Міфологема води у поезії Т. Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міфологема води у поезії Т. Шевченка

У сучасній літературознавчій науці на особливу увагу заслуговує проблема вивчення авторського міфотворення, з'ясування ідейно-композиційної ролі архетипних образів у структурі художнього тексту. В есе «Митець на службі у стихії» французький філософ Гастон Башляр писав: «Елементи - вогонь, повітря, земля і вода, - які зі стародавніх часів служили філософам, щоб мислити (…)світобудови, залишаються і першопочатками художньої творчості» [2].

Безпосередньо до міфопоетичних інтерпретацій міфологеми води в українській і світовій літературі звертались М. Абеляр, Т. Бикова, Н. Гавриліна, Ю. Матасова, Т. Саяпіна, Н. Ткачик, О. Червінцева та ін.

Поглиблений аналіз міфопоетики поезії Тараса Шевченка відкриває великі можливості для правильного розуміння тих художніх процесів, що відбувалися в українській культурній свідомості XІX століття.

Мета статті - прослідкувати трансформацію міфосемантики води на матеріалі поетичних текстів Тараса Шевченка.

Досягнення мети передбачає виконання таких завдань:дослідити інтерпретаційні моделі архетипного образу води в поезії Т. Шевченка; прослідкувати специфіку амбівалентного образу води у текстах автора; виявити асоціативні зв'язки міфологеми води шляхом аналізу асоціативного шару символічних образів.

Творчість Тараса Шевченка художньо різнобарвна і філософськи глибока, закорінена у національний фольклор. Тому, важливим для розуміння світовідчуття Т. Шевченка є розгляд найуживаніших міфологем, які передають глибинний зв'язок автора з народом. У поезіях Кобзаря відзначаємо частотність вживання міфологеми води - однієї із чотирьох першостихій, яким поклонялися слов'яни.

Здавна образ води посідав чільне місцеу фольклорі та літературі. Вірування давніх людей, поряд із віруваннями в силу сонця та землі, були пов'язані з водою. У міфології слов'ян вода є першопочатком всього сущого. В одній із давньоукраїнських легенд про створення світу читаємо: «(…) коли не було ще на світі ні землі, нічого, була сама тільки вода» [5, с. 28].

Символічний образ води амбівалентний. Із нею люди пов'язували родючість, народження живого, а також і покару за гріхи (тривала відсутність дощу або, навпаки, довготривала злива). Основні міфопоетичні значення образу «вода» у східнослов'янській культурі мають цілу низку смислів:

1.Одна з основних першостихій світобудови, жива, одухотворена, мінлива й амбівалентна (з ухилом у позитивний бік).

2.Очисна й цілюща сила, чиста та свята (реліг.).

3. Вододіл (напр., річка) - межа із потойбічним світом.

4.Уособленнянебезпеки, смерті, всесвітнього фіналу (мотив потопу), зловісна стихія, що потребує жертв.

5.Еквівалентусіхжиттєвих«соків»людини - крові та сліз.

6. Метафора плинності часу; уявлення про забуття.

Отже,маючи багато форм виявів, цей образ проходить крізь цілу низку обрядів, ритуалів, замовлянь, народних пісень тощо.

Любов до України, багатократно посилена тривалою розлукою з рідним краєм та глибоко усвідомленим співчуттям до її принижень чужинцями, й руїни, зумовленої ще й внутрішнім розбратом, національною зрадою, мала великий потужний вплив на формування мистецьких орієнтацій і творчої програми молодого Тараса Шевченка.

Як твердить дослідник В. Мовчанюк, перші поетичні твори Шевченка, особливо балада «Причинна» та ліричні вірші, що мають жанровий заголовок «Думка» - «Тече вода в синє море», «Вітре буйний, вітре буйний!», «Тяжко-важко в світі жити», «Нащо мені чорні брови», - виявляють його прагнення відтворювати (моделювати) світ України, її духовну ауру - народний дух у його архаїчних народнопісенних образах і персонажах. Спільна жанрова назва цих поезій говорить про те, що Шевченко мислив їх як імпровізації, орієнтовані на канон народної пісні[4].

У пісенному фольклорі слов'янських народів - особливо українському - Дунай дуже часто функціонує як умовний поетичний символ, міфологема води і ріки. Символічний образ Дунаю, згаданий у баладі «Причинна» та ряді інших творів Тараса Шевченка, належить до найулюбленіших поетичних символів українських народних пісень.

Дунай - ріка велика і потужна, що несе з собою долю або частіше недолю (смерть). У цілому ряді поетичних творів Т.Шевченка образ Дунаю виконує важливу естетичну функцію, як і в народних піснях. Найбільш органічне відчування напів-містичного наповнення цього народнопісенного образу спостерігаємо у ранніх романтичних творах Шевченка - баладі «Причинна» та вірші «Вітер з гаєм розмовляє». Балада моделює типову ситуацію трагічного кохання козака і дівчини, розлучених долею. Плин думок своєї героїні поет подає як переживання невідомості:

Кого ж сиротина, кого запитає,

І хто їй розкаже, і хто те є знає,

Де милий ночує:чи в темному гаю,

Чи в бистрім Дунаю коня напува,

Чи, може, з другою, другую кохає (...)[7, с.12-13].

міфологема поетичний народ

Образ Дунаю тут посилює переживання невідомості, мотив невідомого світу. Умовність далекого краю передає модель характерна й універсальна: козак - кінь - Дунай. Козак напуває коня в Дунаї, перебуваючи в дорозі [4].

«У вірші «Вітер з гаєм розмовляє» Дунай як типовий народнопісенний символ є водночас і пейзажним елементом і символічно-психологічним, тобто нагадує про не до кінця усвідомлювану таємницю буття» [4], - констатує В. Мовчанюк. Образ Дунаю тут має те специфічно фольклорне звучання, ту знакову функцію, що вмикає Шевченків текст у знакову систему народної поезії, гармонійно підпорядковує як народнопісенному образному ладові твору, так і композиційному закону народної пісні.

Вітер з гаєм розмовляє,

Шепче з осокою,

Пливе човне по Дунаю

Один за водою[7, с.131].

У художньому світі Тараса Шевченка образ Дніпра втілює непокірний, чоловічий, козацький дух України, який загрожує ворогам. «Реве та стогне Дніпр широкий» - відомий початок одного з перших творів Тараса Шевченка балади «Причинна». Грізний широкий Дніпро, що реве, мов поранений звір, гори-хвилі, лиховісне гукання сичів уособлює небезпеку, смерть, це зловісна стихія, що потребує жертв.

Одним із виявів міфологеми води є побожне ставлення до неї як до вищої істоти, яка наділяє людину позитивною енергетикою. Шевченкове ставлення до водної стихії, окреслене у рядках:

Може вернеться надія

З тією водою

З цілющою й живущою (…) [7, с.225].

У Шевченковій міфологемі води образ Дніпра як священної річки, яка втілює сакральну динаміку буття етносу, займає провідне місце. Свого часу ще М. Сумцов, характеризуючи образ Дніпра у поезії Т.Шевченка, зазначав, що це один «з найголовніших і основних мотивів всієї поезії Шевченка. З Дніпром у свідомості поета пов'язувалися історичні спогади і любов до Батьківщини. З Дніпром поет пов'язував ідеал щасливого народного життя» [цит. за: 3].

Варто звернутися до спостережень Т. Бикової, яка вказує, що для Т. Шевченка Дніпро - річка, яка уособлює в собі священну високодуховну енергію життя, це так звана «магістральна артерія національної самосвідомості світу українців». Усі найважливіші моменти життя українського народу пов'язує Т. Шевченко із Дніпром. З одного боку, образ Дніпра у Шевченковій поезії персоніфікується: це жива істота, із властивими їй почуттями: у нього «веселочка воду позичає» та з «лугами заграває» [3]. Дніпро у поета - «дід наш дужий», який уміє підслуховувати думи гайдамаків, реготатися і піднімати гори-хвилі, щоб ними затопити лютих ворогів.

Водночас, із другого боку, Дніпро виступає символом творення нації в цілому, це річка повністю інтегрована в національний світ українства з його історичним минулим. Так, з туги, що українці потрапили в неволю, Дніпро висихає, помирає [3]. Викликаючи цілу низку історичних спогадів, ця велична річка виступає у Т. Шевченка символом консолідації нації по обидва береги:

(…) кращого немає

Нічого в бога, як Дніпро

та наша славная країна...[7, с.429].

Міфологема води реалізується також і через образ моря. Єдність антропоморфного і природного фонів сприяють створенню образу моря як живої істоти: «послухає моря, що воно говорить...»; «З морем розмовляє».

О. Антонюк та Г. Прісовська справедливо вказують, що на тлі моря живої істоти паралельно персоніфікуються і гори, і вітер, але в центрі постає людина[1, с.14]:

Грай же, море, мовчіть, гори!

Гуляй, буйний, полем.

Плачте, діти козацькії,

Така ваша доля[7, с.60].

Море подекуди стає об'єктом для порівняння: «А ніч, як море».

Море в текстах поезій Т.Шевченка набуває ознак зооморфної метафори[1]:

Синє море звірюкою

То стогне, то виє[7, с.57];

міфологема поетичний народ

Найчастіше епітет, котрий спостерігаємо поряд із лексемою «море», має значення «колір неба»: наприклад, синє, синесеньке.

Часто образ моря асоціюється з уявленням про смерть, що зближує рядки поезій Т.Шевченка з фольклором: «На синьому морі потопали...»; «І нишком море проковтнуло...». Море також указує на віддаленість: «Той блукає за морями...»; «Погнало горе аж до моря...».

Хвиля в поезіях Тараса Шевченка сприймається як опозиційна пара «біда» / «порятунок»:

Аж хвиля синя реве...

І, ревучи, на той берег

Козака виносить...[7, с.424].

Міфологема води у поетичних текстах Т.Шевченка часто вживається зі словами, що несуть негативні значення: «загинути» або «зажуритись»:

І що їй діяти з собою?

Або сховатись під водою,

Або при на мені розбить

О стіну голову...[7, с.508];

Трагічна нота Шевченкової поезії послідовно втілюється в образі сліз, що лейтмотивом проходить через усю його творчість.

Леся Ставицька розглядає одну складову міфологеми води - сльоза: «Поет передає міфологему вода через образ-символ сльоза. Тарас Шевченко частіше вживає слово сльози, ніж дієслова на позначення плачу. Вживаючи замість слів плакати, заплакати оригінальні перифрази зі словом сльози: «А довелось на чужині Тільки сльози лити!»; «Бач, на що здалися карі оченята: Щоб під чужим тином сльози виливати!»; «Не дав мені бог нічого! І хлинули сльози»; «Мої там сльози пролились, найперші сльози»[6].

Почуття високої емоційної напруги передають гіперболічні фігури: сльози порівнюються з потоком води, рікою, морем. Наприклад: «І, мов водою, залилась Дрібними, як горох, сльозами»; «Ріками сльози розлили». Глибину людського страждання Шевченко втілює у поетичній формулі «сльозами поливати калину, лан»: «З братами тихо живемо, Лани братами оремо. І їх сльозами поливаєм»[6].

Тонкі нюанси авторської думки втілені в епітетах до слова сльоза: братня, щира, святая, добра, пророча, тяжка, огненна.

Незмінно з поезією Шевченка асоціюється вислів кроваві сльози -- «гіркі, невтішні»: «І я кровавими сльозами Не раз постелю омочу»; «..тая мати ріки, море Сльози кровавої лила».

Слово сльоза наповнюється символічним змістом у поєднанні з образом вогню, художня сила якого збільшується від злиття контрастних мотивів «страждання» -- «непокора, бунт» [6]:

(…) напоїть

Всіх імператорів би стало

З дітьми і внуками, втопить

В сльозах (...)

Не ріки -- море розлилось,

Огненне море! [7, с.288].

Рідше у поезіях митця образ сліз наповнюється позитивним оцінним змістом, який виявляється у словосполученнях радісна сльоза, веселі сльози.

Сила Шевченкового поетичного слова -- в органічному злитті авторського та колективного. Індивідуального та фольклорного. Це ми побачили на прикладі інтерпретації міфологеми води у поетичних текстах Кобзаря.Аналіз поетичних текстів Т.Г.Шевченка дав нам можливість встановити основні образи, які репрезентують міфологему води: річка, море, хвиля, вода, сльози.

Так, міфологічні образи стають складовими авторського міфу у Тараса Шевченка, отримують неповторного забарвлення, що робить його твори джерелом, до якого постійно зверталися і будуть звертатися читачі, митці й науковці.

міфологема поетичний народ

Література

1.Антонюк О., Прісовська Г. Репрезентанти концепту вода у творах Т.Г. Шевченка [Електронний ресурс] / О.В. Антонюк, Г.Є. Прісовська. - Режим доступу: http://oljournal.in.ua/archive/v3/03.pdf. - Назва з екрану.

2.Башляр Г. Вода и грезы. Опыт о воображении материи [Електронний ресурс]/ Гастон Башляр; [пер. с франц. Б.М. Скуратова]. -- М.: Издательство гуманитарной литературы, 1998. - 268 с. - Режим доступу: yanko_slava@yahoo.com. - Назва з екрану.

3.Бикова Т. Шевченківська концепто сфера води у творчості поетів «Молодої Музи»: особливості інтерпретації [Електронний ресурс]/ Т.Бикова. - Режим доступу: http://philology.knu.ua/files/library/shevchenko/shev_studii_17.pdf. - Назва з екрану.

4.Мовчанюк В. Народнопісенний Дунай у поезії Тараса Шевченка [Електронний ресурс] / Володимир Мовчанюк. - Режим доступу: http://nte.etnolog.org.ua/zmist/2004/N3/Art06.htm

5.Слов'янський світ. Ілюстрований словник-довідник міфологічних уявлень, вірувань, обрядів / Упорядник Кононенко О.А. - К.: Асоціація ділового співробітництва «Український міжнародний культурний центр», 2008. - 784 с.

Размещено на Allbest.ru