбутнє світле далі ми будуємо / І все ніяк не можем зупиниться» [1, с. 42] автор іронізує над первісним сенсом комуніста - неспокій духу будівника комунізму. На поетичну строфу накладається фраза з радянського життя «світле майбутнє», яке комуністи будують виключно самі для себе, для своєї фракції. Строфа «Коли ми стали в опозицію, / Стояли твердо, аж залізно. / І нам за цю тверду позицію / Дадуть невдовзі гарне крісло» [там само], підсилює іронію та ефект авторського коментаря, який вказує на те, що егоїзм - риса не тільки сучасних, а й перших комуністів.

Далі поезія розкриває усю суть існування комунізму: «Ми свого шансу зроду не змарнуємо, / І аргументи правильні навівши, / До основанья світ старий зруйнуємо, / Бо руйнувати значно цікавіше» [1, с. 42]. Наведенозагальновідомуфразу з міжнародного пролетарського гімну «Інтернаціонал» про руйнування старого світу, тому очікується продовження про побудову нового ладу. Проте замість цього - іронічна вказівка на постійну позицію депутатів-комуністів, деструктивну щодо України - адже вони тільки те і роблять, що руйнують, а будувати нічного не намагаються. Створюється невідповідність між очікуваним продовження рядку і її протилежною за змістом іронічною деформацією, яка і створює все джерело комічного у поезії.

У поезії іронічні цитати: «нам спокій тільки сниться» і «до основанья світ старий зруйнуємо» (запозичені з «Інтернаціоналу»), які автор увів, щоб викрити занепад і продажність комуністичної партії, її перетворення в опору «кучмізму»; та заперечити вітринну ідеологію комуністичної партії (відстоювання інтересів трудящих, боротьба з буржуазією).

У вірші «Ця здогадка давня, але не іржава» О.Ірванець по-філософськи лаконічно, проте в той же час глибоко окреслив загальну проблему нашої держави та народу: «В нас гарна країна й паскудна держава, / В нас люди хороші і кепський народ» [2, с. 64]. За допомогою мовної гри поет сатирично подає поняття «країна» і «держава», які є досить віддаленими, як «народ» і «люди», а отже, в наших бідах винен хтось, але не кожен окремо. Та ставить питання до кожного українця, яке нікого не залишає байдужим: «Але ми собі відповісти повинні, / Чи схочемо ми, і чи стерпимо ми / Хорошу державу в поганій країні, / Хороший народ зі злими людьми?...» [2, с. 64]. Шляхом мовного жарту автор показує безглуздість цього ідеалу, при цьому об'єктом сатири є ніхто інший, як народ/люди, його всезагальна пасивність, яка й є головною причиною занепаду України.

Таким чином, варто підсумувати, що сучасні письменники є виразниками настроїв народу та суспільного ладу в країні. У поетичному доробку Олександра Ірванця змальоване сьогодення крізь призму історико-філософського осмислення реалій епохи, яке виявляється у розумінні трагічності сьогодення, спричинене повторенням історичних помилок, суперечності перехідної доби тощо.Тому, іронія, якою послуговується у своєму творчому доробку митець, задовольняє пошуки та настрої сучасної людини. Так, створюється новий світ, де по-новому осмислюється минуле, теперішнє та майбутнє, світ, в якому реальність, іронічна площина та свідомість об'єднуються в одне ціле.

Література

1. Ірванець О. Преамбули і тексти: Збірка поезій / О.Ірванець. - К.:«Факт», 2005. - 76 с.

2. Ірванець О. Мій хрест: Збірка поезій / О.Ірванець. - Харків.: «Фоліо», 2010. - 122 с.

3. Літературознавчий словник-довідник / [за ред. Р.Гром'яка, Ю.Коваліва, В.Теремка]. - К.: ВЦ «Академія», 2006. - 752 с.

4. Таран Л. «Тінь великого класика» у провінції (Рецензія на: О.Ірванець «Тінь великого класика» та іншівірші. - К.: Молодь, 1991. - 69 с.) / Людмила Таран // Слово і час. - 1992. - № 9. - С. 84-85.

Размещено на Allbest.ru