Гафур Гулям про філософсько-поетичні виміри часу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гафур Гулям про філософсько-поетичні виміри часу

Час плине незалежно від того, перебуваємо ми в життєвому потоці, чи нам уже не судилося бути його учасником - така думка філософствуючого поета Гафура Гуляма. Люди приходять у цей світ і знаходять його вже начебто завершеним, самодостатнім, самовизна - ченим. «Он не нами начат этот мир, родившийся из тьмы», - пише поет. Здається, що присутність людини у світі, навіть активна її співучасть у процесі життєтворчості майже ніяк не впливають на загальний життєвий процес. Що може звершити одна людина, життя якої - миттєвість, якщо розглядати його в контексті вічності? І дійсно, «діла» одного, абстрактно взятого індивіда здаються нікчемними, особливо, якщо живе він «для себе», самоізолюється від колективу, суспільства, соціуму загалом. Після закінчення його життя говорять: «жив, начебто і не жив».

Відомо, що існування зірки з далекої галактики триває до тих пір, поки вона випромінює енергію, але її світло поширюється в космічному просторі, навіть якщо вона вже давно не існує. Так і людина залишається видимою, а її життя суспільно значимим, коли вона випромінює позитивну життєву енергію, а після смерті залишає по собі добру пам'ять - духовне світло як випромінення далекої, вже не існуючої зірки.

Гафур Гулям у визначенні історичної значимості людини використовує традиційну в науці і мистецтві аналогію - життя рослини. Із плода народжується рослина і в плоді вона продовжує себе. «Цветок, опавший, превратится в плод. Упавший плод оставит в мире семя», - пише він. Так продовжується життя в естафеті поколінь. Живи для людей - і для тих, хто поряд, і для тих, хто прийде після тебе - такий закон усього живого, що прагне безсмертя. Якщо ж хочеш бути «поза законом», жити тільки «для себе» - ти приречений на забуття. Підеш з життя, не залишивши суспільно значимих «слідів», безслідно «канеш у вічність».

Ось як про це говорить поет:

Забудь слова, что в сердце ранят нас.

Живи один, безмолвно и покорно.

Пусть без тебя рождают всходы зерна и снова снег скрывает их от глаз.

Живи один - и ты умрешь один, ты весь умрешь, и тень не сохранится, и не оставит пыльная страница следа твоих кудрей или седин.

И не метнут стрелу, как лук тугой, уста, что о тебе сказать могли бы.

И ввек не осенит твоей могилы то дерево, что посадил другой [с. 89].

поетичний творчість гулям буття

Виховувати дітей, любити своїх близьких, обробляти землю, садити сади і квіти, вирощувати бавовну, писати книги, зустрічатися за святковим столом з друзями, співати пісень - усе це і багато іншого є нашим життям. Радій життю, насолоджуйся його дарами, роби добрі справи - до цього закликає поет. «Я ловлю на уду золотое мгновенье», - пише він. З притаманною для людей Сходу гостинністю зустрічає своїх гостей Гафур Гулям, пригощає плодами зі свого саду. Про цю справжню розкіш людського спілкування йдеться у вірші, майстерно перекладеному на російську мову поетом Констянтином Симоновим.

Когда вы будете в Узбекистане, то как бы вы с дороги не устали, - я знаю, каждый звать вас в гости станет радушными, нелживыми устами, - но в первый дом входите в мой, друзья!

У віршах поета звучать гедоністичні мотиви, він запрошує до естетичної насолоди дарами саду і городу, домашнім спокійним затишком, спілкуванням з близькими людьми, словом - насолоджуватися життям.

Ароматная, с запахом амбры, мерцает клубника, первозданно сладка, точно жаркие угли красна.

В наведених вище рядках віддзеркалені кращі моменти повсякденного життя Гафура Гуляма. Однак не можна забувати, що це, хоч і приємні, але лише окремі його моменти. Насправді ж -

Очень разными были годы, мне отпущенные так щедро.

Возвышались они, как горы, или прятались, как ущелья;

были жадны и были бедны, были пышны и были голы, обступали меня, как беды, вызволяли меня из горя… [с. 65].

Рано чи пізно настає час підсумовувати життя і з жалем констатувати, що, власне кажучи, «уже ведь прожит день… И не цвести - к земле клониться надо». На схилі віку поет, навчений досвідом і зморений від життєвих випробувань, гостро відчуває прискорений перебіг часу, внаслідок чого життя перетворюється на щезаючу реальність.

І виникнення, і ввесь подальший розвиток філософії багато в чому зумовлені осмисленням людиною тимчасовості свого буття. «Час невблаганний», - проголошують стародавні греки, і це - об'єктивна констатація онтологічної процесуальності світу. Змінюваність речей абсолютна, їх усталеність, рівновага, спокій відносні, минущі. Людина і в міфологічній, і у філософській, і в науковій рефлексіях віддзеркалює цю особливість буття. Віддзеркалює вона її і в поезії.

У процесі технологічного розвитку люди створюють спеціальні винаходи - машини часу, наприклад, сонячні, пісочні, механічні, електронні годинники, які кількісно вимірюють час - цю постійно змінювану реальність. Можна сказати, що час - істинно філософська категорія мислення, а в поезії він - один із основних предметів чуттєво-експресивних людських інтенцій. Поетизація часу й одночасно його філософське осмислення характерні для Гафура Гуляма. Майже в усіх своїх віршах поет прямо або посередньо звертається до теми часу в людському житті. Ось, наприклад, що він рекомендує самозаспокоєній, безпечній людині:

А время не ждёт, все течёт непрерывно:

Чи можна дійти єдиної міри часу для різних за духом і родом діяльності людей, для особистостей, котрі живуть у різних історичних епохах? Час у людському житті конкретний і залежить від тих справ і подій, якими це життя наповнюється.

Время меряют разною мерою.

Час змиває «сліди» життя цивілізацій, народів, етносів, окремих людей, але водночас відіграє роль своєрідного культурно-історичного «сита»: просіює все створене природою і культурою і доносить новим поколінням те, що вижило й устоювалося у віках. Так зберігаються продукти матеріальної і духовної творчості, артефакти, фольклор. Акумуляцією народної мудрості, наприклад, є прислів'я, приказки:

Песни народной стенанья, и боль, и задыханья, и вскрики…

Все боли, что были до нас с тобой, в ней непостижно скрыты.

Блеснет драгоценно пословицы смысл - крупинка в море песчаном…

А тысячи судеб просеял и смысл времени ток беспечальный [с. 81].

Гафур Гулям звертається до образного метафоричного порівняння часу з хурджуном - поклажею, що складається з двох сум, симетрично розміщених на спині верблюда. Одна сума символізує минуле, інша - майбутнє, людина ж, що перебуваючи посередині між ними, немовби втілює нинішнє: вона черпає досвід із суми минулого і передає його до суми майбутнього.

Жизнь - не ровная нитка на веретене, не бесстрастное в небе паренье.

І у філософії, і в поезії тема часу відображається у «вічних», сен - сожиттєвих проблемах: життя і смерть, пам'ять і забуття, усталеність і змінюваність буття. Саме ці аспекти людського життя осмислює Гафур Гулям у поезії останніх років, зокрема у віршах «Часы стучат» і «Машина времени». Життя виходить на фініш, поет живе в ту пору, яка в природі асоціюється з осінню, а нею, як відомо, закінчується календарний рік.

Оцени, осени меня, осень, я по праву и возрасту твой.

Старіючий поет немовби зміщує акценти зовнішнього на внутрішній світ, відчуваючи тимчасовість, скороминучість свого життя. Про це все частіше нагадує хворе серце.

Сдало сердце - как мотор в полете.

«Вторглось время в жилище мое», - констатує поет. Годинник стукотить невмолимо, вперто, немовби виносить безіменний вирок усьому живому. Він відбиває час у кожний момент життя: і в опустілому кабінеті поета, і в іграх з онуками, і за телефонними розмовами, і вночі, протягом неспокійного сну.

…Чуть задумаюсь, слышу: стучат! -

Час - міра нашого життя - подібний до бездушної машини, що наділена «залізною» логікою, яка не дослухається до людських відчуттів, сердечних виявлень, переживань. Ніщо не може зупинити її, вона безжалісно визначає термін перебування людини в цьому світі.

И в молчанье тикает смешливо не боясь, что кончится завод, времени послушная машина - кладбище

и кладезь всех забот [с. 68].

Парадокс життя полягає в тому, що час не звертає уваги на сутність і значимість тих феноменів, які він «утягує» у свій односпрямо - ваний потік. Здавалося б, він повинен щадити людину, а не речі, які вона створила в процесі культурної творчості. Однак час, зазвичай, у першу чергу забирає із собою, відправляє в небуття творців цих речей. Речі переживають своїх творців і лише нагадують про них новим поколінням, що приходять на зміну. Для часу немає жодної різниці між людиною-творцем і його творіннями. Для нього вони - лише незначні моменти, миттєвості в єдиному світовому процесі.

Це ми, вдаючись до антропоморфізму, наділяємо час ціннісними якостями, він же за своєю природою - ніякий: ні хороший - ні поганий, ні добрий - ні злий, ні милосердний - ні жорстокий. Він просто є - існує об'єктивно, незалежно від наших бажань, емоцій і настрою. Про це виважено і роздумливо говорить поет:

И когда в постели я застыну в смертном искупительном поту или,

Гафур Гулям радить сприймати час безпристрасно - таким, яким він є насправді.

Так пускай, не колдуя с числом, если чьи-то исчерпаны сроки, переводятся стрелки часов, точно стрелки железной дороги.

Людина - тимчасово існуюча істота, вона приходить у цей світ і йде з нього, але життя продовжується в наступних поколіннях. Нове у житті продовжує старе, але не повторює його повністю.

О часы! Ну и пусть,

Як учасник життєвого процесу, як мить вічності - хай навіть і дуже коротка, людина не повинна безслідно щезнути, перетворитися на абсолютне «ніщо». До цієї глибоко філософської думки Гафур Гулям повертається неодноразово. Це тільки здається, що наша поява у світі нічого в ньому не змінює. Насправді ж кожен із нас - учасник вселенської гри, а гра без гравців неможлива. Тому кожна людина, хоча це і звучить пафосно, самоцінна, необхідна в світовому процесі. Ось на цій істині і наголошує поет:

Ибо, рад я тому иль не рад, но за истину эту в ответе: я живу только раз, только раз, но зато

Людське життя за своєю суттю трагічне, воно неминуче закінчується смертю. Все, що залишається в поколіннях, - це пам'ять про тих, хто жив колись. Але пам'ять також підпорядкована часу:

Мы клянемся, что будет сквозь годы так же

Залишаючи цей світ, людина не повинна тримати зла на те, що, здавалось би, безжалісний час, обриває нитку людського життя:

Как ни тщись, как ни морщи чело, как умело ни строй предложенье, удержать не дано ничего, лишь поверить дано в продолженье… [с. 87].

Забуття приходить на зміну пам'яті - такий невмолимий закон всепоглинаючого часу. Але поет закликає своїх сучасників сприймати цю обставину оптимістично:

Ах, не плачь, мое сердце, над теми, кто ушел под цветы, под траву.

Підсумовуючи розгляд особливостей творчості Гафура Гуляма в цій невеличкій розвідці, констатуємо: його поезія дуже лірична і водночас глибоко філософічна. Як істинний поет він осягає широкі філософські горизонти, через глибокі сокровенні інтенції душі передає драматичну долю людини - космічної істоти, що усвідомлює вічність і кінечність, швидкоплинність свого життя. Дисгармонійному світу поет протиставляє гармонію душі, духовну енергію черпає з філософських настанов, майстерно переданим у поетичній формі. «Вічну» проблему часу, щезаючої реальності, згасаючого людського життя Гафур Гулям вирішує мудро, мужньо переборюючи душевний розпач, деструкцію власного духу. У своїх філософсько-поетичних роздумах він надає духовну підтримку читачеві, орієнтуючи його на оптимістичне світосприйняття.

Список літератури

поетичний творчість гулям буття

1. Гулям Гафур. Итог. Стихи последних лет. Пер. с узб. / Гафур Гулям. - М.: Худож. лит., 1983. - 111 с.

Размещено на Allbest.ru